1.

Поняття, зміст та структура інституційного механізму Європейського

Союзу.

Інституційний механізм Євросоюзу – система органів Євросоюзу, а також актів,

які ці органи приймають.
Призначення: реалізувати цінності Євросоюзу, здійснювати його цілі, захищати
його інтереси, а також інтереси його громадян і держав-членів, забезпечувати
послідовність, ефективність і наступність його політики і дій (ст. 13 ДЄС).
Термін «інститут» в європейському праві відноситься до установ Союзу,
наділеним повноваженнями приймати юридично обов’язкові рішення. В інших
випадках використовується поняття «орган». (Такий поділ було закладено в Договорі
про ЄСВС 1951 р. який був ініційований Францією і спочатку складений французькою
мовою, а значить, з французької термінології і правових традицій цієї країни, з таким
розумінням «органів» і «інститутів)

Інститутами ЄС (згідно з Лісабонською редакцією ДЄС) є:

 Європейський парламент
 Європейська рада
 Рада ЄС (Рада Міністрів)
 Європейська Комісія
 Суд ЄС
 Європейський центральний банк
 Рахункова палата.
*(До ЛД налічувалося 5 інститутів (Парламент, Рада, Комісія, Суд, Рахункова
палата).
Їх повноваження визначені в установчих договорах та актах про внесення змін і
поправок до них. Стаття 13.2 ДЄС закріплює положення: кожний інститут діє в межах
повноважень, наданих йому в Договорах відповідно до передбачених процедур, умов
і цілей. Установи взаємодіють на засадах відкритої співпраці.

При побудові системи інститутів Співтовариств і Союзу держави-члени багато в

чому запозичали концептуальні побудови і практику власного державно-правового
розвитку. Ця обставина послужила підставою для використання при описі принципів
побудови і функціонування інституціональної структури ЄС теорії поділу влади.
В умовах Євросоюзу головна проблема не запобігання узурпації влади шляхом
стримувань та противаг, а забезпечення збалансованого сполучення повноважень,
що належать Союзу з одного боку, і суверенним державам-членам – з іншого.
Основна задача: збалансований розподіл повноважень, що виключило б
можливість надмірного посилення інститутів Союзу на шкоду інтересам національних
держав- членів і наділення інститутів ЄС такими повноваженнями, що дозволили б їм
забезпечувати досягнення задач і цілей, обумовлених самою інтеграцією.
Так одні інститути виступають виразниками і носіями національного початку:
насамперед це Європейська Рада і Рада Європейського Союзу (Рада).
Інші – носії наднаціонального початку: це Європейська Комісія,
Європейський Парламент і Суд ЄС.
Таким чином, в основі побудови сучасної системи інститутів Союзу лежить
збалансування і сполучення міжнаціонального і наднаціонального
співробітництва, що звичайно, не виключає можливість самої зміни цього балансу в
міру еволюції Союзу і переходу до рішення нових задач.
СТРУКТУРА
Серед інститутів Союзу виділяють інститути політичного і НЕполітичного
характеру.
Система політичних інститутів та органів ЄС (до них відносяться насамперед
Європейська Рада, Рада ЄС, Комісія і Парламент) побудована таким чином, щоб
найважливіші рішення (у вигляді нормативно-правових розпоряджень) приймалися
не яким- небудь з інститутів одноосібно, а за загальним правилом, разом з іншими
інститутами. Контроль за дотриманням цього принципу побудови і функціонування
