ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ

1. Теоретичні питання державотворення. Сутність держави.

2. Сучасні концепції держави.
3. Поняття та ознаки держави
4. Типологія держав
Процес державотворення розглядається з двох точок:
-Вузька – досліджується з точки зору комплексного, довготривалого процесу,
який спрямовується на утворення держави за допомогою системи
різноманітних чинників.
-Широке розуміння – державотворення – процес, який спрямовується на
актуалізацію національною ідеї в галузі державного управління шляхом
втілення ідеології державотворення, становлення держави шляхом
виокремлення системи інституцій, які забезпечують життєдіяльність та
розвиток держави в різноманітних сферах її діяльності.
Початок запровадження терміну state building (1975р.).
У сучасному світі існує декілька способів державотворення:
-Ліквідація ( ліквідація колишньої держави та утворення нової ( виникнення
нової держави – виникнення на тій же території, з тим же населенням та
народом) 1 Республіка Франція 1792р. Лютнева революція
-Поділ держав ( Чехія та Словаччина ) в аспекті федераціїї
-Сецесія ( відокремлення частини держави від держави) Бангладеш
відділяється від Пакистану
-Об’єднання кількох держав (ФРГ та ГДР = Німеччина 1990р.)
-Виникнення держав в результаті деколонізації та національно-визвольного
руху. ( В’єтнам, Сінгапур, Алжир, Індія, США)
Сучасний процес державотворення, окрім способів державотворення, також
передбачає деякі підходи до вивчення держави як суспільного феномену:
-Теологічний (держава – продукт, створений богом, який описується у
священних книгах, як ідеальна модель влади. Сьогодні ця модель вивчення
держави отримує розповсюдження у країнах ісламського світу.

1
-Арифметичний (класичний) підхід – визначає державу за допомогою низки її
ознак. Зазвичай передбачає з точки зору тріади елементів : влада, територія ,
населення. Додаються суверенітет , система податків, міжнародне визнання.
-Юридичний підхід – виникає на межі існування юридичного позитивізму та
концепції правової держави. Досліджує державу з точки зору її існуванню як
юридичної особи, яка у своїй діяльності користується правом. Держава може
бути позивачем та відповідачем.
-Соціологічний підхід – уявлення держави як представник суспільства, як
суб’єкт, який може вирішити загальні справи, який може надати соціальні
послуги. Вирішується завдяки системі органів.
-Техніко-кібернетичний(сучасний) – розглядається як певна система, яка
працює в межах інформаційного простору та здатна на основі наданої
інформації приймати управлінські рішення. Допомагає такі поняття, як
електронна держава, інформаційне суспільство, електронний документообіг.
Держава в смартфоні і реалізація так званих електронних функцій держави.
-Інтегральний підхід – досліджує державу з усіх сторін, які можуть
охарактеризувати державу як феномен. Дозволяє охарактеризувати державу у 3
епостазях :
-Держава – як єдину, універсальну , політичну організацію, яка створюється на
основі адмінстр-терит поділу. Таким чином дозволяє з’ясувати питання
територіальної цілісності держави, суверенності держави, населення
-Держава-арбітр – в межах якої держава з одного боку діє на користь
найбільших соціальних класів та груп, а з іншого боку здатна і може захистити
інтереси меншості . В цьому полягає здатність досягти компромісу. Держава –
засіб досягнення компромісу у суспільстві
-Легалізований та легітимний примус - досліджує державу з двох точок зору. З
одного боку держава(в особі органів держави) володіє правом на законний, той
що встановлений чинним законодавством, примус щодо тих суб’єктів права,
поведінка яких протирічить нормам права – саме це легальний примус. З
іншого боку, передбачається абсолютна згода суспільства на можливість

2
держави( в особі органів держави) застосувати таки примус – легітимність
примусу. Легалізований – визнання законом. Легітимність – визнання
суспільством.
Сутність держави – це відносно стійка сукупність найбільш загальних,
необхідних внутрішніх та зовнішніх властивостей держави як юридичної
категорії, що використовується всіма юридичними науками та сприймається як
феномен.

