ВСТУП

Актуальність вивчення даного питання пояснюється тим, що цивільне

право України є однією з провідних галузей у системі права. Саме в сфері
взаємовідносин людей і знаходиться зона переплетіння життєво важливих
інтересів різних соціальних груп, суспільних, особистих і приватних.
У своєму житті кожна особа зустрічається з поняттям «цивільно-
правовий договір». Розуміння не лише самого терміну, але і його значення,
змісту, різновидів, умов та форми укладання є гарантією суспільного спокою і
відчуття обопільного порозуміння між суб'єктами цивільних правовідносин.
Це дуже важливе поняття, яке тісно пов’язане з взаємовідносинами людей
що виникають у буденному житті.
Нерідкими є випадки, коли через незнання чи не розуміння своїх прав та
обов’язків, на яких утворюються ці відносини особи потрапляють у неприємні
ситуації. Особа, будь-то фізична або юридична повинна знати свої права і не
надавати іншим можливості їх порушувати.
Ступінь розробленості даної проблеми в літературних джерелах на
сьогоднішній день помірна, оскільки дана тема відносно чітка, і майже
повністю прописана у цивільному законодавстві.
Мета курсового дослідження полягає у закріпленні теоретичних знань,
отриманих на лекціях і практичних заняттях пройдений на першому, другому
та третьому курсах. Важливою причиною вивчення даної теми і написання
курсової роботи є також розширення і деталізація теоретичних правових знань,
розвиток наукового мислення, юридичної логіки та мови, формування й
удосконалення предметних умінь. А також набуття вміння аналізувати
отриману, під час пошуків матеріалу для написання, інформацію.
Відповідно до мети визначено такі завдання курсового дослідження:
 вивчення інформаційних джерел цивільного права ;
 визначення  поняття договору в цивільному  праві;

4
 набуття навичок користування джерелами права і пошуку у них необхідної
інформації;
 порівняння цивільно-правових та трудових договорів, виокремлення різниці
між ними;
 підбір потрібного матеріалу серед усієї отриманої інформації.
Об’єктом курсового дослідження є Конституція України, Цивільній
Кодекс України, роз’яснення до нього, і праці вчених, які визначають поняття і
застосування цивільно-правових договорів у цивільному законодавстві.
Предметом дослідження є цивільно-правові договори.
Курсова робота має таку структуру:
 Вступ ( Актуальність даної теми, мета і завдання дослідження, предмет та
об’єкт дослідження, структура та обсяг курсової роботи);
 П’ять розділів ( кожен з яких розкриває поняття,класифікацію, зміст, форму
та відмінність цивільно-правових договорів від трудових);
 Висновки (перший – п’ятий розділи);
 Список використаної літератури;
 Додатки (приклади цивільно-правових договорів).

5
 1.ПОНЯТТЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ДОГОВОРУ

Поняття договору широко використовується в усіх сферах життя:

цивільних, економічних, трудових, соціальних та культурних. Кожна людина за
наявності певних обставин зіштовхується з цим терміном. Договір широко
використовується і є юридичною категорією в багатьох галузях права:
цивільного, міжнародного, адміністративного,  трудового та сімейного.
Важливо розібратися навіщо людям потрібен договір, а саме цивільно-
правовий договір.

Цивільне право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного

права України. Його значення визначається ролю взаємовідносин, що
виникають між фізичними та юридичними особами, а також безпосередньо
державою. Особливе місце договір займає саме в цивільному праві.

Важливо зазначити, що цивільно-правовий договір є узагальнюючим

поняттям, до якого належать різні договірні типи (купівля-продаж, поставка,
перевезення, оренда, тощо) із схожими принципами нормативно-правової
регламентації.

Дослідження цивільно-правового договору полягає у встановленні

спільних ознак, властивих кожному з договірних типів у чинному
законодавстві. Доктрина цивільного права України визначає та вивчає
сукупність правил, що стосуються всіх видів договорів і загалом становлять
"договірне право".

Універсальність договору обумовлена його сутністю, яка полягає в тому,

що в основі договору як правового явища лежить сукупність волевиявлення
його сторін, реалізована у взаємній домовленості з метою реалізації власних
інтересів.

