ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

1. Поняття та значення принципів адміністративного права

2. Система принципів адміністративного права
3. Принцип верховенства права у системі принципів адмінітсративного права
4. Принципи належного урядування

1. Поняття та значення прицнипів адміністративного права

Принципи адмін права – засадничі, основні ідеї та положення, вимоги, які характеризують
зміст адміністративного права відображають закономірності його розвитку і визначають
напрями і механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Зміст
прицнипів визначають і зміст самих адміністративних правовідносин.
Принципи адміністративного права вказують на основні риси, сутнісні характеристики, зміст і
призначення всієї галузі адміністративного права.
Характерними рисами принципів адміністративного права такі:
 формуються з метою забезпечення прав і свобод людини та громадянина й нормального
функціонування громадянського суспільства та держави;
 визначають найбільш загальні й стабільні вимоги, що сприяють їх утвердженню та
захисту суб’єктами публічної адміністрації, визначають характер адміністративного
права і напрямки його подальшого розвитку;
 установлюють керівні засади-настанови, що визначають найважливіші правила, за якими
здійснюється та організується діяльність суб’єктів адміністративного права;
 принципи адміністративно права характеризуються прогресивністю, засвідчують
ідеальні для умов сучасності основоположні засади поведінки суб’єктів
адміністративного права.

2. Система принципів адміністративного права

Принципи адміністративного права можна поділити на загальні та спеціальні.
Загальні принципи мають фундаментальні значення для всієї галузі адмін права
Спеціальні принципи стосуються окремих інститутів адмін права (державної служби, адмін
відповідальність…)
Загальні принципи: (конституційні)
1) Принцип пріоритету прав та свобод людини та громадянина - випливає з положень
ст. З Конституції України: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність є найвищою
соціальною цінністю. Держава повинна спрямовувати свою діяльність на втілення в
життя конституційних прав і свобод громадян.
2) Принцип законності - всі органи виконавчої влади, як й інші державні органи,
утворюються відповідно до закону, який також наділяє їх відповідними повноваженнями
(Цей принцип складається з двох елементів: обов'язку діяти відповідно до закону й
обов'язку виявляти ініціативу для забезпечення виконання закону)
3) Принцип рівності громадян перед законом - не може бути жодних привілеїв чи
обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, соціального походження
та іншими ознаками. Всі громадяни мають рівні права й обов'язки у сфері
 адміністративно-правових відносин: право на державну службу, на освіту, обов'язок
відповідати за адміністративні правопорушення.
4) Принцип демократизму нормотворчості та реалізації права - виявляється в
можливості громадян як безпосередньо, так і через своїх представників, різні організації
брати участь у формуванні правової політики, в управлінні справами держави.
Демократизм виявляється в розширенні повноважень органів місцевого самоврядування
5) Принцип взаємної відповідальності держави та людини - держава і особа пов'язані
взаємно кореспондуючими правами і обов'язками. Порушення однією із сторін своїх
адміністративноправових обов'язків тягне за собою юридичну відповідальність. Зокрема,
держава зобов'язана відшкодувати людині завдану їй матеріальну і моральну шкоду (ст.
56 Конституції України)
6) Принцип гуманізму та справедливості у взаємовідносинах між державою та
людиною - виявляється передусім у вимозі шанобливого ставлення представників
держави до людської гідності.
Європейський підхід до визначення базових принципів адміністративного права
1) Принцип законності
2) Принцип недискрімінації
3) Принцип пропорційності
Базові принципи адмін права підпорядковують матеріальні та процедурні принципи адмін
права.
Принцип недискрімінації – обов’язок поводитися з приватними особами, які знаходяться в
однаковій ситуації однаковим чином.
Принцип пропорційності – адміністрація зобов’язується втручатися і застосовувати засоби,
які зачіпають права та інтереси осіб тільки за необхідності, зобов’язані дотримуватися
належного балансу між наслідками та цілями такого втручання.
Принцип законності – адмін зобо’язана дотримуватися внутрішнього права, міжнародних угод
та загальних принципів права.
1) зобов’язання суб’єктів публічної адміністрації під час здійснення будь-яких дій суворо
дотримуватися законодавства України, діяти відповідно до формули «заборонено все крім
того, що прямо дозволено законом», що відбито у ст. 6 Конституції України: «Органи
законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією
Конституцією межах і відповідно до законів України» та ст. 19: «Органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в
межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»;
2) забезпечення дотримання законодавства всіма невладними фізичними та юридичними
особами, при цьому фізичні особи, які не мають спеціального публічного статусу, мають право
діяти відповідно до першої формули правового регулювання «дозволене все крім того, що
прямо заборонено в законі», що закріплено зокрема у ст. 23 Конституції України: «Кожна
людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються
права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується
вільний і всебічний розвиток її особистості»;
Юрген Шварцен визначив основні принципи, які повинні дотримуватись в будь-яких
країнах ЄС:
 1) Принцип законності у значення зв’язаності адміністрації законом
2) Можливість скасування незаконного адміністративного акту
3) Принцип недискримінації – подібні справи не можуть розглядатися по різному
4) Юридична визначеність – усі суб’єкти права повинні керуватися у своїх діях правовими
приписами.
5) Право на захист – можливість перегляду в судовому порядку, оскарженнян спірних
питань, захист особи від незаконних рішень, відновлення справдливості, чесності,
дотримання юридичної процедури.
6) Принцип пропорційності – забезпечується реалізація повноважень установ, щоб засоби
відповідали цілям втручання
7) Принцип поваги до фундаментальних прав людини та громадянина
8) Принцип субсидіарності – визначає, що рішення повинні прийматися на найнижчому
рівні організації адміністрації.
9) Принцип належності адміністрації – охоплює понад 40 вимог: поєднання найкращого
досвіду організації, управління та поширення інформації в певній адміністрації.
10) Принцип прозорості – надання можливості ознайомитися з порядком прийняття рішень в
певній адміністрації