1. Сутність держави розглядається через її властивості, які полягають у

тому, що вона:
- всеохоплююча організація - об'єднує в єдине ціле всіх членів
суспільства, забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;
- територіальна організація - об'єднує членів суспільства (громадян) за
територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;
- єдина організація - об'єднує все суспільство як ціле, всі інші соціальні
організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, тощо), на
відміну від держави, охоплюють лише частини, окремі верстви населення;
- офіційна організація, що репрезентує суспільство, виступає від його
імені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами);
- універсальна організація - об'єднує членів суспільства для вирішення
питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя;
- верховна організація - є вищим за значенням та силою об'єднанням
суспільства, всі інші соціальні організації в сфері загальносуспільних інтересів
підпорядковані їй;
- централізована організація - внутрішня побудова держави здійснюється
за ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур
(регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних
підприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, - загальнодержавним
(парламенту, президенту, міністерствам тощо).
2. Сучасні концепції держав:

3
Різні характеристики держав різними концепціями

Концепція держави загального благоденства та соціальної держави.

Концепція правової держави – реально забезпечується права і свободи

людей

Концепція «конвергенції».

Етатична концепція держави.

Тоталітарна концепція держави.

Фашистська концепція державності
Анархістська концепція держави.
Концепція плюралістичної демократії
Концепція неоелітаризму (елітарної демократії)
Технократична концепція держави
Концепція модернізації

3.Поняття та ознаки сучасної держави

У сучасній юридичній літературі поняття держави розглядається через

характеристику її ознак.
Держава – політична організація суспільства, що має політичну та
публічну владу, є суверенною, поширює свої повноваження на певну
територію і населення, що на ній проживає, надає своїм рішенням
загальнообов’язкового правового характеру, виконує свої функції по
впорядкуванню суспільних відносин через систему спеціально створених
органів та організацій.
Держава – універсальна , суверенна політико-територіальна
держава, яка здійснює управління стратифікованим суспільством на
основі нормативно-правового регулювання за допомогою спеціального
механізму.
Зазначені ознаки держави можливо розділити на дві групи: основні та

4
факультативні (додаткові).
Основні( за природою):
1 Субстанційно-просторові ознаки - ознаки, які стосуються передумов
виникнення держави та характеризують державу за допомогою використання
просторових показників і субстанційних , тих які складають основу
формування держави. Відносимо до просторових: територію, кордони ;до
субстанційних: населення .
2. Змістовно-публічні ознаки - ті ознаки, які характеризують державу з
точки зору її як специфічного суб’єкта соціального буття з урахуванням її
соціального призначення в межах соціуму ( Відносимо: наявність публічної
влади, наявність суверенітету, наявність податкової системи, економічної
політики)
3. Інституційні ознаки держави - така група, якій характ внутрішню
структуру держ влади, як організовану сукупність визначальних інституційних
елементів. ( механізм держави, апарат держави, орган, посадова особа )
4.Регулятивно-нормативні ознаки - Регулятивно-нормативні ознаки –
це група ознак держави, які характеризують внутрішнє нормативно правове
регулювання держави та державного ладу (на її підставі буде діяти змістовно-
публічні та субстанційно-просторові ознаки).Забезпечують дію всіх інших
особливостей характерні для держави з точки зору природи.
До основних ознак держави належать наступні:
1. Наявність території держави.
Територія держави( просторова сфера державної юрисдикції) –
частина поверхні земної кулі, повітряного, водного простору, на яку
поширюється суверенітет держави, в межах якої є чинними державно-владні
рішення, а населення, що на ній проживає перетворюється в її громадян. При
цьому у зазначеному визначенні внутрішній суверенітет передбачає, що в
межах своєї території держава виступає в якості суб'єкта, який наділений
вищими владними повноваженнями, можливістю видання імперативних
приписів, що є обов'язковими для всіх категорій населення та забезпечених

5
силою державного примусу. Зовнішній суверенітет держави закріплює
принцип недоторканості її території, недопустимість насильних дій, що
спрямовані на захоплення державною територією.
Основними елементами території держави є суходіл, водні, повітряні
простори, надра та континентальний шельф. Окрім того, розрізняють
фактичну та юрисдикцій ну територію держави.
Фактична територія – це просторова сфера в межах, визначених
державними кордонами. Складовими елементами фактичної території держави
є: сухопутна територія, водна територія (внутрішні води, прикордонні води,
територіальне море), повітряне простір.
Юрисдикційна територія – це територія, на яку розповсюджується
юрисдикція певної держави (простір, в межах якого діє національне
законодавство). За формулою: фактична територія+ території з особливим
правовим режимом ( ділянки місцевості, які в географічному розумінні не
відносяться до певної держави, однак відпадають під її юрисдикцію внаслідок
тих правих, які закріплюються у міжнародно-правових актах). (Зони екс-
територіальності – ділянки території певної держави, на яких розташовуються
посольства, консульства, іноземні військові суди, частини . Однак , за умови
якщо існує спеціальна угода між державами на міжнародному рівні. ( На терит.
Німеччини у укр посольстві – ви на території України. Окуповані території –
території на яких діє принцип обмеженого суверенітету, оскільки всі
повноваження на окупованій території передаються країні, яка фактично
захопила територію.
Значення території полягає у тому, що:
а) вона визначає межі впливу держави;
б) характеризує межі поширення державного суверенітету;
в) вона є умовою визнання держави самостійним суб’єктом
міжнародних відносин.
2. Суверенітет держави. Суверенітет – це комплексна ознака, що
характеризує верховенство державної влади в середині країни та її

