Семінар 2

1.Поняття, ознаки та сутність права

Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених
чи санкціонованих і гарантованих державою норм, які встановлюють права та
обов'язки учасників правовідносин, виступають регулятором суспільних
відносин та забезпечуються примусовою силою держави.

Праву притаманні такі ознаки:

1. загальнообов'язковість, тобто дія норми права поширюється на всіх
учасників правовідносин і повинна виконуватися ними без винятків і
незалежно від ставлення до самих норм;
2. нормативність, тобто право складається з норм як загальнообов'язкових
правил поведінки, що визначають права, обов'язки та відповідальність
громадян, посадових осіб та державних органів;
3. формальна визначеність, тобто зміст норм права чітко визначений і
формально закріплений у тексті певного правового документа;
4. системність, тобто право становить цілісну систему взаємопов'язаних,
взаємо погоджених і взаємодіючих норм, яка діє на основі єдиних
принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, що
включає інститути права, підгалузі права та галузі права;
5. державна забезпеченість, тобто загальні правила, які визначаються
державою як правові, підтримується державою та її органами. Право
охороняється державним примусом;
6. регулятивність, тобто право виступає як регулятор суспільних відносин і в
цьому полягає його головна соціальна цінність;
7. вираз міри свободи і справедливості, тобто право втілює основні права і
свободи людини, надає людині легальну можливість реалізувати свої
інтереси не порушуючи прав і свобод інших людей. Крім того, воно
встановлює баланс між поведінкою людини і її соціальним станом
(справедливість). Для розуміння сутності та природи права слід брати до
уваги паї багатогранність способу та форм вияву права в соціальному
житті, які відображають його універсальність та всі аспекти регулятивного
впливу.

Сутність права – це внутрішній зміст явища, що виражається у єдності всіх

його різноманітних властивостей та особливостей
Сутність права слід визначати, враховуючи такі положення:
1. право існує в певних формах, що фіксують певні юридичні конструкції;
 2. право може існувати і поза інституційними формами свого виявлення (як
ідеї, оцінки, зв'язки або діяльність суб'єктів, яка розкриває динамізм
права);
3. з формальної точки зору право виступає як регулятор, що обслуговує той
чи інший соціальний інтерес.

Можна визначити такі підходи до розуміння сутності права:

1. класовий - право визначається як система гарантованих державою
юридичних норм, що висловлюють волю економічно пануючого класу.
Воля пануючого в економіці і політиці класу нав'язується як закон всьому
суспільству;
2. загально соціальний - право розглядається як загально визначений
компроміс між різними класами, групами та соціальними прошарками для
забезпечення потреб та інтересів як громадянського суспільства в цілому,
так і окремих його суб'єктів.

Зміст права - це сукупність правових приписів, за допомогою яких здійснюється

регулювання суспільних відносин; це закріплені в правових нормах суб'єктивні
права, юридичні обов'язки та заборони.
Розрізняють два види змісту права:
1. соціально-політичний, в якому відображається економічна, політична,
класова сутність та спрямованість права;
2. спеціально-юридичний, що характеризує право як специфічне
інституційне утворення (соціальний інститут, необхідний атрибут
функціонування суспільства).

Особливості сутності:
 результат узгодження різноманітних воль та інтересів;
 єдність протирічних класових та загальнолюдських інтересів;
 результат рівноваги моральних інтересів: особистої свободи та загального блага;
 категорія, що конкретизується змістом права;
 засіб визначення природи права;
 об’єктивна категорія, що має стабільний, постійний характер

Існуючі в сучасній літературі погляди на сутність права можливо класифікувати на декілька

груп (підходів):
Основними серед них є наступні:
а) в залежності від праворозуміння;
б) в залежності від категоріального розуміння сутності в науці;
в) в залежності від забезпечення верховенства прав і свобод людини та реалізації
загальносоціальних функцій права;
г) в залежності від функціонального призначення права
а) в залежності від праворозуміння сутність права можливо визначити, виходячи із трьох
напрямків (типів):
 нормативізм, що визначає сутність права як сукупність абстрактних правових норм,
встановлених державою;
 соціологічний напрям, розуміє сутність права у його можливості бути соціальним
регулятором, що врівноважує індивідуальні та суспільні інтереси;
 філософський напрям, обґрунтовує сутність права у його розумінні як суспільної
категорії, що має власну природу та призначення в суспільстві.

