Журнал « Наукові інновації та передові технології» № 5(19) 2023

(Серія «Управління та адміністрування», Серія «Право»,

Серія «Економіка», Серія «Психологія», Серія «Педагогіка»)

СЕРІЯ «Право»

УДК 341.9.018

https://doi.org/10.52058/2786-5274-2023-5(19)-271-281

Грабинський Михайло Ігорович кандидат юридичних наук, асистент кафедри

міжнародного права, Львівський національний університет імені Івана Франка, вул.
Січових Стрільців, буд. 19, кім. 309, м. Львів, 79007, тел.: (032) 239-47-10,
https://orcid.org/0000-0001-8338-8810

МІСЦЕ МІЖНАРОДНОГО ДОГОВОРУ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ

МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

Анотація. Стаття розглядає місце міжнародного договору в системі джерел

міжнародного приватного права та його значення для міжнародних відносин. Автор
стверджує, що міжнародний договір має перевагу над іншими джерелами міжнародного
приватного права, оскільки він відображає дійсну волю сторін, визначає їхні права та
обов'язки і є первинним для застосування у договірних відносинах з іноземним елементом.
Міжнародні договори є одним з важливих джерел міжнародного приватного права. Вони
можуть мати безпосередній вплив на правові відносини між особами з різних держав.
Міжнародні договори можуть бути двосторонніми або багатосторонніми, і вони можуть
мати різні цілі і об'єкти. Деякі міжнародні договори спрямовані на співпрацю між державами у
певних галузях, наприклад, в торгівлі, охороні навколишнього середовища або в боротьбі зі
злочинністю. Інші договори можуть мати безпосередній вплив на особисті права та обов'язки
фізичних осіб та юридичних осіб, що мають справу з різними юрисдикціями.
У міжнародному приватному праві, міжнародні договори можуть мати значення як
джерело норм права. Коли держави укладають міжнародні договори, вони можуть включати
положення, що стосуються міжнародного приватного права, такі як правила про визнання та
виконання рішень суду з іншої країни, правила про застосування закону у зв'язку з певними
видами договорів та правила про юрисдикцію в спорах між сторонами з різних держав.
Міжнародні договори можуть також бути використані в якості додаткових джерел
міжнародного приватного права, коли відповідний внутрішній закон не містить достатньої
нормативної бази для вирішення конкретного правового питання. Однак, коли існує конфлікт
між положеннями міжнародного договору та внутрішнім законом, перевага надається тому, що
є більш бажаним для конкретного випадку, як правило, це внутрішній закон.
Важливо відзначити, що дія міжнародних договорів може бути обмежена залежно від їх
ратифікації та прийняття відповідних законодавчих актів у кожній державі-учасниці. Також,
інтерпретація та застосування положень міжнародних договорів може різнитись у різних
державах, що може призвести до неоднакового застосування права в різних юрисдикціях.
Наявність міжнародних комерційних договорів серед джерел міжнародного приватного
права сприяє здатності приватних відносин з іноземним елементом до саморегулювання, що
забезпечує можливість сторін визначати та закріплювати усі умови договору.
Отже, міжнародні договори є важливим джерелом міжнародного приватного права,
яке може впливати на правові відносини між особами з різних держав. Проте їх дія та

271
 Журнал «Наукові інновації та передові технології» № 5(19) 2023
(Серія «Управління та адміністрування», Серія «Право»,
Серія «Економіка», Серія «Психологія», Серія «Педагогіка»)

застосування залежить від ратифікації та прийняття відповідних законодавчих актів у

кожній державі-учасниці, інтерпретації та застосування положень міжнародних договорів
може різнитись у різних юрисдикціях.
Ключові слова: міжнародний договір, система джерел міжнародного приватного
права, міжнародне приватне право, правова система, міжнародний комерційний договір.

Hrabynskyi Mykhailo Ihorovych Ph.D. in International Law, Assistant of the Department of

International Law, Ivan Franko National University of Lviv, Sichovykh Striltsiv St., 19,
office 309, Lviv, 79007, tel.: (032) 239-47-10, https://orcid.org/0000-0001-8338-8810

THE PLACE OF THE INTERNATIONAL AGREEMENT IN THE SYSTEM OF

PRIVATE INTERNATIONAL LAW SOURCES

Abstract. The article examines the place of an international treaty in the system of sources
of international private law and its significance for international relations. The author claims that
the international contract has an advantage over other sources of private international law, because
it reflects the valid will of the parties, defines their rights and obligations and is primary for
application in contractual relations with a foreign element. International treaties are one of the
important sources of private international law. They can have a direct impact on legal relations
between persons from different states.
International treaties can be bilateral or multilateral, and they can have different aims and
objects. Some international treaties aim at cooperation between states in certain fields, for
example, in trade, environmental protection or in the fight against crime. Other agreements may
have a direct impact on the personal rights and obligations of individuals and legal entities dealing
with different jurisdictions.
In private international law, international treaties can be important as a source of legal
norms. When states enter into international treaties, they may include provisions relating to private
international law, such as rules on the recognition and enforcement of judgments from another
country, rules on the application of law in relation to certain types of treaties, and rules on
jurisdiction in disputes between the parties from different countries.
International treaties can also be used as additional sources of private international law
when the corresponding domestic law does not contain a sufficient regulatory framework to
resolve a specific legal issue. However, when there is a conflict between the provisions of an
international treaty and domestic law, preference is given to that which is more desirable in the
particular case, usually the domestic law.
It is important to note that the effect of international treaties may be limited depending on
their ratification and the adoption of relevant legislative acts in each participating state. Also, the
interpretation and application of the provisions of international treaties may differ in different
states, which may lead to unequal application of the law in different jurisdictions.
The presence of international commercial contracts among the sources of international
private law contributes to the ability of private relations with a foreign element to self-regulate,
which ensures the ability of the parties to determine and fix all the terms of the contract.
Therefore, international treaties are an important source of private international law that
can affect legal relations between persons from different states. However, their effect and
application depends on the ratification and adoption of relevant legislative acts in each
participating state, the interpretation and application of the provisions of international treaties may
differ in different jurisdictions.
Keywords: international agreement, system of sources of international private law,
international private law, legal system, international commercial agreement.

