Тема 1.

Предмет, методи і система міжнародного приватного праваПлан

1. Поняття міжнародного приватного права.
Розвиток міжнародного співробітництва України з іноземними державами в
сфері економіки, політики і культури зумовив необхідність вдосконалення
договірних правовідносин та уніфікації законодавства з питань власності,
шлюбно-сімейних, трудових відносин, а також у сфері міжнародних
перевезень та інших правовідносин, що виходять за межі правової системи
України. Зросла міграція населення, набули нових перспектив
зовнішньоекономічні зв’язки. Саме цим обумовлена зацікавленість широкого
кола осіб у вирішенні неврегульованих діючим законодавством проблем
міжнародного приватного права, оскільки воно завжди реагувало на ті зміни,
що відбуваються у державі та у суспільстві.
Важливим етапом в процесі розвитку міжнародного приватного права в
Україні стало прийняття Закону України «Про міжнародне приватне право» 23
червня 2005 року. На підставі цього законодавчого акту були внесені зміни в
інші нормативні акти – в Цивільний процесуальний кодекс України, Сімейний
кодекс України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та в
Закон України «Про заставу».

Міжнародне приватне право – це комплексна правова система, яка об’єднує

норми внутрішньодержавного законодавства, міжнародних договорів та
звичаїв, якими регулюються майнові та особисті немайнові відносини, укладені
з «Іноземним елементом» за допомогою колізійно-правового та матеріально-
правового методів.
характерні ознаки міжнародного приватного права:
1) регулювання приватноправових відносин, що виникають в умовах
міжнародного життя;
2) наявність свого предмета та метода регулювання;
3) належність до галузі внутрішньодержавного приватного права;
4) тісний зв’язок з цивільним правом;
5) тісний зв’язок з міжнародним публічним правом [5, c. 8].

Міжнародне приватне право- одна із складових приватного права, яке

регулює майнові та особисті немайнові відносини громадян і юридичних осіб не
тільки засобами національної правової системи, а й за допомогою відповідних
міжнародних документів.
Термін Міжнародне приватне право вперше застосований американським
юристом, суддею Верховного суду США Джозефом Сторі в його праці
«Коментар до конфліктного права» 1834 р.
Іванов Микола Павлович переклав у 1964 р. та ввів його в доктрину як
«МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО»
Міжнародне- транскордонне,
Приватне – регулює приватноправові відносини
Право- сукупність обов’язкових до виконання норм, встановлених державою.
 Вживання у назві цієї галузі права терміна «приватне» ТАКОЖ пов’язано з
існуванням міжнародного публічного права. Отже головним критерієм
розмежування міжнародного публічного та міжнародного приватного права є
характер правовідносин, що регулюються нормами відповідної галузі права.
Міжнародне публічне право є системою правових норм, які регулюють
відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права
(міжнародними організаціями, народами, державоподібними утвореннями) [2, C.
5].
Принципова відмінність між ними полягає у тому, що міжнародне
публічне право має наддержавний характер и складається із норм, що
об’єднані системоутворюючим елементом – основними принципами
міжнародного права.

Крім того, визначальне значення має характер відносин, що регулюються

нормами права.
Відносини у сфері міжнародного приватного права засновані на:
-юридичній рівності учасників,
-автономії їх волі,
-майновій самостійності, вільному волевиявленні

Приватноправовий характер мають відносини, що стосуються сфери

«приватних справ»: сфери статусу особи, приватної власності, вільних
договірних відносин, спадкування. Ознаками галузей приватного права є:
регулювання відносин приватних осіб між собою; забезпечення приватних
інтересів, забезпечення вільного волевиявлення суб’єктів при реалізації своїх
прав, широке використання договірної форми регулювання; превалювання
диспозитивних норм [3, С. 264].