б) сутність права як категорії, що має наукову цінність пов’язується з наявністю певних

позицій вчених, що відображають їх погляди на призначення права

в) сутність права – в його можливості забезпечення верховенства прав та свобод

людини та реалізації загальносоціальних функцій.
1. Національний
Зміст: право є засобом закріплення національного суверенітету; право є засобом знаходження
компромісу інтересів національної більшості та меншості; право є гарантією розвитку
можливостей та інтересів національних меншин.
Сутність права полягає в можливості закріплення форм та змісту національного суверенітету і
співвідношення інтересів різноманітних націй.
2. Релігійний
Зміст: право – це засіб регулювання відносин між «братами по вірі»; право – це засіб
закріплення релігійних ідей і положень та надання їм загальнообов’язкового характеру; право
– засіб регулювання відносин, що здійснюються за умови релігійних принципів.
Сутність права виявляється у можливості закріплення обов’язковості та поширення релігійних
ідей та принципів.
3. Загальносоціальна сутність
Зміст: можливість відображати різноманітні суспільні інтереси; здатність права виконувати
загальносоціальні функції; здатність права забезпечити компроміс суспільних інтересів;
4. Класовий підхід
Зміст: право – це система гарантованих державою норм; засіб відображення інтересів
економічно-пануючого класу; засіб реалізації примусового впливу держави на суспільство.
Сутність права – це інтегративна, основна, відносно стабільна якісна основа права, яка
відображає його істинну природу та призначення в суспільстві.

г) в залежності від функціонального призначення права

1. Регулятивна сутність
Зміст: право є засобом забезпечення позитивного регулювання; право є засобом закріплення
прав, обов’язків та заборон; право є засобом забезпечення суспільного порядку.
2. Охоронна сутність
Зміст: закріплення прав і свобод; гарантування та охорона прав і свобод; відновлення прав і
свобод, у тому числі і в судовому порядку.
3. Інструментальна сутність
Зміст: право є засобом управлення, що має функціональне призначення; є засобом впливу
держави на суспільство; є інструментом відображення та гарантування політики держави.
2.Поняття та особливості функцій права
Функції права — це основні напрями впливу права на людину і суспільство (на
суспільні відносини). Категорія функцій права допомагає з'ясувати соціальне
призначенняправа, характер його впливу на поведінку учасників суспільних
відносин.
Функції права можуть поділятись на види залежно від того, які основні
завдання вони вирішують. Найбільш розповсюдженим є розподіл функцій права
на загальносоціальні і спеціально-юридичні.
Загальносоціальні функції права — це напрямки взаємодії права та інших
соціальних явищ як єдності форми і змісту.
Спеціально-юридичні функції права — це напрямки власне правового впливу на
суспільні відносини. У цьому випадку виділяють регулятивну і охоронну функції
права.

