18.

Держава є правовою організацією політичної влади, яка здійснює

ефективний контроль за територією та населенням, підтримуючи
правопорядок і володіючи прерогативою на застосування примусу.
Державна влада – це форма політичної влади, якаьздійснюється
спеціальним апаратом і полягає в управлінні суспільними справами на всій
території держави
19.
Правові обмеження влади - це система правових норм, які
встановлюють межі повноважень органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень.
20.
Правопорядок – це фактичний стан упорядкованості, урегульованості
та організованості суспільних відносин, який формується та функціонує на
основі права внаслідок його реалізації через правомірну поведінку
суб’єктів права та гарантується та захищаються державою.
21.
Правова держава – це держава, в якій з метою забезпечення
свободи і гідності людини проголошуються та діють принципи
верхованства права, зв’язності державної влади конституцією, гарантується
повний та ефективний судовий захист.
22.
Суверенітет є політико-правовою властивістю незалежної держави,
яка дозволяє державі у межах її території вільно обирати свою форму,
встановлювати внутрішньодержавне управління шляхом розбудови свого
механізму, правової системи, здійснення юрисдикції, а також вступати у
відносини з іншими державами, зокрема шляхом укладення міжнародних
договорів, участі у створенні міжнародних економічних, політичних,
військових союзів і приєднання до існуючих.
Суверенні права – це права держави, що обумовлюються
суверенітетом державної влади та забезпечують його.
23.
Форма держави – це порядок організації та здійснення державної
влади.
 Форма правління – це елемент форми держави, який характеризує
порядок організації вищих органів державної влади та поділ повноважень
між ними.
Монархія – це форма державного правління, за якої вища державна
влада належить одній особі (монарху) та передається у спадок.
Республіка – це форма держави, за якої вищі органи державної
влади обираються народом на певний строк.
Форма державного устрою – це елемент форми держави, який
характеризує порядок територіальної організації публічної влади, а також
поділ владних повноважень на різних територіальних рівнях.
Унітарна держава – це єдина держава, територія якої поділяється
на адміністративно-територіальні одиниці.
Федерація – це союзна держава, до складу якої входять державні
утворення (суб’єкти федерації).
Державний режим – це елемент форми держави, який
характеризує порядок здійснення державної влади.
24.
Функції держави - основі напрямки її діяльності зумовлені
необхідністю реалізації політики в різних сферах суспільного життя.
25.
Джерела права – це різноманітні визнані певною національною
правовою системою джерела, в яких містяться юридичні правила і з яких
вони беруться з метою правового регулювання суспільних відносин.
26.
Нормативно-правовий договір - двостороння або багатостороння
угода, яка встановлює, змінює або скасовує норми права.
27.
Судовий прецедент - частина рішення суду, яка має
загальнообов'язковий характер для суду тієї ж самої або нижчої інстанції
при вирішенні усіх аналогічних справ у майбутньому.
Під судовою практикою як субсидіарним джерелом права
розуміють усталену практику однакового вирішення судами певних справ,
однакового застосування певних норм матеріального та процесуального
права, яке визначається судами вищих інстанцій як зразок, еталон шляхом
ухвалення відповідних рішень у конкретних справах.
28.
Правовий звичай - джерело права, яке підтверджує обов'язкове
правило, що розвинулося в результаті одноманітного довготривалого
застосування певної моделі поведінки.
29.
Правова доктрина – це визнана правничою спільнотою та в її особі
правовою системою впливова правова теорія, створена авторитетними
правниками минулого й сучасності та закріплена в наукових працях,
мотивувальних частинах рішень Конституційного Суду України,
Верховного Суду.
30.
Правове регулювання є– регулювання людської діяльності
правом, упорядкування поведінки учасників суспільних відносин за
допомогою юридичних засобів.
Предметом правового регулювання є такі суспільні відносини
впорядкування яких є можливим і водночас доречним саме за допомогою
юридичних засобів.
Об'єктом правового регулювання є поведінка людей.
33.