272
 Журнал « Наукові інновації та передові технології» № 5(19) 2023
(Серія «Управління та адміністрування», Серія «Право»,
Серія «Економіка», Серія «Психологія», Серія «Педагогіка»)

Постановка проблеми. Міжнародне приватне право в умовах глобалізації стає все більш
важливим, оскільки регулює відносини між суб'єктами різних держав. Наявність міжнародних
договорів допомагає спростити процес правозастосування та підтримувати міжнародну
співпрацю. Однак, відмінність у національних законах може стати перешкодою для взаємодії між
суб'єктами права. Нові види відносин, такі як взаємини в ІТ-сфері, можуть бути врегульовані
тільки за допомогою міжнародних договорів. На жаль, відмова деяких держав участі в цих
договорах може негативно вплинути на економічну та соціальну стабільність.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загалом, проблема значення міжнародного
договору розглядалась у працях І. П. Бліщенка, В. Г. Буткевич [2], В. Н. Денисова,
В. І. Євінтова та багатьох інших вчених, про що буде згадано в цій статті [3].
Мета статті – з’ясування місця міжнародного договору у системі джерел
міжнародного приватного права.
Виклад основного матеріалу. Для аналізу міжнародного договору як джерела
міжнародного приватного права, насамперед потрібно дослідити особливості міжнародного
приватного права як системи норм та його зовнішні форми (джерела). Наприкінці, слід
розглянути сам договір як джерело міжнародного приватного права. Відповідно до
американських дослідників, дослідження міжнародного приватного права нагадує
фотографування швидкорухомого об'єкту. Неспокійні обриси свідчать про швидкість руху та
тимчасовий характер висновків [1]. Проте, дослідження закономірностей та тенденцій у цій
області все ж потрібне і можливе. Ця стаття присвячена одній з таких тенденцій.
Немає універсального визначення міжнародного приватного права, оскільки кожна
держава має власну правову систему зі своїми власними підходами та розуміннями цієї
галузі права.
Міжнародне приватне право - це система юридичних норм, спрямованих на
регулювання міжнародних приватно-правових відносин, що мають "іноземний елемент".
Предметом міжнародного приватного права є міжнародні приватні відносини та
регулювання міжнародного цивільного процесу, а головними методами є колізійно-
правовий та матеріально-правовий. Відповідно, щоб зрозуміти роль та місце міжнародного
приватного права в правовій системі загалом, слід спочатку розглянути його основні
аспекти та методи – колізійно-правовий та матеріально-правовий [4].
Питання природи міжнародного приватного права та його джерел є складними,
суперечливими та викликають різні думки серед дослідників. Насамперед, термін
"міжнародний" вимагає, щоб джерела міжнародного приватного права були закріплені
лише в міжнародно-правових актах. Однак це не повністю відповідає дійсності [5].
Джерелами міжнародного приватного права є форми правового впливу на
регулювання правовідносин з іноземним елементом, такі як матеріально-правові та
колізійно-правові норми, міжнародні договори, звичаї, внутрішнє національне право та
судова практика кожної держави. Визначення "джерела міжнародного приватного права" є
розмитим і неоднозначним в науковій літературі, що є важливою проблемою для
дослідників міжнародного приватного права [6; 7; 8; 9].
Джерела міжнародного приватного права можна розділити на дві групи: ті, що є
загальними для всього права, і ті, що притаманні тільки міжнародному приватному праву.
Джерелами права називають дії, які дозволяють суб'єктам правовідносин задовольняти свої
потреби та інтереси; зовнішні форми та способи відображення правових норм; і сукупність
соціальних, економічних, політичних, культурних та інших факторів, що призводять до
виникнення норм права [10, с. 188; 11, с. 295]. Цей перелік не є вичерпним, що свідчить
про складнощі в його інтерпретації. Цей підхід випливає з загальної юридичної концепції
поняття "джерела".
Варто зазначити, що О. Скакун визначає поняття «джерело права» в матеріальному,
ідеологічному, інституційному, юридичному значеннях [12]. Деякі науковці вважають, що

273
 Журнал «Наукові інновації та передові технології» № 5(19) 2023
(Серія «Управління та адміністрування», Серія «Право»,
Серія «Економіка», Серія «Психологія», Серія «Педагогіка»)