інститутів покладено на Суд ЄС, що наділений повноваженнями анулювати будь-який
нормативно- правовий акт, прийнятий у порушення закріпленої за інститутом
компетенції. У випадку визнання акта прийнятим у порушення закріпленої за
інститутом компетенції він визнається не просто недійсним, а незначним.
Поряд з такими основними принципами, як збалансований розподіл суверенних
прав і повноважень, поєднання міжнаціонального і наднаціонального, пропорційності
і субсидіарності, установчі акти закріплюють і цілий ряд інших, що мають істотно
важливе значення для практики функціонування інститутів. Зокрема, колегіальність
при прийнятті рішень. Усі провідні інституції Європейського Союзу є
колегіальними органами і приймають свої рішення більшістю (простою чи
кваліфікованою) або одноголосно.
Одна з важливих тенденцій у розвитку системи інститутів ЄС – підвищення ролі
і значення представницьких установ та судової влади. Тобто: розширення
повноважень Європейського парламенту; наділення його правами, що дозволяють
більш активно впливати на процес прийняття рішень. Особливо наочно це проявилося
в створенні і застосуванні процедури спільного прийняття рішень і процедури
співпадаючого позитивного висновку.
В останні роки відбувається також визначене розширення юрисдикції Суду ЄС і
СПІ.
Проте представницькі установи в рамках Європейського Союзу володіють далеко
не тим же обсягом повноважень, що і установи в державах-членах.
 Основним принципом побудови і діяльності інститутів Європейського Союзу є
принцип розподілу повноважень (а не поділу влади), тому характеристику самої
системи інститутів слід будувати за функціональним принципом.
Виділяємо такі функції інституціонального механізму Європейського Союзу:
функція установчої влади, законодавча, виконавча, бюджетна, контрольна і
зовнішньополітична.
Законодавча:
Переважно здійснюється Радою ЄС. За загальним правилом, основні НПА ЄС –
регламенти і директиви – приймає Рада.
Поряд з Радою, право видавати НПА (по більш вузькому колу питань) –
мають Комісія та Європейський центральний банк.
Основна особливість: Рада НЕ може діяти одноосібно.
Комісія: ініціатива підготовки і прийняття нормативно-правових актів,
підготовляються проект акту, він проходить тут попередню необхідну апробацію і на
основі пропозиції Комісії приймається рішення Ради.
Далі, після введення в дію процедури спільного рішення і процедури
співпадаючого позитивного висновку Європейський парламент стає співавтором
прийнятих рішень. У будь-який області, де застосовується така процедура прийняття
НПА, його схвалення неможливе без позитивного висновку Парламенту.
______________________
Суд ЄС: здійснює контроль за законністю і дійсністю НПА, не є безпосереднім
учасником законодавчого процесу, але може вирішувати застосовність законодавчого
акта, давати тлумачення, на прохання інститутів Союзу давати висновок про
відповідність наміченого до підписання міжнародно-правового акта установчому акту
Союзу.
Так, законодавча функція здійснюється не тільки Радою, але й іншими
інститутами Союзу, у всякому разі здійснюється при їх безпосередньої, а часом і
вирішальної участі. се в більшому ступені стає резуль- татом спільної діяльності всієї
сукупності ведучих інститутів Союзу.