Договір є одним із правових засобів, у межах якого інтерес кожної

сторони в принципі може бути задоволеним лише через задоволення інтересу

6
іншої сторони. Це породжує загальний інтерес сторін до укладення договору та
його належного виконання.[7, c. 43]

У більшості випадків цивільно-правовий договір визначають як

угоду двох або декількох сторін, що направлена на досягнення певного
правового результату шляхом здійснення дій правомірного характеру

Договір у широкому розумінні – це угода двох або більше сторін про

встановлення, зміну чи припинення відповідних прав і обов’язків [8, с.232].

У вузькому розумінні –  це цивільно-правове поняття,  в якому і

знаходиться методологічна основа науково-правового вивчення договору, 
оскільки найбільш широко використовується поняття «договір» саме в
цивільному праві [6, с.20].

В словнику В.І. Даля договір розуміється як взаємна домовленість, 

умова,  зобов’язання.  Термін  «договір» має глибоке значення і виходить від
спілкування між людьми,  яке має своїм результатом досягнення певної
домовленості між ними. 

На думку М.І. Брагінського, основне призначення договору зводиться до

регулювання в рамках закону поведінки людей шляхом вказівки на межі їх
можливої та належної поведінки [5, с.15].

Щодо прямого визначення поняття цивільно-правового договору у

законодавстві України, то частиною 1 статті 626 Цивільного Кодексу України
визначено, що:

1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на

встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Слід відрізняти поняття договору від поняття зобов'язання. Так

договором є юридичний факт, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного

7
правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах
передбачених цивільним законодавством.
Сутність, а також значення цивільно-правового договору найбільш
яскраво виявляються в функціях, що ним виконуються. До функцій цивільно-
правового договору належать: регулятивна, ініціативна, програмно-
координаційна, інформаційна, гарантійна, захисна.

Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його значення

як форми регулювання цивільних відносин. Вона означає, що договір
розцінюється як форма цивільного законодавства. Він може
встановлювати права й обов'язки не тільки для учасників конкретних
відносин, а й для інших осіб, які вступають у відносини з учасниками
цього договору.
Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву
ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.
Програмно-координаційна функція означає, що договір є своєрідною
програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки.
Інформаційна функція виявляється в тому, що договір містить певну
інформацію про права і обов'язки сторін.

Гарантійна функція зводиться до залучення з метою стимулювання

належного виконання договору системи забезпечувальних засобів, які також
отримують договірну форму.
Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту порушених
прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в натурі, відшкодування
збитків тощо.
Отже, законодавство дає чітке пояснення щодо поняття договору, а сама
його сутність визначається функціями, які він виконує.

8
 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ

Необхідність класифікації договорів зумовлена, з одного боку,

наявністю загальних рис, властивих їм як правочинам, а також ознак, що
притаманні саме договорам і обумовлені зустрічним характером волевиявлень
учасників, а, з другого боку — їх багатоманітністю, з точки зору правових
наслідків, настання яких бажають сторони, послідовності їх досягнень, а також
інших критерій.
При класифікації цивільно-правових договорів за загальним правилом
використовуються ті ж критерії, що характерні для поділу на види правочинів.

Класифікація договорів здійснюється за різними підставами, що

обираються залежно від поставлених цілей та бажаного результату.
2.1.ЗА МОМЕНТОМ УКЛАДЕННЯ

Варто звернути увагу на те, що в юридичній літературі при класифікації

договорів використовують такий класифікаційний критерій, як момент, з якого
договір починає діяти.
Звідси ми отримуємо, що коли ми поділяємо договори на консенсуальнй і
реальний, ми говоримо про те, коли саме цей договір вважається укладеним.
Консенсуальні договори – це договори, які вважаються укладеними з
моменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається
законом. До них, зокрема належать: купівля-продаж, найм, доручення, комісія,
спільна діяльність та інші. 
Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язків
недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір
позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те,
що гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику .

2.2.ЗА НАЯВНІСТЮ МАЙНОВОГО ЕКВІВАЛЕНТУ

9
 Договори також класифікуються на оплатні та безоплатні, за наявністю,
або відсутністю майнового еквіваленту.

