План

1. Предмет міжнародного приватного права. Поняття приватно правових відносин міжнародного

характеру.
2. Види іноземного елементу в приватноправових відносинах.
3. Методи правового регулювання в міжнародному приватному праві.
4. Система міжнародного приватного права як галузі права та навчальної дисципліни.
5. Співвідношення міжнародного приватного права з іншими галузями національного права та
міжнародним правом.
6. Історія науки міжнародного приватного права.
7. Основні концепції міжнародного приватного права у вітчизняній науці.
8. Глобалізація світового господарства та зростання ролі міжнародного приватного права.
1. Міжнародне приватне право – це система юридичних норм, яка регулює приватноправові
відносини з іноземним елементом.
У науці міжнародного приватного права існують різні позиції щодо розуміння цього терміна.
Міжнародне приватне право розуміють як полісистемний комплекс, який не входить до системи
права конкретної держави. Слід зазначити, що полісистема, як і моносистема, – цілісна сукупність,
об'єднання частин у цілому, до того ж, кожна із частин сама є системою. Стосовно права логічно
передбачити, що основу моносистеми складає система права (система норм), а основу полісистеми
– комплекс норм, які входять до різних систем права, але об'єднані тим, що вони спрямовані на
регулювання однієї категорії міжнародних відносин.
Під міжнародним приватним правом розуміють і галузь права, яка врегульовує специфічний
вид правовідносин. При цьому міжнародне приватне право включають як до самостійної галузі
права, так і до підсистеми у межах внутрішнього права. Зокрема, під міжнародним приватним
правом розуміють галузь права, що складається із системи колізійних та матеріально-правових
норм, які регулюють приватноправові відносини з іноземним елементом на підставі юридичної
рівності, вільного волевиявлення, майнової відокремленості учасників відносин.
А.С. Довгерт вважає, що "...сучасне МПрП великим своїм масивом постає як міжнародно-
уніфіковані (гармонізовані) колізійні та матеріальні норми приватного права для задоволення
потреб приватних осіб у міжнародному спілкуванні. Але ця частина МПрП ще не повністю
розвинена, що й зумовлює існування національних відгалужень норм, котрі виконують таку саму
функцію. ...На сьогодні простежується тенденція до уніформізму приватного права, тобто, до
створення загальних норм приватного права для національних і міжнародних приватноправових
відносин".
Міжнародне приватне право – полісистемний комплекс правових норм, який регулює
приватноправові відносини з іноземним елементом.
 Приватноправові відносини – відносини, які грунтуються на засадах юридичної рівності,
вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи (ст.
1 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Предмет міжнародного приватного права складають такі правовідносини: цивільні,
господарські, сімейні, трудові, провадження у справах за участю іноземних осіб між відповідними
суб'єктами за наявності іноземного елементу.
Суб'єктами міжнародного приватного права є фізичні особи, юридичні особи та держава за
наявності іноземного елементу.
Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, і виявляється в
одній або кількох формах:
– хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами
України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
– об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави (річ, спадкове майно,
нерухома річ тощо);
– юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на
території іноземної держави (одруження, усиновлення, народження дитини, припинення шлюбу
тощо).
Міжнародне приватне право відіграє важливу роль у регулюванні зовнішньоекономічної
діяльності. За його допомогою вирішуються питання цивільних відносин між суб'єктами
господарювання різних держав, зокрема, між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України
та суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності інших країн. Особливо актуальним є питання
вирішальної ролі міжнародного приватного права у договірних відносинах, тобто, при укладенні
різних видів міжнародних приватних договорів (договорів з іноземним елементом).
2. Міжнародного приватного права не буває без іноземного елемента, а цивільно-правові
відносини без іноземного елемента трапляються Скажімо, тоді, коли їх сторонами є фізичні та
юридичні особи однієї країни. Коли ж у цивільних відносинах бере участь іноземний елемент, то
ці відносини набирають нової якісної властивості і стають міжнародними. Кажуть, що вони
ускладнюються іноземним елементом.
Міжнародне приватне право — це галузь права, що регулює міжнародні невладні відносини,
ускладнені іноземним елементом. Розрізняють три види іноземного елемента:
• суб'єкт;
• об'єкт;
• юридичний факт.
