1. еПоняття, виникнення та генезис суду.

Суд — орган, що здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення цивільних,

кримінальних, господарських, адміністративних і інших категорій справ у встановленому законом
конкретної держави процесуальному порядку.

Утворення суду як соціального феномена пов'язане із здатністю людини до логічного

мислення шляхом сприйняття інформації, її аналізу та оцінки. Суд як соціальний інститут виник ще
на докласових стадіях розвитку людства, і з часів самих ранніх форм свого розвитку став
невід'ємною складовою буття людини.
Поступове виникнення перших держав привело до того, що суспільство дозріло для поділу
влади. Сталося це, на думку істориків, трохи менше, ніж за тисячу років до нашої ери, в
Стародавній Греції. Як відомо, давньогрецькі міста-держави мали примітивно-демократичну
форму правління. І саме тут в епоху Гомера стався перехід від особистої розправи до визнання
правових норм.
В силу важливості врегулювання економічного аспекту існування суспільства виникли перші
третейські суди. Пізніше подібні суди, як і багато інших елементів еллінської культури, були
перейняті римлянами. Римляни ж і ввели в ужиток поняття «арбітр» в значенні «третейський
суддя».
Римська судова система виконала еволюцію від магістратського суду до розвиненої
організації судової структури. У римському процесуальному праві можна говорити про ведення
судових процесів посадовими особами.
Правом юрисдикції мали спочатку консули, а потім претори, в присутності яких зазвичай і
відбувалися судові процеси. Претори вивчали матеріали звинувачення і робили пропозиції по ходу
процесу, починаючи з призначення спеціальних суддів (iudices) і кінчаючи твердженням вироку,
причому в разі призначення iudices згода з боку магістрату було обов'язковим. Поряд з
магистратским судом існував і суд народних зборів, що мав особливе значення в ранні періоди.
Наступним етапом стало створення постійних судових комісій. Елементом римської судової
системи були процеси, що проводилися перед сенатом і народними зборами. Процеси, які
проходили перед сенатом, носили зазвичай надзвичайний характер. Причому в своїх рішеннях
сенат керувався насамперед міркуваннями безпеки держави.
Таким чином, в Римі виникла досить розгалужена система організації юстиції.
Найважливішим елементом римської судової системи було право апеляції до народних зборів.
Організація звинувачення і захисту була побудована на добровільних засадах, хоча обвинувачем
могло бути як приватна особа, так і магістрат, який діє за дорученням державного органу або на
прохання будь-якої громади громадян, союзників, провінціалів або приватних осіб.
Західне феодальне суспільство не знало суду, рівного для всіх. Для кожного класу існувало
особливе правосуддя і спеціальні суди.
Однак звичайне право виробило деякі форми, загальні для всіх світських судів. Початок, на
якому ґрунтується середньовічне судочинство, протилежно принципам римського права, яке
продовжувало діяти в церковних судах.
Середньовічний суд проводився цілою групою осіб, що складалися з жителів країни, а роль
голови зводилася до того, що він керував судом і виносив вирок.
1. Середньовічний суд діє не в інтересах суспільства - він надає послугу сторонам;
2. Середньовічному суду немає справи щодо з'ясування істинної історії злочину: він вирішує
виключно на підставі тих доказів, які представляють йому;
 3. він зобов'язаний судити не у відповідності з розумом і справедливістю, а згідно з формами,
встановленими звичаєм.
4. Середньовічний судовий процес може бути вирішене за допомогою доказів, присяги,
двобою або Божого суду.
2. Погляди вчених на судову систему. Теорія розподілу влади та місце суду в ній.
Як зазначає В.І. Назаров, погляди дослідників на поняття «судова система» залежать від того,
які риси або особливості судової системи розглядаються як першорядні. Він же визначає судову
систему як систему спеціальних державних органів – судів, які є носіями судової влади, створені
для задоволення потреби у розгляді та вирішенні правових спорів, мають загальні завдання,
принципи організації й діяльності, відповідають рівню соціально-економічного розвитку
суспільства. Такий підхід до визначення судової системи як сукупності судів домінує у науковому
середовищі та використовується у законодавстві.
Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судову систему
України становлять суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. Відтак суд
визнається єдиним елементом судової системи
А.В. Нікітіна вважає, що до складу судової системи входять: принципи організації судової
системи; органи управління судовою системою; органи суддівської спільноти; суддівський корпус у
широкому розумінні, який складається із суддів як носіїв судової влади, суддів у відставці,
народних засідателів; сукупність різних зв’язків та відносин між даними елементами.
Вважається, що основоположниками принципу поділу влади були Д.Локк, Ш.Монтеск’є,
який у своїй праці «Про дух законів» сформулював ідею існування трьох гілок влади. Зазначений
принцип вперше був закріплений у Конституції США 1787 р. Варто зауважити, що Ш. Монтеск’є у
своїх працях визначив теорію поділу влади в так званому класичному вигляді, яка репрезентує
«жорстку» модель поділу, відповідно до якої гілки влади функціонують самостійно і автономно.
Виокремлення судової влади серед інших видів державної влади зазначається ще в працях
Аристотеля, який вбачав у будь-якому державному устрою три складові: законодавчий орган,
інститути адміністративної та судової влади. Ідея поділу влад в Україні вперше відтворена в
історичному документі “Пакти і Конституція законів та вільностей Війська Запорізького”,
написаного гетьманом Запорізького війська Пилипом Орликом 5 квітня 1710 р.
Згідно із принципом поділу влади всі три її гілки мають бути незалежними одна від одної. У
Конституції України визначено, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на
законодавчу, виконавчу і судову . В Україні принцип поділу влади реалізується через розподіл
владних повноважень.
Система правосуддя, суд – це третя необхідна гілка влади в механізмі розподілу влади. Проте
судова система як сукупність органів стає судовою владою лише тоді, коли вона наділяється
певними можливостями впливу на інші гілки влади, включається до системи стримування й
противаг, які перешкоджають узурпації всієї державної влади якою-небудь із її гілок.
Судова влада не має в своєму підпорядкуванні спеціальних силових структур, функцією яких
мала бути реалізація рішень судової влади. Для виконання цього завдання автономно функціонують
органи внутрішніх справ. У демократичному суспільстві судова влада, знаходячись між державою і
громадянином, прагне максимально ефективно забезпечити захист прав та інтересів не лише
окремої особи, але й суспільства й самої держави. Безперечно, що в першу чергу судова влада
повинна захищати людину від вседозволеності чиновників різного ґатунку та органів державного
управління.
Існування судової влади є обов’язковою прикметою демократичної держави.
Судова влада як система реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного,
господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства.

3.Сучасне розуміння суду та організація судової влади. Поняття та ознаки судової влади
 Поняття "суд" є одним з основних як у науці судоустрою, так і в відповідному законодавстві.
Воно має декілька значень, тому що його зміст зумовлено тим, застосовується це поняття в тій чи
іншій галузі права чи на побутовому рівні. Але й при застосуванні в галузях права зміст цього
поняття іноді можливо визначити лише в контексті.

Так, у загальній теорії права й у конституційному праві термін "суд" являє собою
здебільшого узагальнене поняття органу, наділеного повноваженням з реалізації однієї з гілок
державної влади - судової. У цьому значенні суд перш за все є органом судової влади без
уточнення, який саме цей суд, де він розташований, яка його компетенція тощо.

У другому значенні суд - це конкретна судова установа, що має додаткові характеристики, які
уточнюють та індивідуалізують його, а також визначають його територіальну та предметну
юрисдикцію (районний -міський, місцевий - апеляційний - вищий спеціалізований). У третьому
значенні термін "суд" ідентичний процесуальному поняттю "судове засідання", тобто
процесуальній формі здійснення правосуддя в судових стадіях і судових провадженнях. Четверте
його значення вільно пов'язане з особами, які судять, тобто суддями, незалежно від їх кількісного
складу. 1 суддя, що постановляє вирок чи рішення одноособово, і суд у складі декількох суддів чи у
складі суддів і народних засідателів - усі вони діють як суд.

Судова влада — це специфічна гілка єдиної державної влади, яка здійснюється судами. яка
має власну виключну компетенцію щодо розгляду юридично значущих справ, що мають правові
наслідки, і реалізується виключно конституційними органами (судами) у межах закону та
спеціальних (судових) процедур.

До загальних ознак судової влади належать:

1.Соціальний характер влади. Судова влада належить до сфери соціальних відносин.

Обов’язковий характер актів судової влади, забезпеченість їх засобами примусового виконання
свідчать про те, що суд у взаємовідносинах із суб’єктами судочинства є саме органом влади, який,
будучи інститутом із владними повноваженнями, впливає на їх поведінку.

2. Структура владних відносин. Особливістю судової влади є наявність у ній одночасно як

незалежності судді від підлеглих йому учасників судового розгляду, так і необхідності враховувати
їх процесуальні позиції, права й вимоги. Це свідчить про специфічний зміст владовідносин, що
складаються в процесі реалізації судової влади, їх владно-арбітральний характер, який поєднує
елементи імперативності й диспозитивності.

3. Вольовий характер влади. Стосовно влади судової ця ознака виражається у прийнятті

судового рішення щодо порушеного й розглянутого в судовому засіданні питання. Якщо вольовий
акт не отримав матеріального визначення у формі акта судової влади, то судова влада себе ще не
визначила, навіть якщо суддя вже знає, як слід вирішити те чи інше питання.

4.Примусовий характер влади. Ця ознака є природною, оскільки влада завжди пов’язана з

примушенням одним суб’єктом іншого до вчинення (або припинення) певної дії (бездіяльності).
Судова влада як ніяка інша поєднана з примусом, без якого існувати не може. Для цього необхідні
державні ресурси, дії виконавчої влади. Тому судова влада може ефективно функціонувати не як
абсолютно незалежний інститут, а лише у взаємодії з іншими гілками влади в межах системи
стримувань і противаг. На відміну від законодавчої й виконавчої гілок влади примус, який
застосовує судова влада, має не загальний, а завжди конкретний і персоніфікований характер.

5. Об’єктивність. Ще в давні часи людство усвідомлювало, що судова влада повинна бути

об’єктивною. У первіснообщинних актах посередництва посередником у розв’язанні суперечок
обиралася людина, яка не належала до роду сторін і була здатна неупереджено вирішити конфлікт.
Закон передбачає право сторони висловити недовіру судді, мотивуючи його заінтересованістю у
справі, а також низку обставин, які виключають участь судді у справі саме внаслідок його можливої
упередженості.

6. Нормативність. Соціальна сфера, у якій функціонує судова влада, і процес реалізації нею
своїх владних повноважень, їх зміст і форма здійснення закріплені в нормах матеріального і
процесуального права. Судова влада шляхом передбачених законом процедур сприяє поновленню
порушеного права суб’єкта, тим самим захищає суб’єктивне право. Вона діє лише у сфері права.
Розглядаючи юридичну справу, суд застосовує загальну правову норму до конкретної життєвої
ситуації, тобто здійснює правозастосування. Судова влада здійснюється лише у процесуальній
формі, визначає зміст і порядок реалізації цієї влади.

7. Особлива предметна сфера. Предметна сфера функціонування судової влади має

виключний характер. Судову владу залучають до дії лише в умовах розгляду юридичної
справи, тобто за умов якщо: а) хоча б два суб’єкти перебувають у стані суперечки; б) спір виник
щодо відносин, які регулюються правом.

8. Ситуативний характер. Судова влада функціонує лише за умови звернення до неї

суб’єктів права. Реалізація судової влади лише в умовах конкретної юридичної справи і лише за
умови звернення до неї заінтересованих сторін.

4. Форми реалізації судової влади

Реалізація судової влади завжди здійснюється в певній формі – передбаченій законом

процедурі судочинства. Головне завдання судової влади - забезпечити законне, мотивоване і
справедливе рішення.

Зазначені процедури засновані на гласності, забезпеченні права на захист та оскарження

судового рішення, можливості участі представників народу у прийнятті рішення по справі, рівності
сторін

Судова влада в Україні здійснюється у формі конституційного, цивільного, господарського,

кримінального та адміністративного судочинства.

 Конституційне судочинство - це діяльність судових органів, що полягає в розгляді справ,

предметом яких є конституційно-правові питання, пов'язані із забезпеченням дотримання
Конституції державними органами й у прийнятті по них рішень, що тягнуть правові наслідки.

 Цивільне судочинство є формою реалізації судової влади, в процесі якої вирішуються

правові конфлікти, що виникають із цивільних, сімейних та деяких інших правовідносин

 Господарське судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються

правові конфлікти, що виникають у сфері господарських правовідносин.

 Адміністративне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої

вирішуються юридично значущі справи, що виникають у сфері управлінських правовідносин за
наявності публічного інтересу

 Кримінальне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої

розглядаються й вирішуються справи про злочини.

5. Функції судової влади

Основними функціями судової влади є здійснення правосуддя і контрольна

 Визначальною є функція правосуддя, тому що саме органи судової влади розглядають по суті
правові конфлікти. Рішення суду з цивільних справ або вирок у справах кримінальних прийнято
називати актами правосуддя, що з погляду їхньої обов´язковості прирівнюються до законів та
забезпечуються можливістю застосування заходів державного примусу, а умисне їх невиконання чи
перешкоджання їх виконанню посадовою особою має наслідком юридичну відповідальність.

Повноваження відповідних органів із розгляду юридичних справ із винесенням щодо них

юридично обов'язкових рішень називається юрисдикцією.

Контрольна функція судової влади полягає в тому, що вона здійснює конституційний

контроль; контроль за законністю й обґрунтованістю рішень і дій державних органів, посадових
осіб та державних службовців у разі їх оскарження до суду; контроль за законністю й
обґрунтованістю арештів і затримань, застосованих органами дізнання та досудового слідства;
санкціонування проведення дій, пов´язаних з обмеженням прав громадян, передбачених статтями
29, 30, 31 Конституції України тощо.

Також існують і інші функції: дозвільна, роз’яснююча, та інформаційно-статистична.

- Дозвільна функція судової влади полягає в наданні дозволу судами для проведення
оперативно-розшукових дій – прослуховування, виїмки (=тимчасовий доступ до речей та
документів), проведення обшуку.
- Роз’яснююча. Важливе значення в становленні судової влади має також роз’яснення
чинного законодавства з питань судової практики Верховним Судом України, аналізу розгляду
справ судами різних ланок
- Інформаційно-статистична функція. Вказана функція полягає в проведенні
статистичного обліку судами стану своєчасного розгляду справ по окремих галузях права і
категоріях.

6. Принципи судової влади

Принципами судової влади є норми найбільш загального, керівного характеру, що

визначають місце судової влади в системі єдиної державної влади, побудову її основних інститутів
та спрямовані на реалізацію завдань, що стоять перед судовою владою.

Будучи єдиною, система принципів судової влади поділяється на три підсистеми:

інституціональну (загальні), функціональну (принципи здійснення судочинства) й організаційну
(принципи організації системи судових органів, або судоустрійні принципи)

До інституціональних принципів відносять:

- Принцип справедливості судової влади

- Принцип законності судової влади
- Принцип здійснення судової влади тільки судом
- Принцип доступності судової влади
- Принцип незалежності судової влади

До функціональних принципів відносять:

- Принцип державної мови судочинства

- Принцип гласності судочинства
- Принцип колегіального й одноособового розгляду судових справ
- Принцип участі народу при здійсненні судової влади
- Принцип здійснення судочинства на засадах рівності сторін
- Принцип змагальності в судочинстві
- Принцип презумпції невинуватості
 - Принцип забезпечення обвинуваченому, підозрюваному, підсудному права на захист
- Принцип права на оскарження судового рішення

До організаційних принципів відносять:

- Принцип єдності судової системи і статусу суддів

- Принцип територіальності
- Принцип спеціалізації судової системи

7. Загальна характеристика судової системи

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і
судову (ст. 6 Конституції України). Будова судової системи, функціонування її окремих гілок і
ланок мають бути похідними від тих завдань, які суспільство ставить перед судовою владою як
однією з основних гілок державної влади.
Судова влада зобов'язана:
а) вирішувати суперечності, які виникають між законодавчою і виконавчою гілками влади;
б) реалізовувати невід'ємне право громадян на судовий захист від будь-яких посягань на честь
і гідність, життя і здоров'я, майно тощо, захист від неправомірних дій чи бездіяльності органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
в) забезпечувати захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб незалежним і
компетентним судом;
г) гарантувати реалізацію прав громадян і юридичних осіб на оскарження судового рішення в
поєднанні з його стабільністю як одного із чинників юридично визначеного стану.
Будова судової системи базується на принципах: а) територіальності: б) спеціалізації; в)
інстанційності.
Суди, які є самостійними і незалежними органами судової влади у діяльності щодо здійснення
правосудця, реалізуючи принцип рівності громадян перед законом і судом, повинні бути
одноманітними в судовій практиці.
Отже, судову владу можна визначити як самостійну та незалежну гілку державної влади, яка
створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами,
самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав
громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за
додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно-розшукової
діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.

8. Поняття «інстанція» та «рівень» судової системи.

Для характеристики діючої судової системи необхідно усвідомити зміст таких понять: судові
інстанції та рівня (ланки) судової системи.

В основу системи судів загальної юрисдикції покладений розподіл судів на ланки. Ланка
судової системи – це сукупність судів, які мають однакову структуру, організаційну побудову,
повноваження й у більшості випадків діють у межах територіальних одиниць, прирівняних за
адміністративним статусом.

Так, судами першої (низової) ланки є місцеві суди, другої ланки – апеляційні суди, третьої –
вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України, який є одночасно і найвищим судовим
органом у системі судів загальної юрисдикції.

Судова інстанція визначає повноваження окремого суду під час розгляду конкретної справи,
позначає самостійну стадію, через яку проходить конкретна справа в різних судах. Кожна така
стадія відрізняється характерними ознаками судочинства. За чинним законодавством, в Україні
визначені такі судові інстанції:

а) перша інстанція, в якій справа розглядається вперше по суті в судовому засіданні і суд
приймає рішення;

б) апеляційна інстанція, в якій переглядаються рішення, ухвали судів першої інстанції, що не

набрали законної сили;

в) касаційна інстанція, в якій переглядаються рішення, ухвали судів першої та апеляційної

інстанції, а також перегляд судових рішень, ухвал у зв'язку з нововиявленими та винятковими
обставинами, чи при неправильному застосуванні норм процесуального права, що істотно вплинули
на правильність судового рішення.

Основне призначення інстанцій – забезпечення законності й обґрунтованості прийнятих

рішень, неухильне дотримання і створення можливостей захисту прав людини; усунення порушень
закону, що допускаються, відновлення справедливості.

Інстанційний взаємозв'язок судів виключає всякого роду підпорядкованість нижчих судів

вищим. У судовій системі діє принцип незалежності суддів і їх підпорядкування тільки закону.
Закон чітко встановлює межі повноважень судів апеляційної і касаційної інстанцій, не допускаючи
їхнього впливу на внутрішнє переконання суддів першої інстанції про кваліфікацію злочину,
значення тих чи інших доказів, визначену ними міру покарання.

Таким чином, поняття "судова ланка" і "судова інстанція" за змістом не тотожні. Судова ланка
– це суди одного організаційного рівня у структурі судоустрою. Судова інстанція – це суди, які
здійснюють один з видів провадження – розгляд справи по суті, апеляційне провадження, касаційне
провадження.

9. Принципи судової системи.

Принципи побудови судової системи, на думку І. Назарова, є частиною принципів судової
влади, але, з огляду на цілком видиму специфіку, утворюють самостійну систему принципів.
Принципи побудови судової системи можна визначити як історично сформовані теорією й
практикою діяльності судів, обумовлені економічним і ідейно-політичним рівнем розвитку
суспільства нормативно закріплені положення, які фіксують найбільш важливі вимоги й
відображають закономірності побудови судової системи країни, виражають її зміст й специфіку,
визначають тенденції розвитку.
Щодо системи побудови судової системи України в сучасній правовій науці немає
одностайності позицій. На думку І. Назарова, до системи принципів побудови судової системи
варто включити такі принципи: а) єдності судової системи; б) територіальності; в) спеціалізації; г)
інстанційності; ґ)єдності; д) універсальності суду; е) доступності суду.
С. Тимченко до принципів побудови судової системи України відносить лише конституційні –
територіальність і спеціалізацізацію. Решту принципів він визначає як ознаки судової системи.
Принцип територіальності означає розбудову системи судів загальної
юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіального устрою. Деталізацію цей
принцип отримав у Законі України «Про судоустрій і статус суддів».
Сутність принципу територіальності полягає в тому, щоб місцеві суди були територіально
наближені до людей, щоб кожен громадянин знав, як у складній судовій системі обрати той суд, у
якому він має захищати свої права. Він вимагає чіткого визначення місця розташування суду і
території, на яку поширюється його юрисдикція. Цей принцип забезпечує територіальне
розмежування компетенції однорідних судів, тобто визначає межі судового округу.
Принцип спеціалізації у побудові судової системи є одним із чинників забезпечення права на
правосуддя, оскільки ця вимога пов’язана з необхідністю розгляду справи компетентним судом.
Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських,
адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Ця норма закону
спричинює функціонування в судовій системі 3-х судових гілок –загальних, господарських і
адміністративних судів, яких може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних
категорій справ (ст. 18 Закону).
Отже, закон закріпив як «зовнішню», так і «внутрішню» спеціалізацію судової системи.
Перша означає утворення в судовій системі окремих
підсистем (гілок), що спеціалізуються на розгляді певних категорій справ, що мають суттєві
особливості, а друга – розподіл справ в рамках одного суду з урахуванням фахової підготовленості
й досвіду роботи окремих суддів (у місцевих судах це можливо завдяки кількісному складу суддів, а
в апеляційних і вищих спеціалізованих - утворенню судових палат).
У більшості сучасних судових систем спеціалізація виступає загальною сутнісною ознакою,
одним із принципів їх організації. Вона відбувається за предметом правового регулювання
(предметна, галузева спеціалізація), суб’єктом правових відносин (суб’єктна спеціалізація) або за
змішаною системою. В різних судових системах можна знайти дуже значну різноманітність видів
судових юрисдикцій, що зумовлено різноманітністю національних правових традицій.
Ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає ще один із принципів
побудови системи судів загальної юрисдикції – інстанційність. Він чітко не передбачений у
нормах Конституції України, проте на підставі системного тлумачення приписів ст.ст. 125 і 129
Основного Закону можливим є його дослідження з урахуванням вказівки законодавця про побудову
системи судів загальної юрисдикції за принципом інстанційності у положеннях Закону. Реалізація
цього принципу в судовій системі втілюється в ієрархічності її побудови, яка полягає у створенні
декількох рівнів судової системи (суд першої інстанцій, апеляційний суд, суд касаційної інстанції).
Він вимагає, щоб один і той самий суд не виконував в одній і тій самій справі функції двох чи
більше інстанцій.
Принцип єдності судової системи виявляється в тому, що в Україні утворена цілісна система
судів загальної юрисдикції, яка складається із відокремлених і незалежних одна від одної підсистем
і очолюється єдиним найвищим судовим органом, - Верховним Судом України. Відповідно до п. 4
ст. 17 цього Закону єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:
 єдиними засадами організації та діяльності судів;
 єдиним статусом суддів;
 обов’язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом;
 забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом)
касаційної інстанції норм матеріального права;
 обов’язковістю виконання на території України судових рішень;
 єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;
 фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;
 вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.
Доступність правосуддя – принцип, закріплений у п. 4 ст. 3 Закону України «Про судоустрій
і статус суддів», де вказано, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної
особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України. Зміст принципу доступності
правосуддя в судоустрійному аспекті становлять декілька елементів.
Відкритість інформації про суд означає, що відомості про адресу суду і його юрисдикцію,
графік роботи, порядок звернення до суду, порядок оплати судових витрат, має доводитися до
громадськості в декількох формах. Це мають бути інформаційній стенди в суді, публікація
інформації про суд та результати його діяльності в місцевих ЗМІ, розміщення відповідної
інформації на спеціальних Інтернет-порталах. Важливим елементом інформування громадськості є
забезпечення доступу до судових рішень. В Україні з 2006 р. діє Єдиний державний реєстр судових
рішень, в якому розміщуються усі акти суду. Вищі суди України, Державна судова адміністрація
України (далі – ДСА України), а також деякі апеляційні та місцеві суди мають власні Інтернет-
сайти, де можна знайти вичерпуючу інформацію про діяльність суду.
Універсальність юрисдикції суду означає, що:
 в державі не існує територій, на які не поширюється юрисдикція суду;
 юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124
Конституції України);
 звернення до суду для захисту прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на
підставі Конституції України гарантується (ст. 8 Конституції України).

