Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для

студентів 2-го курсу денної форми навчання

Лекція на тему: Особисті немайнові права

План

1. Поняття, зміст і здійснення особистого немайнового права

2. Види особистих немайнових прав

3. Особисті немайнові права, що забезпечують природне

існування фізичної особи

4. Особливості особистих немайнових прав, що

забезпечують соціальне буття фізичної особи

5. Захист особистих немайнових прав

Лектор Пацурківський Ю.П. 1

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
1. Поняття, зміст і здійснення особистого немайнового права
Проблема особистих немайнових прав посідає у цивілістиці одне із
найважливіших місць. Реальне забезпечення прав людини вважається ознакою
розвинутої правової держави, результатом побудови демократичних відносин.
Повага до кожної людини як до особистості має стати нормою
повсякденного життя в Україні, а людина має бути єдиною абсолютною
цінністю первісного порядку, стосовно якої визначаються всі інші цінності. В
будь-якому суспільстві права людини є важливим інститутом, за допомогою
якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи і засоби
впливу на неї, межі втручання в особисту сферу, встановлюються юридичні
гарантії реалізації та захисту прав і свобод. Основні права і свободи людини
належать їй від народження і є невід'ємними, тому їх забезпечення — одна із
найважливіших функцій держави. У другій половині XX ст. проблема прав
людини набула значення міжнародного рівня і це знайшло своє відображення у
багатьох міжнародно-правових документах, таких як Загальна декларація прав
людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права,
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Європейська конвенція
про захист прав людини і основних свобод тощо. Після закінчення Другої
світової війни стали швидко розвиватися універсальні та регіональні інститути,
норми міжнародного права, які належать до сфери захисту прав людини. Так, у
ст.3 Статуту Ради Європи зазначено, що кожен член Ради Європи повинен
визнавати принцип верховенства права і принцип, згідно з яким всі особи, які
знаходяться під його юрисдикцією, повинні користатися правами людини і
основними свободами. Серйозні порушення прав людини і основних свобод є
підставою для призупинення членства держави, яка їх припустилася, або
виключення її з Ради Європи.
Проголошення у ст.3 Конституції людини, її життя, здоров'я, честі та
гідності, недоторканності та безпеки найвищою соціальною цінністю зумовило
формування у ЦК окремої книги, присвяченої особистим немайновим правам
фізичної особи. Конституційні права особи мають і цивілістичний вимір як

Лектор Пацурківський Ю.П. 2

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
абсолютні цивільні права фізичної особи. Якщо Конституція гарантує право на
інформацію, то цивільне право розглядає його як абсолютне немайнове право
особи, яке існує в межах цивільних відносин між цією особою та всіма третіми
особами, включаючи державу. На це право поширюються всі засоби захисту. ЦК
уперше на рівні кодифікації цивільного законодавства присвячує врегулюванню
особистих немайнових відносин не окрему статтю, а окрему книгу як автоном-
ний структурний розділ, тому що немайнові права становлять духовну основу
суспільства, яка і є передумовою інших прав і свобод.

Аналізуючи ст. 269 ЦК України, слід зазначити, що особисті немайнові

права — це юридичне гарантовані можливості, які довічно належать кожній
фізичній особі за законом і характеризують-ця немайновістю та
особистісністю.

Отже, для характеристики особистих немайнових прав особи слід

керуватися такими основними ознаками:
1) дане право належить кожній особі — це означає, що воно належить
усім без винятку особам (фізичним та юридичним) за умови, що наявність
цього права в особи не суперечить її сутності (наприклад, юридична особа не
може бути наділена правом на життя, здоров'я, честь, гідність тощо). При цьому
всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;
2) дане право належить особі довічно — це означає, що воно належить
фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі — до моменту
припинення;
3) дане право належить особі за законом — це означає, що підставою його
виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом.
Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту
народження (створення), наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та
особисту недоторканність, ім'я (найменування) тощо. Однак окремі види
особистих немайнових прав можуть виникати в осіб і з іншого моменту,

Лектор Пацурківський Ю.П. 3

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з
моменту досягнення повноліття, а право на зміну імені має особа, яка досягла
16 років, тощо;
4) дане право є немайновим — це означає, що в ньому відсутній майновий
(економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього
права, а відповідно і блага, що є його об'єктом, У грошовому еквіваленті;
5) дане право є особистісним — це означає, що воно не може бути
відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і Тимчасово) від
особи-носія цих прав та/або передане іншим особам.
В літературі виділяють ще й такі ознаки особистих немайнових прав як:
специфічність об'єкта, індивідуалізація особистості, специфіка підстав виникнення та
припинення, безстроковість, незалежність від інших прав, виключність тощо. Однак,
на нашу думку, дані ознаки мають факультативний характер і не можуть визнаватися
такими, що характеризують усі без винятку особисті немайнові права.

Зміст особистих немайнових прав.

Зміст особистого немайнового права -- можливість фізичної особи вільно,
на власний розсуд (тобто без втручання інших осіб) визначати свою поведінку у
сфері свого приватного життя (ст.271). Позитивний характер особистих
немайнових прав випливає з аналізу їх змісту та здійснення. Відправним
моментом у з'ясуванні юридичного змісту особистого немайнового
правовідношення є визначення суб'єктивного особистого немайнового права
уповноваженої фізичної особи та кореспондуючого йому суб'єктивного
цивільного обов'язку всіх інших осіб. Таким чином, в особистому немайновому
правовідношенні беруть участь уповноважений і зобов'язаний суб'єкт.
Специфікою суб'єктивного особистого немайнового права є те, що його
реалізація передбачає насамперед можливість вчинення певних дій самою
уповноваженою особою. Як уповноважена особа виступає фізична особа.
Уповноваженими в особистих немайнових правовідносинах є як повністю
дієздатні, так і неповнолітні (фізичні особи віком від 14 до 18 років) та
обмежено дієздатні фізичні особи.
Лектор Пацурківський Ю.П. 4
 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
Малолітні віком до 14 років та недієздатні особи виступають як носії
вказаних прав, але вони не можуть в ряді випадків самостійно здійснювати
окремі правомочності. Зобов'язаними особами в абсолютному немайновому
правовідношенні виступають всі суб'єкти цивільного права, а у відносному —
ті, хто вказані як такі в законі чи договорі. Це, наприклад, лікарі, які зберігають
медичну таємницю, працівники банку, які зобов'язані зберігати банківську та-
ємницю за договором банківського вкладу тощо.
Уповноважена особа виступає носієм свободи як щодо своїх власних дій,
так і щодо свободи від стороннього втручання, а суб'єктивне особисте
немайнове цивільне право надає можливість визначення своєї поведінки в
індивідуальній життєдіяльності на власний розсуд, яке виключає можливість
будь-якого втручання з боку інших осіб, крім випадків, прямо передбачених
законом. Однак єдина модель особистого немайнового права не в змозі врахо-
вувати особливостей усіх немайнових прав і тому вважається, що вона не
потребує конструювання. Суттєвого значення в цьому процесі набувають норми
моралі. Слід зазначити, що кожен випадок можливого втручання у сферу
немайнових прав має базуватися на певних підставах.
Фізична особа згідно з ч.1 ст.272 ЦК здійснює особисті немайнові права
самостійно. Відмова фізичної особи від права, яке їй належить, не має наслідком
припинення цього права, за винятком випадків, передбачених законом. Наприклад,
фізична особа не здійснює належне їй право на недоторканність ділової репутації
або на недоторканність житла, але це право не припиняється і може бути
реалізоване у майбутньому.

Здійснення особистих немайнових прав.

