Тема 8 Доктрина «войовничої демократії»

Тема 8.
Доктрина «войовничої демократії»

(лекції – 2 год, практичні – 2 год, самостійна – 10 год) (Берченко Г. В.)
1. Войовнича і процедурна демократія. Еволюція войовничої

демократії: доктрина і практика ЄСПЛ.
2. Заборона політичних партій і об’єднань громадян: критерії і
практика адміністративних судів і Верховного Суду.
3. Стандарти проведення люстрації: зарубіжний досвід і практика
ЄСПЛ.
4. Національна практика проведення люстрації та проблеми
конституціоналізації люстраційних обмежень.
5. Засудження комуністичного та націонал-соціалістичного
(нацистського) тоталітарних режимів та теоретико-практичні проблеми
обмеження пропаганди їхньої символіки.
6. Інші форми войовничої демократії в Україні.
1. Войовнича і процедурна демократія. Еволюція войовничої

демократії: доктрина і практика ЄСПЛ.
Сьогодні в науці конституційного права поширеним є підхід, відповідно
до якого демократичні держави Заходу поділяються на два типи: так звані
«озброєні демократії», «войовничі демократії» або «демократії, що здатні
себе захистити) (нім.: Wehrhafte Demokratie, streitbare Demokratie, англ.:
fortified democracy, militant democracy, defensive democracy, democracy capable
of defending itself) та «процедурні демократії». Якщо в країнах «озброєної
демократії», стурбованих захистом основних цінностей, забороняється
політична діяльність і виступи, скеровані проти демократичних принципів,
то в державах «процедурної демократії» відсутні будь-які обмеження на
1
політичну дискусію і висловлювання думок, включаючи й ті виступи, що
спрямовані проти існуючого конституційного ладу1.
"Процедурна модель" спирається на концепцію Шумпетера про
демократію як інституційну структуру для вибору лідерів і визначення
політичних переваг більшості для вибору серед конкуруючих поглядів.
Натомість демократична процедура в "озброєній (змістовній, матеріальній)
демократії" розглядається як засіб організації суспільства, де громадяни
користуються основними правами і свободами. Вона спирається на Джона
Стюарта Мілля, Джона Роулса та інших, у своєму наполяганні на тому, що
права не можуть бути використані для скасування інших прав, і що
демократії не потрібно терпіти нетерпимість, коли на карту поставлені її
основні цінності2.
Г. Франкенберг виділяє лібертаріанський підхід, який базується на
принципі невтручання, та протекціоністський підхід, який передбачає
самозахист демократії з метою «повного виключення ризикованих чи
неприйнятних з інших міркувань випадків»3. Певною мірою ці два підходи
корелюються з моделями процедурної та войовничої демократії.
У державі «процедурної демократії» всі політичні домагання,
незалежно від їх цілей, вважаються законними за умови, що вони не тільки
не мають на меті застосування насильства, але і підлягають всім прийнятим в
демократичному суспільстві правилам гри4. В основі концепції «озброєної
демократії» лежать суттєві обмеження на внесення конституційних поправок.
1
Бофилль Э. Л. Запрет политических партий как один из признаков «воинствующей
демократии» / Эктор Лопес Бофилль // Сравнительное конституционное обозрение. – № 1.
– 2005. – С. 114
2
Angela K. Bourne, The Proscription of Political Parties and Militant Democracy, 7 J. Comp. L.
196 (2012) 196-213 P. 199
3
Франкенберг Г. Обучающийся суверен / Г. Франкенберг // Конституционное право:
восточноевропейское обозрение. – 2004. – № 2. – С. 21
4
– 2005. – С. 114
2
Тут важливим моментом є можливість оголошувати політичні партії поза
законом5.
В Європі держави «процедурної демократії» цілком співіснують з
державами «озброєної демократії». До країн «процедурної демократії» слід
віднести, передусім, США, Францію та Великобританію. До країн «озброєної
демократії» належать країни, яким довелося пережити епоху авторитаризму
(це характерно для Федеративної Республіки Німеччини (нім.: «Wehrhafte
Demokratie»), Іспанії, а також для демократичних держав Східної Європи)6.
Вперше войовничу демократію як концепт ввів науковий обіг німецький
вчений, що емігрував до США і викладав у Йелі, Карл Льовенштайн, який
1937 році опублікував статтю «Озброєна демократія і основні права»7. Цю
ідей також підтримав Карл Манхейм8. На думку Льовенштайна, „ демократії,
що стали фашистськими державами, допустили величезний гріх через свою
м'якотілість або занадто легалістську концепцію свободи громадської
думки". Концепт озброєної демократії на сьогоднішній день досить міцно
увійшов у науковий обіг9.
5
– 2005. – С. 115
6
– 2005. – С. 118
7
Karl Loewenstein: „Militant Democracy and Fundamental Rights“, in: American Political
Science Review 31/1937, P. 417–433 and P. 638–658.
8
Karl Mannheim: Diagnosis of Our Time. Wartime Essays of a Sociologist, London 1943.
9
Див.: Jesse, Eckhard Streitbare Demokratie in der Krise? Zur Abwehr antidemokratischer
Bestrebungen // Parlamentarische Demokratie. Opladen: Leske und Budrich, 1981. 295 s. S.
209-264 Jaschke, Hans-Gerd Streitbare Demokratie und innere Sicherheit: Grundlagen, Praxis
und Kritik / Hans-Gerd Jaschke. - Opladen: Westdt. Verl., 1991 333 s. Gereon Flumann
Streitbare Demokratie in Deutschland und den Vereinigten Staaten Der staatliche Umgang mit
nichtgewalttatigem politischem Extremismus im Vergleich. Wiesbaden: Springer, 2015 450 s.
Alexander S. Kirschner A Theory of Militant Democracy: The Ethics of Combatting Political
Extremism. New Haven: Yale University Press, 2014, 208p. Militant Democracy – Political
Science, Law and Philosophy. Ed by Afshin Ellian, Bastiaan Rijpkema. Wiesbaden: Springer,
2018 193 p. Bastiaan Rijpkema Militant Democracy: The Limits of Democratic Tolerance. New
York: Routledge , 2018 Andras Sajo, From Militant Democracy to the Preventive State, 27
Cardozo L. Rev. 2255 (2006) 2255-2294 The 'Militant Democracy' Principle in Modern
3
«Войовнича демократія» визначається як правове обмеження
демократичних свобод з метою ізоляції демократичних режимів від загрози
повалення законними засобами10. Мова йде про встановлення матеріальних
обмежень на політичний процес. З точки зору засобів це може бути заборона
політичних партій та інших об’єднань, інститут люстрації, недопуску до
виборів та державної служби, обмеження права перебування на певних
посадах, обмеження щодо свободи слова і мирних зібрань через посягання на
певні цінності (як правило, це сама демократія, секуляризм, територіальна
цілісність і незалежність держави), заборона вносити зміни до конституції з
певних питань (unamendable constitution). Войовнича демократія, порівняно
зі своїм первісним варіантом в концепції Льовенштайна, еволюціонувала
шляхом розширення кола цілей, до яких застосовувалася логіка войовничої
демократії: від фашизму в міжвоєнні роки, до комунізму під час Холодної
війни і окремих форм релігійних практик на сьогоднішній день11. Дискусія
щодо войовничої демократії, водночас, як правило точиться навколо того, які
межі застосування цієї концепції з точки зору пропорційності втручання в
сферу прав людини.
Що стосується практики ЄСПЛ, то Європейський суд з прав людини

наголосив на прийнятності концепції „демократії, здатної захистити себе“ (§
51, § 59 рішення у справі „Фоґт проти Німеччини“ (Vogt v. Germany) від 26
вересня 1995 року).
Democracies. Edition by Markus Thiel (Editor). New York: Routledge ,2009. 438 p. Svetlana
Tyulkina Militant Democracy: Undemocratic political parties and beyond New York: Routledge
, 2015. 227 p. Militant Democracy (Issues in Constitutional Law) by Andras Sajo (Editor).
Eleven International Publishing 2004 270 p.
10
Carlo Invernizzi Accetti and Ian Zuckerman What’s Wrong with Militant Democracy?
Political Studies 2017, Vol. 65(1S) 182– 199
11
Carlo Invernizzi Accetti and Ian Zuckerman What’s Wrong with Militant Democracy?
Political Studies 2017, Vol. 65(1S) 182– 199
4
ЄСПЛ всього декілька разів «освятив» заборону партій (зокрема, у
справах Батасуни проти Іспанії12, а також партії «Рефах» проти Туреччини13),
виробивши досить жорсткі критерії правомірності втручання.
Органи влади можуть вдатись до такого кардинального засобу, як
заборона партії, виключно за умови, що у влади наявні «достатні докази того,
що така партія проповідує насильство (включаючи такі його специфічні
прояви, як расизм, ксенофобія і нетерпимість) або очевидно залучена в
терористичну або іншу підривну діяльність» (п. 15 Керівних принципів щодо
заборони та розпуску політичних партій та подібних заходів, ухвалених
Венеціанською Комісією на її 41 пленарній сесії (Венеція, 10-11 грудня 1999
року) CDL-INF (2000)). У справі у Станков та Об'єднана македонська
організація «Ілінден» проти Болгарії ЄСПЛ висловився так: «Суд, однак,
повторює, що той факт, що група осіб вимагає автономії або навіть вимагає
відокремлення частини території країни, що вимагає фундаментальних
конституційних і територіальних змін - не може автоматично виправдати
заборону її зборів »14
Таким чином, позиція ЄСПЛ (фактично за винятком справи «Рефах»
проти Туреччини) є доволі ліберальною і допускає досить широку свободу
слова і політичної діяльності.
Конкретними рішеннями, з яких можна вивести позиції ЄСПЛ в
сфері войовничої демократії є:
Порушення свободи слова і асоціацій (звільнення за членство в
Комуністичній партії)
12
https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-
93475%22]}
13
Рефах Партісі (Партія добробуту) та інші проти Туреччини: Рішення Великої палати
Суду від 13 лютого 2003 року Refah Partisi (The Welfare Party) and Others v Turkey //
Шевчук С.В. Судовий захист прав людини: практика Європейського суду з прав людини у
контексті західної правової традиції — К. : Реферат, 2006. — С. 647-653
14
Stankov and the United Macedonian Organisation Ilinden v. Bulgaria, ECHR (2001), E-
Reports, 31/12/2001
5
Vogt v. Germany від 26 вересня 1995 року. Про цю справу:
https://ru.wikipedia.org/wiki/Дело_Фогт_против_Германии
Порушення свободи асоціацій:
Об’єднана комуністична партія Туреччини та інші проти Туреччини“
(United Communist Party of Turkey and Others v. Turkey) від 30 січня 1998 року
«Партія свободи і демократії (Freedom and democracy party (Özdep)
проти Туреччини» (Скарга № 23885/94, рішення від 8 грудня 1999)
«Соціалістична партія (Socialist party) та ін. проти Туреччини» (Скарга
№ 21237/93, рішення від 25 травня 1998 року)
«Язар, Караташ, Аской та Народна трудова партія (НТП) проти
Туреччини» (рішення від 09.04.2002 р.)
«Дікле від імені DEP проти Туреччини» ( рішення від 10.12.2002 р.)
"Політична організація" Партідул комуністілор (непечерісті) і "Унгуряну
(Partidul Comunistilor (Nepeceristi) and Ungureanu) проти Румунії" (скарга N
46626/99)
Відсутність порушення свободи асоціацій:
«Батасуна проти Іспанії», «Еррі Батасуна проти Іспанії»
ttps://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%
22:[%22001-93475%22]}
«Рефах» проти Туреччини. Рефах Партісі (Партія добробуту) та інші
проти Туреччини: Рішення Великої палати Суду від 13 лютого 2003 року
Refah Partisi (The Welfare Party) and Others v Turkey // Шевчук С.В. Судовий
захист прав людини: практика Європейського суду з прав людини у
контексті західної правової традиції — К. : Реферат, 2006. — С. 647-653
Свобода слова і комуністична символіка:

„Вайнай проти Угорщини“ (Vajnai v. Hungary) від 8 липня 2008 року
„Фратаноло проти Угорщини“ (Fratanolo v. Hungary) 2011 року
6
Обмеження виборчого права і декомунізація
"Жданока проти Латвії" (заява N 58278/00) від 16 березня 2006 року
https://khpg.org/1376806128
Люстрація:
Полях та інші проти України» від 17 жовтня 2019 р.
22:[%22001-93475%22]} або https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_e71#Text
Самсін проти України (Samsin v. Ukraine) від 14 жовтня 2021 р.
(Application no. 38977/19) http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-212148
Детальніше про справу «Самсін проти України» (скарга № 38977/19), 14

жовтня 2021 р.:
https://sud.ua/ru/news/sud-info/216839-yevropeyskiy-sud-z-prav-lyudini-
oprilyudniv-rishennya-u-spravi-samsin-proti-ukrayini
https://www.echr.com.ua/lyustraciya-suddi-porushila-pravo-na-povagu-do-
jogo-privatnogo-zhittya/
З приводу практики ЄСПЛ в сфері войовничої демократії пропоную

використати такі матеріали (додаток до тексту лекції):
Барабаш Ю. Г. Конституційна політика України у сфері імплементації
міжнародних стандартів прав людини / Ю. Г. Барабаш // Проблеми
законності. Вип. 100. – Х. : Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2009. –
С. 71-83.
Шевчук С.В. Європейські стандарти обмеження люстраційних
заходів: правовий аспект // Вісник Академії правових наук України. — 2006.
— № 2(45). — с. 32-42
7
Шевчук С. Люстрація як ретроактивна справедливість: європейські
стандарти захисту прав людини при переході до демократичного правління /
С. Шевчук // Юридичний журнал. -2006. С. 65-81 - № 2
Barabash Y. Berchenko H. Freedom of Speech under Militant Democracy:
The History of Struggle against Separatism and Communism in Ukraine // Baltic
Journal of European Studies. – 2019. – P. 3-24
2. Заборона політичних партій і об’єднань громадян: критерії і

практика адміністративних судів і Верховного Суду.
Перероблений текст статті: Barabash Y. Berchenko H. Freedom of Speech

under Militant Democracy: The History of Struggle against Separatism and
Communism in Ukraine // Baltic Journal of European Studies. – 2019. – P. 3-24
Войовнича демократія в Україні: концептуальні зауваження

Чи захищає себе демократія в Україні, і якщо так – в то в який спосіб?
На наш погляд, в основу конституційної ідеології покладалась концепція
необхідності збереження передусім національної державності, на противагу
всебічному захисту демократії. Впадає в очі існування на момент ухвалення
Основного Закону «конституційних страхів» (в термінології А.Шайо), які
більше пов’язані із побоюванням втрати Україною незалежності та
виникненням конфліктів на етнічному ґрунті, аніж побоюваннями не
вибудувати демократичні механізми. Зокрема, такі висновки можна зробити,
поглянувши на неможливість корегувати конституційний текст у частині
порушення питань незалежності і територіальної цілісності. Конституційний
порядок потенційно може бути змінений в будь-якій частині за винятком
параметрів незалежності, територіальної цілісності та існуючого обсягу прав
і свобод людини (ст. 157 Конституції).
8
На противагу цьому, в Основному Законі жодним чином не визначається
непорушність демократичних інститутів та самої демократії як принципу та
цінності конституційного ладу. Серед обмежень, які стосуються реалізації
права на об’єднання у політичні партії в ч. 1 ст. 37 Конституції України не
зазначається жодним чином мета захисту демократичних цінностей та
принципів (на відміну від багатьох європейських конституцій і законодавчих
актів). Демократія не згадується як об’єкт захисту при застосуванні
обмежень у реалізації основних прав і свобод. Демократія згадується лише
єдиний раз – у статті 1 Конституції України, де визначено що Україна є
суверенною і незалежною, демократичною, правовою і соціальною
державою. Натомість конституції ФРН, Греції, Хорватії, Італії, Іспанії,
Португалії, Польщі та інших європейських країн наголошується на тому, що
політичні партії не повинні посягати саме на демократичні принципи,
тоталітарні або фашистські партії підлягають забороні.
Впадає в очі те, що Основний Закон України був розроблений як
ідеологічно «нейтральний» документ. Конституція України (ч. 2 ст. 15)
визначає, що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.
У зв’язку з цим виникає риторичне питання, чи є обов’язковою при цьому
демократична ідеологія самої конституції?
В Україні підстави для заборони політичних партій визначені у ст. 37
Конституції України. Зокрема, «утворення і діяльність політичних партій та
громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на
ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу
насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності
держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади,
пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової,
релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я
населення, забороняються». Водночас навіть існуючі обмеження щодо
реалізації права на об’єднання довгий час взагалі не застосовувалися, що
9
призводило до створення досить радикальних політичних рухів як правого,
так і лівого спрямування, причому ставилися під сумнів як демократичні
принципи, так і власна державність. Офіційні цілі партій передбачали
«завоювання влади трудящими… відновлення союзу братніх народів,
об’єднання їх в єдину соціалістичну союзну державу», «перетворення
парламентаризму і місцевого самоврядування в систему Рад як форму
диктатури трудового народу», «класову боротьбу пролетаріату в союзі з
трудовим селянством і свідомою частиною інтелігенції за взяття політичної
влади».
І це врешті-решт призвело до суттєвого гальмування розвитку
демократичних традицій, використання політичного плюралізму відверто
авторитарними силами, що виступали проти демократії, а також проти
національної державності.
На наш погляд, демократія була визнана принципом конституційного
порядку, однак вона з точки зору теорії войовничої демократії, яку
сповідують переважна більшість європейських країн, не стала
конституційною цінністю. Головним здобутком демократичних перетворень
мав стати плюралізм, однак плюралізм не штучний, а такий, що не дозволяє
існувати ідеологіям, які претендують на повну монополію у суспільній
свідомості через заборону інших течій.
Сьогодні ми маємо відсутність чіткого розуміння правил, за якими має
розбудовуватися партійна система зокрема і будуватись відносини на
демократичних засадах у державі в цілому. В 1991 році ми назавжди
формально розпрощалися із радянським минулим, однак при цьому не
вибудували чітких пріоритетів із захисту демократичних завоювань.
Процедура заборони партій