3. Принцип верховенства права в системі принципів адміністративного права

Верховенство права не слід розуміти як суму двох слів «верховенства» та «права»
Принцип верховенства права є одним з основоположних принципів, закріплений у ст. 8 КУ (а
норми КУ – норми прямої дії)
Його дія поширюється на всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх
посадових осіб у сферах нормотворчої, правоохоронної та правозастосовної діяльності.
Кодекс адміністративного судочинства встановлює, що суд у вирішенні справи керується
принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються
найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує
цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЗУ «Про
виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»)
Верховенство права має такі складові:
 є своєрідним запобіжником від свавілля держави, її органів чи посадових осіб стосовно
громадянина;
 передбачає рівність усіх громадян перед законом;
 означає, що свободи людини не є наслідком ухвалених у нормативних актах гарантій.
Навпаки – норми офіційних документів є наслідком природних прав особи.
Особливості принципу:
 найвищою цінністю є Людина, її права і свободи
 законодавство і право не тотожні, нормативний акт, який порушує права і свободи
людини, є неправовим і не підлягає виконанню, його виконання є карним;
 принцип верховенства права визначає зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема
суду та суб’єктів публічної адміністрації
Значення принципу верховенства права в адміністративному праві полягає в тому, що
суб’єкти публічної адміністрації визнають право як найвищу цінність, що забезпечує права і
свободи приватних осіб та публічний інтерес суспільства
Зміст принципу верховенства права в адміністративному судочинстві включає такі
елементи:
 можливість звернутися до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів
безпосередньо на підставі Конституції України;
 застосування в діяльності адміністративного суду судової практики Європейського суду
з прав людини;
Повага до прав людини та забезпечення доступу до правосуддя є двома обов’язковими
умовами для реалізації принципу верховенства права
Елементи принципу верховенства права в Кодексі адміністративного судочинства - статті 8, 9,
10, 11, 12, 13, 16, 235, 237.
Порушеннями принципи верховенства права є:
1. Порушення вимог щодо юридичної визначеності
2. Порушення вимог щодо якості закону
3. Забезпечення виконання судових рішень
4. Дотримання ефективності та результативності адміністративних рішень

