Завдання 1

В цьому завданні ми врегулюємо питання за допомогою Цивільного кодексу України. Громадянин

Бабенко В. діє неправомірно з продажу квартири.

Відповідно до п.6 ст. 248 ЦК – припинення представництва за довіреністю. Згідно з цією статтю, за
завданням, представництво громадянина Бабенко В. припинилося в день настання смерті Коваленко
Л. це підстава для визнання договору недійсним.

Син Коваленка, мав повідомити громадянина Бабенка В. про те, що його батько помер. Таким чином
скасувати дії пов'язані з продажем квартири.

Повноваження представника припиняються негайно з моменту смерті. У завданні громадянин

Бабенко продав квартиру за 2 дні після смерті Коваленка, а заява про смерть має бути зроблена не
пізніше трьох діб з дня настання смерті або виявлення трупа. У разі неможливості отримання довідки
медичної установи або висновку судово-медичної експертизи чи прокурора не пізніше за п'ять діб.

Завдання 2

Завдання 3

1. Правочин - це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети
(набуття майна у власність шляхом купівлі-продажу; здача майна в оренду, надання
послуг тощо).
Види:
Залежно від кiлькостi сторiн правочину, наявність волі яких є необхідним для його вчинення:

1) односторонні - це дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома
особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його
вчинила(заповіт, довіренність тощо). Односторонній правочин може створювати обов'язки для
інших осіб пише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До
правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення
про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивiльного законодавства або
суті одностороннього правочину;

2) двосторонні - правочини, для вчинення яких необхідна погоджена воля двох сторiн;

3) багатосторонні - правочини, для вчинення яких потрібно погодження волi бiльше нiж двох
сторін.

II. За характером правовідносин, що виникають на пiдставi правочину:

1) оплатні - правочини, в якиходна сторона за виконання нею обов'язку повинна отримати

відповідне зустрічне задоволення у формі грошей, інших майнових цінностей тощо;

2) безоплатні - правочини, в якихмайнового відшкодування або іншого зустрічного

задоволення за виконане зобов'язання не передбачено.

III. Залежно від моменту, коли правочин породжує права та обов'язки для сторiн:
1) консенсуальні - правочини, які вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами
згоди щодо істотних умов правочину, у встановленій формі. Так, згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір
є укладеним, якщо сторони в належнiй формi досягли згоди з усіх істотних умов договору:

2) реальнi - правочини, для вчинення яких досягення згоди щодо умов таких правочинів
недостатньо, такі правочини вважаються вчиненими в момент фактичного виконання дії.
Правова формула таких правочинів у контексті моменту виникнення зобов'язання викладена у
ч. 2 ст. 640 ЦК: «Якщо відповідно до акта цивiльного законодавства для укладення договору
необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту
передання відповідного майна або вчинення певної дії».
IV. Залежно від значення підстав правочину для його дійсності:

1) каузальні - правочини, Із якихчітко зрозуміло, яка правова мета. Недотримання цієї умови
тягне недійсність правочину: 2) абстрактні - правочини, в якому його мета (підстава) є
юридично не важливою, наприклад вексель.

V. Залежно від моменту виникнення (зміни або припинення) прав та обов'язків сторін:

1) звичайні (безумовні)- це такі правочини, права та обов'язки в якихвиникають, змінюються

або припиняються з моменту його вчинення. Як правило, більшість правочинів, що
вчинюються у цивільному обороті, є безумовними;

2) умовні - правочини, у яких виникнення, зміна або припинення цивільних прав та бов'язків
залежить вiд настання або ненастання певної обставини, яка не залежить від дій сторін
правочину, тобто має бути його випадковим елементом. Такою обставиною є певний
юридичний факт. У ст. 212 ЦК передбачені два види таких обставин: вiдкладальна та
скасувальна обставини. Так, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання
або зміну прав та обов'язків обставиною. щодо якої невідомо, настане вона чи ні
(відкладальна обставина). Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення
прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна
обставина).

При цьому якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це

невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо настанню обставини
недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.

VI. За характером довіри:

1) фідуціарні - правочини, які мають довірчий характер, потребують особливої довіри сторін
при їх вчиненні:

2) нефідуціарні - правочини, що не мають довірчого характеру.

Також в юридичній літературі виділяють й інші класифікації правочинів, зокрема, залежно від
специфічних характеристик суб'єктів, особливостей їх взаємовідносин та предмета серед два-
 та багатосторонніх правочинів можливо виокремити дрібні побутові правочини; правочини,
щодо вчинення яких є заінтересованість, значні правочини тощо.

Форми:

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони
мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Вимоги:
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для
чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а
також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені
ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та
інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом – це одна із основних вимог його
чинності. Якщо законом визначена конкретна форма, в якій обов’яз¬ково має вчинятися
правочин, то її необхідно дотримуватися. У разі не дотримання цієї вимоги, настають
негативні наслідки. Наприклад, якщо договір про купівлю-продаж житлового будинку не буде
укладено у письмовій формі і посвідчений нотаріусом, то він буде нікчемним.