Виконавча:
Найчастіше реалізується Комісією.
Комісія: здійснює повсякденне керування справами, у її віданні весь
адміністративний апарат; є розпорядником кредитів по бюджету і забезпечує
виконання бюджету; здійснює також значною мірою регламентні функції і функції
контролю.
Проте комісія не є одноособовим носієм виконавчої влади.
Європейська комісія є виконавчим органом ЄС з обмеженими повноваженнями,
але має виняткове право на законодавчу ініціативу, які після прийняття отримують
статус постанов та директив. Неформально, Комісія отримала назву «Охоронець
Договорів» через свій обов'язок наглядача за виконанням прийнятих рішень і
договорів ЄС. Єврокомісія несе відповідальність за фонди Співтовариства, які
складають частину його бюджету.
Бюджетна:
Участь у здійсненні бюджетної функції беруть участь практично всі політичні
інститути Європейського Союзу.
Європейська Комісія готує проект –> Рада розглядає –> після схвалення Радою –
на рішення ЄвроПарламенту.
Виконання бюджету покладене на Комісію, звіт затверджується після висновку
Рахункової палати.

Найважливіше місце в інституційному механізмі Євросоюзу посідає Рада. Це

єдиний орган ЄС, який наділений широкою компетенцією для регулювання інтеграції
у межах усіх трьох основних сфер діяльності Євросоюзу. Рада є представницьким
органом держав-членів. До її складу входить по одному представнику від кожної
держави
(ст. 203 Угоди про заснування ЄС).
На Раду покладено головні повноваження стосовно реалізації завдань,
поставлених в установчих угодах. За Угодою про Євросоюз Рада спільно з Комісією
несе відповідальність за узгодженість зовнішньополітичної діяльності Союзу в за-
гальному контексті міжнародних відносин, питань безпеки, економіки та політики.
Вони також забезпечують реалізацію цієї політики (ст. З Угоди про заснування ЄС).
Нормальне функціонування інституційного механізму Євросоюзу залежить
значною мірою від погодження дій Ради та Комісії, що зумовлює ту важливу роль, яку
відіграє остання у цьому угрупованні.
На відміну від Ради Комісія не є інститутом, який представляє держави—члени
Союзу. Вона скоріше є захисником інтересів угруповання у цілому. До неї входять 20
чиновників, які називаються комісарами.
Рада може змінювати кількість членів Комісії.
Членами Комісії можуть бути тільки громадяни держав-членів. При цьому вона
не може включати більше двох громадян від однієї країни (ст. 213.1 Угоди про
заснування ЄС).
У цілому повноваження, надані Комісії державами-за-сновницями Євросоюзу,
забезпечують їй активну роль у сфері контролю за належним виконанням положень
установчих угод, регулюванні діяльності учасників Спільного ринку, участі у
зовнішніх зносинах Євросоюзу, формуванні спільної політики, підготовці
нормативних актів, розв'язанні суперечок між суб'єктами права ЄС тощо.
 Відповідно до положень Угоди про заснування ЄС перед Комісією поставлено
завдання — гарантувати належне функціонування та розвиток Спільного ринку.

Європарламент вважається інститутом, який здатний здійснювати демократичний

контроль над іншими структурами Євросоюзу.
Серед контрольних повноважень Європарламенту найбільше значення має право
на винесення вотуму недовіри Комісії. З такою пропозицією може виступити кожен
член Європарламенту. У разі якщо вотум недовіри підтримає подвійна більшість —
дві третини поданих голосів, яка представляє більшість членів Європарламенту, усі
члени Комісії колективно подають у відставку (ст. 201 Угоди про заснування ЄС).

Судові функції в Євросоюзі виконують кілька установ, які тісно співпрацюють з

національними судами держав-чле-нів. До судових установ у Євросоюзі належить Суд
ЄС.
Суд ЄС засідає у Люксембурзі. У його складі — 15 суддів та 9 генеральних
адвокатів. Вони призначаються строком на 6 років з правом бути переобраними
шляхом угоди між урядами держав-членів з-поміж осіб, які мають кваліфікацію для
призначення на найвищі судові посади у своїх країнах або є юристами з визнаною
компетенцією.
Суд ЄС є вишою судовою інстанцією Євросоюзу, яка покликана забезпечувати
додержання законності при тлумаченні та застосуванні положень Угоди про ЄС (ст.
220 Угоди про заснування ЄС).
 2. Правові засади функціонування інституційного механізму Європейського
Союзу.
Інститутами ЄС (згідно з Лісабонською редакцією ДЄС) є:
 Європейський парламент
 Європейська рада
 Рада ЄС (Рада Міністрів)
 Європейська Комісія
 Суд ЄС
 Європейський центральний банк
 Рахункова палата.
Їх повноваження визначені в установчих договорах та актах про внесення змін
і поправок до них.
Правову основу інституційного механізму Європейського Союзу утворюють
установчі документи ЄС.
ДОГОВІР ПРО ЄС (це Лісабонський)
Найважливіші положення про інститути закріплені в базовому установчому
документі – Договорі про ЄС, Розділ III "Положення щодо установ (інститутів)".
Загальні положення:
Стаття 13: Союз має інституційну структуру, спрямовану на те, щоб
поширювати цінності Союзу, реалізовувати цілі Союзу, служити інтересам Союзу,
його громадян та держав-членів та гарантувати узгодженість, ефективність та
послідовність політик та дій Союзу.
13.2 закріплює положення: Кожна установа діє в межах повноважень,
покладених на неї Договорами, та згідно зі встановленими в них процедурами,
умовами та цілями. Установи взаємодіють на засадах відкритої співпраці.
Окремо по інститутах тільки основні положення (бо детальніше в ДФЄС):
Ст. 14 – про Парламент; ст. 15 – Європейська Рада; ст. 16 – Рада (Міністрів ЄС);
Ст. 17 – Комісія; Ст. 18 – Верховний представник з питань закордонних справ і
політики безпеки; Ст. 19 – Суд ЄС.