джерелами права є форми, які офіційно закріплюють певні правові норми, що регулюють
суспільні відносини, які є предметом відповідної правової галузі.
При визначенні форми права як інструменту правового регулювання міжнародних
приватно-правових відносин, доцільним є використання юридичного підходу. Уточнення
дефініції поняття «джерело міжнародного приватного права» ґрунтується на узагальненні
різних підходів до визначення поняття «джерело права». Це форма, в якій закріплюється
механізм правового впливу на регулювання правовідносин, що стосуються предмета
міжнародного приватного права.
Міжнародні приватно-правові відносини, що можуть мати майновий та особистий
немайновий характер, залежать від національних та міжнародно-правових принципів і
регулюються двома видами норм: нормами прямої дії, що встановлюють права та обов'язки
учасників, та колізійними нормами, які вказують на застосування права держави для
вирішення конкретної справи. Система джерел міжнародного приватного права визначає
зміст цієї галузі.
Міжнародне приватне право регулює відносини з іноземним елементом,
використовуючи матеріально-правові та колізійні норми як джерела права. Норми цієї
галузі права розкидані по різних нормативно-правових актах, тому міжнародне приватне
право є комплексною галуззю законодавства. Ця галузь права постійно еволюціонує під
впливом міжнародних договорів, що ускладнює її вивчення та дослідження [13].
Міжнародне публічне право може вважатися авторитетним у приватних справах,
пов'язаних з діяльністю транснаціональних корпорацій, що працюють за межами країни та
перетинають національні кордони. Ці корпорації впливають на економіку кількох країн, а
їхні правові проблеми породжують складні транснаціональні питання, які не завжди
можуть бути вирішені відповідно до законів певної країни [1].
Міжнародне приватне право - це самостійна галузь права, що має унікальний
предмет та специфічний метод регулювання приватно-правових відносин з іноземним
елементом. У цій галузі права джерела володіють особливостями, які впливають на її
розвиток та забезпечують уніфіковане направлення. В міжнародному приватному праві ще
немає чіткого переліку та ієрархії джерел, оскільки кожна країна має власну систему
міжнародного приватного права, яка складається з норм національного права. Основні
джерела міжнародного приватного права включають міжнародні договори, судову та
арбітражну практику, міжнародні й торговельні звичаї, та внутрішнє законодавство.
Доктрину не завжди вважають джерелом міжнародного приватного права, але вона може
мати вплив на його розвиток та застосування [14].
Також можна говорити про інші форми зовнішнього виразу права, що стосуються їх
віднесення до міжнародного публічного права, про що буде розповідатись пізніше. Однак,
щоб проаналізувати ці форми та визначити, чи вони є джерелами міжнародного приватного
права, ми маємо спочатку з'ясувати, чи пов'язані вони з предметом та методом правового
регулювання приватно-правових відносин, які містять іноземний елемент.
Предметом міжнародного приватного права є правові відносини, які містять елементи
з різних країн, що природньо виходять за межі однієї держави. Тому, в таких випадках,
виникають питання про визнання відповідних джерел міжнародного приватного права.
Зважаючи на те, що міжнародне приватне право є частиною національної системи права, для
кожної держави існує своє міжнародне приватне право, яке, хоч і намагається досягти
уніфікації, все ж залишається у межах національної правової системи. Тому, у випадках, коли
відносини містять елементи з різних країн, відповідне внутрішнє національне законодавство
застосовується відповідно до країни, з якою пов’язаний елемент відносин [15, р.8].
Під час розгляду цього питання важливо відзначити, що джерела міжнародного
приватного права є формами вираження правових норм, які мають специфічні особливості,
що прямо пов'язані з наявністю відповідних міжнародних договорів та звичаїв [6].

274
 Журнал « Наукові інновації та передові технології» № 5(19) 2023
(Серія «Управління та адміністрування», Серія «Право»,
Серія «Економіка», Серія «Психологія», Серія «Педагогіка»)

Спочатку варто зазначити, що міжнародне приватне право має подвійний характер

правового регулювання, оскільки воно регулює правовідносини на обох рівнях -
внутрішньодержавньому та міжнародному. Це призводить до іншої особливості, а саме, що
формою міжнародного приватного права може бути не тільки національне законодавство
України, але й законодавство інших країн. Наприклад, український суд, що розглядає
справу про спадщину, може застосовувати закони інших держав, якщо це необхідно для
вирішення справи. У такому випадку, слід звернутися не лише до нормативно-правових
актів, правових звичаїв, але і до судових прецедентів, які можуть бути джерелом права
іншої держави і підлягати застосуванню відповідно до колізійних прив’язок [1; 6].
Наукова аргументація вказує на необхідність відповідності джерел міжнародного
приватного права певним вимогам, таким як правотворчість, зовнішня форма та наявність
гарантій застосування та дотримання. Для міжнародного приватного права особливо
важливе співвідношення різних форм права, а джерелами цього права є матеріально-правові
та колізійні норми, які регулюють приватно-правові відносини з іноземним елементом.
Законодавство кожної країни може включати ці норми через безпосереднє включення в
закони та підзаконні акти або через прийняття спеціальних кодифікаційних актів [6].
Україна вирішила закріпити норми міжнародного права безпосередньо у
кодифікаційному законодавчому акті, а саме в Законі України "Про міжнародне приватне
право". Цей закон встановлює правила регулювання приватно-правових відносин, які
мають елементи права інших країн, включаючи випадки, коли дії сторін або об'єкт відносин
мають зв'язок з іншими правовими системами [14].
Завдяки наявності цього закону вирішується багато правових проблем, зокрема щодо
врегулювання приватно-правових відносин з іноземним елементом за допомогою
колізійного права. До прийняття закону "Про міжнародне приватне право" норми, що
регулювали міжнародні приватно-правові відносини, містилися в різних правових актах,
тому окремі групи суспільних відносин залишалися неврегульованими [6].
Незважаючи на наявність кодифікованого акту, приватно-правові відносини
регулюються іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами, такими як
Конституція України, Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без
громадянства", Закон України "Про громадянство України" та інші. Норми права можуть
бути містяться в окремих розділах цивільних та сімейних кодексів іноземних держав та
застосовуватися відповідно до норм міжнародного права [6].
Поділ правових систем на ті, що мають кодифікований акт про міжнародне приватне
право та ті, що не мають, має більш теоретичне значення, ніж практичне. У будь-якому
випадку, для регулювання відносин будуть застосовуватись закони, які виконують вимоги
міжнародних договорів, або будуть застосовуватись норми національного законодавства.
Кодифікований акт полегшує правозастосування для суб'єктів приватноправових відносин
та юристів-міжнародників, але не є вирішальним для правозастосування.
Міжнародний звичай як джерело права не визначається конкретними письмовими
нормами, але є об'єктивною нормою поведінки, що має таку ж юридичну силу, як і письмові
норми. Він є більш гнучким порівняно з міжнародними договорами. Якщо міжнародний
звичай отримує певну письмову форму в міжнародному договорі, то він перестає бути
звичаєвим і стає формою права. Держави можуть погоджуватися з міжнародними нормами
шляхом мовчазної згоди. Міжнародні договори є більш конкретними порівняно з
міжнародним звичаєм, оскільки вони мають формальне фіксування.
Важливо мати на увазі, що міжнародні договори діють на території кожної держави
тільки за умови її згоди. Міжнародний договір є результатом згоди кількох держав, кожна
з яких є суверенною на своїй території. Допускається дія правових положень міжнародних
договорів тільки за умови прояву волі кожної держави. Для цього суверен повинен
закріпити свою згоду на дію міжнародних договорів в окремому акті. Урахування наявності

