T2.

Вирішити задачу письмово / Solve situational task in

writing 1
Держава А. вчинила масовану повітряну атаку по об'єктах, що знаходяться на
території держави Б. Кваліфікувавши дії держави А. як акт агресії та вдавшись до
самооборони, держава Б. знищила авіабазу на території держави А.

Визначте правомірність дій держав стосовно принципу незастосування сили чи

погрози силою.

State A. carried out a massive air attack on objects located on the territory of State B.
Qualifying the actions of State A. as an act of aggression and resorting to self-
defense, State B. destroyed the air base in the territory of State A.

Determine the legitimacy of states' actions regarding the principle of non-use of force or
threat of force.

Принцип незастосування сили або погрози силою як універсальна норма сформульований у п. 4 ст.
2 Статуту ООН. Нормативний зміст цього принципу, окрім Статуту ООН, розкрито в Декларації про
принципи міжнародного права 1970 p., Резолюції Генеральної Асамблеї ООН М 3314 (XXIX) від 14
грудня 1974 р. "Визначення агресії"; у Заключному акті НБСЄ 1975 р. та в багатьох інших
документах.

Відповідно до принципу незастосування сили або погрози силою, кожна держава зобов'язана
утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти
територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і іншим чином,
несумісним з цілями ООН. Мова йде, перш за все, про недопустимість застосування сили чи
погрози її." застосування з метою вирішення міжнародних спорів. Причому заборонене як пряме
застосування сили (наприклад, вторгнення збройних сил однієї держави на територію іншої
держави чи воєнна окупація), так і непряме застосування сили (наприклад, надання допомоги
одній зі сторін у громадянській війні або в організації терористичних актів в іншій державі).

Застосування збройних сил проти іншої держав розглядається як агресія. Визначення агресії
подане в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 p., з якої випливає, що агресією є
застосування збройної сили держави проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної
незалежності іншої держави. Застосування збройної сили державою першою всупереч положень
Статуту ООН є "prima facie" доказом акту агресії, проте Рада Безпеки ООН може згідно зі Статутом
ООН не визнавати відповідні дії як акт агресії з огляду на інші обставини, зокрема на той факт, що
такі дії або їхні наслідки не мають достатньо серйозного характеру. До актів агресії зазначена
Резолюція відносить такі дії: вторгнення чи напад збройних сил держави на територію іншої
держави; будь-яку воєнну окупацію, якщо вона була результатом вторгнення або нападу;
застосування будь-якої зброї однією державою проти території іншої держави, навіть якщо воно
не супроводжувалося вторгненням збройних сил; напад збройних сил однієї держави на збройні
сили іншої; застосування збройних сил однієї держави, які розміщені за угодою зі стороною
перебування на її території, в порушення умов такої угоди або будь-яке продовження їх
перебування на такій території після припинення дії угоди; дії держави, яка дозволяє, щоб її
територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалась останньою для
вчинення акту агресії проти третьої держави; засилання державою збройних банд, груп,
іррегулярних сил чи найманців з метою застосування збройної сили проти іншої держави.

Статут ООН передбачає можливість застосування сили тільки у двох випадках. По-перше, за
рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози миру, будь-якого порушення миру чи акту агресії.
По-друге (ст. 39, 42 Статуту ООН), у порядку здійснення права на самооборону у випадку
збройного нападу, доки Рада Безпеки не вживе необхідних заходів для підтримання
міжнародного миру і безпеки (ст. 51 Статуту ООН). Крім того, цей принцип не поширюється у
випадку застосування сили у внутрішньодержавних відносинах (наприклад, для придушення
повстання).

Отже, дії держави А не є правомірними, а дії держави Б є правомірними у порядку здійснення

права на самооборону.

The principle of non-use of force or threat of force as a universal norm is formulated in paragraph 4 of
Art. 2 of the UN Charter. The normative content of this principle, in addition to the UN Charter, is
disclosed in the Declaration of Principles of International Law of 1970, UN General Assembly Resolution
M 3314 (XXIX) of December 14, 1974 "Definition of aggression"; in the 1975 CSCE Final Act and in many
other documents.

In accordance with the principle of non-use of force or threat of force, each state is obliged to refrain in
its international relations from the threat or use of force against the territorial integrity or political
independence of any state or otherwise incompatible with UN objectives. We are talking, first of all,
about the inadmissibility of the use of force or the threat of it. "Use for the purpose of resolving
international disputes. Moreover, both direct use of force (for example, invasion of the armed forces of
one state into another state or military occupation) and indirect use forces (for example, assisting one
of the parties in a civil war or in organizing terrorist acts in another state).

The use of force against another state is seen as aggression. The definition of aggression is given in the
UN General Assembly Resolution of December 14, 1974, which states that aggression is the use of
armed force by a state against the sovereignty, territorial integrity or political independence of another
state. The use of force by the state first in violation of the UN Charter is "prima facie" evidence of an act
of aggression, but the UN Security Council may not recognize the act in accordance with the UN Charter
as an act of aggression due to other circumstances, including the fact that such actions or their the
consequences are not serious enough. The Resolution includes the following actions as acts of
aggression: invasion or attack of the armed forces of a state on the territory of another state; any
military occupation, if it was the result of an invasion or attack; the use of any weapon by one State
against the territory of another State, even if it was not accompanied by an invasion by the armed
forces; attack of the armed forces of one state on the armed forces of another; the use of the armed
forces of one State stationed under an agreement with a party to its territory in violation of the terms of
such an agreement or any extension of their stay in such territory after the termination of the
agreement; the actions of a State which allows its territory, which it has placed at the disposal of
another State, to be used by the latter to commit an act of aggression against a third State; sending by
the state of armed gangs, groups, irregular forces or mercenaries for the purpose of using armed force
against another state.

The UN Charter provides for the use of force only in two cases. First, by decision of the UN Security
Council in the event of a threat to peace, any breach of the peace or an act of aggression. Secondly
(Articles 39, 42 of the UN Charter), in the exercise of the right to self-defense in the event of an armed
attack, until the Security Council takes the necessary measures to maintain international peace and
security (Articles 51 of the UN Charter). In addition, this principle does not apply in the case of the use
of force in domestic relations (for example, to suppress the uprising).

Thus, the actions of State A are not lawful, and the actions of State B are lawful in the exercise of the
right to self-defense.