1.

Поняття та сутність сучасного міжнародного права

Міжнародне право - складний комплекс юридичних норм, які створені державами

та міждержавними організаціями шляхом угод і представляють собою самостійну
правову систему, предметом регулювання якої є міждержавні та інші міжнародні
відносини, а також певні внутрішньодержавні відносини.

Попри розмаїття існуючих визначень міжнародного права можна виділити

загальне: міжнародне право - особлива правова система, яка складається із
принципів і норм, що регулюють відносини між його суб'єктами.

Але міжнародне право не тільки сукупність принципів і норм, адже сама ця

сукупність є нормативним відображенням міжнародної форми правосвідомості.
Міжнародно-правові норми відбивають складний процес взаємодії держав,
постійного перетворення суспільних відносин. Правосвідомість, що складається на
їх основі, знаходить відображення в міжнародному праві, яке відповідає
об'єктивним факторам суспільного розвитку. Не розсуди юристів, наукових установ
чи держав, а реальні суспільні потреби, сам об'єктивний процес світового розвитку
в усіх його проявах є причиною існування та розвитку міжнародного права як
об'єктивної реальності. Об'єктивні умови визначають зміст тієї чи іншої норми
права.

Закінчення другого тисячоліття нової ери в історії людства співпадає з початком

нового етапу розвитку міжнародного права. У 1989 р. Генеральна Асамблея ООН
прийняла резолюцію 44/23 «Десятиріччя міжнародного права ООН», яка
підкреслює внесок ООН у сприяння «більш широкому прийняттю та повазі до
принципів міжнародного права» і заохочення «прогресивного розвитку
міжнародного права та його кодифікації». Визнано, що на цьому етапі необхідно
зміцнювати верховенство права в міжнародних відносинах, для чого слід сприяти
його вивченню, поширенню та більш широкому визнанню. Період 1990-1999 років
був проголошений ООН десятиріччям міжнародного права, протягом якого мало
відбутися подальше зростання ролі міжнародно-правового регулювання в
міжнародних відносинах.

Закономірності розвитку міжнародного права у принципі відповідають

закономірностям міжнародних відносин. На останні впливають різні об'єктивні та
суб'єктивні чинники: рівень економічного розвитку держав, суспільна мораль і
моральність, національні інтереси, екологія, поява глобальних проблем, науково-
технічний прогрес тощо. Формуючись під впливом міжнародних відносин,
міжнародне право активно впливає на них, причому його роль постійно зростає та
висувається на перший план.

Таким чином, міжнародне право - це особлива система юридичних норм і

принципів, що регулюють міжвладні міжнародні відносини та висловлюють
узгоджену позицію учасників цих відносин, обумовлену дією закономірностей
міжнародних відносин на певному етапі розвитку цивілізації, шляхом встановлення
взаємних прав і обов'язків.

Міжнародне та національне (внутрішнє) публічне право має деякі суттєві спільні

риси, завдяки яким ці дві різні системи норм і принципів визнаються правовими:
 норми міжнародного та національного публічного права забезпечені юридичною
силою, тобто їх виконання гарантоване авторитетом і силою держав, які діють
індивідуально чи колективно.

Додержання норм національного права забезпечує спеціальний апарат державного

примусу. Додержання норм міжнародного права здійснюється шляхом
застосування засобів індивідуального (силами держави, права якої порушено) або
колективного примусу, межі та форми якого визначені принципами та нормами
міжнародного права.

Таким чином, можна констатувати, що в сучасному світі існують дві взаємозалежні

системи права: право внутрішнє, яке обіймає системи національного права окремих
держав, і міжнародне право, обов'язкове до виконання всіма державами -
суб'єктами та творцями цього права. Системи внутрішнього права багатьох
сучасних держав не відповідають міжнародним стандартам. Але, певна річ, мають
місце і проникнення, і взаємовплив принципів і норм цих систем одна на одну.

2. Об’єктивна необхідність існування міжнародного публічного права

Міжнародне право – регулятор міжнародних відносин!

Міжнародне право, це правова система, яка складається з принципів і норм, якими

регулюються відносини між її суб’єктами, державами, міжнародними організаціями.
Історично виникнення міжнародного права пов’язане з процесом становлення людства
це право не тільки розвивалося під впливом постійно змінюваних економічних та
інших міжнародних відносин, а й відповідним чином впливало на дані відносини. При
цьому роль міжнародного права постійно зростає. З його допомогою держави
встановлюють загальноприйняті стандарти поведінки, воно є засобом
міжнародного співробітництва у різних галузях суспільного життя.