4. Принципи належного урядування

Урядування можна розглядати і як інституційне середовище, а також можна розглядати як
діяльність уряду. Широкий підхід – розглядається як показник щодо міжнародного рейтпнгу
країни, що розраховується з урахув політичних, економічних, ….
Стандарти належного урядування:
1) Стандарт відкритості – урядові установи повинні працювати більш відкрито,
обмінюватись інформацією з державами членами ЄС.
2) Стандарт участі – стосується якості, релевантності та ефективності політик ЄС.
3) Стандарт відповідальності
4) Стандарт ефективності – політика повинна бути своєчасною, забезпечувати
формування попереднього досвіду і впроваджуватись на пропорційній основі.
5) Стандарт відповідності або узгодженості політик
6) Стандарт орієнтації на консенсус
7) Стандарт належного реагування
8) Стандарт рівності і врахування інтересів
Значення принципів належного врядування полягає в тому, що вони встановлюють
стандарти та стимулюють публічних службовців на забезпечення публічного інтересу.
Сутністю принципів належного врядування в країнахучасницях ЄС є те, що вони реально
виконуються на всіх рівнях публічного адміністрування, адже дієво захищені від порушень –
громадським контролем, виконавчим контролем системи органів юстиції, судовою владою та
парламентським контролем.
У судовій практиці Європейського суду з прав людини визначаються вагомі принципи,
що мають виконуватися всіма державамичленами ЄС, зокрема це: принцип
адміністрування через закон; принципи пропорційності, юридичної визначеності, захисту
законних очікувань, недопущення дискримінації, право на слухання в ході адміністративних
процедур щодо ухвалення рішень; забезпечувальні заходи; справедливі умови доступу
громадян до адміністративних судів; позадоговірна відповідальність публічної адміністрації.
У «Білій Книзі» європейського врядування – відкритості, участі, підзвітності, ефективності і
злагодженості.
Основними групами принципів належного врядування є:
 принцип забезпечення участі в ухваленні рішень і належного реагування;
 принцип відкритості і прозорості;
 принцип доброчесності й етичної поведінки;
 принцип ефективності, компетентності і спроможності;
 принцип інноваційності та відкритості до змін;
 принцип сталості та довгострокової орієнтованості;
 принцип поваги до прав людини та культурної різноманітності;
 принцип забезпечення соціальної згуртованості і підзвітності.
Принцип забезпечення участі в ухваленні рішень і належного реагування
У країнах-учасницях ЄС діє консенсусна модель управлінської культури, що передбачає
існування згоди між громадянами з приводу механізмів ухвалення публічних рішень, а
також стосовно головних проблем, які постають перед суспільством, і засобів їх вирішення.
При цьому така діяльність базується на участі громадськості у процесі ухвалення рішень,
залученні учасників до викладення свого бачення формату їхньої участі; наданні учасникам
громадськості інформації, необхідної для ефективної участі; визнанні та обговоренні потреб й
інтересів усіх учасників, зокрема осіб, які ухвалюють рішення; наданні громадськості
можливості впливати на рішення; доведенні до відома учасників, яким чином їх внесок вплинув
на ухвалене рішення.
Принцип відкритості й прозорості
Відкритість - публічні інституції мають працювати більш відкрито. Вони мусять активно
обмінюватися інформацією, викладати інформацію мовою, що є доступною та зрозумілою
широкому загалу.
Прозорість - рішення ухвалюють та їхнє введення в дію відбувається відповідно до процедур,
передбачених законом. Інформація наявна та вільно доступна для тих, кого може стосуватись
відповідне рішення чи його введення в дію.
Принцип відкритості та прозорості передбачає відкритість публічної адміністрації для
зовнішніх перевірок, зокрема прозорість характеризує доступність інформації про внутрішню
діяльність органів влади. Відкритість і прозорість дозволяє кожному дізнатися про механізми
ухвалення управлінських рішень та створює умови органам нагляду для проведення зовнішніх
перевірок.
Відкритість влади поєднує три головні елементи:
- прозорість (transparency) – перебування під публічним контролем;
- доступність (accessibility) – кожному, у будь-який час, всюди;
 - чутливість – до нових ідей і вимог, готовність оперативно реагувати
Принцип доброчесності й етичної поведінки
Принцип доброчесності - діяльність суб’єктів публічної адміністрації має відбивати
особистості стійкі позитивні моральні якості, спрямовані на досягнення добра (публічного
