Задача 1

О. заліз вдень через вікно жилого будинку до чужої квартири та викрав звідти
телевізор марки «Samsung», який згодом реалізував. У цей же день близько 22 год. 00 хв.
О. пробрався через запасний вхід до аптеки, де мав намір викрасти гроші з каси та
шприци. Його помітив продавець аптеки та викликав поліцію кнопкою безпеки. При
спробі вчинити крадіжку О. було затримано. Кваліфікуйте дії О. Відповідь поясніть.

1.Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин.

1.1. Проникнення до чужої квартири через вікно та крадіжка телевізора – свідчать
про наявність у О. прямого умислу на вчинення правопорушення у вигляді заволодіння
чужим майном. Реалізація телевізора – свідчить про корисливий мотив.
1.2. Проникнення до аптеки для викрадення грошей та шприців також свідчить про
наявність у О. прямого умислу на вчинення правопорушення у вигляді заволодіння чужим
майном, однак, враховуючи , що О був спійманим, даний злочин не вдалося йому довести
до кінця.
1.3. В умовах задачі не зазначено, що О. помітив продавця аптеки а тому, будемо
вважати, що він думав, що його ніхто не бачить.

2. Проміжні висновки щодо видів та особливостей злочинів, ознаки яких

вбачаються.
2.1. Вчиненні суб’єктом дії містять ознаки злочину передбаченого ч.2 та 3.ст.185
КК України, ч.3 ст.186 КК України, ст. 162 КК України.
2.2. Злочин щодо викрадення телевізора із проникненням у квартиру - є
закінченим, вчиненим одноособово. Злочин щодо викрадення грошових коштів та
шприців з аптеки є незакінченим.

3.Обгрунтування кримінально – правової кваліфікації (кваліфікації злочинів)

з використанням основних правозастосовних аргументів.
3.1. Для відмежування крадіжки та грабежу необхідно звернутися до Постанови
Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від
06.11.2009 року №10. Так, відповідно до пункту 3 цієї Постанови крадіжка (таємне
викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що
робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб. Грабіж - це відкрите викрадення
чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють
протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені
і оцінюються як викрадення.
Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та
даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. У
зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли
воно здійснюється за відсутності потерпілого, але й у присутності сторонніх осіб, які
не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки
(психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно
відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи
вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у
присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що
виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон,
непритомність, стан сп'яніння).
3.2. Відповідно до п. 4 цієї Постанови крадіжку і грабіж потрібно вважати
закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну
можливість розпоряджатися чи користуватися ним. Якщо особа, котра протиправно
заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно
від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного
злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була
викрита. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і,
незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить
кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання
погрози його застосування - залежно від характеру насильства чи погрози - як грабіж
чи розбій.
3.3. Згідно із пунктом 7 Постанови крадіжка, грабіж або розбій, поєднані з
незаконним проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища,
кваліфікуються відповідно за частиною третьою статті 185, частиною третьою статті 186,
частиною третьою статті 187 КК. Додатково за статтею 162 КК такі дії кваліфікувати не
потрібно.
3.4. Пункт 21 Постанови: у разі вчинення винною особою декількох злочинів
проти власності, одні з яких були закінченими, а інші - ні, незакінчені злочини мають
бути кваліфіковані окремо з посиланням на частину першу статті 14 КК або відповідну
частину статті 15 КК.
3.5. Відповідно до пункту 22 Постанови, вирішуючи питання про наявність у діях
винної особи такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення в житло, інше приміщення чи
сховище, суди повинні мати на увазі таке. Під проникненням у житло, інше приміщення
чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із
застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з
використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який
дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи
сховища. Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої
кваліфікуючої ознаки суди повинні з'ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі,
іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном.
Викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло або інше
приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час
перебування в цьому приміщенні.

4. Обґрунтування кримінально – правової кваліфікації з позицій теорії

кримінального права.
Об'єктом злочину є права власності на майно будь-яких осіб. Предмет злочину —
будь-яке майно, що знаходиться у власності чи володінні юридичної або фізичної особи
(будь-які речі або матеріальні цінності).
Об'єктивна сторона злочину — таємне викрадення чужого майна. Таке викрадення
вчиняється непомітно для інших осіб, або винна особа вважає, що робить крадіжку
непомітно.
Крадіжка вважається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли
винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним
(заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо).
Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 14 років.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом на заволодіння
чужим майном. Обов'язковою ознакою є корисливий мотив.
Змістом умислу винного охоплюється його переконаність у тому, що викрадення
ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під
охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але
непомітно для них; у присутності таких осіб і на "їхніх очах", але за умови, що вони не
усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на
потурання яких в силу особливих зв'язків чи стосунків з ними розраховує винний тощо.
 Кваліфікованими видами є вчинення крадіжки: 1) повторно; 2) за попередньою
змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особ-ливо великих розмірах; 5)
організованою групою; 6) з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що
завдала значної шкода потерпілому.
5. Формула кримінально – правової кваліфікації.
Дії О. слід кваліфікувати за ч.3. ст. 185 КК України (щодо крадіжки телевізора з
квартири), ч.3. ст. 15 , ч.3. ст. 185 КК України(щодо намагання викрасти гроші з аптеки).