ДОГОВІР ПРО ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄС

Положення щодо Європейського центрального банку та Рахункової палати, а
також детальні положення щодо інших установ визначені в Договорі про
функціонування Європейського Союзу.
Частина 6 «Інституційні та фінансові положення» другого установчого документу
– Договору про функціонування Європейського Союзу містить положення більш
спеціального характеру.
Розділ 1 Інституційні положення містить:
Глава 1 Установи –> Секції: 1) Європейський Парламент; 2) Європейська Рада; 3)
Рада; 4) Комісія; 5) Суд ЄС; 6) Європейський центральний банк; 7) Рахункова палата.
Далі Глава 2 містить норми щодо Правових актів Союзу, процедури ухвалення
актів та інші положення.
Глава 3 про Дорадчі органи Союзу, якими є Економічно-соціальний комітет та
Комітет регіонів (які згідно з ДЄС допомагають Парламенту, Раді та Комісії).
Глава 4 про Європейський інвестиційний банк.

Деякі інститути та установи ЄС мають власні статути, які зазвичай

закріплюються в протоколах до установчих документів: протоколи «Про Статут Суду
Європейського Союзу», «Про Статут Європейської системи центральних банків та
Європейського центрального банку», «Про Статут Європейського інвестиційного
банку».
Для більшості органів та установ як допоміжних елементів інституційного
механізму головним джерелом правового статусу є правові акти Союзу —
регламенти, директиви, рішення, що приймаються інститутами ЄС. Такі, наприклад,
Регламент Європейського парламенту та Ради від 27 червня 2003 р. «Про заснування
Європейського агентства з морської безпеки» або Рішення Ради від 12 липня 2011 р.
«Про визначення статусу, місця знаходження та порядку функціонування
Європейського оборонного агентства».
 Внутрішню структуру та порядок функціонування інститутів, органів та
установ закріплюють їх внутрішні регламенти (у Суді ЄС – процесуальні
регламенти). Внутрішній регламент є особливим видом джерел вторинного права ЄС,
яким регулюються внутрішньоорганізаційні відносини; його не слід ототожнювати зі
звичайними регламентами («законами») ЄС (!!!), за допомогою яких інститути
регулюють поведінку держав-членів, громадян та юридичних осіб.
Хоча подібні акти регламентують «внутрішнє життя» конкретного інституту,
органу чи установи, проте не націлені на створення прав та обов'язків для інших
суб'єктів суспільних відносин. Порушення інститутом, органом, установою норм свого
внутрішнього регламенту може бути підставою для заперечення його дій та рішень у
Суді ЄС.

3. Європейський Парламент та його місце в інституційній системі ЄС:

формування, внутрішня структура, повноваження, порядок прийняття
рішень.

Європейський парламент очолює систему інститутів ЄС.

Основні функції:
– законодавча (але разом з Радою)
– бюджетна (разом з Радою)
– політичного контролю
– консультативна