Тобто якщо одна зі сторін договору за виконання його умов (щось

зробити, передати, виконати) отримує від іншої сторони матеріальне
задоволення у грошовій, або іншій матеріальній формі, то цей договорір є
оплатним. Оплатних договорів у цивільному праві більшість.

Якщо одна зі сторін договору за виконання його умов (щось зробити,

передати, виконати) не отримує від іншої сторони матеріальне задоволення у
грошовій, або іншій матеріальній формі, то цей договорір є безоплатним.
Наприклад договір дарування, за яким дарувальник передає майно у власність
іншій особі безвідплатно.

2.3. ЗА РОЗПОДІЛОМ ПРАВ ТА ОБОВ’ЯЗКІВ МІЖ СТОРОНАМИ

За розподілом прав та обов’язків між сторонами договори поділяються на

односторонні, двосторонні та багатосторонні.

Якщо, одна сторона за договором має лише права, а на іншу

покладаються лише обов’язки такий договір є одностороннім.

Якщо ж за договором кожна зі сторін має як права так і обов’язки такий

договір називається двостороннім.

2.4.ЗА КІЛЬКІСТЮ СТОРІН

За кількістю сторін законодавство розподіляє договори на двосторонні та

багатосторонні.

Якщо договір укладається між двома сторонамии, він є двостороннім.

Якщо ж договір, укладаються більш як двома сторонами то він

іменується багатостороннім. Такими, зокрема можуть бути договори про
спільну діяльність, в яких можуть брати участь три і більше сторони. До них

10
застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить
багатосторонньому характеру цих договорів.

2.5.ЗА ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКОМ ТА ЗНАЧЕННЯМ

За ступенем юридичної завершеності можна виокремити

договори остаточні та попередні. 

Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов’язки

сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважна
кількість договорів має саме такий характер. 

Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо не породжує.

Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення
певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним
новий договір.

Іншими словами, попереднім договором є угода про укладення договору

в майбутньому. 

2.6.ЗА КОЛОМ СУБ’ЄКТІВ ДЛЯ ЯКИХ СТВОРЮЮТЬСЯ

ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ДОГОВОРОМ

За колом суб’єктів інтерес яких задовольняється через виконання

договору, договори можна розподілити на договори що виконуються на
користь сторін договору і ті, що виконуються на користь третіх осіб.

Договір на користь сторін – це звичайний, типовий цивільно-правовий

договір, що ґрунтується на врахуванні інтересів учасників майбутнього
зобов'язання. 

Договір па користь третьої особи означає, що боржник зобов'язаний

виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена в договорі.
Причому ця третя особа, так само як і кредитор, також має право вимагати від
боржника виконання договору. Таким, наприклад, є договір страхування життя
11
 Отже, цивільно правові договори можна класифікувати так:

 За кількістю сторін:

1) двосторонні;

2) багатосторонні.

 За розподілом прав та обов’язків між сторонами:

1) односторонні;

2) двосторонні.

 За наявністю, або відсутністю майнового еквіваленту:

1) оплатні;

2) безоплатні.

 За моментом укладення:

1) консенсуальні;

2) реальні.

 За послідовністю досягнення цілей:

1) основні;

2) попередні.

 За колом суб’єктів для яких створюються правові наслідки договором:

1) на користь сторін договору;

2) на користь третіх осіб.

12
 3. ЗМІСТ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ДОГОВОРУ

Суть і значення цивільно-правового договору в конкретних

правовідносинах найбільш яскраво відображаються у його змісті, яким
визначається і зміст самого правовідношення.

Визначення змісту цивільно-правового договору міститься у

ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України:

1. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і

погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного
законодавства.

Отже, змістом договору є його умови, які мають бути чітко визначені та
зрозумілі. Умови договору визначаються при його укладенні сторонами, як
правило, на власний розсуд, але законодавство може висувати певні вимоги до
них. Тому умови договору бувають ініціативними або обов'язковими.

Окрім визначеності, до змісту договору повинна висуватися вимога про

здійсненність того зобов'язання, яке встановлюють у договорі сторони.

