Джерела міжнародного публічного права

Джерела міжнародного публічного права – це форми, в яких існують норми

міжнародного права, створені суб’єктами міжнародно-правових відносин в результаті
узгодження своїх позицій.

Джерела міжнародного права визначені в статті 38 статуту Міжнародного Суду

прийнятого 26 червня 1945 року. Відповідно до цього документа до джерел міжнародного
права належать:

-міжнародні конвенції як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, точно

визнані державами, що сперечаються;

-міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;

-основні принципи міжнародного права;

-судові рішення і доктрини, найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних

націй у якості допоміжного засобу для визначення правових норм.

Але практика та теорія міжнародного права визначила більш розширений перелік джерел
міжнародного права:

o міжнародно-правовий акт;
o міжнародні конвенції;
o міжнародні звичаї;
o загальні принципи права;
o судові прецеденти;
o правові доктрини;
o міжнародна ввічливість,
o національне законодавство,
o односторонній акт,
o декларація.

Міжнародно-правовий акт – результат цілеспрямованих дій суб’єктів міжнародного

права, що здійснені у встановленому ними порядку й зафіксована в певній формі, які
виражають їх наміри наділити результати цих дій в певну форму.
До міжнародно-правових актів відносять міжнародні договори і деякі рішення
міжнародних організацій, що мають юридично обов’язковий характер і правила, що
розраховані на неодноразове застосування.

Міжнародні конвенції встановлюють правила, точно визнані державами, що

сперечаються.

Під загальними міжнародними конвенціями зазвичай розуміють договори у яких

приймають або можуть приймати участь усі держави.

До спеціальних конвенцій відносять договори з обмеженою кількістю учасників.

Міжнародний звичай як джерело міжнародного права – це тривале одноманітне

повторюване правило поведінки, яке визнається державами-учасницями міжнародних
відносин в якості міжнародно - правової норми.

Міжнародні звичаї – це форма існування норм міжнародного права, яка характеризується

відсутністю чіткої письмової фіксації змісту цих норм.

Звичай завжди складається стихійно, без попередньої свідомої діяльності людей

направленої на його створення, він утворюється незалежно від намірів окремих осіб
утворити нову норму права.

Звичаї бувають з минулого та моментальні звичаї (наприклад, запуск космічного

супутника СРСР ввів моментальний звичай того, що не потрібно питати дозволу на проліт
космічних апаратів над державами).

Основні принципи міжнародного права – це найбільш загальні, основоположні та

імперативні його норми, котрі містять зобов'язання між усіма, мають універсальну сферу
дії і комплексний характер.

Судовий прецедент – це принцип, на основі якого ухвалене рішення у конкретній справі,

що є обов'язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції при вирішенні в майбутньому
всіх аналогічних справ.

На переконання деяких науковців, що прецеденти судів можуть бути джерелами

міжнародного права, значно вплинули результати діяльності Європейського Суду з прав
людини і Міжнародного Суду ООН. Так, Європейський Суд з прав людини одним із своїх
завдань визнав «розвиток норм, що встановлені Європейською конвенцією про захист
прав людини та основних свобод». Мотивуючи свої рішення власними прецедентами, він
фактично зобов’язав держави поважати їх і брати за основу в аргументації у власних
справах.

Правова доктрина – точка зору найбільш кваліфікованих спеціалістів з міжнародного

права про наявність чи відсутність правової норми. Вони виступають допоміжним
засобом для визначення існування звичайних міжнародно-правових норм.

Як свідчить історія значний авторитет у практиків міжнародного права мали висновки

глосаторів і постглосаторів. Тлумачення багатьох науковців середньовіччя і сьогодні
цитуються як джерела міжнародного права.

Хоча міжнародна ввічливість і виступає в якості неправової категорії, вона усе ж є

особливим джерелом міжнародного права. її розцінюють як акт доброї волі
(дружелюбності, добросусідства, підкресленої поваги, скасування формальностей,
надання пільг, привілеїв і послуг іноземним державам і їхнім громадянам не в силу вимог
міжнародно-правових норм, а з доброї волі держави), що дотримується у взаємному
спілкуванні держав. Особливість цього джерела обумовлена насамперед тим, що воно
найбільш близьке до звичаю, але з тією відмінністю, що всіма членами міжнародного
співтовариства міжнародна ввічливість не признається звичаєвим правом, але відмова від
додержання її засуджується. Водночас припинення тих або інших актів міжнародної
ввічливості не обов'язково є недружелюбною дією і не може слугувати підставою для
виникнення міжнародної відповідальності. Тому міжнародну ввічливість можна, скоріше,
віднести до норм міжнародної моралі.