10.Конституційне та законодавче закріплення основ формування та функціонування

судів першої інстанції.
Більшість конституцій країн світу, встановлюючи загальні основи судової системи, лише
поверхнево говорять про організацію судової системи та її структуру. Судові органи, що формують
судову систему, різні в різних країнах.
Система загальних судів має багатоступеневу, ієрархічну структуру, яка покликана
гарантувати недопущення помилок під час здійснення судової діяльності, забезпечувати всебічне
дослідження юридичних справ, що розглядаються судом, однакове застосування правових норм на
всій території країни.
Наприклад, у п. 1 ст. 91 Конституції Чеської Республіки 1992 р. встановлено, що "судова
система складається з Верховного суду, Верховного адміністративного суду, вищих, обласних та
районних судів. Закон може визначати їх назви інакше".
За англосаксонської моделі судових систем, яка прийнята в Австралії, Великобританії, Індії,
Канаді, Мексиці, Новій Зеландії, США, Японії та інших країнах, суди утворюють єдину систему, в
якій всі судові інстанції замикаються на єдиному верховному суді. Наприклад, у розд.1 ст. 3
Конституції США 1787 р. проголошено, що "судова влада Сполучених Штатів надається єдиному
Верховному судові й тим нижчим судам, що їх час від часу може призначати й засновувати
Конгрес...", у ст. 76 Конституції Японії 1946 р. встановлено, що "вся повнота судової влади
належить Верховному суду і таким судам нижчих інстанцій, що будуть засновані законом".
За цією моделі функції судового конституційного контролю виконують суди загальної
юрисдикції, які розглядають усі основні види загальних судових справ (адміністративні,
кримінальні, цивільні). У деяких федеративних державах (Австралія, Мексика, США)
паралельно функціонує федеральна судова система і система судів кожного штату, компетенція
яких багато в чому перехрещується, і відрізняються вони, головним чином, тим, яка правова норма
застосовується в конкретній справі: федерального законодавства чи законодавства штату. Однак в
обох випадках суди здійснюють усі види судочинства.
За романо-германської моделі судових систем, що склалася в країнах континентальної
Європи, поряд із системою судів загальної юрисдикції діють самостійні спеціалізовані суди із
своїми вищими інстанціями. Наприклад, у ст. 92 Основного Закону ФРН 1949 р. у редакції 1968 р.
встановлено, що "судова влада... здійснюється Федеральним конституційним судом, федеральними
судами, передбачених в даному Основному Законі, і судами земель".
Власне система судів загальної юрисдикції визначена в Законі “Про судоустрій України”, який
розвинув і деталізував вихідні положення, закріплені в Конституції. Згідно з цим Законом система
судів загальної юрисдикції складається з загальних та спеціалізованих судів. Загальні суди
розглядають кримінальні, цивільні та справи про адміністративні правопорушення.
Спеціалізованими є господарські суди, які розглядають справи, що виникають з господарських
правовідносин, а також деякі інші, віднесені процесуальним законом до їх підсудності справи, та
адміністративні суди, які розглядають справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного
управління та самоврядування (справи адміністративної юрисдикції).
Підсистему загальних судів утворюють місцеві районні, районні у містах, міські та міські
районні суди, а також військові суди гарнізонів – суди першого рівня.
 Законом України “Про судоустрій України” визначений порядок утворення і ліквідації судів,
який поширюється на всі суди, окрім Конституційного Суду України і Верховного Суду України,
назва і наявність яких закріплені Конституцією.

11. Принципи територіальності та підсудності судових установ при розгляді справ у

першій інстанції.

Судовий розгляд у суді першої інстанції - це центральна стадія арбітражного процесу, в

рамках якої суд першої інстанції за участю сторін у судовому засіданні на основі наявних доказів
вирішує питання про винність або невинність підсудного, про застосування або незастосування до
нього кримінального покарання, про відшкодування заподіяної злочином збитку.

Принципи, на яких побудована система судів, є принципами її організації, що "цементують",

поєднують усі її ланки між собою. Такими принципами в Україні є спеціалізація,
територіальність та інстанційність.

Організація системи судів в Україні характеризується розподілом юрисдикцій. Конституція

України визнала спеціалізацію принципом для побудови системи судів загальної юрисдикції (ст.
125).

Мета спеціалізації - покращити якість і оперативність вирішення судових справ, забезпечити

найбільш ефективні механізми захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Спеціалізація може здійснюватися за галуззю права чи інститутом, що регулює ті чи інші

суспільні відносини (галузева спеціалізація), або за суб'єктами цих відносин (суб'єктна
спеціалізація).

Галузева спеціалізація найчастіше реалізується через утворення окремих, а інколи й

ієрархічно вибудованих, судових установ (Німеччина, Франція, Австрія, Іспанія), а суб'єктна –
через організацію всередині судових органів певних підрозділів (колегій, палат, відділень), в яких
розглядаються справи щодо правовідносин за участю спеціального суб'єкта – неповнолітніх,
військовослужбовців, водокористувачів, орендарів, подружжя та ін. (Франція, Німеччина, Італія,
Канада, Англія)[2].

Принципом побудови системи судів загальної юрисдикції Конституцією України

визнано територіальність.

Територіальність як принцип передбачає, що суди утворені так, що їх юрисдикція охоплює

певну територію держави, виходячи з потреби наближення судочинства до людини.

"Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів

загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України»
(Конституційний Суд України)

Ще однією засадою побудови системи судів загальної юрисдикції, поряд з принципами

спеціалізації і територіальності, можна назвати інстанційність. Ця засада, на відміну від інших
двох, прямо не згадується в Конституції України, але названа у ч. 2 ст. 19 Закону.

КСУ не розглядає це як суперечність Конституції України: "побудова системи судів загальної

юрисдикції узгоджується зі стадіями судочинства, відповідними формами провадження (зокрема,
в апеляційній і касаційній інстанціях)... З огляду на зазначене Конституційний Суд України
наголошує, що під принципом інстанційності слід розуміти таку організацію судової системи, яка
забезпечує право на перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої"[6].
 12. Види судів першої інстанції у системі судів загальної та спеціальної юрисдикції в
зарубіжних державах.

У країнах англосаксонської правової системи часто вони утворюють єдину систему, в якій
різні гілки замикаються на єдиний верховний суд. У той же час у все більшому числі країн,
особливо в континентальній Європі, спостерігається тенденція до полісистемних моделей. Це
означає, що в країні створюється кілька незалежних одна від одної систем загальних і
спеціалізованих судів на чолі зі своїми вищими судами.

У країнах з романської правовою системою і деяких інших часто поряд із системою судів
загальної юрисдикції (тобто розглядають головним чином цивільні та кримінальні справи)
створюється окрема система адміністративної юстиції.

В унітарних державах зазвичай існує єдина система загальних судів.

У федеративній державі то, можлива єдина система (наприклад, Канада), але можлива й
окрема система федеральних судів, і проситься окрема система судів суб'єктів федерації
(наприклад, США на чолі з верховними судами штатів, хоча у кінцевому підсумку, зокрема й у
верховних судів штатів, остаточної інстанцією є Верховного суду США).

Італія

Судова система Італії поділяється на дві галузі - загальні суди (цивільні та кримінальні
справи) і спеціальні суди (адміністративна юстиція).

Консиліратори - мирові судді, правомочні розглядати малозначущі цивільні справи, їхня

посада неоплачувана й не вимагає юридичного утворення.

Претори - розглядають апеляції на рішення консиліраторів і розглядають цивільні справи

як перша інстанція. Вони також розглядають кримінальні справи, у яких покарання не перевищує
трьох років позбавлення волі.

Німеччина

Дільничні суди являють собою низову ланку системи загальних судів. Цивільні справи
розглядаються тут одноособовим суддею. Кримінальні справи в дільничному суді можуть
розглядатися або суддею одноосібно, або судом шеффенів. (Суди шеффенів мають право
розглядати кримінальні справи за умови, щоб винесене ними покарання не перевищувало трьох
років позбавлення волі.)

Суди земель слухають справи у першій і у другій інстанції (розглядають скарги на рішення і
вироки нижчестоящих судів). У складі кожного суду землі, очолюваного його головою,
утворюються палати з цивільних (у тому числі торгових) і кримінальних справ. До компетенції
палат з цивільних і з торгових справ входить розгляд у першій інстанції справ із сумою позову
понад 3 тис. євро, а також справ про встановлення батьківства і деяких категорій позовів,
запропонованих до скарбниці, до суддів і службовців у зв'язку з перевищенням ними своїх
службових повноважень тощо. Кримінальні палати судів землі розглядають у першій інстанції
справи про всі злочини, що не віднесені до компетенції дільничних або вищих судів землі.

Вищі суди земель виступають як апеляційні і касаційні інстанції і як суди першої інстанції.
Утворюється необхідне число сенатів з цивільних і кримінальних справ на чолі з їхніми головами. Як
суд першої інстанції кримінальний сенат у складі п'ятьох фахових суддів - членів вищого суду
землі - розглядає справи про державну зраду, шпигунство, терористичні акти тощо.

Франція
 Суд першої інстанції - районний, районний у місті, міський та міськрайонний суд, що має
право винести судове рішення у справі; далі апеляційний суд і касаційний суд. Існують
спеціалізовані суди.

Кримінальні справи. Суд з розслідування — це суд, який має повноваження з розслідування

злочинів або проведення різних слідчих дій: допит свідків, сторін у справі, проведення обшуків,
арешт підозрюваного тощо. Суд першої інстанції має ті ж повноваження, але основна його функція
полягає у вирішенні питань винуватості чи невинуватості особи, а також у винесенні вироку.

Тільки кримінальні суди мають повноваження розглядати кримінальні справи, але й і у рамках
кримінальних справ вони можуть розглядати цивільно-правові наслідки злочинів.

Цивільні справи і кримінальні злочини розглядаються, залежно від їх важливості, судами

великої інстанції, малої інстанції (певна частина справ), виправними судами (правопорушення) і
поліцейськими судами (адміністративні порушення).

США

Три ланки: районні суди, окружні суди і Верховний суд США.

Районні суди розглядають кримінальні та цивільні справи і є судами першої інстанції.

Судова система Штатів складається з 3 або чотирьох інстанцій:

—низові суди (мирові суди, поліцейські суди), розглядають дрібні кримінальні та цивільні
справи;

—суди першої інстанції (суди графств, округів, міські суди й ін.), розбирають переважну
більшість громадянських і справ;

—апеляційні суди;

—вищі (верховні) суди.

Англія

Ієрархію загальних судів утворюють: нижчі суди - магістратські і суди графств, і вищі.

Нижчі суди - суди магістратів і графств - звільняють вищі інстанції від порівняно незначних
справ, забезпечують швидке і дешеве правосуддя. Суди магістратів (колишні мирові) займаються
дрібними кримінальними справами, а також такими питаннями, як квартплата, податки, борги.

Суди графств займаються виключно цивільно-правовими спорами.

Вищий суд складається з Суду корони, Високого суду і Апеляційного суду.

Суд Корони розглядає в першій інстанції складні кримінальні справи.

Відділення королівської лави - в першій інстанції розглядається більшість тих цивільних

справ, які традиційно відносяться до загального права.

13. Основні повноваження суду першої інстанції.

Стаття 22. Повноваження місцевого суду (Про судоустрій і статус суддів)

 1. Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним
законом до його підсудності.

2. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а

також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених
процесуальним законом.

3. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських

правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

4. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції

(адміністративні справи).

Місцевий суд розглядає справи тільки у першій інстанції.

В кримінальній справі суд встановлює винуватість (невинуватість) підсудного й вирішує

питання про покарання винного.

У цивільних справах суд визнає наявність або відсутність певних правовідносин, юридичних
фактів або юридичного стану, вирішує по суті подані до суду позови, заяви та скарги (задовольняє
або відмовляє у їх задоволенні).

Місцеві загальні суди розглядають у першій інстанції кримінальні та цивільні справи, а

також визначені процесуальним законом адміністративні справи (в порядку адміністративного
судочинства) та справи про адміністративні правопорушення.

Юрисдикція місцевого загального суду охоплює всі кримінальні справи, за винятком справ про
найбільш тяжкі злочини, які підсудні апеляційним судам.

У порядку цивільного судочинства місцевий суд розглядає майже всі цивільні справи щодо
спорів, які виникають із цивільних, сімейних, трудових та кооперативних правовідносин, якщо хоча
б однією із сторін є громадянин.

Місцеві господарські суди є судами першої інстанції, до компетенції яких належить розгляд
господарських спорів, віднесених до їх підсудності ГПК, і справ про банкрутство. Крім цього, вони
розглядають скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої влади щодо виконання
рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Адміністративні суди - спеціалізовані суди, які входять в систему судів загальної юрисдикції
та здійснюють адміністративне провадження у встановленому законом порядку.

Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, які виникають із

публічних правовідносин між громадянами, юридичними особами, з одного боку, та органами
державної влади, органами місцевого самоврядування, посадовими чи службовими особами - з
іншого.

Підсудність адміністративних справ, а також процедура їх розгляду та вирішення

регламентується Кодексом адміністративного судочинства України.

14. Вимоги, що пред’являються до суддів першої інстанції.

На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та

не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної
діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє
державною мовою.
 1) вищою юридичною освітою - вища юридична освіта ступеня магістра (або
прирівняна до неї вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста), здобута в
Україні, а також вища юридична освіта відповідного ступеня, здобута в іноземних
державах та визнана в Україні в установленому законом порядку;
2) стажем професійної діяльності у сфері права - стаж професійної діяльності особи за
спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти;
3) науковим ступенем - науковий ступінь у сфері права, здобутий у вищому
навчальному закладі (університеті, академії чи інституті, крім вищих військових
навчальних закладів) чи науковій установі України або аналогічному вищому
навчальному закладі чи науковій установі іноземної держави. Науковий ступінь, здобутий
у вищому навчальному закладі чи науковій установі іноземної держави, повинен бути
визнаний в Україні в установленому законодавством порядку;

4) стажем наукової роботи - стаж професійної діяльності у сфері права на посадах наукових
(науково-педагогічних) працівників у вищому навчальному закладі (університеті, академії чи
інституті, крім вищих військових навчальних закладів) чи науковій установі України або
аналогічному вищому навчальному закладі чи науковій установі іноземної держави

2. Не може бути призначений суддею громадянин, який:

1) визнаний судом обмежено дієздатним або недієздатним;
2) має хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню функцій зі здійснення
правосуддя;
3) має незняту чи непогашену судимість.
3. Не може претендувати на посаду судді особа, до якої згідно із законом застосовується заборона
обіймати відповідну посаду.
4. Не може претендувати на посаду судді також особа, яку було раніше звільнено з посади судді за
вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є
несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, порушення вимог
щодо несумісності, порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна або у
зв’язку із набранням законної сили обвинувальним вироком щодо такої особи, крім випадків визнання
в судовому порядку протиправним рішення про звільнення з цих підстав або скасування
обвинувального вироку суду.
5. Не може претендувати на посаду судді також особа, яку було раніше звільнено з посади судді за
результатами кваліфікаційного оцінювання.

(Для Євгена) У Франції претендент на суддівську посаду повинен успішно закінчити

Національну школу магістратів (28 місяців). До кандидата пред’являються серйозні вимоги:

1) наявність вищої юридичної освіти;

2) перебування у французькому громадянстві не менше 5 років;

3) володіння повним обсягом цивільних прав;

4) бездоганна репутація;

5) наявність військового обов'язку;

6) відсутність захворювань, що перешкоджають виконанню суддівських обов'язків;

7) для осіб, що вступають за конкурсом ( або за направленням від суду, міністерства юстиції
і т.д.) – граничний вік 27 років.
 В Італії, для того щоб бути допущеним до відправлення суддівських функцій, необхідно:
бути італійським громадянином; мати диплом юридичного факультету університету; мати цивільну
правоздатність; відрізнятись бездоганною громадською та моральною поведінкою, в тому числі і у
минулому; бути фізично придатним для посади; відповідати іншим професійним вимогам,
встановленим законом

У Німеччині згідно §9 “Німецького закону про суддів” (1961 р.) на судову посаду може бути
призначена лише особа, яка є німцем в розумінні ст.116 Основного Закону ФРН , тобто має
громадянство Німеччини, не залишає ніяких сумнівів у тому, що завжди буде захищати вільний
демократичний конституційний лад у відповідності з Основним Законом. Питання практичної
підготовленості претендентів на посаду судді, подібно австрійському, вирішується і німецьким
законодавцем. Згідно “Німецького закону про суддів” право претендувати на заняття судової
посади набуває особа, яка отримала юридичну освіту в університеті, здала перший державний іспит,
пройшла після цього підготовче службове стажування і здала після нього державний іспит. В §5
закону встановлюється, що підготовче професійне стажування продовжується два роки.
Стажування проводиться в обов’язковому порядку перш за все в суді, який розглядає справи
загальної цивільної підсудності, в суді по кримінальним справам або в прокуратурі, в установі
управлінського профілю, а також при адвокатові. Згідно §10 даного закону, в дворічний строк
обов’язкового стажування можуть бути зараховані стаж роботи в якості чиновника високого
рангу, в якості службовця на державній службі в Німеччині чи на службі в якій-небудь
міждержавній чи міжнародній організації, якщо ця діяльність за своїм характером і
значенням відповідала службовій діяльності високого рангу; в якості такого, що захистив
докторську дисертацію викладача права в німецькому університеті; в якості адвоката,
нотаріуса чи асесора при адвокатові чи нотаріусові; в іншій сфері, де робота сприяє
отриманню знань і досвіду, які необхідні для виконання суддівських обов’язків.

Так, ст. 119 Конституції Російської Федерації декларує: "суддями можуть бути громадяни
Російської Федерації, які досягай 25 років, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи зі
спеціальності не менш 5 років" [7, с. 677], ст. 126 Конституції Азербайджанської Республіки
встановила, що "суддями можуть бути громадяни Азербайджанської Республіки, в віці не молодші
ЗО років, які наділені виборчим правом, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи по юридичній
спеціальності не менше 5 років"

ст. 208 Конституції Гватемали гласить: "Магістрати і судді повинні бути гватемальцями за
народженням, мати незаплямовану репутацію, бути здатними до здійснення громадянських прав, а
також бути членами колегії адвокатів, за винятком випадків, встановлених законом відносно
останньої вимоги" [6, с. 89], ст. 184 Конституції Куби встановлює: "суддя повинен бути придатним
до здійснення суддівської діяльності; мати диплом, виданий чи підтверджений університетом або
уповноваженою офіційною установою, бути кубинським громадянином за народженням чи
внаслідок натуралізації; активно брати участь у революційній діяльності, мати високі моральні
якості та гідну репутацію"

В Польщі на посаду судді може бути призначена лише особа, котра має польське
громадянство і в повній мірі користується громадянськими правами, котра гарантує належне
виконання обов'язків судді, володіє бездоганним характером, яка закінчила юридичний вищий
навчальний заклад і пройшла судове або прокурорське стажування, а також здала судовий або
прокурорський іспит і не менше року пропрацювала судовим чи прокурорським стажером, і,
насамкінець, лише та, котра досягла 26-річного віку.

15. Порядок розгляду справ у судах першої інстанції.

Україна

Судом першої інстанції є суд, який уповноважений в межах своєї компетенції розглянути і
вирішити кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні справи, справи про адміністративні
правопорушення. Суди першої інстанції розглядають справу по суті, встановлюючи
обґрунтованість, необґрунтованість чи часткову обґрунтованість позову (спір про право цивільне чи
про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах) або винність чи невинність
особи (при обвинуваченні її у вчиненні злочину). При розгляді справи по суті до суду викликаються
позивач, відповідач, обвинувачений (підсудний), потерпілий, свідки, щоб завдяки їхнім свідченням,
а також документам, речовим доказам були отримані фактичні дані, на підставі яких
встановлювалися б обставини, що мають значення для вирішення справи. Вирішення справи по суті
завершується відповідним актом правосуддя: вироком по кримінальних справах, рішенням по
цивільних та господарських, постановою по справах адміністративної юрисдикції.

Найчастіше розгляд у першій інстанції здійснюється професійним суддею одноособово, але

законами передбачаються категорії справ, що розглядаються і колегіально, у тому числі за участю
представників народу – народних засідателів або присяжних. До речі, представники народу
залучаються до розгляду справ лише в суді першої інстанції.

США

Головні суди першої інстанції вирішують різноманітні цивільні та кримінальні справи. У

деяких штатах їх називають окружні суди, в інших - вищі чи генеральні окружні суди. Вони
можуть виносити вирок або рішення в будь-якій судовій справі. Суди першої інстанції можуть
виносити судове рішення з обмеженого кола питань. Наприклад, суди що вирішують незначні
порушення правил руху, або суди у справах спадщини, у справах неповнолітніх. Компетенція
деяких судів обмежена сумою позову (не більше 5 тис. доларів). Існують також муніципальні,
магістратські поліцейські мирові суди. У судах первинної юрисдикції справи вирішуються судом
присяжних або одним суддею. Рішення судів першої інстанції може бути переглянуте та скасоване
судам и вищого рівня. Для деяких судів першої інстанції цей перегляд відбувається у головних
судах першої інстанції. Рішення судів загальної юрисдикції переглядається апеляційними судами

Японія

Окружні суди (всього 50, мають 242 відділення) розглядають основну масу цивільних та
кримінальних справ, а також є апеляційною інстанцією у рішеннях, які виносяться
дисциплінарними судами. Вони знаходяться в кожній із 47 префектур. Справи розглядаються,
частіше за все, одним суддею або колегією з трьох суддів, якщо справа стосується звинувачення в
злочині, котрий карається позбавлення волі терміном більше одного року. Кордони судових округів
побудовані таким чином, щоб вони не співпадали з кордонами територіальних одиниць місцевого
самоврядування.

Суди по сімейних справах мають таку ж структуру, як і окружні суди, і діють при окружних
судах і в їх відділеннях. Вони виконують примирливу функцію і виносять рішення у справах,
пов'язаних із сімейним правом, розглядають деякі кримінальні злочини, які скоїли неповнолітні (до
20 років)

Франція

Першою ланкою загальних судів є трибунали малої і великої інстанцій, які розглядають
основну масу судових справ. Вони мають у своєму складі цивільні та кримінальні структурні
підрозділи. Кримінальний підрозділ суду малої інстанції іменується поліцейським трибуналом.
Судді трибуналу малої інстанції призначаються на трьохрічний строк зі складу суддів великої
інстанції. Справи, як правило, розглядаються суддею одноособово.

16. Поняття спрощеного виробництва у судах першої інстанції.

 Спрощене виробництво виникає, коли у однієї зі сторін (частіше у відповідача) немає
необхідного захисту проти позову. І його позиція виглядає непереконливою. Є можливість розгляду
справи в спрощеному виробництві.

Дуже великий відсоток справ розглядається в спрощеному порядку. В Англії в два рази
більше, ніж звичайних справ. У США 35% справ.

Головна умова в Англії - позиція позивача повинна бути визначена повністю.

Позивач звертається до майстра і вказує, що у відповідача немає підстав для захисту і просить
винести рішення. Позивач дає присягу і вона направляється відповідачу. Якщо відповідач мовчить,
то проводиться спрощене виробництво. Відповідач може не погодиться і зажадати звичайного
виробництва. Можливі три варіанти відповіді:

1) Якщо майстер визнає аргументи відповідача переконливими, то він відмовить позивачеві і

буде проведено звичайний процес,

2) Якщо майстер впевнений в позиції позивача, то він виносить рішення, таким чином справу
до суду не доходить. Цей майстер може викликати відповідача для пояснень перед винесенням
рішення.

3) Майстер сумнівається в позиції відповідача та є необхідність в звичайному процесі. Але він

може винести справу в особливий список (short case list) і справа буде розглядатися через 1-2 тижні.
За умови, що відповідач внесе певну суму на депозит суду (коли майстер сумнівається в
аргументованості позиції відповідача).

У США діє той же принцип. Спрощене виробництво проводиться, коли немає спірних питань
факту.

Винесення проміжного сумарного рішення на користь позивача - це рішення справи в

принципі, але без точного зазначення суми. Розрахунки можуть йти в звичайному порядку.

За ЦПК Франції 1967 р немає спрощеного виробництва. Передбачено лише спрощений спосіб
стягнення боргів:

1) Ліквідні борги з договірних відносин, які можуть бути підтверджені договором

(документом). Сума боргу записана і є відсотки, значить легко розрахувати суму.

2) Борги, засновані на векселях, стягуються в спрощеному виробництві.

3) Борги комерсантів, які встановлені по документах про доставку, здачу-приймання і т.д.

Необхідно представити всі необхідні документи заявнику для отримання наказу про стягнення.
Суддя видає наказ про сплату і направляє боржникові, який може або сплатити, або уявити захист.

Якщо відповідач заперечує борг, то він повинен надати документи в суд, який розглядає
справу. Суддя може затвердити вимоги або відхилити їх.