Зростання глобальної взаємозалежності та зацікавленості держав у раціональному

регулюванні їхніх відносин на підставі взаємності посилили значення міжнародного
права в упорядкуванні та структуризації міжнародної системи. Через це спори між
державами зазвичай супроводжуються посиланнями на міжнародне право.

Більшість держав діють відповідно до принципів і норм міжнародного права

навіть за відсутності процедури примусового врегулювання спорів і
централізованого органу правозастосування.

Міжнародне право як горизонтальна система діє інакше, ніж централізована система

національного права, і ґрунтується на засадах взаємності та консенсусу, а не
панування, слухняності та примусу до виконання, бо ця система створена для
зовнішніх відносин суверенних держав й інших суб’єктів. На практиці держави
визнають норми міжнародного публічного права юридично обов’язковими,
оскільки вони сприяють усуненню труднощів та невизначеності в міжнародних
відносинах.

Прогресуючий розвиток міжнародних відносин, регульованих також міжнародним

правом, що розвивається, висуває міжнародне право в число найважливіших
координаторів міжнародного життя. Цим пояснюється зростаюче значення
міжнародного права, його вивчення в кожній державі.

1. Підтримання міжнародного миру та безпеки: Однією з головних цілей міжнародного

права є підтримання миру та безпеки між країнами. Це досягається шляхом створення
правової бази, яка регулює взаємодію між державами, перешкоджає агресії та сприяє
мирному вирішенню спорів. Міжнародне право встановлює правила, що забороняють
застосування сили, за винятком випадків самооборони або коли це санкціоновано
Радою Безпеки Організації Об'єднаних Націй. Воно також забезпечує механізми
мирного вирішення спорів шляхом переговорів, посередництва, арбітражу або
винесення рішення в міжнародних судах, таких як Міжнародний суд ООН. Таким
чином, міжнародне право допомагає запобігати конфліктам, які можуть призвести до
війни, і забезпечує мирне глобальне середовище.

2. Просування прав людини: Міжнародне право відіграє життєво важливу роль у

захисті та просуванні прав людини. Різні міжнародні договори і конвенції, такі як
Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні
права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, встановлюють
широкий спектр стандартів прав людини. Вони включають право на життя, свободу
вираження поглядів, справедливий судовий розгляд, свободу від катувань та інших
форм жорстокого поводження. Держави, які ратифікують ці договори, зобов'язані
поважати, захищати і реалізовувати ці права, а за їх порушення можуть бути
притягнуті до відповідальності. Таким чином, міжнародне право гарантує, що люди в
усьому світі користуються основними свободами і правами людини, незалежно від
їхньої національності, раси, статі чи релігії.

3. Регулювання міжнародних відносин: Регулювання міжнародних відносин є ще

одним важливим аспектом міжнародного права. Воно забезпечує набір правил, норм і
принципів, які визначають, як держави взаємодіють одна з одною. Ці правила
охоплюють широкий спектр сфер, включаючи дипломатичні відносини, торговельні
відносини, застосування сили, поводження з громадянами за кордоном і вирішення
спорів. Вони допомагають забезпечити поведінку держав відповідно до принципів
міжнародного права, таких як повага до суверенітету, невтручання у внутрішні справи
інших держав і мирне вирішення спорів. Забезпечуючи чіткі та передбачувані рамки
для взаємодії держав, міжнародне право сприяє стабільності та співробітництву в
міжнародних відносинах.

4. Забезпечення правосуддя: Міжнародне право також відіграє важливу роль у

забезпеченні правосуддя. Воно передбачає механізми вирішення спорів між
державами, такі як арбітраж і рішення Міжнародного суду ООН. Ці механізми
гарантують, що спори вирішуються справедливо і неупереджено, на основі принципів
права, а не влади чи політики. Міжнародне право також передбачає переслідування
осіб, які вчиняють серйозні порушення міжнародного права, такі як воєнні злочини,
злочини проти людяності та геноцид. Це здійснюється через міжнародні кримінальні
трибунали, такі як Міжнародний кримінальний суд. Притягаючи людей до
відповідальності за їхні дії, міжнародне право допомагає запобігти майбутнім
порушенням і гарантує, що жертви таких злочинів отримають правосуддя.

