______________________________________________________

Національний університет «Одеська юридична академія»

ПРОБЛЕМИ, ЩО ПЕРЕБУВАЮТЬ У ЦЕНТРІ УВАГИ НАУКИ

СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА, І ПІДХОДИ ДО ЇХ ВИРІШЕННЯ

Проблема посилення ролі міжнародного права обумовлюється активним

становленням, розвитком і реалізацією його в межах глобалізації. Насправді,
міжнародне право регулює взаємодію правових систем, відокремлюючи головним
чином сфери їхньої дії. При цьому воно фактично визначає, що дозволено, а що
заборонено державі та встановлює межі допустимості її права [3]. Більше того,
міжнародному праву належить важлива роль у забезпеченні відповідності
правових систем держав загальновизнаним та загальноприйнятим стандартам.
Теоретичним підґрунтям даного дослідження стали праці таких вчених, як
[5]: С.С. Алексеев, О.М. Атоян, Р.Ф. Гринюк, В.С. Журавський, О.В. Зайчук, М.І.
Козюбра, О.Л. Копиленко, В.В. Костицький, О.І. Левченков, С.М. Легуша, В.В.
Лемак, І.І. Лукашук, Л.А. Луць, О.В. Малько, М.І. Матузов, Ю.М. Оборотов, Н.М.
Пархоменко, О.В. Петришин, П.М. Рабінович, Н.М. Оніщенко, В.П. Сальников,
О.Ф. Скакун, С.Г. Стеценко, В.І. Тимошенко, А.Є. Шевченко, Ю.С. Шемшученко
та ін.
Практика міжнародного права часто ставить питання про «м’яке» право,
складається з резолюцій міжнародних організацій та конференцій, політичних
угод, рішень міжнародних судових установ та деяких інших актів. У той же час,
міжнародне право не позбавлено властивості пріоритетів джерел міжнародного
права. Отже, Статут ООН сьогодні є найавторитетнішим втіленням основних
загальновизнаних принципів міжнародного права, що є обов’язковими. Всі
контракти, що суперечать йому, недійсні. Угоди, що містять імперативні норми
міжнародного права, мають перевагу над міжнародними договорами, вони
формулюють диспозитивні норми [2].
Поєднуючи підходи міжнародної політичної економіки та теорії соціальної
легітимності, цей факт сприяє судовій дискусії, стверджуючи, що глобалізація
далека від простого заперечення суверенітету та державного права.
Нинішня інтеграція України до європейських і трансатлантичних побудов
має за мету збагачення національного права здобутками європейської та світової
ліберальної правової думки. Одним з таких здобутків є визнання доктрини
джерелом або формою права. Сама по собі вона не має юридичної обов’язковості.
Проте дуже поширеним є використання її як допоміжного засобу, що роз’яснює
погляди на норми міжнародного права. Проблема доктринального права має
важливе значення для будь-якого вченого, юриста тощо. Доктрина міжнародного
права дає можливість використовувати праці найбільш авторитетних і
кваліфікованих юристів із публічного права. Цілком очевидно, що доктрина може
бути використана виключно в тих випадках, коли відсутні інші джерела або коли
визначеність зобов’язань, що з них випливають, викликає сумніви. Можливе
звернення до праць тих юристів, які справили на міжнародне право формуючий
вплив чи є авторитетними свідками певних етапів його розвитку [1].
Взаємодія з національним правом є характерною рисою функціонування
міжнародного права, яка здавна підкреслюється й у міжнародній доктрині. Навіть
один з основоположників дуалістичної концепції міжнародного права Г. Тріпель
вважав, що для виконання своїх функцій міжнародне право має постійно
звертатися до внутрішнього права. Без останнього воно «є зовсім безсилим» [4, с.
121].
Незважаючи на очевидний поступ міжнародна практика виявила деякі
проблеми.
1. Принцип суверенної рівності держав, великих і малих, закріплений у
Статуті ООН, цим же Статутом був і порушений, оскільки п'ять великих держав
було наділено правами, яких не мали будь-які інші члени ООН. Йдеться про
постійних членів Ради Безпеки, які мають право вето і тим самим наділені правом
істотно впливати на розвиток світових подій. Такими правами не володіють інші
держави – члени ООН. Таким чином, незважаючи на те, що наради лідерів восьми
великих держав проходять за рамками міжнародного права, саме вони визначають
поточний розвиток міжнародних відносин і сучасного міжнародного права. Нині
рішення, що визначають долі світового співтовариства, формулюються не в
рамках легітимної міжнародної організації, такої як ООН, а в рамках
нелегітимних нарад лідерів провідних світових держав, хоча ніхто не наділяв їх
таким статусом. Отже, міжнародне право не бере до уваги такі наради і такі
рішення, хоча мало б реагувати на такі зміни в суспільних відносинах.
2. Для сучасного міжнародного права залишаються незмінними основні
принципи, серед яких принцип непорушності кордонів, недоторканності
державної 18 території, невтручання у внутрішні справи та ін. Ці принципи
вважаються основою міжнародного права. Саме вважаються. Але з мовчазної
згоди чи навіть схвалення світового співтовариства вони все частіше ігноруються.
3. Доречно нагадати, що на XV сесії Генеральної Асамблеї ООН було
прийнято "Декларацію про надання незалежності колоніальним і залежним
народам", що проголошувала необхідність негайно і беззастережно покласти край
колоніалізму у всіх його формах і проявах [8].
4. Право війни в міжнародному праві формувалося з найдавніших часів і
нині це одна з найбільш розроблених галузей права. Але, мабуть, війна в
колишньому, традиційному розумінні – як збройне протистояння двох чи
декількох держав, іде в минуле. Основне нинішнє зло і причина збройних
конфліктів – міжнародний тероризм не замикається в рамках держави, державних
кордонів. Незважаючи на деяке спрощення ситуації, класичні, може навіть
лицарські, правила ведення війни, у тому числі правила відносно початку війни і
її наслідків, про розподіл збройних сил на комбатантів і некомбатантів, про
поводження з хворими і пораненими, правила військового полону, поводження з
мирним населенням, безліч заборон – усе це в нинішніх умовах у протистоянні з
міжнародним тероризмом утратило всякий сенс, насамперед тому, що супротивна
сторона цих правил не визнає. Звичайно, діяльність миротворчих сил, що
вводяться на прохання самих зацікавлених держав або на підставі рішень Ради
Безпеки для підтримання миру.
5. Відмова від позаблокового статусу відкриває нові можливості військово –
технологічної та військово-політичної співпраці з європейськими державами,
США, Канадою; дозволяє модернізувати армію, робить більш сучасною оборонну
галузь промисловості, укріплює обороноздатність країни. Зміни в системі
взаємовідносин на міжнародному рівні поставили в порядок денний питання про
недостатню ефективність ряду міжнародних структур, в тому числі про
необхідність реформування ООН; про важливість додаткових міжнародних
гарантій безпеки в рамках міжнародної системи. Відбулась еволюція самого
поняття міжнародної безпеки та міжнародної стабільності. Від домінування
проблем війни чи ядерної зброї перейшли до усвідомлення потреб вирішення
комплексу питань політичних, економічних, військових, екологічних тощо.
Енергетична та інформаційна безпека, гібридні війни, боротьба з міжнародним
тероризмом посіли центральні позиції в спільних зусиллях протидії агресії в
системі міжнародних відносин [7].
6. Так, для України сьогодні в процесі вирішення військового конфлікту з
РФ важливі і політична підтримка на рівні ООН, ЄС, НАТО; і фінансова
підтримка МВФ, і економічні санкції проти країни-агресора з боку багатьох
держав, і гуманітарна допомога як міжнародних організацій, так і окремих країн.
Все це спрямовується на ліквідацію асиметрії взаємин міжнародних суб’єктів,
вирівнює можливості подолання нерівності, поєднує зусилля державних і
недержавних акторів в процесі розв’язання конфліктів, сприяє усвідомленню ролі
ненасильницьких методів вирішення проблем та необхідності вдосконалення
безпекових механізмів, адекватних сучасним реаліям в системі міжнародних
відносин [6].
Висновки, що будуть зроблені на підставі аналізу нинішньої ситуації, мають
сприяти реформуванню всієї системи міжнародних відносин та зміні місця і ролі в
ній України як суверенної демократичної держави, яка чітко усвідомлює власні
національні інтереси і підтримує демократичні миролюбні зусилля партнерів
задля укріплення миру і стабільності всієї міжнародної системи.
Дотримання базових норм і принципів міжнародного права всіма
суб’єктами міжнародних відносин має складати фундамент функціонування цієї
системи, створювати засади її стабільності. Адже вони грунтуються на повазі до
прав і свобод людини, на визнанні суверенності, цілісності, незалежності та інших
життєво важливих постулатах; на усвідомленні гуманістичної спрямованості
інтересів, цінностей, установок як окремої людини, так і суспільства, держави,
світової спільноти. Саме такий підхід забезпечує створення дієвого механізму
запобігання та ліквідації загроз, формує модель компромісного поєднання запитів
окремої людини, суспільства, держави, міжнародного співтовариства. Комплексне
системне розуміння можливостей вирішення конфліктів становить змістовне
наповнення процесу демократичного розвитку, дозволяє уникати надмірної
агресивності поведінки суб’єктів міжнародної системи, посилює безпековий
аспект життєдіяльності соціуму.