Суб'єктами є учасники правовідносин. Об'єкти — це те, на що спрямовані дії суб'єктів
(наприклад, майно або шлюб між громадянкою та іноземцем). Юридичний факт породжує
правовідносини. У міжнародному приватному праві іноземний юридичний факт породжує як
міжнародні, так і національні невладні правовідносини.
3. Правовий метод регулювання - це сукупність узгоджених між собою способів впливу на
певну групу відносин.
Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий метод, що виражає
правову природу цієї галузі. Крім нього для врегулювання правовідносин з участю іноземного
елементу застосовують ще два юридико-технічні методи: колізійний і матеріально-правовий.
Колізійний метод є необхідним для врегулювання цивільно-правових відносин, регламентація
яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права.
Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не врегульовує
правовідносини з участю іноземного елементу» її існування має сенс за умови використання
матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює відносини у міжнародному
приватному праві. Наявність і використання таких норм і визначає матеріально-правовий метод
регулювання зазначених відносин. Він полягає саме в тому, що відносини регулюються безпо-
середньо юридичними нормами.
До матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві відносять: 1) уніфіковані
норми міжнародних договорів; 2) норми національного законодавства, які регулюють відносини з
участю іноземного елементу; 3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судову практику (в державах,
де вона визнається формою права). Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується при
укладенні угод з питань авторського права, регулювання праці, відшкодування шкоди,
зовнішньоекономічних відносин, деяких інших.
4. Міжнародне приватне право як навчальна дисципліна складається із Загальної, Особливої та
Спеціальної частин.
У Загальній частині розглядаються питання, які мають значення для всіх галузей, інститутів та
норм, які складають Особливу та Спеціальну частини: предмет, методи правового регулювання,
джерела МПрП, поняття та структура колізійної норми, види колізійних прив'язок, поняття
правової кваліфікації, інститути публічного порядку та обходу закону, взаємності та реторсії,
специфіка правового статусу суб'єктів МПрП.
У Особливій частині вивчаються особливості правового регулювання з іноземним елементом
таких галузей, підгалузей та інститутів МПрП: права власності, права інтелектуальної власності,
зобов'язального права, договору міжнародної купівлі- продажу товарів, недоговірних зобов'язань,
міжнародних перевезень, міжнародних розрахунків, трудових, сімейних та спадкових
правовідносин.
Спеціальна частина присвячена питанням міжнародного цивільного процесу та міжнародного
комерційного арбітражу.
5. Міжнародне приватне право "коливається між територіальною сутністю внутрішньодержавного
права та універсальністю міжнародного публічного права. Це надає міжнародного приватного
права гібридний характер і представляє його як надзвичайно ускладнену область права".
Міжнародне приватне право зачіпає правове регулювання відносин, що мають міжнародний
характер, але при цьому підкоряються національним законам окремих держав.
Проблема співвідношення міжнародного публічного, національного та міжнародного
приватного права - одна з найскладніших. Основні концепції з питання співвідношення
міжнародного публічного, національного та міжнародного приватного права:
1) міжнародне приватне право входить в структуру міжнародного права. Питання міжнародного
приватного та міжнародного публічного права відносяться до однієї галузі права - міжнародному
праву в широкому сенсі слова. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право є підгалузями
однієї галузі права;
2) міжнародне приватне право - частина внутрішньодержавного, національного права. В
"національної концепції міжнародне приватне право" можна виділити точки зору:
а) міжнародне приватне право - самостійна галузь в системі національного приватного права.
Воно входить в систему внутрішнього (національного) права держави і в цій системі виступає як
самостійна галузь зі своїм специфічним предметом і методом регулювання;
б) міжнародне приватне право - підсистема, особливе правове освіта в системі національного
права. Міжнародне приватне право - це явище юридично більш складне, ніж відокремити в галузь
внутрішньодержавного права сукупність норм. Воно має статус особливої підсистеми
внутрішньодержавного права;
3) міжнародне приватне право - незалежна правова система, самостійне правове освіту,
полісистемний комплекс. "Абсолютно очевидний комплексний характер природи міжнародне
приватне право, неможливість втиснути міжнародне приватне право ні в рамки національного, ні в
рамки міжнародного публічного права. Міжнародне приватне право - абсолютно самостійна
правова система";
4) міжнародне приватне право - це "штучне утворення". Міжнародне приватне право "є
штучним утворенням, яке можна розглядати ні як частина міжнародного, ні як частина
внутрішньодержавного права. Не утворює воно і власної системи права, так як само складається з
норм цих правових систем".