До 2002 року відповідно до ч.3 ст. 19 Кодексу адміністративного
судочинства України судом, який мав право ухвалювати рішення про
10
заборону партії, був окружний адміністративний суд міста Києва, тобто
низова інстанція, яка покликана розглядати повсякденні справи (до 2005 року
відповідною компетенцією був наділений Верховний Суд України).
З 2022 року відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 КАС апеляційному
адміністративному суду в апеляційному окрузі, що включає місто Київ, як
суду першої інстанції підсудні адміністративні справи про заборону
політичної партії, передбачені статтею 289-3 цього Кодексу.
А от в умовах воєнного стану адміністративні справи про заборону
політичної партії відповідно до статті 289-3 цього Кодексу як суду першої
інстанції підсудні апеляційному адміністративному суду в апеляційному
окрузі, що включає місто Львів.
В перспективі варто було б розглянути питання про наділення
компетенцією щодо розгляду таких справ Конституційний Суд України, що
потребує змін до Конституції. Зокрема, у п. 7 Керівних принципів щодо
заборони та розпуску політичних партій та подібних заходів, ухвалених
Венеціанською Комісією на її 41 пленарній сесії (Венеція, 10-11 грудня 1999
року) CDL-INF (2000) 1, де описуються процедура заборони партії, серед
уповноважених на це судових органів, на першому плані згадується саме
Конституційний суд: «Рішення про заборону чи розпуск політичної партії
повинно прийматися Конституційним судом (курсив наш) чи іншим
відповідним судовим органом за процедурою, що забезпечує усі гарантії
належного процесу, відкритості та чесного судового розгляду».
Вважаємо, що з урахуванням важливої ролі політичних партій,
визначеної у ч.2 ст. 36, а також на високий ступінь оціночності категорій,
використаних у «заборонній» нормі ч.1 ст. 37, таким органом мав би
виступати саме Конституційний Суд України. Саме орган конституційної
юрисдикції здатен дати кваліфіковану характеристику діяльності політичних
партій з точки зору відповідності її ідеям утвердження демократичних
11
цінностей. До речі, саме такий підхід сповідує німецьке конституційне право,
закріплюючи за Федеральним конституційним судом це повноваження (ч.2
ст. 21 Основного Закону ФРН).
Практика заборони партій до 2014 року
До прийняття Конституції України указами Президії Верховної Ради
України було заборонено Компартію України, зареєстровану 22 липня 1991
року. У рішенні Конституційного Суду від 27 грудня 2001 року N 20-рп/2001
ці акти були визнані неконституційними. КСУ проігнорував доктрину
войовничої демократії.
У рішенні від 05.11.2004 року Верховний Суд України щодо позову про
заборону партії «Українська національна асамблея» (партія «К») за поданням
Міністерства юстиції України не знайшов підстав для її заборони.
«Міністерством юстиції України суду не надано доказів про те,
що перераховані в поданні та організовані партією мітинги й
демонстрації були направлені на розпалювання міжетнічної чи
расової ворожнечі та посягання на права й свободи людини, чи дані
про адміністративне або кримінальне переслідування членів партії
за такі дії. Не спрямовані на розпалювання міжетнічної чи расової
ворожнечі та посягання на права й свободи людини надані суду публікації
партії».
Серед потенційних сил, що становили загрозу, була Комуністична
партія України, яка офіційно оголосила себе спадкоємицею Комуністичної
партії Радянського Союзу, а також проголосила, що розпад Радянської
імперії і створення незалежних держав були великою помилкою. Іншою
важливою деталлю був прапор КПУ - він був абсолютно схожий на
офіційний прапор СРСР. Тому не дивно, що КПУ активно підтримувала
проросійських сепаратистів у 2014 році.
12
Ми були свідками епізодичних боїв з КПУ. На першому етапі був указ
Президії Верховної Ради від 30 серпня 1991 року, прийнятий відразу після
невдалого перевороту в Москві, який заборонив Комуністичну партію.
Рішення про заборону Компартії України було ухвалено з посиланням
на ч. 2 ст. 7 Конституції УРСР 1978 року (із змінами, внесеними Законом N
404-12 від 24.10.90): «Не допускається створення діяльність партій,
інших громадських організацій і рухів, що ставлять за мету зміну шляхом
насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі
територіальної цілісності держави, а також підрив її безпеки,
розпалювання національної і релігійної ворожнечі»15. Так, 26 серпня 1991 р.
Президія Верховної Ради України видала Указ «Про тимчасове припинення
діяльності Компартії України»16, а 30 серпня — Указ «Про заборону
діяльності Компартії України»17.
Однак це не завадило Комуністичній партії України перереєструватися у
1993 році і діяти на різних рівнях влади протягом всіх років незалежності. Її
довготривалому існуванню сприяло також рішення Конституційного Суду
від 27 грудня 2001 року, в якому КСУ визнав заборону КПУ
неконституційною з двох причин: по-перше, партія може бути заборонена
тільки судом, а по-друге, відповідно до Суду, що існувала в 1991 році
Комуністична партія не була пов'язана з партією, яка організувала
переворот18.
15
Конституція (Основний Закон) України від 20 квітня 1978 року [Електронний ресурс]
Законодавство України: [база даних офіц. веб-порталу Верхов. Ради України]. – Режим
доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/888-09]
16
Указ Президії Верховної Ради України «Про тимчасове припинення діяльності
Компартії України» від 26 серпня 1991 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: N
1435-XII http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1435-12
17
Указ Президії Верховної Ради України «Про заборону діяльності Компартії України»
від 30.08.1991 № 1468-XII [Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1468-12
18
Рішення Конституційного Суду України від 27.12.2001 № 20-рп/2001 (справа про укази
Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991
року), Офіційний вісник України, 2002, № 1
13
До речі в літературі стверджується, що відсутність реального бажання
заборонити комуністичну партію властиво багатьом держав Варшавського
договору, які не забороняли колишні комуністичні партії, оскільки
«комуністи були у всіх випадках неминучими переговорними партнерами»,
саме тому способи транзиту є важливими поясненнями того, чому деякі нові
демократії забороняють партії, а інші ні19.
Варто також згадати про величезну підтримку КПУ та інших лівих сил
(Соціалістичної партії, Селянської партії та інших) з 1991 року по 2014 рік.
Лише на виборах у 2014 році КПУ вперше не змогла подолати
загороджувальний 5-відсотковий бар’єр.
Аналіз програм партій, що висували свої виборчі списки на виборах до
парламенту у 2006 році дозволяє зробити висновок, що в нашій державі вже
давно панує конкуренція політичних позицій, навіть таких, які ставлять під
сумнів ключові конституційні цінності (під останніми ми розуміємо
насамперед найбільш захищені, відповідно до ч. 1 ст. 157 Основного Закону,
такі засади конституційного ладу, як права людини, територіальна цілісність
та незалежність).
Так, одними із ключових цілей передвиборної програми Комуністичної
партії України було створення Союзу вільних народів та відновлення
повновладдя рад трудящих (в оригіналі «вся влада Радам – Радам
трудящих!»). Не менш «екзотичною» була і програма Блоку Наталії Вітренко
«Народна опозиція» (Прогресивна соціалістична партія України та Партія
«Русько-Український Союз» (РУСЬ)): захист східнослов'янської цивілізації і
канонічного православ'я, прагнення проголошення повновладдя рад
депутатів трудящих, федеративного устрою України, автономії Закарпаття і
Галичини.
19
Angela K. Bourne & Fernando Casal Bértoa Mapping ‘Militant Democracy’: Variation in
Party Ban Practices in European Democracies (1945-2015) European Constitutional Law
Review, Volume 13, Issue 2 June 2017 , pp. 221-247 p. 25
14
Якщо ж взяти за об’єкт уваги передвиборчі документи на виборах 2012
року, то взагалі перестаєш дивуватись, чому так легко змогли прижитись в
умах багатьох громадян ідеї сепаратизму та прагнення «возʼєднання з
братньою Росією». Серед претендентів на парламентські крісла, які
безперешкодно брали участь у виборчих перегонах, знаходимо партію
«Руський блок». Основа символіки − російський триколор, ключове гасло −
«стратегічній пріоритет - зближення з дружніми державами, з котрими у нас
спільні традиції, історія, культура, духовність, і одна країна, яка
простягається від Карпат до Камчатки, від Криму до Кольського півострова».
Як тут не пригадати одного із активних прихильників анексії Криму, С.
Аксьонова, який очолював проросійську Партію «Руська єдність», що
активно пропагувала ідею захисту «російських та російськокультурних
громадян України», отримала можливість безперешкодно брати участь у
виборах до Верховної Ради АРК у 2010 році та в результаті, подолавши
виборчий барʼєр, мала відповідне представництво у Раді. Варто відмітити, що
ця політична сила створювалась не на пустому місці: по суті вона стала
«спадкоємцем» партії «За Русь Єдину», яка мала не менш радикальні цілі.
Проте, незважаючи на це все, офіційно з 2005 по 2014 р. жодних
ініціатив з боку уповноважених органів щодо заборон партії не було. Більш
того, кожного разу, коли згадані політичні партії проходили обов’язкові
процедури реєстрації (чи перереєстрації внаслідок зміни назви) у органів
юстиції, які мали здійснювати правову експертизу статуту та, що
найголовніше, програм цих партій, не виникало жодних запитань до
установчих документів цих організацій.
Чи вплинуло існування цих партій на політичному полі України та їх
відповідне представництво в органах влади різного рівня на успішну
реалізацію «кремлівських» планів із анексії Криму та окупації частини
Донбасу? Питання скорше риторичне, проте очевидно, що викорінення
сепаратиських течій і не допущення їх представників до участі у виборах в
15
електоральних циклах, що мали місце до 2004 року, значно б ускладнило
втілення політичної складової згаданих окупаційних операцій. Достатньо
подивитись на біографії та політичну приналежність лідерів так званої
«Кримської весни» та донбаських псевдореспублік, щоб переконатись у
правдивості озвученої тези.
Практика заборони партій з 2014 р.
На сьогодні ми маємо зовсім іншу політико-правову ситуацію: на Сході
− справжня війна, а на політичному «фронті» − розпочалася і активно
просувається кампанія із декомунізації. Саме ці дві причини, до речі, і
породили всі п’ять рішень про заборону політичних партій.
Парламент ухвалив закон «Про засудження комуністичного та
націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та
заборону пропаганди їхньої символіки» (2015 р.)20, який безпосередньо
вплинув на розширення підстав для заборони політичних партій.
Назвемо безпосередньо приклади відповідної заборони партій на
практиці. Так, 9 квітня 2014 року Мін'юст звернувся до Окружного
адміністративного суду м. Києва з позовом до політичних партій "Руська
єдність" та "Руський блок" (про заборону діяльності політичних партій). Суд
30 квітня повністю задовольнив позов міністерства і заборонив діяльність
політичної партії "Руська єдність"21. А 13 травня 2014 року суд повністю
задовольнив позов і заборонив діяльність політичної партії "Руський блок"22.
Київський апеляційний адміністративний суд відхилив доводи апеляційної
20
Детальніше про цей закон та проблеми його конституційності – див Берченко Г. В.
Декомунізація в Україні: конституційно-правові аспекти / Г. В. Берченко // Форум права. -
2017. - № 4. - С. 13–23. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index
21
Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року №
826/4716/14 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим
доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38550801
22
Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2014 року у справі
№ 826/4717/14 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. –
Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38722605
16
скарги, підтвердивши таким чином рішення щодо партії «Руський Блок»23.
Це рішення підтримав Вищий адміністративний суд ухвалою від 02 серпня
2017 року № К/800/35940/1424. Підставами стали докази посягання на
територіальну цілісність (відповідні заклики, підтримка відокремлення і
голосування за референдум).
30 вересня 2015 р. Окружний адміністративний суд м. Києва припинив
діяльність двох комуністичних партій - Комуністичної партії України
(оновленої) (справа №826/15406/15)25 та Комуністичної партії робітників і
селян (справа №826/15405/15)26. Підставою для їх заборони став вже
згаданий антикомуністичний закон 2015 р.
Тривалим виявився судовий процес, пов'язаний спочатку із забороною
діяльності Комуністичної партії України. Підстави для ініціювання процесу
були схожими із тими, що були використані при забороні партій «Руський
блок» і «Руська єдність» (посягання на територіальну цілісність). Ухвалою
Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2014 відкрито
провадження у справі. Водночас по суті відповідна справа залишається не
розглянутою до нині. Суддя-доповідач, а також всі інші судді окружного
адміністративного суду м. Києва взяли самовідвід, мотивуючи це
проведенням 16-17 лютого 2015 року обшуку в приміщенні суду
працівниками Прокуратури міста Києва та представниками міліції,
вилучення ними документів, матеріалів судових справ, комп’ютерної
техніки27. 18 лютого 2015 року ухвалою справу №826/9751/14 було
23
Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року по
справі № 826/4717/14 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень.
– Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39278507
24
http://reyestr.court.gov.ua/Review/68113578
25
Постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року
№826/15406/15 — [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
26
Постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2015
27
http://oask.gov.ua/node/698
17
передано до іншого суду – Київського окружного адміністративного суду28.
Київський окружний адміністративний суд так і не почав розглядати цю
справу по суті, неодноразово переносячи судові засідання, у тому числі у
зв’язку із заміною суддів в колегії, а також призупиняючи провадження по
справі через апеляційне оскарження ухвали про передачу справи на розгляд
цього суду. Наразі провадження у справі поновлено (ухвала від 19 березня
2019 року)29. Водночас час вочевидь втрачений, а докази посягання на
територіальну цілісність з боку КПУ так і не дістали свого підтвердження в
офіційному судовому рішення за вже майже 5 років. Так само офіційної
заборони КПУ – не існує.
Паралельно відбувався розгляд іншої справи щодо КПУ - ухвалою
Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2015 року було
відкрито провадження в новій адміністративній справі про припинення
діяльності КПУ вже на підставі антикомуністичного закону 2015 р. 16 грудня
2015 року позов був задоволений (постанова від №826/15408/15)30.
Підставою для позову стали претензії до установчих документів (програми і
статуту), назви і символіки партії.
Проте відповідне рішення було оскаржене в апеляційному порядку і
врешті-решт ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20
вересня 2017 року № 826/15408/15 зупинено провадження по справі у
зв'язку з конституційним провадженням Конституційного Суду України
щодо конституційності антикомуністичного Закону, на підставі якого КПУ
була заборонена судом першої інстанції.31. Показово, що Верховний Суд
підтримав зазначену ухвалу постановою 21 листопада 2018 року32. У зв’язку
28
29
30
Постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року
31
32
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78022865
18
з утворенням Шостого апеляційного адміністративного суду ухвалою від 16
січня 2019 року № 826/15408/15 цей суд прийняв до свого провадження цю
справу33. Остаточне рішення про заборону КПУ було ухвалено лише у 2022
році.
КПУ існувала більше 6 років в парадоксальному правовому режимі –
здійснення чи не будь-якої діяльності нею кваліфікувалося як протиправна
пропаганда комуністичного режиму (що в цілому питань не викликає), проте
офіційно судом вона не була заборонена. Так, 2 лютого 2019 р. Центральна
виборча комісія відмовила Петру Симоненку (голові КПУ) в реєстрації
кандидатом у президенти, якого висунула КПУ, оскільки статут,
найменування та символіка партії не відповідає антикомуністичному закону
34
.
Чесно кажучи, ми не могли порівняти рішення нашого
адміністративного суду з подібним відомим рішенням Конституційного Суду
Німеччини про заборону Компартії у 1956 році35, оскільки воно більш
формально, ніж доктринальне (особливо якщо подивитися на більш ніж 200
сторінок глибокого аналізу ідеологія комунізму, марксизм і програмні
положення в рішенні німецького органу конституційного правосуддя).
Що ми очікували від українського правосуддя, то це, принаймні,
здійснення хоча б поверхового конституційно-правового аналізу програмних
гасел КПУ з точки зору їх співвідношення із пропагуванням комуністичного
тоталітарного режиму. Натомість, столичний адміністративний суд
обмежився лише посиланням на висновок Комісії Мінюсту про те, що
програма і статут партії орієнтує на таку пропаганду. Хоча доречним було
висловитись щодо улюблених гасел багатьох крайньо лівих політичних сил, а
33
34
https://cvk.gov.ua/pls/vp2019/wp060pt001f01=719.html
35
Bundesverfassungsgericht. KPD-Verbotsurteil vom 17. August 1956 [Електронний ресурс].
Режим доступу: http://ml-werke.de/andere/kpdv01.htm
http://www.servat.unibe.ch/dfr/bv005085.html
19
саме «диктатура пролетаріату», «повновладдя Рад трудящих» та «суспільна
власність на основні засоби виробництва і планова система ведення
народного господарства». Дещо побічно можна здогадуватись, що
адміністративний суд зовсім не проти існування крайньо лівого флангу на
політичному полі України: «Суд звертає увагу, що Закон України "Про
засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського)
тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" не
забороняє діяльність жодної політичної партії, а вимагає лише коригування
поведінки суб'єктів, які підпадають під дію встановлених обмежень, шляхом
приведення діяльності відповідно до встановлених вимог».
Як на нас, все-таки варто більш чіткіше визначатись і в теорії, і в
судовій практиці із розумінням того, що із комуністичної ідеології та
комуністичного минулого є загрозою для сучасної демократії (і якщо так, то
в яких формах).
Обмеження для незабороненої партії
Прийняття в установленому Кабінетом Міністрів України порядку
рішення про невідповідність її діяльності, найменування та/або символіки
вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-
соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону
пропаганди їхньої символіки" тягне недопсук самої партії і кандидатів, що
висунені нею, до виборів.
Виборчий кодекс
Стаття 104. Відмова у реєстрації кандидата на пост Президента України