Договір не може вважатися таким, що має юридичну силу, якщо особа

бере на себе зобов'язання виконати дії явно неможливі.

Переважна більшість цивільно-правових норм, які визначають умови

договорів, має диспозитивний характер, тобто сторони в договорі можуть
відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний
розсуд. Наприклад, ст.668 Цивільного Кодексу України встановлює, що
ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару
переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не
встановлено договором або законом. Це положення закону є диспозитивним,
оскільки передбачає можливість визначення сторонами моменту переходу
ризику до покупця на їх розсуд.

13
 Усі умови, що ми можемо зустріти у договорі можна класифікувати на
три групи:

1. істотні умови
2. загальні
3. випадкові
3.1. ІСТОТНІ УМОВИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ДОГОВОРУ

Істотні умови - умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це

випливає зі статті 638 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір
вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потрібній для
відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов.

Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може

вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то
договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Саме тому
такі умови ще називають необхідними.

Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного

конкретного договору. Наприклад, істотними умовами договору купівлі-
продажу є предмет договору та ціна. Предмет договору, плата за користування,
порядок користування найнятим майном є істотними умовами договору найму.

Частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України поділяє істотні умови на 4

групи:

1) умови про предмет;

2) умови, які визначені законом як істотні;

3) умови, які є необхідними для договорів цього виду;

4) умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

При визначенні істотних умов того або іншого договору слід враховувати,
що вирішення цього питання залежить, насамперед від суті конкретного договору.
14
Тому не випадково Цивільний кодекс України, при визначенні істотних умов
договору, відсилає до спеціальних норм, присвячених договірним зобов'язанням
цього виду і називає істотними, насамперед, ті умови, які визнані такими згідно із
законом і передбачені як обов'язкові самими нормами права, що регулюють ці
договірні відносини.

Зокрема, такий підхід був характерний при визначенні істотних умов так
званих господарських договорів поставки, контрактації. Однак не завжди істотні
умови визначаються безпосередньо в законодавстві.

Наприклад, купівля-продаж за своєю суттю є оплатним договором, отже, не

встановлення угодою сторін такої умови, як ціна, свідчить про відсутність самого
договору купівлі-продажу. Однак, будучи істотною для договору купівлі-
продажу, умова про ціну позбавлена значення для договору дарування, у зв'язку з
безоплатним характером останнього. Будь-яка зі сторін може визнати
недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або є необхідними для
договору цього виду, і зажадати включення у договір додаткових умов, без яких
угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають значення
істотних.

Наприклад, за загальним правилом, доставка проданої речі в певне місце не

належить до істотних умов купівлі-продажу. Однак якщо покупець хотів укласти
договір тільки з дотриманням цієї умови, а продавець не згоден з такою вимогою,
то не можна вважати такий договір укладеним тільки тому, що досягнуто згода
сторін щодо предмета, якості та вартості речі.

Таким чином, для укладення договору необхідне досягнення угоди зі всіх

істотних його умов. Разом з тим іноді недостатньо і такої угоди. Зокрема, крім неї
може вимагатися передача речі, - якщо йдеться про реальний договір
(позика, дарування). У встановлених законом випадках договір має бути
укладеним у потрібній формі.

15
 Наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового
комплексу, житлового будинку тощо потребує нотаріального
посвідчення та державної реєстрації (стаття 657 Цивільного кодексу України).
Тому все зазначене щодо істотних умов договору повною мірою стосується і
форми договору, оскільки якщо одна зі сторін вимагає, або законом
обумовлене нотаріальне посвідчення, а інша сторона від цього ухиляється, то не
можна говорити про досягнення в цьому випадку угоди.

3.2. ЗВИЧАЙНІ УМОВИ ДОГОВОРУ

Звичайні умови договору – це ті умови, які передбачаються у законі чи

іншому нормативно-правовому акті і стають обов’язковими для сторін внаслідок
факту укладення договору. Від істотних звичайні умови відрізняються тим, що
вони не потребують окремого погодження і про них не обов’язково застерігати у
тексті договору.

Отже, звичайними можна вважати умови, які традиційно, за звичаєм,

включаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі,
але розуміється, що вони підлягають виконанню.