Незважаючи на назву, Європарламент НЕ є справжнім парламентом, оскільки

обмеженими залишаються його законодавча функція, контрольні повноваження, а
також компетенція щодо прийняття бюджету Євросоюзу.
До 1962 р. називався Асамблеєю. Виникнення передусім було пов’язано з
необхідністю надати демократичного характеру інституційному механізму
європейських співтовариств, діяльність якого практично була виведена з-під контролю
національних парламентів.
Європарламент діє незалежно від держав-членів. Відповідно до положень ДЄС
до його складу входять представники громадян, які обираються прямим, вільним
та таємним голосуванням на п’ятирічний строк (ст. 14 ДЄС).
Кількість парламентаріїв не повинна перевищувати 750 плюс Голова.
Максимальний поріг представництва держави-члена не має бути більшим ніж 96,
а мінімальний — не меншим ніж 6 депутатів.
Склад Європарламенту визначається рішенням Європейської ради, яка діє на
основі принципу дигресивної пропорційності. Згідно з цим принципом
співвідношення між представництвом у Європарламенті більш населених і менш
населених держав-членів має бути меншим, ніж співвідношення між кількістю їх
населення. Тобто у проміжку між установленими в установчому договорі порогами
(максимальний — 96 і мінімальний – 6) більше місць отримає держава-член, у якої
більша кількість населення, за умови, що чим більша кількість населення держави-
члена, тим більша кількість мешканців, яку представляє кожен з її депутатів.
Депутати Європарламенту можуть бути одночасно членами національних
органів законодавчої, але НЕ виконавчої влади. Разом з цим вони не повинні входити
до складу Комісії або Ради.
Ще одним важливим чинником незалежності Європарламенту є об’єднання
депутатів у політичні партії та фракції на загальноєвропейському рівні. Це
розглядається як важлива передумова для формування європейської політичної
свідомості і вираження політичної волі громадян Союзу (ст. 10.4 ДЄС).
Парламентарі засідають один раз на рік. Сесія триває 5–6 тижнів і
відбувається у м. Страсбурзі, Франція (в так званій Палаті Європи). Передбачені й
позачергові сесії цього органу.
Що стосується роботи 17 постійних комітетів Європарламенту, то вона
відбувається у Брюсселі. Комітети готують як чергові сесії цього органу, так і зустрічі
політичних груп, які представлені в Європарламенті. Європарламент обирає голову
з-поміж своїх членів.
Його рішення, як правило, приймаються абсолютною більшістю голосів (ст.
231 ДФЄС).
У системі інституційного механізму європейської інтеграції Європарламент
виконує низку важливих функцій. Зокрема, окрім участі у нормотворчому процесі,
здійснення політичного контролю за діяльністю інститутів Союзу, зовнішніх
зносин, фінансування діяльності ЄС, він також є форумом для проведення
демократичних дебатів.
Щодо законодавчих повноважень Європарламенту, то вони поступово
розширюються. Установчими договорами Європарламенту надана компетенція у
формулюванні положень та ухваленні актів вторинного законодавства
Євросоюзу в тісній співпраці з іншими інститутами ЄС (статті 294, 295 ДФЄС).
Лісабонські договори суттєво збільшили кількість сфер, у яких постанови
ухвалюються спільно Європарламентом і Радою на пропозицію від Комісії (ст. 294
ДФЄС).
Іншими формами співпраці Європарламенту та Ради у законодавчій сфері є
ухвалення актів Європарламентом за участю Ради і Радою за участю Європарламенту
(ст. 289.2).
Розвинутими є контрольні повноваження Європарламенту. Він вважається
інститутом, який здатний здійснювати демократичний контроль над іншими
структурами Євросоюзу.
Серед контрольних повноважень Європарламенту найбільше значення має право
на винесення вотуму недовіри Комісії. З такою пропозицією може виступити кожен
член Європарламенту. У разі, якщо вотум недовіри підтримає подвійна більшість —
дві третини поданих голосів, яка представляє більшість членів Європарламенту, — усі
члени Комісії колективно подають у відставку (ст. 234 ДФЄС).

Для здійснення своїх контрольних повноважень щодо Комісії Європарламент

широко використовує інститут інтерпеляції, коли Комісія відповідає усно чи
письмово на запитання, поставлені депутатами. Крім того, Європарламент щорічно
затверджує як програми діяльності Комісії на новий рік, так і загальні звіти про її
роботу за рік, що минає (ст. 230 ДФЄС). Усі ці процедури свідчать про закладення
основ політичної відповідальності Комісії перед Європарламентом.

Що стосується Європейської ради, то вона зобов’язана інформувати

Європарламент про хід своїх засідань та надавати йому щорічний письмовий звіт про
результати своєї діяльності. Голова Ради робить перед Європарламентом усний звіт
про діяльність очолюваного ним органу за рік, що минув.

Установчими договорами передбачені різні форми участі Європарламенту у

сфері зовнішніх зносин: від консультацій до надання згоди на ті чи інші дії у цій
сфері. Так, угоди про створення асоціацій з однією чи більше державами або
міжнародними організаціями, угоди про приєднання Союзу до Європейської
Конвенції про захист прав людини і основних свобод, угоди, які при організації
процедур співпраці створюють інституційний механізм, угоди, які мають важливі
бюджетні наслідки для ЄС, та угоди, що розповсюджують свою дію на сфери,
стосовно яких застосовується звичайна чи спеціальна законодавча процедура, коли
вимагається схвалення з боку Європарламенту, укладаються після отримання його
згоди (ст. 218.6 ДФЄС).