5. Сприяння економічному співробітництву: Міжнародне право сприяє економічному

співробітництву, забезпечуючи правову основу для міжнародної торгівлі та інвестицій.
Такі договори, як Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та угоди в рамках
Світової організації торгівлі (СОТ), регулюють міжнародну торгівлю, знижують
торговельні бар'єри та забезпечують чесну конкуренцію. Двосторонні та
багатосторонні інвестиційні угоди захищають іноземні інвестиції та забезпечують
механізми вирішення інвестиційних спорів. Сприяючи вільній торгівлі та захисту
інвестицій, міжнародне право сприяє економічному зростанню, розвитку та
процвітанню в усьому світі.

6. Захист глобального довкілля: Міжнародне право відіграє вирішальну роль у захисті

навколишнього середовища та сталому управлінні ресурсами. Такі договори, як
Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (РКЗК ООН) та Конвенція про біологічне
різноманіття (КБР), встановлюють зобов'язання держав захищати довкілля та сприяти
сталому розвитку. Вони заохочують співпрацю у вирішенні глобальних екологічних
проблем, таких як клімат, втрата біорізноманіття та забруднення. Таким чином,
міжнародне право гарантує, що сучасні потреби розвитку задовольняються без шкоди
для здатності майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

7. Збереження суверенітету: Міжнародне право підтримує принцип державного

суверенітету, який є правом держав управляти собою без зовнішнього втручання.
Договори і звичаєве міжнародне право встановлюють правила невтручання у
внутрішні справи держав і поваги до їхньої територіальної цілісності. Це дозволяє
націям зберігати свою незалежність, приймати рішення, які найкраще відповідають
їхнім інтересам, та здійснювати власний соціальний, економічний та культурний
розвиток. Однак суверенітет не є абсолютним і передбачає відповідальність, зокрема
обов'язок поважати міжнародне право та права інших держав.

8. Сприяння дипломатичним відносинам: Міжнародне право регулює дипломатичні

відносини між державами, встановлюючи правила та настанови щодо дипломатичної
поведінки, привілеїв та імунітетів. Ці правила, закріплені у Віденській конвенції про
дипломатичні зносини, гарантують, що дипломати можуть виконувати свої обов'язки,
не боячись примусу чи переслідувань, а дипломатичні комунікації та приміщення є
недоторканними. Це допомагає підтримувати мирні та поважні відносини між
державами, полегшує комунікацію, сприяє взаєморозумінню та співпраці.

9. Сприяння розвитку: Міжнародне право сприяє соціальному та економічному

розвитку, забезпечуючи основу для міжнародного співробітництва в таких сферах, як
охорона здоров'я, освіта та технології. Такі договори, як Міжнародний пакт про
економічні, соціальні та культурні права, визнають право на розвиток і важливість
міжнародного співробітництва для його досягнення. Міжнародне право також сприяє
передачі технологій і знань від розвинених країн до країн, що розвиваються, і заохочує
співпрацю у вирішенні глобальних проблем, таких як бідність, хвороби і нерівність.

10. Підтримка міжнародної моралі: Міжнародне право втілює моральні цінності та

принципи міжнародної спільноти. Воно просуває принципи справедливості, рівності та
недискримінації, а також підтримує гідність і цінність людської особистості. Воно
забороняє дії, які всіма вважаються огидними, такі як геноцид, тортури і рабство.
Таким чином, міжнародне право слугує моральним орієнтиром, спрямовуючи держави
у їхній поведінці та сприяючи встановленню справедливого і рівноправного світового
порядку.
3.Характерні особливості міжнародного права (у порівнянні з національним
правом)

Міжнародне публічне право виступає одним з регуляторів міжнародних відносин. Для

більш повного розуміння його суті, природи, значення, ролі та можливостей у
регулюванні міжнародних відносин важливого значення набуває характеристика
міжнародного права як правової системи і, зокрема, його відмінностей, переваг та
певних недоліків порівняно з національним (внутрішньодержавним) правом.