Наприклад, уклавши договір найму, сторони обійшли мовчанкою питання

щодо розподілу обов’язків по проведенню капітального і поточного ремонту. Але
згідно з чинним законодавством України, капітальний ремонт виконує
наймодавець, а поточний – наймач, якщо інше не передбачене договором.

Тобто в цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної

умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

3.3.ВИПАДКОВІ УМОВИ ДОГОВОРУ

Випадковими умовами договору прийнято вважати такі умови, які погоджені

сторонами на відступ від положень диспозитивних норм або з метою розв’язання
питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Вони, як правило, не

16
передбачаються даним видом договору і встановлюються тільки за погодженням
сторін.

Тому випадкові умови можна виявити, порівнявши їх зі звичайними

умовами: якщо якусь умову включено у договір на зміну чи доповнення до
правил, викладених у законодавчому акті, то порівняно із звичайно прийнятими в
договорах даного виду умовами вона виявиться випадковою.

Наприклад, винагорода за договором доручення за загальним правилом

не передбачена, але сторони можуть зазначити право на винагороду. Або: за
однією із справ сторони уклали договір позики і передбачили, що поки боржник
буде розраховуватися з кредитором, кредитор має право користуватися
автомобілем, який боржник придбав на взяті в борг гроші.

Отже, умови договору можна поділити на:

1. Істотні умови – ті без яких укладення договори неможливе.

2. Звичайні умови – ті що не обов’язкого включати у договір, вони
виконуються як загальноприйняті.
3. Випадкові умови – необов’язкові, і виконуються за вільним волєвиявленням
сторін.

17
 4. ФОРМА УКЛАДЕННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ДОГОВОРУ

Цивільний Кодекс України у статті 639 чітко визначає різновиди

форми укладення договору, що визначається за взаємною згодою сторін,
якщо інше не встановлене законом.

1. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги

щодо форми договору не встановлені законом.
2. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він
вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо
законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою
інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у
письмовій формі.
3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір,
щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є
укладеним з моменту його підписання сторонами.
4. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення
договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення,
такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, якщо більш широко розглядати форму укладення та розбирати

форму кладення цивільно-правових договорів, то оскільки договір є видом
правочинів, то загальні правила про форму правочинів застосовуються і при
укладанні договорів.

Відповідно до частини 1 статті 639 Цивільного Кодексу України сторони

вправі самостійно обирати будь-яку форму договору (усну або письмову,
письмову просту або нотаріально посвідчену), якщо вимоги щодо його форми
не встановлені законом.

18
 Утім, оскільки недодержання встановленої законодавством форми
договору має наслідком його недійсність лише у випадках, передбачених
законом (наприклад, недотримання обов´язкової нотаріальної форми (ст. 220
ЦК)), у всіх інших випадках договори укладені з порушенням форми слід
вважати укладеними і дійсними.

Частина 2 статті 639, встановлює загальне правило, згідно якого якщо

сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним
лише з моменту надання йому обумовленої форми, навіть у випадках, коли
законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Зазначене загальне
правило конкретизується у наступних частинах цієї статті.

Якщо сторони домовилися укласти договір у письмовій формі, він

вважається укладеним з моменту підписання тексту договору всіма сторонами.
Утім, слід враховувати, що відповідно до ст. 207 ЦК правочин (в тому числі
договір) вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст
зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими
обмінялися сторони.

Обов´язковою умовою є наявність на документі (документах) підписів

сторін. Підпис на телеграмі засвідчується у встановленому порядку
підприємством зв´язку, про що в телеграмі робиться застереження. Копія
телеграми, що залишається у відправника, також має бути засвідчена
підприємством зв´язку. Електронні документи засвідчуються за допомогою
електронного цифрового підпису.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про нотаріат», нотаріальному

посвідченню підлягають правочини, щодо яких законодавством встановлена
обов´язкова нотаріальна форма, а за бажанням сторін — будь-які інші
правочини (в тому числі, будь-які договори).

