1

Лекція № 1
Тема: Цивільне право в системі права України
(2 год)
Питання
1. Поняття цивільного права:
а) цивільне право як галузь права
б) цивільне право як галузь законодавства
в) цивільне право як наука
г) цивільне право як навчальна дисципліна.
2. Предмет цивільного права:
а) майнові відносини
б) особисті немайнові відносини.
3. Метод цивільного права.
4. Відмежування цивільного права від суміжних галузей.
5. Система цивільного права.
6. Принципи цивільного права.
7. Функції цивільного права.

1. Поняття цивільного права.

У юриспруденції будь-якого цивілізованого суспільства базовими є
правові категорії «приватне» і «цивільне» право. Терміном «цивільне право»
в сучасних правових системах позначають переважно ту сферу (галузь)
права, яка регулює майнові та деякі немайнові відносини, що ґрунтуються на
юридичній рівності їхніх учасників.
Цивільне право своїм походженням і назвою зобов’язане
Стародавньому Риму, в якому термін jus civile застосовувався для позначення
права, створеного тим чи іншим народом, громадянами окремо взятої країни.
Інституції Юстиніана визначали цивільне право таким чином: «Те, що кожен
народ заснував для себе як право, є власне право його громадян (civitas).
 2

У XIX ст. було запропоновано новий критерій розмежування права

приватного від права публічного, згідно з яким зазначені галузі права
розрізняються за методом правового регулювання. Для публічного права
властиве регулювання відносин приписами імперативного характеру, які не
можуть бути змінені жодною приватною волею окремої особи. У відносинах
публічно-правового характеру все підкорено волі державної влади, в
регулюванні таких відносин застосовується метод влади і підкорення.
Однак між приватним і публічним правом немає і не може бути, як
зазначав Й. Покровський, «різкої демаркаційної лінії». Так, у приватному
(цивільному) праві застосовуються суто публічні інститути, наприклад,
державна реєстрація юридичних осіб, обмеження права власності тощо. Це
пояснюється існуванням особливостей деяких об’єктів права власності,
наприклад земельних ділянок; необхідністю захисту економічно слабшої
сторони; обмеженням виникнення і діяльності монополій тощо. Навпаки, у
публічному праві можна знайти приклади регулювання відносин на загальних
засадах цивільного права. Так, юридичні особи публічного права діють у
цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин,
тобто на власний розсуд, реалізуючи свої права на засадах свободи договору,
свободи підприємницької діяльності, якщо інше не встановлено законом.
Отже, приватні відносини визначають правила здійснення суб’єктивних
цивільних прав між учасниками відносин (як приватними особами) як способу
реалізації власних приватних (індивідуальних) інтересів на свою користь.
Публічні відносини виникають між особою та державою щодо спільного
користування благами певною групою осіб як засобу впливу держави на
відносини з метою підтримання правового порядку.
У відносинах, які опосередковує приватне право, держава як влада
не бере участі. Приватне право регулює суспільні відносини на засадах
координації суб'єктів. Перевагу у приватному праві мають диспозитивні
норми, які забезпечують використання в регулюванні суб'єктивного розсуду
учасників відносин.
 3

Приватне право – це норми, які захищають інтереси окремих осіб

в їх взаємовідносинах з іншими особами і які реалізуються не на владно-
правовій основі. До галузі приватного права відносяться норми, які
регулюють шлюбно-сімейні відносини, відносини власності, спадкування,
зобов’язальні відносини тощо. Приватне право, звичайно, протиставляють
публічному праву і є галуззю, в яку безпосереднє втручання держави
обмежене. Вона надає відомий простір автономії окремих осіб. Ця
автономія має свої межі, які визначаються публічним правом. Норми
публічного права повинні дотримуватись при будь-яких умовах і не можуть
бути змінені окремими особами. В сукупності доповнюючи один одного
приватне і публічне право утворюють суцільну систему права України.
Основу приватного права становить цивільне право як найцінніший
елемент усієї системи приватноправових утворень, що найбільш повно і
послідовно втілює в собі ознаки приватного права.
У першу чергу треба відзначити, що цивільне право – це сукупність
норм, тобто правил поведінки, встановлених або визнаних і підтримуваних
державою. Цивільне право, як і право в цілому, впливає на суспільні
відносини доведенням до їх учасників відповідних правових приписів, які
забезпечені у своєму здійсненні державним примусом чи можливістю його
застосування. Цивільне право забезпечує регулювання певної сфери
відносин: відносини власності, товарно-грошового обігу, сфери особистого
життя громадян, їх творчої та інтелектуальної діяльності. Найголовніша
частина відносин, які регулює цивільне право, це майнові відносини
вартісного характеру. В умовах переходу до ринкової економіки роль цієї
галузі права невпинно зростає.
Отже, цивільне право як галузь права – це сукупність правових норм,
які регулюють майнові та особисті немайнові відносини на засадах
юридичної рівності сторін, вільного волевиявлення та майнової
самостійності учасників, сукупність нормативно-правових актів, що містять
норми цивільного права.
Або
 4

