Атестаційна робота 8.10.

2022
з «Правознавства»
Студентки І курсу ,ХД , ГР 17
Обезюк Валентини
1. Теорії виникнення держави та права, які існують. (перелічити)
Розмаїття теорій, які пояснюють причини виникнення держави, спричинено
складністю процесу виникнення держави, розбіжностями у світоглядних
позиціях, впливом відповідної історичної епохи, різним обсягом доступної
інформації з цього питання.
Серед основних теорій виникнення держави : Теологічна теорія (Тома
Аквінський, XIII ст.), Патріархальна теорія (Р. Філмер, XVII ст.), Договірна
теорія (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, XVII-XVIII ст.), Органічна теорія
(Г. Спенсер, XIX ст.), У межах теорії насильства (XIX ст.) розрізняють теорії
внутрішнього та зовнішнього насильства (Є. Дюрінг, прихильники другої
теорії (К. Каутський, Л. Гумплович), Класова теорія ( К. Маркс, Ф. Енгельс,
XIX ст.), Теорія інцесту (К. Леві-Строс, XX ст.), Іригаційна (гідравлічна)
теорія (К. Вітфогель, XX ст.) .
Теорії походження права : Існують декілька основних теорій, які
висвітлюють причини і шляхи виникнення права, його появи в суспільстві.
За теологічною теорією (Тома Аквінський, XIII ст.) право було створене
Богом і дароване людині. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і
справедливість. Теологічна теорія відстоює божественну природу права, яке
у своїй основі не залежить від волі людей, зокрема правителів. Так, Тома
Аквінський указує на існування ієрархічної системи законів – вічного,
природного, божественного та людського.
Представники теорії природного права (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо,
XVII-XVIII ст.) вважали, що природне право на відміну від позитивного
(встановленого людьми) виникає як закон доброчесності, як право
справедливого розуму. Природні права (право на життя, свободу, власність,
прагнення щастя) належать людині від народження. Для додаткового
гарантування цих прав люди домовилися створити державу, яка видає закони
(позитивне право) і встановлює санкції за їх порушення. Ця теорія дозволяла
оцінювати позитивне право з точки зору справедливості і розумності,
закликала до його зміни в разі невідповідності природному праву.
Історична школа права (Ф. Савіньї, Г. Гуго, Г. Пухта, XIX ст.) відстоювала
тезу про те, що право виникає спонтанно, так само як мова народу; воно
виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного
характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранні періоди
його історії. Законодавці лише виражають в юридичній формі те, що диктує
народний дух. Право не має універсального характеру, його інститути слід
вивчати в контексті конкретного часу, місця, особливостей національного
духу.
Марксистська теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) пов'язувала генезу права
із класовою боротьбою. Панівний клас змінює звичаї на свою користь,
пристосовує їх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює
нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення
жорстких рамок для пригніченого класу. Як й інші форми свідомості, право
виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі
суспільства.
Теорія примирення (Г. Берман, Е. Аннерс, XX ст.) пояснює походження
права необхідністю впорядкування відносин між родами. Вона виходить із
того, що в розв'язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне
суспільство. Договори про примирення спочатку в усній, символічній формі
укладалися за допомогою загальних зборів, ради старійшин. Згодом такі
договори через повторення однорідних ситуацій поступово перетворилися на
юридичні норми (право примирення).
Кожній із наведених теорій походження права притаманні як позитивні
моменти, так і певні недоліки. Проте всі вони мають право на існування,
оскільки сприяють кращому розумінню генези і природи права.
2. Написати визначення, що таке Держава.
Держава - це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади
певних соціальних груп населення в соціально неоднорідному суспільстві,
яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права
робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а
також здійснювати керівництво суспільством.
3. Ознаки держави.
Держава характеризується низкою ознак, які відрізняють її від суспільства та
його політичних організацій.
До основних ознак держави належать:
1) Територія.
Порівняно з первісним суспільством держава є організацією територіальною,
яка існує тільки у певних територіальних межах. Сама територія не породжує
держави, вона лише створює простір, у межах якого держава поширює свою
владу на населення, що проживає на цій території. Територія держави може
охоплювати величезні площі земної поверхні (Росія, Канада, Китай, США,
Бразилія) або навіть окремі континенти (Австралія), а може складатися із
невеликої, іноді менше одного квадратного кілометру, площі (Ватикан,
Монако). Однак за будь-яких умов територія держави визначається
кордонами, які можуть бути сухопутними, морськими та повітряними.
Територія держави охоплює сушу, внутрішні і територіальні води, надра і
повітряний простір над нами, вона поділяється на адміністративно-
територіальні чи політико-територіальні одиниці. У межах своїх кордонів
держава має суверенітет і територіальне верховенство. Необхідно
підкреслити, що на території країни можливе існування тільки однієї
державної організації;
2) Населення
Тобто людська спільнота, яка проживає на території держави і
підпорядковується державній владі. Більшість населення пов'язана з
державою стійкими відносинами громадянства (підданства). Громадяни
(піддані) держави, у порівняні з іноземними громадянами або особами без
громадянства, які теж можуть проживати на території цієї держави, мають
більш ширший правовий статус і більш стійкі правові зв'язки з державою, а
також права і обов'язки, яких позбавлені останні. Населення держави може
складатися з однієї нації (Японія, Польща) або бути багатонаціональним
(Росія, Україна). Соціальна, особливо етнічна, політична і культурна
інтегрованість населення держави дозволяє визначити його як народ. Народ,
як і територія, також є основною ознакою держави, оскільки не може бути
держави без народу. Проте можуть існувати народи без власної держави.