Отже, сторони вправі посвідчити нотаріально будь-який договір, навіть

якщо законодавством не вимагається нотаріальна форма для таких договорів.
19
При цьому нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії,
перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваного ними договору вимогам закону
і дійсним намірам сторін. Такий договір вважається укладеним з моменту його
нотаріального посвідчення.[4]

Зокрема, в усній формі можуть укладатися такі правочини:

 договори купівлі-продажу за готівковий розрахунок (роздрібна торгівля);

 договори дарування предметів особистого користування та побутового
призначення (ч. 1 ст. 719 ЦК);
 договори позички речі побутового призначення між фізособами (ч. 1 ст. 828
ЦК);
 договори позики між фізичними особами, якщо сума позики за таким
договором не перевищує 170 грн (ч. 1 ст. 1047 ЦК);
 угоди фізичних осіб між собою на суму, яка не перевищує 340 грн.

Відповідно до ст. 208 ЦК у письмовій формі належить вчиняти правочини:

 між юрособами;
 між фізичними та юридичним особами, крім правочинів, зазначених у ч. 1 ст.
206 ЦК (усні правочини);
 фізосіб між собою на суму, яка перевищує 340 грн (крім усних правочинів);
 інші правочини, щодо яких законом установлена письмова форма.

Обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають такі види договорів:

 договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу,
житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК),
крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі;
 договір про відчуження житлового будинку або іншої нерухомості
(дарування, ренти, довічного утримання) (ст. 719, 732, 745 ЦК);
 договір застави нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об’єктів
(ст. 577 ЦК);
20
 довіреність на вчинення правочинів, що вимагає обов’язкового нотаріального
посвідчення (ст. 245 ЦК);
 договір оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини)
строком на 3 роки і більше (ст. 793 ЦК);
 договір оренди транспортного засобу за участю фізособи (ст. 799 ЦК).

Отже, договір може укладатися у трьох формах:

1. Усна форма – якщо договір виконується одночасно з його укладенням, якщо

це не суперечить встановленій законом вимогі щодо форми.
2. Письмова форма – договір, що укладається у цій формі включає прописані
умови, що знижують ризик утворення неприємних ситуацій, і затверджується
підписом сторін. Законодавство надає перевагу саме цій формі укладення.
3. Письмова нотаріально посвідчена форма – використовується, якщо договір
підлягає державній реєстрації і дотримання цієї форми є обов’язковим або за
рішенням сторін.

21
 5. Відмінність цивільно-правових договорів від трудових

Щоб краще навчитися зрозуміти цивільно-правові договори і не плутати

їх з трудовими важиво розуміти цітку різницю між ними. у цьому нам
допоможе Цивільний Кодекс України та Кодекс Законів про Працю.
Розультатом детального вивчення даних договорів я можу назвати такі
основні відмінності трудових договорів від цивільно-правового договору
(ЦПД):
1. Договір регламентується:

 Цивільно-правовий договір - Цивільним кодексом України;

 Трудові договори - Кодексом законів про працю.

2. Мета укладання договору:

 Цивільно-правового договору - отримання певного матеріального або

нематеріального результату;
 Трудового договору — організація процесу праці.

3. Процес виконання договору:

 Цивільного договору –самостійно організовує процес виконня договору;

 Трудового договору - працівник дотримується вимог внутрішнього
трудового розпорядку

4. Наявність керівника:

 За цивільно правовим договором – керівник відсутній, тобто працівник є

юридично незалежним. Є лише розпорядник, але він не дає жодних
розпоряджень;
 За трудовим договором – керівник є, працівник йому підпорядковується і
виконує його розпорядження.

5. Строк дії договору:

 Цивільно-правовий договір – має чітко обумовлений у договорі строк;

22
  Трудовий договір –може бути як безстроковим так і укладатися на певний
строк за рішенням сторін.

6. Матеріали і організація роботи:

 За цивільно-правовим договором підрядник виконує роботу із власних

матеріалів, своїми силами (якщо інше не встановлено договором);
 За трудовим договором роботодавець забезпечує працівника робочим
місцем, інструментами і матеріалами.

7. Оформлення результатів роботи:

 За цивільно-правовим договором факт виконання робіт/надання послуг

підтверджує акт приймання-передачі виконаних робіт;
 За трудовим договором виконання обов’язків підтверджує табель обліку
робочого часу.

