8.

Техніка створення цивільно-правових документів

1. Цивільно-правовий документ
2. Цивільно-правові договори: призначення, предмет, умови, види, вимоги до
складання та оформлення.
3. Позовні заяви у цивільному судочинстві
1. Цивільно-правовий документ
Підготовка та складання цивільно-правових документів має виключно
важливе значення в діяльності юриста. Кожний юридичний документ, у тому
числі й цивільно-правовий, характеризується певною послідовністю
викладення матеріалу, що виявляється в його обов’язковому структуруванні з
дотриманням вимог до самого документа та вимог чинного цивільного
законодавства.
Цивільно – правові документи відображають і закріплюють дії, які
регулюють майнові та пов’язаних з ними особисті немайнові відносини
організацій між собою.
До них належать: позовні заяви, договори, угоди тощо. У цивільному
судочинстві використовуються такі цивільно-правові документи, як заява,
позовна заява, скарга. У нотаріальному діловодстві більш поширеними є такі
цивільно-правові документи, як договір куплі -продажу, договір дарування,
договір з довічним утриманням, договір найму (оренди житла), договір
позички тощо.

2. Цивільно-правові договори: призначення, предмет, умови, види,

вимоги до складання та оформлення
Договір є основною підставою виникнення зобов’язально-правових
відносин (зобов’язань), що встановлює певні суб’єктивні права i суб’єктивні
обов’язки для сторін, які його уклали.
Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану
на встановлення, змiну або припинення цивiльних правовiдносин.
Предметом договору завжди є певна дiя, але ця дiя може бути тiльки
правомiрною. Якщо предметом договору буде неправомiрна дiя, тобто
незаконна, то такий договiр визнається недiйсним.
Договір вважається дійсним при дотриманні таких умов:
- законнiсть дiї;
- волевиявлення сторiн;
 - дотримання встановленої законом форми договору;
- правоздатнiсть i дiєздатнiсть сторiн.
Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на
досягнення певної мети, яка не суперечить закону.
Змiстом будь-якого договору є права й обов’язки сторiн, встановленi
ним. Змiст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято
розрiзняти iстотнi, звичайнi i випадковi умови договору.
Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у
належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Такими
є умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів
даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однією із сторін
повинно бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу
істотними є предмет, ціна, строк).
Крiм згаданих умов, у договорi можуть бути звичайнi й ви-
падковi умови.
До звичайних умов належать тi, якi вироблені практикою для договорів
певного виду та оприлюднені в установленому порядку (наприклад, місце
виконання договору). Цi умови не обов’язково повиннi бути включенi до
договору. Якщо вони не включенi до договору, то дiє загальна норма
Цивiльного кодексу. Якщо ж сторони бажають встановити iнше мiсце
виконання договору, то це має бути обумовлено в договорi.
Випадковими визначаються такi умови договору, якi звичайно в
договорах такого виду не передбачаються, але можуть бути встановленi
угодою сторiн. Наприклад, винагорода повiреному в договорi доручення за
виконання доручених йому дiй не передбачається, але якщо сторони
передбачать умову про винагороду, то повiрений має право вимагати її
виплати. Отже, випадкова умова, якщо вона включена до договору, має бути
виконана.
У договорі може бути зафіксовано волю двох чи кількох осіб.
Договори, в яких бере участь понад двох осіб, називаються
багатосторонніми (наприклад, договір про спільну діяльність по
спорудженню житла, будівництво шляхів, шкіл і т. п.).
Договори, в яких одна сторона має лише права, а інша — лише
обов’язки називають односторонніми. Їх слід відрізняти від односторонніх
угод, учасником яких є одна особа. У договорі ж завжди бере участь не
менше двох осіб.
Договори, в яких кожна із сторін має і права і обов’язки, називають
двосторонніми, або взаємними.
Розрiзняють договори реальнi й консенсуальнi.
Реальнi договори вважаються укладеними, тобто набувають
юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій
(наприклад, договір позички слід вважати укладеним не з моменту угоди між