У Німеччині якщо позивач вимагає сплати грошей або передачі речей родового характеру
можливе проведення спрощеного виробництва. За статутом цивільного судочинства заявник
повинен довести свої претензії тільки документами. Заява подається в дільничний суд обмеженою
компетенції, але без обмеження суми.

Боржнику надсилається наказ про сплату. І він повинен протягом одного тижня заперечити
проти наказу. Якщо ж він мовчить, то позивач може вимагати видання наказу про виконання.
 Боржник може висунути заперечення без обґрунтування протягом двох тижнів. Тоді справа
розглядається в звичайному порядку.

17. Рішення судів першої інстанції, їх види та характеристика

Судове рішення є актом реалізації судової влади. Судове рішення повинно бути законним,
обґрунтованим і вмотивованим.
 Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального
права з дотриманням усіх процесуальних вимог.
 Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих
обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом
належним чином.
 Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави
його ухвалення.
Види судових рішень першої інстанції в Україні :
Ухва́ ла — письмове або усне судове рішення, яким вирішуються питання, пов'язані з
процедурою розгляду справи, та інші процесуальні питання.
Ухвала є актом застосування судом норм процесуального права.
Судовий розгляд, яким справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду
іменем України; інші випадки закінчення розгляду справи (зокрема, закриття провадження у справі,
залишення заяви без розгляду) оформляються постановленням ухвали.
Ухвали суду, що набрали чинності, є обов'язковими до виконання.
Окрема ухвала — вид судового рішення, за допомогою якого суд реагує на виявлені під час
судового розгляду порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.
Суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови,
що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним
особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи
протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який
постановив окрему ухвалу.
Окремі ухвали є засобом зміцнення законності та правопорядку, сприяють усуненню
недоліків у діяльності державних органів, громадських організацій і посадових осіб, запобігають
вчиненню злочинів та інших правопорушень, впливають на формування у громадян поваги
до права та становлять важливу частину діяльності судів[1].
Інститут окремих ухвал з'явився у радянському процесуальному праві у 1960-х роках.
Винесення судами окремих ухвал передбачено у процесуальних
кодексах України, Республіки Білорусь, Російської Федерації (рос. частное
определение), Республіки Казахстан.

За процесуальною метою є рішення:

1. про присудження - підтверджуються права, обов'язки та законні інтереси сторін, і
одна сторона присуджується виконати на користь другої певні дії або утриматися від їх виконання
(наприклад, рішення про стягнення завданої шкоди);
2. про визнання - підтверджується наявність або відсутність між сторонами певних
юридичних відносин, певних обставин чи юридичних фактів (наприклад, визнання факту родинних
відносин громадян);
3. перетворювальні (конститутивні) - спрямовані на зміну чи припинення
правовідносин (наприклад, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу).
За складом суду є рішення:

 ухвалені професійним суддею одноособово;

 ухвалені колегією професійних суддів;
  ухвалені за участі народних засідателів;
 ухвалені на підставі висновку журі присяжних.

Окремими видами рішень суду є додаткове і заочне рішення.

Додаткове рішення суду ухвалюється в разі нерозв'язання в основному рішенні окремих
вимог, щодо яких розглядалася справа.
Законодавець також передбачає наявність заочного рішення, тобто такого, яке ухвалюється
за відсутності відповідача — у разі, якщо немає відомостей про причину його неявки, або така
причина визнана судом неповажною.
Залежно від того, на якій стадії процесу суд ухвалює судові рішення, їх можна поділити
на проміжні (якими провадження у справі у суді певної інстанції не закінчено) та кінцеві (якими суд
закінчує розгляд справи у суді певної інстанції).
18. Конституційне та законодавче закріплення основ формування та функціонування
судів другої інстанції.
Нормативна база:
Основи формування та функціонування судів другої інстанції закріплено Конституцією
України; Законом України „Про судоустрій і статус суддів”; Законом України „Про доступ до
судових рішень”; Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом”; Законом України „Про виконавче провадження”; Законом України „Про судовий
збір”; Господарським процесуальним кодексом України; Указом Президента України „Питання
мережі господарських судів України”; іншими нормативно правовими актами.
Суд другої (апеляційної) інстанції – це суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої
інстанції, що не набрали законної сили, з вирішенням питання про законність і обґрунтованість
оскаржуваних рішень. Отже, метою звернення до апеляції є перевирішення, тобто повторний
розгляд справи у цілому або в частині.
Існують два види апеляції: повна і неповна.
Неповна апеляція означає перегляд рішень судів першої інстанції на підставі лише тих
фактичних даних, що були встановлені з матеріалів, наданих учасниками процесу в суді першої
інстанції, без права надання нових матеріалів до суду апеляційної інстанції. Тому, якщо наявних у
справі матеріалів суду апеляційної інстанції недостатньо для вирішення питання щодо законності і
обґрунтованості рішення суду першої інстанції, він повертає справу для нового розгляду у суді
першої інстанції.
При повній апеляції особи, що беруть участь у справі, можуть надавати в апеляційних судах
поряд з раніше дослідженими й нові матеріали. Тому при повній апеляції, на відміну від неповної,
суд при розгляді скарги не вправі повернути справу для нового розгляду в суд першої інстанції, а
повинен сам винести нове рішення. Таким чином, при повній апеляції суд апеляційної інстанції
здійснює перевірку правильності розгляду і вирішення судом першої інстанції справи, а при
неповній – перевірку рішення (вироку).
В апеляційній інстанції суд може перевіряти справу або у повному обсязі, не обмежуючись
вимогами скарги, або лише в обсязі вимог, вказаних в апеляції. При створенні інститутів перегляду
судових рішень західноєвропейські держави виходили з принципу: скільки скарги – стільки й
рішення. Відбиттям цього принципу стали відповідні правила у законодавстві цих країн, згідно з
якими апеляційний суд перевіряє правильність рішення першої інстанції відносно особи, що подала
скаргу, і лише відносно тієї частини рішення суду першої інстанції, що нею оскаржена.
Однак не у всіх державах споріднений інститут має назву «апеляція» чи «апеляційний
перегляд». Так, у ФРН для оскарження рішення суду закон передбачає дві можливості: або
апеляційне, або ревізійне провадження. Різниця між цими двома способами оскарження полягає в
тому, що в апеляційному провадженні перевіряється як правильність застосування закону, так і
достовірність встановлення фактичних обставин. При ревізійному порядку фактичні обставини
вважаються встановленими і не підлягають перевірці, а оцінюється лише дотримання
процесуального закону і правильність застосування матеріального закону. Апеляційне рішення
тому може бути оскаржене і перевірене в ревізійному порядку. Поряд з переглядом справ, рішення з
яких не набули законної сили, у сучасних державах існує також процедура перегляду справ,
рішення з яких набули законної сили. У різних державах цей спосіб має різну назву: касаційний,
апеляційний. Так, держави, у яких панує англо-американська правова система (Великобританія,
США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ін.) не знають поняття «касація» і в них відсутні суди,
що мають назву «касаційна інстанція». Будь-який вид перегляду в них охоплюється поняттям
«апеляційний», незалежно від того, уповноважений цей суд на розгляд скарг лише з питань права
чи і права, і факту.

19. Прийняття та розгляд справ різної юрисдикції у порядку апеляційного провадження.

Апеляційний суд:

1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з

процесуальним законом;

2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової

юрисдикції як суд першої інстанції;

3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

4) надав місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства;

5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Апеляційни суди – це суди другої ланки єдиної судової системи судів загальної юрисдикції.
Апеляційні суди мають однакову компетенцію та рівні права щодо розгляду кримінальних,
цивільних, господарських та адміністративних справ, а також справ про адміністративні
правопорушення. Вони є судами вищого рівня для місцевих судів. Апеляцію може бути подано на
вироки, рішення, постанови, ухвали судів, які не набрали законної сили, у випадках,
передбачених цивільним процесуальним, кримінально-процесуальним, господарським та
адміністративним процесуальним законодавством.

Перегляд судових рішень в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох

суддів, один з яких є головуючим. Усі питання, що виникають у судовому засіданні, вирішуються
більшістю голосів суддів. При прийнятті рішення з кожного питання жоден з суддів не має права
утримуватися від голосування та підписання судового рішення, причому головуючий голосує
останнім.

Право на апеляційне оскарження мають учасники справи (сторони, треті особи, їх

представники), а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні
права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку
рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд
має право:

1) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження
у справі або залишення заяви без розгляду
2) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;
3) змінити рішення;
4) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і
направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
5) скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.
 20. Касаційне провадження справ.

Касаційне провадження - це врегульована нормами процесуального права діяльність суду

касаційної інстанції з перевірки законності судових рішень, що набрали законної сили, у зв'язку з
неправильним застосуванням судами першої або (та) апеляційної інстанцій норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.

На відміну від суду апеляційної інстанції, касаційний суд не розглядає справу повторно. Його
основною функцією є перевірка законності розглянутих справ, у яких суд апеляційної інстанції не
усунув істотні порушення закону, допущені судом першої інстанції, або сам їх допустив, і
забезпечення однакового застосування закону.

Право на касаційне оскарження мають ті ж самі особи, що й на апеляційне.

Право на порушення касаційного провадження може бути реалізовано протягом чітко

встановленого законом строку, а саме в межах двадцяти днів(цивільне/господарське), 1
місяця(адміністративне) з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У
разі пропущення строку на касаційне оскарження суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка
подала скаргу, може поновити цей строк, якщо визнає причини пропуску поважними

Розглянувши касаційну скаргу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу в разі:

1) залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін;

2) скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи

для продовження розгляду або на новий розгляд;

3) зміни ухвали суду першої або апеляційної інстанції;

4) скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення позовної

заяви без розгляду або закриття провадження;

5) визнання судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили

законну силу, і закриття провадження;

6) скасування судових рішень і постановлення нової ухвали.

21. Інші форми перегляду рішень нищестоячих судових установ.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає такі форми перегляду судових
рішень, як апеляційний та касаційний. Поряд з цим процесуальне законодавство передбачає
можливість перегляду судового рішення за нововиявленими та виключними обставинами.

Підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути
відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення

особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо
неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного
перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення
незаконного рішення у даній справі;
 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що
підлягає перегляду.

Підставами для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами є:

1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону,

іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при
вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною,

порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину,
внаслідок якого було ухвалено судове рішення.

Інші країни :

США, Швейцарія – подвійна апеляція (федеральні апеляційні суди та апеляційні суди штатів).

ФРН – ревізійні скарги ( проміжна інстанція між апеляцією і касацією щодо конкретних
вимог, які випливають з апеляційного рішення. Може проводитись і під час основного процесу
апеляції так і після неї, у разі задоволення ревізійної скарги справа напрявляється на перерозгляд в
апеляційний суд)

Угорщина, Болгарія – перегляд у порядку нагляду ( перегляд за протестами посадових осіб

суду і прокуратури)

22.Рішення судів другої інстанції, їх види

За результатами розглянутої у апеляційному порядку справи суд постановляє рішення чи

ухвалу (у кримінальних справах – вирок чи ухвалу). Ними є постанови суду апеляційної інстанції,
в яких даються відповіді на апеляційні скарги осіб, які беруть участь у справі, і подання прокурора з
приводу наслідків повторного розгляду і перевирішення справи, перевірки з фактичної і правової
сторони рішення, ухвали суду першої інстанції, що не набрали чинності, їх обгрунтованості і
законності.

Суд апеляційної інстанції постановляє рішення тільки у разі прийняття нового рішення по
суті позовних вимог, а ухвалу — в інших випадках. У рішенні зазначається: 1) час і місце його
постановлення; 2) назва суду, прізвище і ініціали головуючого, суддів, секретаря судового
засідання; 3) особи, які беруть участь у справі; 4) короткий зміст заявлених вимог; 5) посилання на
рішення суду першої інстанції; 6) узагальнені доводи апеляційної скарги, подання; 7) мотиви, на
підставі яких апеляційний суд визнав необхідним скасувати рішення суду першої інстанції і
постановити нове рішення; 8) встановлені факти і відповідні до них правовідносини; 9) порушення
прав і свобод, за захистом яких спрямоване звернення до суду, чи невиконання зобов'язань або інші
підстави щодо задоволення вимог; 10) назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт нормативно-
правового акту, за яким вирішено справу, норми процесуального закону, яким керувався суд; 11)
висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівку на
розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення.

Розглянувши справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках:

1) відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін;

2) скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення

справи для продовження розгляду до суду першої інстанції;
 3) скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без
розгляду;

4) зміни ухвали суду першої інстанції;

5) скасування ухвали та вирішення питання по суті.

В ухвалі зазначаються: мотиви, за якими суд апеляційної інстанції дійшов до свого висновку і
посилання на закон, яким він керувався; наслідки розгляду апеляційної скарги, подання у
вигляді резолютивної частини ухвали, сформульованої відповідно до повноважень, наданих суду
апеляційної інстанції.

Рішення і ухвала, постановлені судом апеляційної інстанції проголошуються прилюдно,

крім тих, що були постановлені у справах про усиновлення дітей громадянами України та
іноземцями, що оголошуються лише особам, які беруть участь у розгляді справи. Головуючий
роз'яснює їх зміст, порядок і строк оскарження.

Постановлені судом апеляційної інстанції рішення і ухвали за апеляційними скаргами і

поданням на рішення і ухвали суду першої інстанції набирають чинності (законної сили) негайно
після їх ухвалення. А рішення або ухвала суду першої інстанції втрачають свою чинність.

23. Основні вимоги до суддів, що здійснюють перегляд справ у порядку апеляційного та

касаційного провадження.

Стаття 28. Суддя апеляційного суду (апеляція)

1. Суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на
посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати
правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім
років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в
суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше сім років;

{Пункт 3 частини першої статті 28 в редакції Закону № 1798-VIII від 21.12.2016}

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог,

визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше сім років.

Стаття 38. Суддя Верховного Суду (касація)

1. Суддею Верховного Суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду
судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя
у Верховному Суді, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше десяти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше
десять років;
 3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в
суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше десять років;

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог,

визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше десять років.

Загальні вимоги встановлюються ст. 135 Конституції Італійської Республіки до суддів

конституційних судів. Так, кандидатури на посади суддів Конституційного суду визначаються з
числа суддів вищих судів загальної і адміністративної юрисдикції, включаючи тих, хто перебуває у
відставці, а також з числа ординарних професорів права університетів і адвокатів, які мають стаж
роботи не менше 20 років.

Суддею Конституційного Суду Російської Федерації може бути призначений громадянин

Російської Федерації, який на день при значення досяг віку не менше 40 років, з бездоганною
репутацією, має вищу юридичну освіту і стаж роботи по юридичній професії не менше 15 років,
володіє визнаною високою кваліфікацією в галузі права.

Суддею Конституційного Суду Республіки Вірменія може стати громадянин Вірменії, який
досяг віку 35 років, володіє виборчим правом, має вищу юридичну освіту, досвід роботи в галузі
права, загальний трудовий стаж не менше 10 років, високі моральні якості і володіє вірменською
мовою.

Суддею Конституційного Суду Республіки Білорусь може бути призначений (обраний)

громадянин Республіки Білорусь, який володіє білоруською і російською мовами, має вищу
юридичну освіту, є висококваліфікованим спеціалістом в галузі права, має, як правило, вчений
ступінь та володіє високими моральними якостями

Суддею Конституційного Суду Республіки Болгарія може бути юрист, який проявив високі
професійні і моральні якості та має не менше 15 років юридичного стажу.
24. Конституційне закріплення формування та функціонування судової влади в Україні.
Джерела судового права.
Згідно зі ст. 5 Конституції України 1996 р. носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в
Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо й через органи державної влади та органи
місцевого самоврядування. Виключно народові належить право визначати і змінювати
конституційний лад в Україні; це право не може бути узурповане державою, її органами або
посадовими особами. Разом з тим у цій статті встановлено, що ніхто не може узурпувати державну
владу.
Поряд з конституційною фіксацією положення про поділ державної влади, у багатьох
сучасних конституціях та конституційних законах ми можемо знайти й додаткові норми, які
визначають незалежність окремих гілок державної влади. Як приклад можна навести широко
розповсюджене в конституційному законодавстві переважної більшості сучасних держав
положення про незалежність судової влади. Як відомо, воно ввійшло і в Конституцію України, де
в ст. 126 вказується: «Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами
України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється»
Ст. 127 Конституції України, де вказано, що професійні судді не можуть належати до
політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати
представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану
роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
Джерела судового права
ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»
Усі процесуальні кодекси: ЦПК, ГПК, КПК, Кодекс адміністративного судочинства.
 Судовий прецедент є винесеним по конкретній справі рішенням суду, обов'язковим до
застосування при вирішенні аналогічних питань з однорідних категорій справ. Судовий прецедент
слід відрізняти від усталеної (сформованої) судової практики, під якою слід розуміти
правоположення, тобто твердження (положення) юридичного характеру, які конкретизують норми
права та закріплені в сукупності судових актів (рішень та роз'яснень) з певної категорії справ як
результат багаторазового одноманітного їх вирішення судами.
На відміну від судового прецеденту як одиничного акту суду, судова практика є сукупністю
рішень судів з конкретного правового питання, що одноманітно вирішується такими судовими
актами та конкретизують норми права.
Судова практика є різновидом юридичної практики, під якою розуміють діяльність суб'єктів
права в процесі формування і реалізації норм права, що полягає у виданні нормативних актів та у
здійсненні різноманітних індивідуальних правових актів (В.П. Реутов).
Зміст судової практики становлять тільки ті правоположення юрисдикційних органів, які
конкретизують норми права. Такі правоположення можуть виникати двома шляхами: 1) внаслідок
подолання судовими органами прогалин у праві; 2) внаслідок здійснення судовими органами
конкретизації норм права.

25. Основні етапи розвитку судової системи в Україні, від стародавніх часів до сучасної
судової системи.

Суд як невід’ємний інститут стабільного функціонування будьякої більшменш організованої

людської спільноти на теренах сучасної України існував з давніх часів. Але саме слово «суд»
згадується вперше у Статуті князя Володимира, поява якого датується приблизно початком ХІ
століття.

Започаткування збірника давніх законів під назвою «Руська правда» належить Ярославу
Мудрому. Основний зміст і мета «Ярославової правди» — врегулювання випадків образ і шкоди,
завданої одними особами іншим. За такі злочини як вбивство, каліцтво, побої надавалася помста.
Якщо помсти не було, тоді сплачувалася князеві віра, яка залежала від характеру та стану
ображеного.

«Руська правда» встановлювала порядок і місце судочинства. За нею місцем суду був княжий
двір, а головною особою, яка здійснювала правосуддя, — князь. Однак передбачалося, що князь міг
доручити проведення суду призначеним ним особам. Але найсуттєвіші статті, що врегульовували
відносини, які сучасною мовою звуться цивільноправовими, були внесені за Володимира
Мономаха. Питання торговельного обігу, боргових зобов’язань, неспроможності тощо, а також
постанови про спадщину. Княжий суд керувався правилами «Руської правди», котрі, безумовно,
були націлені на захист інтересів князя і не охоплювали усіх випадків, особливо тих, що виникали у
народному середовищі. Тому існував вічовий суд, що переважно дотримувався давніх звичаїв й
обрядів.

Пізніше усі права й привілеї, даровані різним прошаркам суспільства, потребували створення
кодифікованого зводу законів, котрим став Литовський статут, перший варіант якого з’явився у
1529 р. Статут не тільки підтверджував права дворянства, а й містив звід елементів звичаєвого
права. Друга (1566 р.) і третя (1588 р.) редакції Статуту мали низку важливих доповнень, що
відбулися у зв’язку з Люблінською унією. Цей Статут має величезне значення, оскільки він не
тільки закріплював суттєві соціальноекономічні зміни, що відбулися у XV–XVI століттях, а й, як з
часом з’ясувалося, став фундаментом правової системи так званої «козацької» доби української
історії.

У XV–XVII століттях на теренах сучасної України існувала спочатку судова система,

побудована у відповідності з судовими системами держав Центральної та Західної Європи: у
привілейованих містах були суди магістратів, у непривілейованих — ратушні суди. Апеляційним
судом для одних з них був Головний литовський трибунал як основна апеляційна інстанція у
Великому Князівстві Литовському, Руському та Жемантійському.

За часів зародження козацтва, в Запорізькій Січі, козаки не підкорялися нікому і нічому,

окрім своїх власних законів, котрі передавалися з покоління до покоління і поступово
вдосконалювалися. Як і в попередні часи, одночасно використовувалися як джерела права
Литовський статут, Зерцало саксонське (німецьке право), поточні гетьманські акти, звичаєве право.
Нерозвинута мережа судових інстанцій призводила до цілком протилежних рішень: наприклад,
оскарження ухвал міських судів, які традиційно застосовували магдебурзьке (німецьке) право, в
апеляційну інстанцію — Генеральний суд, котрий застосовував виключно Литовський статут, часто
тягло за собою інше рішення. Це були останні зміни судової системи, які враховували автономність
України.

Яскравим прикладом, котрий розкривав погляди на суд, справедливість, права і вільності,

пануючі на теренах України ХVІІІ століття, був проект першого відомого в історії Кодексу
українського права під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ». Судове право
у цьому пам’ятнику вже поділяється на судоустрійне і процесуальне, але ще чітко не
виокремлюється цивільне та кримінальне. Судова система за Кодексом поділялася на дві гілки —
загальну та спеціальну.

До загальної належали сільські, ратушні, магістратські, сотенні, полкові канцелярії,

Генеральний суд, Генеральна військова канцелярія. До судів спеціальних — третейський,
полюбовний (або мировий), духовний, ярмарковий (або торговельний).

За реформою 1864 р. судова система поділялася на дві гілки: місцева юстиція у вигляді
мирових судів і загальні судові місця. Останні утворювали триланкову судову систему, нижній
щабель якої складали окружні суди, другий щабель — судові палати, третій — сенат.

Так, незабаром після відкриття у 1866 р. касаційних департаментів Сенату та Санкт-

петербурзької й Московської судових палат на теренах України були відкриті:

— у 1867 р. — округ Харківської судової палати, до якого увійшли губернії: Харківська,

Курська, Орловська і Воронезька, а також деякі повіти губерній Катеринославської (нині
Дніпропетровської області) і Тамбовської. У 1869 р. до Харківського округу приєдналася й
Полтавська губернія;

— на початку 1868 р. — округ Одеської судової палати, до якого увійшли губернії

Херсонська, Катеринославська і Таврійська.;

— у 1886 р. — округ Київської судової палати, до якого увійшли губернії Київська,

Подільська й Волинська. Окружні суди в системі загальних судових міст були судами першої
інстанції.

Сенат за реформою 1864 р. очолив усі знов утворені суди як верховний суд Імперії та вищий
орган судового нагляду. Він був наділений повноваженнями касаційного суду. Але найсуттєвішою
рисою судових статутів 1864 р. у сфері судоустрою і судочинства слід вважати запровадження
суду присяжних. Статут також обрав нову форму місцевого суду — мировий суд. Першою
інстанцією були одноособові дільничні мирові судді; другою (апеляційною) — з’їзди мирових
суддів губернії; третьою (касаційною) — Сенат.

В результаті Лютневої революції 1917 р. і пов’язаних з нею переворотів однією з державних

інституцій, котру було піддано суттєвим змінам, була судова система. Ще вісім місяців, до грудня
1917 р., хоча й формально, Сенат вважався вищим касаційним судом. Продовжували діяти окружні
суди і судові палати. Але вже з кінця травня 1917 р. в повітах почали призначатися адміністративні
судді, які розглядали спірні справи між державними органами, комісарами і громадськими
організаціями.

2 грудня був створений Генеральний суд УНР, на який було покладено виконання
повноважень суду касаційної інстанції, а також здійснення нагляду за судовими установами та
особами судового відомства.

Функції судів апеляційної інстанції відповідно до Закону від 17 грудня 1917 р. виконували
Харківський та Одеський апеляційні суди.

4 січня 1918 р. «Про утворення народного суду» - передбачалася ліквідація всієї попередньої
судової системи і утворення місцевих народних судів: дільничних, повітових, міських, які
розглядали справи колегіально у складі одного постійного судді і чотирьох чергових народних
засідателів. Постанова не передбачала утворення другої інстанції, тому що рішення новостворених
судів були остаточними, не піддавалися оскарженню і повинні були негайно виконуватись. Для
розгляду особливо важливих справ, підсудних революційним трибуналам, при ЦВК УРСР був
створений Верховний революційний трибунал.

Отже, на початковому етапі формування судової системи України радянського періоду для неї
було характерним існування двох не пов’язаних між собою, паралельних судових гілок: народних
судів і революційних трибуналів. Нижчий щабель утворювали народні суди, які розглядали
справи або одноособово суддею, або суддею і двома народними засідателями.