1. Центральна виборча комісія відмовляє у реєстрації кандидата на пост
Президента України у разі:
8) висування кандидата на пост Президента України від партії, яка
здійснює пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного
(нацистського) тоталітарних режимів, їхньої символіки та щодо якої в
установленому Кабінетом Міністрів України порядку прийнято рішення про
невідповідність її діяльності, найменування та/або символіки вимогам Закону
України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного
20
(нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди
їхньої символіки".
Стаття 159. Відмова в реєстрації кандидата (кандидатів) у народні

депутати України
1. Центральна виборча комісія відмовляє в реєстрації всіх кандидатів у
депутати, висунутих партією, у разі:
4) висування кандидатів у депутати від партії, яка здійснює пропаганду
комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних
режимів, їхньої символіки та щодо якої в установленому Кабінетом Міністрів
України порядку прийнято рішення про невідповідність її діяльності,
найменування та/або символіки вимогам Закону України "Про засудження
комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних
режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".
Стаття 230. Відмова в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати,

кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови
{Назва статті 230 із змінами, внесеними згідно із Законом № 805-IX від
16.07.2020}
1. Територіальна виборча комісія відмовляє в реєстрації всіх кандидатів
у депутати, включених до виборчих списків місцевих організацій політичних
партій або до переліку кандидатів у депутати в багатомандатних виборчих
округах на відповідних місцевих виборах, у разі:
4) висування кандидатів у депутати від організації партії, яка здійснює
пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського)
тоталітарних режимів, їхньої символіки та щодо якої в установленому
Кабінетом Міністрів України порядку прийнято рішення про невідповідність
її діяльності, найменування та/або символіки вимогам Закону України "Про
засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського)
тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".
Існує також - Порядок прийняття рішень щодо невідповідності

діяльності, найменування та/або символіки юридичної особи, політичної
партії, її обласної, міської, районної організації або іншого структурного
утворення, передбаченого статутом політичної партії, іншого об’єднання
громадян вимогам Закону України “Про засудження комуністичного та
націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні
та заборону пропаганди їхньої символіки” ЗАТВЕРДЖЕНИЙ
постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2015 р. № 354
21
Практика
Практика заборони громадських організацій

Не менш промовистою, ніж практика заборони політичних партії в
Україні, є практика заборони громадських організацій. До 2014 року такої
практики майже не було і вона обмежувалася єдиним випадком, де були
заклики до розпалювання релігійної ненависті та ворожнечі, пропаганда
ідеології ісламського фундаментальського руху ваххабітів з боку
Громадської організації «Прямий шлях» (постанова Одеського окружного
адміністративного суду 04 травня 2012 року № 1570/2775/201236 та ухвала
Одеського апеляційного адміністративного суду 14 червня 2012 р. №
1570/2775/201237).
Починаючи з 2014 році саме посягання на таку територіальну цілісність
(поряд із закликами до дій щодо зміни конституційного ладу насильницьким
шляхом, а також порушення заборони щодо створення воєнізованих
формувань, ополчення) і стало підставою для заборони аж 11 громадських
організацій. Прикметно, що частина з них лише закликала до автономізації
тих чи інших областей, не вчиняючи жодних насильницьких дій або закликів
до них (наприклад, "Патріотичний рух "Єдність Сумщини"). Проте в
більшості випадків проти керівників або членів таких організацій
розслідувалися кримінальні провадження або вже були винесені вироки за
кримінальні злочини.
Практика заборони партій після 2022 року
У 2022 році остаточно завершився процес щодо заборони КПУ.
36
37
22
З мотивів порушення закону про декомунізацію також заборонено
Робітничу партії України (марксистсько-ленінська).
https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/va489705-22#Text
На підставі введення нових підстав заборони політичних партій,
пов’язаних із російською агресією, заборонено партії: «Русь єдина”,
“Опозиційна платформа – за життя”, “Партія Шарія”, “Опоблок”,
“Соціалісти”, “Наші”, “Держава”, “Блок Володимира Сальдо”, партія
“Справедливості та розвитку”, Соціалістична партія України, “Ліва
опозиція”, “Союз лівих сил” та Прогресивна соціалістична партія України.
https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3514315-v-ukraini-zaboronili-vze-13-prorosijskih-
partij.html
Процес заборони інших партій також триває.