Здійснення особистого немайнового права може відбуватися у різний
спосіб.
Переважна більшість прав здійснюється шляхом багаторазових
повторюваних дій (наприклад, неодноразове використання імені фізичною
особою чи використання права на таємницю кореспонденції, використання
права на вільний вибір місця проживання тощо). Окремі особисті немайнові

Лектор Пацурківський Ю.П. 5

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
права реалізується шляхом вчинення однієї дії, але залишає можливість
змінити своє рішення за відповідних умов. Так, автор вправі використати при
опублікуванні твору літератури псевдонім, а при повторному виданні можливе
використання справжнього імені. Більшість немайнових прав здійснюється

тільки особисто уповноваженою особою, але існують випадки, коли

здійснення окремих правомочностей здійснюється представником.
Наприклад, опікун недієздатної або малолітньої особи має право звернутися до суду
в інтересах зазначених осіб з позовом про захист їх честі та гідності.
Органи державної влади, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування
мають забезпечувати здійснення фізичною особою особистих немайнових прав у
межах своїх повноважень. Поновлення порушеного особистого немайнового права у
такому разі відбувається за правилами ст.276 ЦК. Утримуватися від дій, якими
можуть бути порушені особисті немайнові права, зобов'язані і юридичні особи, їх
працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються цих прав
фізичної особи. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті
немайнові права. Фізичні та юридичні особи, права яких порушено, можуть
звернутися за їх захистом до суду.
Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених
Конституцією, можливе лише у випадках, передбачених нею (ч.1 ст.274
ЦК). Статті 21, 24 Конституції проголошують невідчужуваність і непорушність
прав і свобод людини; неможливість скасування конституційних прав і свобод.
Як виняток із цих загальних правил можна розглядати обмеження певних прав
для окремих людей, їх об'єднань, і лише за умови необхідності забезпечення
національної безпеки, запобігання злочинам, захисту прав інших людей або
охорони здоров'я та за наявності умов, спеціально визначених самою
Конституцією та законами. Обмеження особистих немайнових прав фізичної
особи, встановлених ЦК та іншими законами, можливе лише у випадках,
передбачених ними. Спільним для них є те, що кожен випадок можливого
втручання у сферу особистих немайнових прав має базуватися на певних умо-
вах, а саме:
1) сама можливість втручання у сферу особистих немайнових прав, а тим
більше їх обмеження, повинна бути передбачена законом, а тих, які встановлені
Лектор Пацурківський Ю.П. 6
 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
Конституцією — лише у випадках, передбачених нею;
2) особа, що здійснює подібне обмеження, повинна мати спеціальні
документально підтверджені повноваження;
3) особа, вказана у попередньому пункті, може здійснювати обмеження
особистих немайнових прав лише у своєму вузько спеціалізованому аспекті.

2. Види особистих немайнових прав

У ст. 270 ЦК України насамперед виділяються особисті немайнові права,
попередньо врегульовані в Конституції України: право на життя (ст. 27
Конституції України), право на охорону здоров'я (ст. 49 Конституції України),
право на безпечне життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції України), право
на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України), право на
недоторканність особистого і сімейного життя (ст. 32 Конституції України), пра-
во на повагу до гідності та честі (ст. 28 Конституції України), право за
таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції
(ст. 31 Конституції України), право на недоторканість житла (ст. 30 Конституції
України), право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування
(ст. 33 Конституції України) право на свободу літературної, художньої, наукової
і технічної творчості (ст. 54 Конституції України). Однак даний перелік не є
вичерпним і може бути доповнений як самою Конституцією України, так і ЦК
України та іншими законами. Але зрозуміло, що передбачити повний перелік
даних прав у законах видається нереальним, тому законодавець встановлює
можливість розширювального тлумачення особистих немайнових прав навіть
незалежно від тог0 закріплені вони в законі чи ні. При цьому за основу має
братися те, чи відповідає дане особисте немайнове право вимогам, що
висуваються до даного виду цивільних прав, передбачених ст. 269 ЦК України.
Тому важливо не лише визначити повний перелік особистих немайнових прав, а
й здійснити їх класифікацію залежно від того чи іншого правового критерію.
У ЦК України всі особисті немайнові права, залежно від цільового
призначення, поділяються на:

Лектор Пацурківський Ю.П. 7

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
• особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної
особи (право на життя, здоров'я, свободу, особисту недоторканність тощо);
• особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної
особи (право на ім'я, індивідуальність, особисте життя тощо).
Однак серед науковців немає єдиної точки зору щодо однаковості критерію
класифікації особистих немайнових прав. Одну з перших класифікацій
запропонував В. А. Рясенцев, який вирізняє п'ять видів особистих немайнових
прав, згідно об’єкту цих прав:
1) особисті права, сутність яких складають немайнові блага, невіддільні від
особистості (життя, здоров'я, недоторканність особистості);
2) особисті права, в основі яких лежать немайнові блага, що
індивідуалізують особу в колективі (ім'я, честь, гідність тощо);
3) особисті немайнові права у сфері шлюбно-сімейного права;
4) особисті немайнові права, що перебувають у сфері творчої діяльності, а
також інтереси, що витікають з реалізації права на відпочинок, різноманітні
культурні потреби тощо;
5) особисті немайнові права, в основі яких лежить майновий інтерес.
Інші автори за основу класифікаційного поділу пропонують мету, на
досягнення якої спрямоване відповідне особисте немайнове право. Так, М. М.
Малеїна поділяє особисті немайнові права на:
1) особисті немайнові права, що забезпечують фізичне та психічне
благополуччя (цілісність) особистості;
2) права, що забезпечують індивідуалізацію особистості;
3) права, що забезпечують автономію особистості;
4) немайнові права авторів результатів інтелектуальної діяльності та
виконавців.
Окрему увагу слід звернути на класифікацію, запропоновану Т. А.
Фадєєвою. Згідно її твердження особисті немайнові права поділяються на:
1) особисті немайнові права, що спрямовані на індивідуалізацію
особистості;

Лектор Пацурківський Ю.П. 8

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
2) особисті немайнові права, що спрямовані на забезпечення фізичної
недоторканності особистості;
3) особисті немайнові права, що спрямовані на недоторканність
внутрішнього світу особистості та її інтересів.
Ще інші автори використовують змішаний кваліфікаційний критерій, а
саме: об'єкт цих прав та мету, на досягнення якої спрямоване право. Зокрема, В.
А. Жакенов вирізняє: 1) права, що індивідуалізують громадян у суспільстві; 2)
права, що забезпечують особисту недоторканність; 3) права, що забезпечують
збереження таємниці особистого життя; 4) права, що сприяють розвитку
особистості та вираженню її творчої індивідуальності.
У юридичній літературі існують й інші погляди щодо класифікації
особистих немайнових прав. На нашу думку запропонований законодавцем
поділ видається достатньо обґрунтованим та таким, що може бути
використаний для подальшого розгляду конкретних особистих немайнових
прав.

3. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування

фізичної особи
До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування
фізичної особи, ЦК відносить наступні: право на життя; право на усунення
небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю; право на охорону здоров'я; право
на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на
таємницю інформації про стан здоров'я; права фізичної особи, яка перебуває на
стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я; право на свободу; право на
особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю; право на опіку
або піклування; право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, які закріплені
у гл.21.