сторонами про позичку, а з моменту, коли позикодавець передав
позичальникові певну суму грошей).
Консенсуальнi договори вважаються укладеними i набувають
юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору
(наприклад, купiвля-продаж, найм, пiдряд тощо).
За своєю формою договори можуть бути усними і письмовими.
Останні, в свою чергу, поділяються на прості і нотаріально посвідчені.
За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання
осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори
були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено такої
форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню
волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір
лише у випадках, передбачених законом.
Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх
укладання, якщо інше не встановлено законом (наприклад, договір купівлі-
продажу за готівку).
Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між
юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, крім договорів,
що виконуються під час їх укладення. У простій письмовій формі
укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї
форми вимагає закон (наприклад, договір майнового найму (оренди) між
громадянами на строк понад одного року).
Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов’язкове у випадках,
передбачених у законі. Таким чином, укладаються договір купівлі-продажу
жилого будинку та деякі інші. Таке посвідчення здійснюється нотаріусом або
іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення
даної нотаріальної дії шляхом вчинення на документі, в якому викладено
текст правочину, посвідчувального напису. На вимогу фізичної або
юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути посвідчений
нотаріально.
 Недодержання форми договору, якої вимагає закон, тягне недійсність
договору лише в разі, якщо такий наслідок безпосередньо обумовлений у
законі.
Договiр вважається укладеним, коли сторони досягли згоди по всiх
суттєвих умовах i угоду належним чином оформили.
У процесі укладення договору розрiзняють двi стадiї: пропозицiя
укласти договiр (оферта) i прийняття пропозицiї (акцепт). Цивiльний кодекс
України визначає, з якого моменту договiр вважається укладеним. Коли
пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді,
договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію,
одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом
цього строку. В той же час, коли пропозицiя укласти договiр зроблена усно
без зазначення строку для вiдповiдi, договiр вважається укладеним, якщо
інша сторона негайно заявила особi, яка зробила пропозицiю, про прийняття
цiєї пропозицiї. Якщо така пропозицiя зроблена в письмовiй формi, договiр
вважається укладеним, коли вiдповiдь про прийняття пропозицiї одержана
протягом
нормально необхiдного для цього часу.
Слід мати на увазі, що якщо з одержаної із запізненням відповіді про
згоду укласти договір видно, що відповідь була
надіслана своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася лише в тому
разі, коли особа, яка зробила пропозицію, негай-
но повідомить іншій стороні про одержання відповіді із запізненням. У цьому
разі відповідь вважається новою пропози-
цією.
У той же час відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було
запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той же час
новою пропозицією. Однак це правило не поширюється на випадки, коли при
укладенні договорів між державними, кооперативними та іншими
громадськими організаціями виникають розбіжності, що підлягають розгляду
судом, арбітражем або третейським судом.
Часто сторони самi визначають момент вступу договору в юридичну
силу, тобто момент, з якого договiр вважається укладеним, про що прямо
зазначають у договорi — договiр набуває сили з такого-то дня, мiсяця i року.
В iнших випадках момент укладення договору визначає закон. Наприклад,
договiр купiвлi-продажу жилого будинку має бути нотарiально посвiдчений,
але юридичної сили вiн набуває лише з моменту його реєстрацiї в мiсцевих
органах управлiння.
 Момент набуття договором чинностi має важливе значення, оскiльки з
цим моментом пов’язанi певнi юридичнi наслiдки — перехiд права власностi
до покупця, ризик випадкової загибелi речi та iн.
Цивільно-правові договори можна також поділити на такі групи:
1) договори, правовим наслідком яких є перехід права власності на річ
або перехід повного господарського відання чи оперативного управління
(купівлі-продажу, поставки, позики та ін.);
2) договори, які укладаються з метою надання іншим особам права
користуватися майном (майнового найму, прокату, безоплатного
користування майном та ін.);
3) договори, спрямовані на надання послуг (доручення, перевезення та
ін.;
4) договори на виконання робіт (підряд);
5) договори, що встановлюють розрахункові і кредитні відносини;
6) договори майнового і особистого страхування;
7) договори на використання результатів інтелектуальної творчості
(авторські договори та ін.).
Крім того, дозволяється укладення змішаних договорів, до умов яких
включаються елементи різних договорів. Доцільно розглянути детальніше
найпоширеніші з цивільно-правових договорів.
За договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати
майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і
сплатити за нього певну грошову суму. Це двосторонній, оплатний,
консенсуальний договір.
Сторонами договору є продавець і покупець, якими можуть бути як
фізичні, так і юридичні особи.
Право продажу майна належить власникові, крім випадків примусового
продажу. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває
права власності лише в тих випадках, коли власник не вправі витребувати від
нього майно. При укладенні договору продавець зобов’язується попередити
покупця про всі права третіх осіб на річ, яка продається. Невиконання цього
правила дає покупцеві право вимагати зменшення ціни або розірвання
договору і відшкодування збитків. Продаж майна проводиться за цінами, які
встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено
законодавством.
 Право власності на продане майно покупець отримує з моменту його
передачі продавцем. Якщоправовласності переходить до покупця раніше
передачі речі, продавець зобов’язується до передачі речі зберігати її, не
допускати її погіршення. Якщо продавець не передає покупцеві продану річ,
порушуючи договір, то покупець вправі вимагати передачі йому проданої
речі і відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або
відмовитись від виконання договору і вимагати відшкодування збитків.
Якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а при
відсутності вказівок у договорі – вимогам, що звичайно ставляться.
Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо про її недоліки він не
був застережений продавцем, вправі за своїм вибором вимагати:
1) заміни речі, визначеної в договорі родовими ознаками, річчю
належної якості;
2) відповідного зменшення купівельної ціни;
3) безоплатного усунення недоліки речі продавцем чи відшкодування
витрат покупця на їх виправлення;
4) розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.
Покупець вправі заявити продавцеві претензію з приводу недоліків
проданої речі, про що він не був застережений продавцем до її передачі,
негайно по їх виявленню, але не пізніше 6 місяців з дня передачі речі, а з
приводу недоліків у будинках – не пізніше 1 року з дня передачі будинку у
володіння покупця, а якщо цей день встановити неможливо або будинок був
у володінні покупця до укладення договору купівлі-продажу – з дня
реєстрації договору в установленому порядку (договір купівлі-продажу
будинку має бути письмовим, нотаріально посвідченим, а також
зареєстрованим у місцевих органах влади).
Позов з приводу недоліків проданої речі може бути пред’явлений не
пізніше 6 місяців з дня відхилення претензії, а якщо претензія не заявлена
або день її заявлення встановити неможливо – не пізніше 6 місяців з дня
закінчення строку, встановленого для заявлення претензії.
Якщо третя особа на підставі, що виникла до продажу речі, пред’явити
до покупця позов про відібрання її, покупець зобов’язаний притягати
продавця до участі в справі, а продавець зобов’язаний вступити в цю справу
на стороні покупця. Непритягнення покупцем продавця до участі в справі
звільняє продавця від відповідальності перед покупцем, коли продавець
доведе, що взявши участь у справі він міг би запобігти вилученню речі у
покупця.
 За договором майнового найму (оренди)наймодавець зобов’язується
надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Це
двосторонній, оплатний, консенсуальний договір.