6.Юридичне формулювання обвинувачення.

О. вчинив крадіжку поєднану з проникненням у житло (щодо крадіжки телевізора з
квартири), та незакінчений замах на крадіжку поєднану із проникненням у інше
приміщення.

Задача 2

Н. і П. заздалегідь прибули на територію приватного підприємства «АвтоВін», де

був припаркований автомобіль Г. Після того, як Г. підійшов до свого авто, Н. і П. нанесли
йому декілька ударів у голову, внаслідок яких останній втратив свідомість. Потім Н. і П.
відкрили багажник його автомобіля, забрали сумку, в якій були 5 тис. доларів США, та
помістили туди самого Г. Кваліфікуйте дії Н. і П. Відповідь поясніть.

1.Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин.

1.1. Дії Н. і П. щодо нанесення ударів в голову Г. свідчать про наявність у суб’єктів
прямого умислу щодо будь - яких суспільно небезпечних наслідків для життя чи здоров’я
потерпілого.
1.2. Заволодіння сумкою із 5 тисячами доларів свідчать про наявність у суб’єктів
прямого умислу щодо заволодіння чужим майном.
1.3. Сума у розмірі 5 тисяч доларів не є шкодою у великих чи особливо великих
розмірах визначених КК України.

2. Проміжні висновки щодо видів та особливостей злочинів, ознаки яких

вбачаються.
2.1. Вчиненні суб’єктом дії містять ознаки злочину передбаченого ч.2 ст. 185, ч.2.
ст. 186 , ч.2. ст. 187, ч.2. ст. 125, 122, 121 (в залежності від тяжкості тілесних ушкоджень),
ч. 2 ст. 146 КК України.
2.2. Злочин є закінченим, вчиненим за попередньою змовою групою осіб.

3.Обгрунтування кримінально – правової кваліфікації (кваліфікації злочинів)

з використанням основних правозастосовних аргументів.
3.1. Для з’ясування який саме злочин має місце необхідно звернутися до
Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти власності»
від 06.11.2009 року №10. Відповідно до пункту 6 Постанови розбій як злочин проти
власності (стаття 187 КК) - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із
насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою
застосування такого насильства. Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні
дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або
психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті. Розбій вважається
закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного
для життя чи здоров'я особи, або з погрозою застосування такого насильства,
незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.
 3.2. Відповідно до ч.1. ст. 28 КК України злочин визнається таким, що вчинений
групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без
попередньої змови між собою.
3.3. Згідно пункту 5 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу
України:
"Якщо норми інших законів містять посилання нa неоподатковуваний мінімум
доходів громадян, тo для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17
гpивень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в чaстині
кваліфікації злочинів абo правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму
встановлюється нa рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1
пyнкту 169.1 статті 169 розділу ІV цьогo Кодексу для відповідного року."
Податкова соціальна пільга - 2020 дорівнює 1051,00 гривні. Отже, великим
розміром вважається сума у розмірі 262 750 тисяч гривень.