Список використаних джерел

1. «Чотири вершники Апокаліпсису»: генсек ООН назвав головні

загрози людству. Еспресо: веб-сайт. URL:
https://espreso.tv/news/2020/01/23/quotchotyry_vershnyky_apokalip
sisuquot_gensek_oon_nazvav_golovni_zagrozy_lyudstvu
2. Буткевич В.Г. Міжнародне право. Основи теорії: підручник К., 2020.
608 с.
3. Денисов В.Н. Роль міжнародного права у зовнішній і внутрішній
політиці України Державотворення правотворення в Україні / За ред. Ю.С.
Шемшученка. К: Ін-т держави і права ім. В.М. Борецького НАН України 2018. С.
597.
4. Міжнародне право / Матіас Гердеґен; пер. з німецької. Київ: К. І. С.
2021. 515 с.
5. Міжнародне право: навч. посібник / за ред. М.В. Буроменського. К.
2016. 336 с.
6. Міжнародне публічне право: Підручник. 2-ге вид. / за ред. В.М.
Репецького. К. 2019. 437 с.
7. Савельєв Ю. Б. Багатовимірна сучасність: соціальне включення в
оцінці суспільного розвитку : монографія. Київ : ВПЦ "Київський університет",
2017. 447 с.
8. Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду
ООН від 26.06.1945. URL: http://zako№4.rada.gov.ua/laws/show/995_010