Питання на екзамен

Поняття та зміст договору.

Договір широко користується особливою увагою в усіх сферах економіки, соціального та
культурного життя. Договір використовується майже в усіх галузях права зокрема в
міжнародному, господарському, трудовому, сімейному, але особливе місце він займає саме
в цивільному праві.
У сучасному цивільному праві договір розглядається в трьох аспектах:
1) як юридичний факт, що породжує виникнення договірного зобов'язального
правовідношення;
2) як зобов'язальне правовідношення;
3) як документ, у якому фіксуються його умови.
У частині 1 ст. 626 ЦК дається визначення договору як юридичного факту, підстави
виникнення цивільного зобов'язання. У цьому розумінні цивільно-правовий договір - це
домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав та обов'язків.
Основними ознаками договору є:
• домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників;
• домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може
виникнути договір;
• спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
У зв'язку з тим, що договір передбачає наявність волі не одного, а двох чи більше осіб, він є,
залежно від кількості сторін - учасниць договору, двостороннім або багатостороннім
правочином (ч. З, 4 ст. 626 ЦК). Договір передбачає об'єднання волі двох або більше сторін,
досягнення домовленості (консенсусу) між його учасниками.
Неузгоджена воля не породжує виникнення договору. Тому договір є двостороннім
правочином. Воля та волевиявлення учасників договору формуються насамперед під
впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємовідносин сторін.
Договір є індивідуальним правовим актом, у якому абстрактна модель відносин осіб,
окреслена в законі, наповнюється конкретним змістом.
Отже, договір можна розглядати ще й як відповідні договірні правовідносини, що виникли
внаслідок укладення договору, а також як певний документ. Сторони укладають договір
для досягнення певної правової мети - одержання майна у власність або в
користування, одержання результату робіт або послуг тощо. Договір є універсальним
способом регулювання цивільних відносин у першу чергу тому, що визначення змісту
договору здійснюється його безпосередніми учасниками (контрагентами). Саме об'єднана
воля сторін визначає характер і остаточний зміст договору.
Зміст договору – це сукупність умов (пунктів), визначених на розсуд сторін і погоджених
ними, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Традиційно в цивільному праві розрізняють істотні, звичайні й випадкові умови
договору. Ця класифікація має не лише теоретичне, а й практичне значення, особливо тоді,
коли йдеться про встановлення самого факту укладення договору.

Істотними умовами договору є умови, без погодження яких договір взагалі не вважається
укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати
будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Так, для договору купівлі-
продажу істотними умовами є предмет, ціна, кількість, якість. Для договору майнового найму
крім предмета і ціни істотною умовою є також строк договору.

Звичайні умови – це умови, які традиційно, за звичаєм, включають до договору. Від

істотних вони відрізняються тим, що не потребують окремого погодження і про них не
обов'язково застерігати у тексті договору. Наприклад, якщо в договорі майнового найму
сторони не обумовили, хто з них – наймодавець чи наймач – буде проводити поточний
ремонт зданого в найм майна, то діятиме диспозитивне правило, зазначене чинним
законодавством, а саме: обов'язок проводити за свій рахунок поточний ремонт покладається
на наймача.ч. 1 ст. 776 ЦК,

Випадковими умовами прийнято вважати умови договору, погоджені сторонами у відступ

від положень диспозитивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не
врегульовані законодавством.Наприклад, винагорода за договором доручення за загальним
правилом не передбачена, але сторони можуть зазначити право на винагороду. Або: за
однією із справ сторони уклали договір позики і передбачили, що поки боржник буде
розраховуватися з кредитором, кредитор має право користуватися автомобілем, який
боржник придбав на взяті в борг гроші.

.Всі умови – істотні, звичайні, випадкові – після укладення договору стають однаково
обов'язковими і сторони повинні їх дотримуватися.