Зазвичай більшість науковців стверджують, що міжнародне публічне право - це

система права, хоча і з певними притаманними їй особливостями1. Таким чином,
наголошують на тому, що, незважаючи на значні особливості, міжнародне публічне
право зберігає всі ознаки, характерні для правової системи. Цю обставину важливо
зауважити, тому що деякі дослідники, акцентуючи увагу на таких особливостях,
перебільшуючи їхнє значення, стверджують, що цей регулятор міждержавних відносин
не володіє рисами, які б характеризували міжнародне право саме як систему права. На
їхню думку, ці особливості настільки значні, що дозволяють говорити про міжнародне
право швидше як про систему політичних, а не юридичних норм.

При порівнянні міжнародного публічного права з внутрішньодержавним до

особливостей міжнародного права, як правило, відносять:

Відмінність за суб'єктами правовідносин.

Суб'єктами внутрішньодержавного права виступають юридичні та фізичні особи. Як

суб'єкти міждержавної правової системи діють, перш за все, держави. Традиційно до
суб'єктів міждержавних правовідносин зараховують нації, що борються за своє
визволення (незалежність). В останні десятиріччя з урахуванням змін, які відбулись на
міжнародній арені, до таких суб'єктів усе частіше застосовують термін "нації, що
прямують до своєї державності", або "держави у стадії утворення". Важливим
суб'єктом міжнародного права виступають міжнародні міждержавні організації.
Прослідковується чітка тенденція до посилення їх ролі в регулюванні міжнародних
відносин. Окрему групу суб'єктів становлять державоподібні утворення. Дискусійним
залишається питання про визнання суб'єктами міжнародного публічного права
фізичних осіб та окремих об'єднань, діяльність яких має міжнародний характер і може
суттєво вплинути на міжнародні відносини.

Відмінність за об'єктами правовідносин.

Національне право регулює внутрішньодержавні відносини. Відповідно у сфері

інтересів міжнародного права перебувають міждержавні відносини. У такому випадку
регулювання відносин не прив'язується до певної території, а стосується саме об'єктів
правовідносин. Наприклад, внутрішньодержавне право регулює відносини, які
перебувають у межах юрисдикції конкретної держави, що може поширюватись як на
відносини всередині самої держави, так в окремих випадках і за межі території, на яку
розповсюджується її суверенітет (наприклад, континентальний шельф чи виключну
морську економічну зону). Так само і міжнародне публічне право діє як на
міжнародних територіях, так і на територіях держав.
Зауважимо, що ці відмінності об'єктивно зумовлені. Одними з ознак відособлення
певної групи норм в окрему галузь права виступають саме особливості в суб'єктному
складі та об'єктах правовідносин. Формулюючи визначення міжнародного публічного
права як окремої галузі права, ми тим самим зрезюмуємо його специфіку
характеристики суб'єкта та об'єкта правовідносин.

До очевидних об'єктивних особливостей відносять також і особливі джерела права.

Певну увагу при характеристиці особливостей міжнародного публічного права

приділяють особливій соціальній сутності права3. Зокрема, науковці зазначають, що
міжнародне право характеризується загальнодемократичним характером, у той час як
система норм внутрішньодержавного права тісно пов'язана з сутністю держави, яка це
право творить.

В основі особливостей міжнародного публічного права порівняно з національним

лежить та обставина, що його основними суб'єктами виступають держави. Для держав
характерна наявність у них суверенітету - ознака, яка відсутня у суб'єктів
внутрішньодержавних відносин. Деякі інші особливості безпосередньо пов'язані з цим
фактом. До них, зокрема, належать:

Особливості нормотворення.

Внутрішньодержавне право формують відповідні органи держави (законодавчі,

виконавчі, в певних випадках - судові органи). Міжнародне публічне право створюють
самі суб'єкти міжнародного права.

Особливості реалізації (виконання) норм права.

Внутрішньодержавне право реалізують фізичні та юридичні особи, а його виконання

організовують і контролюють державні органи. Коли потрібно, до суб'єктів права
застосовують примус. У цьому випадку для національного права характерні
субординаційні відносини, відносини вертикального типу. Виконання міжнародного
права забезпечують самі суб'єкти міжнародного права, відповідно превалюють
відносини координаційного типу. Створюється ситуація, яка, на перший погляд,
видається парадоксальною: суб'єкти міжнародного права самі створюють для себе
правила поведінки, самі ж їх виконують і самі контролюють себе. Для національного
права це не характерно.

Дві останні особливості й дали підставу для сумнівів у дієвості міжнародного

публічного права. Ці сумніви ще більше посилюються, якщо ми згадаємо, що на етапі
прийняття державами на себе обов'язковості щодо виконання міжнародних договорів
присутній елемент добровільності.