Пункт 1 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»

визначає приватноправові відносини як відносини, що ґрунтуються на засадах
юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності,
суб’єктами яких є фізичні та юридичні особи. (Традиційно до приватноправових
галузей відносять цивільне право, сімейне право, авторське право, житлове
право, трудове право, цивільне процесуальне право.)

Міжнародне приватне право є внутрішньодержавною галуззю права, хоча

норми міжнародних договорів та актів міжнародних організацій мають важливе
значення для регулювання приватноправових відносин з «іноземним
елементом».
Термін «міжнародне приватне право» (далі – Мпп), який вперше з’явився в
науковій літературі в ХІХ ст., попри широку його вживаність, є спірним,
оскільки ні у вітчизняних, ні в зарубіжних публікаціях до цього часу не існує
його єдиного визначення. Відсутність єдиної точки зору щодо предмету
міжнародного приватного права породжує спори щодо його правової природи,
методів регулювання, системи та джерел.
 Зокрема у вітчизняній правовій науці висловлюються різні підходи щодо
розуміння природи МПП: як приватно-правової галузі національного права, як
складової частини міжнародного публічного права чи як наднаціонального
правового утворення [1, с. 27–33].

Навіть сама назва «міжнародне приватне право» є достатньо умовною,

оскільки
Мпп не є «міжнародним» в буквальному розумінні, так як не регулює
відносин між народами;
не є виключно приватним правом, бо до його складу входить ряд положень
публічного права (наприклад, застереження про публічний порядок);
не є правом у повному розумінні, оскільки наявні колізійні норми, що
складають основу Мпп, не встановлюють прав і обов’язків суб’єктів відповідних
відносин, а лише визначають правопорядок, згідно якого повинні
врегульовуватись певні правовідносини [1, с. 7].

Незважаючи на вказані суперечності наукового характеру, саме виникнення

Мпп є об’єктивним явищем, на його розвиток впливають умови сучасної
дійсності. Зокрема такі, як:
а) інтернаціоналізація господарського життя;
б) різке посилення міграції населення унаслідок воєн, різного роду
конфліктів, політичних і національних причин, а також з метою
працевлаштування, отримання освіти;
в) науково-технічний прогрес, що робить можливим транснаціональне
використання інформаційних даних, досягнень науки, техніки і культури.
при цьому специфіка і водночас завдання Мпп полягають в тому, що при
наявності різних національних правових систем та збереженні відмінності в
правових системах різних держав необхідно визначити, право якої держави
підлягає застосуванню у відносинах такого міжнародного спілкування [2, с. 11–
12].

Історично Мпп виникло як система колізійних норм, які визначають, норми

якої держави повинні врегулювати ті чи інші правовідносини і саме в такій
якості воно сприймається юристами ряду держав. Тому слід враховувати, що в
різних державах «різним» є загальноприйняте бачення Мпп: його предмету,
методів регулювання, системи та ін.

2. Предмет міжнародного приватного права.

Пункт 1 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»
визначає приватноправові відносини як відносини, що ґрунтуються на засадах
юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності,
суб’єктами яких є фізичні та юридичні особи. Традиційно до приватноправових
галузей відносять цивільне право, сімейне право, авторське право, житлове
право, трудове право, цивільне процесуальне право.
 Виходячи із вказаного, предметом міжнародного приватного права є
майнові і особисто немайнові відносини цивільно-правового порядку ТОБТО
цивільні, сімейні, трудові та процесуальні правовідносини з «іноземним
елементом».
Майнові відносини – вольові суспільні відносини з приводу належності,
використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та інших
матеріальних благ від одного суб’єкта до іншого;
А відносини власності,
Б відносини в галузі товарообігу.
Особисті немайнові відносини – не мають безпосереднього економічного
змісту, їх об’єктом є немайнові права та інтереси.
До особистих немайнових входять дві групи відносин:
1. Особисті відносини, пов’язані з майновими (Наприклад, авторські,
патентні, інші види відносин інтелектуальної власності);
2. Особисті відносини, не пов’язані з майновими (зокрема, право на життя,
честь, таємницю кореспонднції….)

