1.

Поняття та сутність права

Право має об’єктивний характер свого виникнення, що зумовлене певним рівнем розвитку
суспільства з метою впорядкування суспільних відносин, які через їх ускладнення не можуть бути
врегульовані іншими засобами соціального регулювання (звичаями, традиціями, релігійними
нормами тощо).
Право є самостійним різновидом засобів соціального регулювання, що встановлений або
санкціонований державою.
Основним призначенням права є регулювання суспільних відносин з метою забезпечення
стабільності суспільства та його розвитку. Тому важливою проблемою є відповідність рівня розвитку
права рівню розвитку суспільних відносин.
Право - це система загальнообов’язкових правил поведінки та принципів, які закріплюють
та забезпечують міру свободи, рівності, справедливості та суспільного порядку, ефективна
дія яких підтримується та охороняється з боку держави.

Право як самостійна юридична категорія відзначається наявністю певних ознак, а саме:

➔ Встановлюється або санкціонується державою, тобто має державно-владний характер;
➔ Функціонує в межах суспільства з метою регулювання суспільних відносин;
➔ Відображає волю певного суб’єкта – правотворця (населення держави, органу
державної влади, органу місцевого самоврядування тощо);
➔ Має офіційний характер, тобто приймається, змінюється та припиняє свою дію в
залежності від офіційного волевиявлення правотворця;
➔ Являє собою систему чітко визначених правил поведінки (норм), що мають певну
структуру та зміст;
➔ Має обов'язковий характер, тобто забезпечує необхідність виконання правових норм
суб'єктами незалежно від розуміння чи ставлення суб'єктів до цих норм. Обов'язковість
визначає також можливість забезпечення виконання приписів примусовими засобами з
боку держави;
➔ Має письмову форму закріплення спеціальними документами, що гарантують їх від
можливості довільної зміни припису. Саме формальний характер права і забезпечує
доступність права до суб'єктів, а також ступінь його обов'язковості;
➔ Встановлюється в результаті спеціальної процедури, тобто за наявності нормативно
закріпленого процесу, що встановлює порядок створення, застосування та охорони права;
➔ Передбачає внутрішній поділ на систему суб’єктивних прав та систему юридичних
обов’язків;
➔ Має неперсоніфікований характер, тобто відсутність конкретно визначеного
індивідуального адресата, а також направленість права абстрактному колу осіб, що
зумовлює не однократну його дію. Ця риса права породжує необхідність конкретизації
його положень стосовно певного випадку чи визначених суб'єктів, що, в свою чергу, надає
можливість врахувати особливості кожної юридичної справи;
➔ Інституційність права, що пов’язує його дію з функціонуванням певних суб'єктів чи
органів, що забезпечують процес правотворчості та правозастосування. Право забезпечує
процес регулювання чітко визначеної сфери суспільних відносин, що також спричиняє
наявність певних інститутів;
➔ Має об'єктивний характер, тобто підкреслює закономірний характер виникнення
права, зумовлений забезпеченням потреб внутрішнього розвитку суспільства, які
виявляються у регулюванні певних сфер суспільної діяльності;
➔ Системність права, що визначає функціонування права як впорядкованої системи норм,
що характеризується ієрархічною послідовністю та взаємозалежністю;
➔ Забезпечується засобами заохочення, переконання, а також державно-владними
примусовими засобами.
Сутність права – це внутрішній зміст явища, що виражається у єдності всіх його
різноманітних властивостей та особливостей. Сутність права зумовлена економічними,
соціальними, політичними та духовними умовами життєдіяльності суспільства та певною
мірою узгоджена воля соціальних груп, що перетворена в державну волю та відображена
офіційно правовими нормами.
Також сутність права - це:
❏ результат узгодження різноманітних воль та інтересів;
❏ єдність протирічних класових і загальнолюдських інтересів;
❏ результат рівноваги моральних інтересів: особистої свободи та загального
блага;
❏ категорія, що конкретизується змістом права;
❏ засіб визначення природи права;
❏ об’єктивна категорія, що має стабільний, постійний характер.
Існуючі в сучасній літературі погляди на сутність права можливо класифікувати на
декілька груп (підходів):
Основними серед них є наступні:
➔ в залежності від праворозуміння;
➔ в залежності від категоріального розуміння сутності в науці;
➔ в залежності від забезпечення верховенства прав і свобод людини та
реалізації загальносоціальних функцій права;
➔ в залежності від функціонального призначення права.
1) В залежності від праворозуміння сутність права можливо визначити, виходячи із трьох
напрямів (типів):
❏ нормативізм, що визначає сутність права як сукупність абстрактних правових норм,
встановлених державою;
❏ соціологічний напрям, розуміє сутність права у його можливості бути соціальним
регулятором, що врівноважує індивідуальні та суспільні інтереси;
❏ філософський напрям, обґрунтовує сутність права у його розумінні як суспільної
