Ситуація 3.

10 серпня 2020 року Акціонерне товариство «УЗ» подало позовну заяву

про стягнення з ПАТ «Телекс» 397 746 грн. 25 коп., що становить 120 601 грн.
58 коп. заборгованість з орендної плати, 17 422 грн. 13 коп. пені, 12 060 грн. 16
коп. штраф, 4 619 грн. 64 коп. інфляційні втрати, 1 839 грн 58 коп. – 3 % річних
та 241 203 грн. 16 коп. неустойка за неповернення майна з оренди.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов
Договору № 137-10 від 01 серпня 2010 року в частині здійснення повної та
своєчасної орендної плати. Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у
якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що відповідач
протягом спірного періоду не користувався орендованим майном. Орендоване
майно повернуто позивачу у червні 2017 року. Однак, Позивачем надано Акт
приймання-передання майно повернуто у квітні 2020 року. Відповідач зазначив,
що Акт приймання-передання майна був оформлений виключно на виконання
рішення суду та з метою формалізації відносин.
Суд І інстанції задовольнив позов лише у частині стягнення неустойки за
неповернення майна, у решті вимог – відмовив. Суд апеляційної інстанції
вважав, що є підстави для задоволення позову у повному обсязі, оскільки
стягнення штрафу і пені не суперечить ст. 61 Конституції України, а Відповідач
продовжує користуватися майном, а, отже, є підстави для стягнення орендної
плати.
Висловіть свою думку з приводу законності та обґрунтованості ухвалених
рішень з посиланням на норми чинного законодавства України. Запропонуйте
своє вирішення спору.

Які правові наслідки порушення зобов’язань за договором оренди?

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про оренду державного та

комунального майна» передбачено, що за невиконання зобов'язань за
договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в
односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену
законодавчими актами України та договором.
За порушення в сфері господарювання учасники господарських відносин
несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до
правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,
передбачених Господарським кодексом України (далі ГК України), іншими
законами та договорами (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та
частина перша статті 218 ГК України).
 Законодавством України встановлені наступні правові наслідки за
порушення зобов’язань, у тому числі і орендних: припинення зобов’язання
внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено
договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов’язання;
сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті
217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК
України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій
законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором
розмірі.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу
надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Відповідно до ст. 549 ЦКУ неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або
інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення
боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно
виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 2 ст. 551 ЦКУ якщо предметом неустойки є
грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного
законодавства.
Відповідно до ст. 625 ЦКУ боржник не звільняється від відповідальності
за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який
прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора
зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу
інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від
простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором
або законом.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019
№ 703/2718/16-ц встановлено, що проценти, встановлені статтею 625 ЦК
України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання
(неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що
стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною
другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке
порушення зобов`язання.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних
відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за
прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту
майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат
кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та
отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Статтею 785 ЦКУ також передбачено, що у разі припинення договору
найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в
якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який
було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо
повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати
неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час
прострочення.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК
України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних
правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час
прострочення.
Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею),
передбаченою пунктом 1 частини другої статті 549 ЦК України, оскільки, на
відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у
відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов’язання
(штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового
зобов’язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
 Чи допускається одночасне стягнення штрафу і пені за порушення
грошового зобов’язання?

У Постанові ВП ВС від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 встановлено,

що, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та
можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів
господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою
статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських
зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських
відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та
штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК
України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив
господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті
61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та
штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами
штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної
відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися
різний набір санкцій.
Таким чином, одночасне стягнення штрафу і пені за порушення
грошового зобов’язання допускається.

За яких умов договір оренди після закінчення строку вважається

укладеним на новий строк?

Згідно ст. 777 ЦКУ Наймач, який належно виконує свої обов'язки за
договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед
іншими особами на укладення договору найму на новий строк.
Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення
договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до
спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не
встановлений договором, - в розумний строк.
Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю
сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору
переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Якщо це оренда земельної ділянки, то згідно ст. 126-1 ЗКУ Договором
оренди землі може встановлюватися умова щодо поновлення такого договору.
Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення
строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк
і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення
договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його
поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з
Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про
поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його
поновлення не вимагається.
Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від
поновлення договору не пізніш як за місяць до дати закінчення дії такого
договору, подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву
про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору.
У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових
прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати
закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії
договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий
строк

Які особливості оренди державного майна?