3.Види функцій права

Розрізняють загальносоціальні і спеціально-юридичні функції права. Якщо з
приводу спеціально-юридичних функцій спостерігається єдність поглядів учених-
юристів, то перелік загальносоціальних функцій права у кожного свій. Як
правило, його складають такі загальносоціальні функції:
1) інформаційна — полягає в інформуванні індивідів про їхні права та
обов'язки;
2) орієнтаційна — полягає в націлюванні індивідів на позитивні правові
установки, на здійснення правомірних і утримання від неправомірних дій;
3) виховна — полягає в загальноправовому впливі на духовну сферу,
націлена на виховання поваги до права;
4) культурно-історична — виражається в нормативному втіленні духовних
цінностей і кращих досягнень народу. Право є досягненням національної та
світової культури;
5) стабілізаційна — полягає в забезпеченні стабільності і відтворення
соціальної системи, в якій діє право.
Крім того, в окремих роботах указують на такі загальносоціальні функції:
6) функцію соціального контролю — полягає в тому, що поряд із мораллю,
релігією та іншими соціальними регуляторами, право впливає на поведінку
людей, направляючи його у бажаний для суспільства бік;
7) організаторська — полягає у встановленні, зміні та припиненні відносин
між учасниками суспільного життя;
 8) управлінська — полягає в мобілізації учасників суспільного життя на
виконання певних соціальних завдань, вирішення певних соціальних проблем.
Оскільки право впливає на багато сфер людської діяльності, можна також
говорити про наявність економічної, політичної, ідеологічної функцій права. Але
для юриста принципове значення мають власне юридичні функції права:
регулятивна та охоронна.
Регулятивна функція права виявляється в тому, що приписи правових норм
вносять упорядкованість у суспільні відносини. Виконуючи функцію регулятора
суспільних відносин, правова норма указує індивіду на лінію його поведінки в
тому або іншому випадку. Дія цієї функції виявляється у дозволах,
рекомендаціях, пільгах і заохоченнях. Регулятивна функція права має первинне
значення. Вона найбільшою мірою відображає природу права: суб'єктам права
надається правомочність, у межах якої вони діють вільно, на свій розсуд.
Розрізняють різновиди регулятивної функції: регулятивну статичну і
регулятивну динамічну. Регулятивна статична функція права виявляється в
закріпленні тих або інших стабільних станів (статусів): статусу особистості, статусу
юридичної особи, форм держави, компетенції державних органів, повноважень
посадовців тощо. Регулятивно-статична функція реалізується за допомогою
дозвільних та заборонних норм і правовідносин пасивного типу, що виникають
на їхній основі. У подібних ситуаціях суб'єкти права самі, за власною ініціативою
проявляють правову активність.
Регулятивна динамічна функція права «обслуговує» соціально-правові
процеси: торгівлю, виробництво нових цінностей, перехід майна та інших благ
від одних осіб до інших. Вона втілена в інститутах цивільного, адміністративного,
трудового права, які опосередкують процеси в економіці, інших сферах
суспільного життя.
За допомогою регулятивно-динамічної функції право визначає, якою повинна
бути майбутня поведінка людей. Ця функція здійснюється за допомогою
зобов'язуючих норм. Так, законодавством встановлені обов'язки
виконати військовий обов'язок, платити податки, дотримуватися трудової
дисципліни, виконувати зобов'язання за договором тощо. Регулятивно-
динамічна функція знаходить свій прояв у правовідносинах активного типа.
Охоронна функція полягає в тому, що право захищає соціальні цінності, блага,
суспільні відносини шляхом встановлення заборон, обмежень і покарань за
порушення заборон. Основне призначення охоронної функції права полягає в
запобіганні порушенням норм права. Ефективність охоронної функції є тим
вищою, чим більше суб'єктів права підкоряються її розпорядженням. Охоронна
функція носить похідний від регулятивної функції характер.
Вонапокликана забезпечити нормальну дію регулятивної функції права.
 Компенсаційна функція права полягає у відновленні соціальної
справедливості. Наприклад, уразі незаконного звільнення з роботи можлива
одночасна реалізація відновної та компенсаційної функцій: відновлення на
роботі та компенсація за вимушений прогул.
Конституція України передбачає відшкодування (компенсацію) матеріальної
або моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями або
бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
їх посадовців (ст.56), у разі скасування рішення суду як неправосудного держава
відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, заподіяну безпідставним
засудженням (ст.62).
Обмежувальна функція виявляється у встановленні певних меж для суб'єктів
права. Метою є недопущення свавілля індивідів один до одного. Ці обмеження
формулюються у заборонних та зобов'язуючих нормах. Обмеження прав — це
свого роду урівноваження протилежних інтересів. Так, Конституція України,
закріплюючи політичне та ідеологічне різноманіття (ст.15), одночасно прямо за-
бороняє створення і діяльність політичних партій і громадських організацій,
програмні цілі або дії яких направлені на ліквідацію незалежності України, зміну
конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і
територіальної цілісності держави, пропаганду війни, насильства, розпалювання
міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи
людини, здоров'я населення.
Завдяки обмежувальній функції право виступає гарантом стабільності і
справедливості в суспільстві, найважливішим інструментом правопорядку і
реалізації права людини і громадянина.
Відновлювальна функція права посідає особливе місце в механізмі правової
дії. За допомогою правових засобів відновлюється колишнє правове положення
суб'єкта права, особа знову стає володарем тих прав, яких вона була
позбавлена (їй повертається її майно, вона відновлюється на роботі,
реабілітується її ім'я, відновлюється порушений громадський порядок).