категорії, що має власну природу та призначення в суспільстві.
2) Сутність права як категорії, що має наукову цінність, пов’язується з наявністю певних
позицій вчених, що відображають їх погляди на призначення права.
В сучасній юридичній літературі існує плюралізм ідей щодо сутності права. Це
пояснюється різноманітністю поглядів учених на роль і призначення права в
суспільстві.
Таким чином предметом дискусії стосовно характеристики сутності права є
причини виникнення права, його визначення, роль у суспільстві та якісні ознаки
права.
3) Сутність права – в його можливості забезпечення верховенства
прав та свобод людини та реалізації загальносоціальних функцій.
❏ Національний підхід.
➔ право є засобом закріплення національного суверенітету;
➔ право є засобом знаходження компромісу інтересів національної
більшості та меншості;
➔ право є гарантією розвитку можливостей та інтересів національних
меншин.
Сутність права полягає в можливості закріплення форм та змісту
національного суверенітету і співвідношення інтересів різноманітних
націй.
❏ Релігійний підхід.
➔ право – це засіб регулювання відносин між «братами по вірі»;
➔ право – це засіб закріплення релігійних ідей і положень та надання їм
загальнообов’язкового характеру;
➔ право – засіб регулювання відносин, що здійснюються за умови
релігійних принципів.
Сутність права виявляється у можливості закріплення обов’язковості
 та поширення релігійних ідей та принципів.
4) Загальносоціальна сутність.
❏ можливість відображати різноманітні суспільні інтереси;
❏ здатність права виконувати загальносоціальні функції;
❏ здатність права забезпечити компроміс суспільних інтересів;
Сутність права відображається у його можливості забезпечити рівновагу
суспільних інтересів.
❏ Класовий підхід.
➔ право – це система гарантованих державою норм;
➔ засіб відображення інтересів економічно-пануючого класу;
➔ засіб реалізації примусового впливу держави на суспільство.
Сутність права виявляється у його ролі як засобу відображення
частини суспільства, у його можливості забезпечити реальність
класових інтересів та їх гарантувати різноманітними, у томі числі
примусовими засобами.
Сутність права – це інтегративна, основна, відносно стабільна якісна основа
права, яка відображає його істинну природу та призначення в суспільстві.
Сутність права може бути визначена за умови характеристики всіх вищезгаданих
підходів.
5) В залежності від функціонального призначення права.
❏ Регулятивна сутність.
➔ право є засобом забезпечення позитивного регулювання;
➔ право є засобом закріплення прав, обов’язків та заборон;
➔ право є засобом забезпечення суспільного порядку.
Сутність права полягає у забезпеченні порядку у суспільстві шляхом
закріплення варіантів можливої, необхідної поведінки та юридичної
відповідності.
❏ Охоронна сутність:
➔ закріплення прав і свобод;
➔ гарантування та охорона прав і свобод;
➔ відновлення прав і свобод, у тому числі і в судовому порядку.
Сутність права полягає у гарантуванні закріплених суб’єктивних прав
та юридичних обов’язків і можливості їх відновлення у випадку
порушення.
❏ Інструментальна сутність.
➔ право є засобом управління, що має функціональне призначення;
➔ є засобом впливу держави на суспільство;
➔ є інструментом відображення та гарантування політики держави.
Сутність права відображається у його характеристиці як інструмента
державного впливу на суспільство
2. Право як соціальна цінність: цінності права та цінності у праві
Ціннісний вимір права – інструментальна цінність (сприяє, охороняє первинні цінності)
Цінності права (правові цінності) – справедливість, свобода, рівність – невід’ємні від ідеї права
Цінності в праві – гідність, життя, здоров’я – цінності, які захищаються правом в силу їх
значущості та корисності
Цінність права – це здатність права бути ціллю і засобом для задоволення соціально-справедливих,
прогресивних потреб, інтересів громадян, і всього суспільства в цілому. Право має інструментальну
цінність. При цьому право виступає засобом держ.управління і одним із провідних засобів впливу
держави на суспільство. Це проявляється шляхом встановлення певних заг.-обоз. правил поведінки,
визначення прав.статусу державної влади, і визначенням прав і свобод громадян.
 1. Право в цивілізованому суспільстві – один з головних інструментів, за допомогою якого
забезпечується нормальна життєдіяльність, мир, злагода, і зняття соціальної напруги.
2. Право втілює загальную волю суспільства, сприяє розвитку його відносин. Саме право сприяє
їх гармонізації.
3. Право виражає масштаб свободи у суспільстві. Тому, не існує інших соціальних норм, які
можуть регулювати сусп.відносини.
4. Право – сила, що може протидіяти беззаконню і свавіллю
5. Право – фактор прогресу, джерело оновлення суспільства у відп. з історичним розвитком
суспільства
6. Право встановлює відповідальність за порушення юридичних норм.
7. Право – регулятор при вирішенні екологічних проблем
Можна виділити основні прояви цінності права.