Національне законодавство може бути джерелом міжнародного права у випадку коли

суб’єкти погоджуються з цим правилом та існує посилання в міжнародній угоді.

Декларація підписується у випадках коли не може бути підписано міжнародну угоду.

Під кодифікацією міжнародного права розуміється систематизація міжнародно-

правових норм, здійснювана суб'єктами міжнародного права.

Кодифікація припускає не тільки приведення в єдину систему чинних міжнародно-

правових норм, але і більш точне їхнє формулювання, відбиток у договірній формі
міжнародних порядків. Таким чином, сучасна кодифікація міжнародного права
здійснюється шляхом:

-установлення точного змісту і чіткого формулювання вже існуючих і діючих (звичаєвих

або договірних) принципів і норм міжнародного права в певній сфері відносин між
державами (галузі міжнародного права);
-зміни або перегляду застарілих норм;

-розробки нових принципів і норм з урахуванням науково-технічного прогресу,

актуальних потреб міжнародних відносин, особливо в контексті вирішення глобальних
проблем людської цивілізації;

-закріплення в узгодженому вигляді всіх цих принципів і норм у єдиному міжнародно-

правовому акті (у конвенції, договорі, угоді) або в ряді актів (у конвенціях, деклараціях і
резолюціях конференцій).

Офіційна кодифікація міжнародного права реалізується у формі міжнародних договорів.

Особливе місце в кодифікаційному процесі посідає Організація Об'єднаних Націй. Статут
ООН містить положення про те, що «Генеральна Асамблея ООН організує дослідження і
робить рекомендації з метою: а) заохочення прогресивного розвитку міжнародного права і
його кодифікації» (стаття 13 Статуту). Таким чином, слід зазначити, що поняття
«кодифікація» і «прогресивний розвиток міжнародного права» є складовими,
взаємозалежними й такими, що взаємопроникають, елементами єдиного кодифікаційного
процесу.

Практичною діяльністю з кодифікації міжнародного права в рамках ООН займається

Комісія міжнародного права (повне найменування — Комісія з прогресивного розвитку і
кодифікації міжнародного права), що є допоміжним органом ГА ООН, їй підзвітна і
підконтрольна. Комісія заснована резолюцією ГА ООН 174 (II). Діяльність Комісії
регулюється Положенням 1947 року (із наступними змінами), затвердженим ГА ООН. У її
склад входять 34 юриста-міжнародника, «які користуються визнаним авторитетом у галузі
міжнародного права». Члени Комісії обираються ГА на 5-річний термін і виступають в
особистій якості. У задачу Комісії входить заохочення прогресивного розвитку
міжнародного права і його кодифікації. Положення про Комісію передбачає, що весь
процес її діяльності повинний бути підпорядкований задачі досягнення таких результатів,
що були б прийнятні для зацікавлених держав.

Хоча Комісія займається переважно питаннями міжнародного публічного права, вона

розглядає і питання приватного права. В основному Комісія займається підготовкою
проектів статей і конвенцій у цілому. На початку роботи вона звертається до урядів
держав-членів ООН із проханням направити їй тексти законів, судових рішень, договорів,
дипломатичного листування та інших документів, необхідних для глибокого і докладного
вивчення питання, що кодифікується. Після цього передбачається видання документа
Комісії, у якому містяться проекти статей або конвенцій разом із пояснювальними і
допоміжними матеріалами й інформацією. Цей документ направляється урядам від імені
Комісії з проханням представити з приводу нього свої зауваження. Згодом Комісія
враховує ці зауваження урядів при упорядкуванні остаточного проекту, що
рекомендується в ГА ООН для прийняття відповідного рішення. Найбільш суттєві
результати кодифікації досягнуті Комісією в галузі права міжнародних договорів, права
міжнародних організацій, дипломатичного і консульського права, міжнародного права в
період збройних конфліктів.