Сучасна глобальна правова система складається з двох самостійних, автономних нормативних
систем - системи міжнародного права і національно-правової системи. Міжнародне та національне
(внутрішньодержавне) право не ізольовані один від одного, а тісно пов'язані, взаємозалежні і
взаємодіють. Міжнародне право накладає зобов'язання на державу; національне право регулює,
яким чином ці зобов'язання будуть виконані.
 Міжнародне приватне право входить в національну правову систему, але займає в ній
специфічне місце. Особливий характер і парадоксальність міжнародне приватне право виражені в
самому терміні - "національне міжнародне приватне право". З першого погляду ця термінологія
виробляє абсурдне враження - не може бути галузі права, що одночасно є і національного, і
міжнародної. Однак тут немає нічого абсурдного - мова йде про правову систему, призначеної
регулювати міжнародні відносини, що виникають у приватному житті.
Парадоксальність міжнародне приватне право виражається у тому, що одним з його основних
джерел виступає міжнародне публічне право, відіграватиме особливу роль у формуванні
міжнародне приватне право. Прийнято говорити про двоїстий характер норм і джерел міжнародне
приватне право. Це, мабуть, єдина галузь національного права, в якій міжнародне публічне право
виступає як безпосереднє джерело і має пряму дію.
Співвідношення міжнародного публічного та міжнародного приватного права. Суб'єкти
міжнародного публічного права - це насамперед держави. Міжнародна правосуб'єктність всіх
інших утворень має вторинний характер і похідна від правосуб'єктності держави. Перелік суб'єктів
міжнародне приватне право такий же, але основні його суб'єкти - фізичні та юридичні особи;
держави виступають як особи приватного права.
1. Об'єкт регулювання міжнародного публічного права - міждержавні (владні) відносини. Об'єкт
регулювання міжнародне приватне право - приватноправові (невладних) відносини, пов'язані з
правопорядком двох і більше держав.
2. Метод регулювання в міжнародному публічному праві має координаційний, погоджувальна
характер. Це метод узгодження воль держав. Основні методи регулювання в міжнародне приватне
право - автономія волі приватних осіб і застосування колізійних норм, спрямованих на визначення
компетентного національного права.
3. Джерела міжнародного публічного права - міжнародні договори і звичаї, загальні принципи
права цивілізованих народів, резолюції та рекомендації міжнародних організацій, акти
міжнародних конференцій. Основне джерело міжнародне приватне право - національне
законодавство; міжнародно-правові акти регулюють відносини сфери міжнародне приватне право
після їх імплементації в національне право.
4. Сфера дії міжнародного публічного права має глобальний характер. Існує універсальне
(загальне) і локальне міжнародне право. Міжнародне приватне право має насамперед національну
сферу дії - в кожній державі діє власне міжнародне приватне право. Одночасно існує регіональне
міжнародне приватне право (кодекс Бустаманте, міжнародне приватне право Європейського
Союзу), норми якого мають міжнародно-правову природу.
5. Відповідальність у міжнародному публічному праві має міжнародно-правовий характер.
Відповідальність у міжнародне приватне право настає за нормами національного права, має
деліктний або контрактний характер.
 Міжнародне приватне право - специфічна частина національного права. З іншими
нормативними комплексами національного права, що регулюють подібні відносини (майнові та
пов'язані з ними немайнові відносини між приватними особами), міжнародне приватне право
співвідноситься наступним чином.
1. Суб'єкти національного права - фізичні та юридичні особи, освіти без статусу юридичної
особи, держава, її органи. Суб'єкти міжнародне приватне право - національні та іноземні приватні
особи (у тому числі іноземну державу і його органи). Всі приватні правовідносини за участю
іноземних осіб, транснаціональних корпорацій, міжнародних юридичних осіб - сфера дії
міжнародне приватне право.
2. Об'єкт регулювання національного права - відносини "внутрішнього" характеру (владні,
діагональні, невладних). Об'єкт регулювання в міжнародне приватне право - невластного
(частково діагональні) відносини, юридично пов'язані з правом двох і більше держав.
3. Метод регулювання в національному праві - матеріально-правові (прямі) припису. Основний
метод міжнародне приватне право - застосування колізійних норм.