Право на життя
Існування цього права зумовлено самим існуванням людини, воно є найбільш

Лектор Пацурківський Ю.П. 9

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
природним. ЦК у ст.281 закріплює невід'ємне право на життя кожної фізичної особи,
яка не може бути позбавлена життя і має право його захищати від протиправних
посягань будь-якими засобами, не забороненими законом. Традиційно право на
життя розумілося як право на збереження життя і тлумачилося насамперед як
відмова від війни і участі в ній, відмова від смертної кари, встановлення порядку
застосування зброї і перебування її у цивільному обігу. Коментарі до Конституції,
роз'яснюючи поняття права на життя, вказують на те, що його зміст у різних державах
різний.
Зміст ст.27 Конституції, на думку фахівців конституційного права, свідчить про
те, що в Україні діє принцип не абсолютного, а відносного права на життя: "Ніхто не
може бути свавільно позбавлений життя". ЦК, як випливає із тексту ч.2 ст.281, веде
мову про абсолютне право на життя: "Фізична особа не може бути позбавлена життя".
Складним і дискусійним завжди було саме поняття "життя". Можна
погодитися з думкою, що життя — це фізичне, духовне та соціальне
функціонування людини як комплексного біосоціального організму. Життя є
тривалим процесом, тому важливе значення має визначення моменту появи
життя і моменту його припинення. Для права ці проблеми пов'язані із
визначенням юридичне значимих фактів та їх правовими наслідками. Саме
завдяки праву на життя у правовій державі, де певною мірою діють закони
громадянського суспільства, права та законні інтереси громадян є пріоритет-
ними з поміж усіх інших.
В сучасному розумінні право на життя — це особисте немайнове право
фізичної особи, яке виникає з приводу особистого нематеріального блага,
яким є життя кожної людини. Характерною особливістю права на життя є
те, що його виникнення чи припинення у більшості випадків не залежить
від волі правомочної особи.
Народження та смерть людини — особливий різновид юридичних фактів,
що належать до подій. Однак цивільне право не може не впливати на зазначені
події, оскільки як народження людини, так і в ряді випадків її смерть
відбуваються у зв'язку з волевиявленням тих чи інших осіб, які можуть суттєво
вплинути на зародження нового життя чи передчасну смерть. Право на життя
має кілька аспектів, в тому числі право на збереження життя (індивідуальнос ті)
Лектор Пацурківський Ю.П. 10
 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
і право на розпорядження життям.
Законодавче встановлення початку життя дозволяє відповісти на питання: на
якій стадії свого розвитку людський ембріон чи плід стає життєздатним (може
існувати поза організмом матері) і є суб'єктом права. Під процесом народження
розуміється проміжок часу між початком фізіологічних пологів і моментом початку са-
мостійного дихання дитини. Отже, під юридичним фактом народження
розуміється початок самостійного дихання дитини.
ЦК приділяє увагу питанням штучного переривання вагітності. Така дія
може здійснюватися за бажанням жінки, якщо вагітність не перевищує 12
тижнів і може бути проведена при вагітності від 12 до 28 тижнів у випадках,
встановлених законом. Перелік обставин, що дозволяють переривання
вагітності після 12 тижнів вагітності за медичними та соціальними
показниками, встановлюється законодавством.
Передбачена законом охорона прав та інтересів майбутньої дитини є
способом збереження можливих суб'єктивних прав на випадок, якщо дитина
народиться живою. Таким чином, законодавство, так само як і раніше, визнає
суб'єктом права лише ту дитину, яка народилася живою, а до народження
дитина є лише можливим майбутнім суб'єктом права.
На нашу думку, доречним було б вести мову про повагу до життя
зачатої дитини, враховуючи сучасні тенденції досліджень у сфері генетики і
проблеми, пов'язані з донорством органів, клонуванням тощо.
Початок і кінець життя людини становлять юридичний факт -- подію, з
якою пов'язані виникнення, зміна або припинення право відносин. Щодо смерті,
то розрізняють смерть клінічну та біологічну. Клінічна смерть передбачає
можливість відновлення життєдіяльності, але в чітко обмежений період.
Біологічна смерть незворотня і ніякі медичні маніпуляції не можуть призвести
до повернення до життя людини. У стані клінічної смерті громадянин є
суб'єктом права. Це означає, що медичні працівники зобов'язані надавати йому
допомогу. Таким чином, моментом смерті є незворотнє припинення діяльності
мозку, яке визначається медиками за спеціально розробленими ознаками.
Право на життя з погляду розпорядження ним виявляється як можливість

Лектор Пацурківський Ю.П. 11

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
піддавати його значному ризику і вирішувати питання про припинення життя.
Прикладами розпорядження своїм життям свідомо і добровільно можуть слугувати
робота каскадером, здійснення щодо себе небезпечних наукових експериментів
тощо. І навпаки, фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної
внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю
(ст.282 ЦК).
Частина 4 ст.281 ЦК присвячена проблемі евтаназії. Термін „евтаназія" у
перекладі з грецької означає "легка, щаслива смерть".
У сучасному тлумаченні евтаназія часто ототожнюється з поняттям
"вбивство з милосердя" та розуміється як скорочення втручанням медиків життя
хворих певної категорії на їх прохання. Розрізняють активну (позитивну)
евтаназію, коли використовують засоби, які прискорюють настання смерті
(передозування снодійного, смертельна ін'єкція та ін.) та пасивну (негативну),
яка передбачає відмову від заходів, які сприяють підтримці життя. Обидва види
евтаназії стосуються хворого пацієнта і можливі лише на його прохання. ЦК
закріплює положення про заборону задоволення прохання фізичної особи
про припинення її життя.
Право на життя фізичної особи включає норму щодо про ведення медичних,
наукових та інших дослідів стосовно неї. Медичні, наукові та інші досліди
можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її
вільною згодою (ч.3 ст.281 ЦК). Для правового обгрунтування проведення
медичних дослідів необхідно встановити критерії, виходячи з яких вирішується
питання про суперечність між суспільною зацікавленістю у новому науковому
відкритті та інтересами індивіда, охороною його життя та здоров'я.
Ці критерії називаються загальними положеннями про межі допустимості
медичного експерименту. Серед них можна назвати принцип пропорційності цілей,
який полягає в тому, що заподіяна шкода повинна бути співрозмірною науковому
внеску, який має значення для всього людства; принцип мінімального ризику, зміст
якого полягає у вимозі знизити можливий ризик досліду на підста ві попередніх форм
перевірки, дослідів на тваринах і відповідного всебічного висновку про межу ризику
аналогічних втручань у сфері профілактики, діагностики, лікування або реабілітації.
Проведення медичних дослідів щодо людини передбачає дотримання

Лектор Пацурківський Ю.П. 12

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
особливих правових вимог, а саме: особа, яка може бути об'єктом медичного
експерименту, повинна мати повну цивільну дієздатність, відповідний ступінь свободи
особистості, відповідний стан здоров'я. Організатор експерименту не має права
залучати для дослідів як добровольців осіб, які перебувають від нього у певній
залежності — службовій чи особистій. Із числа осіб, які підлягають експерименту, слід
виключити вагітних жінок, смертельно хворих осіб, які не здатні дати згоду на
медичний експеримент, крім випадків, коли таке втручання необхідне для збереження
життя пацієнта. Забороняється проведення експериментів на ув'язнених або
військовополонених.
До вимог належить також обов'язкова згода особи, яка підлягає
експерименту. Згідно зі ст.28 Конституції жодна людина без її згоди не може
бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Крім того, громадянин
може скасувати свою згоду у будь-який момент без пояснень причин своєї
відмови.
Стерилізація належить до заходів медичного втручання, обмежують
процеси репродукції у людини, і може відбутися лише за бажанням
повнолітньої фізичної особи. За наявності медичних та соціальних показань
стерилізація недієздатної фізичної особи може відбуватися за згодою опікуна
цієї особи з додержанням вимог, встановлених законом. Згідно з ЦК
повнолітня жінка має право на штучне запліднення та перенесення зародка
в її організм, але лише за медичними показаннями.
Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю
фізичної особи, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності,
пов'язане з появою нового складу цивільних деліктів. Зокрема у ст.282 ЦК
йдеться про можливість виникнення деліктного зобов'язання внаслідок
створення небезпеки (загрози) життю та здоров'ю фізичних осіб. Деліктним
зобов'язанням присвячено спеціальні статті у Кодексі.
Суб'єктами права в зобов'язанні, передбаченому цією статтею, є фізичні
особи, що піддаються небезпеці. Суб'єктами обов'язку можуть бути юридичні
та фізичні особи, які займаються підприємницькою та іншою господарською
діяльністю і при цьому негативно впливають на довкілля, порушують умови