4.Поняття принципів права. Класифікація принципів права

Принципи права — це його основні засада, вихідні ідеї, що характеризуються
універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображують
суттєві положення права.
Залежно від функціонального призначення і об'єкта відображення принципи
права поділяються на соціально-правові і спеціально-правові.
Соціально-правові принципи відображують систему цінностей, що властиві
суспільству і мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпечення
(домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй і т. ін.,
єдність суспільних і особистих інтересів). Спеціально-правові принципи
узагальнюють засади формування та існування власне права як специфічного
соціального явища і поділяються на загально-правові, міжгалузеві, галузеві
принципи, принципи інститутів.
Загальноправовими принципами є:
1) принцип гуманізму — домінування у формуванні і функціонуванні правової
системи невід'ємних природних прав і свобод людини;
2) принцип рівності громадян перед законом — всі громадяни незалежно від
національної, статевої, релігійної й іншої належності, посадового стану мають
рівні загальногромадянські права і обов'язки, несуть рівну відповідальність
перед законом;
3) принцип демократизму — право, законодавство адекватно відображують
волю народу, формуються через безпосередню і посередню форми демократії;
4) принцип законності (правності) — здійснення всіх правових форм діяльності
держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі і у
відповідності з нормами права, природними правами і обов'язками людини;
5) принцип взаємної відповідальності держави і особи — не тільки особа
відповідальна перед державою, але й держава перед особою. Вони пов'язані
взаємними правами і обов'язками.
Міжгалузеві принципи на відміну від загальноправових діють не в усіх галузях
права, а в певних їх групах. Наприклад, принцип здійснення правосуддя тільки
судом чи принцип матеріальної відповідальності. Галузеві принципи притаманні
окремим галузям права. Дія принципів правових інститутів відповідно обмежена
їх предметом регулювання.

5.Об’єктивне та суб’єктивне право

Право як соціальне явище становить єдність об'єктивного та суб'єктивного.
Об'єктивне право - це система загальнообов'язкових, формально визначених
норм права, втілених у різних джерелах права і незалежних від індивідуальної
свідомості суб'єкта права.
Це надає змогу виокремити ряд рис, характерних для цієї правової категорії:
- об’єктивне право спрямоване на регулювання суспільних відносин;
- поширюється на всі сфери суспільства та всіх суб’єктів правовідносин,
тобто має загальнообов’язковий характер;
- його виникнення обумовлене об’єктивними потребами розвитку
суспільства;
- формою його зовнішнього прояву є система норм права;
- охороняється державою шляхом встановлення санкцій правових норм;
- встановлює способи, межі та методи правового регулювання.
Суб'єктивне право - це закріплена правовими засобами можливість здійснювати
певні дії, вимагати дій від інших суб'єктів та звертатися до держави за захистом
порушених прав.
Ознаки суб’єктивного права:
- залежить від волі та свідомості особи;
- поширюється на чітко визначену сферу суспільних відносин;
- встановлює можливості поведінки окремих суб’єктів правовідносин;
- існує у формі індивідуальних нормативних актів;
- має індивідуальний характер та спрямоване на регулювання поведінки
чітко визначених суб’єктів;
- залежить від суб’єктивних факторів та настання юридичних фактів;

Об'єктивне і суб'єктивне право тісно взаємозв'язані. На підставі об'єктивного

права здобуваються суб'єктивні права та виникають правовідносини.
Спільні риси:
1 Об’єктивне та суб’єктивне право мають юридичний характер.
2 Вони є засобами регулювання суспільних відносин.
3 Вони встановлюються державою.
4 Мають документальну форму закріплення.
5 Охороняються державою.
6 Мають визначений зміст та нормативний характер.
7 Мають юридичну силу, тобто породжують правові наслідки.
Однак, не дивлячись на наявність певних спільних ознак, категорії об’єктивного
та суб’єктивного права мають самостійний характер. На це вказують їх своєрідні
риси

Взаємодія об’єктивного та суб’єктивного права виявляється двома напрямами:

• об’єктивне право є мірою реалізації можливостей, наданих правом суб’єктам;
• суб’єктивне право – це засіб (спосіб) реалізації об’єктивного права шляхом
його конкретизації.
 Тема 2: поняття, ознаки, сутність та цінність права

• Поняття, ознаки та сутність права

• Поняття та особливості функцій права
• Види функцій права
• Поняття принципів права. Класифікація принципів права
• Об’єктивне та суб’єктивне право

1.Поняття, ознаки та сутність права

Сутність права – це внутрішній зміст явища, що виражається у єдності всіх його
різноманітних властивостей та особливостей
Особливості сутності:
 результат узгодження різноманітних воль та інтересів;
 єдність протирічних класових та загальнолюдських інтересів;
 результат рівноваги моральних інтересів: особистої свободи та загального блага;
 категорія, що конкретизується змістом права;
 засіб визначення природи права;
 об’єктивна категорія, що має стабільний, постійний характер