інтересу) як для окремої особи, так і суспільства загалом.
Принцип етичної поведінки:
- служіння народу України та суспільству (забезпечувати публічний, а не відомчий
інтерес);
- гідна поведінка (бути ввічливими у стосунках з громадянами, колегами й підлеглими);
- неупередженість і політична нейтральність (не використовувати службові
повноваження в інтересах політичних партій або окремих політиків);
- недопущення виконання незаконних рішень чи доручень;
- сумлінність;
- нерозголошення інформації.
ґрунтуються на положеннях Конституції України, законодавства про державну службу (службу
в органах місцевого самоврядування) та запобігання корупції
Принципи ефективності, компетентності й спроможності
Принцип ефективності - публічне адміністрування має бути ефективним й своєчасним, таким,
що забезпечує все потрібне на підставі чітких завдань, оцінки майбутнього впливу та
попереднього досвіду.
Принципи компетентності й спроможності - суб’єкти публічної адміністрації мають володіти
достатнім рівнем комплексу професійних знань, умінь, властивостей і якостей та здатні до
здійснення оптимального й ефективного публічного адміністрування у сфері своєї компетенції.
Принцип інноваційності та відкритості до змін
Сутність полягає у здійсненні адміністративної діяльністі через трансформацію (запозичення)
наукових досліджень і публічних управлінських розробок у практику публічного
адміністрування, використовуючи нові підходи щодо надання адміністративних послуг і
здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності з метою адаптації їх до стандартів ЄС та
подальшого розвитку. Українська публічна адміністрація має працювати більш відкрито,
активно обмінюватися інформацією з державами-членами ЄС, прищеплювати високі
європейські цінності та застосовувати формальні процедури публічного управління й
технічного забезпечення публічного адміністрування.
Принцип сталості та довгострокової орієнтованості
Сталий розвиток – таке використання публічною адміністрацією людських, економічних,
соціальних, природних та інших ресурсів, щоб ними могли скористатися й подальші покоління.
Щоб залишити у спадок подальшим поколінням дійсно демократичну, правову державу з
розвиненим громадянським суспільством та належною ринковою економікою, теперішні
суб’єкти публічної адміністрації мають здійснювати публічне управління не тільки ефективно,
але й відповідально. Тим самим вони забезпечуватимуть динамічні, еволюційні реформи,
орієнтовані на довгострокову перспективу
Принципи поваги до прав людини та культурної різноманітності
Принцип поваги до прав людини є провідним в адміністративному праві, адже:
- з погляду теорії природного права, право є справедливе та гуманне, основним його
завданням однозначно визнається забезпечення природних прав і свобод людини та
громадянина – життя і здоров’я, честі, гідності, безпеки, права на опір насиллю;
- будь-яке джерело адміністративного права лише тоді може вважатися правовим, коли
відповідає природному праву та узгоджується з ним;
- основними глобальними напрямками діяльності суб’єктів публічної адміністрації є
пріоритет забезпечення охорони прав і свобод людини.
Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження
визначила зміст :
1) принципу поваги до прав людини та основоположних свобод («Охорона та
заохочення культурного розмаїття можливі тільки тоді, коли гарантовано права людини
та основоположні свободи, як-от: свободу вираження думок, інформації та комунікації, а
також можливість для окремих осіб вибирати форми культурного самовираження»)
2) принципу рівної гідності й поваги до всіх культур («Охорона й поширення розмаїття
форм культурного самовираження передбачають визнання рівної гідності й поваги до
всіх культур, зокрема культури осіб, які належать до меншин і корінних народів»)
Принципи забезпечення соціальної згуртованості й підзвітності
Принцип злагодженості - всі заходи мають відповідати один одному та бути
легкозрозумілими.
Наприклад, кліматичні або демографічні зміни, не можуть бути вирішені в рамках лише одного
з напрямків політики, на якій було побудовано ЄС. Регіональна й місцева влада все частіше
беруть участь у реалізації такої політики.
Принцип підзвітності - кожна з інституцій ЄС має пояснювати і брати відповідальність за те,
що вона робить для Європи. Більша ясність і відповідальність також вимагається від держав-
членів ЄС та всіх інших агентів, що задіяні в розробленні й упроваджені політики .

