Тема 6.

Договір застави нерухомого майна

1. Поняття та особливості договору застави нерухомості.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в
разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати
задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду:

– договір. Договір застави є двостороннім договором, який набуває чинності з моменту укладення договору,
що зумовлено правовим порядком, щодо форми та предмета застави і є найбільш поширеною підставою
виникнення відносин застави;

– закон. Ч. 2 ст. 574 ЦК України встановлює правило, за яким до застави, яка виникає на підставі закону,
застосовуються положення ЦК України щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не
встановлено законом. Тобто тим самим законодавець вказує на відміну правової природи договірної
застави та наголошує на поширення правового режиму договірної застави на заставу, яка виникає у силу
закону. Із законодавчої точки зору, сутність такого правила полягає у тому, що до відносин застави за
законом застосовується аналогія закону – положення застави, яка виникає на підставі договору. Наприклад:
продаж товару у кредит – ч. 6 ст. 694 ЦК України; забезпечення виплати ренти за договором ренти –
ч. 1 ст. 735 ЦК України;иприйняття на зберігання товару на товарному складі – ч. 2 ст. 961 ЦК України та ін.

– рішення суду. Рішення суду як підстава виникнення відносин застави, виноситься судом як запобіжний
захід за відповідною справою та взагалі не є дієвим інститутом цивільного права. Хоча в юридичній
літературі як приклад наводиться постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування
судами застави, як запобіжного заходу» від 26 березня 1999 р. № 6. Із змісту вказаної постанови випливає
теза про те, що така застава виникає на підставі постанови (ухвали) суду по кримінальній справі. Застава як
запобіжний захід у кримінально-процесуальному розумінні не може бути прикладом виникнення застави як
цивільно-правової конструкції на підставі судового рішення за кримінальною справою, оскільки вказаний
правовий інститут хоча і схожий за вимовлянням, але не має акцесорного (додаткового) характеру у
цивільно-правовому розумінні. Акцесорний (додатковий) характер зобов’язання може виникнути на підставі
цивільних відносин передбачених ст. 11 ЦК України

Договір про заставу укладається між кредитором (заставодержателем), з одного боку, та боржником чи його
майновим поручителем (заставодавцем), з іншого. На підставі цього договору, за умови невиконання
боржником своїх зобов'язань, заставодержатель для задоволення своїх вимог може звернути
стягнення в порядку, встановленому законом чи договором, на заставлене майно чи майнові права.
Причому він має перевагу перед іншими кредиторами.

Нотаріальне посвідчення договору застави є обов'язковим тоді, коли предмет застави - нерухоме
майно, транспортні засоби, космічні об'єкти.

Стаття 32 Закону вирізняє як специфічну групу договорів іпотеку і також установлює для них нотаріальну
форму. Іпотекою визнається, згідно зі ст. 30 Закону, застава землі, нерухомого майна, за якої земля (або)
майно, які становлять предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи.

Отже, нотаріальна форма є обов'язковою для договорів застави такого майна:

нерухомого майна (іпотека);

транспортних засобів;

космічних об'єктів.

Договір застави нерухомого майна посвідчується за місцезнаходженням майна. Місцем посвідчення

договору застави транспортних засобів чи космічних об'єктів є місце реєстрації цих засобів та
об'єктів.

Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному
посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору, якщо інше не встановлено законом.
Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право
застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до
укладення договору, - то з моменту його укладення.

Заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи
договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо
інше не встановлено законом.

Заставою повинні забезпечуватися лише дійсні вимоги. Наслідком акцесорного характеру застави є те, що
договір застави буде мати юридичне значення тільки тоді, коли має юридичну силу зобов’язання, ним
забезпечене.

Підтвердженням цього є абз.1 ст.3 Закону України «Про заставу», відповідно до якої заставою може бути
забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України,
зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу
тощо. Відповідно до абз. 2 п. 1 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 24.12.1999 № 02-5/602
«Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»,
дійсною може вважатися лише вимога, що реально існує і заснована на передбачених законом підставах.

Отже, у разі забезпечення заставою вимоги, яка не може вважатись дійсною, а також у випадку припинення
забезпеченого заставою зобов’язання, незалежно від причин такого припинення, у суду немає правових
підстав для задоволення вимог, заснованих на договорі застави, якою забезпечувалося відповідне
зобов’язання.