Правосвідомість – форма суспільної свідомості, що відображає
ставлення соціальних суб’єктів до чинних норм права та правових явищ.
34.
Правова культура суспільства – це різновид загальної культури,
що представляє собою своєрідну систему правових цінностей, що
відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і
відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші
соціальні цінності.
35.
Система права – це інтегрована принципами права, зумовлена
сполученням приватних і публічних інтересів сукупність правових норм,
внутрішня організація якої характеризується їхньою єдністю,
узгодженістю, диференціацією та групуванням у відносно самостійні
структурні утворення.
Норми права – правові інститути – підгалузі права – галузі права –
підсистеми права.
Предмет правового регулювання – це тип суспільних відносин,
який регулює дана галузь, це те, що підлягає правовому регулюванню.
Предмет правового регулювання включає: суб’єкти, їх поведінку, об’єкти,
соціальні факти, які є підставами виникнення або припинення правових
відносин.
36.
Публічне право - підсистема права, яка складається з норм права і
галузей права, що регулюють відносини між органами державної влади і
місцевого самоврядування, а також інші відносини, де привалює інтерес
держави (суспільства) за допомогою імперативного методу правового
регулювання.
До публічного права відноситься: конституційне право, адміністративне
право, кримінальне право, фінансове право, адміністративно-процесуальне
право, кримінально-процесуальне право, митне право, міжнародне
публічне право та ін.
Приватне право - підсистем права, що складається з норм права, які
регулюють відносини між приватними, фізичними і юридичними особами
у сфері захисту приватних інтересів на основі диспозитивного методу
правового регулювання.
До приватного права відноситься: сімейне право, цивільне право,
господарське право, торгівельне право тощо.
37.
Норми матеріального права визначають певну модель поведінки
шляхом встановлення прав та обов’язків суб’єктів права. Визначають права
та обов’язки учасників конституційних, адміністративних, фінансових,
господарських, трудових, цивільних, сімейних та інших правовідносин,
підстави й межі відповідальності за правопорушення тощо.
Подібні процедури, тобто послідовність дій, необхідних для
реалізації передбачених метеріальним правом прав та обов’язків,
встановлюються нормами процесуального права.
38.
Галузь права – це відносно самостійна сукупність норм права, що
регулюють сферу однорідних суспільних відносин за допомогою
відповідних методів.
Інститут права – це виокремлена група норм права, які регулюють
певний вид однорідних суспільних відносин.
39.
Міжнародне право – це система юридичних норм, які регулюють
міжнародні відносини з метою забезпечення миру, прав людини,
співробітництва, це рішення і правові засоби їх застосування, прийняті
повноважними суб'єктами для реалізації спільних інтересів.
Національне право - це система правових норм, що регулюють
суспільні відносини в межах певної держави.
40.
Принципи права – це найбільш загальні і стабільні вимоги, що
сприяють утвердженню та захисту суспільних цінностей, визначають
характер права і напрями його подальшого розвитку.
Принципи: загальні, міжгалузеві, галузеві принципи, а також
принципи підгалузей і інститутів права.
41.
Загальні принципи права – це принципи, які притаманні праву в
цілому, діють у всіх галузях та інститутах права.
46.
Норма права – це закріплене у джерелах права правило
загального характеру, що визначає стандарт належної чи дозволеної
поведінки або наслідки його порушення, ефективна дія якого
забезпечується державою.
Структура норми права – це внутрішня побудова норми, поділ її
на складові (елементи).
Гіпотеза – це елемент норми прав, що вказує на життєві
обставини, за наявності та/або відсутності яких реалізується правило
поведінки (диспозиції).
 Диспозиція – це елемент норми права, що вказує на правило,
якому має відповідати поведінка суб’єкта.
Санкція – це елемент норми права, що встановлює невигідні
наслідки на випадок порушення правила, визначеного в диспозиції.
47.
Нормативний припис виступає техніко-юридичним способом
функціонування норми права, яку правозастосувач має встановити у
повноті її елементів (у структурній єдності гіпотези, диспозиції, санкції)
шляхом логічного аналізу, інтелектуальної роботи, тлумачення. Так, у
нормативних приписах кримінального закону гіпотези є передбачуваними,
гіпотетичними, які встановлюються шляхом тлумачення.