Лектор Пацурківський Ю.П. 13

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
безпеки праці і внаслідок цього створюють загрозу завдання шкоди життю та
здоров'ю фізичних осіб. Обов'язком відповідних юридичних і фізичних осіб є
усунення небезпеки (загрози).
Щодо суб'єктивних прав, то фізичні особи мають можливість вимагати
усунення небезпеки. Суб'єктивний обов'язок полягає в тому, що зобов'язані
фізичні та юридичні особи мають вжити належні заходи для усунення
небезпеки (загрози), в тому числі припинити діяльність, що створює небезпеку
(загрозу). У разі невиконання правопорушником суб'єктивного обов'язку
уповноважені особи мають право звернутися до суду з вимогою усунути
небезпеку (загрозу)

Право на здоров'я
З правом на життя тісно пов'язане право на здоров'я. Згідц0 чинним
законодавством під поняттям «здоров'я» слід розуміти стан повного фізичного,
душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і
фізичних дефектів.
Право на здоров'я є поняттям значно ширшим від передбаченого
Конституцією України «права на охорону здоров'я». І навіть попр и те, що для
збереження нормативної відповідності зі ст. 49 Конституції України ЦК України
також дублював норму про «право на охорону здоров'я» (ст. 283), аналіз
чинного законодавства дає нам усі передумови вважати, що цивільне
законодавство закріплює саме «право на здоров'я» в його позитивному і
негативному змісті.
Право на здоров'я містить:
— право на надання медичної допомоги (ст. 284 ЦК України), яке об'єднує
цілу низку інших прав. По-перше, це право вимагати надання кваліфікованої
медичної допомоги. При цьому фізичні особи, які досягли 14 років, відповідно
до ч. З зазначеної статті реалізують це право за власною волею або ж і проти їх
волі, за умови, що внаслідок хвороби або каліцтва ця особа перебуває у стані,
що є небезпечним для життя, і не може повною мірою оцінити того, що

Лектор Пацурківський Ю.П. 14

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
відбувається з нею (ч. 5 ст. 284 ЦК України).
У випадку реалізації права на звернення за медичною допомогою фізична
особа має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його
рекомендацій (ч. 2 ст. 284 ЦК України). По-друге, повнолітня фізична особа має
право відмовитися від надання їй медичної допомоги (ч. 4 ст. 284 ЦК України).
Що стосується малолітніх та недієздатних фізичних осіб, то їм медична
допомога надається навіть у випадку відсутності згоди малолітнього, його
батьків (усиновителів) чи опікуна або ж опікуна недієздатного. Окремим
компонентом цього права є право на надання психіатричної допомоги, що
реалізується згідно із Законом України «Про психіатричну допомогу»2 та
іншими нормативно-правовими актами у сфері медичного обслуговування;
— право на медичне страхування, передбачене ст. 49 Конституції України,
означає можливість особи використати загальнообов'язкове та добровільне
медичне страхування на підставах та в порядку, визначеному чинним
законодавством. Особливо слід зауважити, що на сьогодні в Україні
здійснюється реформування системи медичного страхування, спрямоване на
відхід від безкоштовного медичного обслуговування шляхом перекладення
обов'язку з відшкодування витрат, пов'язаних із наданням медичних послуг, на
відповідні страхові фонди (справедливості заради, потрібно зазначити, що ця
складова права на здоров'я містить здебільшого майновий зміст);
— право на інформацію про стан свого здоров'я (ст. 285 ЦК України) — це
право фізичної особи на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я,
у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що
стосуються її здоров'я, крім випадків, коли ця інформація може погіршити стан
її здоров'я, стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників,
або зашкодити процесу лікування. До даного права слід відносити також і
передбачену законом можливість у випадку смерті фізичної особи бути
присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками
щодо причин смерті членів сім'ї фізичної особи або уповноважених нею інших
фізичних осіб;

Лектор Пацурківський Ю.П. 15

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
— право на таємницю про стан свого здоров'я (ст. 286 ЦК України)
містить право фізичної особи не розголошувати та вимагати від інших осіб
нерозголошення інформації про стан свого здоров'я, факт звернення за
медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її
медичному обстеженні. Гарантією цього права виступає пряма заборона
законодавця вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію
про діагноз та методи лікування фізичної особи. Однак це право може бути
обмежене. Так, наприклад, особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу,
повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я (ст. 30 СК України);
— право на усунення небезпеки, що загрожує здоров'ю, тобто можливість
особи будь-якими не забороненими законом способами захищати від
протиправних посягань своє здоров'я, здоров'я інших фізичних осіб (ч. 2 ст. 281
ЦК України), а також вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок
підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю (ст. 282
ЦК України).
Окрім зазначених прав, до змісту права на здоров'я законодавець включає
також цілу низку прав щодо перебування осіб у стаціонарі, які полягають у
тому, що фізична особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному
закладі, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї,
опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для
відправлення богослужіння та релігійного обряду (ст. 287 ЦК України).
Право на безпечне довкілля
Доволі близьким до двох попередніх особистих немайнових є право на
безпечне довкілля. Під поняттям «довкілля» слід розуміти усе те, що оточує
особу: навколишнє природне середовищ предмети праці та побуту, харчові
продукти тощо.
Під правом на безпечне довкілля, згідно зі ст. 293 ЦК України слід
розуміти:
— право на безпечне для життя і здоров'я довкілля — це передбачена
законом можливість вимагати, щоб довкілля особи створювало для неї

Лектор Пацурківський Ю.П. 16

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
безпечні, сприятливі умови проживання, праці навчання, побуту тощо, тобто
забезпечити їй життя гідне людини. Дане право забезпечується визнанням
незаконною будь-якої діяльності, що призводить до нищення, псування,
забруднення довкілля та можливістю вимагати від кожного припинення такої
діяльності;
— право на достовірну інформацію про стан довкілля, тобто можливість
безперешкодного отримання повної та достовірної інформації про якість
харчових продуктів і предметів побуту, про умови проживання, праці, навчання
тощо.
Специфікою даного права є його додаткова регламентація нормами
екологічного законодавства (наприклад, шляхом встановлення системи
гранично допустимих викидів та скидів, гранично допустимих концентрацій
забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів, гранично допустимих
рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище тощо),
законодавства про охорону правд, стандартизацію, сертифікацію, метрологію,
низку державних стандартів, будівельних норм і правил та ін.
Право на свободу та особисту недоторканність
Особистими немайновими правами, що забезпечують природне існування
фізичної особи, є право на свободу (ст.288) та право на особисту
недоторканність (ст.289 ЦК). Згідно зі ст.29 Конституції кожна людина має
право на свободу та особисту недоторканність. Стаття 3 Загальної декларації
прав людини, ст.5 Європейської конвенції про захист прав людини і основних
свобод, ст.7, ч.1 ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права
також закріплюють це право для кожної людини.
Право на свободу — це юридичне закріплена можливість особи діяти на
власний розсуд відповідно до своїх інтересів та мети. Однак право на свободу
не слід розглядати як закріплену законом вседозволеність. Воно також повинно
мати передбачені законом межі, оскільки неконтрольована свобода людини
може перерости у свавілля. Реалізація права на свободу забезпечується
передбаченою законом забороною будь-яких форм фізичного чи психічного

