Вітчизняне цивільне право, перебуваючи у постійній динамічній трансформації, увібрало у себе всі

основні тенденції розвитку суспільного буття сучасності з метою оптимального регулювання

суспільних відносин цивільно-правовими нормами. Рецепіювавши основні інститути римського
приватного права, втіливши напрацювання дореволюційних і радянських цивілістів, сьогодні цивільне
право є однією з фундаментальних галузей вітчизняного приватного права, яку можна визначити як
сукупність правових норм, що регулюють майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини,
котрі складаються між фізичними та юридичними особами, а також соціальними утвореннями
(державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, тощо). Поряд із цим,
цивільне право як галузь законодавства також розуміється як сукупність установлених правотворцем
нормативно-правових актів, що регулюють окреслені правовідносини (галузь законодавства), як
система правових учень і наукових поглядів на історію розвитку та сучасний стан цивільно-правових
явищ (наука цивільного права), а також як інструмент, що дозволяє опанувати зміст цивільного
законодавства і науки цивільного права (навчальна дисципліна). Лише у поєднанні ці різні грані
одного правового феномена дозволяють інтегроване використання усього цивільно-правового масиву
задля кращого правого регулювання суспільних відносин, вдосконалення законодавства та оптимізації
правозастосовчої практики. Цивільне право як самостійна галузь права регулює ту частину суспільних
відносин, яка у своїй сукупності становить предмет цивільного права. Предметом цивільно-правового
регулювання є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному
волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Суспільні відносини, які регулюються цивільним
правом, становлять його предмет. До нього входять дві групи приватноправових відносин: 8 1)
майнові відносини, які являють собою відносини, що виникають між людьми з приводу майна –
матеріальних та інших благ, що мають економічну форму товару і можуть вільно відчужуватися від
їхніх власників, утворюючи так систему товарообігу. 2) особисті немайнові відносини, що виникають із
приводу немайнових (нематеріальних) благ, нерозривно пов’язаних з особою їх носіїв, через що не
можуть бути відчужені. У зв’язку з цим відносини щодо їх реалізації зводяться до охорони та захисту
цих благ від невизнання, порушення чи оспорення з боку інших суб’єктів. Майнові, а також немайнові
відносини, що не відповідають зазначеним ознакам, не належать до предмета цивільного права й не
можуть регулюватися його нормами. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК
України), до матеріальних відносин, що ґрунтуються на адміністративному або іншому владному
підпорядкуванні однієї особи іншій, а також до податкових, бюджетних відносин, цивільне
законодавство не може бути застосованим, якщо інше не встановлено нормативно-правовими
актами. В юридичній науці поширений поділ майнових відносин на: - відносини власності – статичні
правовідносини, через які здійснюється привласнення відповідних матеріальних благ певними
особами – власниками, які набувають за законом щодо належного їм майна певних повноважень; -
відносини в сфері товарообігу – динамічні правовідносини, які забезпечують рух матеріальних благ у
суспільстві, зокрема перехід матеріальних благ від одних осіб до інших, їх використання, споживання);
Майновим відносинам, які становлять ядро цивільноправового регулювання, притаманні такі ознаки:
товарногрошовий, еквівалентно-вартісний характер і юридична рівність сторін як самостійних
суб’єктів цивільного обігу. А особисті немайнові відносини – це такі правові відносини, що виникають,
змінюються та припиняються із приводу немайнових благ, в яких здійснюється індивідуалізація
суб’єкта права. Такі права теж поділяються на групи: 9 - особисті права, пов'язані з майновими
(наприклад, особисті права авторів творів у галузі науки, літератури і мистецтва, винаходів,
раціоналізаторських пропозицій); - особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових,
тобто не пов'язані з ними (наприклад, право на ім'я честь, гідність, на листи, щоденники, записки).
Оскільки предмет цивільного права окреслює і метод цієї галузі, науковці одностайно визначають
метод цивільно-правового регулювання як сукупність специфічних засобів впливу на учасників
цивільних правовідносин, які характеризуються юридичною рівністю сторін, а також можливістю
самос