48.
Нетиповий нормативний припис - нетипові правові
розпорядження, тобто розпорядження «нестандартного» характеру, у яких
відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно притаманні класичній
моделі норми права.
49.
Нормотворчість – це врегульована законодавством діяльність
уповноважених державних органів щодо розробки та прийняття Н/П А, які
містять загальні правила поведінки (норми права).
51.
Нормотворча техніка – система засобів і правил вираження та
закріплення змісту нормативноправових актів, використання якої
забезпечує ясність, точність, чіткість і несуперечність цих актів.
52.
Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ,
прийнятий суб’єктом нормотворчості у визначеній формі та за
встановленою процедурою, спрямований на встановлення, зміну або
скасування норм права.
53.
Закон – це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили,
який приймається відповідно до особливої процедури парламентом або
безпосередньо народом і регулює найважливіші суспільні відносини.
54.
Підзаконні нормативно-правові акти – це нормативно-правові
акти, які приймаються уповноваженими суб’єктами нормотворчості юна
основі та на виконання законів, не повинні їм суперечити.
56.
Юридичний документ – це документ, складений та затверджений
відповідно до чинного законодавства, який призводить до правових
наслідків, є доступним у письмовій та/або цифровій формах.
57.
Правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані правом,
учасники яких є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Склад правовідносин – це сукупність елементів, необхідних для
їхнього виникнення та існування (суб’єкт, об’єкт, юридичний зміст (права
та обов’язки) та юридичний факт.
58.
Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з наявності
та\або відсутностю яких норми права пов’язують виникнення, зміну або
припинення правових відносин.
Юридичні дії – це юридично значущі вчинки особи, які можуть
бути правомірними та неправомірними.
Юридичні події – це юридично значущі життєві обставини,
настання яких не залежить від волі людини.
Фактичний склад – наявність або відсутність відразу кількох
юридичних фактів.
59.
Суб’єкт правових відносин – це суб’єкт права, який вступив у
правовідношення для реалізації прав і обов’язків.
Правосуб’єктність – це здатність особи бути суб’єктом права.
Правоздатність – це здатність суб’єкта права мати права та
обов’язки.
Дієздатність – це здатність суб’єкта права своїми діями
набувати для себе права та обов’язки, самостійно їх здійснювати та
виконувати.
 Деліктоздатність – здатність особи нести юридичну
відповідальність за скоєні правопорушення. Проте вона не має
самостійного значення і може розглядатись як один з аспектів дієздатності.
60.
Суб’єктивне право – це гарантована нормами права міра
можливої поведінки особи.
Юридичний обов’язок – це встановленна нормами певна міра
належної поведінки особи.
Правовий статус – це сукупність прав, обов’язків та законних
інтересів суб’єктів права.
61.
Об’єкт правовідносин – це блага, заради одержання,
передачі або використання яких суб’єкти права вступають у
правовідносини.
62.
Юридично значуща поведінка – це врегульована нормами та
принципами права поведінка особи, що має певні юридичні наслідки.
Правомірна поведінка – це соціально корисна чи допустима
поведінка суб’єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає правовим
нормам та принципам права.
63.
Правомірна поведінка – це вид юридично значущої
поведінки, яка відповідає нормам та принципам права.
64.
Правопорушення – це протиправне, винне, таке, що завдає
шкоди особі, суспільству або державі, діяння деліктоздатної особи, за яке
передбачена юридична відповідальність.
Злочини - це суспільно небезпечні діяння, що посягають на
найбільш значущі соціальні цінності (життя, здоров'я індивіда, власність,
національну безпеку, громадський порядок тощо). За вчинення злочину
передбачена кримінальна відповідальність.
Проступки - це суспільно шкідливі діяння, що не мають ознак
злочину. За вчинення проступків передбачена адміністративна,
дисциплінарна, цивільно-правова, матеріальна, процесуальна,
конституційна або міжнародна відповідальність.
