Основні принципи міжнародного права - це система основоположних

норм міжнародного права, які регулюють відносини між його суб'єктами і є

критерієм правомірності міжнародних правотворчого та правозастосовчого
процесів, дійсності інших міжнародно-правових норм.
ОЗНАКИ:
Всі основні принципи сучасного міжнародного права є юридично
обов'язковими і підлягають безумовному виконанню. В ієрархії норм міжнародного
права вони розташовані на «верхніх щаблях». У системі самих принципів можна
виділити принципи jus cogens, тобто такі норми, які не допускають взаємної відмови
від виконання обов'язків, і такі, що допускають за домовленістю заміну одних
зобов'язань іншими, як і зміни у відповідних правах.

Отже, ознаками основних принципів міжнародного права можна вважати

такі:
1. Вони є загальновизнаними як основні принципи сучасного міжнародного
права. Ця загальновизнаність випливає з того, що світова співдружність держав
закріпила їх у Статуті ООН; у Декларації про принципи міжнародного права, які
стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до
Статуту ООН 1970 p., у Заключному акті НБСЄ і в ряді інших міжнародних доку-
ментів. Якщо навіть іти від зворотного, то слід зазначити, що від часу закріплення
основних принципів міжнародного права у вказаних документах жоден суб'єкт
міжнародного права не заявив, що він їх не визнає.
2. Вони є обов'язковими для всіх суб'єктів міжнародного права.
Отже, неправомірно стверджувати, що, скажімо, принцип невтручання
зобов'язує тільки держави. Він є обов'язковим і для міждержавних організацій
(наприклад, НАТО) та інших суб'єктів міжнародного права, які здатні здійснювати
за ним права і виконувати обов'язки.
3. Основні принципи міжнародного права мають перевагу над іншими
нормами цієї системи права. Таку перевагу закріплено у ст. 103 Статуту ООН, ст.
53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., у
Віденській конвенції про право міжнародних договорів між державами та
міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. За
цими міжнародно-правовими актами норми міжнародного права не можуть
суперечити основним принципам міжнародного права. Якщо таке трапляється, то
норми вважаються недійсними, такими, що не можуть мати правових наслідків.
Вони не підпадуть під захист міжнародного права. Основний принцип
міжнародного права може бути змінено або скасовано тільки новим принципом.
4. Формально основні принципи не підпорядковані один одному. Але
фактично в процесі застосування їм надається різне значення. Як уже зазначалося,
одні принципи вміщують абсолютно імперативні правила безвідносно до суб'єктів,
сфери та періоду застосування. Інші — допускають можливість відступу від
правила за взаємною згодою, оформленою згідно з чинними принципами і
нормами міжнародного права.
5. Важливою ознакою основних принципів міжнародного права є те, що
порушення їх виходить за межі звичайного недотримання норм міжнародного
права. Порушення будь-якого основного принципу міжнародного права
кваліфікується більш серйозно, аніж порушення звичайної норми.
6. Характерною ознакою основних принципів міжнародного права є те, що
вони досить часто застосовуються за наявності прогалин у міжнародному праві. Це
нерідко практикується в нових сферах міждержавного співробітництва, де ще не
вироблено відповідного міжнародно-правового масиву норм.
7. Особливістю основних принципів міжнародного права є програмування
розвитку системи міжнародних відносин та системи міжнародного права.
Принципи не тільки констатують наявний стан міжнародних відносин, а й
визначають головні напрями їх розвитку, тобто формулюють програму розвитку на
перспективу.
8. Принципи є органічно пов'язаними в одне ціле, в систему. І тому
практично не можна порушити тільки один окремо взятий принцип міжнародного
права. Як правило, порушується вся система основних принципів.
Не можна вважати загальною ознакою основних принципів міжнародного
права імперативність, бо ця ознака є характерною в повному обсязі не для всіх
основних принципів. Важко вважати імперативним принцип непорушності
державних кордонів, коли в тій самій Декларації принципів Заключного акта
Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975), у якій міститься його
формулювання, сказано: «Кордони можуть змінюватися відповідно до
міжнародного права, мирним шляхом і за домовленістю».
Або чи можна вважати принцип самовизначення народів імперативним, коли
юридично не встановлено суб'єкта його застосування (нині в міжнародному праві
немає визначення поняття «народ»).
Водночас такі основні принципи міжнародного права, як невтручання у
внутрішні справи, незастосування сили або загрози силою, принципи мирного
вирішення міжнародних спорів, поваги прав людини та основних свобод тощо, є
імперативними нормами. Вони не допускають взаємної домовленості щодо відступу
від зобов'язань за ними.
Мабуть, такий самий висновок можна зробити й щодо визначення
«універсальності» як ознаки основних принципів. Не всі принципи міжнародного
права є універсальними нормами. Практика засвідчує також наявність регіо-
нальних принципів (наприклад, принцип непорушності державних кордонів).