Європарламент також надає згоду на початок переговорів про прийняття

держав до Євросоюзу або про вихід з нього (статті 49 та 50 ДЄС).
Згода Європарламенту необхідна і для дій проти держав-членів, які допускають
суттєві умисні порушення цінностей, на яких заснований Союз (ст. 7 ДЄС).
У разі укладання усіх інших міжнародних угод, окрім торговельних,
Європарламент надає консультації. З Європарламентом повинні консультуватися й у
разі внесення змін до установчих договорів (ст. 48 ДЄС).
Європарламент також залучений до проведення спільної зовнішньої політики
та політики безпеки. Він консультує Високого представника Союзу у закордонних
справах і політиці безпеки з приводу головних аспектів і основоположних пріоритетів
СЗППБ і СПБО, а також може звертатися з питаннями до Ради та Високого
представника чи давати їм рекомендації. Європарламент організовує щорічні дискусії
про стан справ у цих сферах (ст. 36 ДЄС).
Європарламент має важливі повноваження у бюджетній сфері. На відміну від
більшості міжнародних організацій бюджет Євросоюзу фінансується переважно з
власних ресурсів. Європарламент дає згоду на встановлення Радою заходів з
реалізації системи власних ресурсів Союзу (ст. 311 ДФЄС).
Хоча бюджет готує Комісія, Європарламент має право змінювати проект
бюджету. Йому також належить останнє слово у прийнятті або відхиленні бюджету
(ст. 314 ДФЄС).

Європарламент може звертатися з позовами до Суду ЄС стосовно законності

актів Союзу (ст. 263 ДФЄС). Він також має право на звернення до Суду ЄС, щоб
отримати від нього висновок стосовно відповідності проекту міжнародної угоди
положенням Договору про заснування ЄС (ст. 218.11 ДФЄС).

4. Європейська Комісія як один з головних інститутів Європейського Союзу:

порядок формування, склад та компетенція

Європейська Комісія – орган Європейського Союзу, що наділений найбільшими

виконавчими повноваженнями, оскільки її головною функцією є забезпечення
належного функціонування спільного ринку ЄС. Комісія є інститутом, який виступає
захисником інтересів Союзу в цілому. Приблизно відповідає ролі і функціям уряду у
системах національних держав. На відміну від національних урядів, Єврокомісія
також може виконувати функцію законодавчої ініціативи, але тільки у рамках ЄС та
відповідно до Законодавства Європейського Союзу.
Історія функціонування:
Створена із підписанням у 1957 році Договорів про створення ЄЕС (Римських) і
Євроатому у 1967 році.
До Лісабонської реформи ЄС на міжнародній арені представляли Комісія і Голова
Ради, якому допомагав Генеральний секретар Ради, що одночасно займав пост
Високого представника зі спільної зовнішньої політики й політики безпеки.
За змінами, внесеними ЛД: особою, уповноваженою представляти Європейський
Союз із питань, що відносяться до спільної зовнішньої політики й політики безпеки,
тепер є Верховний представник (ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки)
(п. 2 ст. 27 Договору про ЄС), при цьому він зобов’язаний заручитися підтримкою
інших членів Комісії. (*зараз це Жозеп Боррель, іспанець)
Тобто наразі Європейська Комісія представляє ЄС на міжнародній арені в його
відносинах із третіми країнами й міжнародними організаціями.
Місцем розташування Комісії ЄС є м. Брюссель (Бельгія).
Основні завдання комісії (Ст. 17 ДЄС):
– просуває спільні інтереси Союзу і з цією метою виступає з відповідними
ініціативами:
– забезпечує виконання Договорів і заходів, прийнятих інститутами на
підставі останніх;
 – під контролем Суду ЄС здійснює нагляд за застосуванням права
Союзу;
– виконує бюджет і керує програмами;
– здійснює координаційну, виконавчу та управлінську функції, як
передбачено Договорами. За винятком спільної зовнішньої політики і політики
безпеки та інших випадків, передбачених Договорами, вона забезпечує
представництво Союзу на міжнародній арені;
– вона виступає з ініціативами щодо складання щорічної і багаторічної
програм Союзу з метою досягнення між інституційних угод.
– здійснює контрольну, наглядову, розслідувальну (слідча діяльність, спец
департамент антидемпінгових розслідувань), має право законодавчої
ініціативи, нормотворча діяльність
Європейська Комісія діє на основі ст. 17 ДЄС, ст. 244-250 ДФЄС, а також
на основі внутрішнього регламенту Європейської Комісії.

