ТЕМА 17. ПОЗИКА. КРЕДИТ.

БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД
Практичне заняття (2 години)
Питання для обговорення
1. Поняття, характерні ознаки та загальна характеристика договору
позики.

Договір позики – це договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність

другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, ви- значені родовими
ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позико- давцеві таку ж суму грошових
коштів (суму позики) або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Особливість договору позики полягає у тому, що позичальник отримує предмет позики

у власність.

Характеристика договору позики: реальний, оплатний, односторонній, строковий або

безстроковий.
Договір позики є реальним правочином і вважається укладеним з моменту передання
грошей або інших речей, що виступають предметом цього договору.

Деякими дослідниками висловлюється думка про можливість існування консенсуального

договору позики. З подібними твердженнями не можна погодитися через такі аргументи.
По-перше, викладена в абз. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК норма сформульована імперативно, отже,
відступ від вказаного положення й укладення консенсуального договору позики буде
порушенням меж принципу свободи договору, зазначених в абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК. По-друге,
вказівка на реальність договору позики міститься в абз. 1 ч. 1 ст. 1046 ЦК (у даній нормі-
дефініції розкривається суть аналізованого договору). Тому можна погодитися з Г. Ф.
Шершеневичем, який стверджував, що «оскільки позика направлена до встановлення
обов’язку повернути узяте, то немає позики там, де не було заздалегідь узято, тому що
тоді не може бути мови про повернення». По-третє, якщо виявиться «безгрошовість»
договору позики, тобто якщо з’ясується, що позичальник прийняв на себе обов’язок
повернути позику, не отримавши нічого від позикодавця (іншими словами, якщо буде
укладений консенсуальний договір позики), то відповідно до ст. 1051 ЦК позичальнику
надається право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі
насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості,
ніж встановлено договором. І якщо наявність обставин, вказаних у ст. 1051 ЦК, буде
доведена, то подібний договір позики буде визнаний неукладеним або укладеним на меншу
суму.

Договір позики є одностороннім, оскільки обов’язки виникають лише для однієї сторони
– позичальника, а права – лише у позикодавця. Отримавши у власність гроші або речі,
визначені родовими ознаками, позичальник стає зобов’язаним повернути позикодавцеві
таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Договір позики може бути строковим або безстроковим. Строковим вважається договір
позики, що передбачає конкретний строк повернення отрима- ного позичальником боргу
або іншого належного з нього майна.
Безстроковим є договір позики, в якому строк виконання позичальником його
зобов’язання не визначений або визначений моментом вимоги.
 Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений
моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена по- зичальником протягом 30
днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено
договором (1049 ЦК).
Договір позики може бути оплатним або безоплатним. Відносини позики вважаються
оплатними, якщо їх безоплатний характер прямо не встановлений ЦК, іншими
законодавчими актами або конкретним договором.
Позикодавець має право на отримання з позичальника процентів суми по- зики, якщо
інше не встановлено договором або законом.

Якщо розмір процентів у договорі не визначений, він визначається на рівні облікової