Функція є основним чинником впливу на зовнішнє середовище

функції основних принципів міжнародного права:
1. Функція зміцнення наявної системи міжнародних відносин та
сприяння її передбачуваному розвиткові.
2. Функція сприяння становленню і розвитку системи міжнародного
права як безпосередньо, так і шляхом об'єднання норм, інститутів та галузей
навколо власних загальнообов'язкових правил.
3. Функція закріплення основних прав, обов'язків і законних інтересів
суб'єктів міжнародного права, визначення основ їхньої взаємодії шляхом
установлення правових статусів.
4. Функція забезпечення основних засад правотворчого і
правозастосовчого процесів.
 5. Функція зміцнення міжнародної законності, визначення її сутності.
6. Функція укріплення системи міжнародного правопорядку та
визначення напрямів його розвитку.
7. Функція заповнення прогалин у міжнародному праві.
8. Функція формування і розвитку міжнародної правосвідомості.
Через те, що основним масивом норм сучасного міжнародного права є
диспозитивні норми, які у своїй переважній більшості залишаються
маловідомими суб'єктам міжнародного права (крім, звичайно, тих, кого вони
безпосередньо зобов'язують або наділяють правами), основні принципи
міжнародного права й сьогодні несуть на собі основний тягар формування та
розвитку міжнародної правосвідомості. Держави, політичні діячі та більшою
мірою широкі кола народних мас часто оцінюють поведінку суб'єктів
міжнародного права насамперед за тим, наскільки вони дотримувалися основних
принципів цього права.
Природа основних принципів
Всі основні принципи сучасного міжнародного права є юридично
обов'язковими і підлягають безумовному виконанню. В ієрархії норм міжнародного
права вони розташовані на «верхніх щаблях». У системі самих принципів можна
виділити принципи jus cogens, тобто такі норми, які не допускають взаємної відмови
від виконання обов'язків, і такі, що допускають за домовленістю заміну одних
зобов'язань іншими, як і зміни у відповідних правах.
Є всі підстави ототожнювати їх із нормами jus cogens. Але є й такі принципи
міжнародного права, від яких держави відступали у своїх міжнародних договорах,
не порушуючи міжнародного права. Так, принцип добросовісного виконання
міжнародних зобов'язань є принциповою вимогою сучасного міжнародного права.
Нехтувати ним означає поставити під загрозу ефективне функціонування всієї
системи міжнародного права. Адже нині суб'єкти міжнародного права можуть
відступити від узятих міжнародних зобов'язань шляхом укладення нового
міжнародного договору в разі докорінної зміни обставин (rebus sic standibus) або
утворення імперативної норми, якій суперечить відповідне міжнародне
зобов'язання.
Зміст
Для того щоб принципи міжнародного права не конструювалися
довільно, їх необхідно перевірити щонайменше за трьома основними
критеріями: а) юридичний зміст принципу; б) сфера застосування; в) механізм
застосування. Відсутність показників хоча б за одним із критеріїв є свідченням
того, що принципу не існує або він має доктринальне походження.
Юридичний зміст. Для кожного принципу важливо встановити джерела,
в яких він закріплений. Якщо принцип випливає тільки з міжнародно-правових
звичаїв і не був кодифікований, необхідно підтвердити його наявність
відповідною згодою держав. Згода має бути очевидною, а не такою, що
«малася на увазі». Принцип повинен містити конкретні права та обов'язки
суб'єктів міжнародного права, а не формулювати політичне гасло чи завдання.
Достатнім підтвердженням наявності основного принципу міжнародного
права є застосування його як такого в міжнародній судовій практиці. Якщо
основний принцип міжнародного права закріплено в міжнародному договорі,
