ОСОБА ЯК СУБ’ЄКТ

МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.

Гаврилець Влада
 СЬОГОДНІ МИ РОЗГЛЯНЕМО ТЕМУ
"ОСОБА ЯК СУБ’ЄКТ МІЖНАРОДНИХ
ВІДНОСИН". ЦЯ ТЕМА ВИВЧАЄ
РОЛЬ ТА СТАТУС ІНДИВІДУАЛЬНИХ
ОСІБ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ ТА
ВІДНОСИНАХ.
 ЩО ТАКЕ СУБ’ЄКТ
МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
Це носій певних міжнародних прав
і обов'язків, що виникають
відповідно до загальних норм
міжнародного права або
розпоряджень міжнародно-
правових актів. Це також особа ,
поведінка якої регулюється
міжнародним правом і яка вступає
або може вступати в міжнародні
публічні правовідносини.
 Особа може виступати як суб’єкт
міжнародного права, коли вона має права та
обов’язки в рамках цього правового
середовища. Це означає, що індивіди можуть
мати права, які гарантовані міжнародним
правом та мають можливість звертатися за
їх захистом.
ПРАВОСУБ'ЄКТНІСТЬ ЇЇ ВИДИ
ЗАЛЕЖНО ВІД МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ СУБ'ЄКТИ
МІЖНАРОДНОГО ПРАВА МОЖУТЬ ВОЛОДІТИ
ЗАГАЛЬНОЮ, ГАЛУЗЕВОЮ І СПЕЦІАЛЬНОЮ ПРАВОСУБ'ЄКТНІСТЮ.

Загальна правосуб'єктність - це здатність учасників міжнародних відносин

бути суб'єктом міжнародного права взагалі. Загальною правосуб'єктністю
володіють виключно суверенні держави, оскільки є основними суб'єктами
міжнародних відносин. Це обумовлено особливістю їх міжнародно-правового
статусу, оскільки всім державам властивий суверенітет. Теоретично загальної
правосуб'єктністю володіють і нації, які борються за свою незалежність,
наприклад, народ Палестини, що бореться за створення незалежної держави.
Галузева правосуб'єктність являє собою здатність учасників міжнародних відносин бути
суб'єктом міжнародного права лише в певній галузі міжнародних міждержавних відносин.
Нею володіють міжурядові міжнародні організації, наприклад, Міжнародна морська
організація відповідно до її Статуту може брати участь в організації торгового судноплавства,
безпеки мореплавства, запобігання подальшого забруднення моря з суден і т.п.

Спеціальна правосуб'єктність - це здатність учасників міжнародних міждержавних відносин

бути суб'єктом міжнародного права лише тільки певного кола міжнародних правовідносин і
тільки в рамках будь-якої окремої галузі міжнародного права. Спеціальною правосуб'єктністю
володіють фізичні особи. Вона зізнається практично всіма загальновідомими міжнародно-
правовими документами, що містять міжнародні стандарти прав людини та основних її свобод:
Загальною декларацією прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948
року , Міжнародною конвенцією 1990 "Про захист прав усіх трудящих-мігрантів і членів їх сімей "
та ін.
Дане питання досить доцільно розглядати в контексті результатів
Нюрнберзького процесу. Так у ході Нюрнберзького процесу
сторона захисту використала класичну концепцію держави як
єдино можливого суб’єкта міжнародного права. Адвокати прямо
зазначали, що відповідальність повинна нести Німеччина, а не
окремі фізичні особи, посилаючись на концепцію «державного
акту» і стверджуючи: там, де розглядувана дія була дією,
здійсненою державою, особи, які практично здійснили її, не несуть
особистої відповідальності, а залишаються під захистом доктрини
про суверенність держави
У той же час, Міжнародний Військовий Трибунал - підтримав позицію обвинувачення й відкинув доктрину «державного акта»,
що нібито захищає фізичних осіб від кримінального покарання. Вирок свідчить: «Злочини проти міжнародного права
вчиняються людьми, а не абстрактними категоріями, і тільки шляхом покарання окремих осіб, які вчиняють такі злочини,
можуть бути дотримані настанови міжнародного права». Посилаючись на ст. 228 Версальського договору як ілюстрацію самої
можливості несення фізичними особами міжнародної кримінальної відповідальності, а також звертаючись до ст. 7 Статуту МВТ,
Трибунал констатував: «Той, хто порушує закони ведення війни, не може залишитися безкарним на підставі того, що він діє
відповідно до розпоряджень держави, якщо держава, даючи свою санкцію на подібні дії, виходить за межі своєї компетенції, що
надається їй згідно з міжнародним правом» . Таким чином, МВТ сформулював принцип персональної відповідальності фізичної
особи за вчинення міжнародних злочинів, який був підтверджений резолюціями Генеральної Асамблеї ООН, практикою
міжнародних трибуналів , і ліг в основу Статуту Міжнародного кримінального суду
Загальний міжнародний правопорядок
Загальний міжнародний правопорядок є системою норм, принципів та
практики, що регулюють міжнародні відносини між державами та
іншими суб’єктами міжнародного права. Цей правопорядок включає в
себе низку складових, які визначають правовий порядок на
міжнародному рівні.
1. Міжнародні договори: Загальний міжнародний правопорядок
ґрунтується на міжнародних договорах, угодах та конвенціях, які
встановлюють правила та обов’язки для держав та інших суб’єктів
міжнародного права.
2. Принципи та норми: Важливою складовою є принципи та норми
міжнародного права, такі як принцип суверенітету держав,
заборона використання сили, принцип невтручання, рівність та
справедливість.
3. Міжнародні організації: Діяльність міжнародних організацій, таких
як Організація Об'єднаних Націй (ООН), Всесвітня організація
торгівлі (ВОТ) та інші, також впливає на формування та розвиток
загального міжнародного правопорядку.
4. Міжнародні суди та арбітражні установи: Рішення міжнародних
судів та арбітражних установ також важливі для утворення
юридичних прецедентів та забезпечення стабільності та прогресу
у міжнародних відносинах.
Studio
Shodwe

+123-456-7890

hello@reallygreatsite.com
 Особа, як суб’єкт міжнародних відносин, відіграє ключову роль у
формуванні та розвитку міжнародного права та порядку. Розуміння
її статусу та прав є невід’ємною складовою будь-якої сучасної
системи міжнародних відносин. Визнання прав індивідів, їхніх
свобод та гарантій є важливим фактором для забезпечення
справедливості та розвитку глобального співтовариства.
Особа, як суб’єкт міжнародних відносин, має право на захист своїх
прав та інтересів, які визнаються міжнародним правом. Подальший
розвиток цієї концепції вимагає уваги до проблем прав людини,
міжнародної безпеки та співпраці, а також гармонізації відносин
між державами та окремими особами. Справедливість та рівність
перед законом повинні бути головними принципами, що
визначають міжнародні відносини, і особа, як суб’єкт цих відносин,
грає важливу роль у забезпеченні їхньої реалізації.