Рішення щодо заборони
ПСПУ https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/vb7_5705-22#Text
СПУ https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/vb0_2705-22#Text
Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України

щодо заборони політичних партій» від 3 травня 2022 року
№ 2243-IX були внсені змни до Законів:
У Регламенті Верховної Ради України, затвердженому Законом України "Про Регламент
Верховної Ради України" , зокрема:
статтю 60 доповнено частинами п’ятою і шостою такого змісту:
"5. У разі заборони судом політичної партії, яка сформувала у Верховній Раді
депутатську фракцію, така депутатська фракція після набрання судовим рішенням про
заборону політичної партії законної сили оголошується Головою Верховної Ради України
розпущеною.
6. У разі затвердження Президентом України рішення Ради національної безпеки і
оборони України про зупинення діяльності політичної партії, яка сформувала у Верховній
Раді депутатську фракцію, діяльність такої депутатської фракції зупиняється з моменту
оголошення про це Головою Верховної Ради України, а народні депутати, які входять до
складу такої депутатської фракції, є позафракційними. Зупинення діяльності депутатської
фракції має наслідком зупинення її прав".
23
Законі України "Про політичні партії в Україні"
Стаття 5. Обмеження щодо утворення і діяльності політичних партій
Утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або
дії спрямовані на:
1) ліквідацію незалежності України;
2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;
3) порушення суверенітету і територіальної цілісності України;
4) підрив безпеки держави;
5) незаконне захоплення державної влади;
6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної
ворожнечі;
7) посягання на права і свободи людини;
8) посягання на здоров’я населення;
9) пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського)
тоталітарних режимів та їх символіки;
{Частину першу статті 5 доповнено пунктом 9 згідно із Законом № 317-VIII від
09.04.2015}
91) пропаганду російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії
-
Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного

вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну;
{Частину першу статті 5 доповнено пунктом 9 1 згідно із Законом № 2265-IX від
-
22.05.2022}
10) виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії проти
України, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації та/або
Республіки Білорусь проти України як внутрішнього конфлікту, громадянського
конфлікту, громадянської війни, заперечення тимчасової окупації частини території
України;
{Частину першу статті 5 доповнено пунктом 10 згідно із Законом № 2243-IX від
03.05.2022}
11) глорифікацію, виправдання дій та/або бездіяльності осіб, які здійснювали або
здійснюють збройну агресію проти України, представників збройних формувань
Російської Федерації, незаконних збройних формувань, банд, найманців, створених та/або
підпорядкованих, та/або керованих, та/або фінансованих Російською Федерацією, а також
представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні
органи та інші структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово
окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації
самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово
окупованих територіях України, у тому числі шляхом їх визначення як "повстанці",
"ополченці", "ввічливі люди" тощо".
24
{Частину першу статті 5 доповнено пунктом 11 згідно із Законом № 2243-IX від
03.05.2022}
Політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань.
Діяльність політичної партії може бути заборонена лише за рішенням суду.
{Частина третя статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 835-VIII від
26.11.2015}
Примітка: терміни "глорифікація", "збройне формування", "воєнізована група",
"банда", "самопроголошений орган, який узурпував виконання владних функцій на
тимчасово окупованій території України" і "найманець" вживаються в цьому Законі в
такому значенні:
глорифікація - вихваляння, звеличення, славлення, прославлення дій та/або
бездіяльності осіб, визначених у пункті 11 частини першої цієї статті;
збройне формування - воєнізована група, яка незаконно має на озброєнні придатну
для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю;
воєнізована група - формування, яке має організаційну структуру військового типу, а
саме єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, в якому проводиться військова
або стройова чи фізична підготовка;
банда - озброєна організована група або злочинна організація, попередньо створена з
метою вчинення нападу (нападів) на підприємства, установи, організації чи на окремих
осіб, що потребує (потребують) ретельної довготривалої підготовки;
самопроголошений орган, який узурпував виконання владних функцій на тимчасово
окупованій території України, - терористичне квазідержавне утворення, встановлене
польовим командиром та/або проросійським політичним лідером сепаратистів на
тимчасово окупованій Російською Федерацією території України;
найманець - особа, яка:
спеціально завербована в Україні чи за її межами для участі на території України чи
території інших держав у збройному конфлікті, воєнних або насильницьких діях,
спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу, захоплення
державної влади, перешкоджання діяльності органів державної влади чи порушення
територіальної цілісності України;
фактично бере безпосередню участь у воєнних або насильницьких діях з метою
одержання будь-якої особистої вигоди;
не є ні громадянином (підданим) сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка
постійно на законних підставах проживає на території, яка контролюється стороною, що
перебуває у конфлікті;
не входить до особового складу збройних сил держави, на території якої
здійснюються такі дії;
не направлена державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для виконання
офіційних обов’язків як особа, яка входить до складу її збройних сил.
{Статтю 5 доповнено приміткою згідно із Законом № 2243-IX від 03.05.2022}
25
У Кодексі адміністративного судочинства України
4. В умовах воєнного стану адміністративні справи про заборону політичної партії
відповідно до статті 289 3 цього Кодексу як суду першої інстанції підсудні апеляційному
-
адміністративному суду в апеляційному окрузі, що включає місто Львів. Припинення чи

скасування воєнного стану не є підставою для передачі адміністративних справ про
заборону політичної партії відповідно до статті 289 3 цього Кодексу, розгляд яких
-
розпочато в умовах воєнного стану та не завершено, до суду, зазначеного у частині

другій статті 22 цього Кодексу.
Розгляд апеляційних і касаційних скарг в адміністративних справах про заборону
(примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії, позови в яких були подані до
набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо заборони політичних партій" і розгляд яких у суді першої інстанції
завершений шляхом ухвалення рішення чи постанови суду, продовжується і завершується
за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до
деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій".
Адміністративні справи про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної
партії, позови в яких були подані до набрання чинності Законом України "Про внесення
змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій" і розгляд
яких у суді першої інстанції не завершений шляхом ухвалення рішення чи постанови суду,
протягом трьох днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до
деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій" передаються за
підсудністю для продовження і завершення розгляду до апеляційного адміністративного
суду в апеляційному окрузі, що включає місто Львів.
{Розділ VII доповнено пунктом 4 згідно із Законом № 2243-IX від 03.05.2022}
Стаття 22. Суд першої інстанції

1. Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та
окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої
інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
2. Апеляційному адміністративному суду в апеляційному окрузі, що включає місто
Київ, як суду першої інстанції підсудні адміністративні справи:
1) щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії (крім
визначених частиною четвертою цієї статті), дій кандидатів на пост Президента України,
їх довірених осіб;
2) про заборону політичної партії, передбачені статтею 289 3 цього Кодексу.
-
{Частина друга статті 22 в редакції Закону № 2243-IX від 03.05.2022}
Стаття 2893. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про

-
заборону політичної партії

1. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ про заборону
політичної партії.
26
Право звернутися з адміністративним позовом про заборону політичної партії має
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної
реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань.
2. Адміністративні справи, зазначені у частині першій цієї статті, розглядаються як
судом першої інстанції судом, визначеним частиною другою статті 22 цього Кодексу.
3. У разі відкриття провадження в адміністративній справі, зазначеній у частині
першій цієї статті, або апеляційного провадження у ній та призначення судового засідання
відповідний суд протягом трьох днів повідомляє про це позивача і зобов’язує його
опублікувати відповідне оголошення у порядку, передбаченому частиною п’ятою цієї
статті.
Після відкриття провадження позовна заява і додатки до неї направляються судом
відповідачу та іншим учасникам справи на офіційну електронну адресу, а в разі її
відсутності - на адресу електронної пошти, яка відома суду (зокрема, на ту, яка міститься
на офіційному веб-сайті політичної партії), або надаються для ознайомлення в судовому
засіданні.
4. У разі постановлення судом першої інстанції в адміністративній справі,
передбаченій частиною першою цієї статті, ухвали, яка підлягає апеляційному
оскарженню, чи завершення розгляду справи шляхом ухвалення рішення суду суд першої
інстанції після складення повного тексту відповідного судового рішення невідкладно:
1) надсилає копії матеріалів справи в електронному вигляді до суду апеляційної
інстанції для забезпечення можливості невідкладного розгляду апеляційних скарг на такі
судові рішення у разі їх подання;
2) повідомляє про це позивача для опублікування оголошення у порядку,
передбаченому частиною п’ятою цієї статті.
5. Оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі, зазначеній
у частині першій цієї статті, або апеляційного провадження у ній та призначення судового
засідання, постановлення судом першої інстанції ухвали, яка підлягає апеляційному
оскарженню, чи про завершення розгляду справи шляхом ухвалення рішення суду разом із
копією відповідного судового рішення чи судової повістки оприлюднюється на офіційних
веб-сайтах Міністерства юстиції України і Верховної Ради України.
Через три дні з дня оприлюднення такого оголошення вважається, що учасники
справи і всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд такої
справи, призначення, дату, час і місце судового засідання, ухвалення і зміст
оприлюдненого судового рішення у ній.
Неприбуття у судове засідання в суді першої чи апеляційної інстанції осіб,
повідомлених про дату, час і місце розгляду справи в порядку, передбаченому цією
частиною, не перешкоджає розгляду справи.
6. Апеляційна скарга на рішення суду в адміністративній справі,
передбаченій частиною першою цієї статті, подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу
суду - протягом десяти днів з дня його (її) оприлюднення відповідно до частини п’ятої цієї
статті.
Судом апеляційної інстанції в адміністративній справі, передбаченій частиною
першою цієї статті, є Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду
27
не менше ніж з п’яти суддів. Судове рішення Верховного Суду у таких справах є
остаточним і касаційному оскарженню не підлягає.
7. Адміністративна справа за позовною заявою про заборону політичної партії
вирішується судом першої інстанції протягом одного місяця після відкриття провадження
у справі.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу протягом одного місяця після відкриття
апеляційного провадження.
8. За подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у
справах, визначених цією статтею, судовий збір не сплачується.
{§ 2 глави 11 розділу II доповнено статтею 289 3 згідно із Законом № 2243-IX від 03.05.2022
-
Призупинення діяльності
Рішення Ради Національної Безпеки І Оборони України від 18 березня
2022 року (Введено в дію Указом Президента України
від 19 березня 2022 року № 153/2022) «Щодо призупинення діяльності
окремих політичних партій»
Ураховуючи пряму військову агресію з боку Російської Федерації, зважаючи на
антиукраїнську політичну та організаційну діяльність, пропаганду війни, публічні заяви та
заклики до зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, реальні загрози
порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, а також
дії, спрямовані на незаконне захоплення державної влади, демонстрацію проявів
колабораціонізму, насильства, зважаючи на програмні та статутні цілі, що містять
антиукраїнську позицію, поширення відомостей про виправдовування, визнання
правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, з метою
забезпечення національної безпеки та громадського порядку в період дії в Україні
правового режиму воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24
лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №
2102-IX, ураховуючи вимоги законів України "Про правовий режим воєнного стану", "Про
політичні партії", відповідно до статті 107 Конституції України Рада національної безпеки
і оборони України в и р і ш и л а :
1. Призупинити на період дії воєнного стану будь-яку діяльність в Україні політичних
партій "ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ", "ПАРТІЯ ШАРІЯ", "ДЕРЖАВА",
"ЛІВА ОПОЗИЦІЯ", "ПРОГРЕСИВНА СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ", "СОЮЗ
ЛІВИХ СИЛ", "СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ", "СОЦІАЛІСТИ",
"ОПОЗИЦІЙНИЙ БЛОК", "НАШІ" та "БЛОК ВОЛОДИМИРА САЛЬДО".
2. Міністерству юстиції України невідкладно вжити в установленому порядку
вичерпних заходів щодо заборони діяльності політичних партій, зазначених у пункті 1
цього рішення.
28
3. Стандарти проведення люстрації: зарубіжний досвід і практика
ЄСПЛ.
Частково практика ЄСПЛ в сфері войовничої демократії згадувалася в
першому питанні лекції.
Тут пропоную зупинитися детальніше на практиці ЄСПЛ саме в сфері
люстрації.
Матеріали (додаток до цього матеріалу лекції):
Шевчук С.В. Європейські стандарти обмеження люстраційних заходів:
правовий аспект // Вісник Академії правових наук України. — 2006. — №
2(45). — с. 32-42
Шевчук С. Люстрація як ретроактивна справедливість: європейські
стандарти захисту прав людини при переході до демократичного правління /
С. Шевчук // Юридичний журнал. -2006. С. 65-81 -№ 2
Велика кількість посилань на практику ЄСПЛ в сфері люстрації