275
 Журнал «Наукові інновації та передові технології» № 5(19) 2023
(Серія «Управління та адміністрування», Серія «Право»,
Серія «Економіка», Серія «Психологія», Серія «Педагогіка»)

двох систем права, міжнародного та внутрішньо-державного, з їх власними джерелами

правового регулювання, є дуже важливим [13].
У зв'язку з існуванням цих двох систем права виникає потреба в розумінні взаємодії
між ними. Одним із важливих аспектів такої взаємодії є питання міжнародного договору як
джерела міжнародного приватного права. Це питання має велике значення та потребує
ретельного дослідження, оскільки від його вирішення залежить забезпечення правової
стабільності та захисту прав та інтересів учасників міжнародних правовідносин.
Джерела міжнародного права та національного права мають різну правову природу
та предмети правового регулювання, тому не можуть виходити за межі своєї сфери
застосування. Кожна держава захищає свої власні суверенні інтереси в співробітництві з
іншими суб’єктами міжнародного права. Для чинності міжнародних договорів, воля
держави повинна бути об’єктивована у національному нормативному акті [13].
При вивченні джерел міжнародного приватного права, важливо звернути увагу на
той факт, що часто суб'єкти міжнародного права встановлюють правила поведінки у формі
міжнародного договору після тривалого існування звичаю. Звичай - це правило поведінки,
яке сформувалось давно, в результаті тривалого та систематичного повторення, і не
потребує фіксації в певній правовій формі. Звичаї поділяються на міжнародні звичаї та
звичаї торгового обороту. Міжнародні звичаї регулюють правовідносини між державами,
тоді як звичаї торгового обороту регулюють відносини між фізичними та юридичними
особами різних держав, і виникають лише за бажанням учасників. Часто звичаї міжнародної
торгівлі формально визначаються в актах міжнародних організацій, таких як Міжнародна
торгова палата, Гаазька конференція з міжнародного приватного права та Міжнародний
інститут з уніфікації приватного права (УНІДРУА) [6].
Міжнародне публічне право та міжнародне приватне право ґрунтуються на різних
принципах, що регулюють відповідно відносини між державами та відносини з іноземним
елементом у приватноправових відносинах. Загальні принципи права застосовуються в
обох галузях права, в той час як міжнародне приватне право має власні, галузеві принципи,
які регулюють специфічні аспекти відносин між особами з різних юрисдикцій.
При аналізі джерел міжнародного приватного права важливо звернути увагу на
концепцію lex mercatoria, яка є неоднозначною в правових доктринах і не має єдиного
ставлення до неї [6].
Існує ще одне спірне, але важливе джерело міжнародного приватного права – акти
міжнародних організацій. Науковці розглядають їх як джерела міжнародного публічного
права, але вони зазвичай відкидаються при розгляді питань приватно-правового характеру.
Однак, в рішеннях міжнародних організацій можуть бути норми, які зобов'язують держави,
тому необов'язкові рішення можуть бути враховані державою та введені в дію відповідною
дублюючою нормою національного права для підтвердження своєї підтримки спільного
рішення з політичних або інших питань.
Розглянемо приклад віднесення резолюцій Ради Безпеки ООН до джерел
міжнародного приватного права. Ця проблема вимагає встановлення місця таких рішень в
ієрархії та системі нормативних правових актів держави. У резолюціях Ради Безпеки ООН
про санкції містяться правила, які вимагають від держав повторного висловлення своєї волі,
що так само стосується міжнародного приватного права. Для надання резолюціям Ради
Безпеки ООН юридичної сили на території держави необхідно здійснити підтвердження
відповідних рішень компетентними органами виконавчої влади. Таким чином, резолюції
Ради Безпеки ООН можуть бути віднесені до джерел міжнародного приватного права,
залежно від сутності внутрішніх правил, які діють в державах [16].
Для розгляду даного питання в межах міжнародного приватного права важливим
джерелом є судова та арбітражна практика, проте ці документи можуть суттєво відрізнятися

276
 Журнал « Наукові інновації та передові технології» № 5(19) 2023
(Серія «Управління та адміністрування», Серія «Право»,
Серія «Економіка», Серія «Психологія», Серія «Педагогіка»)

в залежності від суб'єкта їх прийняття та застосування. Тому підходи до віднесення рішень