Відповідно до Закону України “Про оренду державного та комунального

майна” (далі – Закон) передача державного майна в оренду відбувається за
допомогою електронної торгової системи (ЕТС), яка забезпечує можливість
створення, розміщення, оприлюднення та обміну інформацією і документами в
електронному вигляді, необхідними для проведення аукціону в електронній
формі (ст. 1 Закону).
В ЕТС існує два види переліку майна, яке може бути передане в оренду:
 Перелік першого типу – Перелік об’єктів, щодо яких прийнято рішення
про передачу в оренду на аукціоні;
 Перелік другого типу – Перелік об’єктів, щодо яких прийнято рішення
про передачу в оренду без проведення аукціону (ст. 1 Закону).
А тому Законом передбачено два порядки укладення договору про оренду
державного майна: передача майна в оренду на аукціоні та без проведення
аукціону (лише за участі органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, релігійних організацій, Пенсійного фонду, дипломатичних
представництв відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону).
Орендодавцем може бути Фонд державного майна України, його
регіональні відділення та представництва – щодо єдиних майнових комплексів,
нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не
увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (ч. 2 ст. 4 Закону).
Згідно ч.3-4 ст. 4 цього Закону Орендарями за цим Законом можуть бути
фізичні та юридичні особи, у тому числі фізичні та юридичні особи іноземних
держав, міжнародні організації та особи без громадянства (крім
передбачених частиною четвертою цієї статті).
4. Не можуть бути орендарями:
фізичні та юридичні особи, стосовно яких застосовано спеціальні
економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону
України "Про санкції", а також пов’язані з ними особи;
юридичні особи, інформація про бенефіціарних власників яких не
розкрита в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію
юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань";
фізичні та юридичні особи, зареєстровані в державах, включених FATF
до списку держав, що не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів,
одержаних злочинним шляхом, а також юридичні особи, 50 і більше відсотків
статутного капіталу яких належать прямо або опосередковано таким особам;
 фізичні та юридичні особи, які перебувають у процедурах банкрутства
(неплатоспроможності) або у процесі припинення;
працівники орендодавця - щодо майна, яке надається в оренду такими
орендодавцями;
працівники уповноважених органів управління та балансоутримувачів -
щодо майна, оренда якого погоджується такими уповноваженими органами
управління або яке знаходиться на балансі таких балансоутримувачів.
Ініціатором укладення договору може бути як орендар (в даному випадку
фізична особа), так і орендодавець, попередньо опублікувавши у ЕТС
інформацію про майно, яке може бути передане в оренду (абз. 3 ч. 3 ст. 6
Закону). Якщо потенційний орендар має на меті орендувати майно, дані про яке
відсутні у ЕТС, він може звернутись до орендодавця із заявою про включення
цього майна до одного з Переліків (ч. 2 ст. ст. 6 Закону).
У випадку включення майна до Переліку першого типу, потенційний
орендар-фізична особа має право подати в ЕТС:
 заяву на оренду майна (ч. 1 ст. 11 Закону);
 заяву на участь в аукціоні в електронній формі (ч. 3 ст. 13 Закону);
 копію паспорта громадянина України (п. 1 ч. 3 ст. 13 Закону);
 документ, що підтверджує сплату реєстраційного внеску, а також
документ, що підтверджує сплату гарантійного внеску на рахунок
оператора електронного майданчика (п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону).
За результатами проведення аукціону формується відповідний протокол,
який автоматично оприлюднюється в ЕТС (ч. 8 ст. 13 Закону). Вказаний
протокол затверджує орендодавець та укладає договір оренди за результатами
аукціону з потенційним орендарем. При цьому якщо строк, на який укладається
цей договір, перевищує п’ять років, договір оренди підлягає нотаріальному
посвідченню (ч. 3 ст. 16 Закону). Орендар наділяється правом користування
майном на строк, визначений договором оренди, але не раніше підписання акта
приймання-передачі відповідного майна (ч. 1 ст. 20 Закону)..
 Усі договори оренди, а також зміни і доповнення до них підлягають
публікації в ЕТС згідно з Порядком передачі майна в оренду (ч. 6 ст. 16
Закону).
З огляду на вище зазначене можна дійти висновку, що укладення
фізичною особою договору оренди державного майна відбувається на підставі
проведення відкритого аукціону з автоматичним оприлюдненням усіх його
етапів в ЕТС, що дає змогу запобігти зловживанням під час передання
державного майна в оренду.

Висловіть свою думку з приводу законності та обґрунтованості

ухвалених рішень з посиланням на норми чинного законодавства України.
Запропонуйте своє вирішення спору.