Матеріальна та процедурні принципи адміністративного права:

1. Базові
Законності
Справедливості
Захисту порушених прав
Вимога діяти надежним чином
Відсутність дискримінації
Пропорційності

2. Адміністративно-технічні
Раціональної організації
Удосконал внутрішніх правил організації
Принцип підготовки держ службовців
Доступності адмін влади та публічних послуг
Збереження та охорони держ власності
Виконання бюджетних вимог
 Ефективность та прозорість адмін влади

3. Процедурні
Право бути заслуханим перед прийняттям індивідуального рішення у справі
Право робити заяви
Принцип розумного часу для прийняття рішень
Обов’язки визначати підстави для адмін ріщень
Право на оскарження адмін рішень
Право приватних осіб бути залученими до прийняття регуляторних рішень

4. Інформаційні
Принципи інформусання громадян про діяльність адмін органу
Принципи, які забвезпечують право на отримання інформації від адмін органу
Принципи конфіденційності та захисту даних

ІІ Розділ Конституції. Ст. 38,40,41,46,48,55,59,64,67 + ЗУ «Про звернення громадян»

НОРМИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

1. Визначення поняття адміністративно-правових норм
Норма адміністративного права – встановлені, санкціоновані або ратифіковані державою
формально-визначені юридичнообо’язкові, охоронювані засобами державного примусу правила
поведінки учасників суспільних відносин у сфері реалізації державної влади, які забезпечують
умови реалізації цими учасниками своїх прав та покладаних на них обов’язки.

Глава 6, сторінки 106-120, Авер’янов

2. Характерні риси адміністративно-правових норм

1) Встановлюються, санкціонуються чи ратифікуються державою = мають державно

владний характер.
2) Формально визначені загальнообов’язкові правила поведінки (визначеність в законі)
3) Закріплюються в правових актах, які видаються компетентними державними органами
(наказах, статутах, регламентах, положенннях тощо)
4) Двосторонній характер = визначають не тільки права, але й обов’язки учасників
правовідносин
5) Визначають певні варіанти поведінки
6) Дотримання норм адміністративного права забезпечуються як імперативними засобами
примусу так і організаційними, роз’яснювальними, стимулюючими та іншими заходами.
Особливості, які відрізняють ці норми від інших галузей права:
1) предметом їх регулювання є суспільні відносини у сфері функціонування управлінських
інститутів публічної влади
 2) більшість норм адміністративного права має імперативний характер (одна сторона
завжди носій владних повноважень)
а) прямий припис, що зобов’язує суб’єкта діяти тільки певним чином
б) можливість суб’єкта обирати варіант поведінки лише із передбачених у нормі
варіантів
в) можливість застосування примусової сили держави у випадку недотримання правил
Диспозитивними нормами встановлюються межі як належної (необхідної), так і
дозволеної (можливої) поведінки.
Адміністративно-правова норма встановлює таку поведінку шляхом закріплення, які дії
можна вчиняти {дозволи), від яких слід утриматися (заборони), які вчиняти необхідно
(приписи).
3) характерне пряме застосування адміністративних санкцій за правопорушення у
позасудовому порядку
4) встановлюються у процесі реалізації повноважень виконавчої влади і безпосередньо її
суб'єктами
Класифікація засобів, за допомогою яких держава гарантує виконання приписів
адміністративно-правової норми:
 примусові засоби (можливість притягнення до відповідальності перед державою);
 організаційні засоби (видання норм, створення умов для їх застосування,
матеріально-технічне забезпечення тощо);
 роз'яснювальні засоби (доведення змісту норми до адресата, підкреслення її
значущості та неминучості відповідальності);
 стимулюючі засоби (застосування різних заохочувальних заходів до тих, хто точно
виконує приписи норм).

3. Структура адміністративно-правової норми

Особливості структури:
- норми досить часто містяться не в одному, а в різних актах законодавства
- у більшості адміністративно-правових норм не передбачено санкцій.
- норми адміністративного права можуть містити разом із санкцією заохочення
(Заохочення — це публічне визнання заслуг юридичної і фізичної особи у
виконанні адміністративно-правових або громадських обов'язків.)
Гіпотеза – частина норми, яка вказує на фактичні умови за яких дана норма застосовується та
повинна виконуватись
Види гіпотез:
 Абсолютно визначена гіпотеза – містить увесь перелік обставин (час, місце, умова)
застосування статті, законодавець виключає можливість суб'єкта управління приймати те
або інше рішення, пов'язуючи його єдиною умовою
 Відносно визначена гіпотеза - формулюється в адміністративно-правовій нормі та
містить елементи адміністративного розсуду (тобто вказівки на можливість її
застосування на розсуд правозастосовувача)
 Невизначена гіпотеза – взагальному визначаються в преамбулі, поширюється на всі
норми, має загальний характер.
Залежно від складу адміністративно-правової гіпотези можна виділити прості та складні
гіпотези.
За формою вираження – абстрактні (більшість) та казуїстичні.
Диспозиція – елемент адміністративно-правової норми в якому формулюється саме правило
поведінки (може бути сформульоване у вигляді приписів, заборон або дозволів)
1) може мати відсилочний характер
2) має імперативний характер та дозвільну диспозицію (наприклад, звернення громадян до
органів виконавчої влади з приводу реалізації наданих громадянам конституційних та
інших прав)
Санкція – містить вказівку на заходи адміністративно-правового примусу або заходи
дисциплінарної відповідальності, яке застосовується внаслідок не виконання диспозиції.
1) Специфічне коло суб’єктів, які уповноважені застосовувати адміністративно-правові
санкції: органи виконавчої влади та їх посадові особи
2) Містяться не у всіх адміністративно-правових нормах
3) Велике роїмаїття видів санкцій
ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Адміністративно-правові
санкції: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення
або був посереднім об'єктом адміністративного проступку; позбавлення спеціального права,
наданого даному громадянину; виправні роботи; адміністративний арешт + (нові):
обмеження або тимчасова заборона певного виду діяльності