необхідний його додатковий аналіз на міжнародно-звичаєве підтвердження.
 Сфера застосування. Кожна норма міжнародного права (а принцип тут
не є винятком) має свою конкретну сферу застосування, свій конкретний об'єкт
правового регулювання — конкретні міжнародні, точніше, міждержавні
відносини. Принцип не може регулювати відносини взагалі або систему
відносин. Для врегулювання системи міжнародних відносин замало
можливостей системи принципів міжнародного права. Якшо він не має об'єкта
конкретного правового регулювання, тоді не виконує функції принципу
міжнародного права, не є ним.
Основному принципу міжнародного права властива своя сфера
функціонування, свої відносини. Будучи тісно пов'язаним з іншими
принципами міжнародного права, він, однак, не підмінює іншого принципу.
Одні й ті самі відносини не регулюються двома принципами.
Механізм застосування принципу. Для з'ясування механізму застосування
необхідно встановити, яка поведінка за ними є обов'язковою, яка можливою, а яка
недопустимою. Важливо виявити юридичні факти, за яких настає відповідна
реакція принципу, тобто коли права та обов'язки переходять у стан динаміки.
Міжнародно-правові відносини — важливий компонент механізму
застосування принципу. Вони є свідченням ефективності регулятивної дії
принципу на міжнародні відносини. Кожний основний принцип міжнародного
права має власні правовідносини. Суб'єкти цих правовідносин не збігаються із
суб'єктами міжнародного права. Деякі принципи міжнародного права мають лише
один (розрахований на одного суб'єкта, наприклад державу) суб'єкт. Вони
формують його суб'єктивне право і суб'єктивні обов'язки.
Значну роль у застосуванні принципів міжнародного права відіграє
правосвідомість. Практика свідчить, що принципи глибше і всебічніше
впливають на правосвідомість, аніж просто норми. А тому потрібно бути дуже
обережним щодо конструювання нових принципів міжнародного права.
Проголошення неіснуючого принципу шкідливе вже тим, що породжує хибну
правосвідомість.
Класифікація принципів
Класифікація основних принципів міжнародного права — явище виключно
доктринального характеру. Сьогодні не існує жодного міжнародно-правового
документа, який класифікував би основні принципи чи хоча б указував на
можливі критерії такого поділу принципів.
Так, В. П. Панов, М. Ф. Філімонова, С. В. Шульга пропонують таку
класифікацію:
1) принципи забезпечення і захисту глобальних цінностей (а)
поваги прав та основних свобод людини; б) захисту навколишнього
середовища; в) рівності і самовизначення народів і націй);
2) принципи мирного співробітництва (а) співробітництва держав;
б) суверенної рівності держав; в) добросовісного виконання міжнародних
зобов'язань; г) невтручання у внутрішні справи держав; д) поваги державного
суверенітету);
3) принципи забезпечення миру та безпеки людства (а) заборона
застосування сили і загрози силою; б) мирного розв'язання спорів; в)
непорушності кордонів; г) загального і повного роззброєння; д) територіальної
цілісності);
4) спеціальні принципи (практично всі з перерахованих вище, крім:
повага прав та основних свобод людини, співробітництва держав, суверенної
рівності держав і добросовісного виконання міжнародних зобов'язань);
5) функціональні принципи (а) співробітництва держав; б)
суверенної рівності держав; в) добросовісного виконання міжнародних
зобов'язань; г) мирного розв'язання міжнародних спорів);
6) нові статутні принципи — йдеться про принципи Статуту ООН (а)
поваги прав та основних свобод людини; б) рівності й самовизначення народів
і націй; в) заборони застосування сили або загрози силою; г) мирного
вирішення спорів);
7) нові (післястатутні) принципи (а) захисту навколишнього
середовища; б) загального і повного роззброєння).