до можливих джерел міжнародного публічного права можуть також варіюватися. В країнах
англосаксонської системи права судова практика є джерелом національного права, тому
важливо звертати увагу на застосування цієї практики у випадках, коли правові питання містять
іноземний елемент. У таких ситуаціях може використовуватися судовий прецедент, який містить
обов'язкове правило для всіх судів при вирішенні аналогічних справ. Експерти у галузі
міжнародного приватного права, зокрема В. І. Кисіль та А. С. Довгерт, визнають судову практику
як діяльність уповноважених органів державної влади, спрямовану на здійснення відповідного
правозастосування та правотлумачення на підставі норм законодавства [6].
Ця діяльність призводить до створення систематизованої колекції підходів для
вирішення практичних питань, що виникають при застосуванні матеріального або
процесуального права в реальному житті [17, с. 106-108].
Арбітражна практика в міжнародному приватному праві, яка включає третейські
суди та міжнародний комерційний арбітраж, відрізняється від класичного судового
прецеденту. Міжнародні прецеденти, зі свого боку, є рішеннями судів міжнародного
характеру, таких як Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів та
Європейський суд з прав людини. На відміну від класичного судового прецеденту, судова
та арбітражна практика неофіційно визнаються в Україні як джерело права. Однак, їх вплив
на розвиток міжнародного приватного права та на тлумачення його норм вже сьогодні
відіграє важливу роль, зокрема, на підставі рішень Верховного суду, положення яких стали
обов’язковими для судів при вирішенні аналогічних спорів з 2010 року. Така практика
існувала ще з часів радянської окупації [6].
Наприклад, в Йорданії, міжнародне приватне право визнає фікх як специфічне
джерело права, яке означає думку судді, висловлену у рішенні у відсутності законодавчих норм.
Фікх відіграє важливу роль у встановленні співвідношення особистих інтересів та інтересів
держави та суспільства, щоб гармонізувати ці інтереси у сукупності принципів міжнародного
приватного права. Важливо зазначити, що в Йорданії судді мають вельми загострене відчуття
справедливості і все частіше формують свою правову позицію з урахуванням принципів моралі,
не допускаючи при цьому розходження з нормами законодавства [5].
У деяких правових системах, джерелом міжнародного приватного права може
виступати доктрина, яка представляє собою праці визнаних юристів. Крім того, деякі
держави допускають можливість посилатися на думку відомих учених-правників під час
захисту своєї позиції в суді, крім норм закону [6].
Наявність доктрини серед джерел міжнародного приватного права може створювати
проблеми у правозастосуванні, зокрема, у визначенні, хто вважається визначним юристом
та які праці є достойними для використання. Тому, хоча класифікація джерел міжнародного
приватного права перекликається з видами джерел міжнародного публічного права, вона є
ширшою за рахунок включення норм національного права та приватних договірних норм,
які створюються безпосередньо сторонами правовідношень. Після класифікації джерел
міжнародного приватного права, необхідно визначити місце міжнародного договору в
системі та ієрархії цих джерел.
Як було зазначено раніше, основними джерелами міжнародного приватного права є
національні законодавства та міжнародно-правові договори, які були включені до
національного законодавства. У міжнародних приватно-правових відносинах суб'єктами є
фізичні та юридичні особи, які застосовують норми, що регулюють такі відносини, а не
створюють їх. Однією з особливостей міжнародних приватно-правових відносин є
наявність "іноземного елементу", який визначається відповідно до Закону України "Про
міжнародне приватне право" [18].
Коли розглядається питання про міжнародні договори як джерела міжнародного
права, важливо розрізняти два типи: міжнародні міжурядові договори (угоди, конвенції
тощо), які встановлюють загальні уніфіковані правила для суб'єктів міжнародного

277
 Журнал «Наукові інновації та передові технології» № 5(19) 2023
(Серія «Управління та адміністрування», Серія «Право»,
Серія «Економіка», Серія «Психологія», Серія «Педагогіка»)

приватного права та укладаються суб'єктами міжнародного публічного права, та

міжнародні приватно-правові (господарські-комерційні та цивільні) договори, які є
результатом волі контрагентів-суб'єктів міжнародного приватного права. Термін
"комерційний" зазвичай використовується лише для господарських правовідносин, але для
відокремлення приватно-правових договорів від публічно-правових, в цій роботі ми
використовуємо термін "міжнародний комерційний договір". Таким чином, у цій статті ми
розуміємо "міжнародні договори" як міжнародні міжурядові договори, а "міжнародні
комерційні договори" як цивільно-правові та господарсько-правові угоди між суб'єктами
приватного права, що містять іноземний елемент.
Американські вчені [1] відзначають важливість визначення інтересу сторін при
укладенні будь-якого міжнародного договору в міжнародному приватному праві. Якщо це
міждержавний договір, то потрібно перевірити, чи він стосується зовнішніх відносин
держави, чи не втручається він у її внутрішні справи. Якщо ж це "внутрішній договір",
такий як міжнародний комерційний договір чи контракт, то важливим є те, щоб інтереси
сторін були повністю задоволені та відповідали чинним нормам національного права. Якщо
під час перевірки виявляється, що договір суперечить цим вимогам, то одне чи кілька його
положень, або навіть весь договір може бути визнано недійсним, незалежно від того, хто є
сторонами угоди. Такий підхід до застосування міжнародних договорів дозволяє ефективно
протистояти зловживанню як контрагентів, так і міжнародної спільноти в цілому.
При застосуванні міжнародного права юристам потрібно враховувати не тільки
наявність ратифікації відповідного міжнародного договору, але й застереження до положень
такого договору (відповідно до норм конкретного міжнародного договору) і статтю 10 Закону
України "Про міжнародні договори". Крім того, при розгляді приватної справи з іноземним
елементом необхідно перевірити, чи набрала чинності міжнародна угода, чи вона стала
обов'язковою і для інших держав, а також визначити можливі проблеми перекладу спеціальних
юридичних термінів. Україна має укладені більше 2000 двосторонніх договорів з багатьма
державами, що складає значну частину усіх міжнародних договорів, підписаних Україною. Ці
договори зазвичай регулюють відносини про дружбу та співробітництво між державами,
уникнення випадків подвійного оподаткування, захист іноземних інвестицій, надання взаємної
правової допомоги тощо [19].
Як вже зазначалось раніше, у міжнародному приватному праві зазвичай виділяють
такі джерела, як внутрішнє законодавство, міжнародні договори, міжнародні та торговельні
звичаї, судово-прецедентна та арбітражна практика. Основним та універсальним джерелом
міжнародного приватного права є міжнародні договори, які містять правові норми, що
регулюють захист цивільних, господарських та інших приватних прав та законних інтересів
фізичних та юридичних осіб, а також містять матеріально-правові та колізійні норми, які
визначають правові наслідки зіткнення правових режимів різних країн у конкретній
справі [7; 20; 21].
Міжнародні договори в міжнародному приватному праві мають авторитетний
характер не тільки завдяки їхньому статусу як обов'язкових міжнародних зобов'язань, але й
через те, що вони є частиною національного законодавства у трансформованій формі,
відповідно до принципу верховенства Конституції. Наприклад, у США та Україні [1].
Хоча міжнародні договори є важливим джерелом права та визнані багатьма, не всі з
них мають однакову вагу в ієрархії джерел міжнародного права через різноманітність
відносин, що регулюються. Тому, для того, щоб регулювати відповідні відносини,
необхідно класифікувати міжнародні договори та визначити, які відносини регулюються
цим джерелом права.
Міжнародні договори можна класифікувати за різними критеріями, наприклад, за
предметом регулювання, видом норм, кількістю учасників, та суб’єктами, які створюють їх
або під егідою яких вони укладаються. Зазвичай, норми міжнародних договорів
застосовуються до міжнародних приватних правовідносин через процес їх трансформації у