Сторонами договору є наймодавець і наймач, якими можуть бути як
фізичні, так і юридичні особи. Предметом договору можуть бути лише речі
індивідуально визначені та такі, що не можуть бути знищені або істотно
змінені в процесі користування ними.
Договір майнового найму між громадянами на строк більше одного
року повинен бути укладений у письмовій формі. Договір найму майна
державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути
укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими
правилами.
Строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін,
якщо інше не встановлено чинним законодавством. Коли договір укладено
без зазначення строку, він вважається укладеним на невизначений строк, і
кожна із сторін вправі відмовитися від договору в будь-який час,
попередивши про це другу сторону в письмовій формі за три місяці.
В разі продовження користування майном після закінчення строку
договору при відсутності заперечень з боку наймодавця, договір вважається
поновленим на невизначений строк і кожна із сторін вправі в будь-який час
відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць.
За договором майнового найму наймач зобов’язаний:
1) своєчасно вносити плату за користування майном;
2) користуватися майном відповідно до договору і призначення майна;
3) підтримувати орендне майно у полагодженому стані;
4) проводити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не
встановлено законом або договором;
5) при припиненні договору найму – повернути майно у тому стані, в
якому він його одержав (з урахуванням нормального зносу) або у стані,
обумовленому договором.
Наймодавецьмає право достроково розірвати договір найму в судових
органах, якщо наймач:
1) користується майном не відповідно до договору або призначення
майна;
2) навмисно або з необережності погіршує стан майна;
 3) не вніс плати протягом 3 місяців з дня закінчення строку платежу, а
за договором побутового прокату – протягом одного місяця, якщо більші
строки не встановлені типовим договором;
4) не робить капітального ремонту в тих випадках, коли за законом або
договором капітальний ремонт є обов’язком наймача.
Наймач також може достроково розірвати договір найму через судові
органи у випадках:
1) якщо наймодавець не робить капітального ремонту, який
зобов’язаний робити;
2) якщо майно в силу обставин, за які наймач не відповідає, виявиться в
непридатному для користування стані.
Законом дозволяється піднайм (суборенда).
Різновидом договору майнового найму є договір оренди. Оренда – це
засноване на договорі тимчасове оплатне володіння та користування землею,
природними ресурсами, підприємствами та іншими майновими комплексами
і майном, необхідним орендареві для здійснення господарської та іншої
діяльності.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій
стороні (позичальникові) у власність гроші або речі, визначені родовими
ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж
суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
Цей договір є реальним (вважається укладеним у момент передачі
грошей або речей), одностороннім (передача грошей або речей є моментом
не лише виконання, а і укладення договору, тому обов’язок виникає лише у
позичальника – повернути позичене), як правило, безоплатним (позикодавець
має право на одержання процентів на суму позики лише у випадку, якщо це
передбачено законом), письмовим (на суму понад 20 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян) і обмеженим певними строками.
Сторонами договору є позикодавець і позичальник, якими можуть
бути як фізичні, так і юридичні особи. Позиковими операціями закон визнає
операції банків, ломбардів, кас громадської взаємодопомоги, фондів творчих
спілок.
Опротестування договору шляхом свідчення не допускається. Однак це
не означає, що, наприклад, з приводу шахрайських дій неприйнятні
свідчення.
 Близьким за своєю природою до договору позики є кредитний
договір,за яким банк або інша кредитна організація (кредитодавець)
зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,
що передбачені договором, а позичальник зобов’язується повернути таку ж
суму коштів та проценти на неї. До кредитного договору застосовуються ті
самі правила, що й до договору позики, якщо інше не випливає із
законодавства та суті цього договору.
3. Позовні заяви в цивільному судочинстві