Другу ланку складали губернські суди, що почали діяти замість губернських рад народних
суддів. Вони виконували функції суду другої, касаційної інстанції відносно судів нижчого щабля, а
також розглядали по першій інстанції особливо важливі справи, у тому числі ті, що були раніше
підсудні ліквідованим губернським революційним трибуналам.

Очолював судову систему Верховний Суд УРСР, який був:

— судом касаційної інстанції відносно губернського суду;

— судом першої інстанції по справах, вилучених з компетенції нижчих судів;

— судом наглядової інстанції, тобто таким, який мав право скасовувати і змінювати вироки та
рішення, що набрали законної сили, щодо всіх судів Української РСР.

Утворення у грудні 1922 р. СРСР потягло за собою низку змін у судовій системі України.

Поперше, був створений Верховний суд СРСР.

Подруге, протягом декількох років поступово з судової системи України були вилучені
військові трибунали, касаційною інстанцією котрих був визнаний Верховний Суд СРСР, для чого в
ньому була утворена Військова колегія.

До 1991 р. згідно чинного на той час Закону УРСР «Про судоустрій Української РСР» судову
систему Української РСР складали: Верховний Суд УРСР, обласні суди, Київський міський суд,
районні (міські) народні суди.

26. Сучасна ієрархічна структура судового права.

Судова система України складається з двох гілок — судів загальної юрисдикції та суду
конституційної юрисдикції (Конституційний Cуд України). Конституційний Cуд України є
єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, він вирішує питання про відповідність
законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції
України та законів України.

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна

Рада України та з’їзд суддів України призначають (у рівній кількості) по шість суддів
Конституційного Суду України.

Місцеві суди становлять першу ланку (рівень) у системі судів загальної юрисдикції.
Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також
військові суди гарнізонів. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні, цивільні та
адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. А місцеві
спеціалізовані — адміністративні та господарські справи відповідно. Місцеві господарські суди
розглядають по першій інстанції всі справи, що виникають у господарських правовідносинах, а
також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, в яких однією зі сторін є

орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх
посадова чи службова особа (крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про
адміністративні проступки). Вони розглядають також справи щодо оскарження дій або
бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади, якщо позивач обере
саме цей, а не місцевий загальний суд для вирішення своєї справи з загальних питань

Апеляційні суди є другим рівнем (ланкою) у системі судів загальної юрисдикції, які
призначені реалізувати конституційний принцип щодо забезпечення апеляційного оскарження
рішень суду. В Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними
спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які
утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента України.

Вищий господарський та Вищий адміністративний суди утворюють третій рівень у системі

спеціалізованих судів. Ці суди у складі колегії суддів розглядають у касаційному порядку справи
відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним
законом.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.
Призначенням Верховного Суду України є здійснення правосуддя, забезпечення однакового
застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. До повноважень ВСУ щодо
здійснення правосуддя відносяться: а) перегляд справ у зв’язку з винятковими обставинами в
порядку, встановленому процесуальним законом; б) перегляд справ у касаційному порядку у
випадках, встановлених законом; в) у випадках, передбачених законом, розгляд інших справ,
пов’язаних з виключними обставинами.

До судової системи загальних судів поряд із судами, що створюються за територіальним

принципом згідно з адміністративно-територіальним устроєм держави, включено й підсистему
військових судів: військові суди регіонів, Військово-Морських Сил України та гарнізонів.

27. Поняття та види судів загальної юрисдикції

Україна:

02 червня 2016 року Верховна Рада України ухвалила низку законів, спрямованих на запуск
судової реформи, зокрема Закон України «Про судоустрій і статус суддів»
Судову система України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд
України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції.
 Згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів», система судів загальної
юрисдикції, яка має таку трьох-ступеневу структуру:

Систему судоустрою складають:

1) місцеві суди;
2) апеляційні суди;
3) Верховний Суд.

Перший рівень судової системи України складають місцеві суди трьох видів:
 місцеві загальні суди (окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи
районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах)),
 місцеві господарські суди (окружні господарські суди),
 місцеві адміністративні суди (окружні адміністративні суди, а також інші суди, визначені
процесуальним законом).

Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом
до його підсудності.
Другий рівень судової системи України становлять апеляційні суди.
Під судом другої інстанції (апеляційної) розуміється суд, який перевіряє законність та
обґрунтованість винесеного судом першої інстанції вироку, ухвали, постанови чи рішення, які не
вступили в законну силу.
Стаття 26 Закону «Про судоустрій і статус суддів» дає перелік апеляційних судів і визначає
їхню структуру. Відповідно до зазначеної статті є три різновиди апеляційних судів:

 апеляційні суди з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про

адміністративні правопорушення (утворюються в апеляційних округах);
 апеляційні господарські суди;
 апеляційні адміністративні суди (утворюються у відповідних апеляційних округах). Їх
головне завдання - виступати як суди апеляційної інстанції та переглядати рішення місцевих судів.
У випадках, визначених процесуальним законом, виконують і інші завдання.

Структура судів другого рівня (апеляційних судів) відрізняється від структури судів першого
рівня. Головним призначенням апеляційних судів є функціонування як судів апеляційної інстанції.
Але у випадках, визначених процесуальним законом, вони мають право розглядати і вирішувати
цивільні, кримінальні, господарські, адміністративні справи, а також справи про адміністративні
правопорушення у порядку першої інстанції.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у системі судоустрою
України створені два вищих спеціалізованих суди:

 Вищий суд з питань інтелектуальної власності,

 Виший антикорупційний суд,

які виступають судами першої та апеляційної інстанції з розгляду відповідних категорій справ.
Незважаючи на це, їх не можна віднести до місцевих судів або апеляційних судів. Вони мають
специфічний статус, особливий порядок створення та формування складу, їх рішення
переглядаються безпосередньо Верховним Судом.
Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та
єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Він поширює
свою юрисдикцію на всю територію України, займає третій рівень судової системи та здійснює
остаточне правосуддя як суд касаційної інстанції. Крім того, він має і інші повноваження, які
підкреслюють його статус найвищої судової установи в державі.

У країнах Європи питання кількості рівнів судової системи й розташування в їхніх межах
судових інстанцій вирішується по-різному.
Судові системи країн Європи за кількістю рівнів можна розділити на кілька видів:
1) країни з дворівневою судовою системою;
2) країни, що мають судову систему із трьох рівнів;
3) країни, у яких судові системи мають чотири рівні. Крім того, можна окремо виділити ряд
країн, судова система яких складається з декількох гілок, кількість рівнів у яких різна.
До першого виду (дворівневою судовою системою) з можна віднести країни з невеликою
територією, що не потребують значної кількості судів і мають судову систему з двома або трьома
судовими інстанціями. Наприклад, Ісландія, у якій на першому рівні розташовані вісім окружних
судів, а на другому рівні - Верховний суд країни. І при цьому окружні суди розглядають справи
по суті, а Верховний суд - апеляції на рішення окружних.
Країн із трирівневою судовою системою в Європі значно більше. Слід зазначити, що в ряді
випадків на першому рівні судової системи в таких країнах є не один вид судів, а кілька (звичайно
два). Структура й територіальна юрисдикція таких судів відрізняються і є відмінності у
повноваженнях. Але поєднує їх у першому рівні те, що вони є виключно судами першої інстанції й
розглядають справи тільки по суті. Відповідно другий рівень представлений апеляційними
судами, а на третьому рівні - вищий суд країни, що переглядає справи в порядку касації. Прикладом
класичної трирівневої судової системи може бути Угорщина, Данія, Норвегія, Словаччина,
Фінляндія, Хорватія, Швеція. Судові системи з трьома рівнями й декількома видами судів
першого рівня діють у Франції, Естонії.
Країн із чотирирівневою судовою системою також багато, і відмінності полягають у тім, що
практично всі суди, за винятком найнижчих, можуть розглядати справи в порядку кількох
інстанцій. Тобто на першому рівні судової системи є два види судів і більші суди першого рівня
мають право переглядати рішення менших судів першого рівня у порядку апеляції. Це приводить до
того, що в країнах з такою судовою системою при наявності трьох судових інстанцій можна
говорити про наявність судової системи з чотирма рівнями.
Прикладом може бути Австрія. У цій країні серед загальних судів виділяються дільничні
суди, районний, апеляційні й Верховний суд країни. Дільничні й районні суди є судами першої
інстанції, але районні суди крупніше, їхня територіальна юрисдикція охоплює території декількох
дільничних судів, і вони крім розгляду справ по суті мають право розглядати апеляції на рішення
дільничних судів. Тому районні суди виділяються в самостійний рівень. На третьому рівні
відповідно розташовуються апеляційні суди, що розглядають апеляції на рішення районних судів,
винесені ними як судами першої інстанції. Верховний суд Австрії розташовується на вищому рівні,
виступаючи як суд третьої інстанції.
Чотири рівні судової системи мають Бельгія, Німеччина, Ірландія, Італія, Литва,
Нідерланди, Польща, Румунія.

Судова система Франції.

До системи судів загальної юрисдикції входять:

(1) суди першої інстанції:

1) трибунали малої інстанції - створені замість мирових судів і розглядають всі цивільні спори
із ціною позову до 10 тис. євро, кримінальні справи із покаранням у виді штрафу до 1500 євро;
2) трибунали великої інстанції - створюються у кожному департаменті і розглядають цивільні
справи із сумою позову понад 10 тис. євро, кримінальні справи про злочини, за які передбачено
покарання до 10 років позбавлення волі. Мають широку внутрішню спеціалізацію: слідчі судді,
судді у справах неповнолітніх, судді по застосуванню покарань тощо;
3) виправні трибунали - розглядають дрібні кримінальні правопорушення;
4) суди асизів - у складі присяжних розглядають найтяжчі злочини, за які передбачено довічне
або тривале позбавлення волі;
(2) апеляційні суди - поширюють юрисдикцію на декілька департаментів, переглядають
рішення у цивільних та кримінальних справах судів першої інстанції;
(3) Касаційний суд - здійснює перегляд рішень судів першої інстанції та апеляційних судів з
метою забезпечення уніфікації судової практики, складається з 6 спеціалізованих палат.
 Судова система ФРН.
До системи загальних судів належать:
1) місцеві суди - розглядають по суті цивільні (ціна позову у яких не вище 5000 євро) й
кримінальні (у яких передбачено покарання до 4 р. позбавлення волі) справи;
2) регіональні суди - розглядають апеляції на рішення місцевих судів, а також діють як суди
першої інстанції у цивільних (ціна позову в яких вище 5000 євро) та кримінальні (покарання понад
4 р. позбавлення волі) справи;
3) вищі регіональні суди - діють як суди апеляційної інстанції для рішень регіональних судів,
а також розглядають по суті найбільш тяжкі кримінальні справи;
4) Федеральний загальний суд - переглядає в апеляційному порядку з питань права рішення
нижчих загальних судів, забезпечуючи єдність застосування ними законодавства.

Судова система Польщі.

До системи загальних судів, які розглядають цивільні, кримінальні, сімейні, трудові та інші
справи, належать:
1) районні суди - розглядають більшість справ по суті;
2) суди воєводств - створюються в округах, що охоплюють принаймні 2 районні суди, і
розглядають апеляції на їх рішення, а також найскладніші цивільні та кримінальні справи по суті;
3) апеляційні суди - розглядають апеляції на рішення судів воєводств як судів першої
інстанції;
4) Верховний суд - вища судова інстанція щодо загальних і військових судів.

28. Апеляційні суди України.

Апеляційні суди в Україні:

• є другим рівнем (ланкою) у системі судів загальної юрисдикції, які призначені реалізувати
конституційний принцип щодо забезпечення апеляційного оскарження рішень суду.

• діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди:

1) загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя,
Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний
суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.

2)спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди,

які утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента України.

• переглядають в апеляційному порядку рішення місцевих судів.

• загальні апеляційні суди розглядають по першій інстанції деякі категорії кримінальних

справ: (а) про злочини проти основ національної безпеки України; (б) про злочини, за вчинення
яких передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі; (в) про злочини, у вчиненні яких
обвинуваченим є суддя. Апеляційним загальним судам також можуть бути підсудні цивільні
справи, де однією зі сторін є місцевий суд.

• Вищий господарський та Вищий адміністративний суди утворюють третій рівень у системі

спеціалізованих судів. Ці суди у складі колегії суддів розглядають у касаційному порядку справи
відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним
законом

29. Спеціалізовані суди України

 02.06.2016 Верховною Радою України прийнято Закон України № 1401-VIII «Про внесення
змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закон України № 1402-VІІІ «Про судоустрій і
статус суддів» (нова редакція), які набрали чинності 30.09.2016.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) запропоновано серед іншого,
наступне:

утворення в системі судоустрою нових вищих спеціалізованих судів: Вищого суду з питань
інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду, які будуть діяти як суди першої
інстанції з розгляду визначених законом категорій справ.

Указом Президента України від 29 вересня 2017 року №299/2017 «Про утворення Вищого
суду з питань інтелектуальної власності», був утворений Вищий суд з питань інтелектуальної
власності. А на підставі закону України «Про утворення Вищого антикорупційного суду» від 21
червня 2018 року №2470-VIII, був утворений Вищий антикорупційний суд.

У системі судоустрою України передбачено два вищих спеціалізованих суди, які забезпечать
розгляд окремих категорій справ по першій та апеляційній інстанції. Такими судами є :

 Вищий суд з питань інтелектуальної власності;

 Вищий антикорупційний суд.

До повноважень вищих спеціалізованих судів віднесено:

1) здійснення правосуддя як суд першої та апеляційної інстанції у справах та в порядку,

визначених процесуальним законом;
2) аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики, інформування
про результати узагальнення судової практики Верховного Суду;
3) інші повноваження, визначені законом.

Склад:

 Голова суду (обирається зборами суддів з числа суддів цього суду строком на 3 роки) -
здійснює повноваження, визначені ст. 34 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»
 Заступники голови суду (у суді, кількість суддів в якому перевищує 10 суддів, може бути
обраний один заступник голови суду, а у суді, кількість суддів в якому перевищує З0 суддів, - не
більше двох заступників голови суду) - здійснюють адміністративні повноваження, визначені
головою суду
 Палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції
(рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати
приймаються зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду)
 Секретар судової палати, який очолює відповідну палату, організовує її роботу, контро-
лює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції
палати, інформує збори суддів вищого спеціалізованого суду про діяльність судової палати -
обирається з числа суддів цього суду строком на два роки
 Судді вищого спеціалізованого суду - здійснюють судочинство в порядку, встановленому
процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом

До компетенції Вищого суду з питань інтелектуальної власності відносяться спори, пов'язані з

авторським правом, торговельними марками, патентами на винаходи тощо. Вищий суд з питань
інтелектуальної власності утворено Указом Президента України від 29 вересня 2017 року. Вища
кваліфікаційна комісія суддів України 30 вересня 2017 року оголосила конкурс за заняття 21
вакантної посади судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
 3 жовтня 2018 року кандидати на посаду судді складатимуть іспит у дві стадії.

Передбачається, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності буде діяти і як суд першої
інстанції, і як суд апеляційної інстанції.

Для цих цілей буде створена апеляційна палата, яка працює на постійній основі. Згідно з
законом, в Апеляційній палаті суду буде 9 суддів. Конкурс на посади в Апеляційну палату суду
оголосять згодом.

07.06.2018 Верховною Радою України прийнято Закон України № 2447-VIII «Про Вищий
антикорупційний суд» (далі – Закон № 2447-VIII), яким визначено, зокрема, статус та завдання,
підсудність справ Вищого антикорупційного суду, вимоги до кандидатів на посади суддів Вищого
антикорупційного суду, порядок зайняття посади, а також додаткові гарантії безпеки суддів цього
суду.

Суд займатиметься виключно справами топ-корупції. ВАС діятиме як суд першої інстанції.
Апеляції розглядатиме повністю відокремлена Апеляційна палата цього ж суду, у складі якої будуть
працювати окремі судді. Касаційною інстанцією залишиться Верховний Суд.

ВАС запрацює, якщо до його складу оберуть 35 суддів. Із них 10 – судді апеляційної палати.
Вища кваліфікаційна комісія суддів розраховує, що конкурс на посади суддів Вищого
антикорупційного суду завершиться в першій половині лютого 2019 року.

30. Верховний Суд України, його склад, структура та повноваження.

Стаття 36. Верховний Суд - найвищий суд у системі судоустрою України

1. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує

сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

2. Верховний Суд:

1) здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених

процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому
процесуальним законом;

2) здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики;

3) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою,

судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із
функціонуванням системи судоустрою;

4) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, у яких звинувачується Президент

України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради
України письмове подання про неспроможність виконання Президентом України своїх
повноважень за станом здоров’я;

5) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших

правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України;

6) забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та

спосіб, визначені процесуальним законом;

7) забезпечує апеляційні та місцеві суди методичною інформацією з питань

правозастосування;
 Стаття 37. Склад та структура Верховного Суду

1. До складу Верховного Суду входять судді у кількості не більше двохсот.

2. У складі Верховного Суду діють:

1) Велика Палата Верховного Суду;

2) Касаційний адміністративний суд;

3) Касаційний господарський суд;

4) Касаційний кримінальний суд;

5) Касаційний цивільний суд.

3. До складу кожного касаційного суду входять судді відповідної спеціалізації.

4. У кожному касаційному суді утворюються судові палати з розгляду окремих категорій

справ з урахуванням спеціалізації суддів.

5. У Касаційному адміністративному суді обов’язково створюються окремі палати для

розгляду справ щодо:

1) податків, зборів та інших обов’язкових платежів;

2) захисту соціальних прав;

3) виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян.

6. У Касаційному господарському суді обов’язково створюються окремі палати для розгляду

справ щодо (про):

1) банкрутство;

2) захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та

конкурентним законодавством;

3) корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів.

7. Інші палати у касаційних судах створюються за рішенням зборів суддів касаційного

суду.

8. У Верховному Суді діє Пленум Верховного Суду для вирішення питань, визначених
Конституцією України та цим Законом. Склад і порядок діяльності Пленуму Верховного Суду
визначаються цим Законом.

Стаття 45. Велика Палата Верховного Суду

1. Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного

Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду.

2. Велика Палата Верховного Суду:

 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному
порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права;

2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом

першої інстанції;

3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової

практики;

3. Судді Верховного Суду обираються до Великої Палати зборами суддів відповідних

касаційних судів з числа суддів таких касаційних судів.

4. Кожен касаційний суд у складі Верховного Суду обирає по п’ять суддів до Великої
Палати Верховного Суду. До складу Великої Палати Верховного Суду також входить Голова
Верховного Суду за посадою.

5. Суддя Верховного Суду, обраний до Великої Палати, здійснює повноваження судді

Великої Палати Верховного Суду протягом трьох років (крім Голови Верховного Суду), але не
більше двох строків поспіль.

6. Суддя Верховного Суду, обраний до Великої Палати, а також Голова Верховного Суду не
здійснюють правосуддя у відповідному касаційному суді.

7. Суддя Верховного Суду, обраний до Великої Палати, не може бути обраний на будь-які
адміністративні посади, окрім посади Секретаря Великої Палати Верховного Суду.

8. Секретар Великої Палати Верховного Суду обирається з числа суддів Великої Палати
строком на три роки та звільняється з посади Великою Палатою шляхом таємного голосування
більшістю голосів.

11. Засідання Великої Палати Верховного Суду вважається правомочним, якщо на ньому
присутні не менше ніж дві третини її складу.

31. Конституційний Суд України як єдина судова установа конституційної юрисдикції в

Україні.

Для гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави існує

конституційна юрисдикція (конституційний контроль), сутність якої полягає в юридичній
перевірці судом законів та інших нормативно-правових актів на відповідність Конституції і
визнанні їх у разі неконституційності нечинними.

В Україні конституційний контроль здійснює Конституційний Суд України. Згідно зі ст. 147
Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної
юрисдикції в Україні, він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів
Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Основи його статусу визначені Конституцією України (розд. VIII "Правосуддя" і розд. XII
"Конституційний Суд України"). Основним соціальним призначенням Конституційного Суду
України - забезпечення верховенства права, захист прав і свобод людини, розв'язання
юридичних (конституційно-правових), спорів між більшістю народних депутатів України від
конституційного складу Верховної Ради України і опозицією, між законодавчою і виконавчою
гілками влади, функція правового арбітра і противаги можливому зловживанню ними своїми
повноваженнями.
 Конституційний Суд України здійснює судову владу у формі розгляду відповідних справ.
Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права,
незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду
справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень.

Відповідно до Конституції Конституційний Суд України (далі -КСУ) складається з

вісімнадцяти суддів (ч. 1 ст. 148). Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів
України призначають (у рівній кількості) по шість суддів Конституційного Суду України (ч. 2 ст.
148).

Суддя Конституційного Суду призначається на дев’ять років без права бути призначеним
повторно.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про Конституційний Суд України" Суд є повноважним
здійснювати конституційне провадження, якщо у його складі є щонайменше 12 суддів
Конституційного Суду.

Вимоги до судді Конституційного Суду:

1. Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який володіє державною
мовою, на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж професійної
діяльності у сфері права щонайменше п’ятнадцять років, високі моральні якості, є правником із
визнаним рівнем компетентності.

2. Суддя Конституційного Суду України у своїй діяльності та поза її межами дотримується

встановлених Конституційним Судом стандартів професійної етики судді Конституційного Суду.

3. Суддя Конституційного Суду має відповідати критерію політичної нейтральності. Суддя

не може належати до політичних партій чи професійних спілок, публічно виявляти прихильність до
них, брати участь у будь-якій політичній діяльності.

4. Особа, яка є власником акцій або володіє іншими корпоративними правами чи має інші
майнові права або інший майновий інтерес у діяльності будь-якої юридичної особи, що має на меті
одержання прибутку, на час перебування на посаді судді Конституційного Суду передає такі акції
(корпоративні права) або інші відповідні права в управління незалежній третій особі.

Організаційна структура Суду

У складі Суду діють Велика палата, два сенати та шість колегій, що мають статус органів
Суду. Представницькі, організаційні, розпорядчі функції здійснюють Голова Суду, заступник
Голови Суду, секретарі колегій.

Допоміжними органами Суду з питань організації його внутрішньої діяльності є постійні

комісії. Науково-консультативна рада утворюється при Конституційному Суді з числа
висококваліфікованих фахівців у сфері права для підготовки наукових висновків з питань
діяльності Конституційного Суду, що потребують наукового забезпечення.

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності

КСУ покладено на Секретаріат Конституційного Суду України на чолі з керівником Секретаріату.
Матеріали діяльності КСУ зберігаються в Архіві Конституційного Суду України. Друкованим
органом КСУ є "Вісник Конституційного Суду України".

32. Конституційні основи та загальна характеристика устрою системи правосуддя Франції.

 Французька правова система базується на принципі розподілу судових і адміністративних
функцій. Цей принцип, який було спеціально включено до законів під час Французької революції,
сьогодні має одним із своїх основних результатів встановлення двох окремих видів судочинства, які
здійснюються в судах загальної юрисдикції і судах адміністративної юстиції.

Правова та судова система Франції унікальна тим, що вона виникла внаслідок буржуазно-
демократичних перетворень у жорстокій боротьбі з абсолютизмом кінця XVIII ст. Судова система
Франції (особливо адміністративна юстиція) створювалась як противага абсолютизму і
чиновницькому свавіллю.

Сучасна система органів, що здійснюють функції правосуддя, має конституційні передумови,

хоч вони, на жаль, не конкретного, а переважно установчого напряму.

Розділ VIII "Про судову владу" (ст. 64-66) присвячений судам звичайної юрисдикції, а не
всій судовій владі. Але й основна увага в положеннях цього розділу приділена органу, який
здійснює адміністративне керування судами звичайної юрисдикції — Вищій Раді магістратури.
Стосовно принципів судової влади, то в Конституції судова влада розглядається як вартовий
свободи особи; суддя є уособленням необхідного втручання у справи влади, якщо це пов'язано із
захистом людини від свавілля держави; констатовано незалежність судових органів. Гарантом
їхньої незалежності проголошено Президента Франції.

Розділ IX (ст. 67-68) констатує діяльність специфічної саме для Франції установи, яка
призначена для розгляду кримінальних справ за звинуваченням президента країни в державній зраді
– Високої палати правосуддя. Членами цього утворення є члени парламенту – Національних зборів
і Сенату

Розділ X (ст.68-1, 68-2, 68-3) визначає існування Суду Республіки, якому підсудні члени уряду.
Суд Республіки включає 15 суддів: 12 парламентарів (по 6 із кожної палати) та 3 судді Касаційного
суду.

У Конституції детально внормовано організацію, порядок утворення, повноваження та

діяльність органу конституційної юрисдикції — Конституційної ради Франції — розділ VII (ст.
56-63). Вона складається з 9 членів, по троє призначаються Президентом, головою Сенату й
головою Національних зборів. Ще пожиттєво до Конституційної ради входять колишні президенти
Франції. Конституційна рада стежить за правильністю обрання президента, виносить рішення про
правильність обрання парламентарів, якщо воно оспорюється, та виносить рішення про
відповідність Конституції органічних законів і регламентів палат парламенту.