Застава наділяє заставодержателя переважним правом перед іншими кредиторами в разі невиконання
боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання на одержання задоволення за рахунок
заставленого майна (ч. 1 ст. 572 ЦК України та абз. 2 ст. 1 Закону України «Про заставу»), якщо інше не
встановлено законом (право застави).

Застава припиняється:

- з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання;

- в разі загибелі заставленого майна;

- в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно;

- в разі примусового продажу заставленого майна;

- при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави;

- в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі
невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з
вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Підстави виникнення застави:

Підставами виникнення застави в Україні є закон і договір. Застава на підставі закону застосовується
незалежно від волі сторін при відповідних правовідносинах, передбачених у законі.

Але головним джерелом виникнення заставного права залишається договір, коли для виникнення застави
між заставодержателем і заставодавцем має бути досягнуто згоди щодо встановлення застави. При цьому
договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає
забезпечене заставою зобов’язання.

Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської
позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін
про розмір забезпечення заставою таких вимог. Нею можуть забезпечуватисьі вимоги, щодо відшкодування
збитків, заподіяних невиконанням, або неналежним виконанням зобов’язань, хоча такі вимоги можуть і не
виникнути, якщо боржник належним чином виконає зобов’язання.

Єдина умова – сторони повинні домовитись про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу» застава забезпечує вимогу у тому обсязі, який існує на
момент задоволення.

Заставою забезпечується основний борг, включаючи відсотки, необхідні витрати заставодержателя по

утриманню заставленого майна, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках
передбачених договором або законом – неустойка), а також витрати на здійснення забезпеченої заставою
вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Предмет застави:

Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено
заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Отже можна зазначити, що предметом застави є не конкретні речі, а лише їх вартість.

Предметом застави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, що перебувають у

державнійвласності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного
надбання.

Сторони у договорі застави:

Сторонами договору застави є заставодавець і заставодержатель. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про

заставу» сторонами договору можуть бути фізичні особи, юридичні особи та держава.

Отже, згідно цивільного законодавства – фізичні особи можуть вступати в заставні правовідносини з 18
років, тобто з виникненням дієздатності у повному обсязі, якщо вони не визнані недієздатними і не
обмежені у дієздатності. Особи, які взяли шлюб до досягнення цього віку, набувають дієздатності у повному
обсязі з моменту одруження. Згідно з цивільним законодавством суб’єктами цивільного права з різним
обсягом прав та обов’язків можуть бути неповнолітні (до 15 років), частково дієздатні (15-18 років) та особи
визнані судом обмежено дієздатними.

Види застави:

Окрім вище перелічених видів застав, Закон України «Про застави» виділяє наступні види:

1) іпотека - застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави,
залишається у заставодавця або третьоїособи.

В свою чергу за основним призначенням предметів нерухомості розрізняють:

- іпотеку жилих будинків, квартир, дач, присадибних будинків, гаражів;

- іпотеку підприємств, будівель, споруд та інших виробничих об'єктів.

2) заставу товарів в обороті або у переробці - в результаті свого розвитку дана застава набула кількох
основних ознак, які дають можливість виділити її як самостійний вид застави.

Цими ознаками є:

■ предмет застави залишається у заставодавця;

■ заставодавець має право змінювати склад і натуральну форму предмета застави, оскільки замість
індивідуально-визначеної речі предметом застави є речі, визначені родовими ознаками;
■  специфічними умовами договору товарів в обороті або у переробці є визначення у ньому родових ознак
предмета застави, його загальної вартості і, як правило, місця в якому він знаходиться;

■ майно з одного боку, перестає бути предметом застави як тільки воно виходить з володіння заставодавця,
а з другого, — нове майно заставодавця, яке підпадає під родову характеристику предмета застави, що
потрапляє у володіння заставодавця, стає предметом застави в рамках його вартості;

■ якщо в договорі визначено місцезнаходження предмета застави, то майно виключається з предмета

застави і включається до його складу і в тому разі, коли змінюється його місцезнаходження.

3) заклад - заставу рухомого майна, при якій майно, що становить предмет застави, передається
заставодавцем у володіння заставодержателя. Це визначення обмежує предмет закладу тільки рухомим
майном;

4) застава майнових прав;

5) заставу цінних паперів.

2. Зміст договору застави нерухомості.