ставки НБУ. Облікова ставка НБУ – це один з монетарних інструмен- тів, за допомогою
якого НБУ встановлює для суб’єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості
залучених і розміщених грошових коштів.
Проценти за договором позики можуть виплачуватися одноразово або сис- тематично
через певні проміжки часу. Якщо договором не встановлено інше, то проценти
виплачуються щомісяця до дня фактичного повернення позики.
Договір вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладається на суму, яка не перевищує
50-кратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів грома- дян, і не пов’язаний із
здійсненням підприємницької діяльності хоча б одні- єю із сторін; 2) позичальникові
передані речі, визначені родовими ознаками. Умова договору позики про відплатність є
недійсною, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-
кратного розміру неоподат- кованого мінімуму доходів громадян, і не пов’язаний із
здійсненням підпри- ємницької діяльності хоча б однією із сторін.
Так само недійсною є умова про одержання винагороди позикодавцем за передані речі,
визначені родовими ознаками.
Сторонами договору позики є позикодавець та позичальник. Це можуть бути будь-які
суб’єкти цивільного права: фізичні та юридичні особи, держа- ва, інші публічно-правові
утворення. Обмеження відносно можливості бути позикодавцем встановлено для установ,
що не мають права розпоряджатися закріпленим за ними майном.
Метою укладення договору позики є виникнення у позичальника права власності на
речі, що надані у позику. Передача грошових коштів або інших речей, визначених
родовими ознаками, що збігається з моментом укладення договору позики, є окремим
випадком здійснення речової правомочності — права розпорядження річчю, тому
позикодавцем може бути фізична або юридична особа, що є: а) власником речі або б)
суб’єктом, уповноваженим власником на розпорядження річчю (відповідне повноваження
має бути засноване на законі або договорі (наприклад, управитель за договором управління
майном за згодою власника; комісіонер за договором комісії)).

Здійснювати діяльність із систематичного надання грошових позик має право юридична

особа, що має статус фінансової установи. До таких належать комерційні банки, кредитні
спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі това- риства, страхові компанії, установи
накопичувального пенсійного забезпечен- ня, інвестиційні фонди, а також компанії та інші
юридичні особи, виключним або переважним видом діяльності яких є надання фінансових
послуг. Якщо така особа надає гроші в позику за рахунок залучених коштів, вона повинна
мати відповідну ліцензію.

Предметом договору позики можуть бути гроші або речі, визначені родо- вими
ознаками. Речі, обмежені в обороті, можуть виступати як предмет зазна- ченого договору,
якщо його сторони належать до кола учасників, що мають дозвіл на здійснення правочинів
з такими речами. Предметом грошової по- зики є гроші. Відповідно до ст. 524 ЦК грошове
зобов’язання, у тому числі за договором позики, має бути виражене у грошовій одиниці
України – гривні. Сторони договору позики, який укладається в письмовій формі, можуть
ви- значати в іноземній валюті еквівалент суми договору в гривнях.

Відмінність договору позики від договорів позички та найму (оренди) полягає в такому:
по-перше, предмет договору позики передається у власність позичальника, а предмет
договорів позички та найму (оренди) — в тимчасове користування; по-друге, предмет
договору позички представлений виключно індивідуально- визначеними речами (предмет
договору найму (оренди) представлений окрім речей ще й майновими правами), а предмет
договору позики — грошима або іншими речами, що визначені родовими ознаками; по-
третє, договір позики може бути як оплатним, так і безоплатним, а договір позички
виключно безоплатний (договір найму (оренди) є прикладом виключно оплатного
договору); по-четверте, за договором позики позичальник зобов’язаний повернути
позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість
речей того ж роду та такої ж якості, а за договорами позички та найму (оренди) користувач
зобов’язаний повернути саме ту річ, що була йому надана в користування.