Свобода договору.
Однією з основних засад цивільного права закріплено свободу договору (ст. З ЦК), яка
полягає, зокрема, у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та
визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного законодавства, звичаїв ділового
обороту, вимог розумності та справедливості. Це положення закріплює один з
найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин – принцип свободи
договору

Контрагент (лат. contrahens — торговельна угода; contra проти + agens чинний; con-trahere
взаємно протистояти) — одна із сторін договору у цивільноправових відносинах. У договорі
кожному з зобов'язань сторін взаємно протистоїть (кореспондує) право іншої сторони і
навпаки. У цивільно-правових відносинах під контрагентом розуміється одна зі сторін
договору. В ролі контрагента виступають обидві сторони договору по відношенню один до
одного. Кожен з партнерів, що укладають контракт, вважається контрагентом. (Приклади
контрагентів: підрядник — замовник; позичальник — кредитор).

Законодавство визначає, що свобода договору має здійснюватися з урахуванням вимог ЦК

України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності
та справедливості (ст. 627 ЦК). Однак ці межі є загальними межами здійснення учасниками
цивільних відносин своїх прав та обов'язків (ст. 13 ЦК). Свобода договору також є поняттям
багатозначним і має такі складові (ст. 627):

1) свобода в укладенні договору, тобто відсутність з цього правила може бути встановлено
тільки в законі, або з деяких зобов'язань, наприклад, примусово можуть укладатись публічні
договори, якщо у підприємця є можливість надати споживачеві відповідні товари (роботи,
послуги), або договори, які має бути укладено внаслідок укладення попереднього договору
тощо (ст. 635);

2)свобода вибору характеру договору, що укладаються, а це означає, що сторони самі для

себе вирішують, який саме договір їм укладати. При цьому, вони можуть укладати як договір,
що передбачений чинним законодавством, так і такий, що ним не передбачений, проте
відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Однак і ця складова має певні
застереження, наприклад, якщо сторони задля приховування договору купівлі-продажу
нерухомості сторони укладають договір дарування, то останній буде визнано недійсним у
порядку ст. 235 ЦК;

3)вільний вибір контрагента за договором, тобто сторони шукатимуть того контрагента, який
максимально підходить їм за тими чи іншими ознаками. Але й цю свободу може бути
обмежено у випадках, що передбачено чинним законодавством, наприклад, переважне
право співвласника на купівлю частки у праві спільної часткової власності, або ж укладення
договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти здійснюється лише з
суб'єктами, які стали переможцями в процедурі закупівлі за результатами розгляду
тендерних пропозицій тощо;

4)вільний вибір умов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст
цього договору, формують конкретні умови тощо.

Суть і значення цивільно-правового договору в конкретних правовідносинах найбільш

яскраво відображаються у його змісті, яким визначається і зміст самого правовідношення

Етапи укладання договору.

Загальний порядок укладання договорів регулюється статтями 638-650 ЦКУ, та складається
з наступних стадій: • пропозиція однієї сторони укласти договір (оферта);

• розгляд пропозиції укласти договір другою стороною;

• узгодження сторонами умов договору;

• прийняття пропозиції укласти договір другою стороною (акцепт).

Відповідно сторона, що запропонувала укласти договір, називається оферентом, а

сторона, що прийняла цю пропозицію – акцептантом.

Не завжди укладення договору відбувається з проходженням всіх зазначених етапів, однак

обов'язковими (основними) стадіями укладення договору є: пропозиція однієї сторони
(оферента) укласти договір та прийняття цієї пропозиції другою стороною (акцептантом).

Отже, першою стадією укладення договору є оферта. Оферта – це волевиявлення особи,

спрямоване на укладення договору на певних умовах. Слід враховувати, що офертою є не
будь-яка пропозиція про вступ у договірні відносини, а лише та, яка спрямована конкретній
особі або кільком конкретним особам, і при цьому містить вказівку на конкретні положення,
які пропонується включити в договір. Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути
умови, що визнаються істотними для цього договору.
Отже, оферта - це пропозиція однієї сторони (оферента) іншій стороні укласти договір.