Особисті немайнові відносини - виникають на підставі здійснення особистих

немайнових прав, зокрема:
- право на життя,
- право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя довкілля,
• право на повагу до людської гідності,
- право на свободу літературної, художньої, наукової творчості

Предметом МПП є правовідносини 2-х груп:

1. Колізійні
2. 2. Приватноправові відносини , тобто власне ц-п відносини- особисті
майнові та немайнові , ОБТЯЖЕНІ Іноземним Елементом.

відносини, що складають предмет Мпп, необхідно, в першу чергу, виділяти

їх такі суттєві ознаки як: – приватно-правовий характер; – міжнародний
характер.
приватно-правовий характер відносин, що регулюються Мпп, означає, що їх
учасники не підпорядковані один одному, жоден з них не виступає як суб’єкт
влади. З іншого боку, кожен з цих учасників, беручи участь у даних відносинах,
діє у своїх власних «приватних», а не у суспільних чи публічних інтересах.
Останнє дає змогу розмежувати відносини, що регулюються Мпп та
міжнародним публічним правом таким же чином, як свого часу римські юристи
розрізняли «приватне» та «публічне» право [3, с. 1–2]. В першу чергу, учасники
таких відносин – це фізичні та юридичні особи різних держав, проте держави
також можуть брати участь у таких відносинах, проте як «невладний» суб’єкт.

Міжнародний характер відносин, що регулюються Мпп, обумовлений

наявністю у їх складі т. з. «іноземного елементу».
 Специфіка відносин- наявність іноземного елементу-ознака, яка
характеризує приватноправові відносини та виявляється в одній або кількох з
таких форм.

Пункт 2 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»

визначає, що іноземний елемент – це ознака, яка характеризує приватноправові
відносини та може виявлятися в одній чи в кількох таких формах:
1) хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства
або іноземною юридичною особою (іноземний суб’єкт);
2) об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави
(іноземний об’єкт);
3) юридичний факт впливає на виникнення, зміну або припинення
правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави (іноземний
юридичний факт).

Іноземний Іноземний Іноземний

суб’єкт об’єкт юридичний факт

Іноземний елемент в міжнародному приватному праві

ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ МОЖУТЬ БУТИ:

1) суб'єкти правовідносин (наприклад, договір купівлі-продажу, укладений
між українською та бельгійською фірмами;)
2) об'єкти правовідносин (скажімо, іноземних відносини інвестицій);
3) юридичні факти (наприклад, українські громадяни, перебуваючи у
Туреччині, зареєстрували спільне підприємство, уклали турецькою фірмою
договір 3 підряду на будівництво будинку).
суб'єкти правовідносин в МПП є :
Фізичні особи, юридичні особи, держава (іноді)