4. Джерела національного права - національне законодавство, міжнародне право, судова
практика і доктрина, аналогія права і закону, загальні принципи права. Перелік джерел
міжнародне приватне право слід доповнити автономією волі сторін.
5. Сфера дії національного права - національна (територія даної держави). Це відноситься і до
міжнародне приватне право, але необхідно підкреслити існування регіонального міжнародне
приватне право і процес формування універсального міжнародне приватне право.
6. Відповідальність в національному праві, регулюючому приватноправові відносини (у тому
числі в міжнародне приватне право), має контрактний і деліктний характер.
На сьогоднішній день міжнародне приватне право доцільно кваліфікувати як самостійну
підсистему національного права. Одночасно можна припустити, що в перспективі основним
інструментом розвитку міжнародне приватне право виступатимуть міжнародні договори і
наднаціональні нормативні правові акти. Потенційно можна прогнозувати відокремлення
міжнародне приватне право в самостійну систему, що займає в глобальній правовій системі
проміжне положення між міжнародно-правової та національно-правової системами. "Система
міжнародне приватне право формується в міру" розширення "предмета міжнародне приватне
право та підвищення ролі цієї галузі науки і права в умовах глобальних інтеграційних процесів, що
призводить до виникнення нових інститутів (підгалузей) міжнародне приватне право, що
формуються в умовах різноманітних приватноправових колізій національних норм і юрисдикції
різних держав".
6. Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного, пройшло тривалий шлях,
сприйнявши стародавнє, зокрема староримське, право. Проте останньому так і не була відома
розгорнута система колізійних норм. Вона починає складатися в епоху раннього середньовіччя
внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, в
договорах, укладених із греками 911 р. князем Олегом і 944 р. князем Ігорем, у "Руській правді",
інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина
про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово
виникала назва нового вчення — міжнародне приватне право.
Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були Вартая (1314-
1357, Італія), Бальд (1327-1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці
коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.
Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили: вчення про "автономію волі"
сторін, за яким сторони могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Щарль Дюмулен,
1500-1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо
нерухомості (Бертран д'Аржашре, 1519—1590, Франція); теорія цро застосування територіального
принципу та принципу "ввічливості" ("сотназ"), яка полягає у тому, що дія іноземних законів від-
бувається завдяки "міжнародній ввічливості" (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут, 1619-1667;
Йоганнес Вут, 1647-1714, усі — Голландія).
У XIX ст. вказані теорії, зокрема вчення про "сотіїав", підтримав ДжозефСторі (1779-1845,
США). У його "Коментарях конфліктного права" 1834 р. було вжито термін "міжнародне приватне
право", який і донині викликає заперечення. Вказувалось, наприклад, що термін "міжнародне" не
відображає характеристики джерел цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній,
міжштатний характер. Важко заперечити несправедливість цих зауважень. Водночас інші терміни:
"конфліктне право", "колізійне право" у правовій системі США та інших країн зазвичай повністю
не охоплюють предмета галузі.
Не відповідала реальності й критика терміна "приватне" з боку радянських вчених, які вважали,
що радянське право не знало поділу на публічне та приватне. Проте такий поділ об'єктивно існує у
будь-якій правовій системі, хоч може не проводитись формально та не відображатись доктриною
права. Зважаючи на те, що й досі не запропоновано терміна, який найбільшою мірою відображав
би зміст вказаної галузі права, доводиться приймати умовний термін "міжнародне приватне право"
як такий, що регулює цивілістичні відносини з "іноземним елементом".
Визначний внесок у розвиток доктрини міжнародного приватного права зробив Альберт Дайсі
(1835—1922, Англія), деякі інші вчені. Доктрина права була доповнена, зокрема, теорією
Фрідріха-Карла фон Савіньї (1779—1861, Німеччина), за якою кожне правовідношення можна
найбільш тісно пов'язати з певним місцем. Паскуале Манчіні (1817—1888, Голландія) вважав, що
"власний" національний закон повинен слідувати за кожною особою, яка перебував у межах
іноземної держави. Згодом важливе місце у розвитку доктрини права займають праці Е Бартена
(1897, Франція), Ф. Кана (1891, Німеччина). Розвивається доктрина міжнародного приватного
права в західних державах і в теперішній час. Так, у сучасній правовій доктрині держав Східної
Європи важливе місце посіли праці Ж. Сталева (Болгарія) — зокрема, про природу та функції
міжнародного приватного права; І. Сассі (Угорщина) — щодо колізійних норм у міжнародному
приватному праві, питань міжнародного трудового права, міжнародного цивільного процесу; М.