Форма договору позики має відповідати вимогам, передбаченим ст. 1047 ЦК. Договір
позики укладається як в усній, так і в письмовій формі. Нотаріальне посвідчення для
зазначених договорів не є обов’язковим. Така форма може бути надана договору за
бажанням сторін.
Цивільне законодавство передбачає два випадки обов’язкової письмової форми
договору позики: 1) якщо сума позики за договором, що укладається, перевищує не менш
як у десять разів встановлений законом розмір неопо- даткованого мінімуму доходів
громадян; 2) у випадках, якщо позикодавцем виступає юридична особа.
Обов’язково у письмовій формі мають укладатися будь-які договори пози- ки за участю
юридичної особи, незалежно від того, якою стороною виступає юридична особа –
позикодавцем чи позичальником, оскільки договір позики не може бути повністю
виконаний сторонами в момент його вчинення, що ви- пливає із змісту ст. ст. 206, 208 ЦК.
У всіх інших випадках договір позики може бути укладений в усній формі.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом скла- дання одного
документа, так і шляхом обміну листами, телеграмами, з допо- могою телетайпного,
електронного або іншого технічного засобу зв’язку (ч. 1 ст. 207 ЦК).
До документів, які можуть підтверджувати укладення договору позики, ЦК відносить
розписку або інший подібний борговий документ.
Розписка або інший документ (акт передання та прийняття, рахунок-фак- тура на товари
тощо), якщо він знаходиться у позикодавця, засвідчує лише факт отримання грошей або
речей позичальником.
Обов’язковими реквізитами боргового документа є власноручний підпис боржника
(позичальника), його уповноваженого представника, а факультатив- ними – дата, місце
видачі, вказівка про свідків тощо.
Недодержання сторонами обов’язкової письмової форми договору позики не має своїм
наслідком визнання недійсним такого правочину, проте усклад- нює підтвердження його
вчинення.
Якщо договір позики, щодо якого існує спір, мав бути укладений у письмо- вій формі,
проте її не було додержано, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (ст.
1051 ЦК). У цьому випадку факт укладення договору позики слід доводити письмовими
доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
 Права та обов’язки сторін. Обов’язком позичальника є дії, спрямовані на повернення
позикодавцеві позики (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими
ознаками, у такій самій кількості, такого ж роду та та- кої ж якості, що були передані йому
позикодавцем) у строк та у порядку, що встановлені договором. Порядок повернення суми
позики (щомісяця, певни- ми частками, іншим способом) визначається договором. Правила
про строки повернення позики мають диспозитивний характер і застосовуються у тих ви-
падках, коли порядок і строки повернення суми позики не визначені в умовах договору. У
випадках, коли строк повернення позики договором не встановле- но або цей строк
визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником
протягом 30 днів від дня пред’явлення позикодав- цем вимоги про це, якщо інше не
встановлено договором.
Якщо інше не передбачено договором позики, сума безпроцентної позики може бути
повернена позичальником достроково. У випадку, коли у договорі процентної позики
відсутні умови щодо дострокового повернення суми по- зики, таке повернення можливе
лише за згодою позикодавця.
Зобов’язання позичальника повернути суму позики вважається виконаним у момент
передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової
суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Роз- порядження позичальника на
списання коштів з власного поточного рахунку з метою їх перерахування для погашення
позики не є підставою для припинен- ня його зобов’язання перед позикодавцем. Списання
грошових коштів з ра- хунку позичальника не звільняє його від відповідальності за
повернення суми позики, якщо ці кошти не надійшли на рахунок позикодавця.
Визначаючи у договорі порядок повернення позики, сторони можуть пе- редбачити її
повернення частинами (з розстроченням), якщо це дозволяють властивості предмета
позики, або одноразово. Однак, якщо договором вста- новлений обов’язок позичальника
повернути позику частинами (з розстрочен- ням), то у разі прострочення повернення
чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини
позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК (ст.
1050 ЦК).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених
родовими ознаками, що може оформлятися розписками, актами, накладними, квитанціями,
або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ст. 1049 ЦК).
Відповідальність. Наслідки порушення договору позичальником відпо- відно до ст.
1050 ЦК визначаються відповідно до загальних правил, зазначе- них у ст. 625 ЦК.
Позичальник не звільняється від відповідальності за не- можливість виконання ним
грошового зобов’язання. При цьому позичальник, який прострочив виконання грошового
зобов’язання, на вимогу позикодавця повинен сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від
простроченої суми, якщо ін- ший розмір процентів не встановлений договором або
законом.
Згідно із Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс
інфляції (індекс споживчих цін) обчислюється спеціально уповноваже- ним центральним
органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за
звітнім, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення речей, визна- чених
родовими ознаками, передбачає сплату неустойки (штрафу, пені), яка відповідно до ст. 549
ЦК може бути сплачена позичальнику у вигляді грошової суми, що обчислюється у
відсотках, або передана у вигляді іншого майна. Предметом неустойки може бути як
рухоме, так і нерухоме майно. Розмір не- устойки, встановлений законом, може бути
збільшений у договорі. Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки,
встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Розмір не- устойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує
розмір збитків, та за інших обставин, які мають істотне значення.
Сплата суми неустойки або передання іншого майна не звільняє позичаль- ника від
виконання свого обов’язку в натурі. Сплата неустойки не позбавляє позикодавця права на
відшкодування збитків, завданих невиконанням або не- належним виконанням
зобов’язання за договором позики.
Сума неустойки нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх
фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процен- тів, належних йому
відповідно до ст. 1048 ЦК.
Позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повер-
ненняпозикитасплатипроцентівувипадках:1) колипозичальникневиконав свого обов’язку
щодо забезпечення повернення позики одним із способів, ви- значених у главі 49 ЦК, чи
способами, що не передбачені законом; 2) якщо погіршились умови забезпечення
внаслідок обставин, що не залежать від по- зикодавця; 3) якщо взагалі мала місце втрата
забезпечення.
Новація боргу у позикове зобов’язання повинна здійснюватися з до- триманням ст. 604
ЦК, що регулює особливості припинення зобов’язання за домовленістю сторін. За
домовленістю сторін борг, що виникає з дого- ворів купівлі-продажу, найму майна або з
інших підстав (так зване первіс- не зобов’язання), може бути замінений позиковим
зобов’язанням (новим зобов’язанням). Новація не допускається щодо зобов’язань про
відшкодуван- ня шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю,
про сплату аліментів та в інших випадках, передбачених законом.
Заміна боргу за договором позики провадиться з додержанням вимог про новацію і
здійснюється у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує
встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму до- ходів громадян, а у випадках,
коли позикодавцем є юридична особа, – неза- лежно від суми.