6
незалежність як суб'єкта міжнародних відносин. Із зазначеного визначення
випливає, що суверенітет має дві форми прояву: внутрішню та зовнішню.
Внутрішня форма суверенітету характеризує державу, як засіб
управління суспільством, визначає її особливості в межах території самої
держави.
Зовнішня форма суверенітету характеризує діяльність держави поза її
межами та визначає статус держави як суб’єкта міжнародних відносин.
В літературі розрізняють державний, національний та народний
суверенітет.
Державний суверенітет передбачає верховенство влади в країні та її
незалежність у внутрішній сфері, тобто повнота законодавчої, виконавчої та
судової влади на її території, що виключає підкорення владі іноземних держав.
Національний суверенітет передбачає реальну можливість нації, що
складає все населення реалізувати, своє право на самовизначення шляхом
утворення незалежної, національної, суверенної держави. Суверенітет нації
відображає повновладдя та є результатом реалізації права нації на
самовизначення і реалізується через права нації.
Суверенітет народу передбачає визнання народу єдиним джерелом
влади в державі та реальну можливість населення брати участь в управлінні
державними справами шляхом реалізації інститутів демократії.
В юридичній літературі виокремлюють наступні ознаки суверенітету,
що характеризують його як самостійний політико-правовий феномен.
1) Верховенство влади, що характеризує можливість:
- існування на території держави лише однієї державної влади;
- можливість держави визнавати неправомірними рішення будь-якої
влади;
- можливість держави конституційно закріплювати гарантії прав та
свободи людини;
- можливість держави конституційно закріплювати та гарантувати права
та свобод людини.

7
 2) Незалежність суверенітету передбачає:
- здатність вирішувати проблеми без втручання іншої влади;
- право вирішувати міжнародні проблеми без втручання інших держав;
- можливість знаходження компромісу мирним шляхом;
- проведення власної політики на основі норм міжнародного та
національного права.
При цьому необхідно зазначити, що незалежність повинна розглядатись
не буквально, а як можливість приймати самостійні рішення у політико-
правовій сфері.
3) Неподільність суверенітету характеризує:
а) самостійність держави у вирішенні її територіальних проблем з іншою
державою;
б) можливість самостійно вирішувати питання державного устрою;
в) можливість самостійно вирішувати питання щодо входження та
виходу держави з міжнародних державних утворень.
4) Єдність суверенітету:
- як ознака держави, суверенітет не може бути частково переданий іншим
суб'єктам політико-правових відносин або розподілений між ними;
- виступає цілісною політико-правовою категорією;
- наявність єдиної державної влади, що має політичний та публічний
характер;
- здійснення влади за допомогою спеціально створених органів та
організацій;
- здійснення влади за принципом розподілу її на законодавчу, виконавчу,
судову.
3. Наявність особливого апарату публічної влади.
В межах зазначеної ознаки держави публічність влади характеризується:
а) ступенем її поширення в межах певної території;
б) загальнообов’язковістю прийнятих рішень та здатністю забезпечувати
необхідний порядок в суспільстві;