Існуючі в сучасній літературі погляди на сутність права можливо класифікувати на декілька
груп (підходів):
Основними серед них є наступні:
а) в залежності від праворозуміння;
б) в залежності від категоріального розуміння сутності в науці;
в) в залежності від забезпечення верховенства прав і свобод людини та реалізації
загальносоціальних функцій права;
г) в залежності від функціонального призначення права.
а) в залежності від праворозуміння сутність права можливо визначити, виходячи із трьох
напрямків (типів):
 нормативізм, що визначає сутність права як сукупність абстрактних правових норм,
встановлених державою;
 соціологічний напрям, розуміє сутність права у його можливості бути соціальним
регулятором, що врівноважує індивідуальні та суспільні інтереси;
 філософський напрям, обґрунтовує сутність права у його розумінні як суспільної
категорії, що має власну природу та призначення в суспільстві.
б) сутність права як категорії, що має наукову цінність пов’язується з наявністю певних
позицій вчених, що відображають їх погляди на призначення права.
в) сутність права – в його можливості забезпечення верховенства прав та свобод
людини та реалізації загальносоціальних функцій.
1. Національний
Зміст:
 право є засобом закріплення національного суверенітету;
 право є засобом знаходження компромісу інтересів національної більшості та
меншості;
 право є гарантією розвитку можливостей та інтересів національних меншин.
Сутність права полягає в можливості закріплення форм та змісту національного суверенітету і
співвідношення інтересів різноманітних націй.
2. Релігійний
Зміст:
 право – це засіб регулювання відносин між «братами по вірі»;
 право – це засіб закріплення релігійних ідей і положень та надання їм
загальнообов’язкового характеру;
 право – засіб регулювання відносин, що здійснюються за умови релігійних принципів.
Сутність права виявляється у можливості закріплення обов’язковості та поширення релігійних
ідей та принципів.
3. Загальносоціальна сутність
Зміст:
 можливість відображати різноманітні суспільні інтереси;
 здатність права виконувати загальносоціальні функції;
 здатність права забезпечити компроміс суспільних інтересів;
4. Класовий підхід
Зміст:
 право – це система гарантованих державою норм;
 засіб відображення інтересів економічно-пануючого класу;
 засіб реалізації примусового впливу держави на суспільство.

Сутність права – це інтегративна, основна, відносно стабільна якісна основа права, яка
відображає його істинну природу та призначення в суспільстві.
г) в залежності від функціонального призначення права.
1. Регулятивна сутність
Зміст:
 право є засобом забезпечення позитивного регулювання;
 право є засобом закріплення прав, обов’язків та заборон;
 право є засобом забезпечення суспільного порядку.
2. Охоронна сутність
Зміст:
 закріплення прав і свобод;
 гарантування та охорона прав і свобод;
 відновлення прав і свобод, у тому числі і в судовому порядку.
3. Інструментальна сутність
Зміст:
 право є засобом управлення, що має функціональне призначення;
 є засобом впливу держави на суспільство;
 є інструментом відображення та гарантування політики держави.

2.Поняття та особливості функцій права

 Функції права являють собою систему основних напрямків впливу на суспільні відносини
з метою їх регулювання та упорядкування.
Для усвідомлення принципового значення функцій права доцільно виокремити
характерні риси функцій права. Вони:
1) відображають ознаки права та його призначення у суспільстві;
2) визначають напрямки впливу права на суспільні відносини;
3) характеризують можливість та необхідність існування права як соціального явища;
4) є основою дієвості права;
5) визначають сутність права та його цінність;
6) залежать від рівня розвитку суспільства;
7) мають сталий характер.