Відповідно до ч. 2 ст. 174 ЦПК заявами по суті справи є:

1 позовна заява

2 відзив на позовну заяву (відзив)

3 відповідь на відзив

4 заперечення

5 пояснення третьої особи щодо позову або відзиву

Слід зазначити, що подання заяв по суті справи є правом учасників.

Але суд у деяких випадках може зобов’язати державний орган чи ОМС
подати відповідну заяву по суті справи, крім, звісно, позовної заяви.
Кожна позовна заява має індивідуальні ознаки, оскільки кожен позов є
неповторним та індивідуальним та ґрунтується на конкретних фактичних
обставинах справи, але разом із тим кожна позовна заява повинна
відповідати основним процесуальним вимогам.
Отже, згідно зі ст. 175 ЦПК позовна заява повинна містити такі
відомості:

1 найменування суду першої інстанції, до якого подається позовна заява

2 реквізити сторін та інших учасників цивільного процесу

3 ціна позовної заяви, якщо вона підлягає грошовій оцінці, обґрунтований

розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються
 4 зміст позовних вимог: спосіб захисту прав та інтересів, передбачений
законом або договором; чи інший спосіб захисту прав та інтересів,
який не суперечить закону.
Суд визначає спосіб захисту, який не суперечить закону, у випадку коли закон або до
не містять ефективного способу захисту (ч. 2 ст. 5 ЦПК)

5 виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення

доказів, що підтверджують вказані обставини. Важливо: усі наявні у позивача
докази мають бути подані разом з позовною заявою

6 дані про вжиття заходів досудового врегулювання спору. Сторони вживають

заходів для досудового врегулювання суперечки за домовленістю між собою
або у випадках, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом (ч. 1 ст. 16 ЦПК)

7 відомості про вжиття заходів забезпечення доказів чи позову до подання

позовної заяви, якщо вони вживалися раніше

8 перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення щодо

наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних
доказів, копії яких додано до позовної заяви

9 зазначення доказів, що не можуть бути подані разом із позовною заявою

(за наявності). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом
строк з об’єктивних причин, позивач має про це письмово повідомити суд
та зазначити:
— який саме доказ не може бути подано;
— причини, з яких цей доказ не може бути подано у зазначений строк;
— докази, які підтверджують, що позивач вжив усіх залежних від нього зах
спрямованих на отримання вказаного доказу

1 попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач

0
поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи
 1 підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів)
1

до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих

підстав

1 підпис позивача, або його представника, або іншої особи, якій законом
2
надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, із зазначенням
посадового становища

До судових витрат належить судовий збір; витрати на професійну

правничу допомогу; витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів,
перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов’язані з
витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їхнім
місцезнаходженням, забезпеченням доказів; інші витрати, пов’язані із
вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або
підготовки до її розгляду.
У разі неподання позивачем попереднього розрахунку суми судових
витрат суд може відмовити у їхньому відшкодуванні, за винятком суми
сплаченого судового збору.
Документи, що додаються до позовної заяви:

1 копії позовної заяви та копії всіх документів, що додаються до неї,

відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб

2 клопотання та заяви позивача, у т. ч. про звільнення (відстрочення,

зменшення) від сплати судового збору; призначення експертизи;
витребування доказів тощо

3 документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі

або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати
судового збору відповідно до закону

4 до позовної заяви про визнання акта чи договору недійсним додається

 копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений
витяг із нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача
– клопотання про його витребування

5 довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження

представника позивача

Правило подання копій документів відповідачу та третім особам не

поширюється на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також
про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок злочину чи каліцтвом,
іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними
рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-
розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Письмові докази надаються в оригіналі або в належним чином
засвідченій копії, якщо інше не передбачено ЦПК. Копії вважаються
засвідченими належним чином, якщо їх було засвідчено в порядку,
встановленому чинним законодавством.
Позивач, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях),
має зазначити наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового
доказу. Позивач підтверджує відповідність копії письмового доказу
оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням
дати такого засвідчення.
Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших
аналогічних засобів зв’язку, приймаються до розгляду як письмові докази у
випадках і в порядку, які встановлені законом або договором.
Клопотання про витребування доказів подається разом з поданням
цивільного позову. Якщо таке клопотання заявлено після закінчення
встановленого строку, суд залишає його без задоволення. Винятком є
випадок, коли позивач обґрунтує неможливість його надання у визначений
строк з причин, що не залежали від нього.
Контрольні запитання
1. Яке поняття цивільно-правоих документів?
2. Які умови до цивільно-правових документів?
3. Які види цивільно-правових документів?
4. Яка характеристика договору позики?
5. Яка характеристика договору купівлі-продажу?
6. Поняття позовної заяви? Які основні вимоги?
7. Які види позовних заяв?
8. Які реквізити має позовна заява?