Шитіков Владислав

Семінар

04.10.22

1. Дуалізм цивільного права.

2. Джерела цивільного права Швейцарії.

3. Уніфікація цивільного права в ЄС

Відповідь

1.Дуалізм цивільного права

Перш за все потріно розділити як Монізм та Дуалізм

Монізм це приватні відносини,регулюються окрмим кодексом,функції,способи,єдині принципи

Дуалізм від цивільного обороту відокремлюються норми, які регулюють комерційну

діяльність і існує 2 кодекси: Цивільний та Торговий,при цьому особливістю торгівельного
кодексу немає ЗЧ, а загальні засади в Цивільному кодексі є єдиними як для цивільного, так і
для торговельного права

Торгівельний кодекс не може існувати без цивільного права, цивільне право – загальне,
торгове - спеціальне право.

Особисто для мене існує 2 вида дуалізму,а саме класичний дуалізм існування паралельно 2
систем права (окремо цивільне і окремо торгівельне право)

Та квазідуалізм дуалізм, при якому існує єдина система права, але виражена в 2 НПА
(Франція, Німеччина)

Причини виникнення дуалізму:

1. 18 -19 ст. – станова замкненість суспільства ( торгівлею мали право займатись лише купі,
тому для них виникають окремі правила),

2. специфіка діяльності комерсантів, цивільне право не встигало орієнтуватись на торговий

оборот, треба було дуже швидко вносити зміни, тому вирішили відокремити такі відносини,
спершу торгові відносини регулювались торговими звичаями, а згодом з’явились торгові
кодекси. Такі кодекси прийняли Франція: Цивільний кодекс Наполеона, Французький
торговий кодекс (втратив чинність і прийнятий Комерційний кодекс Франції) та Німеччина:
НЦУ 1806 і Німецьке торгове уложення 1807; в Італії існував Торговий кодекс 1805, але
згодом прийнятий ЦК - тобто Італія перейшла до моністичного регулювання, в Голандії в 19
ст. існував також торговий кодекс, в 20 ст. перейшли до моністичного регулювання. При
створенні цивільного кодексу України голландці не пропонували запроваджувати
господарський кодекс.

Особисто для мене дивно,що Франція досі продовжує теорію дуалістичного

регулювання,хоча весь світ навпаки керується моністичною.
У рамках цивільно-правової моністичні системи співіснують в даний час дві основні
підсистеми, дещо відокремлені один від одного:

1. Абсолютний цивільний монізм (голландська підсистема), для якого характерна орієнтація

виключно на цивільну кодифікацію, де немає не тільки торгової, але навіть особливої
кодифікації навігаційного типу. Ця модель може бути представлена в наступному вигляді -
Цивільний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс.

Така модель спостерігається в Нідерландах.

2. Помірний цивільний монізм (італо-російська підсистема), якій властиво наявність як

цивільної кодифікації, так і Кодексу Торгового мореплавства, за відсутності спеціального
Торгового кодексу. Дана модель найбільш яскраво виражена в Італії і Росії і може бути
представлена в наступному вигляді - Цивільний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс,
Навігаційний кодекс (або) Кодекс торговельного мореплавства.

2. Джерела цивільного права Швейцарії.

З 1886 року законодавство в області цивільного права було повністю віднесено до

компетенції федерації, а вже в 1907 році набув чинності перший цивільний кодекс Швейцарії.
(ШКЦ) Швейцарський цивільний кодекс складається з чотирьох книг:
 «Суб'єкти права — особи фізичні і юридичні»
 «Сімейне право»
 «Спадкове право»
 «Право власності»

Якщо говорити про Швейцарський зобов,язальний закон,то він складається з п'яти

великих розділів:
 «Загальні положення про зобов,язання»
 «Окремі види зобов,язань»
 «Торгові товариства»
 «Торгова реєстрація, право на фірму, торгове рахівництво»
 «Цінні папери»