Проте в Конституції відсутній окремий розділ, в якому б регламентувалася судова діяльність

адміністративних органів, що у Франції іменується як адміністративна юстиція, або хоча б
діяльність головного органу цієї системи — Державної ради Франції. Проте Державна рада все ж
таки згадується у тексті Конституції Франції у зв'язку з законопроектною діяльністю уряду Франції.

Таким чином, у Франції існує система установ, які здійснюють судову, а також квазісудову
діяльність, де особливістю порівняно з Німеччиною є те, що на деякі органи адміністративної і
законодавчої влади покладена саме судова функція, що спричинює дискомфорт у прихильників
"чистоти" в реалізації теорії поділу державної влади.

Судова система Франції організована відповідно до Кодексу про судовий устрій 1978 р.
Судова система має чітку трирівневу пірамідально-ієрархічну структуру:

1) трибунали / адміністративні трибунали;

2) апеляційні суди / апеляційні трибунали;
3) Касаційний суд / Державна рада.
 Усередині організації рівнів судів загальної юрисдикції є структурування за галузевою
ознакою.

Особливість розгляду кримінальних справ зумовлюється тим, що у Франції є 3 основні

категорії правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність:

 кримінальні правопорушення (дрібні злочини);

 делікти (середні злочини);
 серйозні злочини.

Загальні суди

Спеціальні суди
 Висока палата Палата
правосуддя Трибунал із
правосуддя конфліктів
Республіки

Апеляційні
Державна рада адміністративні Адміністративні
суди трибунали

33. Організація судів першого рівня загальної юрисдикції у Франції.

Суди першого рівня загальної юрисдикції у Франції поділяються на загальні та спеціальні.

Першою ланкою загальних судів є трибунали малої і великої інстанцій, які розглядають
основну масу судових справ. Вони мають у своєму складі цивільні та кримінальні структурні
підрозділи. Судді трибуналу малої інстанції призначаються на 3-річний строк зі складу суддів
великої інстанції.

Трибунали малої інстанції:

 в головних містах всіх департаментів і всіх округів, а також у деяких великих кантонах;
 розгляд справ по позовах майнового характеру на суму до 30 000 євро (рішення у справах з
сумою позову до 13 000 євро не підлягають апеляційному оскарженню, лише касаційному);
 як правило, розгляд одноосібний.

Суди у справах опіки: справи стосовно батьківських прав; щодо управління майном і
піклування над неповнолітніми; щодо охорони прав осіб, тимчасово обмежених у дієздатності; з
нагляду за виплатою допомоги соціального страхування; щодо піклування над дітьми, батьки яких
загинули на війні тощо.

Трибунали спрощеного цивільного процесу: майнові позови; питання обов'язкового

працевлаштування голови сім'ї; виплат на утримання батьків чи дітей; спори щодо права власності;
участі у виборах; посвідчення нотаріальних актів; скасування арешту майна тощо.

Поліцейські трибунали:
 o справи щодо правопорушень, які караються ув'язненням на строк до 2 місяців або штрафом
до 10 тис. євро;
o одноосібний розгляд;
o оскарження в апеляційному порядку до трибуналу великої інстанції чи апеляційного суду.

Трибунали великої інстанції:

 є як мінімум по одному в кожному з 96 департаментів Франції;

 до складу входять голови і судді. Якщо в складі більше 5 суддів, то утворюються палати на
чолі з віце-головами трибуналу;
 справи розглядаються, як правило, в колегіях у складі не менше трьох суддів, і лише по
деяких категоріях справ допускається одноосібний суддівський розгляд, але лише за умови згоди на
це сторін;
 розглядають усі справи, крім тих, які спеціально віднесені до компетенції інших судів;
 цивільні справи при сумі позову більше як 30 тис. євро, а також справи щодо громадянства,
розлучення, встановлення родинних зв'язків, усиновлення, спадкоємства тощо.

Деяким трибуналам великої інстанції надається право розглядати цивільні справи щодо
патентів на винахідництво. У такому трибуналі створюються відповідні палати – суди у патентних
справах.

За розгляду кримінальних справ трибунали великої інстанції іменуються виправними

трибуналами:

розглядають по першій інстанції справи про кримінальні делікти;

справи розглядаються колегіями з трьох суддів. Деякі категорії кримінальних справ,
пов’язаних з порушенням правил дорожнього руху, полювання і рибальства та ін., можуть
розглядатися суддями одноосібно. Іноді створюються колегії суддів, що спеціалізуються на розгляді
особливо складних справ про кримінальні делікти економічного і фінансового характеру.

Трибунали великої інстанції займаються у тому числі питаннями організації слідства та

контролю за його проведенням. Слідчий суддя контролює питання організації та проведення
розслідування правоохоронними органами; санкціонує засоби технічного спостереження і
перехоплення інформації на каналах зв'язку підозрюваних осіб; здійснює контроль за ефективністю
цих заходів і законністю їх діяльності; проводить розслідування з більшості справ щодо злочинів.
Має право брати участь у розгляді справ у трибуналах великої інстанції, крім тих, що
розслідувалися ним самим. Виконавчий суддя проводить перевірку правильності виконання
вироків; забезпечує відповідність вироку вимогам і стану обвинувачуваної особи: вирішує питання
щодо надання засудженим відпусток, зміну режиму утримання засуджених до позбавлення волі;
звертається з клопотанням щодо їх умовно-дострокового звільнення тощо

Суд асизів (присяжних):

 справи щодо вчинення тяжких злочинів;

 такі суди засідають у Парижі і в кожному департаменті;
 сесії проводяться щокварталу, а за необхідності і частіше;
 до складу кожного суду входять 3 професійних судді на чолі з головою (членом
апеляційного суду) і 9 засідателів-присяжних, які запрошуються до відправлення відповідних
обов’язків за департаментським списком виборців шляхом випадкового обрання після відбору
спеціальними комісіями;
 асизи призначаються з громадян, які проживають у даному департаменті, досягли 23 років,
уміють читати та писати французькою мовою, користуються політичними, громадянськими і
сімейними правами та не страждають на психічні і розумові розладами;
 професійні судді та асизи створюють єдину колегію, вони радяться і приймають рішення в
нарадчій кімнаті;
  рішення ухвалюється більшістю голосів, проте несприятливе для обвинуваченого рішення,
у тому числі і відмова визнати наявність пом’якшувальних обставин, ухвалюється більшістю не
менше ніж у 8 голосів із 12 учасників голосування;
 вирок суду асизів вважається після його винесення прийнятим у першій і останній інстанції
і оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, а виправдувальний вирок не може бути
оскаржений обвинуваченням і в касаційному порядку.

Спеціальні суди. До системи судів загальної юрисдикції, перш за все на рівні трибуналу
малого процесу, входять судові установи, що спеціалізуються на розгляді окремих категорій справ.

Комерційні (торгові) трибунали:

 підсудність кожного розповсюджується на території округу, але інколи в окрузі діє кілька
таких трибуналів;
 складаються з 3 суддів-консулів.
 обираються на 2-3 роки з осіб, які займаються комерційною діяльністю або представляють
промислові чи торгові компанії;
 розглядають спори, що виникають між учасниками будь-яких торгових угод, між членами
товариств, спори за зобов’язаннями комерсантів, підприємців і банкірів, справи, пов’язані з
ліквідацією підприємств, тощо.

Ради прюдомів (бездоганно чесних людей):

 покликані примирювати або вирішувати конфлікти, пов’язані з укладенням, виконанням і

розірванням індивідуальних трудових договорів;
 створені в кожному департаменті;
 складаються з радників — представників підприємців і працівників;
 розглядають справи у складі колегії з 2 або 4 представників кожної із сторін під
головуванням судді трибуналу малої інстанції;
 складається з 5 секцій, по яких розподіляються члени ради залежно від спеціалізації:
кадрового складу, промисловості, торгових служб, сільського господарства, різних видів діяльності.

Трибунали з питань соціального забезпечення:

 очолюється головою трибуналу великої інстанції, в окрузі якого він розташований;

 засідають два асесори (помічники): один представляє найманих працівників, інший –
підприємців;
 на відміну від торгових судів або ради прюдомів, асесори трибуналу соціального
забезпечення не обираються, а призначаються на 5 років головою трибуналу великої інстанції за
списками найбільш представницьких професійних організацій.

Для вирішення питань, які виникають у зв'язку з орендою сільськогосподарських земель та

угідь, у Франції створений спеціалізований орган - Трибунал з питань земельної оренди. До його
складу входять 4 асесори (2 представники від орендаторів і 2 від орендодавців), які обираються на 5
років.

34. Апеляційні суди Франції. Касаційний суд Франції.

Система загальних судів Франції включає:

 Касаційний суд,
 апеляційні суди
 суди, що розглядають різні категорії справ по першій інстанції.
 Касаційний суд, шо очолює систему загальних судів, - одна з найстаріших державних установ
Франції. Він існував ще при «старому режимі» до революції 1789 р., а свою нинішню назву одержав
в 1790 р.

Касаційний суд працює в Парижі і складається з шести палат – п ять у цивільних справах і
одна у кримінальних.

У свою чергу цивільні палати діляться на першу, другу і третю палату, палату у торгових і
фінансових справах і палату з соціальних питань (вона розглядає справи з соціального страхування,
трудовою права та ін.).

Суддівський склад:

Цей суд складається з першого голови, шести голів палат, 84 членів суду (їх прийнято
називати радниками), 36 радників-доповідачів різних категорій, а також генерального прокурора при
Касаційному суді, першого генерального адвоката і 19 генеральних адвокатів (всі вони є не
представниками сторін, а помічниками генерального прокурора). Ще одна категорія службовців
Касаційного суду - аудитори, які разом з радниками-доповідачами, які мають дорадчий голос і
більш високий статус, беруть участь у підготовці справ до слухання.

Ухвали Касаційного суду виносяться або однією палатою, або змішаною палатою
утвореною із представників трьох палат або, нарешті, пленумом, до складу якого входять перший
голова суду, голови і старійшини палат і по два представники від кожної палати. Більшість справ
розглядаються однією палатою. Засідання палати є правомочним, якщо воно здійснюється за
участю не менше п’яти членів Касаційного суду з вирішальним голосом, включених до складу цієї
палати. З деяких питань, зокрема щодо відхилення явно необґрунтованих скарг або скарг на ухвали
обвинувальної камери апеляційного суду, рішення можуть ухвалюватися колегією з трьох суддів
відповідної палати. Змішані палати скликаються, коли в одній з палат голоси розділилися порівну,
або якщо справа стосується питання компетенції декількох палат, або якщо вона викликає
суперечливі позиції.

Пленум Касаційного суду збирається для розгляду таких справ, які містять питання
принципового характеру, а також при необхідності повторного розгляду справ у Касаційному суді.

У компетенцію Касаційного суду входить:

 розгляд касаційних скарг на ухвали нижчестоящих судів, по яких як правило, але не

обов’язково, вичерпані можливості оскарження в звичайному, апеляційному порядку.
 При цьому суд розглядає лише скарги з питань права, а не факту - тобто скарги тільки
на неправильне застосування закону і на порушення процесуальних норм.
 У кримінальних справах Касаційний суд має право переглянути вироки що набрати
чинності, та справи за нововиявленими обставинами але лише на користь засудженого, що
виключає оскарження виправдувальних вироків будь-ким окрім самого засудженого.
 Касаційний суд, скасувавши рішення або вирок нижчестоящого суду, направляє справу на
новий розгляд в інший суд такого ж рівня, що і суд, який виніс дане рішення або вирок, разом із
своїми рекомендаціями.
 Проте, якщо всі фактичні обставини справи не викликають сумнівів, Касаційний суд має
право винести свою власну остаточну ухвалу.
 Касаційний суд виносить ухвали лише у конкретних справах, однак це справляє суттєвий
вплив на судову практику, забезпечує однакове застосувати законів у масштабі всієї країни,
оскільки служать орієнтиром при розгляді судами аналогічних справ або в трактуванні тих чи
інших правових інститутів. У цьому сенсі особливе значення мають ухвали палати у кримінальних
справах, що нерідко самостійно вирішує багато важливих питань кримінальної політики.
 Апеляційні суди. У Франції нині налічується 30 апеляційних судів на континенті, юрисдикція
яких поширюється на територію декількох департаментів (від двох до чотирьох), і п’ять
апеляційних судів, що діють у заморських територіях Франції. Кожен апеляційний суд іменується
за назвою міста, де він розташований. Очолює роботу суду його перший голова. В апеляційних
судах створюється, як правило, декілька палат з цивільних і кримінальних справ, а в деяких судах
виділені також палати у торгових справах і з соціальних питань. У Паризькому апеляційному суді
налічуєтеся 25 палат, у Ліонському - сім, в деяких апеляційних судах - по одній палаті.

Справи розглядаються в колегіях у складі не менше трьох, а в деяких випадках розгляду

цивільних справ - п'яти суддів.

Палати у кримінальних справах у складі голови палати і двох членів суду розглядають
апеляційні скарги на ухвали нижчестоящих судів по кримінальних справах (вироки суду присяжних
у справах про тяжкі злочини апеляційному оскарженню не підлягають). Розглянувши апеляційну
скаргу у кримінальній справі, палата від імені апеляційного суду або залишає вирок у силі, або
скасовує його і як правило, сама виносить нову ухвалу (по суті, вирок) у справі. Лише за
необхідності палата направляє справу на новий розгляд по суті в нижчестоящий суд.

У складі кожного апеляційного суду утворюється також одна або більше обвинувальних
камер, до складу якої входять голова камери і два члени суду. Обвинувальна камера діє як орган
контролю за досудовим слідством, зокрема за попереднім обвинувальним висновком, а також як
орган віддання під суд.

Палати у цивільних справах розглядають апеляційні скарги на рішення, винесені не тільки

нижчестоящими цивільними судами загальної юрисдикції, але і іншими судовими установами
(зокрема, торговими трибуналами).

35. Система адміністративних судів Франції.

Незалежно від системи загальних судів, очолюваної Касаційним судом, існує самостійна
система органів адміністративної юстиції.

У них розпадаються скарги на дії і акти органів державною управління, що зачіпають права і
інтереси приватних осіб.

Очолює систему адміністративної юстиції Державна рада, яка одночасно є органом

державного управління і консультативною установою при уряді. У складі державної ради є секція
з розгляду спорів (у ній близько 30 членів державної ради), яка в свою чергу складається з дев’яти
підсекцій.

У них від імені Державної ради розглядаються касаційні і апеляційні скарги на рішення
нижчестоящих органів адміністративної юстиції

Секція Державної ради розглядає по першій інстанції скарги на президентські і урядові

декрети на акти, видані міністрами або установами загальнонаціонального значення, зокрема
профспілок і ін.

(з іншого джерела)

У судовій системі Франції поряд з Касаційним судом між ним і Державною радою (вищою
ланкою адміністративної юстиції) знаходиться Трибунал з конфліктів. Наявність такого органу
пов'язана з наявністю двох паралельних юрисдикційних систем - загальної та адміністративної. До
завдань трибуналу входить розгляд конфліктів - компетенції та рішення. У першому випадку
вирішується питання підсудності справи, а в другому, коли кожна із юрисдикцій по-своєму
вирішила справу і ці рішення протирічать одне одному.
 Трибунал з конфліктів складається із восьми членів і двох заступників. По 3 члени обирає із
числа своїх радників Касаційний суд і Державна рада. Ці шість, своєю чергою, обирають із того
самого кола осіб ще 2 членів і 2 заступників. Головою трибуналу є Міністр юстиції, але його
головування номінальне і обмежено в основному засіданнями, на яких обирається новий склад
Трибуналу, що оновлюється кожних 3 роки. Фактично Трибуналом керує обраний ними самими
віце-голова

(…)

Основну масу скарг на дії і акти органів управління і посадовців по першій інстанції
розглядають адміністративні трибунали (їх налічується 25) округи яких охоплюють території
декількох департаментів (від двох до семи). Адміністративний трибунал складається з голови і
трьох чотирьох членів У 1987 р. було створено п ять адміністративних апеляційних судів як
проміжна інстанція куди надходять апеляційні скарги на рішення адміністративних трибуналів за
винятком деяких категорій справ, які, як і раніше, оскаржуються безпосередньо в Державну раду.
На рішення адміністративних апеляційних судів можуть бути подані касаційні скарги в Державну
раду.

(додатково)

До спеціалізованих адміністративних судів належать:

1) Рахункова палата - найстаріший, найважливіший та найбільш значимий з

адміністративних судів (у 1982 р. в регіонах були засновані регіональні рахункові палати, що
підпорядковуються столичній);

2) дисциплінарні суди - як усередині адміністративної системи (наприклад, для викладачів

публічних навчальних закладів), так і за її межами (для архітекторів, лікарів та інших осіб вільних
професій);

3) суди з питань соціального забезпечення, що займаються пенсіями та іншими виплатами.

Спеціалізовані суди створюються в основному з двох причин:

1) в інтересах використання переваг вузької спеціалізації службовців адміністрації (як у

випадку з Рахунковою палатою);

2) з метою залучення представників громадськості (пенсіонерів, викладачів, лікарів тощо) до

участі в них.

У французькому адміністративно-судовому процесі діють як загальні для усіх судів

процедурні правила, запозичені з цивільно-судового процесу, так і особливі правила, властиві лише
адміністративно-судовій процедурі.

Згідно із загальносудовими процедурними правилами адміністративний суд не має права

порушити справу самостійно. Це робить позивач поданням позовної заяви. Суд при цьому
обмежений позовною заявою: обсягом заявлених у заяві вимог, аргументами позивача та
представленими ним доказами.

Свою специфіку мають і постанови адміністративних судів. Так, за деякими виключеннями

суд у своєму рішенні прямо не зобов'язує адміністрацію до конкретних дій. Він зазвичай лише
визначає, у кого які права і обов'язки, хто правий, а хто винен. Публічна адміністрація повинна сама
зробити висновок, знайти прийнятні для себе час і спосіб виконання судової постанови.

36.Суди у справах неповнолітніх Франції.

 ст. 1 Ордонансу від 1945 р.: у деяких ТВІ створюються суди, у вигляді окремих палат, у
кримінальних справах щодо неповнолітніх — суд у справах неповнолітніх, і призначаються
спеціальні судді у справах неповнолітніх зі складу суддів ТВІ на три роки міністром юстиції.

Цим судам підсудні справи відносно усі три головні категорії правопорушень, скоєних
неповнолітніми віком від 13 до 15 років.

Кримінальні справи до цього суду надсилає слідчий суддя або суддя у справах неповнолітніх,
який має повноваження вести розслідування правопорушень, вчинених неповнолітніми, а також
розглядати делікти в палатах у колегіальному складі суду.

Деякі справи розглядають поліцейські трибунали, а більш серйозні – просто трибунали у

справах неповнолітніх.

При одноособовому розгляді суддя як покарання може застосовувати лише заходи виховного
та наглядового впливу.

Усі інші справи розглядаються колегіально повним складом суду:

 суддя у справах неповнолітніх (головуючий),

 два асесори (особи від 30 років обізнані у вихованні дітей; призначає міністр юстиції на 4
роки). Асесори є штатні та додаткові.

Спеціальна палата у справах неповнолітніх апеляційного суду.

Розгляд апеляції щодо рішень ТВІ у справах неповнолітніх, які стосуються кримінальних
вироків, а також рішень, що стосуються забезпечення майнових інтересів і громадянських прав
неповнолітніх, які приймає суддя великої інстанції.

Спеціальний суд асизів (присяжних) у справах неповнолітніх.

Найтяжчі кримінальні правопорушення – неповнолітні від 13 до 18 років

Склад: 3 професійні судді в справах неповнолітніх + 9 асизів

Ювенальна юстиція Франції активно застосовує заходи виховного та наглядового характеру.

37. Конституційні основи формування та діяльності судової влади в Німеччині.

абз. 4 ст. 19 Основного Закону ФРН: "якщо право будь-якої особи порушено публічною
владою, то в особи є право скористатися правосуддям".

ст. 92: поділ влади на три гілки, виділення конституційної та загальної юрисдикції у судовій
владі

ст. 95: засновуються вищі судові інстанції:

 Федеральна судова палата,

 Федеральний адміністративний суд,

 Федеральний суд з трудових питань,

  Федеральний соціальний суд,

 Федеральна фінансова палата

ст. 97: принцип незалежності суддів під час розгляду справ від впливу органів
адміністративної влади

абз. 1 ст. 101:право «не бути вилученою з підвідомчості свого законного судді»

абз. 1 ст. 103: право бути вислуханою в суді

38. Система судів загальної юрисдикції Німеччини.

Основна ланка судової системи Німеччини складають суди загальної юрисдикції, до

компетенції яких входить розгляд кримінальних і цивільних справ. Підсудність цивільних справ
визначається сумою позову. Система судів загальної юрисдикції складається з чотирьох ланок.

Перша (низова) ланка - дільничні суди.

 суди першої інстанції;

 розглядають кримінальні справи про малозначні злочини, а також цивільні справи;
 Всі цивільні справи, які підсудні дільничним судам, розглядаються одноосібно суддею, за
винятком сільськогосподарського суду, який розглядає дану категорію справ у складі судді і двох
непрофесійних членів суду. Дільничним судам будуть підсудні цивільні справи, сума позовів яких,
не повинна перевищувати 5гис. євро.
 Судочинство у кримінальних справах в дільничних судах здійснюється одноосібно суддею і
судом шеффенов в складі професійного судді і двох непрофесійних членів суду. Судам шеффенів
підсудні кримінальні справи про злочини, покарання за які передбачено у вигляді позбавлення волі
на строк до чотирьох років, а також кримінальні справи за якими прокуратура не звернулася до
вищестоящого суду, в зв'язку з тим, що, на думку прокуратури, дані категорії кримінальних справ
не є особливо значущими .

Друга ланка - земельні суди (суд землі). Суди

 першої інстанції у кримінальних і цивільних справах;

 суди апеляційної інстанції на судові рішення, винесені в якості суду першої інстанції
дільничними судами у кримінальних і цивільних справах.;

За своїм складом земельні суди складаються з:

o торгової палати,
o палати у кримінальних справах
o великої палати у кримінальних справах.
 Палати у цивільних справах засідають у складі трьох професійних суддів на чолі з головою
земельного суду (суду землі) або головою палати. Крім судочинства у цивільних справах вони
розглядають також апеляційні скарги на рішення і визначення дільничних судів, крім деяких
категорій справ, скарги на рішення по яким приносяться в вищі суди земель.
 Кримінальні палати судів земель розглядають по першій інстанції всі злочини, за які
можливе призначення покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад три роки або
примусове поміщення в психіатричну лікарню. Крім того, в земельному суді діє суд присяжних у
складі трьох професійних суддів і двох шеффенов. Цей же земельний суд розглядає від імені землі
Німеччини апеляційні скарги на вироки, винесені судом шеффенов в дільничному суді.

Третя ланка - вищий суд землі

  суд першої інстанції по кримінальних справах про особливо тяжкі злочини проти державно;
 суд апеляційної інстанції, розглядає апеляційні скарги на судові рішення, винесені
земельними судами в якості суду першої інстанції;
 суд касаційної інстанції, що розглядає скарги на судові рішення дільничних судів.

У складі кожного вищого суду землі утворюються сенати у кримінальних і цивільних справах.

Як суд першої інстанції кримінальний сенат у складі п'яти професійних суддів розглядає
справи про державну зраду, шпигунство, терористичні акти та інші які справи про злочини,
підсудних судам земель, але становлять особливу важливість або складність.

В якості касаційної інстанції сенат у цивільних справах засідає в складі трьох членів вищого
суду землі і розглядає апеляційні скарги на рішення і визначення нижчестоящих судів. Кримінальні
сенати в такому ж складі розглядають касаційні скарги на вироки дільничних суддів, які не
підлягають апеляційному оскарженню, на вироки, винесені судами землі при апеляційному
оскарженні, а також за певних умов - на вироки, винесені судами присяжних або великими
палатами суду землі.

Четверта ланка - вища ланка судової системи судів загальної юрисдикції - Верховний
федеральний суд.

 суд є загальфедеральним судовим органом (всі інші суди, що входять в систему загальних
судів, є судами відповідної землі);
 розглядає в касаційному (ревізійному) порядку кримінальні та цивільні справи, які підсудні
судам загальної юрисдикції.

До складу Вищої федерального суду входять 11 сенатів - у цивільних справах, п'ять сенатів - у
кримінальних справах і сім сенатів - для розгляду спеціальних питань.