8. Оплата:

 За цивільно-правовим договором фізичній особі нараховують винагороду

залежно від обсягів виконаних робіт і отриманого результату;
 За трудовим договором виплата заробітної плати відбувається відповідно
до умов трудового чи колективного договору.

9. Періодичність виплати:

 За цивільно-правовим договором періодичність виплати заобітної плати

обумовлюється у договорі. Винагороду можуть виплачувати як за певну
частину виконаних робіт так і за кінцевим результатом;
 За трудовим договором заробітну плату виплачують працівникам не рідше
двох разів на місяць.
10. Запис про виконання робіт у трудовій книжці:
 За цивільно-правовим договором запис про виконня робіт/надання послуг
у трудовій книжці не робится;
 За трудовим договором запис про виконня робіт/надання послуг у трудовій
книжці робиться.
23
11. Гарантії належного виконання обов’язків за договором:

 За цивільно-правовим договором відповідальність виконавця роботи за

порушення умов договору насамперед має встановлюватися самим
договором (пеня, штраф тощо).
 За трудовим договором у разі порушення працівником обов’язків
визначеих договором його може бути притягнуто до дисциплінарної
відповідальності (догана або звільнення), а також він може понести
матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі,
внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.

24
 ВИСНОВКИ

Цивільне право України є однією з провідних галузей у системі права.

Саме в сфері взаємовідносин людей і знаходиться зона переплетіння життєво
важливих інтересів різних соціальних груп, суспільних, особистих і приватних.
Інтереси зазвичай особи задовольняють за допомогою укладення цивільно-
правового договору. ст.626 Цивільного Кодексу України зазначає, що
договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення,
зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Інтерес кожної сторони в принципі може бути задоволеним лише через

задоволення інтересу іншої сторони. Це породжує загальний інтерес сторін до
укладення договору та його належного виконання.

При класифікації цивільно-правових договорів за загальним правилом

використовуються ті ж критерії, що характерні для поділу на види правочинів.

Класифікація договорів здійснюється за різними підставами, що

обираються залежно від поставлених цілей та бажаного результату.

За кількістю сторін: двосторонні, багатосторонні.

За розподілом прав та обов’язків між сторонами: односторонні,

двосторонні.

За наявністю, або відсутністю майнового еквіваленту:оплатний,

безоплатний.

За моментом укладення: консенсуальні, реальні.

За послідовністю досягнення цілей: основні, попередні.

За колом суб’єктів для яких створюються правові наслідки договором: на

користь сторін договору, на користь третіх осіб.

25
 Суть і значення цивільно-правового договору в конкретних
правовідносинах найбільш яскраво відображаються у його змісті, яким
визначається і зміст самого правовідношення. Визначення змісту
цивільно-правового договору міститься у ч.1 ст.628 Цивільного кодексу
України.
Отже, змістом договору є його умови, які мають бути чітко
визначені та зрозумілі. Умови договору визначаються при його укладенні
сторонами, як правило, на власний розсуд, але законодавство може
висувати певні вимоги до них. Умови договору можна поділити умовн на
три групи:

1. Істотні умови – обов’язкові умови, без яких укладення договору неможливе.

2. Звичайні умови – умови, що не обов’язкого включати у договір, вони
виконуються як загальноприйняті.
3. Випадкові умови – необов’язкові умови, що виконуються за вільним
волєвиявленням сторін.

Цивільний Кодекс України у статті 639 чітко визначає різновиди

форми укладення договору, що визначається за взаємною згодою сторін,
якщо інше не встановлене законом.

Відповідно до частини 1 статті 639 Цивільного Кодексу України сторони

вправі самостійно обирати будь-яку форму договору (усну, письмову або
письмову нотаріально посвідчену), якщо вимоги щодо його форми не
встановлені законом.

Отже, договір може укладатися у трьох формах:

Усна форма – якщо договір виконується одночасно з його укладенням,

якщо це не суперечить встановленій законом вимогі щодо форми.