СФЕРА МПП:
• питання цивільної право та дієздатності іноземних фізичних та юридичних
осіб,
• правосуб'єктність держави, її імунітети,
• відносини у зовнішньоторговельних угодах,
• авторські права іноземців і права авторів на твори, видані за кордоном,
• аналогічні права на промислову власність,
• трудоправовий і соціальний статус осіб, які знаходяться на території
іноземної держави,
• питання сімейного, спадкового права,
• договірні, зобов'язання, фінансові транспортні та • зобов'язання, що
заподіяння шкоди, внаслідок виникають
• питання, які виникають внаслідок цивільного процесу.
 В літературі звертається увага на наявність різних доктрин щодо предмета
міжнародного приватного права:
1) французька доктрина виходить із того, що основою міжнародного
приватного права є норми про громадянство та про правове становище
іноземців. Крім того, значна увага приділяється питанням колізій законів та
питанням міжнародного процесу та міжнародного арбітражу;
2) німецька доктрина обмежує предмет міжнародного приватного права
колізійним правом. Правове становище іноземців у Німеччині відносять до
цивільного права, а питання громадянства – до державного права;
3) англо-американська доктрина зосереджує увагу на процесуальних
питаннях. Тобто, насамперед ставиться завдання визначити, за яких умов
місцевий суд компетентний розглядати справу з участю «іноземного елемента»
[6, С. 7–8].
В юридичній літературі існує точка зору про необхідність розмежування
міжнародного приватного права та міжнародного економічного права. На думку
М. М. Богуславського, предметом міжнародного економічного права є
сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами та
іншими суб’єктами міжнародного права і галузі міжнародних економічних
відносин [4, С. 7].
3. Методи правового регулювання в міжнародному приватному праві.
методом правового регулювання є сукупність прийомів та способів
правового впливу на суспільні відносини, що входять до предмету галузі права
Оскільки міжнародне приватне право належить до галузей приватного
права, для нього загалом характерний диспозитивний метод регулювання.
Однак для міжнародного приватного права характерна наявність специфічних
прийомів та способів регулювання правовідносин, що обумовлено наявністю в
таких правовідносинах «іноземного елемента». Такі способи поєднуються у два
спеціальних методи міжнародного приватного права – колізійний та
матеріально-правовий

Оскільки Основне завдання Мпп – вирішення колізії (зіткнення) між двома

правопорядками, тобто питання про те, норми якого національного
правопорядку повинні регулювати певні відносини, які містять іноземний
елемент і тому можуть регулюватись як одним, так і іншим правом. В зв’язку з
цим, значну частину норм міжнародного приватного права складають так
звані «колізійні норми», які визначають, право якої держави повинне бути
застосоване до даного правовідношення, тобто містять відсилання до права якої-
небудь держави. Іншу частину норм Мпп складають норми прямої дії або
матеріально-правові норми, що безпосередньо регулюють цивільно-правові
відносини міжнародного характеру.
Це дозволяє говорити про два спеціальні (юридично-технічні) методи
правового регулювання у Мпп: колізійний і матеріально-правовий. Обидва цих
методи доповнюють один одного, хоча специфіку Мпп насамперед виражає
колізійний метод, який історично тривалий час вважався основним методом
правового регулювання у даній сфері. Сучасна доктрина виходить з того, що
Мпп не може бути зведене тільки до колізійного права. Колізійне право складає
істотну частину Мпп, проте в його сферу необхідно включити всі норми,
регулюючі приватно-правові відносини з іноземним елементом [2, с. 20].

Колізійний метод
Зміст колізійного методу полягає у тому, що не врегульовуючи відповідні
відносини по-суті, він дає можливість визначити, якими саме нормами повинні
регулюватись ці відносини.
В цілому застосування цього методу є необхідним для регулювання тих
правових відносин, коли виникають правові колізії:
КОЛІЗІЯ (лат. collision - зіткнення)
• розбіжність між окремими законами однієї держави чи протиріччя законів,
судових рішень різних держав;
• розходження або суперечність між правовими нормами, що регулюють
однакові правовідносини.

На регламентацію цих відносин водночас «претендують» різні національні

правові системи, галузі права чи відмінні між собою за змістом правові норми і
необхідно здійснити відповідний «вибір». проте слід враховувати, що нормами
Мпп регулюються не всі правові колізії, а тільки ті, що виникають між
іноземними правовими системами (міжнародні колізії); колізії, що виникають
при здійсненні правового регулювання в межах однієї національної правової
системи, Мпп не врегульовує.
ДО КОЛІЗІЙ ВНУТРІШНЬОГО ПРАВА НАЛЕЖАТЬ:
• колізії у часі (норми, ухвалені в різний час, але спрямовані на регулювання
одноманітних відносин); • ієрархічні колізії (норми, видані різними
правотворчими органами з одного і того самого правового питання);
• змістові колізії (норми, що мають різний обсяг регулювання для ідентичних
правовідносин);
• просторові колізії (норми, які регулюють правовідносини у різних
територіальних одиницях);
• персональні колізії (норми, що поширюються лише на певне коло осіб).