До компетенції Вищої федерального суду віднесено розгляд касаційних скарг на вироки

вищих судів земель, внесені ними при розгляді справ по першій інстанції, а також на вироки судів
присяжних і великих палат судів земель, а також розгляд касаційних скарг на рішення вищих судів
земель у цивільних дат. Касаційні скарги розглядаються сенатами Верховного федерального суду в
складі п'яти його членів.

39. Системи адміністративної, фінансової, трудової та соціальної юрисдикції Німеччини.

Основна ланка адміністративної юстиції Німеччини складається з системи загальних

адміністративних судів. Компетенція названих судів пов'язана з розглядом суперечок в області
публічного права, які не мають конституційного характеру і не віднесених федеральним
законодавством до іншої юрисдикції. Правовою основою діяльності загальних адміністративних
судів ФРН служить Закон про адміністративні суди.

Система загальних адміністративних судів включає три ланки.

Перша ланка представлена адміністративними судами. Ці суди розглядають справи по

першій інстанції в складі трьох професійних суддів і двох непрофесійних членів суду.

Друга ланка – вищі адміністративні суди

 розглядають всі справи, підвідомчі загальним адміністративним судам, виступаючи при

цьому як суди першої інстанції;
  в якості судів апеляційної інстанції щодо судових рішень, винесених адміністративними
судами; Як суд апеляційної інстанції вищий адміністративний суд розглядає апеляційні скарги на
судові рішення, які були винесені адміністративними судами, які виступають у якості судів першої
інстанції.
 в якості суду першої інстанції вищі адміністративні суди виступають за незначним
категоріям справ, підвідомчих загальним адміністративним судам.

За своїм складом вищий адміністративний суд складається з сенатів, які засідають у складі
трьох професійних суддів. Як виняток, законами земель чисельний склад сенату може бути
доведений до п'яти чоловік, але в такому випадку до складу сенату входять два непрофесійних
судді.

Третя - вища ланка системи загальних адміністративних судів представлено Федеральним

адміністративним судом Німеччини

 загальфедеральний судовий орган, що є касаційною (ревізійною) інстанцією по розгляду

скарг на судові рішення, винесені вищими адміністративними судами земель.
 може бути судом апеляційної інстанції і розглядати скарги на судові рішення, винесені в
якості суду першої інстанції Федеральним дисциплінарним судом і військовими судами.
 може розглядати суперечки, виступаючи при цьому в якості суду першої інстанції, який
розглядає скарги на рішення федерального міністра внутрішніх справ про заборону діяльності
громадських об'єднань, скарги проти Федерації, засновані на фактах діяльності Федеральної
розвідувальної служби, спори між Федерацією і федеральними землями і інші категорії справ.

В систему загальних адміністративних судів входять і військові суди. Правову основу

діяльності військових судів Німеччини становить Конституція, яка містить норму про те, що
Німеччина може заснувати для Збройних сил країни військово-кримінальні суди в якості
федеральних судів.

Фінансові суди утворюють власну систему судових органів. Система фінансових судів
Німеччини складається з:

 фінансових судів
 Федерального фінансового суду.

Фінансові суди компетентні розглядати справи по фіскальним, податковим, митним

суперечкам і ін.

Суди з соціальних питань, що входять в систему спеціалізованих судів, утворюють власну

судову систему. У систему судів з соціальних питань входять

 суди з соціальних питань,

 вищі (земельні) суди з соціальних питань
 Федеральний суд з соціальних питань, що знаходиться в м Кассель.

Суди з соціальних питань компетентні розглядати суперечки, пов'язані з соціальним

страхуванням - страхуванням на випадок хвороби, пенсійним страхуванням і страхуванням від
нещасних випадків робітників і службовців, страхуванням безробітних, виплати допомоги
безробітним і "повернулися на батьківщину" і т.п.

Суди з трудових справ також входять в систему спеціалізованих судів і утворюють власну
систему. Система названих судів складається з:

 судів по трудових справах.

 Вони розглядають справи зазначеної категорії, виступаючи при цьому в якості суду першої
інстанції. Засідають ці суди в складі професійного судді і двох засідателів, які повинні
представляти, відповідно, - працівника і роботодавця.

 вищих судів землі по трудових справах

Вищі суди по трудових спорах складаються з декількох палат. В апеляційному провадженні

справи в вищих судах по трудових спорах розглядаються в складі професійного судді і двох
засідателів, які представляють відповідно, працівника і роботодавця.

 Федерального суду по трудових справах, який знаходиться в м Кассель.

Зазначений Суд є судом ревізійної (касаційної) інстанції, що розглядає скарги на судові

рішення, винесені в апеляційному порядку вищими судами з трудових справ, а в певних випадках і
на судові рішення, винесені судами з трудових справ, які виступають в якості суду першої інстанції.

Федеральний суд з трудових справ складається з сенатів у складі голови, який є професійним
суддею, двох професійних суддів і двох непрофесійних суддів, які представляють, відповідно, -
працівників і роботодавців.

Компетенція судів по трудових справах визначається категорією спорів, що підлягають

розгляду даними судами. В першу чергу, вона обумовлена предметом спору. Залежно від предмета
спору суди по трудових спорах має право розглядати справи, пов'язані

- з виплатою встановленої або орієнтовно певної суми винагороди за винахід;

- з роботою, яка здійснюється працівниками спільно, з деліктами і квазіделікти, що виникають

в цій області;

- з трудовим договором, його умовами і порядком укладення такого договору, наслідками, про
делікти або квазіделікти, що виникають у зв'язку цим договором;

- зі спорами з приводу колективного трудового договору;

- з діями, розпочатими у зв'язку зі страйком або з питань свободи об'єднання в профспілки.

40. Спеціалізовані судові установи: Федеральний патентний суд, Федеральна судова

палата

Федеральний патентний суд

 розташований у Мюнхені

 є спеціальний судом з охорони промислової власності в Німеччині

 Компетенція:

 винесення рішень про існування прав на об'єкти промислової власності.

 винесення рішень про надання охоронних прав (патенту, товарного знаку, корисної моделі,
інтегральної мікросхеми) або про відмову в їх реєстрації або навіть про їх анулювання.

 визнання недійсності зареєстрованих патентів

  винесення рішень щодо скарг, поданих на рішення Німецького патентного бюро стосовно
патентів, товарних знаків, корисних моделей і промислових зразків, а також за скаргами на рішення
комітетів Федерального відомства з сортовипробування, що стосуються сортів рослин, які
знаходяться під охороною

 є апеляційною інстанцією з розгляду спорів про відмову у видачі патенту

Справи про дійсність патентів в першій інстанції розглядає Федеральний патентний суд, у
другій інстанції (в апеляційному порядку) - Федеральний верховний суд.

Суперечки пов'язані з порушенням прав на промислову власність не підсудні Федеральному

патентному суду - їх розглядають суди з цивільних справ. До компетенції федерального патентного
суду також не включені процеси про порушення патенту. Ці суперечки передані загальним
цивільним судам.

 Судді

До роботи в якості суддів залучають не тільки юристів, а й фахівців з технічною освітою,

які мають вищу освіту в галузі природничих наук або в області техніки, що мають п'ятирічний
досвід роботи і знають патентне право.

 Сенати

Діяльність федерального патентного суду здійснюється сенатами - структурами, які

виносять рішення і мають різну спеціалізацію. Сенати працюють колегіально. Як правило, сенат
складається з голови та інших суддів. Сенати розподілені відповідно до різних видів об'єктів,
стосовно яких суд виносить рішення.

У федеральному патентному суді діють 29 сенатів:

* 13 технічних сенатів (виносять рішення щодо заяв стосовно постанов експертних бюро і
департаментів з видачі патентів Німецького патентного бюро, що стосуються відмови в прийомі
заявок на патенти, видачі, збереження, скасування або обмеження патентів, що належать до сфери
їх спеціалізації);

* 5 сенатів у справах про дійсність патентів (приймають рішення про недійсність або
відкликання патенту при видачі примусових ліцензій);

*8 сенатів у справах про товарні знаки (розгляд скарг на рішення експертних бюро і
департаментів по товарних знаках Німецького патентного бюро);

*1 сенат у справах про корисні моделі (винесення рішень у справах, пов'язаних з охороною
корисних моделей та інтегральних схем);

*1 сенат у справах про охорону сортів рослин (розгляд скарг на рішення комітетів
Федерального відомства з сортовипробування);

*1 сенат за загальними юридичних питань (виносить рішення в складі з трьох суддів-

юристів за клопотаннями Німецького патентного бюро про призначення адміністративних заходів і
заходів процесуального примусу щодо свідків або експертів, про відвід суддів).

Федеральна судова палата

 очолює систему загальних судів

  з усіх загальних судів є єдиним загальнофедеральним судовим органом - усі інші суди є
судами відповідної землі.

 знаходиться в місті Карлсруе

 забезпечує єдність судової практики, хоча рішення формально не володіють силою

прецеденту

 члени обираються Комітетом з вибору суддів спільно з Федеральним міністром юстиції, які
діють відповідно до процедури, передбаченої Законом про вибір суддів, і призначаються на посаду
Федеральним президентом.

Членом Федеральної судової палати може стати людина, яка досягла 35-річного віку.

 до складу Верховного федерального суду входять 11 сенатів з цивільних, 5 - з

кримінальних справ і 7 для розгляду спеціальних питань (у справах адвокатів, нотаріусів та ін.).

У великі сенати входять голова Верховного федерального суду і по вісім членів суду,
призначених головою на дворічний термін.

 до компетенції Верховного федерального суду у кримінальних справах входить розгляд

касаційних скарг на вироки вищих судів земель, винесені ними при розгляді справи у першій
інстанції, а також на вироки судів присяжних і великих палат судів земель, якщо вони не
підлягають касаційному оскарженню у вищий суд землі.

Верховний федеральний суд може переглянути справу і за нововиявленими обставинами.

 до компетенції Верховного федерального суду у цивільних справах входить розгляд

касаційних скарг на рішення, винесені вищими судами землі.

Касаційні скарги розглядаються сенатами Верховного федерального суду в складі п'ятьох

членів на чолі з головою сенату (деякі питання можуть вирішуватися колегіями з трьох суддів або
одноосібно).

Сенат може відхилити касаційну скаргу або визнати її обгрунтованою. Має право винести
власний вирок або рішення або доручити нижчестоящому суду знову розглянути справу.

41. Вимоги, що пред’являються до суддів у Франції та Німеччині.

Франція Вимоги до суддів

1)Вища юридична освіта

2)Відповідний стаж служби на правових, адміністративних чи військових посадах

3)Тимчасове призначення на роботу суддею(3,5,7 років) магістратів у відставці, які раніше

займали посади суддів, прокурорів чи іншгі посади за юридичною спеціалізацією

4)Призначення на суддівські посади випускників Національної школи магістратури

Для вступу до Національної школи магістратури потрібно:

 1)Національний диплом про другий цикл вищої освіти або який-небудь документ чи диплом
такого ж рівня, що офіційно визнається декретом Державної Ради;

2)французьке громадянство;

3)дієздатність та високі моральні якості;

4)дотримання згідно із законом обов'язку щодо призову до армії; 5)відповідність до умов

фізичної придатності, необхідної для виконання своїх обов'язків, задовільний стан здоров'я

Німеччина

1) У Німеччині згідно §9 “Німецького закону про суддів” (1961 р.) на судову посаду може
бути призначена лише особа, яка є німцем в розумінні ст.116 Основного Закону ФРН , тобто має
громадянство Німеччини, не залишає ніяких сумнівів у тому, що завжди буде захищати вільний
демократичний конституційний лад у відповідності з Основним Законом.

2) Право претендувати на заняття судової посади набуває особа, яка отримала юридичну
освіту в університеті, здала перший державний іспит, пройшла після цього підготовче службове
стажування і здала після нього державний іспит. В законі встановлюється, що підготовче
професійне стажування продовжується два роки.

3) Згідно §10 даного закону, в дворічний строк обов’язкового стажування можуть бути
зараховані стаж роботи в якості чиновника високого рангу, в якості службовця на державній службі
в Німеччині чи на службі в якій-небудь міждержавній чи міжнародній організації, якщо ця
діяльність за своїм характером і значенням відповідала службовій діяльності високого рангу; в
якості такого, що захистив докторську дисертацію викладача права в німецькому університеті; в
якості адвоката, нотаріуса чи асесора при адвокатові чи нотаріусові; в іншій сфері, де робота сприяє
отриманню знань і досвіду, які необхідні для виконання суддівських обов’язків.

42. Нормативні основи судоустрою Великобританії

Джерелами кримінально-процесуального права служать насамперед законодавчі акти, по

більшій частині регулюючі одночасно й питання судоустрою. До основних належать:

в Англії та в Уельсі (хоча деякі акти мають загальнодержавне значння)

1. Закон про здійснення правосуддя 1970 р. (значно обмежив підстави арешту осіб через
борги, реформуючи Закон 1864 р. + утворив Відділ з сімейних спорів у рамках Високого суду)

2. Закон про суди 1971 р. (модернізація судової системи Англії та Уельсу + утворення Суду
Корони)

3. Закон про суд присяжних 1974 р. (консолідація законоположень щодо присяжних)

4. Закон про магістратські суди 1980 р. (Кодифікація процедур магістратських судів, замінив
Закон 1952 р.)

5. Закон про Вищі суди 1981 р. (раніше називався Законом про Верховний Суд, проте після
утворення Верховного суду в 2009 році був перейменований)

Закон «Про конституційну реформу» 2005 р. , що набув чинності 3 квітня 2006 р.

 а) незалежність судової влади й заборона міністрам чинити вплив на судові рішення через
будь-який специфічний доступ до суддів (ст. 3);

б) передача судових функцій Лорда-канцлера Лорду-головному судді (Голові всіх суддів

Англії й Уельсу) (ст. 7);

в) заснування незалежного Верховного суду (передачі йому судових повноважень Палати

лордів) з незалежною системою судових призначень, своїм персоналом, бюджетом і приміщенням
(статті 23-27);

г) формування незалежної Комісії із судових призначень (відбір кандидатів на суддівські

посади й рекомендації Державному секретареві з питань юстиції)

Ця Комісія – гарант, що кандидат буде рекомендований за особисті заслуги (статті 61, 63);

д) посада спеціального омбудсмена, який є відповідальним за слухання скарг, що подаються з

приводу розгляду справ у судах і суддівських призначень, і винесення рекомендацій відповідно до
закону за результатами цієї діяльності (ст. 62).

У Шотландії

1. Хартія правосуддя Шотландії 1991 р.

2. Закон про шерифські суди 1971 р.

3. Закон про Сессійний суд 1988 р.

4. Закон про судову реформу Шотландії 2014 р. (утворений Апеляційний суд Шерифа +
підвищено мінімальну суму позову до Сесійного суду до 100 000 ф.ст.)

У Північній Ірландії

1. the Judicature (Northern Ireland) Act 1978 ≈ Закон про суд Північної Ірландії

43. Організація судів цивільної та кримінальної юрисдикції Великобританії

Англія, Уельс, Північна Ірландія:

Нижчі суди

 Суди графств

 розглядають близько 90% усіх цивільних судових справ.

 компетенція обмежена розміром позовів, що залежить від їх категорії: позови стосовно

виконання умов угоди, вилучення землі у судовому порядку, майнові спори на суму до 5000 фунтів
стерлінгів; цивільні порушення, банкрутство, делікти адміралтейської юрисдикції - до 15000 ф. ст.;
спори щодо довірчої власності, іпотеки, партнерства - до 30000 ф. ст.

Якщо сума перевищує встановлений ліміт, то позов передається до Високого суду.

 у кожному суді графства від 1 до 2 постійних суддів

 справи слухає суддя одноосібно або за участі присяжних (за клопотанням однієї зі сторін)
  рішення можуть бути оскаржені до Апеляційного суду - тільки з питань права та за відома
суду

 Магістратські суди

 розглядають більш як 95% кримінальних справ

 застосовують штраф або позбавлення волі на строк до 6 місяців. Якщо магістрати

приходять до висновку, що обвинувачений заслуговує більш тяжкого покарання, вони передають
справу до Суду корони.

 проводять також попереднє слухання в справах стосовно злочинів, що переслідуються за

обвинувальним актом. Вирішують питання щодо достатності доказів для віддання обвинуваченого
до Суду корони.

 магістрати зазвичай є непрофесійними суддями й не обов'язково мають юридичну освіту,

розглядають справи в колегіях з 3-4 осіб

 існують платні магістрати - юристи, розглядають справи одноособово

 Переважна більшість справ розглядається в ході спрощеного виробництва

Верховний суд

 Високий суд

розгляд справ по першій інстанції - одноособово, розгляд апеляцій - в колегіях з 2 або 3 суддів

Три відділення - королівська лава, канцлерське та сімейне відділення:

 відділення королівської лави у першій інстанції розглядає найбільш складні цивільні

справи та апеляції на вироки магістратських судів. За певних умов справа може слухатися за участю
присяжних

На правах складових частин цього відділення функціонують: Суд адміралтейства, в якому

розглядаються спори з морських перевезень, зіткнення суден і відшкодування, пов'язаних з цим
збитків тощо; Комерційний суд, якому підсудні спори торговельного характеру.

 канцлерське відділення у першій інстанції заслуховує цивільні справи, які пов'язані з

власністю, банкрутством тощо

На правах однієї зі складових частин цього відділення функціонує Патентний суд, який
розглядає клопотання генерального контролера з питань патентів, дизайну та торгових марок.

 сімейне відділення розглядає скарги на рішення магістратських судів з усіх сімейних

відносин.

 Суд корони

У першій інстанції за участю присяжних (в інших британських кримінальних судах

присяжних немає) розглядає найбільш серйозні кримінальні злочини, а також апеляції на вироки та
рішення магістратських судів

Виправдувальні вироки, винесені судом присяжних, апеляційному оскарженню не підлягають

  Апеляційний суд

Складається з цивільного та кримінального відділення та колегіально (3 або більше суддів)

розглядає апеляції на постанови інших суддів

Шотландія

 Високий суд юстиціаріїв

 розташований в Единбурзі

 вища і остаточна інстанція у кримінальних справах

 складається з лорда-генерального судді Шотландії, що очолює його, лорда-судді-клерка і

лордів-членів Високого суду юстиціаріїв

 по першій інстанції справи про найбільш серйозні злочини, що переслідуються за

обвинувальним актом --- суддя разом з 15 присяжними

 апеляційна інстанція - скарги на вироки будь-яких шотландських судів, у тому числі й

винесені суддею цього ж суду --- у складі трьох або більше його членів

 Сесійний суд

 засідає в Единбурзі

 вища судова інстанція у цивільних справах

 до його складу входять лорд-генеральний суддя Шотландії (лорд-президент Сесійного

суду), лорд-суддя-клерк (він очолює одне з відділень Сесійного суду) і сесійні лорди, що одночасно
є членами Високого суду юстиціаріїв.

 має зовнішню палату і внутрішню палату. У суді зовнішньої палати судді розглядають
справи по першій інстанції або одноосібно, або за участю 12 присяжних. У суді внутрішньої палати,
що складається з найбільш досвідчених і кваліфікованих суддів, у колегіях з чотирьох членів
розглядаються скарги на рішення суду зовнішньої палати.

 ухвали Сесійного суду, на відміну від ухвал Високого суду юстиціаріїв, можуть бути
оскаржені в британський Верховний суд.

 Шерифські суди

 належать до системи нижчих судів

Шерифи — професійні судді

 у сфері кримінальної юстиції шерифи розглядають за участю 15 присяжних справи про

злочини, що переслідуються за обвинувальним актом, або ж одноосібно — справи про злочини, що
переслідуються у порядку сумарної юрисдикції.

 у цивільних справах головний шериф розглядає в основному скарги на рішення, винесені

шерифами. У свою чергу, рядові шерифи розглядають по першій інстанції основну масу цивільних
справ: їх компетенція не обмежена сумою позову.
  Окружні суди

 нижча інстанція у кримінальних справах

 або одноосібно платні магістрати, або два чи більше мирових суддів розглядають справи
про незначні правопорушення.

 платні магістрати і мирові судді мають право розбирати також деякі категорії цивільних
спорів, частіше сімейного характеру

Верховний суд (колишня Палата Лордів) є найвищим судовим органом у цивільних справах
для всього Сполученого Королівства. По кримінальних справах є вищим судом тільки для Англії,
Уельсу та Північної Ірландії. Шотландія користується більше широкою автономією у сфері
кримінального права, тому виключно для неї існує самостійний Вищий кримінальний суд, що
розглядає апеляції у кримінальних справах як остання інстанція.

44. Високий суд Великобританії

Високий суд Великобританії – це судова установа, що входить до складу Вищого суду Великої
Британії (до 2009р. Вищий суд мав назву Верховний суд Вел.Брит.) До Високого суду входять
наступні структурні підрозділи:

1. Канцлерське відділення;
2. Відділ Королівської лави
 Підрозділ з кримінальних справ
 Підрозділ з цивільних справ
 Суд Адміралтейства
 Комерційний суд
3. Відділ у сімейних справах

Юрисдикція Високого суду поширюється як на цивільні, так і на кримінальні справи, він

розглядає судові справи й апеляції. Щодо цивільних справ суд має майже необмежені
повноваження. Хоч відділення Високого суду не є окремими судами, кожне з них має свою сферу
юрисдикції.

Нині Високий суд складається з 80 членів. Ці рядові судді повинні мати щонайменше 10-річну
практику в ранзі баристера.
 Відділення Королівської лави

Це відділення є найширшим, у переважній більшості виконує виконує функції судочинства у

першій інстанції, а також деякі функції апеляційного удочинства, зокрема, розгляд і перегляд справ
у галузі цивільного і карного законодавства згідно з поданою апеляцією.

Підрозділи:

Комерційний суд – спори, що виникають під час торгової діяльності та реалізації права на
підприємництво і комерцію, апеляції на рішення третейських судів.

Суд адміралтейства – розв’язання правних питань, що постають внаслідок аварії, покидання

або втрати британського судна, зіткнення суден і відшкодування у зв’язку з цим збитків, інших
правних питань, які виникають під час морського перевезення вантажів і пасажирів.

Підрозділ з цивільних справ – найскладніші цивільні справи (договірного деліктного права,

відшкодування збитків, стягування боргу), ті, що мають громадський або правничий інтерес; сума
позову >5000 фунтів.

Підрозділ з кримінальних справ – апеляції щодо рішень магістратських судів з кримінальних

справ.

Канцлерське відділення

Всі справи й питання, пов’язані з:

 продажем, обміном чи поділом землі або стягненням плати за землю;

 розпорядженням нерухомим майном на засадах довірчої власності;
 управлінням майном померлих осіб, спадковими справами;
 банкрутством, ліквідацією компаній;
 патентами, авторськими правами;
 відшкодуванням збитків;
 опікою;

У рамках канцлерського відділення також функціонують:

 Опікунський суд;
 Патентний суд;

Відділення у сімейних справах

Повноваження поширюються на розгляд справ, де йдеться про подружні стосунки та дітей.

Відділення здійснює розгляд справ як у ролі першої, так і апеляційної інстанції.

 Всі справи про розлучення Високого суду;

 справи, пов’язані з законнонародженістю, утриманням неповнолітніх, усиновлення;
 клопотання про згоду на шлюб неповнолітнього тошо

+ Розгляд апеляцій на рішення магістратських судів і судів графств з сімейних питань.

45. Суд Палати Лордів.

 До 2009 року працював як суд останньої інстанції серед усієї судової системи Сполученого
Королівства. З 1 жовтня 2009 року цю роль перебрав на себе Верховний Суд Сполученого
Королівства.

Судові повноваження Лордів перейшли до них від давньої функції, що виконувала Курія Regis
як орган, що розглядав петиції підлеглих Короля. Повноваження були не у всієї Палати Лордів. Ці
повноваження мав Комітет «Право Лордів». Основна частина судової діяльності Палати
імплементувалась дванадцятьма Лордами-ординаріями з питань апеляції, які були спеціально
призначені з даною метою

Від імені Палати лордів справи розглядає Суд Палати лордів, який складається з лорда-
канцлера, «ординарних лордів для розгляду апеляцій» і тих перів – членів Палати лордів, які в
минулому обіймали вищі судові посади, у тому числі посаду лорд-канцлера.

Юрисдикція Палати Лордів поширювалася (в цивільних та кримінальних справах) на суди

Англії, Уельсу і Північної Ірландії. Апеляція на судові рішення судів Шотландії була можлива
тільки у цивільних справах

Не всі дванадцять Лордів Права заслуховують кожну справу; навпаки, після Другої світової
війни справи заслуховувалися відділеннями, які називалися Апеляційні Комітети, кожен з яких,
зазвичай, містив у собі по п'ять членів (вибраних Головним Лордом). Апеляційний Комітет,
заслуховуючи важливі справи, може містити більше, ніж 5 членів.

Юрисдикція

Юрисдикція Суду палати лордів як карного суду першої інстанції на сьогодні фактично є
застарілою. Процедура імпічменту, за якою Палата громад могла судити особу за державну зраду
востаннє застосовувалася проти Віконта Мелвілла у 1805 році.

