Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу

Міжнародний договір
та міжнародний звичай

Виконала студентка групи УМІ-42

Крамаренко Ксенія
Міжнародно-
правовий звичай
Це сформоване в практиці неписане правило поведінки, за яким суб’єкти
міжнародного права визнають юридично обов’язкову силу. У формуванні звичаю
виділяються два елементи: об’єктивний – співпадаюча практика держав і
суб’єктивний – визнання суб’єктами міжнародного права за правилом,
сформованим в результаті такої практики, юридично обов’язкової сили

Відповідно до статті 38 Міжнародного Статуту ООН, міжнародний

звичай - це доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми.
Міжнародний договір
Відповідно до пункту «а» ч.1 ст. 2 Віденської конвенції про право
міжнародних договорів 1969 року договір являє міжнародну угоду,
укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним
правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному
документі, двох чи кількох зв’язаних між собою документах, а також
незалежно від її конкретного найменування.
Подібності
Встановлюють певні нормативи Мають відповідну унікальну
врегулювання правовідносин правову природу

Спрямовують дію на Мають відповідну сферу

основоположних ідеях поширення (певне коло осіб,
(засадах) певна сфера відносин)

Допомагають при створенні Мають відповідний шлях

норм права створення
 Відмінності
Звичай виникає спонтанно, а договір є результатом Міжнародні звичаї відрізняються від міжнародних
певних взаємопогоджених дій; договором тим, що носять неписаний характер

Звичай не можливо кодифікувати (окрім приватних

кодифікацій), договір, в свою чергу може бути Звичай поширює свою дію на набагато ширше коло
кодифікований; осіб та є дещо абстрактним в цьому відношенні,
договір – навпаки, поширює дію лише на певне коло
Звичай є більш абстрактним порівняно з договором, осіб;
оскільки посилання на нього значно складніше ніж на
договір, договір - навпаки, на нього простіше
посилатися і він є більш конкретним Договір містить відповідні структурні елементи:
норми, положення; звичай в своїй структурі таких
Звичай не може відразу припинити власну дію (це елементів не має
можливо лише з плином певного часу), договір може
припинити свою дію в силу його розірвання або
закінчення строку його дії;
 Висновки
Отже, варто констатувати той факт, що ці два джерела міжнародного права є
доволі різними по багатьом характеристикам, проте вони обидва входять до
системи джерел міжнародного права.

Тому недоцільно ставити запитання про пріоритет чи перевагу звичаєвих або

ж договірних норм у сучасному міжнародному праві, оскільки міжнародний
договір і міжнародний звичай є лише різними формами однієї суті – угодою
суб’єктів міжнародного права.

Міжнародний договір і міжнародний звичай наділені єдиною юридичною

силою, у них загальна правова природа і єдина функція. Вони не суперечать
один одному, а знаходяться у гармонійній взаємодії.