До часу появи швейцарських кодифікувань вже в наявності були всі чинники, що привели до
зміни ролі судової практики, до розуміння того, що реалізація ідеї верховенства закону,
обмеження функцій суду тим, що лише виносить рішень по конкретній справі на основі
тлумачення і застосування норм закону вже неможливі. Явно признається наявність пропусків в
законі. Розпорядження закону повинні бути такими, щоб їх можна було легко пристосувати до
нових, змінюються умов, а це — справа суду.
Вельми істотним для характеристики швейцарських кодифікувань є і той акт, що в Швейцарії (в
протилежність Німеччини) не було дворянства, зацікавленого в збереженні феодальних норм. В
той же час необхідно було врахувати вимоги фермерів, ремісників, які вели патріархальне
господарство, але були залучені в капіталістичний оборот, що викликало необхідність
створення нових правових норм, відповідних таким вимогам. Законодавець не пішов по шляху
видання двох окремих кодексів, виходячи перш за все з того, що принципи, які у минулому
були специфічними для торгового права, до початку століття придбали більш загальний
характер і повинні були лежати в основі загальних норм цивільного права, що і було зроблено.

3. Уніфікація цивільного права в ЄС

Уніфікацією норм цивільного і торгового права зарубіжних країн є приведення норм
різних країн до узгодженості, єдності; усунення суперечностей.

Звичайно, цивільне право розвивається досі переважно в межах національних правових

систем. Разом з тим, відбувається наближення останніх через згладжування найбільш
суттєвих розбіжностей і взаємного запозичення відповідних цивільно-правових конструкцій.
У сучасному світі спостерігається й тенденція до уніфікації цивільного права в міжнародному
масштабі. Це зумовлюється багатьма причинами: виникненням міжнародних монополій
(транснаціональних корпорацій), зростанням обігу й значення міжнародних економічних
зв’язків, економічною й політичною інтеграцією, утворенням міжнародних організацій.

Взагалі цивільному праву притаманний певний консерватизм, який досить важко побороти.
Зберігаються розбіжності в соціально-економічних відносинах, суттєві національні
відмінності та традиції, тому вважається, що для більш тісного зближення та переходу
правового регулювання на міждержавний рівень цивільне право ще не готове. Уніфікація на
міждержавному рівні на сьогодні можлива тільки у сфері міжнародного приватного права.
Найбільш реальною вона є в межах Європейського співтовариства.

У науковій юридичній літературі розрізняють такі види уніфікації:

 регіональна — у межах певного регіону (наприклад, Скандинавські країни (Швеція,

Норвегія, Данія) прийняли низку уніфікованих законів із питань торгового права;
країни ЄС здійснюють заходи щодо уніфікації різних правових інститутів у сфері
підприємницького права;

прикладом може бути й Конвенція країн СНД про правову допомогу та правові
відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах

 універсальна — виходить за межі регіонів чи є всесвітньою;

наприклад Женевська вексельна (1930 р.) і Женевська чекова (1931 р.) конвенції
Женевська Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.)
Конвенція ООН про міжнародні договори купівлі-продажу (Відень, 1980 р.)

 на основі двосторонніх угод (як правило такі угоди укладаються в кожній державі й
стосуються правової допомоги в цивільних та сімейних справах)

 зближення правових систем (континентальної та англо-американської).

Основними способами уніфікації цивільного й торгового права зарубіжних країн є
укладання міжнародних угод

розроблено дві основні концепції співвідношення міжнародного та внутрішнього права:

дуалістична й моністична,про них я згадував вище. За дуалістичною концепцією міжнародне
та внутрішнє право є принципово різними системами, мають окремі джерела та механізми
правового регулювання. За моністичною — внутрішнє та міжнародне право утворюють
єдину систему права, в якій у випадку колізії пріоритет надається нормам і принципам
міжнародного права. Багато країн (зокрема й Україна) дотримуються моністичної концепції
та вважають норми міжнародної угоди, учасниками якої вони є, частиною національного
права.

Найбільш повна єдність досягається, якщо в такій міжнародній угоді містяться норми, які
можуть входити до національного права без подальших змін (так звана пряма уніфікація).
Такі норми зберігають подвійну природу: стають частиною національного права й
продовжують залишатися частиною міжнародної угоди.

Прикладами таких угод є Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів
(Віденська конвенція), Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг, Конвенція країн ЄС
про право, яке застосовується до договірних зобов’язань (Римська конвенція).

Застосовується метод непрямої уніфікації, за якого норми, які містяться в міжнародній угоді,
є більш-менш визначними, а також змішаної уніфікації, за якої учасникам міжнародної угоди
дозволяється відхилитися від уніфікованих юридичних конструкцій під час введення норм до
національного законодавства