Основні ознаки (критерії) оферти:

- в ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору, щоб сторона, яка отримала
пропозицію, зрозуміла, про що йдеться. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона є не
офертою, а лише пропозицією робити оферту;

- оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різні об’яви, реклами, прайс-листи не
можуть визнаватися офертою, це лише пропозиції невизначеному колу осіб зробити оферту;

- оферта має виражати намір оферента вважати себе зобов’язаним у разі її прийняття.

Другою стадією укладення договору є прийняття оферти, тобто акцепт її іншою стороною
(акцептантом). Тобто, акцептом є позитивна відповідь на пропозицію укладення договору,
тобто згода. Акцепт має бути повним і безумовним. Акцептантом може бути лише та особа,
якій була адресована оферта. Якщо згоду укласти договір дає інша особа, це є вважається
новою офертою, з якою ця особа звертається до колишнього оферента, який у разі
позитивної відповіді стане акцептантом. Якщо сторона погоджується в цілому з пропозицією,
але бажає внести в умови договору деякі корективи, скажімо, зазначає, що поставку
продукції бажано здійснювати.

Акцептом вважається тільки така згода, яка відповідає наступним умовам:

1. визначеності (відповідь має містити не тільки повідомлення про одержання оферти та

заінтересованість пропозицією, а й вираження зобов'язання щодо прийняття оферти);

2. повноти (схваленню всього, що вказано в оферті);

3. безумовності (прийняттю пропозиції укласти договір без обумовлення будьякими

подальшими діями кожної із сторін).

Акцепт може бути виражений різними способами. Найбільш розповсюдженим та

універсальним способом є письмова відповідь про прийняття пропозиції укласти
договір на запропонованих умовах (підписання запропонованого проекту договору,
повідомлення про згоду укласти договір листом, телеграфом, факсом або за допомогою
інших засобів зв'язку).

З моменту отримання акцепту договір вважається укладеним.

Значення строку на акцепт в оферті полягає в наступному:

1. якщо оферта була направлена із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається
укладеним, якщо позитивна відповідь була надана протягом зазначеного строку.

2. якщо строк на відповідь не зазначався, договір вважається укладеним, якщо згода

укласти його дана негайно або протягом звичайного нормального часу для відповіді.

3. якщо особа, яка отримала оферту, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до
вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала
роботу, сплатила відповідну суму грошей тощо), що засвідчує її бажання укласти договір, ця
дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не
встановлено законом.

4. відповідь, одержана із запізненням, є новою офертою.

Отже, за загальним правилом договір вважається укладеним з моменту одержання

особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Однак це правило може бути застосовано тільки до договорів, щодо яких закон не вимагає
нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації. Для укладення певних договорів
(реальних договорів) окрім досягнення домовленості з усіх їх істотних умов необхідно, щоб
одна із сторін передала другій майно або вчинила інші дії, передбачені актами цивільного
законодавства. Учинення дій, необхідних для укладення договору, як правило, засвідчується
певними документами, зокрема, актом прийомки-передачі, складським документом,
розпискою тощо. Отже, реальні договори (наприклад, договір позики) вважаються
укладеними з моменту передання майна або вчинення певної дії. Якщо ж договір підлягає
нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, він є укладеним з моменту його
нотаріального посвідчення або держаної реєстрації. У разі необхідності і нотаріального
посвідчення, і державної реєстрації договору він вважається укладеним з моменту його
державної реєстрації.

1. Вимоги до предмету купівлі-продажу.