2. Поняття, правова природа та цивільно-правова характеристика

кредитного договору.
У вузькому розумінні під поняттям «кредит» можна розглядати грошові кошти, які банк
зобов’язується надати або вже надав позичальникові в розмірі і на умовах, передбачених
кредитним договором, і які підлягають поверненню разом з відсотками, що нараховуються
на них. З іншого боку, кредит – це грошова сума, яка отримана позичальником від банку на
підставі кредитного договору і підлягає поверненню разом з відсотками на неї.

У широкому розумінні – це правовідношення кредитора (банку або іншої фінансової

установи) та позичальника у зв’язку з виникненням, виконанням, забезпеченням виконання
та припиненням зобов’язань за кредитним договором. Таке правовідношення називається
кредитним правовідношенням. Об’єктом кредитного правовідношення є гроші як
особливий різновид речей.

Кредитний договір (від лат. creditium – борг) – це цивільний договір, за яким банк або
інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит)
позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник
зобов’язується повернути кредит і сплатити відсотки (ст. 1054 ЦК).

Кредитний договір регулює кредитні відносини між різними учасниками цивільного

обігу. Коло кредитодавців (кредиторів) за цим договором обмежу- ється банківськими та
іншими фінансовими установами. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та
державне регулювання ринків фінансових по- слуг» фінансовою установою визнається
юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а
також інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо
визна- чених законом, та внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому
законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові
компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичу- вального пенсійного
забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юри- дичні особи, виключним видом
діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, –
інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг.
Правовий статус та особливості діяльності зазначених установ регламен- туються
відповідними законодавчими актами, а саме Законами України «Про Національний банк
України», «Про банки і банківську діяльність», «Про фі- нансові послуги та державне
регулювання ринків фінансових послуг», «Про кредитні спілки», «Про платіжні системи та
переказ коштів в Україні».
Позичальниками у кредитному договорі можуть виступати як юридичні, так і фізичні
особи.
За загальним правилом складовими структури кредитного договору є об’єкт, суб’єкти і
зміст кредитного зобов’язання.
Характеристика кредитного договору: консенсуальний, двосторонній, відплатний.