4. Обґрунтування кримінально – правової кваліфікації з позицій теорії

кримінального права.
 Розбій належить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів. Він
посягає на два об'єкти: право власності й особу (її здоров'я і життя).
З об'єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння
чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка
зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого,
короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння
чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним (наприклад, нанесення
удару потерпілому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від
крадіжки, з іншого, - від грабежу.
Напад органічно пов'язаний із фізичним або психічним насильством, яке при розбої
має так званий інструментальний характер - виступає способом заволодіння майном
або'його утримання. При цьому фізичне насильство може полягати у протиправному
впливі не лише на зовнішні частини тіла потерпілого (механічне їх травмування), а й
внутрішні (отруєння), а також в інших діях насильницького характеру, які створюють
небезпеку для життя чи здоров'я потерпілого (скажімо, насильницьке тримання його в
небезпечних для життя та здоров'я умовах.
Насильство при розбої застосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою
особою слід розуміти власника майна, особу, у володінні чи під охороною якої перебуває
майно, на яке здійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місці
вчинення розбою і можуть, на думку винного, перешкодити йому у заволодінні чужим
майном.
Під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу,
слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило
короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості
або тяжкого тілесного ушкодження (останнє кваліфікується за ч. 4 ст. 187), а також інші
насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя
чи здоров'я в момент заподіяння (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало
характер Мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму,
зброї, спеціальних знарядь тощо).
Застосування до особи без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних
чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим майном слід розглядати як
насильство, і, якщо воно було небезпечним для й життя або здоров'я, кваліфікувати такі
дії за відповідною частиною ст.187. Якщо застосування таких засобів було небезпечним
для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного
ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату
працездатності; середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, вчинене треба
кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість
заподіяння таких тілесних ушкоджень. За певних обставин такі дії слід додатково
кваліфікувати за ч. ч. 2 або 3 ст. 314.
Заподіяння в процесі розбою легкого тілесного ушкодження, що спричинило
короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості
тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або
здоров'я особи, яка зазнала нападу, нанесення побоїв, що мало характер мордування,
охоплюється ст. 187 і додаткової кваліфікації за іншими статтями не потребує.
Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне
насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (погроза вбити,
заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з
розладом здоров'я або втратою працездатності).
Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-який формі
(словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося
враження, що, якщо вій протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза
буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Це стосується і випадків,
коли винна особа погрожує застосуванням предметів (зіпсованої зброї або й макета тощо),
які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погрози, якщо потерпілий
сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров'я. Таким
чином, головним критерієм реальності погрози при розбої є суб'єктивне сприйняття її
потерпілим. Для кваліфікації діяння за ст. 187 не має значення, чи мав винний намір'
приводити погрозу насильством, небезпечним для життя або здоров'я, до виконання.
Погроза вчинити вбивство або заподіяти тяжке тілесне ушкодження, висловлена в
процесі розбою, повністю охоплюється диспозицією ст. 187 і додаткової кваліфікації за ст.
129 не потребує.
Розбій - усічений склад злочину. Він вважається закінченим з моменту нападу,
поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для
життя чи здоров'я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.
Суб'єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим
мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється
напад, - заволодіння чужим майном.
Кваліфікованими видами розбою є розбій: 1) вчинений за попередньою змовою
групою осіб, або 2) особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187), або 3)
організованою групою
(ч. 4 ст. 187); 4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище
(ч. З ст. 187), або 5) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187): 6)
спрямований на заволодння майном у великих чи 7) особливо великих розмірах (ч. 4 ст.
187).
Визначення обтяжуючою розбій обставиною вчинення його особою, яка раніше
вчинили розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187), означає, що на відміну від інших злочинів
проти власності, повторність як кваліфікуючу ознаку розбою утворює попереднє
вчинення розбійником лише двох злочинів - розбою і бандитизму (ст. 257). При цьому
поняття "розбій" вживається в широкому розумінні. Йдеться не лише про розбій як злочин
проти власності, передбачений ст. 187, ай про розбій як спосіб вчинення інших злочинів -
проти громадської безпеки (ч. З ст. 262), проти безпеки руху та експлуатації транспорту
(ч. З ст. 289). у сфері обігу наркотичних засобів (ч. З ст. 308, ч. З ст. 312, ч. З ст. 313),
військових (ч. З ст. 410, ч. 2 ст. 433).
Вчинення двох і більше розбоїв з метою заволодіння чужим майном за відсутності
інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати тільки за ч.2 ст.187.
 Розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, мас місце тоді, коли
потерпілому в процесі розбійного нападу було заподіяно такі ушкодження.
Умисне заподіяння при розбої тяжкого тілесного ушкодження, що не призвело до
смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 чи ч. 2 ст.121, оскільки
воно повністю охоплюється ч. 4 ст. 187.
Якщо в процесі розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження,
внаслідок якого сталася смерть потерпілого або останнього було умисно вбито, дії винної
особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 4 ст.187 і ч. 2 ст.121 або
ч.2ст.115.
Заподіяння смерті потерпілому через необережність при розбої також належить
кваліфікувати за сукупністю злочинів - за відповідними частинами ст.187 і ст. 119.
Розбій визнається спрямованим на заволодіння майном у ведиих розмірах, якщо
при його вчиненні винний (винні) ставив за мету неправомірно заволодіти майном на
суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний розмір доходів
громадян, а спрямованим на заволодшня майном, у особливо великих розмірах, якщо
метою його вчинення було заволодіння майном на суму, яка в шістсот і більше разів
перевищує неоподатковуваний розмір доходів громадян (п. п. З і 4 примітки до ст. 185).
При цьому для наявності таких ознак факту реального заволодіння майном на зазначені
суми не потрібно.

5. Формула кримінально – правової кваліфікації.

Дії Н. і П. слід кваліфікувати за ч.2. ст. 187 КК України .

