______________________________________________________

Національний університет «Одеська юридична академія»

ПРОБЛЕМИ, ЩО ПЕРЕБУВАЮТЬ У ЦЕНТРІ УВАГИ НАУКИ

СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА, І ПІДХОДИ ДО ЇХ ВИРІШЕННЯ

Питання посилення ролі міжнародного права залежить від його активного

формування, розвитку та реалізації в умовах глобалізації. Фактично міжнародне
право регулює взаємодію правових систем, в основному виокремлюючи сферу їх
дії. Водночас він фактично визначає для держави, що дозволено, а що
заборонено, і визначає прийнятний обсяг її прав [3]. Крім того, міжнародне
право відіграє важливу роль у забезпеченні відповідності національних правових
систем визнаним і загальноприйнятим стандартам.
Теоретичним підґрунтям даного дослідження стали праці таких вчених, як
[5]: С.С. Алексеев, О.М. Атоян, Р.Ф. Гринюк, В.С. Журавський, О.В. Зайчук, М.І.
Козюбра, О.Л. Копиленко, В.В. Костицький, О.І. Левченков, С.М. Легуша, В.В.
Лемак, І.І. Лукашук, Л.А. Луць, О.В. Малько, М.І. Матузов, Ю.М. Оборотов, Н.М.
Пархоменко, О.В. Петришин, П.М. Рабінович, Н.М. Оніщенко, В.П. Сальников,
О.Ф. Скакун, С.Г. Стеценко, В.І. Тимошенко, А.Є. Шевченко, Ю.С. Шемшученко
та ін.
У міжнародно-правовій практиці часто виникають питання щодо
«м’якого» права, зокрема резолюцій міжнародних організацій і конференцій,
політичних угод, рішень міжнародних судових органів та інших актів. Водночас
міжнародне право не позбавляє джерело міжнародного права атрибута
пріоритету. Тому сьогоднішній Статут ООН є найбільш авторитетним і
обов'язковим виразом основних принципів визнаного міжнародного права. Усі
протилежні контракти є недійсними. Угоди, що містять імперативні норми
міжнародного права, мають пріоритет над міжнародними договорами, які
встановлюють вирішальні норми [2]. У поєднанні з методами міжнародної
політичної економії та теорії соціальної легітимності цей факт сприяє судовим
дебатам про те, що глобалізація — це набагато більше, ніж просте заперечення
суверенітету та національних законів.
Метою сучасної інтеграції України в європейські та трансатлантичні
структури є збагачення національного права плодами європейської та світової
ліберальної правової думки. Одним із таких досягнень було визнання доктрини
джерелом або формою права. Сам по собі він не є юридично обов’язковим.
Однак він є поширеним як допоміжний засіб для формулювання нормативного
погляду на міжнародне право. Питання догматики важливі для будь-якого
вченого, юриста тощо. Доктрина міжнародного права дає можливість
використовувати напрацювання найавторитетніших і кваліфікованих юристів
публічного права. Зрозуміло, що доктрину слід використовувати, лише якщо
немає іншого джерела або достовірність зобов’язання, яке з неї випливає, є
сумнівною. Можна послатися на твори авторитетних свідків, які мали
формальний вплив на міжнародне право або перебували на певному етапі його
розвитку [1].
Взаємодія з внутрішнім правом є особливістю функціонування
міжнародного права, на якій давно наголошується в міжнародній доктрині. Ще
Г. Тріпель, один із основоположників дуальної концепції міжнародного права,
вважав, що для виконання своєї функції міжнародне право має постійно
звертатися до внутрішнього права. Без останнього воно «цілком безсиле» [4, С.
121]. Незважаючи на очевидний прогрес, у міжнародній практиці також
виявлено деякі проблеми.
1. Принцип суверенної рівності великих і малих держав, закріплений у
Статуті Організації Об'єднаних Націй, також порушується цим же Статутом,
оскільки п'ять основних держав наділені правами, яких не мають інші держави-
члени ООН. Мова йде про постійних членів Ради Безпеки, які мають право вето і
тому мають право істотно впливати на розвиток світових подій. Інші країни-
члени ООН не мають такого права. Тому, незважаючи на те, що зустрічі лідерів
Великої вісімки проходять поза рамками міжнародного права, вони визначають
розвиток сучасних міжнародних відносин і сучасного міжнародного права. Зараз
рішення, які визначають долю світової спільноти, приймаються не в рамках
легітимних міжнародних організацій, таких як ООН, а в рамках нелегальних
зустрічей лідерів великих світових держав, хоча їм такого статусу ніхто не
надавав. . Тому міжнародне право не враховує такі зустрічі і такі рішення, хоча
мало б реагувати на такі зміни в суспільних відносинах.
2. Основні принципи сучасного міжнародного права не змінилися, зокрема
принципи непорушності кордонів, недоторканності національної території,
невтручання у внутрішні справи. Ці принципи вважаються основою
міжнародного права. Вони вважаються. Але з мовчазної згоди або навіть
визнання міжнародної спільноти вони дедалі частіше ігноруються.
3. Доречно нагадати, що 15-та сесія Генеральної Асамблеї ООН прийняла
Декларацію про надання незалежності колоніям і залежним народам, в якій
задекларувала необхідність негайного і безумовного припинення колоніалізму в
усіх його формах[8].
4. Право війни в міжнародному праві - це галузь юриспруденції, яка