Суб’єкт правопорушення – це деліктоздатна особа, яка вчинила
правопорушення. Суб’єктом правопорушення може бути фізична особа,
юридична особа або держава.
Об’єкт правопорушення – це суспільні відносини, на які
посягає правопорушення. Об’єкт правопорушення поділяється на
загальний і конкретний. Загальний об’єкт – це сукупність всіх суспільних
відносин, які охороняються правом. Конкретний об’єкт – це певні
матеріальні і нематеріальні блага і цінності, на які посягає
правопорушення.
Суб’єктивна сторона правопорушення – це психічне
ставлення особи до вчиненого діяння і його наслідків. Основний елемент
суб’єктивної сторони – вина у формі умислу або необережності.
Об’єктивна сторона правопорушення – це зовнішня
характеристика правопорушення, що включає протиправне діяння, його
шкідливі наслідки і причинно-наслідковий зв’язок між діянням і його
шкідливим результатом.
65.
Зловживання правом – це неправомірне суспільно шкідливе
діяння правоможної особи, що спрямоване на задоволення її інтересу, але
суперечить призначенню права.
66.
Об’єктивно-неправомірне діяння – протиправне, безвинне,
соціально шкідливе діяння.
67.
Юридична відповідальність – це передбачені санкціями норм
права несприятливі наслідки особистого, майнового або організаційного
характеру, яких зазнає особа за скоєне правопорушення.
69.
Цілі юридичної відповідальності – це бажаний соціальний
ефект та очікувані результати її застосування. (загальні та індивідуальні)
 Функції юридичної відповідальності – це основні напрями її
впливу на суспільство і особу, що характеризують її сутність та
призначення. (каральна, захисна, попереджувальна).
70.
Юридична відповідальність – це передбачені санкціями норм
права несприятливі наслідки особистого, майнового або організаційного
характеру, яких зазнає особа за скоєне правопорушення.
Державний примус - це застосування державою фізичного,
матеріального, економічного або морального впливу на суб'єктів права з
метою забезпечення виконання ними правових норм і захисту прав та
інтересів особи, суспільства та держави.
71.
Реалізація права – це зумовлена нормами права правомірна
поведінка суб’єктів права.
72.
Застосування норм права – це діяльність уповноважених на
це суб‘єктів, яка передбачає винесення індивідуально-правових рішень,
здійснюється за певною процедурою і має своєю метою сприяння
адресатам правових норм у реалізації їхніх прав та обов’язків, а також
контроль за цим процесом.
73.
Стадії правозастосування – це сукупність дій (операцій), які
змінюються в процесі правозастосування й об’єднані певною проміжною
метою.
74.
Акт правозастосування – це правовий акт, в якому
закріплюється індивідуальне рішення суб'єкта правозастосування в
конкретній справі.
75.
Прогалини у законодавстві – це повна або часткова
відсутність законодавчої регламентації певних суспільних відносин, що
потребують правового регулювання.
 Подолання прогалин у законодавстві – це застосування
засобів, що дозволяють прийняти рішення в конкретній справі за
відсутності відповідної норми права.
Аналогія закону – це вирішення справи за наявності
прогалини на основі норми права, що регулює найбільш подібні суспільні
відносини.
Аналогія права – цевирішення справи за наявності прогалин
на основі загальних або галузевих принципів права.
Принцип – правова вимога, яка є загальною (спільною) для
інституту, підгалузі та галузі права.
76.
Колізії у законодавстві – це різновид юридичних колізій , що
виникає за наявності розбіжностей (зокрема, суперечності) між нормами
права, які закріплені в законодавстві та регулюють одні фактичні
відноссини.
Темпоральна (часова) колізія – це колізія, що виникає
внаслідок видання в різний час з того самого питання декількох норм
права.
Ієрархічна колізія – це колізія, що виникає внаслідок
регулювання одних фактичних відносин нормами, які мають різну
юридичну силу.
Змістовна колізія – це колізія, що виникає внаслідок
часткового збігу обсягів регулювання декількох норм права.