8
 в) неможливістю невиконання цих рішень певними суб’єктами;
г) необхідність прийняття цих рішень на основі міжнародного та
національного права;
д) наявністю чітко визначених засобів впливу, які застосовуються у
випадку невиконання цих рішень.
4) Наявність системи правових норм, які забезпечують
загальнообов’язковість прийнятих рішень в державі. Ці норми
реалізуються державою для впорядкування суспільних відносин.
Така ознака держави передбачає передусім можливість держави в особі
уповноважених органів держави володіти монополією на правотворчість,
правореалізацію та правозастосування.
5) Наявність системи податків тобто виплат, що використовуються на
фінансування соціального забезпечення, охорону здоров’я, науку, освіту,
культуру. Побудова чіткої системи податків – одна з головних умов
ефективного функціонування економічної системи держави, що передбачає
сукупність взаємопов'язаних та взаємообумовлених доходів, зборів, платежів у
бюджет та державні фонди, а також механізм їх нарахування та утримання.
6) Визнання міжнародним співтовариством.
До факультативних (додаткових) ознак держави можливо віднести наявність
громадянства, писаної конституції, збройних сил, національної грошової
одиниці, державної символіки, а також визнання міжнародним
співтовариством.
Зазначені вище ознаки надають можливість відмежувати державу від
суспільних інститутів та недержавних формувань.

Типологія держави

Тип держави — сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які

проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на
однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні
загальносоціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності,
9
аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.
Тип держави характеризується:
• класом або соціальною групою, що перебуває при владі;• системою
виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується;
• системою методів і засобів, які застосовує ця влада для захисту
виробничих відносин і форм власності;
• реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики
держави, її справжньою роллю у суспільстві;
• рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і
особи.
Перші спроби дослідження загальних закономірностей формування та
функціонування держав були зроблені ще Арістотелем, виокремлює правильні
та неправильні держави. Правильні форми – це монархії (одноособова влада
монарха спрямована на досягнення суспільного блага), аристократії (влада
“кращих”, що спрямована на захист державних та суспільних потреб),
демократії (владні повноваження здійснюються безпосередньо народом). До
неправильних Арістотель відносить деспотію (необмежена влада тирана),
олігархію (існування вузького кола з представників влади, що переймаються
виключно власними матеріальними інтересами) та охлократія - “влада
натовпу”.
Відомий французький філософ Жан Боден, розподіляв всі народи, що
проживають на земній кулі, а відповідно і всі держави світу на три категорії за
географічним критерієм – південні, північні та середні. Південні народи, на
думку філософа перевершують всі інші народи силою розуму. Північні народи
відрізняються фізичною силою, а середні народи перевершують північні за
розумом, але поступаються в силі, південні народи перевершують у силі,
проте поступаються в хитрощах та витонченості.
Так, Г.Еллінек виокремлює ідеальний та емпіричний тип держави.
Ідеальний тип держави – це не той тип, який існує в дійсності, а який має
існувати.

10
 В межах емпіричного типу держави відбувається співставлення реально
існуючих держав одна з одною.
У сучасній літературі досить часто використовуються також інші
критерії типізації держав. Так Г. Кельзен вважав, що типізація здійснюється на
підставі існування так званої ідеї “політичної свободи”. У зв'язку з цим
виокремлюють два типи державності: демократія та автократія.
Також типологізацію держав можливо проводити і за такими критеріями
як: за політичним режимом (демократичні та антидемократичні), ставленням
до релігії (теократичні та світські); за формою державного правління
(республіканські, монархічні); за формою державного устрою (унітарні та
федеративні); за географічним положенням ( західні, східні, європейські,
азіатські, африканські) тощо.
Тому враховуючи різноманітність точок зору пов'язаних з проблемою,
що розглядається доцільним буде їх об'єднання в межах двох підходів –
моністичного та плюралістичного.
Поняття формаційного підходу до типології держав
Тривалий період часу найбільш поширеним в юридичній літературі
був формаційний підхід до типології держави. Він був обґрунтований
К.Марксом та Ф.Енгельсом та розглядав суспільно-економічні формації в
якості головного критерію, що характеризує будь-яку державу.
У відповідності до формаційного підходу до типології держав
основними історичними типами держав є: рабовласницькі, феодальні,
буржуазні та соціалістичні (перехідні) держави.
Рабовласницька держава є історично першим типом державної
організації, що виникає на руїнах первісного суспільного ладу у зв'язку з
розподілом суспільства на класи та зародженням перших соціально не
однорідних сил у вигляді рабовласників та рабів.
Відповідно до формаційного підходу феодальна держава є другим
історичним типом держави. Феодальна держава розглядається як знаряддя
організованого насильства над кріпосницькими селянами, орган диктатури