Наприклад, єврейський народ тільки у 1948 р. утворив власну державу. Нині
й досі не мають своєї державності такі нації як цигани, курди. На відміну від
політичних партій, професійних спілок, інших громадських організацій або
релігійних утворень, тільки держава має право виступати від імені всього
народу в цілому. Це є одне із монопольних прав держави;
3) Наявність публічної влади
Яка відокремлена від суспільства і стоїть над ним. Публічна влада має свою
систему державних органів і посадових осіб, які забезпечують реалізацію
функцій держави і становлять апарат держави, який включає такі види
державних органів: 1) органи законодавчої влади (парламент), основною
функцією яких є розробка та прийняття законів; 2) органи виконавчої влади
(уряд), що виконують виконавчо-розпорядчі функції в державі та здійснюють
безпосереднє управління державними справами; 3) судові органи влади, що
здійснюють у строго визначеній законом процесуальній формі правосуддя; 4)
органи контролю й нагляду, які забезпечують виконання функцій держави; 5)
глава держави - конституційний орган або вища посадова особа (монарх,
президент), що здійснює верховне представництво держави у внутрішній та
зовнішній політиці;
4) Суверенітет
Це політико-правова властивість державної влади, яка відображається у
самостійності, повноті, єдності і верховенстві всередині країни та
незалежності і рівноправності у міжнародних відносинах. Порушення
суверенітету веде до часткової або повної втрати незалежності держави. За
сучасних умов розвитку держав та міжнародних відносин, пов'язаних зі
створенням органів світового співтовариства і добровільним вступом до них
держав (ООН, Рада Європи, Європейський Союз, СНД, ЄЕП тощо), поняття
суверенітету зазнає певних змін. При збереженні самостійності і
незалежності у внутрішній і зовнішній політиці, країни-члени зазначених
міжнародних організацій добровільно визнають їх верховенство з окремих
питань внутрішнього життя та міжнародних відносин (права людини,
екологія, безпека тощо). По суті - це втілення ідеї обмеженого суверенітету,
однак на повній демократичній основі. Суверенітет існує лише в умовах
територіального верховенства держави, тобто правова підпорядкованість всіх
суб'єктів у межах її території.
Похідним від суверенітету та його проявами є наступні важливі ознаки
держави.
5) Право на видання законів.
Тільки держава наділяється правом видання законів та інших нормативно-
правових актів, які є загальнообов'язковими для всіх громадян і посадових
осіб на всій її території, а також вимагати та забезпечувати їх виконання.
Державна влада є єдиним суб'єктом, який має таке право, оскільки вона
виступає від імені всього суспільства як ядро політичної системи. Таких прав
не мають інші суб'єкти політичної системи і громадянського суспільства.
Характер і ступень монополізму держави на видання законів значною мірою
визначаються формами державного правління та устрою, особливостями
політичного режиму, а також міждержавними відносинами і суб'єктами, які
можуть впливати на законодавчий процес країни. Діяльність по виданню
законів - це виключна прерогатива держави;
6) Право на встановлення і стягнення податків
Та інших примусових зборів зі своїх громадян, підприємств і організацій, які
знаходяться на її території, для суспільних потреб та утримання державного
апарату. Сучасна держава перерозподіляє через бюджет значну частину
валового внутрішнього продукту, зокрема з метою вирівнювання доходів
різних верств населення та запобігання соціальної поляризації суспільства.
Виважена податкова політика сприяє зростанню виробництва і піднесенню
добробуту населення, і навпаки, надмірні податки стримують виробництво,
знижують трудову активність працівників, породжують соціальне
напруження серед населення, викликають інші негативні наслідки;
7) Право на монопольне застосування примусу.
Лише держава має право легально застосовувати примус, причому не тільки
стосовно своїх громадян, а й щодо всіх, хто перебуває на її території. Для
цього в неї є певні правові, матеріальні, організаційні можливості та
спеціальний апарат примусу (армія, поліція, прокуратура, пенітенціарна
система, служба національної безпеки тощо).
Нині у світі не існує жодного суспільства, в якому не було б держави. Вона
може бути світською або теократичною. Абсолютна більшість держав світу -
світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери діяльності держави і церкви
(церков відокремлена від держави). У теократичних державах влада
належить церковній ієрархії (Ватикан).
 4. Що таке Правова держава.
Правова держава— форма організації державної влади, за якої верховенство
в усіх сферах життя належить правовому закону. У правовій державі всі — і
державні органи, і громадяни — однаковою мірою відповідальні перед
законом. В ній реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади
на законодавчу, виконавчу, судову.
Тобто це така організація суспільства, де закон і правовий порядок мають
пріоритет над державою та іншими інститутами політичної і соціальної
влади, а не навпаки. А основні права особи та її соціальна безпека складають
зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні
законним шляхом.