Кредитний договір є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з мо- менту

досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами договору.

Кредитний договір є двостороннім. Він встановлює права і обов’язки як для

кредитодавця, так і для позичальника.

Кредитний договір є відплатним (обов’язкова відплатність фінансових послуг з

надання кредиту у вигляді процентів). При його укладенні кредитодавець бере на себе
зобов’язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і
сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту і несе зобов’язання
щодо своєчасного його повернення та сплати відсотків. Проценти нараховуються у вигляді
відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум з моменту надання кредиту
позичальнику (зарахування на його рахунок). Розмір процентів та порядок їх сплати мають
бути передбачені кредитним договором (ч. 1 ст. 10561 ЦК). Н

а формування розміру процентів впливає ціла низка факторів, як-от: кредитний ризик,
наявність забезпечення, попит і пропозиція, які склалися на кредитному ринку, строк
користування кредитом, розмір облікової ставки й інші фактори. Крім указаних, на розмір
процентної ставки може впливати також і маржа (банківська маржа), тобто винагорода
кредитодавця. Розмір (ставка) процентів, за деяким винятком, не може бути нижчим
встановленого мінімуму. Безпроцентні кредити є винятком із природи кредитування, а
тому надання безпроцентних кредитів дозволяється лише у випадках, прямо передбачених
законом.
У разі встановлення кредитодавцем умов кредитного договору у формулярах або інших
стандартних формах, коли позичальник не вправі запропонувати свої умови договору, а
лише може приєднатись до запропонованого договору в цілому, кредитний договір набуває
рис договору приєднання (ст. 634 ЦК).
 Основними ознаками кредиту є строковість, платність і зворотність. На- дання
безвідсоткових кредитів допускається як виняток у випадках, прямо передбачених законом.
Предметом кредитного договору, як правило (за винятком комерційного кредиту), є
грошові кошти (кредит). Гроші, що є предметом кредитного до- говору, можуть надаватись
у національній та іноземній валюті у готівковій та безготівковій формі.

У ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінан- сових

послуг» зазначено, що фінансовим кредитом є кошти, які надаються у позику юридичній
або фізичній особі на визначений строк та під певні про- центи. Поняття банківського
кредиту визначається як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка
гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження
строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення
заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої
суми, передбачене ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність». На відміну від інших
позикодавців, банк, як правило, надає грошові кошти, що не належать йому на праві
власності. Це кошти, що залучені банком від його клієнтів. До того ж банківський кредит
обтяжений правами вимоги з боку клієнтів банку (у випадку його ліквідації ці вимоги
включаються у ліквідаційну масу).

Згідно зі ст. ст. 47, 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» до кредитних операцій
належать:
– розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик;
– здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включа- ючи
андеррайтинг) – купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх
перепродажем інвесторам; укладення договору про га- рантування повного або часткового
продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за
фіксованою ціною з на- ступним перепродажем або про покладення на покупця обов’язку
роби- ти все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання
придбати будь-які цінні папери, що не були продані);
– надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які
передбачають їх виконання у грошовій формі;
– придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені
товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання
платежів (факторинг);
– лізинг.

3. Сторони кредитного договору.

Сторони кредитного договору. Сторонами кредитного договору є креди- тодавець та

позичальник. Як і надання позики, надання кредиту є фінансовою послугою (ст. 4 ЗУ «Про
фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), у зв’язку з чим
коло осіб, які можуть бути кредитодав- цем, обмежені законом. Згідно зі ст. 1054 ЦК
кредитодавцем за кредитним договором може бути банк або інша фінансова установа
(юридична особа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів
надавати фінан- сові кредити на власний ризик).