сформувалася з давніх часів і на сьогодні є найбільш розвиненою галуззю
юриспруденції. Але, судячи з усього, війна у традиційному розумінні, тобто
збройний конфлікт між двома чи більше державами, відходить у минуле.
Міжнародний тероризм, головне зло і причина збройних конфліктів сьогодення,
не обмежується державами чи національними кордонами. Якщо дещо спростити
ситуацію, то класичні або лицарські правила війни-правила, що стосуються
початку і наслідків війни, поділу військ на комбатантів і не комбатантів, правила
поводження з хворими і пораненими, правила поводження з
військовополоненими, поводження з цивільним населенням і багато заборон - це в
першу чергу правила війни в нинішній ситуації протистояння міжнародному
тероризму, оскільки супротивником виступає не визнають ці правила, тому всі
вони втратили сенс. Це, безумовно, включає в себе діяльність миротворчих сил,
які розгортаються на прохання відповідної держави або на підставі рішення Ради
Безпеки ООН.
5. Відмова від позаблокового статусу відкриває нові можливості для
військово- технічного та військово-політичного співробітництва з європейськими
країнами, США та Канадою, що сприятиме модернізації збройних сил, оборонної
промисловості та зміцненню обороноздатності країни. Зміни в системі відносин
на міжнародному рівні поставили на порядок дане питання про недостатню
ефективність багатьох міжнародних структур, у тому числі про необхідність
реформування ООН та важливість додаткової міжнародної безпеки в міжнародній
системі. Еволюціонує саме поняття міжнародної безпеки та міжнародної
стабільності. Від домінування питань війни та ядерної зброї, зростає визнання
необхідності вирішення низки політичних, економічних, військових та
екологічних проблем. Енергетична та інформаційна безпека, гібридна війна та
боротьба з міжнародним тероризмом посіли центральне місце у спільних
зусиллях з протидії агресії в системі міжнародних відносин [7].
6. Тому для України сьогодні, у процесі врегулювання військового
конфлікту з Російською Федерацією, важливими є політична підтримка на рівні
ООН, ЄС та НАТО, фінансова підтримка з боку МВФ, економічні санкції проти
держави-агресора з боку багатьох держав, гуманітарна допомога з боку
міжнародних організацій та країн тощо. РФ може будувати більш тісні зв'язки.
Все це спрямовано на усунення асиметрії у відносинах між міжнародними
партнерами, вирівнювання можливостей подолання нерівності, об'єднання зусиль
державних і недержавних партнерів у процесі врегулювання конфліктів,
підвищення ролі ненасильницьких методів вирішення проблем та адекватних
сучасним реаліям безпекових механізмів у системі міжнародних відносин. Він має
на меті сприяти усвідомленню необхідності покращень[6].
Висновки, зроблені на основі аналізу ситуації, що склалася, мають змінити
позицію і роль України як суверенної демократичної держави, яка сприяє
реформуванню всієї системи міжнародних відносин, чітко усвідомлює власні
національні інтереси та підтримує демократичні миротворчі зусилля своїх
партнерів, спрямовані на зміцнення миру і стабільності в усій міжнародній
системі.
Дотримання всіма суб'єктами міжнародних відносин базових норм і
принципів міжнародного права має стати основою функціонування цієї системи
та створити підґрунтя для її стабільності. У кінцевому підсумку він базується на
повазі прав і свобод людини, визнанні суверенітету, цілісності, незалежності та
інших ключових передумов, а також на людино центричній спрямованості
інтересів, цінностей і установок як окремих осіб, так і суспільств, держав та
світової спільноти. Такий підхід забезпечує створення ефективних механізмів
запобігання та ліквідації загроз і формує модель компромісного поєднання вимог
особистості, суспільства, держави та міжнародного співтовариства. Всебічне та
системне розуміння можливостей врегулювання конфліктів є змістом процесу
демократичного розвитку, що дозволяє міжнародній системі уникати надмірно
агресивної поведінки та посилює безпековий вимір суспільства.

Список використаних джерел

1. «Чотири вершники Апокаліпсису»: генсек ООН назвав головні

загрози людству. URL: https://espreso.tv/news/2020/01/23/quotchotyry_vershnyky
2. Буткевич В.Г. Міжнародне право. Основи теорії: підручник К., 2020.
608 с.
3. Денисов В.Н. Роль міжнародного права у зовнішній і внутрішній
політиці України Державотворення правотворення в Україні / За ред. Ю.С.
Шемшученка. К: Ін-т держави і права ім. В.М. Борецького НАН України 2018. С.
597.
4. Міжнародне право / Матіас Гердеґен; пер. з німецької. Київ: К. І. С.
2021. 515 с.
5. Міжнародне право: навчальний посібник / за ред. М.В.
Буроменського. К. 2016. 336 с.
6. Міжнародне публічне право: Підручник. 2-ге вид. / за ред. В.М.
Репецького. К. 2019. 437 с.
7. Савельєв Ю. Б. Багатовимірна сучасність: соціальне включення в
оцінці суспільного розвитку : монографія. Київ : ВПЦ "Київський університет",
2017. 447 с.
8. Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду
ООН від 26.06.1945. URL: http://zako№4.rada.gov.ua/laws/show/995_010