6.Юридичне формулювання обвинувачення.

Н. і П. вчинили  розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб.

Задача 3

Перебуваючи у приміщенні офісу однієї з туристичних фірм, Ч. і Ю. домовилися

між собою про спільне заволодіння грошових коштів у туристів В. і Ц. Коли останні
прибули до офісу та віддали необхідну суму (62 тис. гривень), Ч. і Ю., шляхом
використання комп’ютерної техніки, перекрутили певні дані та під виглядом надання
туристичних послуг щодо організації туристичної подорожі до Шрі-Ланки видали
клієнтам невідповідні документи. Кваліфікуйте дії Ч. і Ю. Відповідь поясніть.

1.Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин.

1.1. Дії Ч. і Ю. свідчать про наявність у суб’єктів прямого умислу щодо заволодіння
грошовими коштами незаконним шляхом
1.2. Попередня домовленість між Ч. і Ю. свідчить про змову на вчинення злочину.

2. Проміжні висновки щодо видів та особливостей злочинів, ознаки яких

вбачаються.
2.1.Вчиненні суб’єктом дії містять ознаки злочину передбаченого ч.2 ст. 185, ч.2. ст. 186 ,
ч.2. ст. 190. , ст. 192 КК України.
2.2. Злочин є закінченим, вчиненим за попередньою змогою групою осіб.

3.Обгрунтування кримінально – правової кваліфікації (кваліфікації злочинів) з

використанням основних правозастосовних аргументів.
3.1. Для з’ясування який саме злочин має місце необхідно звернутися до Постанови
Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від
06.11.2009 року №10. Відповідно до пункту 17 Постанови відповідно до статті 190 КК
шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом
обману чи зловживання довірою.
Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування
певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри
потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у
потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на
нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи
права на нього. Слід мати на увазі, що коли потерпіла особа через вік,
фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінювати і розуміти
зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на
нього не можна вважати добровільною.
Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою
помилкою, виникненню якої вона не сприяла, та за відсутності змови з особою, яка
ввела потерпілого в оману, вчинене не може розглядатись як шахрайство.
Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання
доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося таємно чи відкрито, то склад
шахрайства відсутній. Такі дії слід кваліфікувати відповідно як крадіжку, грабіж або
розбій.
3.2. Окремої кваліфікації за статтею 290 КК при шахрайстві потребують також дії
винної особи, яка знищила, підробила або замінила номери вузлів та агрегатів
транспортного засобу. Разом із тим, шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій
з використанням електронно-обчислювальної техніки, має кваліфікуватися за
частиною третьою статті 190 КК і додаткової кваліфікації не потребує.
3.3. Відповідно до ч.1. ст. 28 КК України злочин визнається таким, що вчинений групою
осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої
змови між собою.

4. Обґрунтування кримінально – правової кваліфікації з позицій теорії

кримінального права.
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і
право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах,
наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових
зобов'язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у
Загальних положеннях до цього розділу.
Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права
на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій
потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться
майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь
потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками
шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти
власності.
За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення
майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на
нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це
вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається
майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам.
Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням
потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому
права на майно.
 Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена
обманом. Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або
іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх
дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати
добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи
станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а
одержання права на майно за таких обставин - розглядатися як недійсна угода (ст. ст. 51,
52, 54, 55 ЦК).
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.
Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на
таке майно полягає у повідомленні потерпілому  неправдивих відомостей або
приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для
поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.
Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку
потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує
особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі
стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх
зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або
трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство,
вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати отримання кредиту, попередньої
оплати за товари чи виконання робіт (авансу), укладення договору позики, укладення
договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні
цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі. За
способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із
заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність
за яке передбачена ст. 192. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що
при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в
результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину,
передбаченого ст. 192, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке
лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце
так звана непередача належного.
Суб'єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з
метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем,
слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей
190 і 364.
Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим
мотивом.
Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1)
вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або 3) у
великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-
обчислювальної техніки (ч. З ст. 190), або 5) в особливо великих розмірах, або 6)
організованою групою (ч. 4 ст. 190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст.
190).
Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної техніки
як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволодіння
чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи
зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину
утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислювальної
техніки е неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з
безготівковими коштами). Якщо з використанням такої техніки здійснюються операції, які
цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, комп'ютер
використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то розглядуваний
склад шахрайства відсутній. 

5. Формула кримінально – правової кваліфікації.

Дії Ч і Ю. слід кваліфікувати за ч.3. ст. 190 КК України .

6.Юридичне формулювання обвинувачення.

Ч. і Ю. вчинили  шахрайство, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-
обчислювальної техніки.