1. Соціальна цінність права полягає у тому, що воно, втілюючи загальну, групову та індивідуальну
волю (інтерес) учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як
окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці відносини. У
суспільстві, в умовах цивілізації, немає такої іншої системи соціальних норм, яка змогла б
забезпечити доцільне регулювання економічних, державно-політичних, організаційних та інших
відносин, реалізую-чи при цьому демократичні, духовні та моральні цінності.
2. Інструментальна цінність права — один із проявів його загаль-носоціальної цінності — полягає у
тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різних завдань,
у тому числі для забезпечення функціонування інших соціальних інститутів (держави,
соціального керування, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Як інструмент право
використовується різними суб'єктами соціального життя — державою, церквою, громадськими
об'єднаннями, комерційними організаціями, громадянами.
3. Власна цінність права як соціального вища полягає у тому, що право виступає як міра: а) свободи
та б) справедливості. У цій якості право може надавати людині, комерційним і некомерцій-ним
організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і свавілля,
тобто служити гарантом вільного, гідного та безпечного життя.

3. Функції права: поняття та класифікація

Функції права – напрямки правового впливу на суспільні відносини, які обумовлені сутністю та
призначенням права і виражають соціально-юридичну природу права. Це поняття повинно
об'єднувати як призначення права, так і його вплив на людей. Призначення права складається із
потреб народного розвитку, створюються відповідні закони, які направлені на регулювання, охорону
тих чи інших відносин.
«Функцію права» треба відрізняти від близьких категорій «роль права», «завдання права» і
функціонування права».

1. Роль права – значення у суспільстві і державі. Поняття є більш загальним порівняно з

функціями.
2. Завдання права – економічна, політична, соц. проблема, яку право має подолати. Без
реалізації функцій права не можна вирішити будь-яке завдання, що стоїть перед правом.
Завдання визначають зміст, впливають на форми і методи реалізації функцій
3. Функціонування права – відображає його дію у соціальному середовищі.
Відомо, що правові функцїі не існують ізольовано одна від іншої. Вони – складне,
багаторівневе утворення.

Класифікація функцій
· основні та неосновні власне юридичні функції
· основні та неосновні соціальні функції
· основні юридичні функції – регулятивна та охоронна.
· неосновні – компенсаційна, відновлююча, обмежувальна
· основні юридичні функції – з сутності та соціального призначення права

Регулятивна функція:
Сутністю регулятивної функції є впорядковуючий вплив права на суспільні відносини, а саме
визначення за допомогою правових норм правосуб’єктності громадян, закріплення та зміну їх
правового статусу і статусу юридичних осіб; визначення компетенції державних органів і посадових
осіб; визначення юридичних фактів, спрямованих на виникнення, зміну та припинення
правовідносин; встановлення правового зв’язку між суб’єктами права.

Охоронна функція:
Охоронна функція права – напрямок правового впливу, пов’язаний з охороною врегульованих
правом відносин шляхом можливого застосування до правопорушника передбачених в праві
заходів примусового впливу.
Специфіка охоронної функції полягає в тому, що вона характеризує право як особливий спосіб
впливу на поведінку людей, що виражається у впливі на їх волю загрозою санкції, встановленням
заборон і реалізації заходів захисту та юридичної відповідальності.