Лектор Пацурківський Ю.П. 17

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
тиску на фізичну особу, втягування її до вживання наркотичних та
психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу.
Окрім цього, одним із видів гарантій дотримання цього права є також і
затримання фізичної особи в неволі, можливість затримання би лише у
випадках і в порядку, встановлених законом, арешту або тримання під вартою
не інакше як за вмотивованим рішенням суду. З правом на свободу тісно
поєднано право на особисту недоторканість, під яким слід розуміти
передбачену законом заборону фізичного, психічного чи будь-якого іншого
посягання на особу з боку інших осіб. До змісту права на особисту
недоторканність слід від-ести заборону катування, жорстокого, нелюдського або
такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання, а також фізичного
покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками,
вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних. Також правом на
особисту недоторканність охоплюється право на розпорядження щодо передачі
після смерті фізичної особи своїх органів та інших анатомічних матеріалів її
тіла науковим, медичним або навчальним закладам (ч. 4 ст. 289 ЦК України), а
також право особи на донорство крові, її компонентів, органів, інших
анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин (ст. 290 ЦК України).
Право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання
Досить важливим у системі особистих немайнових прав, що забезпечують
природне існування фізичної особи, є право на сім'ю, опіку, піклування та
патронатне виховання. Дане право також складається з чотирьох складових: 1)
право на сім'ю (ст. 291 ЦК України); 2) право на опіку; 3) право на піклування
(ст. 292 ЦК України); 4) право на патронатне виховання (гл. 20 СК України).
Під поняттям «сім'я» згідно з чинним законодавством розуміють осіб, які
спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та
обов'язки (ст. З СК України). У науковій літературі дане поняття через свою
невизначеність, суперечливість та неоднозначність піддається суттєвій критиці1.
Зокрема, справедливо вказується на те, що дане поняття не має суто правового
змісту, а є об'єднанням економічних, демографічних, трудових ознак, а також

Лектор Пацурківський Ю.П. 18

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
малопридатне до правового застосування.
До права на сім'ю належать:
— право на створення сім'ї (ч. 1 ст. 4 СК України), що містить у собі
передбачену законом можливість фізичних осіб, які досягли Шлюбного віку, а в
передбачених законодавством випадках і фізичних осіб, що не досягли
шлюбного віку, створювати сім'ю на підставі шлюбу, кровного споріднення,
усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що
не суперечать моральним засадам суспільства;
— право на вибір осіб, які утворюватимуть сім'ю, що містить у собі
можливість як вільного вибору партнера за шлюбом, так і можливість вибору
батьків, народжувати чи усиновлювати їм дітей і яку кількість, а також
можливість вимагати у повнолітніх осіб вийти зі складу сім'ї за умов та на
підставах, передбачених законом;
— право на перебування в сім'ї, до якого слід відносити передбачену
законом можливість фізичних осіб, незалежно від віку, жити в сім'ї (ст. 4 СК
України). З досягненням повноліття фізична особа сама вирішує, чи перебувати
їй у сім'ї, чи ні. Що ж стосується дітей, то вони перебувають у сім'ї своїх батьків
і тоді, коли спільно з ними не проживають;
— право на підтримання зв'язків із членами своєї сім'ї містить заборону
перешкоджати особі підтримувати моральні, духовні, матеріальні та інші
зв'язки з членами своєї сім'ї незалежно від того, де вона перебуває (ч. З ст. 291
ЦК України);
— заборона розлучення з сім'єю попри волю особи означає, що фізична
особа, згідно з ч. 2 ст. 291 ЦК України, не може бути проти її волі розлучена з
сім'єю, крім випадків, встановлених законом, наприклад, позбавлення волі за
вчинення злочину тощо.
Правом на опіку наділена фізична особа, яка є малолітньою та позбавлена
батьківського піклування, або фізична особа, яка визнана недієздатною. Правом
на піклування наділена фізична особа, яка є неповнолітньою та позбавлена
батьківського піклування, або фізична особа, яка обмежена у дієздатності.

Лектор Пацурківський Ю.П. 19

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
Дитина, яка є сиротою або за інших причин позбавлена батьківського
піклування, має право на патронатне виховання, тобто на виховання у сім'ї
іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття за
сплатним договором про патронат, який укладається між патронатним
вихователем та органами опіки і піклування.
Реалізація даних особистих немайнових прав проводиться у порядку,
передбаченому законом.
4.Особливості особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне
буття фізичної особи
Ця глава ЦК закріплює особисті немайнові права, що забезпечують
соціальне буття фізичної особи, зокрема: право на ім'я; право на зміну імені;
право на використання імені; право на повагу до гідності та честі; повага до
людини, яка померла; право на недоторканність ділової репутації; право на
індивідуальність; право на особисте життя та його таємницю; право на
інформацію; право на особисті папери; розпоряджання особистими паперами;
право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек
або архівів; право на таємницю кореспонденції; захист інтересів фізичної особи
при проведенні фото-, кіно-, тсле- та віаеозйомок; охорона інтересів фізичної
особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах; право на
свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на місце
проживання; право на недоторканність житла; право на вибір роду занять; право
на свободу пересування; право на свободу об'єднання; право на мирні зібрання.

Право на ім'я
Ім'я є найдавнішим юридичним способом індивідуалізації фізичної особи.
Воно складається, як правило, з імені, прізвища та по батькові.
Аналізуючи право на ім'я (статті 294-296 ЦК України), слід зауважити, що
воно містить у собі:
— право на володіння, користування та розпорядження іменем, яке
забезпечує особі можливість бути носієм імені (володіння), використовувати

Лектор Пацурківський Ю.П. 20

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
(платно чи безоплатно) своє ім'я у всіх сферах суспільних відносин, рівно як і
розголошувати своє ім'я, давати дозвіл розголошувати своє ім'я, чи заборонити
розголошувати своє ім'я (користування), а також вирішувати фактичну долю
свого імені, наприклад, передавати його дітям, змінювати його у випадку досяг-
нення повноліття, одруження, розлучення тощо. В окремих випадках ім'я може
використовуватись і без згоди на це особи. Так, наприклад, ім'я фізичної особи,
яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або
особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане
(обнародуване) без згоди особи лише у разі набрання законної сили обвину-
вальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про
адміністративне правопорушення (ч. 4 ст. 296 ЦК України). При цьому
використання початкової літери прізвища фізичної особи у пресі, літературних
творах не є порушенням її права;
— право вимагати звертатись до особи по імені полягає в тому, Що ніхто
не має права на довільне спотворення в написанні чи вимові імені. Будь-яке
спотворення є порушенням цього права. У випадку перекручення імені фізичної
особи (наприклад, у засобах масової Інформації, під час спілкування тощо) воно
має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі,
такий документ підлягає заміні (ч. З ст. 294 ЦК України);
-- право на псевдонім — це право використовувати для своєї
індивідуалізації вигадане ім'я (псевдонім). Це право поширюється і на
використання особою права на астронім (зазначення свого імені у вигляді
набору друкованих знаків, наприклад «зірочок»);
— право вимагати зупинити незаконне використання свого під яким слід
розуміти заборону будь-якого порушення права на ім'я. Подібним до права на
ім'я є право на присвоєння імені (ста ті 145-147 СК України). Сутність цього
права полягає у наданні імені фізичній особі до того моменту, поки вона ще не в
змозі реалізувати вказане право самостійно. Цим правом наділені батьки
усиновлювачі, опікуни, а в окремих випадках органи опіки та піклування чи
суд. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 294 ЦК України вибір імені можливий з