Цивільне право як галузь права – це системна сукупність правових норм,

що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті
немайнові й майнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності,
вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, з метою
задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.
Зверніть увагу!!
Європейський суд з прав людини дотримується розширеного тлумачення
поняття цивільного права, а саме, поширює поняття «цивільні права» на окремі
приватно-публічні права людини, захист яких впливає на майнові права
цивільного характеру. Суд істотно розширив сферу застосування поняття
«цивільне право», включивши до предмета останнього ще й деякі приватно-
публічні відносини з пенсійного забезпечення і соціальних допомог. Це
відповідає розширеному тлумаченню поняття майна, яке використовується у
ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод.
При цьому в сучасній вітчизняній доктрині цивільного права дедалі
більшого поширення набуває розуміння цивільного права в широкому значенні,
що ґрунтується на ідеї ототожнення понять «цивільне право» та «приватне
право».
Цивільне право як галузь законодавства – це система нормативних актів,
у яких містяться цивільно-правові норми, що регулюють немайнові та майнові
відносини (власності і товарообігу), відносини, що складаються у сфері
інтелектуальної діяльності, а також відносини щодо охорони і захисту цих
особистих немайнових та майнових благ.
Цивільне право як наука – це систематизована певним чином
сукупність знань, теорій, ідей, що пояснюють: виникнення цивільного права як
галузь права і законодавства, призначення їх в суспільстві тощо. Це наука
про засоби отримання нових знань, необхідних для подальшого
удосконалення цивільного права, про цивільно-правове регулювання
суспільних відносин, про засоби ефективності такого регулювання. Вона
вивчає закономірності цивільно-правового регулювання суспільних
 5

відносин, акти цивільного законодавства. Вивчаючи цивільне законодавство,

наука виявляє його систему, ієрархію різного роду нормативних актів
цивільного законодавства, їх юридичну силу, визначає стан цивільного
законодавства, його відповідність потребам розвитку нашого суспільства,
визначає шляхи і засоби його удосконалення. У сферу цивільно-правової
науки входить вивчення цивільного права не тільки України, але і інших
країн як близького, так далекого зарубіжжя. Система науки цивільного
права містить теоретичні положення про предмет, метод, джерела цивільного
права, про цивільні правовідносини, про сутність і об’єкти цивільного права,
про угоди.
Цивільне право як навчальна дисципліна – це впорядковані та
систематизовані дані щодо основних цивільно-правових категорій та
постулатів. Предметом цивільного права як навчальної дисципліни слід
вважати вивчення цивільного права і науки цивільного права, теоретичних і
законодавчих категорій цивільного права, які розкривають зміст інститутів і
підгалузей цивільного права та практики застосування цивільно-правових
норм.

2. Предмет цивільного права.