Відповідно, поряд з відсутністю своєрідних законодавчих органів у міждержавних

відносинах також відсутні виконавчі та судові органи, аналогічні до тих, які діють у
державі.

Звичайно, що всі ці фактори суттєво впливають на ефективність виконання його норм.

Можливості впливу на держави як основні суб'єкти міжнародних правовідносин з боку
міжнародного співтовариства обмежені, якщо порівняти це із впливом на суб'єкти
внутрішньодержавних відносин.

Однак зазначимо, що норми міжнародного права юридично обов'язкові. Порушення

норм міжнародного права тягне за собою відповідальність4. Міжнародне право, як і
національне, передбачає застосування примусу для дотримання норм права на
індивідуальній або колективній основі з дотриманням відповідних принципів
міжнародного права. Таким чином, міжнародному публічному праву властиві ознаки,
які характерні для будь-якої правової системи: це право регулює певну групу
суспільних відносин, ці норми поведінки створюють держави та їхнє дотримання
забезпечують також держави (або міждержавні інституції) у разі потреби через примус.
Тобто примус держави забезпечують безпосередньо або за допомогою міжнародних
механізмів, які створюють держави.

4.Природа юридично обов’язкової сили міжнародного права

Єдиної думки щодо обовʼязковості норм міжнародного публічного права немає, більш
ранні вчені вважали, що мпп не мають обовʼязковою сили здебільшого бо немає
вищого ніж держава органну. єдиної вищої судової установи з обовʼязковою
юрисдикцією ) відсутній єдиний суверенний орган правотворчості тощо.

Наразі більш загальноприйнятою є думка про обовʼязковість норм міжнародного

публічного права:

1. Виконання норм міжнародного права забезпечується системою міжнародно-

правових санкцій. Як і раніше, основним засобом гарантування виконання
міжнародних зобовʼязань є самозахист держав. Це суттєво відрізняє міжнародне право
від національного, де самозахист дозволяється лише у виняткових випадках. У рамках
самозахисту держави, як правило, застосовували реторсії і репресалії. Однак такі
заходи не завжди є ефективними. Тому все частіше в міжнародному праві
застосовують санкції в рамках міжнародних організацій.

Причому ця система настільки розвинена, що нині можна сміливо говорити про те, що
в міжнародному праві є зовнішні відносно субʼєктів засоби забезпечення виконання
міжнародних зобовʼязань. Таку роль виконують міжнародні організації, передусім
системи ООН. Особлива роль у цьому належить Раді Безпеки ООН та Міжнародному
суду. Крім того, система міжнародно-правової відповідальності за порушення норм
міжнародного права продовжує розвиватися. Це ілюструє хоча б той факт, що
Комісією міжнародного права розроблено Проект статей про відповідальність держав
за міжнародно-протиправні діяння.

2.Довгий час одним із аргументів на користь заперечення юридично обовʼязкового

характеру міжнародного права була відсутність універсального органу вирішення
міжнародних спорів. Проте це не так. 3 моменту створення Міжнародного суду ООН
такий орган існує. Хоча юрисдикція Суду поширюється тільки на спори юридичного
характеру, вона охоплює всі міжнародні спори, оскільки, крім політичного, в них
завжди міститься і юридичний елемент. Суд як орган правосуддя не може відмовитися
винести рішення при відсутності чи спірності норм, які підлягають застосуванню.
3. Важливу роль у забезпеченні дотримання норм міжнародного права відіграє
взаємність. Так, наприклад, держави дотримуються норм про імунітети і привілеї
дипломатів, оскільки їхнє недотримання спричинило б таку саму реакцію з боку інших
держав, як наслідок - їхні власні дипломати опиняться без захисту.

4.Держави дотримуються норм міжнародного права, оскільки факти їх недотримання

будуть засуджені міжнародною спільнотою і в кінцевому результаті держава-
порушник може опинитися в міжнародній ізоляції. Нині таку ситуацію можна
спостерігати щодо КНДР, яка порушила деякі міжнародні зобовʼязання.

5. Більшість конституцій, які прийняті впродовж останніх 30 років, містять посилання

на норми міжнародного права, що теж підтверджує юридично обовʼязковий характер
норм цієї галузі права. Не є винятком Конституція України. Так, у ст. 18 є згадка про
"загальновизнані принципи і норми міжнародного права