Банком, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є

юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України
здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і
юридичних осіб, розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на
власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи

декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням
фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного
реєстру в установленому законом порядку417. До фінансових установ належать банки,
кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії,
установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші
юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у
випадках, прямо визначених законом, — інші послуги (операції), пов’язані з наданням
фінансових послуг»418. Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має
право на підставі відповідної ліцензії419 лише кредитна установа420, якою є фінансова
установа, що відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати
фінансові кредити на власний ризик421.

Позичальниками можуть виступати учасники цивільних відносин, зазначені у ст. 2 ЦК.

Цілі, для яких позичальники одержують кредити, можуть бути різноманітними.

4. Форма кредитного договору.

Кредитний договір має укладатися у письмовій формі незалежно від суми кредиту.
Якщо кредитний договір містить умову про за- ставу нерухомого майна, а також в інших
випадках, встановлених законом, та- кий договір підлягає нотаріальному посвідченню;
застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку,
встановлених законом (ч.1, 2 ст. 577 ЦК).

Недотримання сторонами письмової форми має наслідком недійсність кредитного

договору. Такий договір вважається нікчемним. У цьому разі ви- знання правочину
недійсним судом не вимагається. Крім того, у подальшому, при укладенні додаткових умов
до кредитного договору, треба зважати на те, що вони мають відповідати формі кредитного
договору, оскільки для них на- стають ті ж самі правові наслідки, що стосуються
недодержання письмової форми кредитного договору.

5. Загальна характеристика умов кредитного договору:

- істотні умови договору;
- умови договору, спрямовані на захист від кредитного ризику;
- інші умови договору.

Істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є пред- мет, сума,

строк повернення, розмір процентів. Відсотки за користування кре- дитними коштами
нараховуються з моменту зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника, а не з
моменту укладення договору або дати, з якої кредитодавець зобов’язаний був надати
грошові кошти. Це правило зумовлене тим, що відсотки на суму кредиту сплачуються за
час реального користування грошовою сумою. За згодою кредитодавця та позичальника в
договорі можуть бути передбачені інші умови, наприклад цільовий характер кредитування,
до- говірне списання, право банку видавати наказ про примусову оплату борго- вого
зобов’язання у разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за користування ним.

6. Права та обов’язки сторін кредитного договору.

Оскільки кредитний договір є консенсу- альним, його зміст складають такі обов’язки:
для кредитодавця – це надати позичальникові визначену сторонами суму кредиту в
порядку, визначеному договором, на визначений сторонами строк, а для позичальника –
повернути кредит і сплатити відсотки у порядку та строки, визначені договором.

Порядок надання кредиту визначається сторонами у кредитному договорі. Кредит може

надаватися кредитодавцем: а) у разовому порядку; б) части- нами згідно із встановленим
графіком; в) відповідно до відкритої кредитної лінії (надання кредиту у майбутньому в
розмірах, що не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний проміжок часу); г)
гарантовано (із за- здалегідь обумовленою датою надання), за потребою; д) через
овердрафт (від англ. оverdraft – понад зняття), під яким розуміється кредитування рахунка
по- зичальника кредитодавцем через здійснення платежів за цим рахунком понад залишок
коштів на ньому (ст. 1069 ЦК), або в іншому порядку, визначеному сторонами.

Фізичним особам, які не є підприємцями, кредит може надаватися за до- мовленістю

сторін у безготівковій або готівковій формі.

Сторони кредитного договору визначають строк користування кредитом самостійно.

Відповідно до ст. 252 ЦК він може визначатися роками, місяцями, тижнями, днями або
годинами. Останні широко використовуються як строки повернення кредиту при наданні
міжбанківських кредитів типу «овернант» (міжбанківські кредити, що надаються на нічний
час для підтримання ліквід- ності банківських установ).

Оскільки кредитний договір є відплатним, позичальник зобов’язаний сплатити за

користування кредитом відсотки, розмір яких встановлюється сторонами у договорі.