міститься також в рішенні «Полях та інші проти України» від 17 жовтня
2019 р.
https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22tabview%22:[%22document%22],%22it
emid%22:[%22001-93475%22]} або
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_e71#Text
4. Національна практика проведення люстрації та проблеми

конституціоналізації люстраційних обмежень.
Закон «Про очищення влади» 16 вересня 2014 року № 1682-VII так до

сих пір і не оцінений на предмет відповідності Конституції України, хоч
відповідне подання перебуває в КСУ вже майже 7 років.
Нині ухвалено вже 2 рішення ЄСПЛ проти України щодо цього Закону:
29
«Полях та інші проти України» від 17 жовтня 2019 р.
22:[%22001-93475%22]} або https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_e71#Text
Самсін проти України Samsin v. Ukraine від 14 жовтня 2021 р.
(Application no. 38977/19) http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-212148
Ключові тези з рішення «Полях та інші проти України»:

Констатовано порушення ст. 6 і 8 статей ЄКПЛ.
268. Нездатність заявників передбачити, що таке законодавство буде
прийнято під час зайняття ними посад, які стали підставою для застосування
до них обмежувальних заходів, не ставить під сумнів законність втручання у
розумінні Конвенції. Незворотність дії в часі, як така, заборонена
лише пунктом 1 статті 7 Конвенції щодо кримінальних правопорушень і
покарань (там само, пункт 97), тоді як передбачені Законом «Про очищення
влади» заходи такого характеру не мають (див. пункти 151-158).
269. Отже, той факт, що на момент подій поведінка заявників була
законною, є аспектом, який також може враховуватися під час оцінки
необхідності втручання.
281. Крім того, Венеціанська комісія також застерегла про наслідки
застосування Закону «Про очищення влади» до широкого кола осіб для
індивідуальних прав, наголосивши в цілому, що такий широкий підхід міг
бути невиправданим з огляду на законну ціль, яку прагнули досягти
люстраційні заходи, а саме захист демократичної форми правління, а не
помсту (див. пункт 33 остаточного висновку Комісії, див. пункт 108).
282. З огляду на наведені міркування Суд має сумніви, чи переслідувало
зазначене втручання законну мету. Однак, оскільки виникає більш важливе
питання щодо пропорційності втручання (див., mutatis mutandis, рішення у
справі «Чумак проти України» (Chumak v. Ukraine), заява № 44529/09, пункт
48, від 06 березня 2018 року), Суд продовжить розгляд питання «необхідності
30
у демократичному суспільстві», презюмуючи, що застосовані до заявників
заходи переслідували законні цілі, зазначені у пункті 270.
294. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що
застосування до заявників передбачених Законом «Про очищення
влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої
поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили
які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління,
верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони
були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно
високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом
України.
299. Наприклад, як вбачається зі справи другого та третього заявників,
передбачені Законом «Про очищення влади» заходи могли бути застосовані
навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до
того, як п. Янукович став Президентом України, лише на тій підставі, що він
не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади п. Януковича.
300. Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів,
передбачених Законом «Про очищення влади», є прихід до влади п.
Януковича (див. пункт 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний
конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої
могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що
обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до
державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах
державної служби після обрання нового глави держави.
302. Так само немає пояснення, чому однорічний період є ключовим
критерієм для застосування Закону «Про очищення влади» (див. пункт
51 висновку Венеціанської комісії у пункті 108). Суд також відзначає
аргумент першого заявника, що тодішній Президент України, який підписав
Закон «Про очищення влади», сам протягом дев’яти місяців перебував на
31
посаді міністра в уряді Президента Януковича (див. пункт 223). Уряд
наголосив на необхідності відновлення громадської довіри до органів
державної влади шляхом видимого оновлення їхнього штату, як на одній з
ключових цілей Закону «Про очищення влади» (див. пункти 252 і 254).
Важко зрозуміти, як за таких обставин ціль передбачуваного оновлення
штату могла бути досягнута шляхом «очищення» менш важливих посадових
осіб.
303. Уряд посилався на Рішення Конституційного Суду України 2010
року, яким було збільшено повноваження п. Януковича у порівнянні з тими,
які він мав на час обрання, та яке критикувала Венеціанська комісія, як на
ключовий доказ антидемократичного характеру правління п. Януковича
(див. пункти 8, 106 і 234). Проте Закон «Про очищення влади» не надає
жодної важливості цьому Рішенню або будь-якій іншій конкретній
негативній події, у зв’язку з цим у період правління п. Януковича,
встановлюючи натомість елементом, який призводить до застосування
Закону, його прихід до влади. У будь-якому випадку, жодного зв’язку
заявників із будь-якими такими конкретними негативними подіями доведено
не було.
304. Так само Уряд стверджував, що під час президентства п. Януковича
діяла система прийняття на державну службу корумпованих осіб виключно
на підставі особистої відданості та всупереч демократичним процедурам і
цінностям (див. пункт 235). Проте жодних порушень у призначенні заявників
або перебуванні їх на посаді встановлено не було. Усе вказує на те, що до
приходу до влади Президента Януковича та під час його президентства їхня
кар’єра розвивалася звичайним чином. Ніщо не свідчить, що вони були
«поміщені» на державну службу, а під час його президентства їхні кар’єри
розвивалися якимось надзвичайно сприятливим чином.
306. Суд також має розглянути аргумент Уряду, що передбачені Законом
«Про очищення влади» заходи не могли бути більш індивідуалізованими з
32
огляду на надзвичайний стан, спричинений бойовими діями у Донецькій та
Луганській областях (див. пункт 251). Проте Суд зазначає, що у заяві України
відповідно до статті 15 Конвенції, яку Україна надіслала Генеральному
секретарю Ради Європи 05 червня 2015 року, Закон «Про очищення влади»
як один із заходів, що охоплюється відступом від зобов’язань, не вказується
(див. рішення у справі «Хлєбік проти України» (Khlebik v. Ukraine), заява №
2945/16, пункт 22, від 25 липня 2017 року).
307. Суд усвідомлює контекст зазначених Урядом подій, про які
зазначалося у заяві про відступ від зобов’язань, та готовий врахувати його
(там само, пункт 71). Але передбачувано нагальний характер застосованих
відповідно до Закону «Про очищення влади» заходів нівелюється тим, що
вони були застосовані до заявників не умовно або тимчасово, а на десять
років. Навіть припустивши, що певні кадрові зміни були невідкладним
питанням, ніщо не свідчило, що ситуація залишалася б такою нестабільною
упродовж відповідного періоду, що перешкоджала би детальному аналізу
особистої ролі кожної посадової особи та на підставі цього аналізу поетапній
відмові від таких невідкладних заходів на пізніших етапах.
308. Зрештою заявників було звільнено з державної служби, а
інформацію про це опубліковано до того, як вони могли домогтися перегляду
таких заходів. Навіть доступний заявникам ex post facto засіб юридичного
захисту діяв із надмірною затримкою та, як наслідок, до сих пір розгляд
справ тривав майже половину загального десятирічного періоду застосування
до них заборони обіймати посади державної служби та певні інші посади у
державному секторі.
Детальніше про справу «Самсін проти України» (скарга № 38977/19), 14

жовтня 2021 р.:
https://sud.ua/ru/news/sud-info/216839-yevropeyskiy-sud-z-prav-lyudini-
oprilyudniv-rishennya-u-spravi-samsin-proti-ukrayini
33
https://www.echr.com.ua/lyustraciya-suddi-porushila-pravo-na-povagu-do-
jogo-privatnogo-zhittya/
Коментар представника ВРУ у Конституційному Суді України

О.Совгирі з приводу рішення у справі Самсіна:
Сьогодні Європейський суд з прав людини оприлюднив рішення у
справі "Самсін проти України", ухвалене за зверненням колишнього судді
ВСУ і голови ВККС (2010-2014).
В квітні 2014 року повноваження заявника як члена ВККС були
припинені шляхом прийняття Закону "Про відновлення довіри до судової
влади в Україні". В 2016 році заявник подав заяву про відставку з посади
судді, яка не була розглянута, натомість в 2017 році він був звільнений з
посади судді через неподання заяви про застосування до нього заборон,
передбачених Законом «Про очищення влади» (т.зв. "закон про люстрацію"),
які випливали з його членства у ВККС в період з 2010 по 2014 роки.
В своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що інформація про обіймання
заявником посади члена ВККС була загальновідомим фактом. Крім цього,
під час розгляду справи заявника в українських судах він наполягав, що ціль,
яка переслідувалась Законом "Про очищення влади", вже була досягнута
внаслідок припинення його повноважень як члена ВККС в 2014 році і він мав
намір лише подати у відставку з посади судді Верховного Суду України.
Виходячи з цього ЄСПЛ дійшов висновку, що навіть якщо припустити, що
переслідувана звільненням заявника з посади судді мета була легітимною,
вона не могла бути не досягнута шляхом виходу заявника у відставку з
посади судді. А тому звільнення його з посади судді шляхом застосування
люстраційних заходів не було "необхідним у демократичному суспільстві".
Конституційність законодавства, на підставі якого заявника було
звільнено з посади судді, була оскаржена як заявником у конституційній
скарзі, яка розглядається Конституційним Судом України з квітня 2019 року,
34
так і в конституційних поданнях Верховного Суду України та народних
депутатів, яке розглядається Конституційним Судом з 2014 року.
Незважаючи на те, що це вже друге рішення ЄСПЛ, в якому
констатовано порушення норм Конвенції внаслідок дії і застосування
положень Закону "Про очищення влади", Конституційний Суд України досі
утримується від ухвалення рішення у цій справі, яка розглядається вже
сьомий рік.
Коментар з приводу справи Самсіна В.Плескача:

Сьогодні, 14 жовтня 2021 року, Ігор Самсін (відомий суддя верховного
суду та керівник судових органів влади) виграв справу в Європейському суді
з прав людини та встановив порушення статті 8 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод.
Це є надважливим рішенням для України та адвокатів адже відтепер це

частина національного законодавства. Ми маємо посилатися на нього і
вигравати всі справи про незаконну люстрацію. Інформацію про перебіг
подій, що призвели до прийняття Закону про люстрацію, можна знайти у
справі «Полях та інші проти України» (№ 58812/15 та 4 інших, 17 жовтня
2019 р.), рішенням в якій мотивується і рішення у справі "Самсін проти
України"!
Дещо важливого з тексту самого рішення:
47. Заявник підкреслив, що підставою для його звільнення стала не лише
відсутність його люстраційної декларації, а й те, що він займав посаду у
Вищій кваліфікаційній комісії суддів (далі - "Комісія").
55. Членство заявника у Комісії у 2010–2014 роках було
загальнодоступним. Влада, безперечно, знала про цей факт і згадувала про це
у своїх рішеннях (див. Пункти 11-13 вище). Відповідні національні рішення
та інформація у Люстраційному реєстрі свідчать про те, що підставою для
35
його звільнення було не лише неподання Заявником декларації, а й той факт,
що він працював у Комісії у 2010-2014 роках. пункти 17, 22 та 24 вище).
56. Щодо аргументу, що неподання заявником декларації про люстрацію
не дозволило владі оцінити його індивідуальну роль у відповідний період та
продемонструвало його ігнорування закону та обов'язків судді, що несумісне
з тим, що він був суддею вищої судової інстанції, Суду потрібно лише
зауважити, що ключовим аспектом аргументу заявника перед ВРЮ та
національними судами було те, що мета усунення тих, хто міг бути
пов’язаний з негативними подіями під час правління Президента України
(Віктора Януковича) вже була досягнута шляхом впровадження Закону про
відновлення довіри до судової влади, і він побажав, щоб йому дозволили піти
у відставку зі своєї посади у Верховному Суді.
57. Суд не сприймає жодних переконливих аргументів, які б свідчили
про те, що за відсутності будь-яких доказів конкретних відомих
правопорушень з боку Заявника і навіть припускаючи легітимність
досягнутих цілей, ці цілі не могли бути досягнуті у конкретних обставинах
його справи (зокрема, заходи, які вже були застосовані до Заявника
відповідно до Закону про відновлення довіри до судової влади), шляхом
прийняття заяви заявника про відставку. Ці особливості законодавчої схеми,
встановленої Законом про очищення влади також критикувалась
Венеціанською комісією (див. Пункт 36 вище).
5. Засудження комуністичного та націонал-соціалістичного

(нацистського) тоталітарних режимів та теоретико-практичні проблеми
обмеження пропаганди їхньої символіки.
Закон України "Про засудження комуністичного та націонал-

соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону
36
пропаганди їхньої символіки" від 09.04.2015 № 317-VIII передбачив ряд
обмежень прав людини в сфері свободи слова (заборона пропаганди
символіки, заборона ЗМІ), права на об’єднання (припинення діяльності
політичних партій і громадських організацій), виборчих прав (недопуск
партій до виборів за висновком Мінюсту). Крім того, цим законом введена
кримінальна відповідність за пропаганду відповідної символіки, що може
каратися обмеженням волі.
З приводу відповідного Закону ухвалене Рішення Конституційного
Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів
України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону
України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного
(нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди
їхньої символіки" від 16 липня 2019 року № 9-р/2019
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v009p710-19#Text
КСУ прямо послався на доктрину «демократії, здатної себе захистити» і
не знайшов жодного порушення прав людини цим законом.
Водночас щодо проблем, пов’язаних із відповідним законом можна
додатково подивитися у статті (додаток до цього матеріалу):
Берченко Г.В. Декомунізація в Україні: конституційно-правові аспекти
Форум права. – 2017. – № 4. – С. 13–23. Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index.htm_2017_4_4
Крім того, для оцінки української практики актуальними заборони
партій на підставі «антитоталітарного» закону можуть бути ряд рішень
ЄСПЛ, які наводилися в першому пункті плану (щодо заборони політичних
партій і щодо комуністичної символіки).
Берченко Г.В. Концепція войовничої демократії в рішенні

Конституційного Суду України від 16 липня 2019 року № 9-р/2019 //
Юридична осінь 2019 року: зб. тез доповідей та наук. повідомл. учасників
37
міжнар. наук.-практ. конф. молодих учених (Харків, 29 листоп. 2019 р.) /
за заг. ред. А.П. Гетьмана. – Х.: Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого:
Мадрид, 2019. – С. 31-35.
Помітним «проривом» в Рішенні Конституційного Суду України
(далі – КСУ) від 16 липня 2019 року № 9-р / 2019 стала згадка концепції
«демократії, здатної себе захистити» (п. 11 мотивувальної частини рішення
КСУ), в якій недвозначно вгадується концепції войовничої демократії
(нім: wehrhafte, streitbare Demokratie, англ.: militant Democracy). Це
перше рішення в українському праві, в якому підтверджено прихильність
України до концепції войовничої демократії, до цього моменту така думка
носила характер виключно теоретичного підходу, який міг бути дискусійним.
При цьому, на жаль, КСУ не застосував відповідний англомовний або
німецькомовний відповідник в дужках, тому читач наперед повинен розуміти
контекст, як мінімум звернутися до рішення ЄСПЛ у справі «Vogt v
Germany» (17851/91, 2 September 1996), в якому прямо зафіксований термін
"democracy capable of defending itself" (wehrhafte Demokratie). КСУ прямо
посилається на це рішення ЄСПЛ.
По суті КСУ визнав, що норми Закону Закон «Про засудження
комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних
режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки» (далі – Закон № 317-
VIII) ґрунтуються на підході, що отримав назву «войовничої демократії».
Концепція войовничої демократії полягає в тому, щоб вивести з політичного
поля партії, які посягають на конституцій цінності і встановити інші
обмеження на політичну діяльність. Історично комуністичний і націонал-
соціалістичний режими несли тоталітаризм і злочини цих режимів були
неодноразово засуджені в світі. Тоталітаризм є прямо протилежним визнаним
України принципу демократичної держави (ст.1 Конституції України) і
пропаганда тоталітарних режимів, отже, є антиконституційним, очевидно,
така пропаганда входить в протиріччя з конституційними цінностями
38
української держави.
Проте норму Закону № 317-VIII, що дозволяє припинити діяльність
партії, яка здійснює пропаганду комуністичного тоталітарного режиму, КСУ
взагалі не проаналізував на її необхідність в демократичному суспільстві і
пропорційність. Замість цього звучить така теза (абз. 3 п. 9 мотивувальної
частини):
«Конституційний Суд України наголошує, що політична партія, в
установчих, програмних та інших офіційних документах якої міститься
заперечення засад конституційного ладу України, права Українського
народу на власну незалежну державу, заклики до ліквідації української
незалежної держави, порушення її територіальної цілісності або ж до
іншої мети, що не відповідає демократичній сутності
змісту Конституції України, не може бути легітимною, а для її легалізації
в Україні немає юридичного підґрунтя».
Як бачимо, КСУ робить досить загальний висновок, називаючи крім
деяких прямих положень статті 37 Конституції в частині заборонених для
партій цілей, дві інші «заборонені» цілі - заперечення основ
конституційного ладу України, а також наявність мети, яка не відповідає
демократичній сутності змісту Конституції України. Чому, до речі, одні
цілі, які вказані у ст. 37 Конституції були прямо названі КСУ, а інші – ні? Це
є не зовсім зрозумілим.
Оцінюючи процитований висновок КСУ, відзначимо, що він є
прикладом суддівського активізму, оскільки КСУ зафіксував те, чого прямо
немає в конституційних положеннях. КСУ прямо не послався на статтю 37,
тобто, можливо, що це його інтерпретація норм Конституції в цілому, без
прив'язки до конкретної статті. КСУ прямо не аналізує положення Закону №
317-VIII щодо припинення партій та заборони їх створення на відповідність
статті 37 Конституції, обійшовши її взагалі, хоча такий аналіз був б логічним.
39
Замість цього, вперше, по суті, звучить думка про зв'язок легалізації
партій зі змістом їх офіційних установчих, програмних та інших
офіційних документів, в яких не може бути зафіксована будь-яка мета,
що порушує демократичну сутність змісту Конституції, а також яка
заперечує її основи конституційного ладу. Однак формулювання «не може
бути легітимною, а для її легалізації в Україні немає юридичного підґрунтя»
буквально не називає речі своїми іменами і не говорить про підстави для
заборони партії, яка вже легалізована. Використання терміну «легітимність»
партії в зв'язку з цим є не зовсім точним, оскільки тут скоріше йдеться про
«легальність». Можливо, КСУ хотів сказати про те, що цілі партії в такому
випадку не є легітимними? Якщо так, то мова йде про не зовсім вдале
формулювання і КСУ повинен був продовжити, вказавши, що наявність в
офіційних документах партії цілей, які не можуть бути визнані легітимними з
точки зору основ конституційного ладу і принципу демократії, є підставою
для її нереєстрації, а також заборони в судовому порядку.
Орієнтація КСУ на принципи демократії в якійсь мірі нагадує
посилання ФКС Німеччини у справах про заборону СП Рейху у 1952 році і
КП ФРН у 1956 році на принципи вільного демократичного порядку, який
прямо згадується в Основному Законі ФРН.
Погано те, що КСУ (на відміну від ФКС Німеччини) не навів чіткий
перелік тих цінностей, які він вважає захищеними і які не можуть
піддаватися сумніву політичними партіями. Засади конституційного ладу і
демократична сутність змісту Конституції це, звичайно, добре, однак не
завадило б їх сформулювати більш конкретно (як певний, хоч і невичерпний,
перелік, за прикладом ФКС ФРН).
Із засадами (основами) конституційного ладу (як і з самим
конституційним ладом) КСУ, до речі, б'ється вже мало не з самого початку
свого існування, так і не сформулювавши чітко свою позицію, що він під
таким конституційним ладом і його основами має на увазі. А ось
40
демократична сутність змісту конституції - нове поняття в практиці
КСУ. До речі, в коментованому рішенні КСУ тричі вживає ще один новий
термін - демократичний конституційний лад (абз. 1, п. 11, абз. 4 п. 13, абз .
3 п. 14 мотивувальної частини рішення). Чи є різниця між просто
конституційним ладом, його основами, демократичним конституційним
ладом і демократичною сутністю змісту конституції або це все одне і те
ж? Здається, що саме чітка доктрина КСУ з даного питання не завадила б і
дане рішення могло б послужити прекрасним приводом для її формування за
прикладом хрестоматійних справ ФКС Німеччини про заборону Соцпартії і
Компартії. Однак, на жаль, цього не сталося.
Втім, з положенням про примусове припинення партії не все так
просто і проблеми тут є з точки зору необхідності в демократичному
суспільстві і принципом пропорційності. Справа в тому, що як і з
відповідальністю за пропаганду, така заборона має бути адекватною реальній
загрозі і бути крайнім заходом.
ЄСПЛ лише кілька разів "освятив" заборону партій (зокрема, у
справах «Батасуна проти Іспанії» (2009) та «Партії Рефах проти Туреччини»
(2003)), розробивши досить жорсткі критерії обґрунтованості втручання. Інші
рішення ЄСПЛ не були на користь войовничої демократії в аспекті заборони
об`єднань.
Враховуючи це, є великі питання до того, чи зможуть українські
справи, в яких заборонені комуністичні партії за формальними критеріями,
бути визнані ЄСПЛ такими, що не містять ознак порушень ст. 11 ЄКПЛ.
Йдеться про «реальну загрозу», відвернення якої є обґрунтуванням
пропорційності здійснених заходів щодо заборони партій. Натомість Закон №
317-VIII йде формальним шляхом: висновок центрального органу виконавчої
влади щодо невідповідності діяльності і програми партії, а також її символіки
закону – рішення суду про заборону. Сам факт судового механізму заборони
вже є позитивним. Водночас формальний підхід до заборони партії у Законі
41
№ 317-VIII не свідчить про те, що така заборона розуміється КСУ як
«крайній захід» і що вона має здійснюватися лише після обґрунтування
реальної загрози конституційним цінностям в кожному випадку окремо.
6. Інші форми войовничої демократії в Україні.