Значна частина суспільних відносин, що виникають у сфері публічного управління,

регламентуються іншими правовими засобами: індивідуальними актами
(правозастосовчими актами); адміністративними угодами (договорами); деякі відносини —
діловими звичаями, адміністративними прецедентами. Певне місце у регулюванні
управлінських явищ і процесів посідають також норми неюридичного характеру — політичні,
моральні (етичні), корпоративні

4. Дія адміністративно-правових норм

Дія адміністративно-правових норм пов'язана з наявністю певних меж їх здатності
здійснювати той чи інший вплив на регульовані суспільні відносини. Ці межі діють у часі та
просторі та за колом осіб.
В часі:
Як правило адміністративно-правові норми не мають певного обмеження щодо строків їх дії, як
правило діють до моменту зміни або скасування.
Можуть передбачатися часові межі дії, наприклад, на період дії надзвичайного стану на
визначеній території, тобто на визначений строк.
Для дії адміністративно-правових норм існують загальні правила:
а) адміністративно-правові норми набувають чинності з часу їх доведення до відома
виконавців. У окремих випадках вони набувають чинності в строк, визначений у
нормативному акті;
б) нормативний акт зворотної сили не має, а винятки щодо цього застерігаються в самому акті.
Питання про вступ адміністративно-правової норми в силу залежить від двох обставин:
1) дати вступу норми в юридичну силу;
2) меж дії норми при вступі в силу
Межі дії адміністративно-правової норми:
 Перспективна – поширюється на всі правовідносини, які виникають після вступу норми
в силу
 Негайна – введення в дію з часу вказаному в законі
 З зворотною силою - щодо правовідносин, які знову виникли, та правовідносин, які
виникли до вступу норми в силу, але з більш ранньої дати.
Зупинення дії норми адміністративного права –
1) Скасувати
2) Прийняти іншу адміністративно-правову норму
3) Норма може зупинити свою дію щодо певних правовідносин
4) Норма може достроково зупинити свою дію і вже не застосовуватись на підставі певного
рішення, акта
Дія у просторі:
Територія на яку поширюється їх юридина сила. Як правило вся територія України.
Дія пов’язана з статусом органу, який видав дану норму – на всій території або на місцевому
рівні
Іноді адміністративноправові норми діють на території декількох держав відповідно до
двосторонніх та багатосторонніх угод.
У межах України дія адміністративно-правових норм поширюється також на іноземців.
- норми, які діють на всій території України або в межах окремих адміністративно-
територіальних одиниць;
- норми загального і галузевого характеру;
- норми актів локального характеру
За колом осіб:
Розрізняється залежно від їх поширення на всіх громадян або на окремі їх групи
(військовослужбовців, біженців, пасажирів, працівників окремих міністерств), тобто на так
званих спеціальних суб'єктів адміністративного права.