3.Види функцій права

Серед різновидів функцій права можливо виокремити наступні:
За характером впливу права на суспільні відносини розрізняють:
1) загальносоціальні функції права, загальносоціальні функції права поділяються на
наступні різновиди:
- ціннісна, тобто визначення та закріплення за допомогою права найбільш важливих
для суспільства ціннісних критеріїв
- інформаційно-орієнтаційна
- комунікативна
- виховна, що характеризується як особливий вплив на суб’єктів права з метою
формування їх правової свідомості в контексті недопущення вчинення правопорушень;
- навчальна, що надає змогу підготувати фахівців в сфері права, та виокремити
самостійну науку – юриспруденцію, предметом дослідження є право;
- прогностична, що націлює вплив права на перспективи розвитку суспільства в
контексті недопущення виникнення соціальних конфліктів;
2) спеціально-юридичні функції права, тобто система напрямів впливу права на суспільні
відносини, що характеризує його спеціальне призначення для розвитку суспільства.
Спеціально-юридичні функції права поділяються на наступні різновиди:
- регулятивна, змістом якої є регулювання суспільних відносин шляхом встановлення
позитивних правил поведінки, організації суспільних відносин та координації суспільних
зв’язків. Різновидами регулятивної функції є:
а) регулятивно-динамічна, яка визначає змінний характер права, його
пристосування до об’єктивних факторів суспільного
б) регулятивно-статична, що характеризує стабільність права, вплив права на
суспільні відносини шляхом їх закріплення в певних правових інститутах
- охоронна, змістом якої є напрям правового впливу, який націлений на забезпечення
найбільш важливих економічних політичних, національних, особистих інтересів.! Охоронна
функція права проявляється у наступних напрямках:
- відновленні порушеного права;
- компенсації понесених втрат;
- обмеженні прав;
- попередженні можливих правопорушень.

4.Поняття принципів права. Класифікація принципів права

 Принципами права є основні, загальні, (керівні) ідеї, положення що «пронизують» право
та є його основою, визначають сутність, зміст, призначення та основні тенденції його розвитку,
а також відображають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин.
Зазначене вище надає змогу виокремити ряд ознак, характерних для принципів права:
- це система ідей;
- мають соціальне призначення;
- є динамічними категоріями;
- це система положень, що закріплюються нормативно-правовими актами як на
міжнародному, так і на національному рівнях;
- характеризуються багатопроявним характером, що надає змогу виокремити
різноманітні види принципів права;
- це ідеї, що властиві лише праву як засобу впливу на суспільство;
- є засобами забезпечення єдності та впорядкованості права.
В юридичній літературі принципи права прийнято поділяти на різновиди в залежності від
критерію їх розмежування.
За ступенем їх поширеності принципи права можна класифікувати:
1. Загальні принципи права – це керівні ідеї та положення, що є характерними для всієї
системи права. До них належать:
- принцип верховенства права
- принцип верховенства закону
- принцип рівності громадян
- принцип єдності прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин,
- принцип соціальної справедливості;
- принцип гуманізму;
- принцип демократизму;
- принцип законності.
2. Міжгалузеві принципи, тобто ті, що є основою для декількох галузей права.
До них відносять: принцип гласності судочинства, принцип змагальності, незалежність
суддів; невідворотність відповідальності; здійснення правосуддя тільки судом.
3. Галузеві принципи - це положення, що поширюються на певну сферу суспільних
відносин, тобто окрему галузь права.

5.Обєктивне та суб’єктивне право

В сучасній юридичній літературі право прийнято розглядати в двох значеннях:
об’єктивному та суб’єктивному.
Таким чином об’єктивне право – це система загальнообов’язкових норм права, що
встановлюються чи санкціонуються державою з метою регулювання суспільних відносин.
Відповідні норми права існують незалежно від волі суб’єкта правовідносин та не належать
йому.
Це надає змогу виокремити ряд рис, характерних для цієї правової категорії:
- об’єктивне право спрямоване на регулювання суспільних відносин;
- поширюється на всі сфери суспільства та всіх суб’єктів правовідносин, тобто має
загальнообов’язковий характер;
- його виникнення обумовлене об’єктивними потребами розвитку суспільства;
- формою його зовнішнього прояву є система норм права;
- охороняється державою шляхом встановлення санкцій правових норм;
- встановлює способи, межі та методи правового регулювання.
 Суб’єктивне право – це встановлена нормами права міра можливої чи дозволеної
поведінки суб’єкта суспільних відносин. Реалізація права чи інтересу можлива лише за
наявності бажання у суб’єкта. Тому на відмінну від об’єктивного права положення
суб’єктивного права виявляються в тому, що воно належить особі та реалізується від її
бажання, залежить від волі, свідомості особи.
Ознаки суб’єктивного права:
- залежить від волі та свідомості особи;
- поширюється на чітко визначену сферу суспільних відносин;
- встановлює можливості поведінки окремих суб’єктів правовідносин;
- існує у формі індивідуальних нормативних актів;
- має індивідуальний характер та спрямоване на регулювання поведінки чітко
визначених суб’єктів;
- залежить від суб’єктивних факторів та настання юридичних фактів;