2. Обов’язки покупця за договором купівлі-продажу.
3. Перехід права власності на товар за договором купівлі-продажу.
4. Обов’язки продавця за договором купівлі-продажу.
5. Вимоги до якості товару за договором купівлі-продажу.
6. Поняття та правова характеристика договору роздрібної купівлі-продажу.
7. Поняття та правова характеристика договору поставки.
8. Поняття та правова характеристика договору контрактації сільськогосподарської
продукції.
9. Поняття та правова характеристика договору постачання енергетичними та іншими
ресурсами через приєднану мережу.
10. Поняття та правова характеристика договору міни.
11. Поняття та правова характеристика договору дарування.
12. Поняття та правова характеристика договору.
13. дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому.
14. Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника.
15. Поняття та правова характеристика договору ренти.
16. Розрахунки між сторонами у разі розірвання договору ренти.
17. Поняття та правова характеристика договору найму.
18. Поняття та правова характеристика договору прокату.
19. Найм (оренда) транспортного засобу.
20. Поняття та правова характеристика договору лізингу.
21. Відповідальність продавця (постачальника) предмета договору лізингу.
22. Поняття та правова характеристика договору найму житла.
23. Обов'язки наймача житла.
24. Переважні права наймача житла.
25. Розірвання договору найму житла.
26. Поняття та правова характеристика договору позички.
27. Поняття та правова характеристика договору підряду.
28. Генеральний підрядник і субпідрядник.
29. Правові наслідки невиконання замовником вимог підрядника.
30. Право підрядника на притримування.
31. Поняття та правова характеристика договору побутового підряду.
32. Поняття та правова характеристика договору будівельного підряду.
33. Гарантії якості у договорі будівельного підряду.
34. Договір підряду на проведення проектних та пошукових робот.
35. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та
технологічних робот.
36. Поняття та правова характеристика договору про надання послуг.
37. Відмінність поняття «роботи» та «послуги».
38. Договір безоплатного надання послуг.
39. Характеристика договору страхування.
40. Види договорів страхування.
41. Співстрахування та перестрахування.
42. Договір перевезення.
43. Види перевезення.
44. Договір транспортної експедиції.
45. Договір зберігання: поняття договору та юридична характеристика.
46. Зберігання на товарному складі.
47. Спеціальні види зберігання.
48. Договір доручення.
49. Права та обов'язки за договором доручення.
50. Договір комісії.
51. Права та обов'язки за договором комісії.
52. Відмінність договору доручення від договору комісії.
53. Управління майном.
54. Права та обов'язки за договором управління майном.
55. Договір позики.
56. Кредитний договір.
57. Комерційний кредит.
58. Договір банківського вкладу.
59. Види банківських вкладів.
60. Ощадна книжка.
61. Ощадний (депозитний) сертифікат.
62. Договір банківського рахунка.
63. Банківська таємниця.
64. Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
65. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності.
66. Ліцензійний договір.
67. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної
власності.
68. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.
69. Договір комерційної концесії.
70. Договір комерційної субконцесії.
71. Припинення договору комерційної концесії.
72. Загальні положення про зобов'язання щодо спільної діяльності.
73. Загальні ознаки договору про спільну діяльність. Організаційно-правові форми
спільної діяльності.
74. Договір простого товариства як багатосторонній договір. Ознаки договору простого
товариства. Сторони договору.
75. Поняття та значення недоговірних зобов'язань. Правове регулювання недоговірних
зобов'язань.
76. Види недоговірних зобов'язань.
77. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу.
78. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.
79. Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи.
80. Загальні положення про відшкодування шкоди.
81. Відшкодування моральної шкоди.
82. Спадкове право та спадкування. Поняття спадкування.
83. Суб'єкти та об'єкти спадкового права.
84. Правила спадкування. Відкриття спадщини.
85. Види спадкування.
86. Загальні правила спадкування за заповітом.
87. Право на обов'язкову частку у спадщині.
88. Прийняття спадщини.
89. Охорона спадкового майна.
90. Управління спадщиною.
91. Свідоцтво про право на спадщину.
92. Поняття спадкового договору. Сторони у спадковому договорі.