Така класифікація, мабуть, не задовольнила М. Ф. Фі-лімонову, і вона

згодом запропонувала нову: 1) за формою закріплення (а) писані принципи
— принципи територіальної цілісності, непорушності кордонів; б) звичаєві
принципи — принцип співробітництва держав з охорони довкілля); 2) за
історичною ознакою — принципи, що виникли в період: а) рабовласництва; б)
феодалізму; в) становлення капіталістичного способу виробництва; г)
достатутні; д) статутні; є) після статутні 3) за ступенем важливості відносин,
що захищаються принципами (а) такі, що забезпечують загальнолюдські
цінності, знищення яких призведе до знищення самої цивілізації: поваги прав
та основних свобод людини, співробітництва держав у сфері охорони довкілля;
б) пов'язані з інтересами держав — невтручання у внутрішні справи,
незастосування сили або загрози силою, загальне і повне роззброєння тощо); 4)
спеціальні та функціональні принципи.
Нині, коли ще не вироблені взаємовизнані критерії формулювання
основних принципів, доцільніше керуватися в їхній класифікації міжнародно-
правовими актами. А вони дають підстави поділяти всі основні принципи на: 1)
універсальні; 2) регіональні (наприклад, непорушності державних кордонів); 3)
локальні чи партикулярні.
Можна також виокремити: 1) загальносистемні принципи; 2) галузеві
принципи; 3) принципи інституту міжнародного права.

Співвідношення принципів галузі та інституту, універсальних,

регіональних і партикулярних принципів
Регіональні й партикулярні принципи міжнародного права, як правило,
конкретизують основні принципи (а партикулярні — основні й регіональні) щодо
певного регіону чи сторін. У цьому полягає їхнє основне призначення.
Нині існує не так уже й багато регіональних і партикулярних принципів
міжнародного права (як і, до речі, універсальних), тому теоретично їх можна
розмістити в ієрархічній залежності: партикулярні принципи залежать від ре-
гіональних та універсальних, регіональні — від універсальних. На практиці така
ієрархія чітко не простежується. По-перше, принципи «нижчого порядку»
 приймаються для конкретизації принципів «вищого порядку». Конкретизація не
може проводитися на основі суперечливих положень, коли необхідно з'ясовувати,
який принцип є важливішим. По-друге, принципи «нижчого порядку» іноді
приймаються для заповнення прогалин у праві, тобто вирішення тих проблем, на які
не поширюються основні принципи. Отже, й тут не може бути суперечностей. По-
третє, регіональні й партикулярні принципи найчастіше створюються з метою
більш сприятливого регулювання, аніж це випливає з універсальних принципів. Це
не суперечить загальним принципам розвитку правових систем, а відтак не може
призводити до конфліктних ситуацій, за яких необхідно звертати увагу на ієрархію
принципів.
Хоч би яким прогресивним принципом вважався сьогодні принцип
непорушності державних кордонів, але переносити його на інші регіони не можна,
бо таке перенесення тільки призведе до порушення основних принципів
міжнародного права.
Порівняно з основними принципами міжнародного права (як системи в
цілому), галузеві та інститутські принципи вирізняються дещо чіткіше. Практика
— а це, насамперед, міжнародно-судові рішення — виокремлює галузеві принципи
права. Зокрема, це нерідко робить Міжнародний Суд ООН часто такі вказівки на
галузеві принципи міжнародного права трапляються у правових актах спеціалізо-
ваних міжнародних організацій.
У доктринах міжнародного права наявність галузевого принципу
міжнародного права часто констатується (Є. Т. Усенко, Д. І. Фельдман, І. 1.
Лукашук та ін.) на підтвердження існування галузі міжнародного права. А деякі
інститути міжнародного права визнаються тільки тому, що існує відповідний
йому принцип(принципу збереження і раціонального використання морських
живих ресурсів, принцип свободи відкритого моря й повітряного простору над ним)
Інститутські й галузеві принципи міжнародного права базуються насамперед
на основних принципах міжнародного права. Між ними немає і не може бути
суперечностей. Вони доповнюють основні принципи у складному механізмі
міжнародно-правового регулювання, заповнюють відповідні прогалини в
міжнародному праві. Галузеві та інститутські принципи відіграють роль
системоутворюючого фактора на своєму рівні. Ця їхня функція цілковито
підпорядкована вимогам і потребам основних принципів міжнародного права як
головних систематизуючих засад цієї системи права.