Відсотки за кредитом можуть сплачуватися позичальником за встановле- ним у договорі

графіком або одноразово, наприклад, разом з поверненням суми кредиту.

У разі відсутності в договорі строку сплати відсотків вони мають сплачува- тися
позичальником щомісяця до дня повернення кредиту (ст. 1048 ЦК).

Відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ юридичні особи та фізичні особи-

підприємці мають здійснювати сплату відсотків за кредитом у безготівковій формі, а
фізичні особи у безготівковій або готівковій формі.

Відповідальність. Взаємні права та обов’язки сторін кредитного дого- вору виникають з

моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами, а отже сторона, що не виконала чи
неналежним чином виконала взяті на себе обов’язки, зобов’язана відшкодувати заподіяні
збитки. З огляду на це, на осо- бливу увагу у кредитному договорі заслуговує питання
відповідальності по- зичальника за несвоєчасне повернення кредитних коштів.

Кредитодавець може відмовитися від надання позичальникові передбаче- ного

договором кредиту частково або в повному обсязі в окремих випадках. Одним з таких
випадків є порушення процедури визнання позичальника бан- крутом. Відповідно до ст. 12
ЗУ «Про відновлення платоспроможності борж- ника або визнання його банкрутом»
процедура визнання позичальника бан- крутом розпочинається з моменту винесення судом
ухвали про прийняття за- яви про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій
зазначається дата проведення підготовчого засідання суду; прізвище, ім’я та по батькові
ар- бітражного керуючого, визначеного автоматизованою системою з числа осіб, внесених
до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією,
ліквідаторів) України.

До інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит
своєчасно не буде повернений, можна віднести, наприклад, ненадання документальної
звітності по договору, незадовільну структуру балансу пози- чальника тощо.

На відміну від кредитодавця позичальник вправі відмовитися від одер- жання кредиту
частково або в повному обсязі незалежно від будь-яких умов, але це право може бути
реалізоване лише до отримання суми кредиту. Сума кредиту вважається отриманою з
моменту зарахування коштів у безготівковій формі на рахунок, що належить
позичальникові, або з моменту отримання по- зичальником готівки у касі кредитодавця.
Прийнявши рішення про відмову від одержання кредиту, позичальник зобов’язаний
повідомити про це креди- тодавця до передбаченого договором строку його надання, якщо
інше не вста- новлено договором або законом.

Невиконання позичальником передбачених договором обов’язків щодо ці- льового

використання кредиту передбачає виникнення у кредитодавця права відмовитися від
подальшого кредитування позичальника за договором. Від- мову у наданні кредиту слід
розглядати як підставу для розірвання договору у повному обсязі або частково відповідно
до ч. 3 ст. 651 ЦК.

Юридична природа комерційного кредитування характеризується можли- вістю

авансування, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення опла- ти товарів, робіт
або послуг. Особливість комерційного кредитування полягає в тому, що правовим діям
однієї сторони, зумовленим переданням у власність грошових коштів або речей, які
визначаються родовими ознаками, кореспон- дують правові дії другої сторони щодо
передачі товару, виконання робіт або надання послуг.

Суб’єктами комерційного кредитування можуть бути будь-які юридич- ні особи та

фізичні особи-підприємці. На відміну від банківського кредиту комерційне кредитування
не може бути оформлене як самостійна договірна конструкція. Здійснюється комерційне
кредитування в межах відповідного зобов’язання з реалізації товарів, виконання робіт або
надання послуг.

До комерційного кредиту застосовуються положення відповідних статей ЦК, що

регулюють відносини за кредитним договором та договором позики, якщо інше не
встановлено положеннями про договір, з якого виникло відпо- відне зобов’язання, і не
суперечить суті такого зобов’язання. Ч. 2 ст. 1057 ЦК встановлюється правило про те, що
надання комерційного кредиту можливе лише у зв’язку з виконанням певного
зобов’язання.