Договір обов'язково має містити такі відомості:

найменування сторін, прізвища, імена, по батькові;

місцезнаходження (місце проживання) сторін;

суть забезпеченої заставою вимоги;

розмір забезпеченої заставою вимоги;

строк виконання зобов'язання;

опис предмета застави;

інші умови, відносно яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

Предметом застави можуть бути як майно, так і майнові права. Майно, що заставляється, має бути таким,
яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем та на яке може бути звернено
стягнення.

Майно вже може находитись у власності заставодавця, а також право власності на предмет застави може
виникати в заставодавця після укладення договору застави, у майбутньому.

Земельна ділянка може бути предметом застави тільки за зобов'язаннями за участю кредитної
установи.

Не можуть бути предметом застави такі об'єкти:

– культурні цінності, що є об’єктами права державної чи комунальної власності та занесені або підлягають
занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання (абз. 2 ч. 4 ст. 576 ЦК України, абз. 5
ст. 4 Закону України «Про заставу», ч. 5 ст. 20 Закону України «Про культуру»);

– пам’ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають

приватизації, затверджений Законом України від 23 вересня 2008 року № 574-VI (абз. 3 ч. 4 ст. 576 ЦК
України, абз. 6 ст. 4 Закону України «Про заставу»);

– вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом (ч. 5 ст. 576
ЦК України [1], абз. 7 ст. 4 Закону України «Про заставу»). Так, наприклад, не може бути вимога на
отримання пенсії, заробітної плати чи вимоги, які стосуються аліментів, тощо;

– майно, передане за договором довічного утримання (догляду) – ч. 1 ст. 754 ЦК України. Предметом
застави таке майно може бути лише після смерті відчужувача;
– земельний сервітут (ч. 2 ст. 101 Земельного кодексу України);

– право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських
потреб (ч. 3 ст. 407 ЦК України, ч. 3 ст. 102-1 Земельного кодексу України);

– право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови (ч. 3 ст. 413
ЦК України, ч. 3 ст. 102-1 Земельного кодексу України);

– майно та кошти благодійної організації (абз. 8 ст. 19 Закону України «Про благодійництво та благодійні
організації»);

– приватизаційні папери (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про приватизаційні папери»);

– майно громадян, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами, перелік якого
встановлено додатком до Закону України «Про виконавче провадження»;

– майно, яке неможливо відчужити (посвідчення особи, паспорт, диплом тощо);

– об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові
комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації
(абз. 8 ст. 4 Закону України «Про заставу») тощо.

Предмет застави може знаходитись як у приватній, так і у спільній власності. Якщо предметом застави є
майно, що знаходиться у спільній сумісній власності, то воно може бути передане в заставу лише за згодою
всіх співвласників. Угода про заставу майна, яке є спільною сумісною власністю, підписується всіма
співвласниками цього майна чи уповноваженими ними особами.

Укладення договору застави, предметом якого є майно, що знаходиться у спільній частковій власності, має
свої особливості. Якщо заставляється об'єкт майна в цілому всіма співвласниками, то всі вони
виступають як заставодавці (боржники чи майнові поручителі), їхня згода досягається однорідністю їхніх
намірів заставити майно та підтверджується тим, що вони виступають однією стороною в договорі.

Якщо предметом застави є лише частка, пай, тобто лише частина майна, що перебуває у власності одного зі
співвласників спільної часткової власності, то вона може бути предметом застави лише за наявності двох
таких умов:

згоди всіх співвласників, оскільки в ч. 1 ст. 6 Закону України "Про заставу" зазначено, що майно,
яке перебуває у спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою всіх співвласників;

виділення частки або паю в натурі.

Посвідчуючи договір іпотеки, нотаріус накладає заборону на відчуження предмета застави, крім випадків,
коли сторони домовилися не накладати заборони на його відчуження.

Зміст договору застави.

У договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов’язання, забезпеченого
заставою, тa (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов’язання,
подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.
Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид
заставленого майна тощо).
Момент виникнення права застави:
1) право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає
нотаріальному посвідченню, – з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених
законом ;
2) якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні
заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке
передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його
укладення.
Користування та розпоряджання предметом застави:
1) заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі
здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави ;
2) заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або
іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором
або законом ;
3) заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця
заповідати заставлене майно, є нікчемним;
4) заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках,
встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов’язок здобувати з
предмета застави плоди та доходи.
Обов’язки володільця предмета застави.
Особа, яка володіє предметом застави, зобов’язана, якщо інше не встановлено договором:
1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;
2) утримувати предмет застави належним чином;
3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або
пошкодження предмета застави.
Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення
заставленого майна з його вини зобов’язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено
договором.
Заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення
заставленого майна з його вини зобов’язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.
Наступна застава.
Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім
договором застави або законом.
Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя.
Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення
своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в
порядку черговості виникнення права застави, крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті.
Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право
на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав,
які зареєстровані пізніше.
Заставодавець незареєстрованої застави зобов’язаний надати кожному із заставодержателів інформацію
про всі попередні застави майна в обсязі, встановленому ст. 584 ЦК. Заставодавець зобов’язаний
відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателів внаслідок невиконання ним цього
обов’язку.
Правові наслідки невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою:
1) У разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення
стягнення на предмет застави.
2) За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу,
що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування
збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також
витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Звернення стягнення на предмет застави.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено
договором або законом.
Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде
виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на
заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою.
У разі часткового виконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, право звернення на
предмет застави зберігається в первісному обсязі.
Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі
ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя.
Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в
повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.
Реалізація предмета застави.
Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних
торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних
торгів встановлюється законом.
Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку,
встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у
своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.
Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою
заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо
інше не встановлено договором або законом.
Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право
отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 ЦК,
якщо інше не встановлено договором або законом.
«Стаття 112. Задоволення вимог кредиторів
1. У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій
черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим
ушкодженням здоров’я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими відносинами, вимоги автора
про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов’язкових платежів);
4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї
черги.
2. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом».
Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання, забезпеченого
заставою, у разі:
1) передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання
такої згоди було необхідним;
2) порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави;
3) втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не
замінив або не відновив предмет застави.
Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання, забезпеченого
заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, – звернути стягнення на предмет застави:
1) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;
2) у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави;
3) в інших випадках, встановлених договором.
Право застави припиняється у разі:
1) припинення зобов’язання, забезпеченого заставою;
2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;
3) реалізації предмета застави;
4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.
Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.
У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов’язання
заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов’язаний негайно повернути його
заставодавцеві.
Припинення основного зобов’язання внаслідок ліквідації боржника – юридичної особи, яка виступає
боржником у такому зобов’язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу
боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника
– юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом
подання позову або пред’явлення вимоги.
3. Сторони договору застави.

Сторонами договору застави є заставодавець і заставодержатель. Як заставодавцем, так і

заставодержателем можуть бути фізичні особи, юридичні особи та держава.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа – майновий поручитель. Останнім є особа, яка
надає майно чи майнові права для того, щоб кредитор, у разі невиконання боржником своїх вимог, міг
звернути на них стягнення для задоволення своїх вимог із його вартості. Майновий поручитель - не
боржник, у нього немає обов'язку погасити заборгованість, але він може при особистому зверненні
отримати достовірну інформацію про стан погашення кредиторської заборгованості, будь-коли припинити
звернення стягнення на надане ним у заставу майно чи майнові права виконанням зобов'язань у
повному обсязі. Він і майновим поручителем, і заставодавцем стає одночасно від моменту посвідчення
договору застави. Без договору застави, за яким надається в заставу майно чи майнові права, майнового
поручителя не існує. Законодавство містить положення щодо поруки, але порука і майнове поручительство -
зовсім різні речі. За поруки поручитель стає зобов'язаною особою, а майновий поручитель лише
передає майно чи майнові права в заставу, тобто предметом застави забезпечує виконання
зобов'язання.

Заставодавцем під час застави майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене
майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав
майно і право застави на це майно. Визначення поняття особи, якій власник у встановленому порядку
передав майно і право застави на майно, а також порядку передачі як майна, так і права застави на нього,
чинне законодавство не містить. У цьому випадку, зважаючи на те, що особа, якій передано майно та право
застави на це майно, не є власником, але вона може розпоряджатися майном, і якщо стороною договору є
фізична особа, то мова може йти про повірену особу як боржника, так і майнового поручителя. Ця особа
(повірена особа) не є власником майна, вона керується чиїмись вказівками щодо застави, її повноваження
можуть базуватися на підставі доручення. Однак повірена особа діє в інтересах особи, яку репрезентують.
Тому повірена особа може передати майно в заставу, але тільки чітко виконуючи надані вказівки власника
майна за зобов'язаннями, що їх він теж визначає.