11
феодалів.
Буржуазна держава — третій історичний тип держави, запропонований
формаційною типологією. Згідно з цією теорією капіталістична держава
забезпечує умови буржуазної експлуатації, в її основі — приватна власність на
засоби виробництва, яка поділяє суспільство на два класи: буржуазію та
пролетаріат.
Нарешті, ще один історичний тип держави, що виокремлюється в
рамках формаційної теорії, — соціалістична держава, розглядалася як
організація політичної влади трудящих на чолі з робітничим класом, як
диктатура пролетаріату.
В процесі дослідження формаційного підходу до типології держав
виокремлюються як негативні так і позитивні риси такого підходу. Головні
недоліки такого підходу полягають у тому, що:
1) теорія соціально-економічних формацій була розроблена на основі
матеріалу європейських країн. Західні ж країни відрізняли власною
специфікою державної організації, тому не входили у межі формаційної теорії;
2) розвиток суспільства і держави характеризується як одночасний та
попередньо визначений тобто одна формація закономірно змінюється іншою,
більш прогресивною.
3) в межах зазначеного підходу дещо перебільшується роль економічних
відносин перед політичними і соціальними;
4) перебільшення ролі соціалістичної держави, представлення її як
вищого не експлуататорського типу держави (всі інші типи визначаються як
експлуататорські й неповноцінні);
5) абсолютизація класового підходу, ігнорування загальносоціальної
ролі держави.
Незважаючи на недоліки, у рамках марксистського вчення про
суспільно-економічні формації і тип держави було отримано чимало цінних
результатів.
По-перше, встановлена залежність типу держави, класової

12
приналежності влади від характеру економіки, способу виробництва, від
суспільно-економічної формації. Влада в державі, як правило, належить
економічно панівному класу, в руках якого знаходяться засоби виробництва.
По-друге, були об'єднані в одні класифікаційні групи держави, що
мають єдиний — по відображенню класових інтересів — характер влади. На
цій основі виділені рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична
держави, влада в яких належала відповідно рабовласникам, феодалам,
буржуазії і трудящим на чолі з робітничим класом.
По-третє, з'явилася можливість виявляти загальне й особливе в
організації, функціонуванні та розвитку держав, що входять у зазначені типи.
І нарешті, по-четверте, були виявлені закономірності зміни одного типу
держави іншим — відповідно до зміни суспільно-економічних формацій.
Інший підхід до типології держав – цивілізаційний, що заснований на
врахуванні не тільки економічних факторів розвитку держави, але і
географічного, релігійного, психологічного, культурного та інших
особливостей.
Цивілізаційний підхід – це один із сучасних підходів, який був
заснований А. Тойнбі (1889-1975), який в основу класифікації поклав ідею
співвідношення держави і права з суспільно-економічним устроєм але з
врахуванням духовних і культурних факторів суспільного розвитку
Таким чином, відповідно до цивілізаційного підходу:
- сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил, так
і накопиченням, спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки;
- політика держави — не стільки продукт гри соціальних сил, скільки
результат впливу світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації;
 розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх
типи.
У відповідності до цивілізаційного підходу до типології держав
розрізняють їх наступну класифікацію за різноманітними критеріями.
За рівнем економічного розвитку:

13
 а) доіндустріальна держава, рівень розвитку якої є нижчим світових
стандартів;
б) індустріальні держави, рівень розвитку яких відповідає світовим
стандартам;
в) постіндустріальна держава, рівень розвитку яких перевищує світові
стандарти.
За способом здійснення влади:
а) демократичні держави, що гарантують реальність інститутів
безпосередньої та представницької демократії;
б) антидемократичні, влада в яких здійснюється насильницьким
шляхом.
За характером функцій держави:
а) соціальні держави, в яких перевага надається соціальним функціям
держави;
б) асоціальні, в яких перевага надається економічним та політичним
функціям держави.
По відношенню до права:
а) правові держави, діяльність яких засновується на правових приписах;
б) неправові, де лише декларується відповідальність перед народом та
правом.
По відношенню до релігії:
а) світські держави, де релігійні організації є відокремленими від влади
та позбавлені юридичних та політичних функцій;
б) клерикальні держави, в яких певна релігія набирає статусу державної і
займає основне місце серед інших конфесій;
в) теократичні держави, в яких державна влада належить церкві, яка і
визначає статус державної релігії. Релігійні норми є джерелом законодавства, а
глава держави є одночасно і релігійним діячем;
г) атеїстичні, де релігійні погляди переслідуються законом, а релігійні
організації контролюються державою.

14
За зовнішньою політикою:
а) миролюбні держави, які вирішують проблеми на основі норм
міжнародного права;
б) агресивні держави, які вирішують проблеми силовими засобами;

15