Предмет правового регулювання - це певна частина суспільних
відносин, що регулюються нормами даної галузі права. Відповідно до ст. 1
ЦК України, цивільне право регулює майнові та особисті немайнові
суспільні відносини. Характерною ознакою цих відносин є те, що всі
вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій
самостійності їх учасників.
Зверніть увагу!!
Існує й інша думка, що цивільне право регулює три групи суспільних
відносин: майнові відносини, що пов'язані з використанням товарно-
грошової форми (відносини власності і відносини у галузі товарообігу);
 6

відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності; особисті

немайнові відносини.
Майнові відносини - це відносини між певними суб’єктами
(людьми чи особливими суб’єктами - юридичними особами) з приводу
майна. Майнові відносини, які належать до сфери цивільного права,
мають особливості, що стосуються характеру самих відносин і характеру
учасників цих відносин. Ринкова економіка передбачає активний обмін
матеріальних благ і їх присвоєння. Правове регулювання цих процесів
здійснюється за допомогою цивільного права, а саме таких його
правових інститутів, як право власності і зобов'язальне право, спадкове
право, реорганізація і ліквідація юридичних осіб. У літературі немає
єдності щодо питання про критерії розмежування майнових відносин, які
регулюються цивільним правом, від майнових відносин, що регулюються
іншими галузями права.
Характерною ознакою майнових відносин є те, що вони матеріальні,
об’єктивні, основуються на рівності їх учасників, є самостійними вольовими
відносинами і їх учасники відокремлені один від одного. Вони незалежні і
виступають один до одного як сторонні особи. За змістом майнові відносини
слід розуміти як знаходження майна у певної особи і перехід цих майнових
благ від однієї особи до іншої.
Слід мати на увазі, що для цивільного права важливими є не самі речі і
не способи їх виробництва, а вольові відносини між людьми, які спричинені
їх прагненням до задоволення різноманітних життєвих потреб. Цивільне
право вміщує норми, які дають змогу людині задовольняти свої потреби в
речах, але й встановлюють межі, в рамках яких суб'єкти можуть володіти,
користуватися, розпоряджатися своїм майном, не порушуючи при цьому
інтереси інших осіб. У суспільстві майнові інтереси однієї особи
переплітаються з подібними інтересами інших осіб і в своїй сукупній
взаємодії утворюють суспільні майнові відносини. Урегульовані правом,
такі відносини стають правовими майновими відносинами, знаходять свій
 7

прояв у правах осіб на майно. Ці права мають самостійний характер і

відрізняються від інших прав.
Одним з основних видів майнових прав є право власності.
Відносини власності закріплюють існуючий у суспільстві розподіл
матеріальних благ (засобів виробництва і предметів споживання),
виражають статику майнових відносин. Характерною ознакою цих відносин є
те, що власник наділений правом володіти, користуватися й розпоряджатися
належним йому майном. Суспільна суть цих відносин проявляється в
тому, що власник є уповноваженою особою. Він може зажадати від кожного,
хто порушує його права, припинити порушення. Для права власності немає
значення поведінка власника стосовно належного йому майна до того
моменту, поки власник не вийде за межі дозволеного законом. Іншим
видом майнових відносин є відносини у галузі товарообігу. Ці відносини
називають товарно-грошовими, оскільки вони виникають на базі товарного
виробництва і відображають рух товарів від виробника (або посередника) до
споживача, а також добровільний опосередкований вартістю перехід
матеріальних благ від одних суб'єктів до інших. Ці відносини, як
правило, в умовах товарного виробництва мають вартісний характер. Товар
обмінюється на певну кількість грошей. На відміну від відносин власності,
котрі відображають статику майна, товарно-грошові відносини відображають
його динаміку. Так, якщо власник виявить бажання розпорядитися своїм
майном шляхом передачі його іншим суб'єктам у власність або у
користування, маючи намір отримати за це обумовлену суму грошей, то він
стане учасником товарно-грошових відносин. Найчастіше такі відносини
виникають у сфері підприємництва, а також при задоволенні особистих
потреб громадян (договір купівлі-продажу).
Майнові відносини виникають: а) між фізичними особами; б) між
фізичними і юридичними особами; в) між юридичними особами; г) з участю
держави і фізичних або юридичних осіб. Слід також мати на увазі, що не всі
майнові відносини регулюються цивільним правом.
 8