Лектор Пацурківський Ю.П. 21

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
урахуванням національних традицій (наприклад, подвійне чи потрійне ім'я,
відсутність по батькові тощо) або можливе присвоєння транскрибованого імені
(тобто імені, яке як вимовляється відповідно до національних традицій, так і
пишеться, наприклад, Софі Лорен (а не Софія Лорен), Анне Вескі (а не Ганна
Вескі) тощо).
Аналогом права на ім'я в юридичних осіб є право на найменування (ст. 90
ЦК України), яке також є способом індивідуалізації, що реалізується та
охороняється відповідно до чинного законодавства.
Право на честь, гідність та ділову репутацію
Під поняттям «честь» слід розуміти зовнішню оцінку фізичної особи з боку
суспільства чи соціальної групи, членом якої вона є. Гідністю є внутрішня
самооцінка особою своїх якостей. Суміжним із даними поняттями є поняття
«ділової репутації», що містить усталену зовнішню оцінку фізичної чи
юридичної особи у сфері підприємницьких відносин. Дані особисті немайнові
блага мають бути недоторканними від будь-яких посягань ззовні.
Право на честь, гідність та ділову репутацію у ЦК України не передбачено.
Замість цих прав передбачені «право на повагу до гідності та честі» (ст. 297 ЦК
України), а також «право на недоторканність ділової репутації» (ст. 299 ЦК
України). Проте певна обмеженість зазначених прав у позитивному аспекті, а
також невизначеність поняття «повага» дає підстави говорити, що фізичні особи
наділені більш розширеним особистим немайновим правом на честь, гідність
та ділову репутацію, а саме:
— право на гідність — це особисте немайнове право фізичної особи на
власну цінність як особистості, право на усвідомлення пі є1 цінності та
усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у
суспільному житті;
— право на честь — це особисте немайнове право фізичної особи на
об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки при дотриманні
морально-етичних і правових норм з боку суспільства певної соціальної групи
та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування

Лектор Пацурківський Ю.П. 22

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
нею;
-- право на ділову репутацію — це право фізичної та юридичної би на
об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її як підприємця та її поведінки з боку
суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на
формування цієї оцінки та користування нею. При цьому слід зазначити, що у
правовому суспільстві, де Основним принципом є рівність прав усіх, потрібно
захищати не лише лілову репутацію підприємців, а й репутацію усіх членів
суспільства взагалі незалежно від сфери їх професійної діяльності. Саме тому
сьогодні назріла потреба законодавчої регламентації більш широкого права —
права на репутацію, яким охоплювалось би право фізичної та юридичної особи
на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її як фахівця у будь-якій сфері
професійної чи іншої діяльності та її діянь (поведінки) з боку суспільства,
певної соціальної групи чи окремих громадян, а також право на формування цієї
оцінки і користування нею. Суміжним з даним правом є право на повагу до тіла
померлої особи та місця її поховання, яким наділені члени сім'ї та родичі по-
мерлого. Сутність цього права полягає в обов'язку шанобливого ставлення до
тіла померлої особи та місця її поховання, а також у забороні глуму над ними
(ст. 298 ЦК України).
Право на індивідуальність
Під поняттям «індивідуальність» потрібно розуміти сукупність психічних
властивостей, характерних рис і досвіду кожної особистості, що відрізняють її
від інших індивідуумів.
З огляду на це, право на індивідуальність полягає в тому, що фізична особа
має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної
самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї
індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним
засадам суспільства (ст. 300 ЦК України). Реалізація цього права не лише
стверджуватиме у суспільстві повагу до особистості, але й забезпечить його
динамічний розвиток. Однак дане право також має певні межі, до яких слід
віднести встановлення спеціального порядку або заборону тієї чи іншої

Лектор Пацурківський Ю.П. 23

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
поведінки, яка хоч і забезпечує розвиток індивідуальності, проте заборонена
законом або суперечить моральним засадам суспільства. Так, наприклад, особи,
які належать до нудистів, вправі реалізувати свою індивідуальність, але у
спеціально відведених для цього місцях.
Право на зображення та голос
Близьким до права на індивідуальність є право на зображення та голос,
яке, на жаль, не знайшло свого місця в ЦК України, однак наявність окремих
цивільно-правових норм свідчить про те, що реалізація та охорона цього права
здійснюється у межах цивільної права.
Під поняттям «зображення» слід розуміти зовнішність, фігуру фізичні дані,
одяг тощо, а також сукупність усіх цих елементів (стиль). Поняттям «голос»
охоплюються не тільки певні звуки, щ 0 відтворюються у формі слів, мелодій
тощо, але й мова як взаємозв'язок між цими звуками, з усіма своїми
особливостями (тембр заїкання, не вимова окремих звуків, говір тощо).
Право на зображення та голос полягає в можливості визначати
використовувати і розпоряджатися своїм зображенням, голосом та його
записом. Однак дане право має відповідні обмеження, які зводяться до того, що
представники окремих професій повинні дотримуватися певних вимог щодо
свого зображення, наприклад, працівники міліції, судді, лікарі тощо.
Дане право може реалізовуватись також і шляхом певних заборон. Так,
фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку та показана
(відтворена) лише за її згодою, крім випадків, прямо передбачених законом,
наприклад, якщо зйомки проводяться відкрито на зборах, конференціях,
мітингах та інших заходах публічного характеру (п. 1 ст. 307 ЦК України).
Якщо особа добровільно погодилася на знімання її на кіно-, відео-,
телеплівку, вона може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині,
яка стосується її особистого життя, за умови відшкодування нею усіх витрат,
пов'язаних з демонтажем запису (ч. 2 ст. 307 ЦК України). У випадку, коли
фізична особа була зображена на фотографіях, інших творах образотворчого
мистецтва, вона також може вимагати припинення її показу в тій частині, у якій

Лектор Пацурківський Ю.П. 24

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
це стосується її особистого життя, за умови компенсації заподіяних збитків
іншим особам, яких вони зазнали внаслідок скасування публічного показу,
відтворення чи розповсюдження даних фотографій або інших творів
образотворчого мистецтва (ст. 308 ЦК України). Варто додати, що фотографія
може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній,
якщо це зумовлено необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.
Право на особисте життя
Кожна фізична особа має своє особисте життя, під яким слід розуміти її
поведінку поза межами виконання будь-яких суспільних обов'язків.
Зрозуміло, що дана поведінка є доволі різноманітною і тому прана
особисте життя не визначає конкретні активні дії, які має право вчиняти носій
даного права, а лише вказує на те, що фізична особа сама визначає своє
особисте життя (ст. 301 ЦК України). До змісту цього права включається також і
передбачена законом можливість фізичної особи або ознайомлювати зі своїм
особистим життям інших осіб, або зберігати своє особисте життя у
таємниці. Однак це право також має певні обмеження, наприклад, коли
обставини особистого життя є доказом у кримінальній справі. Право на
особисті папери та таємницю кореспонденції Суміжним з правом на особисте
життя є право на особисті папери (ст. 303 ЦК України). До особистих паперів
фізичної особи належать документи, фотографії, щоденники, інші записи,
особисті архівні матеріали тощо.
Право на особисті папери містить як право власності на ці папери (що є
майновим правом і полягає у можливості володіння, користування та
розпорядження особистими паперами), так і право на їх недоторканність.
Стаття 303 ЦК містить перелік особистих паперів: документи, фотографії,
щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо. Цей перелік не є
вичерпним. Зміст права на особисті папери включає: право авторської
приналежності, повноваження щодо користування і розпоряджання
матеріальним об'єктом розглядуваного права, диспозитивні повноваження.
Ознайомлення з особистими паперами, їх використання, зокрема шляхом