278
 Журнал « Наукові інновації та передові технології» № 5(19) 2023
(Серія «Управління та адміністрування», Серія «Право»,
Серія «Економіка», Серія «Психологія», Серія «Педагогіка»)

норми внутрішньодержавного права, наприклад, через ратифікацію, прийняття внутрішньо

національних актів, або видання інших підзаконних національних нормативно-правових актів.
У цьому контексті, важливим є положення Декларації про державний суверенітет
України, яке зазначає про право на застосування в Україні тих норм міжнародного права,
що визнані нею, зокрема, норм міжнародних угод [22].
Потрібно звернути увагу на те, що міжнародні договори України можна
класифікувати за різними критеріями, які відрізняються від загальної класифікації
міжнародних договорів, яку ми описали раніше. Ці договори можна поділити за кількістю
учасників на двосторонні (наприклад, про міжнародні перевезення, торгово-економічне
співробітництво, захист інвестицій, правову допомогу, усунення подвійного
оподаткування, консульські конвенції тощо), багатосторонні та регіональні (відкриті для
всіх держав або лише для держав окремого регіону або економічної групи). Також їх можна
поділити за суб’єктом укладення на ті, що укладені УРСР як однією з республік СРСР; ті,
що укладені СРСР і чинні для УРСР на основі правонаступництва; ті, що укладені Україною
після відновлення (проголошення) незалежності; про способи використання території та
природних ресурсів України; та ті, яким надається міжнародний характер за згодою сторін [14].
Міжнародні договори мають велике значення в системі міжнародного приватного
права, але їх важливість залежить від наявності та ефективності інших джерел права.
Наприклад, без відповідних національних норм важко застосувати міжнародний договір в
межах держави. Хоча міжнародний договір є одним з основних джерел міжнародного
публічного права, в приватному праві він не є пріоритетним і поступається нормам
внутрішнього державного права. Такий договір координує систему міжнародного
приватного права держави і може зумовлювати створення відповідних національних
нормативно-правових актів та міжнародних комерційних договорів.
Ці міжнародні комерційні договори не можуть бути визнані джерелами
міжнародного публічного права, оскільки їх укладають сторони, які не є суб'єктами
публічно-правових відносин. Однак, не дивлячись на це, ці договори регулюють приватно-
правові відносини, тому ми вважаємо їх джерелами міжнародного приватного права.
Питання про місце міжнародних комерційних договорів як джерел міжнародного
приватного права обговорюється не лише вченими з України. Водночас, визнається, що
арбітражні застереження сьогодні можна розглядати як "нові форми колізійних прив’язок" [23].
Міжнародне приватне право при правовому регулюванні зовнішньоекономічної
діяльності приділяє особливу увагу зовнішньоекономічному договору (контракту), незалежно
від того, чи це усна, чи письмова форма. Однак, законодавство України надає перевагу письмовій
формі та визначає конкретні вимоги до змісту зовнішньоекономічного контракту.
У разі угод щодо нерухомого майна форма визначається законодавством держави, де
розташоване таке майно. Якщо ж це не угода про нерухоме майно, то форма визначається
законодавством держави, що застосовується до змісту угоди, з урахуванням необхідності
дотримання форми, передбаченої законодавством держави, де відбувається виконання угоди [21].
Для належного розуміння цього питання слід визначити, що зовнішньоекономічний
договір (контракт) є угодою, яку укладають матеріально обумовлені дві або більше
приватно-правові особи, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю та їхні іноземні
контрагенти, з метою встановлення, зміни або припинення взаємних прав та обов’язків
сторін у зовнішньоекономічній діяльності (згідно зі статтею 1 Закону України «Про
зовнішньоекономічну діяльність»). Згідно з законодавством України та місця укладення
договору (контракту), такі угоди повинні мати лише письмову форму та укладаються тільки
тими суб’єктами, що здатні до їх укладення відповідно до законодавства України. Зазвичай
зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України та
міжнародних угод, міжнародних звичаїв та рекомендацій міжнародних органів та
організацій, якщо це не заборонено законодавством України безпосередньо та явно [24].
Міжнародний комерційний договір зараз є одним з головних джерел міжнародного
приватного права, оскільки він відображає дійсну волю сторін та визначає їхні права та обов'язки.