Письмова форма – договір, що укладається у цій формі включає

прописані умови, що знижують ризик утворення неприємних ситуацій, і

26
затверджується підписом сторін. Законодавство надає перевагу саме цій формі
укладення.

Письмова нотаріально посвідчена форма – використовується, якщо

договір підлягає державній реєстрації і дотримання цієї форми є обов’язковим
або за рішенням сторін.

Різниця між цивільно-правовими та трудовими договорами величезна.

Цивільно-правовий договір регламентується - Цивільним кодексом України.
Трудові договори - Кодексом законів про працю.
Мета укладання цивільно-правового договору - отримання певного
матеріального або нематеріального результату.Трудового договору -
організація процесу праці.
Щодо процесу виконання цивільно-правового договору, то працівник
самостійно організовує процес виконня договору. Щодо трудового договору -
працівник дотримується вимог внутрішнього трудового розпорядку
За цивільно правовим договором – керівник відсутній, тобто працівник є
юридично незалежним. Є лише розпорядник, але він не дає жодних
розпоряджень щодо виконання роботи. За трудовим договором – керівник є,
працівник йому підпорядковується і виконує його розпорядження.
Цивільно-правовий договір – має чітко обумовлений у договорі строк.
Трудовий договір – може бути як безстроковим так і укладатися на певний
строк за рішенням сторін.
За цивільно-правовим договором підрядник виконує роботу із власних
матеріалів, своїми силами (якщо інше не встановлено договором). За трудовим
договором роботодавець забезпечує працівника робочим місцем,
інструментами і матеріалами.
За цивільно-правовим договором факт виконання робіт/надання послуг
підтверджує акт приймання-передачі виконаних робіт. За трудовим договором
виконання обов’язків підтверджує табель обліку робочого часу.

27
 За цивільно-правовим договором фізичній особі нараховують винагороду
залежно від обсягів виконаних робіт і отриманого результату. За трудовим
договором виплата заробітної плати відбувається відповідно до умов трудового
чи колективного договору.
За цивільно-правовим договором періодичність виплати заобітної плати
обумовлюється у договорі. Винагороду можуть виплачувати як за певну
частину виконаних робіт так і за кінцевим результатом. За трудовим договором
заробітну плату виплачують працівникам не рідше двох разів на місяць.
За цивільно-правовим договором запис про виконня робіт/надання послуг
у трудовій книжці не робится. За трудовим договором запис про виконня
робіт/надання послуг у трудовій книжці робиться.
За цивільно-правовим договором відповідальність виконавця роботи за
порушення умов договору насамперед має встановлюватися самим договором
(пеня, штраф тощо). За трудовим договором у разі порушення працівником
обов’язків визначеих договором його може бути притягнуто до дисциплінарної
відповідальності (догана або звільнення), а також він може понести матеріальну
відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, внаслідок
порушення покладених на них трудових обов’язків.
Вивчаючи дане питання, можна дійти висновку, що дана тема є чітко
описаную у цивільному законодавстві. Певні вимоги щодо укладення договору
дійсно є, але все ж таки у осіб що укладають цивільно-правовий договір є вибір
щодо його змісту та форми.

Розуміння не лише самого терміну, але і його значення, змісту,

різновидів, умов та форми укладання є гарантією суспільного спокою і
відчуття обопільного порозуміння між суб'єктами цивільних
правовідносин.
Це дуже важливе поняття, яке тісно пов’язане з взаємовідносинами
людей що виникають у буденному житті.

28
 Список використаної літератури:

1. Конституція України. від 28 червня 1996 р.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
3. Кодекс Законів про Працю від 10 грудня 1971р.
4. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993р.
5. Брагинський М.  І.  Договірне право. Книга перша:  Загальні положення
дис. канд. юр. наук М. І. Брагинський, В. В Вітрянський, 2000р.
6. Олюха В. Г. Цивільно-правовий договір: поняття, функції та система:
автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук.:
В.Г.Олюха-2003.
7. Силенко Л.М.Цивільне право України:Навч. посібник для студ. вищих
навч. закл.. — К: Алерта, 2004.
8. Цивільне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. І.А.
Бірюкова, Ю.О. Заїки. – К: Істина, 2004.

29