Суд Палати лордів розглядав апеляції з питання права у цивільних та кримінальних

справах.

У кримінальних справах дозвіл подавати апеляцію надається за умови, якщо справа зачіпає
правну проблему загальнодержавної ваги і створюється враження, що Суду Палати лордів варто її
розглянути.

Коли йдеться про цивільні справи, Суд палати лордів виступає як суто апеляційна інстанція.
Апеляція подається Апеляційним судом, але її розглядають лише тоді, коли на це погоджується
саме цей суд або Апеляційна комісія Палати лордів. Апеляції, що беруться до розгляду, стосуються
особливо важливого законодавства.

Рішення Суду Палати лордів є обов’язковими для всіх інших судів, які розглядають цивільні і
кримінальні справи, незважаючи на те, чи мають ці суди право подавати сюди апеляції.

46. Суди спеціальної юрисдикції Великобританії.

Суд коронера

Коронер - посадова особа, обов'язком якої є проведення дізнання щодо нещасних випадків з
летальним кінцем або смерті за неясних обставин. За встановлення обставин, які свідчать щодо
насильницької смерті чи спровокованого самогубства, ухвалюється вердикт для суду, який є
додатковим матеріалом при розгляді справи.

Суд у справах щодо порушення свободи підприємництва

 Розглядає спори, пов'язані з угодами щодо цін і умов поставок товарів; скарги щодо
порушення правил сумлінної торгової практики; прохання щодо звільнення від сплати податків з
міркувань громадського інтересу тощо. Справи розглядаються суддею і двома непрофесійними
членами.

Церковні суди

Юрисдикція церковних судів поширюється, головним чином, на заяви щодо непристойної

поведінки священнослужителів і невиконання ними своїх обов'язків; справи, пов'язані з "обрядовим
або формальним догматом". Найважливішими церковними судами є Суд архієпископа
Кентерберійського та суд архієпископа Йоркського. Ці суди є апеляційними інстанціями щодо
судових рішень консисторських судів.

Лицарський суд

Вирішує суперечки щодо користування геральдичними девізами та гербами. Розв'язує

конфлікти стосовно права на використання символіки, емблем та прапорів. Головує в суді граф-
маршал (головний церемоніймейстер і голова геральдичної палати).

47. Особливості судової системи Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії.

Шотландська система значно відрізняється від Англійської, Уельської та Ірландської, які в
свою чергу однакові.
До судів нижчого рівня у Шотландії належать окружні суди (перша інстанція) і шерифські
суди (друга інстанція)
Окружні суди
Окружні суди — найнижча інстанція у судовій системі Шотландії. Вони виникли як наслідок
процесу уніфікації складної суміші судових утворень, які дійшли до сучасної Шотландії з часів
середньовіччя.
Шерифські суди
Шерифські суди — найважливіші й найбільш завантажені ланки судової системи Шотландії,
яку поділено на шерифські (судові) округи — шерифства, що не обов'язково збігаються з
адміністративно-територіальним поділом країни.
Апеляційна інстанція
Реформою судової системи Шотландії 2014 року було запроваджено шерифські апеляційні
суди, які розглядають апеляції на рішення шерифських судів. Також реформа 2014 року підвищила
мінімальну суму позову для розгляду Сесійним судом до 100,000£.
Вищі суди
Високий суд юстиціарії.
Юрисдикція з кримінальних справ належить Високому суду юстиціаріїв З такою назвою цей
суд було створено в 1672 р. Він є вищою й остаточною інстанцією щодо рішень шотландських судів
з кримінальних справ і складається з: Лорда — Генерального судді Шотландії (голова суду), лорда-
судді-клерка, лордів — членів Високого суду юстищ'аріїв. Цей суд розміщений в Единбурзі й
працює як суд першої та апеляційної інстанції. На справи про зраду, навмисне вбивство,
зґвалтування, образу правосуддя, шахрайство, порушення магістратами обов'язків поширюється
лише юрисдикція цього суду.
Сесійний суд
Юрисдикція з цивільних прав належить Сесійному суду (— найвищій судовій інстанції у
цивільному судочинстві. До складу суду входять: Лорд — Генеральний суддя Шотландії, який є
головою цього суду, але називається лордом — президентом Сесійного суду; лорд-суддя-клерк і
сесійні лорди, які одночасно є членами Високо¬го суду юстиціаріїв. З 1837 р. Голова цього суду і
Високого суду юстиціаріїв є однією особою. Сесійний суд складається із зовнішньої та внутрішньої
палат
Судова система Північної Ірландії та Уельсу
Судова система Північної Ірландії та Уельсу багато в чому копіює англійську Верховний суд
Північної Ірландії містить у собі Високий суд (з відділеннями королівської лави, канцлерським і
сімейним), Апеляційний суд і Суд корони. Усі вони наділені функціями, аналогічними функціям
відповідних англійських судових інстанцій. Цивільні справи, крім найбільш важливих, розглядають
суди графств, малозначні кримінальні справи й деякі дрібні цивільні спори -- магістратські суди.
Організація діяльності й процедура розгляду справ у судах графств і магістратських судах трохи
відрізняються від прийнятих в англійських судах.

48.Конституційні основи судової влади в США.

 Стаття III(Розділ 1,2,3) Конституції формулює основу федеральної судової системи:

“Судова влада Сполучених Штатів здійснюється Верховним судом та тими нижчими судами, які
будуть час від часу засновуватися Конгресом”.
 Конституція не розглядає питання про те, які вимоги, пред'являються до суддів. Ніде
не сказано, що вони повинні бути юристами, хоча насправді всі федеральні судді і судді Верховного
суду є членами колегії адвокатів.

Діяльність суду спирається на принципи, закріплені в конституції. Одні з них мають

загальний характер, інші поширюються переважно на кримінальний процес, де особливо важливим
є захист прав особистості.

До числа загальних конституційних принципів відносяться:

1. Здійснення правосуддя тільки судом, інші посадові особи та органи держави не

мають права привласнювати собі функції правосуддя;

2. Незалежність суддів і підпорядкування їх тільки законові. Жоден

державний орган, посадова або інша особа не має права вказувати суду, як йому слід вирішити ту
чи іншу справу; судді вирішують справу на основі закону і особистого переконання. Якщо вищий
суд скасовує судове рішення нижчої інстанції, то він знову-таки не вказує, як саме слід вирішити
справу: він направляє його в інший склад судової колегії, і вже вона вирішує справу за своїм
переконанням. Приймаючи його до свого розгляду, вищестояща судова інстанція не вказує, як має
бути вирішена справа, вона доручає його розгляд колегії;

3. Свобода доступу до суду. Не можна відмовляти в прийомі справи з причин

відсутності закону або його неясності. Суд зобов'язаний прийняти і розглянути позов (він може
відхилити розгляд лише з підстав непідвідомчості або непідсудність)

4. Колективне відправлення правосуддя. Світовий, поліцейський, інший суддя

одноосібно може розглядати лише дрібні правопорушення;

5. Ведення судового процесу на мові, що розуміється сторонами, або із

забезпеченням їм перекладача за рахунок держави;

6. Гласність, тобто відкритий, публічний суд. Закриті засідання проводяться, якщо

в процесі зачіпаються питання державної таємниці, інтимні відносини сторін;

7. Можливість оскарження і перегляду судового рішення шляхом апеляції

(повторний розгляд справи по суті за процедурою першої інстанції)
 8. Відповідальність держави за судову помилку. Держава відшкодовує фізичній або
юридичній особі збитки,які заподіяні помилковим рішенням.

Деякі особливі принципи в сфері кримінального процесу:

 право обвинуваченого на розгляд справи за участю присяжних засідателів, які

вирішують питання про його винність або невинність
 право користуватися допомогою адвоката з моменту затримання або арешту (у
переважній більшості країн - з моменту затримання)
 право на безкоштовну юридичну допомогу в встановлених законом випадках;
 презумпція невинуватості: кожен обвинувачуваний у скоєнні злочину вважається
невинним, поки його винність не буде доведена
 при здійсненні правосуддя не допускається використання доказів , отриманих з
порушенням закону

Деякі з названих принципів відносяться, перш за все, до кримінального процесу, але

поширюються і на цивільні справи (наприклад, про неприпустимість доказів, отриманих з
порушенням закону, про незастосовність зворотної сили закону, що обтяжує відповідальність).

49. Система федеральних судів, їх склад, компетенція, порядок утворення.

До компетенції федеральних судів належить:

1. кримінальні справи про злочини, що передбачені федеральним законодавством;

2. розгляд цивільних справ за позовами до федеральних властей;
3. суперечки у зв’язку із застосуванням федеральних законів;
4. суперечки, між громадянами двох різних країн, сума позову перевищує 10 000 дол.

До федеральних належать: Верховний суд США, апеляційні і окружні суди, спеціальні суди.

Верховний Суд США - очолює федеральну судову піраміду. Може переглянути будь-яке
рішення федеральних апеляційних судів. Складу - 9 суддів, яких призначає Президент США за
рекомендацією та згодою Сенату. Кожну справу заслуховують усі 9. Головне завдання Верховного
Суду США - роз'яснювати закон, тлумачення Конституції та федеральних законів. По першій
інстанції: вирішує справи між двома або більше штатами, по позовах, в яких однією зі сторін є
посли іноземних держав, і деякі інші. Основна функція — розгляд скарг на рішення нижчестоящих
федеральних судів і судів штатів, якщо в них виникло «федеральне питання», а також клопотання
про відміну ухвали будь-якого суду, що суперечить конституції США, закон якого-небудь штату
або акт конгресу. Постанови цього суду остаточні та оскарженню не підлягають.

Апеляційні суди -створені в 1891 р. як суди проміжної юрисдикції між ВС і окружними. Зараз
у країні діє 13 апеляційних судів: по два — у кожному з апеляційних округів, що охоплюють
територію від 3 до 10 штатів і один у федеральному окрузі Колумбія, створені в 1982 р. Апеляційні
Федеральні суди розглядають скарги на вироки і рішення окружних судів, а також на рішення
податкових і претензійних судів, на ухвали адміністративних органів, якщо в них є порушення
правових норм, а також видають накази з деяких питань як суд першої інстанції. Склад: від 4 до 23
суддів. У роботі кожного апеляційного суду бере участь один з членів ВС (всі судді цього суду
закріплені за одним чи двома апеляційними судами). Виступи сторін під час судового слухання
обмежені, а у ряді випадків зовсім скасовані та вживаються інші заходи для прискорення процедури
судового розгляду.

Окружні суди США є основними загальними судами федеральної системи. Розглядають

справи, що стосуються федеральних питань (на основі федеральних законів і Конституції США) та
цивільні справи, за якими позивач і відповідач є суб'єктами права різних штатів. До юрисдикції цих
судів належить також перегляд постанов найважливіших федеральних адміністративних органів.
Діють у 94 округах. Склад: від 2 до 28 суддів. Федеральні судді призначаються Президентом
довічно. Розглядають податкові, митні, патентні та інші справи. Суд з позовів розглядає виключно
претензії до федерального уряду.

50. Федеральні суди спеціальної юрисдикції.

Апеляційний суд США по федеральному округу розглядає скарги на рішення претензійного

суду, суду у справах зовнішньої торгівлі і на рішення деяких федеральних адміністративних
відомств. Рішення судів оскаржуються у ВС.

Суд міжнародної торгівлі розглядає справи, пов'язані із законами, що регулюють митні

податки та імпорт товарів. Цей суд має власний постійний склад суддів.

Спеціальний суд з питань заходів проти іноземних розвідок розглядає, за поданням

Генерального прокурора, питання дозволу на встановлення на території США апаратури
підслуховування в інтересах національної безпеки. Цей суд, як і попередній, не має власних суддів.
Розгляд справ у них проводиться суддями інших судів за тимчасовим призначенням Верховного
судді США.

Окрему систему утворюють військові суди. Їм підсудні виключно військові злочини, а також
все інші кримінальні правопорушення, вчинені військовослужбовцями під час проходження ними
військової служби і виключно при виконанні службових обов’язків.

Апеляційний суд ветеранів переглядає рішення суду у справах ветеранів США, що

стосуються допомоги колишнім військовослужбовцям. Його рішення можуть переглядатися
Апеляційним судом США.

Податковий суд розглядає позови платників податків до федерального уряду згідно з

Кодексом щодо податкового регулювання. Його рішення підлягає перегляду апеляційним
регіональним судом США.

Претензійний суд США розглядає грошові претензії до федерального уряду. Його рішення
підлягають перегляду апеляційним судом федерального округу.

Суд з питань банкрутства розглядає широке коло питань згідно з федеральними законами
щодо банкрутства. Їхні рішення можуть переглядати федеральні окружні суди, апеляційні суди
США

51. Судова система штатів: порядок створення та розгляду справ у судах першої та другої
інстанції.

Кожний штат у межах своєї території може утворювати судові установи, які вважає за
необхідне. Так, у штатах є три групи судів: обмеженої і спеціальної юрисдикції, загальної
юрисдикції, апеляційної юрисдикції. Перші дві групи — місцеві суди першої інстанції, що
розглядають справи по суті. Третя група об’єднує проміжні апеляційні суди і верховні суди штатів.

Найчастіше в штатах існує дво- або триступінчаста система загальних судів, а також суди
обмеженої або спеціальної юрисдикції. Двоступінчаста система загальних судів, до якої належать
лише суди першої інстанції і найвищий судовий орган, зазвичай створена у невеликих за розмірами і
населенням штатах, а триступінчаста, з судами проміжної (апеляційної юрисдикції), — у більш
крупних штатах.

Суд, що очолює судову систему штату, найчастіше має назву верховного суду, проте у ряді
штатів він називається апеляційним судом. Вони складаються з п’яти — дев’яти суддів, один з
яких призначається головою суду. Верховні і відповідні їм суди штатів здійснюють, головним
чином, розгляд апеляційних скарг на рішення нижчестоящих судів. Як суд першої інстанції ці
суди найчастіше видають лише судові накази у випадку безпосереднього звернення до них,
наприклад зі скаргою на незаконне тримання під вартою (наказ «хабєас корпус»).

Особливо велика роль верховних судів штатів у тлумаченні конституцій і оцінці

законодавства штатів за результатами розгляду судових справ та скарг на рішення адміністративних
органів.

Суди проміжної юрисдикції (= апеляційні суди) створені у деяких штатах для розгляду скарг
на вироки і рішення судів першої інстанції й інших судових установ. До їх складу входять від 10 до
50 суддів. Слухання справ зазвичай здійснюються колегією із трьох суддів. У деяких штатах
апеляційні суди розглядають по першій інстанції, у тому числі і за участю засідателів та присяжних,
певні категорії цивільних і кримінальних справ.

Основна ланка судової системи штатів — суди загальної юрисдикції, які функціонують під
різними назвами, наприклад, у штаті Нью-Йорк це верховні суди, у штаті Каліфорнія — вищі суди,
але найчастіше вони іменуються окружними судами. Як правило, вони розглядають по першій
інстанції кримінальні справи про всі злочини, передбачені законодавством відповідного штату,
окрім малозначних кримінальних проступків, і цивільні справи із будь-якою сумою позову, окрім
тих категорій справ, для розгляду яких створені в даному штаті спеціалізовані суди. У деяких
штатах окружні суди мають право слухати лише кримінальні справи про злочини, за які може бути
призначено позбавлення волі на строк до п’яти років або навіть лише до одного року, що значно
розширює прерогативи апеляційного суду даного штату як суду першої інстанції. Разом з тим
окружні суди займають місце вищестоящої інстанції відносно судів обмеженої юрисдикції, оскільки
вони мають право у ряді випадків вирішувати скарги на їх рішення.

Крім названих ланок загальної системи судів у кожному американському штаті діють суди
обмеженої юрисдикції, які розглядають справи про малозначні злочини, що караються штрафами
або, як правило, лише короткостроковим позбавленням волі, а також цивільні справи з невеликою
сумою позову, частіш за все до 1000 доларів. Вони мають назву муніципальних, міських,
поліцейських судів. Справи в них слухають магістрати або мирові судді, які не обов’язково мають
професійну юридичну підготовку.

У багатьох штатах діють також суди спеціальної юрисдикції — або самостійно, або при
окружних судах. Це суди по податках, по земельних спорах, у справах про спадкоємство, по
претензіях до властей штатів, суди, що розглядають величезну кількість справ про порушення
правил дорожнього руху тощо. Важливе місце серед них займають суди у справах неповнолітніх,
які нерідко об’єднують у собі і функції сімейних судів. Вони слухають справи про правопорушення
неповнолітніх, вживають заходів до батьків, що не піклуються про своїх дітей, контролюють умови
виховання в неблагополучних сім’ях, намагаються вирішувати сімейні конфлікти і т. п.

52. Верховний Суд США: особливості юрисдикції та порядок створення.

Верховний суд США є частиною системи федерального суду, але його функціонування
змішане. Він виконує апеляційну юрисдикцію над справами, які надходять з апеляційних судів
США, а також судів штатів стосовно питань федерального законодавства.

Верховний суд - це єдиний суд, створення якого спеціально передбачено Конституцією

(ст.111).Складається з 9 суддів: 8 помічників судді та одного «Головного судді США».

Як і федеральних суддів, їх призначає президент країни за рекомендацією та згодою

Сенату. Верховний суд має повноваження переглядати будь-які рішення федеральних апеляційних
судів. До його юрисдикції входять також рішення вищих судів штатів з питань федерального
законодавства. Функція перегляду справ судів штатів та федеральних судів надає Верховному
судові виняткового положення в американській системі судочинства.
 Тобто, Верховний суд Сполучених Штатів - найвищий суд країни. Постанови
Верховного суду з приводу справ, апеляції на які надійшли з нижчих судів, створюють прецеденти
для тлумачення Конституції та федеральних законів, що ними керуються всі інші суди - як штатні,
так і федеральні.

На відміну від нижчих апеляційних судів, Верховний суд не зобов'язаний розглядати всі
справи, що надходять до нього на перегляд. Найперше завдання Верховного суду - роз'яснювати
закон, коли інші суди не можуть дійти згоди в тлумаченні Конституції або федеральних законів.

Повноваження Верховного суду на судовий перегляд робить його роль у врядуванні ще

істотнішою. Судовий перегляд - це повноваження суду, розв'язуючи певну справу, заявити, що
закон, виданий законодавчим органом або та чи та дія виконавчої влади неправомочні, бо вони
несумісні з Конституцією. Незважаючи на те, що окружні, апеляційні і штатні суди також мають
право на судовий перегляд, їхні постанови завжди теж можуть переглядатися за апеляцією
Верховним судом. Але якщо якийсь закон оголосить неконституційним Верховний суд, ця ухвала
може бути скасована лише наступною ухвалою Верховного суду або доданою поправкою до
Конституції. Сім із 26 поправок до Конституції скасовують ухвали Верховного суду. І все ж
більшість постанов Верховного суду стосуються не конституційності законів, а швидше
інтерпретації законів, що видані Конгресом і штатами.

Як правило, Верховний суд переглядає справу після винесення рішення Федеральним

апеляційним судом. Юрисдикція Верховного суду щодо судів штатів обмежена переглядом рішень
вищого суду штату, що порушують так зване контрольне питання федерального права.
Федеральне питання вважається контрольним, якщо спростування Верховним судом рішення суду
штату з цього питання неодмінно змінить наслідок судочинства. Федеральний закон може бути
статутним або конституційним. Таке становище надає Верховному судові право контролю над
п'ятдесятьма верховними судами штатів в аспектах, що стосуються федеральних законів. Верховний
суд не має юрисдикції над законами штатів, що походять від судів цих штатів. Верховний суд
кожного штату є повноправним та остаточним арбітром законів цього штату.

Базова юрисдикція. Верховний суд здійснює також базову юрисдикцію щодо вузької
категорії справ. Практично в усіх справах оригінальної юрисдикції, розглянутих Судом, йдеться про
спори між штатами. Більшість з них стосується територіальних подань.

53. Міжнародно-правові документи, що регулюють порядок створення і функціонування

міжнародних судових установ універсального та регіонального рівня.

Правової основою організації і діяльності міжнародних судових установ є, як правило,

договірні акти у формі конвенцій або статутів. Кілька прикладів:

 Міжнародний Суд ООН - Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного

Суду ООН, який набув чинності 24 жовтня 1945 року;

 Міжнародний арбітражний (третейський) суд - Конвенція про мирне врегулювання

міжнародних сутичок від 5(18) жовтня 1907 р.

 Міжнародний трибунал з морського права - Конвенція ООН з морського права 1982

року, що включає в себе у вигляді додатка VI Статут Трибуналу;

 Міжнародний кримінальний Суд - заснований Римським статутом в 1998 році.

 Суд Європейського Союзу - діє на основі Статуту Суду, договорів про утворення Союзу ,
Маастрихтського договору 1992.
  Європейський Суд з прав людини - Конвенція про захист прав людини та основних
свобод і Протокол № 11 до Конвенції і прецеденти.

 Міжамериканський Суд з прав людини – Американська конвенції прав людини 1969 р.)

 Економічний Суд Співдружності Незалежних Держав-Угода про статус Економічного

Суду СНД від 6 липня 1992 р.

 Міжнародний трибунал по Руанді - створений в 1994 р. у відповідності з резолюцією

Ради Безпеки ООН.

 Міжнародний трибунал по колишній Югославії - створений у відповідності з

резолюцією Ради Безпеки ООН від 25 травня 1993 р

Договірні акти для подібних цілей застосовувалися і в минулому. Так, Міжнародний

військовий трибунал для суду над головними німецькими військовими злочинцями мав в якості
установчих актів Угоду між урядами СРСР, США, Великобританії і Франції від 8 серпня 1945 р. і
прикладений до неї Статут Міжнародного військового трибуналу.

54. Міжнародний Суд ООН: порядок створення, компетенція, склад, проведення засідань.

Порядок створення

Члени Суду обираються Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки з числа громадян країн-
підписанітів Статуту МС ООН, внесених у список за пропозицією національних груп Постійної
Палати Третейського Суду. Кандидатури держав-членів ООН, не представлених у Постійній Палаті
Третейського Суду, виставляються урядовими національними групами.

Етапи:

1. Не пізніше ніж за три місяці до дня виборів Генеральний Секретар ООН звертається до
членів Постійної Палати Третейського Суду, та членів національних груп, з письмовою
пропозицією про те, щоб кожна національна група вказала, кандидатів, які можуть взяти на себе
обов'язки членів Суду

2. Національні групи консультуються з вищими судовими установами, академіями,

юридичними ВНЗ та подають списки кандидатів Ген.Секретарю (група не може виставити більше 4
кандидатів; число кандидатів, виставлених групою, не може перевищувати більше ніж вдвоє число
вакантних місць.)

3. Ген.Секретар складає в алфавітному порядку список всіх виставлених кандидатур та

представляє цей список Ген.Асамблеї та Раді Безпеки.

4. Ген.Асамблея та Рада Безпеки приступають до виборів членів Суда незалежно від одна
одної

5. Обраними вважаються кандидати, що отримали абсолютну більшість голосів і у

Ген.Асамблеї, і в Раді Безпеки.

Склад

Суд складається з колегії 15 незалежних суддів, вибраних, незалежно від їх громадянства, з

числа осіб високих моральних якостей, що задовольняють вимоги, які пред'являються в країнах їх
національного походження для призначення на вищі судові посади, або які є юристами з визнаним
авторитетом в області міжнародного права.

У складі суду не може бути більше 2 осіб, які є громадянами однієї держави (біпатриди
вважаються громадянами тієї держави, де вони користуються своїми громадянськими та
політичними правами).

Компетенція

 Сторони у справах - держави, учасниці Статуту МС ООН та інші держави, на умовах,

визначених Радою Безпеки
 Можливість здійснення запитів до публічних міжнародних організацій щодо справ, які
розглядає Суд.
 Можливість тлумачити установчі документи будь-якої міжнародної організації або
міжнародні конвенції у ході розгляду справ, з повідомленням про це таку Організацію
 До відання Суду відносяться всі справи, які будуть передані йому сторонами, і всі питання,
спеціально передбачені Статутом ООН або чинними договорами і конвенціями, укладеними в
рамках ООН.

Юрисдикція Суду поширюється на питання:

а) тлумачення договору;

b) будь-якого питання міжнародного права;

с) наявності факту, який є порушенням міжнародного зобов'язання;

d) характеру і розмірів відшкодування, яке належить за порушення міжнародного

зобов'язання.

Проведення засідань

Засідання складається з двох частин: письмової та усної.

Письмова частина: оголошення меморандумів, контр-меморандумів і, якщо буде потрібно,

відповідей на них, та всіх підтверджуючих їх паперів і документів.

Усна частина: заслухування Судом свідків, експертів, представників повірених і адвокатів.

Слухання справи ведеться під керівництвом Голови або, якщо він не може головувати, Віце-
Голови; якщо ні той ні інший не можуть головувати, головує старший з присутніх суддів.