Обмежувальна функція:
Обмеження прав і свобод – втручання влади у сферу приватної автономії індивіда на основі
закону, яким запроваджуються певні заходи, спрямовані на забезпечення балансу приватних і
публічних інтересів з метою захисту національної безпеки, громадського порядку, життя і здоров’я
інших людей. Забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і безпеки.
Неприпустимість надмірних обмежень прав людини, які посягали на сутність права, адекватність
засобів легітимній меті, неприпустимість сваволі, заборона формалізму.
Стаття 37 конституції.
Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані
на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і
територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни,
насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я
населення, забороняються.
Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади
і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у
навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Відновлювальна функція:
· відновлення справедливості - основна мета
· відновлення порушеного права
· відновлення попереднього становища суб'єкту
· усунення негативних наслідків порушення права

Компенсаційна функція:
Компенсаційна функція пов'язана з реалізацією юридичної відповідальності.
Властивості права мають бути спрямовані на відшкодування збитків, які завдані неправомірними та
правомірними діяннями, подіями суб’єктам права повернення попереднього становища, яке було
порушено неправомірними діями інших суб’єктів права.

Соціальні функції права:

· У соціальних функціях регулятивна та охоронна функції поєднуються в сфері економіки,
політики, ідеології, екології.
· Соціальне призначення права формулюється з потреб суспільного розвитку.
· Право виражає ці проблеми в юридичній формі
Інформаційна - інформування громадян, тобто доведення до адресата відомостей про напрями
регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов'язки та відповідальність.
Орієнтуюча - джерело орієнтації суб'єктів на позитивні правові установлення, що
передбачає формування готовності діяти відповідно до вимог його норм.
Виховна - право разом із мораллю та релігією здійснює цілеспрямований вплив на поведінку
суб'єктів із метою формування певних зразків поведінки.
Інтегративна — право є інструментом забезпечення єдності суспільства, формує у членів
суспільства установку на дотримання групових стереотипів правомірної поведінки.
Соціалізації - право втручається у соціальну сферу, схиляє соціальні групи до певних форм
поведінки, взаємодії, у суспільстві виникають різноманітні зв'язки, через право усі індивіди
приєднуються до єдиної системи соціальної організації.
Соціального контролю — приведення фактичної поведінки до єдиного стандарту, процес
зведення до мінімуму розбіжностей, що виникають між вимогами правової норми та її фактичною
реалізацією.
Культурно-історична — накопичення у праві культурних надбань людства (демократія,
права людини, конституціоналізм тощо).
б) Існують інші критерії класифікації функцій права:
В залежності від зв’язку права та держави (правова форма реалізації функцій держави):
а) внутрішні, що пов’язані з функціонуванням національної правової системи;
б) зовнішні, що сприяють діяльності держави як суб’єкта міжнародних відносин.
в) В залежності від повноважень суб’єктів державної влади:
 установчі, що забезпечують закріплення основ функціонування суспільства та держави;
 законодавчі, що забезпечують процес прийняття правових норм;
 виконавчі, що супроводжують виконавчо-розпорядчу діяльність;
 судові, що забезпечують процес правосуддя;
 контрольно-наглядові, що покликані контролювати дотримання суб’єктами права принципа
законності.

