 Конституціоналізм- це система знань у політично-правовій сфері, предметом

якої  є засади демократії, пояснення необхідності встановлення та

функціонування конституційного ладу, аналіз історії та практичної діяльності у
конституційному розвитку держав

 конституційний лад- це встановлений Основним Законом порядок організації і

функціонування інститутів держави і суспільства, система суспільних відносин,
що гарантуються, забезпечуються і регулюються законами, прийнятими
відповідно до Конституції

 конституційне право- провідна галузь національного права, що охоплює

сукупність правових норм, якими врегульовано найважливіші суспільні
відносини, пов'язані з організацією державної влади (відносини владарювання)
та основами взаємин особи і держави.

 галузь конституційного права- це сукупність тісно пов’язаних між собою

правових норм, яка характеризується внутрішньою єдністю та певними
особливими ознаками, що відрізняють її від інших. Ці особливості обумовлені
суспільними відносинами, на регулювання яких спрямовані конституційно-
правові норми, тобто предметом галузі конституційного права.

 наука конституційного права- галузева юридична наука, що являє собою

цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу,
правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів
державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.

 порівняльне конституційне право- це структурована концептуально-

понятійна
система правових знань, систематизовані та взаємопов'язані уявлення про
основні правові системи сучасності, теорії застосування порівняльного методу в
науковопізнавальному і практично-прикладному аспекті.

 конституційно-правова норма- це загальнообов'язкове правило поведінки,

встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання
суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.

 норми-принципи- це нормативні приписи, які виражають і закріплюють

принципи права. Вони є орієнтиром для встановлення необхідної відповідності
цілей і засобів конкретних правових норм законам суспільного розвитку

 імперативні норми- такі норми, які визначають правила поведінки, обов’язкові

для учасників цих правовідносин, і відступати від цих правил вони не можуть.

 диспозитивні норми- це свого роду запасний варіант, який право пропонує

використати суб'єктам у разі, коли вони з певних причин не скористалися
можливістю встановити інший порядок правового врегулювання. 
 банкетні норми- норми права, які не містять правила поведінки, а відсилають
до правил, що визначаються законодавством, державними органами,
громадськими організаціями, локальними актами.

 відсильні норми- норми непрямої дії, які самі не встановлюють правил

поведінки, а мають відсильний характер до інших нормативних актів

 принцип верховенства права- це фундаментальний принцип права, який

означає, що жодна людина не є вище права, що нікого не може бути
карано державою, окрім як за порушення приписів права, і що нікого не може
бути притягнуто до відповідальності за правопорушення інакше, ніж порядком,
що його встановлено приписами права. 

 джерело права- це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм,

чим засвідчується їх загальнообов'язковість, а також положень, що
розкривають, тлумачать зміст права.

 конституція- основний державний документ (закон), який визначає державний

устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та
судових органів влади, виборчу систему, права й
обов'язки держави, суспільства та громадян

 вища юридична сила конституції-

 жорсткі конституції- це ті, текст яких важко змінити. Для цього в самому
основному законі встановлюється особлива процедура. 

 гнучкі конституції- це ті, в текст яких легко внести зміни. Тобто, ніяких
особливих процедур для цього випадку не передбачено і конституція
змінюється чи доповнюється в тому самому порядку, що і звичайні закони. 

 юридична конституція- це основний закон держави, який пропонує те, що

повинно бути. Однак під час застосування її приписів на практиці може
скластися дещо інший порядок здійснення державної влади, ніж
запропонований юридичною конституцією. 

 фактична конституція- це реально існуючий суспільний устрій

(конституційний лад), основу якого складають ті об'єктивні відносини, які
визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші
характеристики суспільства. 

 неписана конституція- складається з чітко не визначеної кількості джерел,

серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так
і неписані або усні (конституційні звичаї).

 несистематизована конституція- це сукупність нормативно-правових актів,

зазвичай офіційно визначених як конституційний або основний закон, за
кожним з яких визнається найвища сила.
 октройована конституція- прийняті під тиском демократичних сил
одноособово монархом і даровані народу

 закон- ормативно-правовий акт, встановлений законодавчим

органом загальнообов'язкове правило, яке має найвищу юридичну силу.

 звичайний закон- регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя

відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які
приймаються простою більшістю голосів. 

 органічний закон- вид конституційного закону, необхідність прийняття якого

прямо передбачена чинною конституцією; перелік таких законів, організаційна
назва визначені конституцію. 