Склад та порядок формування

До складу Комісії входять 27 чиновників (комісари) (1 від кожної країни-члена,
очолює Голова), що мають статус міжнародних службовців. Членами можуть бути
тільки громадяни держав-членів. К-сть може змінитися, якщо Рада ЄС прийме про це
одноголосне рішення. До складу входять: Голова та Верховний представник Союзу у
закордонних справах і політиці безпеки, який є одним з її віце-президентів (всього їх
7), та по одному громадянину від кожної держави-члена.

Члени Комісії
– призначаються на п’ять років з правом перепризначення на новий термін
(ст. 17.3 ДЄС);
– представляють інтереси Союзу, а не країн, з яких вони походять. У цьому
аспекті повинна бути цілковита не- залежність від країн-членів та інших
органів Євросоюзу;
– відбираються на підставі їх загальної компетентності та європейської
відданості з числа осіб, які забезпечують будь-які гарантії своєї незалежності;
відбираються серед громадян держав-членів по системі строго рівноправній
ротації між державами-членами, що дозволяє відобразити демографічний і
географічний діапазон усіх держав-членів

Процедура призначення Членів Єврокомісії виглядає наступним чином:

1. Європейська рада за спільною згодою визначає кандидатуру Президента
(Голови) Європейської комісії, яку затверджує Європарламент;
2. Європейська Рада за погодженням з кандидатом на посаду Президента
визначає інших осіб для призначення їх членами Європейської Комісії; Кожен
 кандидат постає перед Європейським парламентом, щоб представити свою
концепцію і відповісти на питання.
3. Склад Європейської комісії в цілому схвалює Європарламент;
4. Після затвердження Європейським Парламентом Президент і члени
Європейської Комісії мають бути призначені Європейською Радою.
Комісії допомагає в роботі адміністрація, до якої входять генеральні директорати
та генеральний секретаріат. Постійне управління справами Комісії здійснюється її
співробітниками (юристами, економістами тощо), які об'єднані в окремі департаменти,
так звані Генеральні управління, кожне з яких відповідає за свою сферу впливу.

Члени Комісії
– утримуються від будь-яких дій, несумісних з їхніми обов’язками.
– під час перебування на посаді не можуть займатися жодною професійною
діяльністю, оплачуваною або неоплачуваною.
– якщо будь-який член Комісії вже не відповідає вимогам, необхідним для
виконання його обов’язків, або якщо він винний у вчиненні серйозного
проступку, Суд може за поданням Ради, яка діє простою більшістю, або
Комісії примусово звільнити його, або позбавити права на пенсію чи інші
аналогічні виплати;
– крім звичайної заміни або смерті, обов’язки члена Комісії припиняються, коли
він іде у відставку або коли його примусово звільняють;
– Посада, вакантна внаслідок відставки, примусового звільнення або смерті
члена Комісії, заповнюється на залишок строку перебування на посаді
попереднього члена новим, який має таке ж громадянство та призначений
Радою за спільним погодженням з Президентом Комісії після проведення
консультацій та згідно з критеріями, встановленими ДЄС. Також Рада, діючи
одностайно за пропозицією Голови Комісії, може прийняти рішення про те, що
така вакантна посада не потребує заповнення, зокрема коли залишок строку
перебування на посаді члена Комісії є коротким;