279
 Журнал «Наукові інновації та передові технології» № 5(19) 2023
(Серія «Управління та адміністрування», Серія «Право»,
Серія «Економіка», Серія «Психологія», Серія «Педагогіка»)

Цей договір має перевагу перед іншими джерелами міжнародного приватного права у випадках,
коли виникають договірні відносини з іноземним елементом між фізичними та юридичними
особами. Наявність комерційних договорів серед джерел міжнародного приватного права
дозволяє сторонам самостійно визначати умови своїх відносин та створювати відповідні правила
та процедури для їхнього регулювання. Це сприяє більш ефективному та точному регулюванню
відносин, оскільки самі сторони знають найкраще деталі своєї угоди та можуть знайти
компромісні рішення при виникненні спорів.
Висновки. Таким чином, міжнародний договір виступає чи не найголовнішим
елементом системи джерел міжнародного приватного права. Вони містять правові норми,
що регулюють взаємини між державами та особами з різних країн у різних сферах,
наприклад, у сфері торгівлі, фінансів, охорони прав людини та ін. Дія міжнародних
договорів залежить від згоди держав, що підписали ці договори. Вони можуть бути
безпосередньо застосовуваними на території держави-учасниці або потребувати
національної реалізації через внутрішнє законодавство. У системі джерел міжнародного
приватного права міжнародні договори мають значний вплив на формування та
застосування правових норм.
Література:
1. Cheatham E. E., Maier H. G. Private International Law and Its Sources. Vanderbilt Law Review. 1968,
Vol. 22, Iss. 1. P.27-102. URL: https://scholarship.law.vanderbilt.edU/vlr/vol22/iss1/9
2. Буткевич В.Г., Мисик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: підручник / за ред.
В.Г. Буткевича. Київ: Либідь, 2003. 608 с.
3. Кузьменко С.Г. Міжнародне приватне право: навч. посіб. Київ: Центр учбової літератури, 2010. 316 с.
4. Антонюк Л. О. Місце міжнародного приватного права в правовій системі та його співвідношення
з міжнародним публічним правом. Актуальні проблеми держави і права. 2014. Вип. 72. С. 161-170.
5. Амджад Санад Сауд. Джерела міжнародного приватного права в Йорданії. Правова держава. 2000.
№ 2. С.142-145.
6. Якимчук М. Ю. Джерела міжнародного приватного права: теоретико-правовий аспект. Часопис
Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». 2021. № 1 (23). URL: http://lj.oa.edu.ua/
artides/2021/n1/21ymytpa.pdf.
7. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 № 2709-IV. Відомості Верховної
Ради України, 2005. № 32. Ст.422.
8. Щокіна О. О. Правові звичаї міжнародної торгівлі як джерело міжнародного приватного права:
автореф. дис. канд. юрид. наук. Харків, 2005. 23 с.
9. Пархоменко Н. М. Джерела права: теоретико-методологічні засади: автореф. дис.... докт. юрид.
наук. Київ, 2009. 36 с.
10. Загальна теорія держави і права: (основні поняття, категорії, прав. конструкції та наук. концепції):
навчальний посібник / за ред. Зайчука О.В., Оніщенко Н.М. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 400 с.
11. Крестовська Н.М., Матвеєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. Харків: ТОВ
«Одіссей», 2008. 432 с.
12. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : енциклопедичний курс. Харків: Еспада, 2009. 752 с.
13. Колісник Т.В. Міжнародні угоди у системі джерел міжнародного приватного права. Вісник
університету внутрішніх справ. 2000. Випуск 11. С. 244-249.
14. Гончаров А. В. Аналіз дослідження міжнародного договору як джерела міжнародного права.
Молодий вчений. 2016. № 4 (31). С. 616–620.
15. North P. M., Fawcett J. J., Cheshire G. C. Cheshire and North's private international law. London :
Butterworths, 1997.
16. Кононенко Д. Ф. Акти Ради безпеки Організації Об’єднаних Націй та інших міжнародних
організацій про введення економічних санкцій як джерело міжнародного приватного права. Науковий вісник
Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2019. № 42, том 2. DOI:
https://doi.org/10.32841/2307-1745.2019.42-2.33
17. Міжнародне приватне право. Міжнародні договори України. Том 2 / відп. ред. та упорядники
А. Довгерт та В. Крохмаль. Київ, 2000. 1312 с.
18. Єфіменко О. Р. Джерела міжнародного приватного права в Україні. Актуальні питання публічного
та приватного права. Одеса: Причорноморська фундація права. 2014. №01. С. 42-48.
19. Міжнародне приватне право. навч. посіб. / за ред. С. Г. Кузьменка. Київ: Центр учбової літератури,
2010. 316 с.
20. Борщевська Г.Е., Бичківський О.О. Джерела міжнародного приватного права у сфері захисту прав
працівників-мігрантів: види, класифікація, співвідношення. Науковий вісник Ужгородського Національного
університету : Серія: Право / гол. ред. Ю.М. Бисага. Ужгород : Видавничий дім "Гельветика", 2015. Вип. 35.
Ч. 1. Т. 1. С. 110–117.
21. Дахно І. І. Міжнародне приватне право: навч. пос. Київ: Центр учбової літератури, 2008. 316 с.
22. Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. Відомості Верховної
Ради України. 1994. № 10. Ст. 45.

280
 Журнал « Наукові інновації та передові технології» № 5(19) 2023
(Серія «Управління та адміністрування», Серія «Право»,
Серія «Економіка», Серія «Психологія», Серія «Педагогіка»)

23. Phua M., Chan M. The distinctive status of international arbitration agreements in English private
international law? Arbitration International. Volume 36. Issue 3. September 2020. P. 419–427. DOI:
https://doi.org/10.1093/arbint/aiaa026
24. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII. Відомості
Верховної Ради УРСР, 1991. № 29. Ст. 377.