Таким чином, враховуючи неповернення орендарем об’єкта оренди після

закінчення строку договору оренди, а також встановлену законом можливість
одночасного стягнення штрафу і пені за невиконання грошового зобов’язання,
суд апеляційної інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення у цій справі.
Ситуація 2

У квітні 2017 року Б. звернувся до суду з позовом до К. і Н., та

просив визнати недійсним договір дарування від 24 січня 2015 року, укладений
між К. та Н.
18 серпня 2012 року Б. надав К. позику в сумі 15 000 доларів США. У
зв`язку з невиконанням К. свого зобов`язання з повернення позичених коштів,
він у звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. Ухвалою суду
від 30 грудня 2014 року було накладено арешт на рухоме та нерухоме майно К.
Однак, незважаючи на арешт, 24 січня 2015 року К. уклав із Н. договір
дарування, за умовами якого подарував належний йому будинок.
Б. зазначив, що даний договір був укладений з метою уникнення
звернення стягнення на будинок в ході виконавчого провадження з виконання
рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики і є фіктивним.
Суд І інстанції заочним рішенням задовольнив позов. Суд апеляційної
інстанції скасував рішення з мотивів недодержання вимог процесуального
законодавства і розгляд справи за відсутності відповідача. Позов задоволив.

Розкрийте поняття та ознаки фіктивного правочину. У чому

відмінність удаваного правочину від фіктивного?

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія

особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і
обов`язків.
За змістом частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин
має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені
ним.
Відповідно до змісту статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є
правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які
обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом
недійсним.
Згідно правового висновку Великої палати Верховного Суду у Постанові
від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16 (а.с. 69-71), для визнання
правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін
правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання
правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо
сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд
ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-
яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому
її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають
заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені
правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до
або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо
фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір
невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників
правочину.

Які підстави для визнання договору дарування недійсним?

У постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року

(провадження №6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та
від 09 вересня 2017 року у справі №359/1654/15-ц, вказано про неправильність
застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у
спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених
сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони
реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи
направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на
нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від
виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення
грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та
користуватися цим майном.
Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин
характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду,
знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна
ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою
приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане
майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж
та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання
майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути
визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 717 Цивільного кодексу України за
договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується
передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно
(дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а
також нерухомі речі (частина перша статті 718 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до частини другої статті 719 Цивільного кодексу
України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і
підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його
прийняття (частина перша статті 722 Цивільного кодексу України).
Під час розгляду справи Верховний Суд у Постанові від 24.07.2019 року у
справі №405/1820/17 (а.с. 72-74) врахував правовий висновок Великої Палати
Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі
№369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) про те, що позивач вправі
звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що
направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі
загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та
недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та
послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину
недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України,
так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є
добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників
цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати
певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і
повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу
України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які
могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній
спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди
іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може
використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати
боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого
на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних
засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та
недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного
кодексу України).
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним
правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України,
Верховний Суд врахував, що:
1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про
стягнення заборгованості;
2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору;
3) майно відчужене на користь близького родича;
4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за
рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед
кредитором.

Які умови заочного розгляду справи? Який порядок скасування заочного

рішення?

Згідно ст. 280 ЦПК Суд може ухвалити заочне рішення на підставі
наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце
судового засідання;
2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без
повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
2. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи
можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Згідно ст. 281 ЦПК Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.
Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи
спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією
главою.
Відповідно до ст. 284 ЦПК Заочне рішення може бути переглянуте судом,
що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
2. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом
тридцяти днів з дня його проголошення.
3. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у
день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на
подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти
днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
4. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути
також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Згідно ст. 287 ЦПК Заява про перегляд заочного рішення розглядається в
судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і
місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
2. Головуючий відкриває судове засідання і з’ясовує, хто з учасників
справи з’явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників,
після чого повідомляє зміст заяви і з’ясовує думку сторін та інших учасників
справи щодо вимог про перегляд заочного рішення.
3. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може
своєю ухвалою:
 1) залишити заяву без задоволення;
2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за
правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст. 288 ЦПК Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо
судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та (або)
не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з
поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для
правильного вирішення справи.
2. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку,
встановленому цим Кодексом.
3. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в
загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Висловіть свою думку з приводу законності та обґрунтованості

ухвалених рішень з посиланням на норми чинного матеріального і
процесуального законодавства України. Запропонуйте своє вирішення спору.

Таким чином, враховуючи фіктивність укладеного договору дарування

між К. та Н. суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення, задовольнивши
позовні вимоги і визнавши цей договір недійсним.