Лектор Пацурківський Ю.П. 25

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
опублікування, допускаються лише за згодою фізичної особи, якій вони
належать. Якщо ж особисті папери фізичної особи стосуються особистого
життя іншої особи, для їх використання, у тому числі опублікування, потрібна
згода і цієї особи. В разі смерті вказаних фізичних осіб, особисті папери можуть
бути використані лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає —
батьків, братів і сестер.
Обмеженим це право може бути у випадку, коли будь-які особисті папери
передані до фонду бібліотек або архівів з додержанням прав заінтересованих
осіб. У цьому випадку фізична особа має право вільно ознайомлюватися і
використовувати вказані особисті папери, зокрема шляхом опублікування (ст.
305 ЦК України).
Одним із видів права на недоторканність особистих паперів є право на
таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України), під яким слід розуміти право на
таємницю листування, телеграм, телефонних розмов та інших видів
кореспонденції. Об'єктом права на таємницю кореспонденції є різного роду до-
відки про поштові і телеграфні відправлення, телефонні розмови, які можуть
видаватися підприємствами зв'язку лише відправнику, адресату, особі, яка брала
участь у телефонній розмові, абоненту телефонної мережі чи їх представникам.
Під довідками розуміють інформацію про зміст кореспонденції, про осіб, які
скористалися послугами органів зв'язку, про наявність чи відсутність кореспон-
денції. Листи, телеграми тощо є власністю адресата. Право на таємницю
кореспонденції має абсолютний характер, тому суб'єктами, які зобов'язані
зберігати таємницю кореспонденції, є невизначене коло осіб.
Гарантії дотримання цього права полягають у тому, що:
— використання, зокрема шляхом опублікування, листів, телеграм та
інших видів кореспонденції може проводитися лише за згодою фізичної особи,
яка направила їх, та адресата, а у випадку смерті принаймні одного з них — за
згодою його дітей, вдови (вдівців), а якщо таких немає — батьків, братів та
сестер;
— кореспонденція, що стосується фізичної особи, може бути долучена до

Лектор Пацурківський Ю.П. 26

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
судової справи лише у випадку, якщо у ній містяться докази, що мають значення
для вирішення справи, а інформація, яка міститься у такій кореспонденції, не
підлягає розголошенню.
Обмеження цього права можливе з метою запобігання злочин чи з'ясування
обставин під час розслідування кримінальної справи лише за відповідним
дозволом суду, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Право на інформацію
Антиподом до права на особисте життя є право на інформацію оскільки
вони захищають дві різні сфери інтересів — приватного та публічного. Інколи
найбільш складним є саме встановлення тієї межі, де публічні інтереси
починають порушувати інтереси приватні Згідно із законом інформація — це
документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що
відбуваються у суспільстві державі та навколишньому природному середовищі1.
Згідно зі ст. 302 ЦК України право на інформацію — це передбачена
законом можливість збирати, зберігати, використовувати і поширювати
інформацію. Однак зазначені дії не стосуються інформації про особисте життя
фізичної особи без її згоди, крім випадків визначених законом, і лише в
інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Не
допускається також збирання інформації, яка є державною таємницею або
конфіденційною інформацією юридичної особи. Фізична особа, яка поширює
інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності, крім випадків, коли ця
інформація подається посадовою або службовою особою при виконанні нею
своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних
джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації,
засновниками яких є відповідні державні органи).
Право на свободу творчості та вибір роду занять
Фізична особа, відповідно до ст. 309 ЦК України, має право на свободу
літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що полягає у
можливості вільного вибору сфер, змісту та форм (способів, прийомів)
творчості. Досить важливою гарантією цього права є передбачена законодавцем

Лектор Пацурківський Ю.П. 27

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
заборона проводити цензуру процесу творчості та результатів творчої
діяльності.
Подібним до права на свободу творчості є право на вибір роду занять (ст.
312 ЦК України), під яким слід розуміти передбачену законом можливість
вільно на власний розсуд обирати та змінювати рід занять, виконувати певну
роботу або обіймати певні посади. Гарантією цього права є заборона до
примушення виконання роботи-При цьому не вважається примусовою роботою
військова або альтернативна (невійськова) служба, робота, яка виконується
особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба
відповідно до законів про воєнний та надзвичайний стан.
Право на місце проживання та недоторканність житла
Право на місце проживання фізичної особи є комплексним особистим
немайновим правом фізичної особи, до якого належать:
-- право мати місце проживання, тобто передбачена законом
можливість утримувати на певному речовому праві житловий будинок,
квартиру, інше приміщення, придатне для проживання у ньому (гуртожиток,
готель тощо), у відповідному населеному пункті, де дана особа постійно,
переважно або тимчасово проживала би (ч. 1 ст. 310 ЦК України);
— право на вільний вибір та зміну місця проживання, тобто передбачена
законом можливість вільно обрати той населений пункт, де розташовувалося б
місце проживання, а також змінювати його у разі необхідності (ч. 2 ст. 310 ЦК
України). Однак це право може обмежуватись випадками, передбаченими
законом.
Суміжним з даним правом є право на недоторканність житла (ст. 311 ЦК
України), під яким слід розуміти можливість фізичної особи дозволити
проникнути до житла лише за її згодою або за вмотивованим рішенням суду. Це
право може бути обмежене у невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням
життя людей та майна, або з безпосереднім переслідуванням осіб, які
підозрюються у вчиненні злочину. До змісту права на недоторканність житла
належить також і заборона виселення або іншим чином примусового по-

Лектор Пацурківський Ю.П. 28

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
збавлення житла, крім випадків, встановлених законом за рішенням суду.
Кожен має можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно
обирає або на яку вільно погоджується (ст.43 Конституції). Таким чином,
фізична особа згідно зі ст.312 ЦК має право на вибір та зміну роду занять. У
випадках, передбачених законом, фізичній особі може бути заборонено
виконувати певну роботу або обіймати певні посади. Така заборона може бути
встановлена за рішенням суду.
Право на пересування
До права на пересування, відповідно до ст. 313 ЦК України, слід відносити
можливість фізичних осіб вільно пересуватися по території України (після 14
років), виїхати за її межі і безперешкодно повернутися в Україну (після 16
років), а також вільно визначати місце свого перебування, обирати способи і
засоби пересування. До досягнення фізичними особами визначеного вище віку
вони мають право пересуватися відповідно по території України чи 3& її
межами лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів чи піклувальників та
в їх супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Обмеження цього права можливе лише у випадках, передбачених законом,
наприклад, у випадку встановлення особливих правил Доступу на окремі
території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки (наприклад,
заклади пенітенціарної системи), охорони громадського порядку (наприклад,
оголошення військового чи надзвичайного стану), життя та здоров'я людей
(наприклад, епідемії, епізоотії).
Суть права на свободу пересування полягає в тому, що фізична особа може
вирішувати па власний розсуд, які місця їй відвідувати і як довго там
перебувати (ст.313 ЦК). Юридичний зміст права на свободу пересування
включає ряд повноважень, серед яких можна назвати:
1) право вільно пересуватися в межах своєї держави;
2) право на вибір місця перебування;
3) право на вільний виїзд за межі своєї держави;
4) право на безперешкодне повернення у свою країну.