Голова Єврокомісії
– термін 5 років (зараз це Урсула фон дер Ляєн, німкеня)
– повноваження: організовує роботу Комісії, розподіляє профілі між членами
Комісії, визначає перелік актуальних політичних питань Комісії, захищаючи
загальні європейські інтереси;
– збирає засідання Комісії, затверджує порядок денний засідань, проводить
голосування та підписує протоколи і правові акти, прийняті Комісією;
– призначає з-поміж членів Комісії заступників Голови.
 Структура Єврокомісії:
Поділена на Генеральні Дирекції (інакше – департаменти, директорати).
Генеральні директорати (англ. Directions General, DG) — головні
адміністративні підрозділи Європейської Комісії. Службовці Комісії організовані у
генеральні директорати (ГД) та служби (наприклад, юридична служба). Кожний
генеральний директорат відповідає за котрийсь напрямок політики Союзу.
Роботою кожного департаменту керує один з комісарів, що нагадує поділ на
міністерства в урядах країн-членів. Очолює ГД генеральний директор,
підпорядкований відповідному члену Комісії, який завжди походить з іншої країни,
аніж гд, і відповідає за організацію роботи Дирекції. Однак кількість і коло
повноважень генеральних директоратів не обов’язково збігаються з кількістю та
повноваженнями членів Комісії (кількість ГД змінюється, наразі їх близько 30). Один
член Комісії може мати у своєму підпорядкуванні кілька ГД, а коло обов’язків одного
ГД може поширюватись на кількох членів Комісії. Член Комісії може взагалі не мати
генерального директорату. Генеральні директорати готують проекти законодавчих
пропозицій Комісії.
 Компетенція
З метою забезпечення належного функціонування та розвитку спільного
ринку Європейська Комісія:
– забезпечує виконання установчих договорів і прийнятих на їх основі
правових актів;
– формує рекомендації і висловлює думки у справах, які є предметом установчих
договорів, якщо договори це безпосередньо передбачають; (часто називають
охоронцем Установчих Дог.)
– ініціює розробку та бере участь у розгляді правових актів, які приймаються
Радою ЄС і Європейським Парламентом;
– бере участь у здійсненні зовнішньополітичних зв’язків.

Детальніше:
Ключова роль Європейської Комісії полягає у володінні виключним правом
законодавчої ініціативи. Саме їй належить право ініціювання прийняття певного
нормативного акта, який пізніше у рамках комітетів Комісії ЄС на національному рівні
обговорюється і доопрацьовується на рівні інститутів Євросоюзу приймається, після
чого передається державам-членам для застосування, за правильністю застосування
якого слідкує Єврокомісія. Отже, на рівні Єврокомісії замикається коло відносин і
взаємодії інститутів ЄЄ у нормотворчій діяльності.
Крім того, вона наділена широкими повноваженнями у сфері розробки
вторинного законодавства, здійснення спільної політики Європейського Союзу,
контролю за дотриманням права ЄС. Тому від її активності, складу, порядку
функціонування багато в чому залежить успіх інтеграційного процесу в цілому.
Функція нагляду за належним дотриманням законодавства ЄС її державами
членами, інститутами ЄС фізичними та юридичними особами. У випадку, якщо
Європейська Комісія дійде висновку, що держава-член порушує законодавство ЄС,
вона може звернутися до відповідної держави з вимогою припинити порушення своїх
зобов’язань. Якщо держава-член не відреагує на висновок Єврокомісії або вжиті нею
заходи не будуть задовольняти Єврокомісію вона уповноважена передати справу на
розгляд Суду Правосуддя відповідно до ст. 258 Договору про функціонування ЄС.
Важлива роль Європейської Комісії розкривають ст. 258- 260 ДФЄС відповідно
до них здійснення нею ряду наступних повноважень: вона може запровадити
процедуру призупинення або припинення окремих прав держав-членів; самостійно
накладати штрафні санкції.
Єврокомісія на рівні з іншими інституціями ЄС може ініціювати судове
провадження проти Європейського Парламенту, Європейської Ради, Ради ЄС та
Європейського центрального Банку, у тому випадку якщо, дії цих органів суперечить
законодавству.
 Єврокомісія має повноваження щодо фізичних і юридичних осіб, через
можливість накласти штраф за порушення ними законодавства ЄС про конкуренцію та
транспорт. Комісія реалізує повноваження, що необхідні для забезпечення узгодженої
роботи інституційного механізму ЄС.
Окремий напрям роботи Європейської Комісії пов’язаний із виконанням
зовнішньополітичних функцій.