Зверніть увагу!!
Значна частина майнових відносин є предметом регулювання
інших галузей права. Так, майнові відносини, що виникають у зв'язку із
сплатою податків, митних зборів, адміністративних штрафів, регулюються
фінансовим і адміністративним правом. Тому відповісти на запитання, які
майнові відносини регулюються цивільним правом, можна таким чином:
ті майнові відносини, в яких державні організації виступають не як
суб'єкти влади, а як рівноправні (звичайні) суб'єкти. Відносини, що
виникають у сфері інтелектуальної діяльності, ґрунтуються на нормах
двох самостійних правових інститутів, які склалися у цивільному праві і в
цивільному законодавстві, авторського права і права промислової власності.
Ці відносини виникають у зв'язку зі створенням, використанням, охороною
винаходів, промислових зразків, товарних знаків, фірмових найменувань,
раціоналізаторських пропозицій, секретів виробництва і селекційних
досягнень, творів науки, літератури і мистецтва, інших результатів
інтелектуальної діяльності. Чинним законодавством всі результати творчої
діяльності визнані товаром. Вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних
угод. В умовах ринкової економіки це має істотне значення, оскільки
результати творчої діяльності в такий спосіб стають об'єктами цивільного
обороту і створюють власний ринок духовної і науково-технічної
продукції. Суб'єктами цих відносин, як і майнових, можуть бути як
громадяни, так і юридичні особи й держава.
Особисті немайнові відносини – це відносини, що виникають з
приводу немайнових благ, в яких здійснюється індивідуалізація особистості
громадянина чи організації завдяки виявленню і оцінці їх моральних і
інших соціальних якостей. Особисті немайнові відносини, в свою чергу
підрозділяються на: особисті немайнові, не пов’язані з майновими
(тобто суто особисті немайнові відносини, що до останнього часу
мали незначний обсяг і розглядались як невідчужувані нематеріальні
 9

права осіб (честь, гідність тощо)) і особисті немайнові, пов’язані з

майновими (належать до виключних прав).
В науці існує думка, що особисті немайнові відносини не
регулюються цивільним правом, оскільки не мають оціночно-вартісного
характеру (завдяки нематеріальній природі їх об'єктів). У даний час,
враховуючи прийнятий Верховною Радою України ЦК, де мають місце
глава 15 «Нематеріальні блага» і глава 20 «Особисті немайнові права
фізичної особи», більш прийнятною слід вважати думку, що цивільне
право не лише охороняє особисті немайнові відносини, а й регулює їх.
Звісно, цивільне право не наділяє фізичну особу честю, життям,
особистою свободою тощо. Ці права належать фізичній особі від
народження і тривають довічно. Цивільне право констатує лише
наявність цих прав у особи і регулює порядок їх здійснення.
Для особистих немайнових відносин характерні такі ознаки:
 вони позбавлені економічного змісту;
 предметом особистих немайнових відносин є нематеріальні блага (ім’я,
честь, гідність, авторство, право на життя, охорону здоров’я, на сім’ю,
безпечне довкілля, на свободу і особисту недоторканість тощо; для
юридичних осіб – недоторканість ділової репутації, таємниця
кореспонденції, право на найменування, товарний знак тощо). Вони
виникають з приводу таких нематеріальних благ, котрі невід’ємні від
особи;
 особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом,
тісно пов’язані з особою суб’єкта і їх можна поділити на дві групи:
особисті немайнові права на нематеріальні блага, які породжують
можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального
блага. Такими є права на результати інтелектуальної діяльності (авторське
право, право на винаходи, промислові зразки, торгівельну марку,
комерційне найменування тощо). При цьому самі результати
 10

інтелектуальної творчості можуть бути будь-якої матеріальної форми, яка

їх перетворює на товар (винахід, опублікований роман тощо);
особисті немайнові права на нематеріальні блага, які не породжують
у їх носія права на грошову винагороду чи інше матеріальне благо. До
них належать право на честь, гідність, ділову репутацію, право на життя і
здоров’я, на особисту та сімейну таємницю тощо.