Колізійне регулювання здійснюється за допомогою спеціальних колізійних

норм, сутність яких полягає у відсиланні до компетентного законодавства,
визначенні умов і меж його застосування до певних правовідносин.

Колізійне питання виникає при наявності правових відносин з ІЕ необхідно

вирішити, який з 2-х законів підлягає застосуванню:
• діючий на території, де знаходиться суд, який розглядає справу чи
іноземний закон, тобто закон тієї країни, до якої належить IE по справі, що
розглядається.
 СУТНІСТЬ КОЛІЗІЙНОГО МЕТОДУ він, не регламентуючи
правовідношення по суті, визначає право якої держави повинно застосовуватися
для регулювання правовідносин з іноземним елементом.
Оскільки колізійна норма це норма - відсильного характеру, нею можна
керуватися лише разом з матеріально- правовими нормами, до яких вона
відсилає, тобто нормами законодавства, які вирішують питання по суті. (KH
-------- MH)

КН прив'язують відносини, що регулюються, до певного правопорядку -

вітчизняного чи іноземного. Колізійний метод називається відсильним, так як
КН, вказуючи на компетентний правопорядок, ніби відсилає до права певної
держави для визначення прав, обов'язків та відповідальності сторін
правовідношення.

НЕДОЛІКИ КОЛІЗІЙНОГО МЕТОДУ:

1. КМ відсилає до норм загального законодавства, які не враховують
специфіку відносин, ускладнених «іноземним елементом», таке правове
регулювання може бути недостатнім чи неефективним.

2.Застосування створює невизначеність у правовому регулюванні. Сторони,

вступаючи в правовідносини, ще не знають, яким правом вони будуть
регулюватися, які наслідки викличуть ті чи інші їх дії, до розгляду справи в суді
та вибору відповідної правової системи.

Колізійний метод регулювання породив «кульгаючі відносини» - відносини,

які в одній державі визнаються дійсними і породжують певні правові наслідки, а
в іншій - ні.

3. Колізійне право відсилає завжди до норм внутрішнього права, які

створюються державою в односторонньому порядку. Проте для кожної держави
характері свої історичні, культурні, моральні цінності і традиції, які, в кінцевому
рахунку, суттєво впливають на зміст національних правових приписів.

4. Застосування колізійного методу часто призводить до необхідності

застосування вітчизняним судом чи іншим органом (наприклад, нотаріатом)
іноземного права.

Це викликає масу труднощів, оскільки правозастосовний орган не володіє

знаннями відносно іноземного права і йому потрібно, по-перше, встановити
зміст іноземного права, і по-друге, правильно застосувати дане право до
правовідносин, що регулюються.
Матеріально-правовий метод правового регулювання передбачає безпосереднє
врегулювання по-суті правових відносин за участю іноземного елементу за
допомогою правових норм, які спеціально створені для цього. Такі норми
безпосередньо застосовуються щодо врегулювання відносин за участю
іноземного елементу, минаючи таку стадію як вибір компетентного права, як це
має місце за умов колізійного регулювання.
Матеріально-правова норма – це норма законодавства, яка вирішує питання
по суті, при цьому матеріально-правовий метод- це прямий метод
регулювання, який безпосередньо вирішує те чи інше питання.
до матеріально-правових норм, призначених для врегулювання приватно-
правових відносин за участю іноземного елементу відносять:
а) норми міжнародних договорів (двосторонніх і багатостронніх);
б) норми внутрішнього законодавства, які безпосередньо регулюють
правовідносини з іноземним елементом;
в) міжнародні та торгівельні звичаї;
г) судову практику (в державах, де вона визнається джерелом правового
регулювання)

Зміст МП методу – полягає в тому, що правовідносини регулюються

безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної правової
системи.