4. Принципи права: поняття та види

Принципи права –засадничі ідеї, які виражають властивості права, визначають зміст правового
регулювання та імперативні вимоги до правозастосування.
Принципи виражають суспільний консенсус щодо соціальних та духовних благ, які гарантуються
юридичним захистом.
Принципи права можливо класифікувати по різним критеріям:
І. За сферою суспільних відносин:
а) принципи, що регулюють економічні відносини (рівноправність форм власності, свобода
економічної діяльності, планування економіки);
б) принципи, що регулюють соціальні відносини (невідчужуваності прав; визнання людини, її прав і
свобод вищою соціальною цінністю; рівноправ’я, гуманізм, справедливості);
в) принципи політичних відносин (демократизм, плюралізм, багатопартійність, свобода та
самоврядування, політичної багатоманітності);
г) принципи, що регулюють духовне життя (ідеологічний, плюралізм, свобода совісті, друку;
доступність та безкоштовність основної освіти; свобода творчої діяльності);
д) принципи правової системи, що мають спеціально-юридичний характер (законність, рівність,
справедливість).
ІІ. За ступенем поширеності на елементи системи права.
а) вихідні принципи, що відображають природу інститутів права (принципи інституту державної
служби – рівного доступу, професіоналізм, компетентність, позапартійність).
б) міжінституційні принципи характерні для двох чи більше інститутів права (принцип
гарантованості оплати праці характеризує інститути заробітної плати, трудового договору,
матеріальної відповідальності);
в) принцип підгалузей права (принцип загального, рівного, прямого виборчого права, вільного
волевиявлення, таємного голосування характеризують таку підгалузь конституційного права, як
виборче право).
г) галузеві принципи (принципи сімейного права – добровільність, рівність прав подружжя);
д) міжгалузеві принципи, що відображають загальні фундаментальні положення двох і більше
галузей права (принципи процесуального права – принципи рівності сторін, змагальність процесу);
ІІІ. За формою нормативного виразу:
а) національні, що закріплені в нормах Конституції, законах та поточному законодавстві;
б) міжнародні, що мають універсальний характер та закріплюються у міжнародних документах;
ІV. За характером суспільних закономірностей:
1. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права – безпосередньо визначаються досягнутим
рівнем розвитку людства і є універсальним критерієм та вимогою національних правових систем.
Кожен із них закріплюється у міжнародно-правових документах та національній системі права.
а) принцип гуманізму – визначає цілісну характеристику суспільства, яке визнає самоцінність
людини, її гідність, право на вияв своїх здібностей. Цей принцип має різний зміст і виявляється у
таких нормативних положеннях, як неможливість безпідставного утримання під вартою, обов’язок
батьків утримувати неповнолітніх дітей, неможливість піддаватися катуванню та жорстокому
покаранню.
б) принцип справедливості характеризує право як спеціально-юридичну категорію, що має
специфічні властивості та здатність відображати і захищати інтереси різноманітних соціальних
груп. Полягає у відповідності, пропорційності, збалансованості та гармонійності між зусиллями,
витратами та реакцією суспільства, яка має форму винагороду, заохочення чи осуду.
в) принцип свободи як можливість вибору варіанта поведінки, що відповідає інтересам суб’єкта і
може бути обмежений необхідністю гарантувати свободу інших суб’єктів. Досягається шляхом
встановлення певної міри свободи окремої особи.
г) принцип рівностізабезпечує однакові умови здійснення власної свободи. Відображається у:
- рівності всіх перед законом;
- рівності прав та обов’язків суб’єктів;
- рівності захисту прав перед судом;
- незалежності правового статусу від національної, статевої, релігійної належності, походження,
місця проживання.
2. Загальні принципи права характерні для права в цілому, визначають якісні особливості всіх
правових норм незалежно від специфіки регульованих ними відносин. Діють у всіх галузях права.
а) принцип єдності прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин спрямований на:
- поєднання публічних та приватних засад управі;
- узгодження інтересів різних соціальних груп;
- компроміс інтересів держави, громадян, суспільства.
б) принцип гарантованості прав та свобод забезпечується системою економічних, політичних,
ідеологічних та юридичних гарантій.
в) принцип відповідальності за вину є важливою підставою юридичної відповідальності. Вина – це
психологічне ставлення особи до скоєного правопорушення.
г) принцип законності – це система вимог, які полягають у:
д) принцип поділу права на публічне та приватне характеризує континентальну правову сім’ю та
надає можливість поєднати суспільні, державні та особисті інтереси.

Принципи права відрізняються від норм права тим, що не передбачають санкцій. Деякі
принципи закладені в нормі права – норми-принципи: незалежність суддів (судді ГС незалежні,
підкоряються тільки конституції та законам України).
Нормативно-керівні основи забезпечують необхідний зв‘язок між нормами права. При відміні НПА,
законодавець повинен врахувати діючі принципи національного і міжнародного права. Щоб
принципи діяли – вони мають повністю відображати існуючу дійсність та основні закономірності
розвитку суспільства.

Особливу роль принципи відіграють у процесі подолання прогланин права. Правильне

використання ПП на практиці свідчить про високий рівень правової свідомості і культури громадян,
чиновників.