 конституційний закон- це закони, що вносять певні доповнення, зміни,

уточнення до тексту конституції.

 підзаконний нормативно-правовий акт- нормативний акт, виданий на основі

закону, відповідно до закону і спрямований на його виконання шляхом
конкретизації законодавчих приписів або встановлення первинних норм.

 доктрина jurisprudence constante- усталена судова практика), за якою «низка

раніше прийнятих та узгоджених судових рішень розглядається як
переконливий доказ правильного тлумачення правової норми». 

 конституанта- орган установчої влади; всенародний вищий колегіальний

тимчасовий представницький орган, спеціально утворений для розробки й
ухвалення конституції держави.

 установча влада- це влада, якою володіє певний народ, щоб конституювати

себе як держава. Таким чином, можливість вільно приймати закони та
політичну організацію, яка їм найбільше підходить.

 укріплена норма (стаття)-

 відносна більшість- обраним вважається депутат, який отримав найбільшу

кількість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, а у випадку рівності
голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних
виборів (Україна та більшість інших країн світу

 абсолютна більшість- коли на користь якогось рішення віддали свої голоси

50% голосуючих плюс ще хоча б один голос.

 кваліфікована більшість- кількість голосів, необхідних для ухвалення рішень

в Раді ЄС за процедурою більшості (на відміну від одностайного способу). Рада
складається з 25 міністрів – по одному від кожної держави ЄС. Але голоси
держав-членів мають різні вагові коефіцієнти відповідно до кількості населення
цих країн з певною поправкою, яка дає змогу маленьким державам мати
гарантоване мінімальне представництво.
промульгація- дія, що надає закону загальнообов'язкової сили.
Вона може вчинятися у різний спосіб, залежно від політичної системи: обнародування,
опублікування; офіційне проголошення (оприлюднення) закону, прийнятого
парламентом; санкціонування (валідація) схваленого парламентом законопроєкту
главою держави у встановлені терміни (звичайні або скорочені), а також опублікування
закону в офіційному віснику. Тільки після промульгації закон, як правило, набуває
обов'язкову силу. Промульгація здійснюється главою держави.

 конституційний контроль- будь-яка форма перевірки на

відповідність конституції актів та дій органів публічної влади, а так само
громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції або створені
(формально і/або фактично) для участі у здійсненні публічної влади.

 конституційність-

 ревізія конституції- Найвища сила конституції як основного закону передбачає

спеціальну процедуру внесення до неї окремих змін (часткової ревізії) та
перегляду (повної ревізії), а не навпаки. 

 жива конституція (living constitution)-  теорія, сформована в

американському конституціоналізмі, яка стверджує, що зміст конституції є
динамічним і розвивається під впливом соціальних змін. Ідея «живої
конституції» полягає в тому, що сучасний стан суспільства повинен прийматися
до уваги при тлумаченні ключових конституційних фраз

 права людини- це моральні принципи або норми,[1] що визначають певні

стандарти людської поведінки й регулярно
захищаються муніципальним та міжнародним правом. Вони зазвичай
розуміються як невід'ємні,[2]фундаментальні права, «на які людина має право
просто тому, що вона є людиною»,[3] і які «притаманні всім людям»,[4] незалежно
від їхнього віку, етнічного походження, місцезнаходження, мови, релігії,
етнічної приналежності чи будь-якого іншого статусу.

 права громадянина- можливість брати участь в управлінні суспільними і

державними справами: право на об'єднання в партії і громадські
організації, правообирати і бути обраним до органів державної влади
України. Право на соціальний захист також в основному
належить громадянам України.

 основні (фундаментальні) права- Фундаментальними вважаються право на

життя та право на недоторканість особи.

 універсальність прав людини- Означає, що вони так само стосуються всіх

людей в усьому світі, причому без обмежень за часом.
 невід’ємність прав людини- означає, що ви не можете їх втратити, оскільки
вони пов'язані із самими фактом людського існування. За певних обставин
дію деяких з них, хоча і не всіх, може бути призупинено або обмежено.

 невідчужуваність прав людини- це їх внутрішня іманентна, «неминуча»

властивість лю- дини, їх невід'ємність від неї. ця властивість прав і свобод
полягає в тому, що можливості людини, які в них відображаються, є
неодмінною, закономірною приналежністю кожної людини.