ПЕРЕВАГИ МАТЕРІАЛЬНО-ПРАВОВОГО МЕТОДУ

1. Матеріально-правові норми за своїм змістом покликані безпосередньо
регулювати цивільно-правові відносини з іноземним елементом. Тим самим
створюється більша адекватність регулювання, ніж при Використанні
колізійного методу.

2. ВИКОРИстання методу прямого регулювання створює значно більшу

визначеність для учасників відповідних відносин, оскільки цим учасникам вони
відомі заздалегідь

3. Застосування методу прямого регулювання при створенні матеріально-

правових норм, які містяться в міжнародних договорах дозволяє в більшій мірі,
ніж при Використанні колізійного методу, уникнути однобокості при створенні
правового регулювання.

4.Юридична природа норм міжнародного приватного права і його місце в

національній системі права
У самому предметі Міжнародних приватноправових відносин (МПрП), і,
відповідно, у його нормах, які частково прийняті національним законодавством і
частково мають міжнародне походження, існує суперечливий момент у
визначенні юридичної природи МПрП та його ролі у правовій системі. З одного
боку, міжнародний аспект МПрП розглядає його як складову міжнародного
права, тоді як національний аспект розглядає його як частину внутрішнього
права кожної окремої держави. Протягом майже двох століть існує наукова
дискусія між прибічниками міжнародно-правової концепції МПрП (вони
називаються "універсалістами", "інтернаціоналістами", "міжнародниками") та
прихильниками національно-правової концепції (їх називають "цивілістами").
Ця дискусія призводить до виникнення можливості третього підходу, який може
бути розглянутий як "компромісна" концепція, згідно з якою МПрП
розглядається як полісистемний комплекс, що включає в себе норми як
внутрішнього права, так і міжнародного публічного права.
У XIX столітті домінувала міжнародно-правова концепція Міжнародних
приватноправових відносин (МПрП). У підручниках з міжнародного публічного
права цього періоду були розділи, що присвячені МПрП, і навіть у наступному
столітті ця концепція не втратила своєї популярності. Деякі вчені, такі як П. Є.
Казанський і С.Б. Крилов, розглядали МПрП як складову міжнародного права, в
той час як інші, наприклад, О. О. Ейхельман, позиціонували його в межах
міжнародного публічного права.
Прихильники "міжнародно-правової" концепції аргументували свою позицію
перш за все з посиланням на зв'язок правовідносин МПрП з міждержавними
відносинами, особливо у випадках "прикордонних" ситуацій, коли вирішення
приватноправових питань залежало від дій держав. Вони також вказували на
спільні джерела (міжнародні договори та звичаї) і основні правові принципи
(суверенітет, національний режим для іноземців, недопущення дискримінації
тощо), які спільні для МПрП і міжнародного публічного права.
У середині XX століття національно-правова концепція МПрП також набула
визнання в глобальній науці та законодавстві багатьох країн, включаючи нашу.
Ця концепція має кілька варіантів. Деякі автори, такі як М.І. Брагінський і О.Л.
Маковський, розглядають МПрП лише як частину національного цивільного
права. Більшість же вчених, таких як Л.А. Лунц, М.М. Богуславський, Г.К
Матвєєв, Г.К. Дмитрієва, вважають МПрП самостійною галуззю внутрішнього
права з цивільною спрямованістю. Недавно деякі автори, такі як A.A. Степанюк,
характеризують МПрП як підсистему внутрішнього права, що дає можливість
пояснити включення в нього норм різних галузей та рівнів належності.
У всіх варіантах національно-правової концепції Міжнародних
приватноправових відносин (МПрП) існують спільні аргументи. Вони вказують
на те, що МПрП регулює особливу групу цивільно-правових відносин між
фізичними та юридичними особами, які перебувають під юрисдикцією держави
і, відповідно, під впливом її внутрішнього права. Багато "цивілістів" також
вважають, що правовідносини МПрП регулюються виключно нормами
національного права, серед яких особливу роль відіграють трансформовані
внутрішніми нормами міжнародних договорів і звичаїв або санкціоновані
державою "преднорми" міжнародних договорів.
Домінування різних концепцій МПрП в історичному контексті пов'язане з
глобальними економічними, політичними і правовими процесами. Наприкінці
XIX століття, коли поширювалася міжнародно-правова концепція, відбувалася
індустріальна революція, новий поділ праці на світовому рівні, та зародження
перших спроб уніфікації норм приватного права через міжнародні організації.
Національно-правова концепція, яка здобула популярність під час панування
юридичного позитивізму та періоду національної ізоляції в результаті війн і
революцій, була реакцією на ті події.
Сучасна наукова спільнота все більше нахиляється до міжнародно-правового
підходу до МПрП, що обумовлено розпадом соціалістичних систем, зростаючою
інтеграцією, переходом до постіндустріального суспільства та значними
досягненнями в уніфікації норм МПрП. У сучасних умовах численні соціально-
економічні і правові фактори створюють передумови для відмови від виключно