Юридична рівність суб’єктів цивільних (приватних) відносин

обумовлена тим, що у цій сфері підпорядкованість одного суб’єкта іншому
є неможливою. Тут ідеться саме про юридичну рівність, яка не залежить
від майнового стану учасників цивільних (приватних) відносин, що може
бути нерівним (неоднаковим). Норми цивільного права виходять від рівності
правового положення сторін, їх не підпорядкованості. Це означає, що жоден
із суб’єктів цивільного права не може визначати з власної ініціативи
поведінку іншого суб’єкта, на відміну від інших галузей публічного права
(адміністративного, фінансового тощо).
Вільне волевиявлення суб’єктів цивільних (приватних)
відносин є проявом автономії їх волі, що забезпечує можливість кожному
з них вільно вирішувати питання, пов’язані перш за все з участю чи
неучастю їх у певних цивільних відносинах, із визначенням їх
узгодженого змісту на власний розсуд, у тому числі й шляхом
саморегулювання у сфері договірних (правочинних) відносин.
Майнова самостійність суб’єктів цивільних (приватних)
відносин знаходить свій прояв у майновій відокремленості кожного з
учасників цих відносин. При цьому, як наголошує Р. Майданик,
майнову самостійність учасників цивільних відносин не слід
ототожнювати з обов’язковою наявністю у них певного майна, що
належить їм на певному правовому титулі. Відсутність у певного суб’єкта
майна на певному титулі не тягне за собою неможливості віднесення
суспільних відносин за його участю до цивільно-правових.
 11

3. Метод цивільного права.

Між предметом правового регулювання, який відповідає на питання, що
регулює та чи інша галузь права, і методом правового регулювання , який
відповідає на питання яким чином це відбувається, існує не тільки тісний
зв’язок, а обумовленість методу предметом правового регулювання.
Цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин - це
сукупність прийомів та способів впливу на майнові та особисті
немайнові суспільні відносини, які характеризуються юридичною рівністю,
диспозитивністю і ініціативою в формуванні і реалізації цивільних
правовідносин, покладання мір майнової відповідальності і захисту (у
випадках порушення цивільних прав), які виконують в основному
відновлюючу функцію.
Цивільно-правовому методу правового регулювання властиві
наступні ознаки:
 юридична рівність.
 диспозитивність (головна ознака). Під диспозитивністю в
цивільному праві розуміється: заснована на нормах даної
галузі права юридична свобода(можливість) суб’єктів
цивільних правовідносин обрати лінію поведінки.
 ініціатива в формуванні і реалізації цивільних правовідносин.
Ініціативність суб’єктів цивільного права полягає в тому, що
- перший крок у розвитку вказаних відносин належить, як
правило, самим суб’єктам цивільного права.
 майновий характер мір цивільно-правової відповідальності.
Характерна особливість цього елемента цивільно-правового
регулювання полягає в тому, що:
1. міри відповідальності не роблять безпосереднього впливу на
особистість правопорушника, а впливають на його майнові інтереси, тобто
цивільно-правова відповідальність є майновою;
 12

2. за шкоду, заподіяну одними особами можуть нести відповідальність

інші;
3. цивільно-правова відповідальність заснована на принципі
повного відшкодування шкоди;
4. відповідальність заснована на презумпції вини відповідача.

Отже, диспозитивні начала методу цивільного права проявляються у

диспозитивних правових нормах, які надають суб'єктам цивільного права
можливість у певних межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовувати
ті чи інші належні їм цивільні права і обов'язки. Як результат цього, договір
чи одностороння угода є не лише юридичними фактами, а й засобами
врегулювання змісту цивільних прав та обов'язків.
Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не означає, що в
ньому відсутні імперативні норми. Але вони не є визначальними. В
основному цивільні правові відносини формуються під впливом
диспозитивних норм. Виходячи із засад рівності і незалежності учасників
цивільних правовідносин, закон надає можливість вирішувати спори, що
виникають між ними, або безпосередньо самим учасникам конкретних
відносин на підставі взаємної домовленості або спеціально створеним для
розгляду таких спорів державним органам чи третім особам. Важливим є те,
що такий орган не повинен бути пов'язаним з жодною із сторін особистими,
майновими або адміністративними відносинами, оскільки за наявності
такого зв'язку буде порушено принцип рівності сторін.

4. Відмежування цивільного права від суміжних галузей права.