Слухання справи в Суді проводиться публічно, якщо не було іншого рішення Суду або якщо
сторони не вимагають, щоб публіка не була допущена.

55. Міжнародні військові трибунали: судові установи, створені для переслідування осіб, які
відповідальні за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права або скоїли злочини проти
людяності

Такі установи конституюються і функціонують на основі міжнародних договорів або на

основі акту Ради Безпеки ООН. Історії відомі два виконюючі свої завдання судові органи, що
іменувалися Міжнародними військовими трибуналами. Вони діяли відразу ж після закінчення
Другої світової війни.

Перший такий трибунал був утворений на підставі Версальського мирного договору 1919р.,
для суду над німецьким кайзером Вільгельмом ІІ. Процес не відбувся, оскільки уряд Голландії, куди
втік кайзер, відмовився видати його союзникам.

Перший Міжнародний Воєнний трибунал утворений у 1943р. на нараді голів урядів СРСР,
США, Великої Британії. Складався із 4-х суддів і їх заступників та 4-х головних військових
обвинувачів, призначених урядами СРСР, США, Великої Британії і Франції. У 1945р. МВТ були
передані 24 військові злочинці Німеччини, безпосередні організатори всіх актів військової агресії.

Питання його організації, юрисдикції та компетенції були вирішені в доданому до Угоди

Статуті Міжнародного військового трибуналу. Трибунал, згідно зі Статутом, був наділений правом
судити і карати осіб, які вчинили дії, що тягнуть індивідуальну відповідальність:

 злочини проти миру (планування, підготовка, агресивної війни або війни в порушення
міжнародних договорів),;

 військові злочини;

 злочини проти людяності;

 вбивства (винищування, поневолення, заслання та інші жорстокості у ставленні до

цивільного населення);

Його постійним місцезнаходженням був призначений Берлін.

На практиці його діяльність обмежилась Нюрнберзьким процесом, проведених в період з 20

листопада 1945 р. Генеральна Асамблея ООН 11 грудня 1946 р. прийняла резолюцію, чим визнала
принципи міжнародного права, втілені у Статуті Нюрнберзького трибуналу і його вироку.

Другий Міжнародний військовий трибунал був призначений для суду над головними
японськими злочинцями і отримав назву Токійського. Його правовою основою був також спеціально
для нього прийнятий групою держав Статут. Цей Трибунал включав представників 11 держав -
СРСР, США, Китаю, Великобританії, Франції, Нідерландів, Канади, Австралії, Нової Зеландії,
Індії, Філіппін.

Передбачався лише один головний обвинувач, назначавшийся головнокомандувачем

окупаційними військами в Японії (представник США); всі інші держави, представлені в трибуналі,
призначали додаткових обвинувачів.

Токійський процес був проведений в період з 3 травня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. і

завершився винесенням обвинувального вироку.

Потенційна можливість створення нових міжнародних судових установ була зафіксована в

конвенціях про таких міжнародних злочинах, як геноцид і апартеїд.

В останні роки проблемою здійснення кримінальної юрисдикції на міждержавному рівні

активно займалася Комісія міжнародного права ООН, перед якою цей питання було поставлене
Генеральною Асамблеєю ООН ще в 1948 р. Від імені Комісії підготовлено рекомендації щодо
заснування такого суду на основі багатостороннього договору у формі Статуту (статуту). Суд
передбачається як орган юстиції щодо фізичних осіб, а не держав (втім, допускається в
перспективі поширення його компетенції і на держави).
 Юрисдикція суду повинна охоплювати злочину, що визначаються в Кодексі злочинів проти
миру і безпеки людства, і злочини міжнародного характеру, і, отже, повинна бути пов'язана з
відповідними міжнародними конвенціями.

Деякі фахівці вважають переважною точку зору, згідно якої юрисдикція Суду повинна бути
обмежена такими діяннями, як агресія, геноцид, злочини проти людяності, військові злочини, які в
комплексі іменуються злочинами за загальним міжнародним правом.

Передбачувана структура Суду: голова, заступники, президія, що виконує як судові, так і

адміністративні функції.

Безпосередній розгляд справ і винесення вироків здійснюють судові палати, а також

апеляційна палата. У контакті з Судом повинна знаходитися незалежна прокуратура.

Обговорюються два варіанти її діяльності:

1) самостійне розслідування, що проводиться у відповідних державах від імені міжнародного

Співтовариства;

2) розслідування через національні компетентні органи в рамках співробітництва;

56. Міжнародний трибунал з морського права

Міжнародний трибунал з морського права – це спеціальна судова установа, яка

покликана розглядати міжнародні спори у сфері дослідження і використання світового океану в
інтересах не лише окремих держав-учасниць Статуту, але й, що не менш важливо, в інтересах
світового співтовариства.

Створення цього органу передбачено Конвенцією ООН по морському праву 1982 р. Правове
становище визначається Конвенцією і Статутом Міжнародного трибуналу з морського права, що є
додатком VI до Конвенції.

На відміну від Міжнародного Суду ООН, який є одним з головних органів ООН, Трибунал
функціонує як самостійна міжнародна організація.

Місце перебування Трибуналу - м. Гамбург (ФРН), але його засідання можуть проходити і в
інших місцях.

У його складі не може бути двох громадян однієї і тієї ж держави. Члени Трибуналу
обираються зі списку осіб, висунутих в якості кандидатів державами - учасниками Конвенції.
Перші вибори суддів відбулися у 1996 р.

Члени Трибуналу обираються на 9 років. Термін повноважень семи членів першого складу (за
жеребом) закінчується через три роки, термін повноважень ще семи - через шість років. Таким
чином, склад Трибуналу оновлюється кожні три роки на одну третину.

Члени Трибуналу при виконанні ними обов'язків у Трибуналі є незалежними і користуються

дипломатичними привілеями та імунітетами.

Трибунал встановлює свій регламент, обирає голову, його заступника та секретаря. Для
виконання функцій необхідно присутність 11 членів.

Сторонами спору, переданого на розгляд до Суду, можуть бути:

 а) держави - учасники Конвенції ООН з морського права;

б) Міжнародний орган з морського дна;

г) юридичні та фізичні особи, які мають громадянство держав - учасників Конвенції і

здійснюють діяльність локально;

д) держави - учасники інших угод, яких стосуються питання, які охоплюються Конвенцією або
передбачають звернення до Трибунау.

Рішення приймається більшістю голосів присутніх членів Трибуналу. Рішення є остаточним і

обов'язковим лише для сторін у спорі і тільки по даній справі.

Міжнародний трибунал з морського права ефективно вирішує питання, пов'язані з арештами

суден. В рамках трибуналу існує механізм, який дає змогу оперативно вирішувати питання
швидкого звільнення суден з-під арештів. З набуттям у 1999 р. чинності для України Конвенції ООН
з морського права 1982р. відкриваються широкі можливості захисту інтересів у морській галузі.
Суддею Трибуналу з 1 жовтня 2011 р. є український юрист і дипломат Маркіян Кулик.
57. Міжнародний кримінальний суд.
Міжнародний кримінальний суд (МКС) — правовий інститут, в компетенцію якого входить
переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини і злочини проти людяності
(винятково ці 3 види злочинів).
Заснований на основі Римського статуту, прийнятого в 1998 році. Існує з липня 2002 року.
Римський статут набрав чинності 1 липня 2002 після його ратифікації 60 країнами. МКС
розташований у місті Гаазі, проте за бажанням Суду засідання можуть проходити у будь-якому
місці.
 На відміну від інших міжнародних і змішаних кримінальних судів, МКС є установою, що
діє постійно.
 У його компетенцію входять злочини, здійснені після набуття чинності Римського статуту.
Якщо деякий конфлікт — наприклад, війна в Уганді — продовжується вже двадцять років, то
компетенція Суду обмежена діями після 1 липня 2002 року.
(!) Міжнародний кримінальний суд не слід плутати з Міжнародним судом ООН, який
також засідає в Гаазі, але має іншу компетенцію. МКС не входить в офіційні
структури Організації Об'єднаних Націй, хоча може порушувати справи за поданням Ради Безпеки
ООН.
Країни-учасниці. Держави стають учасниками МКС, а злочини, скоєні їхніми громадянами
або на їхній території – підсудними йому, за фактом ратифікації Римського статуту. Станом на
грудень 2018 р. Римський статут ратифікували 123 держави.
Ряд країн принципово заперечують саму ідею існування МКС, оскільки він обмежує
суверенітет держав і дає невизначено широкі компетенції суду. Серед них США, Китай, Індія,
Ізраїль та Іран.
 (!) Найзапеклішим противником діяльності МКС є США. Уряд США хоча і підписав
Римський статут в 2000 році, але вже в 2002 році відкликав свій підпис. Адміністрація Буша-
молодшого під приводом захисту своїх військовослужбовців повністю відмовилася від участі в
Римському статуті, назвавши його таким, що порушує національні інтереси і суверенітет США.
(!) Крім того в 2002 році був прийнятий спеціальний Закон про захист американського
персоналу за кордоном, який дозволив застосування військової сили для звільнення будь-якого
американського громадянина або громадян з числа союзників США, затриманих на території якоїсь
держави за ордером МКС. Також США уклали двосторонні угоди з низкою країн, в яких
зобов'язали їх не видавати підозрюваних американських громадян Міжнародному кримінальному
суду, а в разі порушення цих домовленостей США припинять надавати їм військову допомогу і
будь-яку іншу підтримку.
Склад суду. В статті 34-ій Римського статуту Міжнародного кримінального суду зазначено
перелік органів, з яких він складається, а саме:
 Президія;
 Апеляційне відділення, Судове відділення та Відділення попереднього
провадження (попереднього розгляду справ);
 Канцелярія прокурора;
 Секретаріат.

В юрисдикцію цього суду входить переслідування людини за таких умов:

– злочин був учинений на території держави, що ратифікувала Римський статут;
– злочин був учинений громадянином держави, яка ратифікувала Римський статут;
– держава, яка не підписала Римського статуту, заявила про злочин як про такий, що
відноситься до юрисдикції Міжнародного кримінального суду;
– злочин був скоєний в ситуації, що становить загрозу міжнародному миру й безпеці, і Рада
Безпеки ООН звернулася до Міжнародного кримінального суду відповідно до розділу 7 Римського
статуту.
Компетенція суду обмежена трьома видами злочинів:
 Геноцид — намір цілком або частково винищити національну, етнічну, расову або
релігійну групу як таку.
 Злочини проти людяності — частина масштабного або систематичного
переслідування, спрямованого проти мирного населення, причому про можливе переслідування
злочинцеві заздалегідь було відомо.
 Воєнні злочини — порушення законів і звичаїв ведення війни, що регулюють поведінку
збройних формувань під час війни і захищають цивільне населення, військовополонених, культурне
надбання і таке інше.
У компетенцію Міжнародного кримінального суду пропонувалося також включити агресію.
Проте під час переговорів у Римі сторони не змогли прийти до єдиного визначення цього злочину і
тому було вирішено, що наразі Суд не може здійснювати правосуддя з питань, пов'язаних зі
злочинною агресією.
МКС і Україна. Україна підписала Римський статут Міжнародного кримінального суду 20
січня 2000 року, однак досі не ратифікувала його. Ратифікація Римського статуту є умовою
Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Формальною перешкодою для ратифікації Статуту в
нашій країні з 2001 року є висновок Конституційного Суду про невідповідність цього документа
Конституції України. У цьому висновку стверджується, що МКС «доповнює систему національної
юрисдикції», що не передбачено Конституцією.

58. Діяльність арбітражей: Перший віденський арбітраж, Другий віденський арбітраж.

 Арбітраж як спосіб вирішення спорів — розв'язання спорів недержавними арбітрами
(третейськими суддями) з винесенням рішення, обов'язкового для сторін. Включає
внутрішньодержавні третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж, міжнародний
інвестиційний арбітраж, міждержавний арбітраж

Арбітражний суд — державний судовий орган, що вирішує господарські спори.

Перший Віденський арбітраж.

Перший Віденський арбітраж було проведено 2 листопада 1938 року у Відні, для вирішення
«угорського питання» в Чехословаччині.

Під час Першого Віденського арбітражу арбітри з нацистської Німеччини і фашистської Італії
шукали спосіб ненасильницького задоволення територіальних претензій Угорщини, пов'язаних з
переглядом Тріанонського договору 1920 року.

В результаті Першого Віденського арбітражу від Чехословаччини були відокремлені та

передані Угорщині південна частина Підкарпатської Русі (Карпатської України) і райони
південної Словаччини, населені переважно угорцями. Таким чином Угорщина повернула
частину територій, втрачених в результаті розпаду Австро-Угорщини після Першої світової
війни.

Другий віденський арбітраж

Згідно з рішенням даного арбітражу Румунія була повинна поступитися половиною

Трансільванії Угорщині

Арбітраж був ухвалений 30 серпня 1940 р

Мета полягала в тому, щоб схилити до участі у війні Угорщину в якості союзника Німеччини.

Загострення угорсько-румунських протиріч в результаті другого віденського арбітражу

Німеччина використовувала для повного підпорядкування Угорщини та Румунії.

На додаток до рішення 2-го арбітражу 7 вересня 1940 р чотиристоронній рішенням Південна

Добруджа була передана зі складу Румунії до складу Болгарії.

У радянській історіографії вказувалося, що права СРСР на Бессарабію були визнані 2-м

Віденським арбітражем. На ділі, СРСР пред'явив Румунії претензії на цю територію ще в червні
1940 р, і Румунія була змушена поступитися (приєднання Бессарабії до СРСР), тоді як сам арбітраж
відбувся в кінці серпня 1940 р

59. Міжнародний арбітраж, Зовнішньоторгівельний арбітраж, Міжнародна торгова

палата, інші міжнародні судові установи у сфері зовнішньоекономічних відносин держав.

Міжнародний арбітраж — це третейський суд для розв'язання спорів між державами,

створений на основі угоди сторін, рішення якого мають для них обов'язкову силу.

Склад арбітражу (один суддя-арбітр або декілька), порядок його діяльності, а також
підлягаючі застосуванню норми права визначаються угодою сторін у спорі, що іменується
компромісом.

У Гаазі знаходиться і діє Постійна палата третейського суду, її адміністративна рада, що

складається з міністра закордонних справ Нідерландів і дипломатичних представників країн-
учасниць.
 Міжнародному праву відомі наступні види міжнародного арбітражу (третейського розгляду):

— ізольований арбітраж (арбітраж ad hoc), що створюється в силу особливої угоди сторін,

що сперечаються, для розв'язання конкретного спору, не прибігаючи до допомоги міжнародних
інституцій;

— інституціональний (постійний) арбітраж, який здійснюється постійно діючим

арбітражним органом. Такий арбітраж припускає наявність між державами особливої угоди, за
якою вони заздалегідь зобов'язуються передавати здатні виникнути між ними спори на вирішення
третьої (незацікавленої) сторони.

Арбітраж зовнішньоторговельний — спосіб вирішення спорів, які виникають при

здійсненні зовнішньоторговельної діяльності, якщо хоча б одна із сторін є іноземним суб'єктом
господарської діяльності. А. з. приймає до розгляду спори за умови наявності письмової угоди
(домовленості) про передачу йому всіх або окремих спорів, які виникають чи можуть виникнути
між сторонами. Тому за юридичною природою він— третейський суд.

До його компетенції належать, зокрема, спори, які виникають у відносинах: купівлі-продажу

(поставки) товарів, виконання робіт, надання послуг, обміну товарами, послугами,.

Міжнародна торгова палата (МТП)

Міжнародна торгова палата - це міжнародна неурядова організація, федерація ділових кіл і

об'єднань. Вона заснована в 1919 р на Міжнародній торговій конференції в Атлантік-Сіті (США);
діє з червня 1920 р Місцеперебування - Париж. Має відділення в Нью-Йорку, Женеві, Гонконгу.

Офіційна мета МТП - сприяти поліпшенню міжнародних економічних відносин і на цій

основі подальшого розвитку відкритої світової економіки, взаємовигідної співпраці ділових людей
та їх організацій, дружнім відносинам між народами і їх процвітанню.

Діяльність Палати спрямована на створення системи ринкової економіки,

Членство в Палаті здійснюється на двох рівнях: на рівні національних комітетів і

тотожних їм організацій,; на рівні "безпосередніх" членів,

Керівні органи Палати - конгрес, рада, виконавчий комітет. Конгрес скликається кожні три
роки для підведення підсумків діяльності Палати та прийняття рекомендацій з актуальних проблем
міжнародних економічних відносин.

Рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів.

Рада, очолювана президентом, готує скликання конгресу, керує роботою Палати між
конгресами, приймає нових членів.

За рекомендацією виконавчого комітету рада обирає президента, голови Міжнародного

арбітражного суду і з урахуванням географічної структури Палати - членів виконкому.

Генеральний секретар виконує за завданням ради та виконавчого комітету організаційно-

технічні та адміністративні функції, підтримує тісні контакти з установами ООН, при яких МТП
має консультативний статус

60.Суд Європейського Союзу, Суд загальної юрисдикції ЄС.

Суд ЄС – вища судова інстанція Євросоюзу, що забезпечує дотримання права при тлумаченні
та застосування відповідних договорів Євросоюзу.
 Судді: Суддею ЄС може бути призначена особа, незалежність якої не підлягає сумніву і
відповідає вимогам, необхідним у її країні, для виконання вищих судових функцій, або з числа
юридичних експертів (юрисконсультів), що має визнану кваліфікацію (більшість кадрових
призначень – це практикуючі судді й наукові працівники). Судді обирають зі свого складу Голову
Суду ЄС на термін три роки, який може бути переобраним.

Суд ЄС складається із суддів, призначених відповідно до загальної згоди між урядами держав-
учасниць на термін 6 років по одному від кожної держави-учасниці (28). Кожні 3 роки відбувається
часткова ротація суддів (заміна по 7 суддів).

Генеральні Адвокати: Суду допомагають вісім Генеральних Адвокатів (На вимогу Суду,
Рада голосуючи одностайно, може збільшити їх кількість).

Функціонально Генеральні Адвокати зобов’язані неупереджено та незалежно, надавати у

відкритому судовому засіданні, обґрунтовані висновки (подання) по справам, які, відповідно до
статуту Суду ЄС, вимагають їх участі. Ці висновки (подання) завжди виносяться до того, як Суд ЄС
прийме рішення (Суд ЄС формально не є залежним від висновків Генеральних Адвокатів, вони є
рекомендаційними).

Правом звернення до Суду ЄС наділені держави-учасниці, інститути ЄС, фізичні та

юридичні особи.

Суд ЄС виконує функції міжнародного, конституційного й частково адміністративного

суду.

Як міжнародний суд – вирішує спори між державами-учасницями стосовно об’єкта

установчої угоди (Договору про заснування ЄС), а також між державами-учасницями та
інститутами ЄС, якщо цей спір подається на його розгляд за особливою згодою між сторонами.

Як конституційний суд:

 розглядає законність актів, прийнятих інституціями ЄС (Європарламентом, Радою ЄС,

Комісією ЄС та Європейським центральним банком). Позови про законність подаються протягом
двох місяців з дати публікації рішення, або повідомлення позивача, або від дня коли про таке
рішення стало відомо.
 робить висновки щодо відповідності міжнародних угод, які укладаються між ЄС та однією
чи кількома державами або міжнародними організаціями, актам законодавства ЄС;
 тлумачить рішення інститутів Співтовариства, Європейського центрального банку та
статути органів, створених за рішенням Ради.
 надає висновки стосовно будь якого арбітражного застереження, що міститься в контракті,
укладеному Співтовариством, або за його дорученням.

Як адміністративний орган:

 вирішує спори, пов'язані з незаконною бездіяльністю (що порушує Договір про заснування
ЄС) Європарламенту, Ради чи Комісії;
 вирішує спори між ЄС та його службовцями;
 вирішує спори, що стосуються відшкодування збитків, заподіяних інститутами ЄС чи його
службовцями при виконанні ними своїх повноважень.

Суд загальної юрисдикції ЄС (Суд першої інстанції Європейських Спільнот)

Створений у 1998, як другий рівень судової влади у ЄС: рішення Суду першої інстанції (СПІ)
можуть бути оскаржені в Суді ЄС в касаційному порядку.
 Юрисдикція:

 розгляд суперечок між ЄС і його службовцями;

 позови в межах процедури судового контролю, з якими звертаються фізичні або юридичні
особи (але не інститути і не держави-члени ЄС)
 позови про притягнення до позадоговірної відповідальності та відповідальності за
контрактами, укладеними з фізичними та юридичними особами.
 позови до корпорацій, пов'язані з порушенням антимонопольного законодавства,
добросовісної конкуренції, а також злиттями й поглинаннями;
 питання щодо встановлення фактів;
 розгляд апеляцій на рішення спеціалізованих судів, створених на підставі Договору про
діяльність ЄС.

Склад: 28 суддів - по одному від кожної з держав-членів, яких на шестирічний термін з

правом подовження повноважень призначають за загальної згоди уряди держав-членів. Судді
вибирають поміж себе президента на трирічний термін з правом повторного обрання.

61. Європейський суд з прав людини.

Європейський суд з прав людини — одна з інституцій Ради Європи, створена 21 січня 1959
року для контролю за дотриманням прав і свобод людини та громадянина, закріплених в
Європейській конвенції з прав людини, ратифікованої 1953 року. Розташований у Страсбурзі
(Франція).
На конференції Віденського саміту глав держав і урядів держав-членів Ради Європи у жовтні
1993 року було ухвалене рішення про створення нового Європейського суду з прав людини, який
замінить колишню двоступеневу систему захисту прав та свобод. Реформований Суд як орган Ради
Європи почав свою роботу 1 листопада 1998 року.
Склад Суду:
У статті 20 Конвенції визначається кількість суддів Суду, яка відповідає кількості Високих
Договірних Сторін Конвенції. Таким чином, до складу Суду входять 47 суддів, по одному від
кожної держави — члена.
Упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, що є
«несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов’язків
на постійній основі».
Парламентська асамблея Ради Європи обирає суддів до Європейського суду строком на
дев'ять років. Судді не можуть бути переобрані. Суддя може бути звільнений з посади, якщо
рішення про його невідповідність встановленим вимогам буде ухвалене іншими суддями більшістю
у дві третини голосів (стаття 24).
З квітня 2010 року суддею ЄСПЛ від України є Ганна Юдківська.
Структура і юрисдикція Суду:
Стаття 27 Конвенції передбачає створення в межах Суду трьох різних типів органів: комісій,
палат і Великої палати.
 Комісія, до складу якої входить три судді, може визнати неприйнятною або вилучити з
реєстру справ індивідуальну заяву, якщо така ухвала може бути винесена без додаткового вивчення.
Кожна така ухвала є остаточною і особа, що звернулась із заявою, не може вимагати її перегляду.
 В палатах, на другому рівні організаційної структури Суду, здійснюється більша частина
його роботи. До складу палат входять сім суддів, включаючи й члена палати за посадою — суддю,
якого було обрано від зацікавленої держави-учасниці, або особу, яка призначається для участі в
засіданнях в разі відсутності такого судді.
 Окрім створення комісій, палата приймає ухвали щодо прийнятності та суті міждержавних і
індивідуальних заяв, які не були визнані неприйнятними у комісіях. Як правило, палата приймає
рішення щодо прийнятності окремо від рішення по суті.
 Велика палата — третій рівень, на якому здійснюється робота Суду. До складу Великої
палати входять сімнадцять суддів. Окрім члена Великої палати за посадою, до складу Великої
палати входять Голова Суду, заступники Голови, голови палат та інші судді, які визначаються
відповідно до регламенту Суду.
Велика палата вповноважена розглядати лише ті справи, які були передані до неї і лише в
трьох випадках палата може відмовитись від своєї юрисдикції на користь Великої палати за
таких обставин (ст. 30):
 якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенції
чи протоколів до неї,
 якщо вирішення питання, яке вона розглядає, може призвести до результату, несумісного з
рішенням, постановленим Судом раніше,
 якщо жодна зі сторін у справі не заперечує проти цього.
Умови подання скарги. Перш, ніж скарга буде подана до Суду, необхідно суворо
дотримуватися кількох неодмінних умов. Серед яких є:
Предметом скарги можуть бути тільки права і свободи, які гарантуються конвенцією або її
протоколами.
Відповідно до статті 34 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод,
Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які заявляють
про порушення з боку держав-учасниць конвенції (вони називаються в конвенції високими
договірними сторонами) їх прав, визнаних у конвенції або в протоколах до неї. Це означає те, що
заявнику необов'язково бути громадянином держави-члена Ради Європи або взагалі громадянином
держави, на яку він подає скаргу. Найчастіше при розгляді скарг Суду доводиться мати справу з так
званими прямими (безпосередніми ) жертвами: звертається особа сама безпосередньо, яка стала
жертвою порушення її права.