 покоління прав людини- це класифікація прав людини, відповідно до їх

історичного розвитку. Традиційно, їх прийнято ділити на три, але все частіше
з'являється думка про відокремлення четвертого покоління.

 громадянські (особисті) права- права та свободи, які захищають людину,

громадянина від несправедливості з боку уряду й держави та забезпечують
можливість брати участь в громадянському й політичному житті
суспільства.

 прайвесі- право на приватність

 політичні права- це забезпечена законом і публічною владою можливість

участі в суспільно-політичному житті держави та здійсненні державної
влади. Це, зокрема, права на свободу слова, зборів, мітингів;на участь в
управлінні державними й громадськими справами.

 економічні права- це можливості людини і громадянина у сфері

виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних благ.

 соціальні права- це можливості людини і громадянина із забезпеченням

належних соціальних умов життя.

 культурні права- комплекс конституційних прав і свобод, що забезпечують

можливості вільного духовного розвитку людини (громадянина) за рахунок
доступу до духовних здобутків свого народу і всього людства, їх засвоєння,
використання й участі у подальшому їх розвитку. 

 омбудсман- посадова особа, на яку покладаються функції контролю за

дотриманням законних прав та інтересів громадян у діяльності
органів виконавчої влади і посадових осіб. Офіційні назви посади в різних
країнах різняться.

 Дискримінація- яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, що

заперечує або зменшує рівне здійснення прав. Поняття охоплює виключення
або обмеження можливостей для членів певної групи відносно можливостей
інших груп

 позитивна дискримінація- це соціально-політичні заходи з

підвищення представництва груп людей, дискримінованих у суспільствах за
певною ознакою, як-то стать (дискримінацією тут
є сексизм), раса (расизм), етнос (ксенофобія), конфесія, сексуальна
 орієнтація (гомофобія). Такі групи називаються захищеними. Позитивна
дискримінація застосовується для подолання нерівностей у доступі до освіти,
праці та її оплаті, а також сферах (таких як освіта та влада), з яких люди
багатьох груп були історично виключені, а також подолання і компенсацію
нанесених їм кривд, несправедливостей і перешкод, з кінцевою метою
досягнення та підтримки розмаїття

 абсолютні права- суб'єктивні права, носіям яких (фізичним і юридичним

особам) протистоїть невизначене наперед коло зобов'язаних певним чином осіб.

 відносні права- права, які належать особі щодо іншої конкретно визначеної
зобов'язаної особи (осіб), на відміну від абсолютних прав, коли носієві прав
протистоїть невизначене коло осіб. В. п. є зобов'язальними правами, які
виникають з договорів, із заподіяння шкоди майну і здоров'ю, з безпідставного
придбання або збереження майна та з інших юридичних фактів, через які
виникають зобов'язальні правовідношення між конкретними особами.

 межі обмежень прав людини- допустиме міжнародним правом та/або

внутрішньодержавним правом втручання в права і свободи людини, які
відповідають вимогам законності, необхідності, доцільності і співрозмірності
цілі, яка переслідується.

 тест на пропорційність (трискладовий тест)- Трискладовий тест - це тест, що

використовується для визначення обмежень прав людини, які можуть бути
допустимі в певних обставинах. Цей тест був розроблений Європейським судом
з прав людини та використовується для оцінки сумісності будь-якого закону або
рішення з правами людини.
Тест складається з трьох пунктів:
 1 Законність: Обмеження повинні бути встановлені за законом, який передбачає
достатньою передбачуваність і точність, щоб людина могла передбачити наслідки
своїх дій.
 2 Цілеспрямованість: Обмеження повинні бути націлені на досягнення законної мети,
такої як захист національної безпеки, громадського порядку або здоров'я людей.
 3 Пропорційність: Обмеження повинні бути пропорційними до досягнення законної
мети. Це означає, що обмеження повинні бути необхідними для досягнення цієї мети
та не повинні перевищувати необхідного рівня обмеження.
Застосування трискладового тесту допомагає забезпечити баланс між правом людини
та інтересами громади, і забезпечити, що будь-які обмеження прав людини
встановлюються на законних та пропорційних засадах.