Кожна галузь права відзначається самостійним предметом і
методом правового регулювання. Основними галузями права, які
межують з цивільним правом, є: адміністративне, трудове, фінансове,
сімейне, природо-ресурсне, цивільно-процесуальне та кримінальне право.
 13

Частина 2 статті 1ЦК України вказує на неможливість застосування

до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому
владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових,
бюджетних відносин цивільного законодавства. Це означає, що цивільні
правовідносини у цих випадках не виникають.
Від адміністративного права цивільне відрізняється тим, що
адміністративне право належить до сфери зобов'язувального правового
регулювання, а цивільному праву властивий дозвільно-диспозитивний
характер. Організаційним відносинам, які регулюють адміністративне
право, властивий характер влади і підкорення, що в цивільному праві, де
сторони не мають змоги і не повинні діяти на засадах примусу,
неможливе.
Кримінальному праву властива чітко визначена правоохоронна
функція, яка виражається у тому, що ним встановлені заборони, в тому
числі й у сфері відносин, які належать до цивільних правовідносин, і
порушення цих заборон тягне за собою застосування кримінального
покарання.
Цивільне процесуальне право регламентує відносини, що
стосуються порядку і процедури вирішення цивільно-правових спорів,
тобто відносини, пов'язані з цивільним процесом, а цивільне право є
матеріальним правом, яке у своїх нормах регулює сутність відносин, що
становлять предмет цивільного права.
Природо-ресурсне право регулює відносини, які виникають з
приводу таких об'єктів, як земля, ліси, води, інших об'єктів, створених
природою, що викликають особливості правового регулювання, тісно
пов'язаного з цивільно-правовим регулюванням.
Прийняття Земельного кодексу України зумовило більш широке
втягнення природних об'єктів у товарообіг, розповсюдження на них
вартісного характеру, що викликає щодо них застосування можливостей
 14

цивільно-правового регулювання, яке дістало відображення в главі 27 ЦК

України «Право власності на землю (земельну ділянку)».
Цивільне і трудове право межують між собою. Вони мають багато
спільних рис, але мають і суттєві відмінності,пов'язані з тим, що
предметом трудового права є трудові відносини, тобто відносини,
пов'язані з використанням праці людини. Майнові відносини, які регулює
трудове право, позбавлені застосування методу юридичної рівності сторін,
а натомість визначається перевага юридичних інтересів працівника.
Майнові відносини стосуються не лише цивільного, а й
фінансового права. Різниця між ними суттєва. Майнові відносини, що
належать до фінансового права, виникають у процесі діяльності органів
державної влади. Це – організаційно-майнові відносини, що зумовлені
владною діяльністю держави в особі уповноважених її органів з приводу
створення, розподілу і використання нею фондів і коштів. Засновані
вони на адміністративному або іншому владному підкоренні однієї
сторони іншою,застосовуються в податкових та інших фінансових і
адміністративних відносинах.
Цивільно-правові відносини близькі до сімейно-правових, проте
відмежовуючою їх ознакою є відсутність у майнових сімейно-правових
відносинах вартісної ознаки і в значній мірі сімейно-правовий характер
визначення їх учасників.

5. Система цивільного права.

Право - це не просто сукупність правових норм, а й певна їх система.
Правова система складається з галузей права, кожна з яких, в свою чергу
також системно організована, має свій предмет і метод регулювання,
свою структуру розподілу правових елементів. Елементами правової
структури є юридичні норми та інститути. Цивільне право, як і інші галузі
права, має свою систему. Структуризація цивільно-правових елементів
 15

проводиться не стихійно, а на підставі вироблених наукою і практикою

загальних підходів.
Існують такі підходи до побудови системи цивільного права.
Інституційний підхід він передбачає розподіл правових норм за окремими
інститутами. Під цивільно-правовим інститутом розуміють групу цивільно-
правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини (відносини
найму, купівлі-продажу, спадкування тощо).
Пандектний підхід. Його суть полягає в тому, що він передбачає
виділення загальної частини цивільного права і відокремлення речового
права від зобов'язального. Цивільне право України будується за
Пандектною системою. Можливість виділення загальної частини цивільного
права свідчить про те, що окремі інститути галузі мають спільні
характеристики, які фактично можуть бути відокремлені в самостійний блок
(вони утворюють Загальну частину цивільного права – це норми про: основні
положення; суб’єктів та об’єкти цивільних прав; правочини; представництво
і довіреність; строки і терміни у цивільному праві та позовна давність).
Інші ж, які регулюють безпосередньо конкретні майнові та особисті
немайнові відносини, утворюють Особливу (спеціальну) частину цивільного
права. До них належать норми про: особисті немайнові права; речове право;
право інтелектуальної власності; зобов’язальне право; спадкове право.