Доктрина войовничої демократії може передбачати певні обмеження на
реалізацію свободи слова і об’єднання, права на приватне життя, право на
участь в управлінні державними справами, виборчих прав, іноді навіть права
власності.
Окрім охарактеризованих вище обмежень (заборона партій, громадських
організацій, ЗМІ, обмеження пропаганди символіки комуністичного і
націонал-соціалістичного тоталітарних режимів, звільнення і заборона на
обіймання певних посад у зв’язку з люстрацією – очищенням влади за
законом 2014 р.) можна навести інші форми обмеження прав, що
застосовуються в Україні і які можна пов’язати із войовничою демократією:
- Не може бути обрана, призначена (у тому числі виконувачем
обов’язків) на посаду керівника закладу вищої освіти особа, яка
підпадає під дію частини третьої статті 1 Закону України "Про
очищення влади" (п. 6 ч. 2 ст. 42 Закону «Про вищу освіту»). 25
жовтня 2021 р. КСУ закрив провадження щодо відповідного
конституційного подання через його необґрунтованість.
- Не може бути членом Національного агентства із забезпечення
якості вищої освіти та Конкурсної комісії особа, яка: підпадає під дію
частини третьої або четвертої статті 1 Закону України "Про очищення
влади" (п. 6 ч. 3 ст. 19 Закону «Про вищу освіту»).
- Публічне заперечення факту правомірності боротьби за
незалежність України у XX столітті визнається наругою над пам’яттю
борців за незалежність України у XX столітті, приниженням гідності
42
Українського народу і є протиправним. ( Закон «Про правовий статус
та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті»
від 9 квітня 2015 року № 314-VIII)
- Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в
Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв
Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є
протиправним (ст. 2 Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років
в Україні» від 28 листопада 2006 року № 376-V)
- публічне використання, демонстрація або носіння георгіївської
(гвардійської) стрічки чи її зображення визнано правопорушенням, яке
тягне адміністративну відповідальність у формі штрафу (Закон
України від 16 травня 2017 року №2031-VIII «Про внесення змін до
Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо заборони
виготовлення та пропаганди георгіївської (гвардійської) стрічки»).
Деякі інші існуючі в законодавстві обмеження прав (щодо демонстрації
фільмів, санкції до громадян України і українських юридичних осіб, що
застосовуються із посиланням на Закон «Про санкції» тощо) в цілому також
вписуються в логіку войовничої демократії, проте викликають серйозні
зауваження з боку правозахисників (матеріали про це є, зокрема, на сайті
ХПГ) з цього приводу.
21 грудня 2021 року № 3-р/2021 ухвалене Рішення Конституційного
Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів
України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих
приписів статті 6 Закону України „Про телебачення і радіомовлення“, статей
15, 15-1, 26 Закону України „Про кінематографію“. КСУ визнав оскаржувані
положення конституційними, пославшись на концепцію „демократії, здатної
захистити себе“ і своє попереднє рішення, а саме абзац перший пункту 11
мотивувальної частини Рішення від 16 липня 2019 року № 9-р/2019).
43
22 травня 2022 року № 2265-IX ухвалено Закон «Про заборону
пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії
Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки
воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в
Україну»
В ньому (ст. 2) сформульована Заборона пропаганди російського

нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федераціїяк
держави-терориста проти України
1. Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей
політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення,
масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти
цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування
цивільних об’єктів та об’єктів критичної інфраструктури, штучне створення
гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
2. Політичний режим Російської Федерації є нацистським за своєю суттю
і практикою та ідеологічно наслідує націонал-соціалістичний (нацистський)
тоталітарний режим.
3. Пропаганда російського нацистського тоталітарного режиму, збройної
агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України
забороняється. Використання символіки воєнного вторгнення російського
нацистського тоталітарного режиму в Україну відповідно до умов,
визначених цією статтею, є окремим видом пропаганди російського
нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як
держави-терориста проти України.
4. Використанням символіки воєнного вторгнення російського
нацистського тоталітарного режиму в Україну, зокрема, є:
1) використання латинських літер "Z", "V" окремо (без правомірного
контексту або в контексті виправдання збройної агресії проти України чи
інших воєнних дій) або шляхом заміни цими літерами кириличних літер "З",
"С", "В", "Ф" чи інших літер в окремих словах з візуальним акцентом на цих
літерах;
2) використання символіки збройних сил Російської Федерації, у тому
числі її сухопутних військ, повітряно-космічних сил, військово-морського
флоту, ракетних сил стратегічного призначення, повітряно-десантних військ,
44
сил спеціальних операцій, інших збройних формувань та (або) органів
держави-терориста (держави-агресора).
Концепція «войовничої демократії» була використана Великою палатою

Верховного Суду (постанова від 20 січня 2021 року по справі № 800/162/14,
Провадження № 11-872заі19)38 для обґрунтування правомірності звільнення
судді Конституційного Суду України присяги у 2014 році.
Припинення (втрата) громадянства, яку пропонували за вчинення
злочинів (чи інших дій) проти держави, але так офіційно і не запровадили −
теж можна вважати формою войовничою демократії.
Водночас важливо наголосити, що войовнича демократія, маючи
безперечно важливе значення, не може бути обґрунтуванням для будь-чого.
Без принципу пропорційності, трискладового тесту, врахування інших
конституційних цінностей вона може перетворитися на свавілля і свою
протилежність – диктатуру політичної доцільності. Власне цей аспект і є
ключовим аргументом противників войовничої демократії – прихильників
процедурної демократії.
38
https://reyestr.court.gov.ua/Review/96406949
45

Тема 8 Доктрина «войовничої демократії»

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Тема 8 Доктрина «войовничої демократії»

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Тема 8.

Доктрина «войовничої демократії»

1. Войовнича і процедурна демократія. Еволюція войовничої

1. Войовнича і процедурна демократія. Еволюція войовничої

Що стосується практики ЄСПЛ, то Європейський суд з прав людини

Свобода слова і комуністична символіка:

Детальніше про справу «Самсін проти України» (скарга № 38977/19), 14

З приводу практики ЄСПЛ в сфері войовничої демократії пропоную

2. Заборона політичних партій і об’єднань громадян: критерії і

Перероблений текст статті: Barabash Y. Berchenko H. Freedom of Speech

Войовнича демократія в Україні: концептуальні зауваження

Процедура заборони партій

Стаття 104. Відмова у реєстрації кандидата на пост Президента України

Стаття 159. Відмова в реєстрації кандидата (кандидатів) у народні

Стаття 230. Відмова в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати,

Існує також - Порядок прийняття рішень щодо невідповідності

Практика заборони громадських організацій

Процес заборони інших партій також триває.

Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України

Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного

адміністративному суду в апеляційному окрузі, що включає місто Львів. Припинення чи

розпочато в умовах воєнного стану та не завершено, до суду, зазначеного у частині

Стаття 22. Суд першої інстанції

{Частина друга статті 22 в редакції Закону № 2243-IX від 03.05.2022}

Стаття 2893. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про

заборону політичної партії

Велика кількість посилань на практику ЄСПЛ в сфері люстрації

4. Національна практика проведення люстрації та проблеми

Закон «Про очищення влади» 16 вересня 2014 року № 1682-VII так до

Ключові тези з рішення «Полях та інші проти України»:

Детальніше про справу «Самсін проти України» (скарга № 38977/19), 14

Коментар представника ВРУ у Конституційному Суді України

Коментар з приводу справи Самсіна В.Плескача:

Це є надважливим рішенням для України та адвокатів адже відтепер це

5. Засудження комуністичного та націонал-соціалістичного

Закон України "Про засудження комуністичного та націонал-

Берченко Г.В. Концепція войовничої демократії в рішенні

6. Інші форми войовничої демократії в Україні.

В ньому (ст. 2) сформульована Заборона пропаганди російського

Концепція «войовничої демократії» була використана Великою палатою

You might also like