 підданство- правовий зв'язок між фізичною особою і певною державою з

монархічною формою правління. Звідси термін підданий має
значення громадянин, і є синонімом терміну обиватель

 громадянство- юридично визначений, стійкий, необмежений у просторі

правовий зв'язок між особою і певною державою, що визначає їхні права та
обов'язки . Громадянство передбачає певну сукупність взаємних політичних,
соціальних та ін. прав та обов'язків.
  нація- спільність людей, об'єднаних, незалежно від їхнього етнічного
походження, політичними інтересами, усвідомленням своєї спільності на певній
території (землі) з певною державною організацією (суверенітетом), єдиним
громадянством, юридичними правами та обов'язками. 

 національність- належність до певної етнічної спільності (етносу, народності,

нації), яка визначається природо-соціальними умовами та особливостями буття
й виявляє себе в розвитку мови, матеріальної й духовної культури, психології,
традицій, звичаїв, способу життя; сукупність осіб однієї національної
належності; термін для означення етносу, народності та нації. 

 апатриди- особи, які втратили громадянство однієї держави й не набули

іншого, а також особи, яких органи влади або суд позбавили прав громадянства.
Інша назва – аполіди. (Див. Безгромадянство).

 біпатриди- особи, які є громадянами двох або більше країн (подвійне

громадянство, біпатризм). Б. інколи називають біполідами

 іноземець- це особа, що є громадянином іншої держави або держав 

 біженець- особи, які внаслідок обґрунтованих побоювань стали жертвою

переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства
(підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань,
перебувають за межами своєї країни та не можуть або не бажають
користуватися захистом цієї країни внаслідок таких побоювань

 мігрант- це людина, що свідомо та з власної волі перетинає державні або

адміністративно-територіальні кордони з метою зміни місця проживання або
без такої зміни.

 Притулок- право держави надавати чи не надавити притулок іноземцям. Однак

у більшості європейських країн (Франція, Італія) цей правовий інститут
співвідносять з правом особи, яка зазнає переслідувань у власній державі
отримати притулок в іншій державі.

Філіація- набуття громадянства при народженні. 

Виділяють дві форми філіації:

 За принципом крові — дитина отримує громадянство від батьків незалежно

від місця народження, якщо його батьки (або один з батьків) мають
громадянство даної країни.
 За принципом ґрунту (землі) — дитина отримує громадянство держави, на
території якої народилась.

 право крові- набуття особою при народженні, незалежно від місця її

народження, громадянстватієї держави, громадянами якої є її батьки. 
 право ґрунту- принцип набуття особою громадянства за місцем народження,
незалежно від громадянства її батьків.

 натуралізація- процес надання іноземцю громадянства певної країни

уповноваженими на те органами. Розрізняють два види натуралізації: за законом
та за заявою.

 Оптація- добровільний вибір одного громадянства із двох у випадку переходу

території за договором від однієї до іншої держави (збереження свого
колишнього громадянства чи перехід у громадянство іншої держави шляхом
подачі індивідуальних заяв).

 Трансферт- операція перенесення осіб, предметів, цінностей, документів тощо

(залежно від контексту) від одного власника або споживача до іншого. В
українській мові поняття застосовується у туристичній, банківській,
інноваційно-економічній, спортивній, правовій, психологічній та інших сферах.

 Експатріація- Добровільне або примусове залишення батьківщини, пов'язане,

як правило, із втратою громадянства.

 Екстрадиція- форма міжнародної співпраці держав в боротьбі зі злочинністю.

Полягає в арешті і передачі однією державою іншій (за запитом) особи, що
підозрюється або обвинувачується в скоєнні злочину, або ж засудженого
злочинця.

 Денаціоналізація- позбавлення громадянства як наслідок політики держави.

Історія має приклади застосування подібного заходу як покарання за
певні правопорушення (позбавлення громадянства в СРСР), або як складову
політики держави по відношенню до певних етнічних чи соціальних груп
(позбавлення євреїв громадянства у нацистській Німеччині). 

 Денатуралізація- Позбавлення громадянства, що було набуте шляхом

натуралізації, або вихід з нього.

 Реінтеграція- поновлення особи у громадянстві у разі його втрати або

попереднього виходу з громадянства. В цілому, суть реінтеграції полягає у
спрощеній процедурі відновлення громадянства, та, якщо окремо передбачено
нормативними актами держави, різноманітна допомога у набутті звичного для
особи соціального статусу.

 Репатріація- повернення на Батьківщину, з поновленням їх громадянських

прав, військовополонених та цивільних осіб, які під час війни опинилися за
межами своєї країни та перебували тривалий час поза Батьківщиною.