6. Принципи цивільного права.

Правовий принцип - це певне начало, керуюча ідея, у
відповідністю з якою здійснюється правове регулювання суспільних
відносин. Принцип цивільного права - це виявлені в його нормах
фундаментальні положення, у відповідності з якими здійснюється
регулювання майнових і особистих немайнових відносин. Принципи
цивільного права тісно пов'язані з предметом і методом регулювання
цивільно-правових відносин. Вони мають визначальне значення при
застосуванні цивільно-правових норм.
 16

Керуючись принципами права, законодавець проводить

удосконалення цивільного законодавства, врегульовує ті суспільні відносини,
які раніше цивільним правом не регулювалися. Становлення і розвиток
цивільного права базується як на загально-правових принципах, так і на
спеціальних. Загально-правові принципи визначаються в Конституції
України. Вони поширюються на всі галузі права (принцип демократизму,
гуманізму, верховенства права, законності).
До спеціальних слід віднести такі принципи:
 створення рівних умов для розвитку всіх форм власності та їх
захисту;
 закріплення рівності прав і обов'язків суб'єктів цивільного права;
 поєднання інтересів особи і суспільства;
 матеріальної зацікавленості суб'єктів цивільно-правових
відносин;
 трудового характеру створення і примноження доходів суб'єктів
цивільно-правових відносин;
 недопущення такого здійснення цивільних прав, яке б
суперечило їх призначенню;
 захисту цивільних прав від будь-яких порушень та інші.
Принцип створення рівних умов для розвитку всіх форм власності
та для їх захисту. Він полягає в тому, що всі форми власності в державі є
рівними. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Особи можуть мати майно на праві спільної власності. Держава
безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права
власності та забезпечує їм рівні умови захисту права власності.
Принцип закріплення рівності прав і обов'язків суб'єктів
цивільного права. Втіленням цього принципу в законодавстві говориться,
що власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди
навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом
інтереси громадян, юридичних осіб і держави.
 17

Принцип поєднання інтересів особи та суспільства. В Україні

проголошується право кожного громадянина на одержання частки з
суспільних фондів споживання. Кожен громадянин має право у
відповідності із законодавством України користуватися природними
об'єктами для задоволення власних потреб і зобов'язаний охороняти землю,
повітряний простір, водні та інші ресурси, сприяти їх відновленню як
першооснов свого життя і життя суспільства.
Принцип матеріальної зацікавленості суб'єктів цивільно-правових
відносин. Цей принцип має своє втілення в нормативному положенні,
згідно з яким власникові надається право на свій розсуд володіти,
користуватися й розпоряджатися належним йому майном.
Використовуючи майно для здійснення господарської та іншої
незабороненої законом діяльності, він, зокрема, може передавати його
безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
Принцип трудового характеру створення і примноження доходів
суб'єктів цивільно-правових відносин. Праця громадян є основою
створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності
як на доходи від участі у суспільному виробництві, від індивідуальної праці,
підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи,
акціонерні товариства, так і на майно, одержане внаслідок успадкування
або укладення інших угод, не заборонених законом.
Принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило
їх призначенню. Цей принцип дістав своє відображення в ст. 5 ЦК України,
яка встановлює, що «цивільні права охороняються законом, за винятком
випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав».
Принцип захисту цивільних прав від будь-яких правопорушень. На
підставі цього принципу носієві цивільних прав надається можливість
застосування до правопорушника засобів примусового впливу. При цьому
можливість застосування таких засобів потрібно розуміти не лише як
можливість звернення до компетентних органів з вимогою захистити
 18