2. Цивільно-правовий договір — домовленість двох або більше сторін, що спрямована на

встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного
Кодексу України).
Види:
 Залежно від виникнення в договорі взаємних прав та обов'язків у сторін,
розрізняють односторонні та взаємні (двосторонні, синалагматичні) договори. В
односторонньому договорі одну сторону наділено лише правом вимоги, а іншу — лише
обов'язком задовольнити цю вимогу.
 Залежно від наявності зустрічного майнового мінового еквіваленту договори слід поділити
на відплатні та безвідплатні.
 Залежно від юридичної спрямованості договорів їх поділяють на основні та попередні.
 Залежно від осіб, які мають право вимагати виконання договору, слід розрізняти договори
на користь контрагентів і договори на користь третіх осіб.
 Залежно від наявності волі осіб на укладення договору розмежовують договори, що
укладаються з волі контрагентів, та договори, що укладаються незалежно від волі
контрагентів.
 Залежно від способу укладення договору можна виділити взаємопогоджені договори
та договори приєднання. 
 Залежно від того, чи передбачено можливість укладення певного договору в актах
цивільного законодавства, договори поділяють на поіменовані та непоіменовані. 
 3. Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на
користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати
послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне
зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Сторони:

Сторонами у зобов’язанні виступають кредитор і боржник.

Кредитор — це особа, яка має право вимагати або виконання певної дії. Або утримання від
вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його, і називається
кредитором.

Боржник — протилежна сторона в зобов’язанні. Він повинен вчинити певні дії або
утримуватися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її називають боржником.

Кредитора, зазвичай, називають активною стороною у зобов’язанні, а боржника - пасивною

стороною.

Виконання зобов'язань може забезпечуватися:

 - Неустойкою;
 - Заставою;
 - Утриманням майна боржника;
 - Поручительством;
 - Незалежної гарантією;
 - Завдатком;
 - Забезпечувальних платежем;
 - Іншими способами, передбаченими законом або договором (ст. 329 ЦК України).

Способи забезпечення виконання зобов'язань являють собою зобов'язання, взаємопов'язані і

взаємозалежні від основних зобов'язань.

Способи забезпечення виконання зобов'язань проявляються в наступному:

1) недійсність угоди про забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність

угоди, з якого виникло основне зобов'язання;

2) при недійсності угоди, з якого виникло основне зобов'язання, забезпеченими вважаються

пов'язані з наслідками такої недійсності обов'язку по поверненню майна, отриманого за
основним зобов'язанням;

3) припинення основного зобов'язання тягне припинення забезпечує його зобов'язання, якщо

інше не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку
боржник зобов'язаний сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання
зобов'язання, зокрема, у разі прострочення виконання (ст. 330 ЦК України).
На відміну від стягнення збитків, заподіяння і розмір яких повинен бути доведено в суді, на вимогу
про сплату неустойки кредитор не зобов'язаний доводити заподіяння йому збитків.

Угода про неустойку повинне бути зроблено у письмовій формі незалежно від форми основного
зобов'язання. Воно може бути включено в основний договір. Недотримання письмової форми тягне
недійсність угоди про неустойку.

У відповідності зі ст. 333 ГК РФ якщо підлягає сплаті неустойка явно не відповідає наслідків порушення
зобов'язання, суд вправі зменшити неустойку. Причому підставою для застосування ст. 333 ГК РФ
може служити тільки явна нерозмірність неустойки наслідкам порушення зобов'язань. Не можуть
бути визнані підставами для зниження неустойки такі обставини, як важке фінансове становище
боржника, затримка перерахування на його розрахунковий рахунок коштів покупцями продукції,
відмова поручителя від сплати позивачу суми истребуемого боргу і т.д.

Проаналізуйте підстави припинення зобов’язань:

Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за

зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати.
Для припинення зобов'язання необхідне існування певної обставини, тобто юридичного факту, з
настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання.

За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різноманітними: односторонніми

правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи
кредитора). Ці підстави передбачаються безпосередньо у законі, в інших нормативних актах або
випливають із укладеного договору.

Підстави припинення зобов'язань можна поділити на дві основні групи:

1) зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї зі сторін (виконання, новація,
залік, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);

2) припинення зобов'язання незалежно від волі учасників (неможливість виконання,

поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної
особи).

Незалежно від підстави припинення зобов'язання має бути належним чином оформлене. Якщо
боржник отримав у борг певну суму, надавши кредитору розписку, то кредитор після повернення
боргу зобов'язаний повернути розписку, а при неможливості, у свою чергу, надати боржникові
письмовий документ, який би свідчив, що борг повернуто.