Подолання колізій у законодавстві – це заходи, що
дозволяють перебороти колізію в конкретному випадку в процесі
правозастосування.
Усунення колізій у законодавстві – це заходи, які
дозволяють ліквідувати розбіжності між нормами права, що існують в
законодавстві.
77.
Тлумачення правових актів – це з’ясування змісту
закріплених у них юридичних правил, а також у певних випадках
роз’яснення змісту цих правил іншим зацікавленим особам.
Предмет: текст правового акта; об’єкт: юридичні правила.
 З’ясування – це перша та обов’язкова стадія тлумачення права,
яка полягає у зрозумінні суб’єктом тлумачення змісту правил «для себе».
Роз’яснення – не є обов’язкова стадія тлумачення права та
здійснюється інтерпретатором ддя зацікавлених осіб лише у разі
необхідності.
78.
Спосіб тлумачення – це сукупність прийомів та засобів
аналізу правових актів з метою встановлення змісту викладених в них
юридичних правил (норм права та індивідуальних приписів).
Граматичний (мовний) спосіб тлумачення – це початковий
спосіб тлумачення, який базується на даних філологічних дисциплін:
граматика, лексика...
Логічний спосіб тлумачення ґрунтується на використанні
законів і правил (прийомів) формальної логіки: аналіз, синтез, індукція....
Системний спосіб тлумачення передбачає використання
системного підходу під час аналізу юридичних текстів, визначення місця
правової норми в певному нормативно-правовому акті, інституті чи галузі
законодавства, системних зв’язків між нормами, до яких належать: зв’язки
між нормою, що тлумачиться, та нормами, що розкривають зміст терміна,
якій у ній вживається.
Історичний спосіб тлумачення допомагає встановити зміст
норми права, враховуючи історичні умови та обставини, соціально-
економічні, політичні та інші чинники, які пов’язані з виникненням та
юридичним закріпленням норм, що підлягають тлумаченню.
Теологічне (цільове) тлумачення вимагає розкриття цілей
прийняття правової норми на нормативно-правового акта в цілому.
79.
Інтерпретаційний акт – це правовий акт уповноваженого
суб'єкта, який містить роз'яснення юридичних правил (норм права), що є
головною метою його прийняття.
80.
Юридична аргументація – це інтелектуальна юридична
діяльність, що спрямована на обґрунтування чи спростування правових
положень за допомогою переконливих юридичних аргументів, доказів
щодо правильності розв'язання спірного питання саме запропонованим
шляхом.
81.
Права людини – це основні правові можливості, необхідні для
існування і розвитку особи, які визнаються універсальними, природними,
невід’ємними та рівними для кожного-кожної та мають гарантуватися
державою в обсязі міжнародних стандартів.
82.
Каталог прав людини - це перелік прав, які належать усім людям
від народження, незалежно від їхньої раси, статі, релігії, національності
або будь-яких інших ознак.
85.
Отже, під демократією ми розуміємо спосіб правління, який
залежить від волі народу («владу народу»). Основою демократії є свобода і
рівність усіх громадян. Передусім — це рівність перед законами, коли
немає жодних особливих прав чи привілеїв для тих чи інших спільнот.
86.
Верховенство права - це принцип діяльності органів державної
влади, інших публічних та приватних суб’єктів на засадах законності,
правової визначеності, рівності перед законом та недискримінації,
забезпечення доступу до неупередженого правосуддя, дотримання прав
людини.
88.
Верховенство права - це принцип, який визначає основоположне
положення закону в суспільстві.
Правосуддя - це діяльність органів правосуддя, спрямована на
забезпечення справедливого вирішення спорів та застосування закону.
Правосуддя є важливою складовою верховенства права. Воно забезпечує
захист прав і свобод людини, а також справедливе вирішення спорів.
89.
Правова система – це сформована під впливом суб’єктивних
закономірностей розвитку суспільства сукупність усіх його правових явищ,
які перебувають у стійких зв’язках між собою та з іншими соціальними
системи.