порушені права. Принцип захисту цивільних прав включає: можливість

уповноваженої особи самостійно використати дозволені законом засоби для
примусового впливу на правопорушника (самозахист цивільних прав -
необхідна оборона, застосування засобів у стані крайньої необхідності);
можливість застосування засобів оперативного впливу на порушника
зобов'язань безпосередньо самою уповноваженою особою; можливість
уповноваженої особи звернутися до компетентного органу (суду) з вимогою
примусити зобов'язану особу дотримуватися певної поведінки.
Окрім цього у статті 3 ЦК України, закріплені наступні принципи:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя
людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім
випадків,встановлених законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
1) Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого
життя людини означає вимогу забезпечення свободи особистості, яку іноді
іменують «суверенітетом особистості», вкладаючи в це поняття можливість
індивіда визначати тип і характер поведінки, своє місце в суспільстві в
системі цивільних правовідносин і т.п. за власним розсудом;
2) Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків,
встановлених законом, полягає у забезпеченні правової охорони власності,
незалежно від її форм та видів. Разом із тим, власник може бути позбавлений
свого права, наприклад, у випадку реквізиції, конфіскації майна за вироком
суду, вилученні майна в інших випадках;
3) Свобода договорів полягає у визнанні за суб´єктом цивільного права
можливості укладати договори (або утримуватися від укладення договорів) і
 19

визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом

домовленості;
4) Свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом,
означає закріплення у законодавчому порядку загального правила про право
зайняття підприємницькою діяльністю, а також встановлення юридичних
гарантій реалізації цього права;
5) Принцип судового захисту цивільного права та інтересу
відображає та розвиває положення ст. 124 Конституції України про те, що
правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких
поширюється на всі правовідносин, що виникають в державі. При цьому
судовий захист можливий як щодо тих цивільних прав, що прямо вказані у
ЦК, так і відносно тих, що випливають із норм Конституції України чи
іншого закону. Проте слід мати на увазі, що реалізація принципу судового
захисту цивільного права та інтересу не означає встановлення вимоги
звернення за захистом виключно до суду. ЦК та інші закони України
передбачають для суб´єктів цивільних відносин можливість діяти іншим
чином.
6) Вимога справедливості, добросовісності та розумності
цивільного законодавства практично виражається у встановленні його
нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах;
закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права
або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення
реалізації цивільного права, з шануванням прав і інтересів інших осіб, моралі
суспільства тощо.
При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою
права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи
адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає
прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання
цивільних обов´язків. Розумність – це зважене вирішення питань
 20

регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а

також інтересів громади (публічного інтересу).

7. Функції цивільного права.

Термін «функція» походить від латинського слова functia, яке
означає виконання, здійснення. Вважається, що функції права поряд з
методом правового регулювання і принципами права становлять правові
категорії, які відображають. основні елементи змісту сучасного права і
характеризують його в цілому. Функції цивільного права - це напрями
впливу цивільно-правових норм на суб'єктів права.
Функції цивільного права - це зумовлені предметом і забезпечувані
законодавством цілі правової галузі, певні напрями цивільно-правового
впливу на майнові та особисті немайнові відносини. Найбільш точно
відображають специфічні риси цивільного права такі функції:
1. Регулятивна - направлена на регламентацію конкретної поведінки
людей у суспільстві, нею охоплюються відносини, які виникають із актів
правомірної, дозволеної і, як правило, соціально-корисної діяльності
суб’єктів цивільного права.
2. Виховна - направлена на виховання певної поведінки суб’єктів
в суспільстві, стимулювання потрібної суспільству поведінки громадян і
організацій;
3. Попереджувальна (превентивна) - направлена на проведення
профілактичних мір в суспільстві;
4. Захисна (охорона) - направлена на захист прав і інтересів від
порушень. Отже, її реалізація можлива тільки у поєднанні з регулятивною.
Нею охоплюються відносини, що виникають унаслідок правопорушень
(деліктів). Охоронна функція набуває відновлювального значення для
правовідносин.
5. Компенсаційна - направлена на відновлення порушеного блага. Ця
функція найбільш наближена до охоронної функції.
 21

З вище перерахованого найбільш значимими є регулятивна і

охоронна функції.