References:
1. Cheatham E. E., Maier H. G. (1968) Private International Law and Its Sources. Vanderbilt Law Review.
Vol. 22, Iss. 1. 27-102. Retrieved from: https://scholarship.law.vanderbilt.edU/vlr/vol22/iss1/9
2. Butkevych V.H., Mysyk V.V., Zadorozhnii O.V. (2003) Mizhnarodne pravo. Osnovy teorii [International
law: Basics of theory]. Kyiv: Lybid. 608.
3. Kuzmenko S.H. (2010) Mizhnarodne pryvatne pravo [International private law]. Kyiv: Tsentr uchbovoi
literatury. 316 .
4. Antoniuk L. O. (2014) Mistse mizhnarodnoho pryvatnoho prava v pravovii systemi ta yoho
spivvidnoshennia z mizhnarodnym publichnym pravom [The place of international private law in the legal system and
its relationship with international public law]. Aktualni problemy derzhavy i prava. Vyp. 72. 161-170.
5. Amdzhad Sanad Saud. (2000) Dzherela mizhnarodnoho pryvatnoho prava v Yordanii. [Sources of private
international law in Jordan] Pravova derzhava. № 2. 142-145.
6. Yakymchuk M. Yu. (2021) Dzherela mizhnarodnoho pryvatnoho prava: teoretyko-pravovyi aspekt
[Sources of international private law: theoretical and legal aspect]. Chasopys Natsionalnoho universytetu «Ostrozka
akademiia». Seriia «Pravo». № 1 (23). Retrieved from: http://lj.oa.edu.ua/artides/2021/n1/21ymytpa.pdf.
7. Zakon Ukrainy (2005) «Pro mizhnarodne pryvatne pravo» [Law of Ukraine "On Private International
Law"]/23.06.2005 № 2709-IV. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. № 32. 422.
8. Shchokina O. O. (2005) Pravovi zvychai mizhnarodnoi torhivli yak dzherelo mizhnarodnoho pryvatnoho
prava [Legal customs of international trade as a source of international private law]. Kharkiv. 23.
9. Parkhomenko N. M. (2009) Dzherela prava: teoretyko-metodolohichni zasady [Sources of law:
theoretical and methodological principles]. Kyiv. 36.
10. Zahalna teoriia derzhavy i prava: (osnovni poniattia, katehorii, prav. konstruktsii ta nauk. kontseptsii)
[The general theory of the state and law: (basic concepts, categories, legal constructions and scientific concepts)].
(2008) Zaichuka O.V., Onishchenko N.M. (Eds.) Kyiv: Yurinkom Inter. 400.
11. Krestovska N.M., Matveieva L.H. (2008) Teoriia derzhavy i prava: Elementarnyi kurs [The general
theory of the state and law: (basic concepts, categories, legal constructions and scientific concepts)]. Kharkiv: TOV
«Odissei». 432.
12. Skakun O. F. (2009) Teoriia derzhavy i prava : entsyklopedychnyi kurs [The theory of state and law: an
encyclopedic course]. Kharkiv: Espada. 752.
13. Kolisnyk T.V. (2000) Mizhnarodni uhody u systemi dzherel mizhnarodnoho pryvatnoho prava
[International agreements in the system of sources of international private law]. Visnyk universytetu vnutrishnikh
sprav. Vypusk 11. 244-249.
14. Honcharov A. V. (2016) Analiz doslidzhennia mizhnarodnoho dohovoru yak dzherela mizhnarodnoho prava
[Analysis of research on an international treaty as a source of international law]. Molodyi vchenyi. № 4 (31). 616–620.
15. North P. M., Fawcett J. J., Cheshire G. C. (1997) Cheshire and North's private international law. London:
Butterworths.
16. Kononenko D. F. (2019) Akty Rady bezpeky Orhanizatsii Obiednanykh Natsii ta inshykh mizhnarodnykh
orhanizatsii pro vvedennia ekonomichnykh sanktsii yak dzherelo mizhnarodnoho pryvatnoho prava [Acts of the
Security Council of the United Nations and other international organizations on the introduction of economic sanctions
as a source of private international law]. Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Ser.:
Yurysprudentsiia. № 42, tom 2. DOI: https://doi.org/10.32841/2307-1745.2019.42-2.33
17. Mizhnarodne pryvatne pravo. Mizhnarodni dohovory Ukrainy. [International private law. International
treaties of Ukraine] (2000) Tom 2 / A. Dovhert ta V. Krokhmal (Eds). Kyiv. 1312.
18. Yefimenko O. R. (2014) Dzherela mizhnarodnoho pryvatnoho prava v Ukraini. Aktualni pytannia
publichnoho ta pryvatnoho prava [Sources of international private law in Ukraine]. Odesa: Prychornomorska
fundatsiia prava. №01. 42-48.
19. Mizhnarodne pryvatne pravo. [International private law] (2010) / S. H. Kuzmenko (Eds). Kyiv: Tsentr
uchbovoi literatury. 316.
20. Borshchevska H.E., Bychkivskyi O.O. (2015) Dzherela mizhnarodnoho pryvatnoho prava u sferi
zakhystu prav pratsivnykiv-mihrantiv: vydy, klasyfikatsiia, spivvidnoshennia [Sources of international private law in
the field of protection of the rights of migrant workers: types, classification, correlation]. Naukovyi visnyk
Uzhhorodskoho Natsionalnoho universytetu : Seriia: Pravo / hol. red. Yu.M. Bysaha. Uzhhorod : Vydavnychyi dim
"Helvetyka". Vyp. 35. Ch. 1. T. 1. 110–117.
21. Dakhno I. I. (2008) Mizhnarodne pryvatne pravo [International private law]. Kyiv: Tsentr uchbovoi
literatury. 316.
22. Zakon Ukrainy «Pro mizhnarodni dohovory Ukrainy» [Law of Ukraine "On International Treaties of
Ukraine"] (1994) vid 22 hrudnia 1993 r. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1994. № 10. 45.
23. Phua M., Chan M. The distinctive status of international arbitration agreements in English private
international law? Arbitration International. Volume 36. Issue 3. September 2020. P. 419–427. DOI:
https://doi.org/10.1093/arbint/aiaa026
24. Zakon Ukrainy «Pro zovnishnoekonomichnu diialnist» [Law of Ukraine "On Foreign Economic
Activity"] (1991) vid 16.04.1991 № 959-XII. Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR, 1991. № 29. St. 377.

281