національно-правового розгляду МПрП. З'явлення глобальної економіки та
глобального ринку є об'єктивною передумовою для створення справжнього
міжнародного МПрП. Деякі вчені, такі як О. О. Мережко, вважають, що
національний МПрП має сенс лише в тих випадках, коли міжнародні зв'язки
залишаються винятком через обмежену доступність засобів комунікації. У світлі
цих змін, жорстко національний підхід до МПрП втрачає свою актуальність.
Подумка над новим підходом до юридичної суті Міжнародних
приватноправових відносин (МПрП) виникає з числа інших чинників,
включаючи широку договірно-правову уніфікацію колізійних та матеріально-
правових норм, яка була проведена протягом останньої чверті XX та на початку
XXI століть.
У сучасний період уніфіковані колізійні норми мають значно більшу кількість,
ніж національні, і останні в значній мірі гармонізовані. Це відображено у
кодифікації колізійного права в країнах, таких як Австрія, Італія, Німеччина,
Швейцарія, Україна і інші. Така ситуація засвідчує ідею основних колізійних
правил на міжнародному рівні. Уніфікація колізійних норм має значні наслідки
на регіональному рівні, наприклад, в Європейському Союзі було створено
європейську кодифікацію колізійного права за допомогою ряду регламентів.
Сьогодні МПрП справедливо називається міжнародно-уніфікованими
(гармонізованими) колізійними та матеріальними нормами приватного права для
вирішення потреб приватних осіб у міжнародних відносинах, особливо в сфері
міжнародної торгівлі. Прийняття Конвенції ООН про договори міжнародної
купівлі і продажу 1980 року та Принципів міжнародних комерційних контрактів
(редакція 2010 року) відзначається як важливий крок в розвитку МПрП. Ці зміни
також викликали обговорення відновлення транснаціонального торговельного
права - lex mercatoria.
Отже, сучасна МПрП представлена великим обсягом документів (конвенцій,
рекомендацій, типових законів, типових контрактів тощо), які уніфікують та
гармонізують матеріальні норми приватного права для міжнародних
приватноправових відносин. Проте ця частина МПрП ще не повністю
розроблена, що призводить до наявності національних розгалужень норм, які
виконують ту ж функцію. Деякі автори називають ці розгалуження "незаконним
створенням юридичного життя" і "зовнішнім цивільним правом держав".
Прихильники концепції "полісистемного комплексу" поєднують національні
розгалуження МПрП з блоком норм міжнародного публічного права, визнаючи
їх взаємодію, але заперечуючи утворення системи.
МПрП і міжнародне публічне право відрізняються за суб'єктним складом та
предметом регулювання. МПрП в основному стосується фізичних та юридичних
осіб, тоді як міжнародне публічне право регулює міждержавні публічно-правові
відносини. Проте, незважаючи на ці відмінності, обидва типи права взаємодіють,
впливають одне на одного та базуються на спільних правових принципах
міжнародного спілкування, мають спільні джерела (міжнародні договори та
міжнародні звичаї) і ділять схожі основні правові принципи.
5. Співвідношення міжнародного приватного права з цивільним правом
України і міжнародним публічним правом.
Міжнародні приватноправові відносини (МПрП) та національне цивільне
(приватне) право, хоча регулюють подібні ситуації щодо приватних відносин,
належать до різних систем права. Наявність іноземного елементу у правових
стосунках МПрП потребує спеціальних правил та узгоджених зусиль
міжнародного співтовариства для визначення відповідних правових норм.
У сфері цивільного права існують принципи одноманітності, які просуваються з
метою інтеграції національних суспільств і передусім національних економік.
Унікальність природи людини та її єдність як біологічного виду невід'ємно
сприяють розвитку єдиного всесвітнього цивільного права. Деякі вчені, такі як
П. Є. Казанський та О. О. Мережко, використовують термін "світове" або
"глобальне" цивільне право, аби вказати на уніфіковані норми для міжнародних
приватноправових відносин. Проте це відноситься, насамперед, до
міжнародного МПрП. "Всесвітнє цивільне право" (глобальне приватне право)
можна тлумачити як уніфіковане приватне право, яке використовується для
регулювання національних і міжнародних приватноправових відносин. У цьому
контексті сучасне МПрП, разом із відносно гармонізованими національними
системами цивільного права, може служити першим кроком до розвитку
всесвітнього цивільного права. МПрП відіграє ключову роль у цьому процесі,
оскільки, фактично, надає його основу.
На сьогодні спостерігається тенденція до уніфікації приватного права, тобто
створення загальних норм приватного права для національних і міжнародних
приватноправових відносин. Особливі "досягнення" уніфікації приватного права
вже мають місце в рамках Європейського Союзу, де були прийняті Принципи
європейського договірного права, і очікується прийняття Європейського кодексу
приватного права, який може слугувати передвістником всесвітнього цивільного
права в значній мірі.