5. Види адміністративно-правових норм

Класифікація норм — це розподіл їх на види (групи) залежно від обраного критерію (ознаки).
1) За способом правового регулювання поведінки суб’єктів:
 Норми-завдання - містять нормативну орієнтацію розвитку галузей, сфер управління та
регулювання, виступають орієнтиром діяльності суб'єктів адміністративного права
(програми, плани)
Норми-принципи - виражають стійкі сутнісні характеристики як суб'єктів, так і об'єктів
управління
Норми-дефініції - дають нормативні визначення, обов'язкові для застосування в тексті
закону або іншого правового акту
Установчі норми - виражаються у формуванні управлінських структур, фінансово-
господарських комплексів.
Статусні або загальнокомпетенційні норми - окреслюють статус, права, обов'язки та
відповідальність суб'єктів адміністративного права.
Норми-доручення - означають вказівки щодо рішень або дій
Норми-стимули - заохочують розвиток та діяльність права у тому напрямі, яке
вважають важливим та корисним органи, що приймають адміністративно-правові акти.
Норми-рекомендації - містять поради щодо раціональних дій
Договірні норми
Норми-заборони - містять застереження щодо можливих неправомірних дій
Норми-санкції - вказівки на заходи відповідальності щодо винних осіб або органів.
Норми-стандарти та нормативи - містять техніко-економічні, соціальні, екологічні,
технологічні та інші нормативи техніко-юридичного характеру.

2) За регулятивною спрямованістю:
Матеріальні – встановлюють юридичні межі та обсяг правового регулювання,
визначають права, обов’язки та відповідальність учасників суспільних відносин
Процесуальні – запезпечується реалізації матеріальних норм та регламентується
процедура такої реалізації.
Залежно від того, які відносини регулюють процесуальні норми адміністративного
права, можна виділити:
А) адміністративно-процедурні норми (які забезпечують порядок реалізації норм у
сфері публічного управління, внутрішньо-організаційної і контрольної діяльності);
Б) адміністративно-юрисдикційні норми (які забезпечують порядок реалізації норм
щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення чи інше правопорушення, яке
перебуває у сфері адміністративно-правового регулювання).
В) адміністративно-ієрархічні норми, які сприяють розгляду спорів у порядку
підлеглості;
Г) адміністративно-юрисдикційні з використанням судових процедур (цю групу
норм виділяють прихильники такої точки зору за аналогією з цивільним та
кримінальним процесуальним правом);
Д) функціонально-процесуальні, присвячені порядку діяльності у певній сфері (вони
регламентують «позитивну» діяльність суб'єктів управління);
Е) регламентні, які вводять організаційні регламенти, розпорядки, правила.

+ (з лекції) Процедурні норми – порядок прийняття адміністративного акту.

3) За формою припису:
Зобов’язуючі – містять юридичну вказівку діяти відповідним чином
Забороняючі – містять заборону на вчинення тих чи інших дій
Уповноважуючі – містить дозвіл про можливість вчинення тієї чи іншої дії
 Стимулюючі – містять заохочення за здіснення певної дії
Рекомендаційні – носять додатковий характер, носять побажання щодо удосконалення
діяльності органів державної влади; дають можливість обирати найбільш доцільні
варіанти розв'язання певних завдань.

4) За адресатом приписів:
Регламентують:
Права та обов’язки громадяни у сфері державного управління
Функціонування підриємств, установ, організацій
Аспекти функціонування едержавних об’єднань, підприємств. закладів
Статус державних службовців
Статус громадських об’єднань
Діяльність ланоак апарату державного управління
Взаємодія державних та недержавних органів

5) За обсягом регулювання:
Загальні – поширюються на всі сфери та галузі державного управління
Міжгалузеві – регламентують ті або інші сфери управлінської діяльності, котрі є
загальними або суміжними для всіх галузей державного управління та мають при цьому
спеціальний характер;
Галузеві – діють в межах певної галузі
Місцеві – приймаються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого
самоврядування

6) За змістом
можна об'єднати у відносно самостійні правові інститути

7) Порядок дії у часі, просторі та за колом осіб

У часі:
Тимчасові
Постійні (безстрокові)
Надзвичайні
У просторі:
На території України
Загального та галузевого характеру
Місцевого характеру
Локального хаарктеру
Колом осіб:
На всіх громадян
На окремі соаціальні групи

8) За повнотою визначених приписів:

Визначені – визначені диспозиція
Відсилочні – правило поведінки викладено неповно, відсилають до інших норм або
правових актів
Бланкетні норми – правило поведінки встановлюється іншим уповноваженим суб’єктом і
в інших актах.
9) За юридичною силою
викладені в законах;
указах;
постановах;
рішеннях;
наказах

10) За характером юридичного захисту:

норми, які захищаються адміністративними санкціями;
норми, що захищаються дисциплінарними санкціями.