Сосняка (Польща) — щодо відповідальності; В. Кнаппа (колишня Чехо-Словаччина) — питання
загальної частини вказаної галузі права.
Радянський період у розвитку доктрини міжнародного приватного права ознаменований
творчим доробком С. Б. Крилова, І. С. Перетерського, Л. А; Лунца, М. М. Богу-славського.
Українську доктрину розвивали В. М. Корецький, Г. К- Матвєєв, Ю. Г. Матвєєв, праці яких є
актуальними й нині, В останнє десятиріччя проблеми уніфікації колізійних норм правових актів
нашої держави досліджував А. Г. Хачату-рян. Загальні питання міжнародного приватного права,
питання шлюбно-сімейних відносин з "іноземним елементом" та деякі інші є предметом
дослідження В. І. Кисіля; проблеми іноземних інвестицій — В. М. Коссака; трудові правовідно-
сини з "іноземним елементом" — А. С. Довгерта. Вітчизняна доктрина вказаної галузі права
збагачена працями О. А. Підопригори, М. М. Сиоільова, В. Л. Мусіяки. Незважаючи на чималу
кількість наукових досліджень, доктрина правової системи нашої держави потребує вивчення та
аналізу багатьох питань, актуальних для суверенної України.
7. Можна виділити такі концепції щодо місця міжнародного приватного права в правовій
системі:
1) інтернаціоналістична або міжнародна концепція, згідно з якою норми міжнародного
приватного права входять до складу міжнародного (публічного) права в широкому розумінні
слова, оскільки існує тісний зв’язок між міжнародним публічним і міжнародним приватним
правом, близька внутрішня спорідненість між ними, спільність джерел, якій надається вирішальне
значення;
2) цивілістична концепція, яку вважають широко визнаною у російській доктрині міжнародного
приватного права, згідно з якою міжнародне приватне право – підгалузь цивільного права,
оскільки предметом регулювання в міжнародному приватному праві є відносини цивільно-
правового характеру;
3) індепендентна (самостійна) концепція, згідно з якою міжнародне приватне право –
самостійна галузь права у межах внутрішнього права кожної окремої держави;
4) полісистемна концепція, згідно з якою міжнародне приватне право регулює особливу групу
суспільних відносин, наділених подвійним характером (норми складаються з відповідних частин
національно-правових систем і відповідної частини міжнародного публічного права), які не мають
своєї “власної” системи права;
5) концепція, згідно з якою міжнародне приватне право розглядається як певна підсистема в
межах внутрішнього права.
 Домінуюче наукове уявлення в Україні про правову природу міжнародного приватного права
полягає в тому, що міжнародне приватне право розглядається як частина внутрішньодержавного
права. Незважаючи на різні точки зору щодо складу норм міжнародного приватного права,
українською доктриною аналізуються колізійні норми (як внутрішнього, так і міжнародного
походження), матеріально-правові норми внутрішнього законодавства, спеціально призначені для
регулювання приватноправових відносин з іноземним елементом, уніфіковані матеріально-правові
норми (тобто норми, які містяться у міжнародних договорах і звичаях) і норми міжнародного
цивільного процесу.
Багато інститутів міжнародного приватного права є ніби продовженням інститутів цивільного
(сімейного, трудового) права, певною мірою похідні від цих інститутів, але в силу свого
міжнародного походження, внутрішньої і зовнішньої своєрідності не зливаються з ними і не
поглинаються ними. Міжнародне приватне право тісно пов’язане й з міжнародним правом, але не
є його частиною.
Отже, міжнародне приватне право займає нібито суміжне, хоча й цілком самостійне, галузеве
місце між цивільним правом і міжнародним публічним правом: з першим воно органічно зв’язане
за характером суспільних відносин, що регулюються, а з другим – різними іноземними ознаками,
які ускладнюють ці відносини і роблять їх зовнішньо схожими на міжнародні зв’язки, хоч останні,
звичайно, якісно відрізняються від перших за суб’єктним складом і змістом.