6. Система міжнародного приватного права.

Міжнародне приватне право як навчальна дисципліна складається із
Загальної, Особливої та Спеціальної частин.
У Загальній частині розглядаються питання, які мають значення для всіх
галузей, інститутів та норм, які складають Особливу та Спеціальну частини:
предмет, методи правового регулювання, джерела МПрП, поняття та структура
колізійної норми, види колізійних прив'язок, поняття правової кваліфікації,
інститути публічного порядку та обходу закону, взаємності та реторсії,
специфіка правового статусу суб'єктів МПрП.
У Особливій частині вивчаються особливості правового регулювання з
іноземним елементом таких галузей, підгалузей та інститутів МПрП: права
власності, права інтелектуальної власності, зобов'язального права, договору
міжнародної купівлі- продажу товарів, недоговірних зобов'язань, міжнародних
перевезень, міжнародних розрахунків, трудових, сімейних та спадкових
правовідносин.
Спеціальна частина присвячена питанням міжнародного цивільного процесу
та міжнародного комерційного арбітражу.
Як полісистемний комплекс правових норм міжнародне приватне право
складається із галузей, підгалузей, інститутів та норм. До галузей МПрП
належать: зобов'язальне право, трудові, сімейні та спадкові правовідносини,
міжнародний цивільний процес, до підгалузей МПрП – недоговірні зобов'язання,
міжнародні перевезення, міжнародні розрахунки, міжнародний комерційний
арбітраж, до інститутів МПрП – публічний порядок, обхід закону, взаємність та
реторсії тощо.

7. Розвиток науки міжнародного приватного права.

8. Роль і завдання, тенденції розвитку.
9. Особливості міжнародного приватного права в зарубіжних країнах.