Лектор Пацурківський Ю.П. 29

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
Наведений перелік повноважень не є вичерпним, оскільки стосується лише
основних можливих шляхів реалізації права на свободу пересування. Стаття 33
Конституції закріплює право фізичних осіб вільно залишати територію України
та право громадян України в будь-який час повернутися в Україну. Відповідно
до ЦК право на вільний самостійний виїзд за межі України має фізична особа,
якій виповнилося 16 років. Право фізичної особи на свободу пересування може
обмежуватись лише у випадках, передбачених законом.
Право на свободу об'єднання та мирні зібрання
Право на свободу об'єднання, відповідно до ст. 314 ЦК України, передбачає
можливість фізичних осіб за власною ініціативою об'єднуватися у політичні
партії та громадські організації. При цьому законом, статутами об'єднання
громадян можуть бути встановлені вимоги до особи, згідно з якими вона може
бути засновником цього об'єднання або її членом.
Фізична особа має право на формальні та неформальні об'єднання для
задоволення своїх особистих та майнових інтересів (ст.314 ЦК). Згідно зі ст.36
Конституції громадяни України мають Право на свободу об'єднання у політичні
партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та
задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтере-
сів, за винятком обмежень, встановлених законом. Належність чи неналежність
фізичної особи до політичної партії або громадської організації є її правом, а не
обов'язком, тому це не може бути підставою для обмеження її прав, надання їй
пільг чи переваг. Зазначена норма ЦК відповідає конституційному положенню
щодо того, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання
громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних
партій або громадських організацій (ч.4 ст.36 Конституції). Заборона діяльності
об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку (ч.4 ст.37
Конституції).
Фізичні особи, згідно зі ст. 315 ЦК України, мають право на мирні збори,
куди належить передбачена законом можливість вільно збиратися на мирні
збори, конференції, засідання, фестивалі тощо. Обмеження щодо реалізації

Лектор Пацурківський Ю.П. 30

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону.
Згідно зі ст.315 ЦК фізичні особи мають право на мирні зібрання. Збори,
конференції, засідання, фестивалі тощо розглядаються як форми прояву
безпосередньої демократії. Відповідно до Конституції громадяни мають право
збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації,
про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи
місцевого самоврядування (ст.39). Аналогічні норми містяться і в актах
міжнародного законодавства. Обмеження щодо реалізації права на мирні
зібрання відповідно до Конституції і ЦК можуть встановлюватись судом
відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки і громадського
порядку. Так, на період надзвичайного стану може заборонятися проведення
масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється
судом, а також заборона страйків.
5.Захист особистих немайнових прав
Гарантією нормального здійснення фізичними особами особистих
немайнових прав виступає їх належний цивільно-правовий захист (ст. 275 ЦК
України). Право на захист особистих немайнових прав — це регламентоване
правове регулювання на випадок оспорення, невизнання, заперечення,
виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права.
Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:
— вимагати не порушення цих прав;
— вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;
— вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку
їх порушення.
Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні
способи захисту прав (ст. 280 ЦК України) та інші (спеціальні) способи —
відповідно до змісту цих прав, способу їх порушення та наслідків, спричинених
цим порушенням. До таких спеціальних способів захисту особистих
немайнових прав законодавець відносить:
— поновлення порушеного особистого немайнового права (ст. 276 ЦК

Лектор Пацурківський Ю.П. 31

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
України);
— спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту (ст.
277 ЦК України);
— заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові
права (ст. 278 ЦК України).
Гарантією своєчасного та ефективного захисту особистих немайнових прав
є передбачена ст. 279 ЦК України можливість накласти на особу штраф, у
випадку невиконання покладеного рішенням суду зобов'язання вчинити
відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права або ж у
випадку ухилення від виконання судового рішення. При цьому сплата штрафу
не звільняє особу від обов'язку виконати рішення суду.
Поновлення порушеного права
Даний спеціальний спосіб захисту особистих немайнових прав,
передбачений ст. 276 ЦК України, полягає в тому, що орган державної влади,
орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування,
фізична або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких
порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити
необхідні дії для його негайного поновлення. У випадку, якщо дії, необхідні для
негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної
особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення пору-
шеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його
порушенням.
Проте зрозуміло, що даний спеціальний спосіб захисту можна застосувати
не до всіх особистих немайнових прав. Так, наприклад, неможливим видається
відновлення порушення права на таємницю кореспонденції чи права на
таємницю особистого життя внаслідок того, що з моменту розголошення
відповідних відомостей зникає відповідне немайнове благо (таємниця), яке є
об'єктом цього права. У таких випадках слід застосовувати інші, як загальні
(наприклад, відшкодування моральної шкоди), так і спеціальні способи захисту.

Лектор Пацурківський Ю.П. 32

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
Спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок
поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право
на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).
Під правом на спростування слід розуміти право на визнання особою, яка
порушила особисте немайнове право інших осіб, неправомірності своїх діянь та
визнання цієї інформації неправдивою, яке спростовується у такий самий
спосіб, у який була поширена неправдива інформація. У випадках, коли
спростування неможливо чи недоцільно провести у такий самий спосіб, воно
повинно проходити в адекватній (схожій, максимально наближеній) формі з
урахуванням того, що спростування має бути ефективне, тобто охопити
максимальну кількість реципієнтів, що сприйняли попереднє поширення
інформації. Так, наприклад, якщо спростування у тому самому засобі масової
інформації є неможливим внаслідок його припинення, то воно повинно бути
оприлюднено в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка
поширила недостовірну інформацію.
Право на відповідь — це право на висвітлення власної точки зору щодо
поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права.
Принципова відмінність між відповіддю та спростуванням полягає у тому, що:
— відповідь передбачає внесення пояснення щодо поширених відомостей,
тоді як спростування зводиться до визнання попередньо поширених відомостей
неправдивими;
— відповідь здійснюється особою, щодо якої були поширені відомості, або
членами її сім'ї, тоді як спростування — лише особою, яка поширила ці
неправдиві відомості. У випадках, коли поширювачем неправдивої інформації є
посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових)
обов'язків, то спростовувати цю інформацію повинна юридична особа, у якій
вона працює.
Право на відповідь та право на спростування неправдивої інформації щодо
особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам, а також іншим

Лектор Пацурківський Ю.П. 33

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
заінтересованим особам (ч. 2 ст. 277 ЦК України).
Підставою виникнення права на спростування та відповідь є юридичний
факт правопорушення, до змісту протиправної поведінки якого входять
поширення:
— відомостей, тобто доведення інформації до відома третьої особи будь-
яким способом за умови здатності сприйняття останньою її змісту. При цьому
не вважається поширенням відомостей повідомлення їх особі, якої вона
стосується;
— відомостей про особу, тобто з яких можна було б точно встановити, що
вони стосуються конкретної особи, чи, принаймні, ця особа входить до кола
осіб, яких дані відомості стосуються;
— відомостей неправдивих, тобто таких, що не відповідають дійсності чи
викладені неправдиво. При цьому негативна інформація, поширена про особу,
вважається неправдивою, якщо той, хто її поширив, не доведе протилежного
(презумпція добропорядності).
Подібним до права на відповідь та права на спростування є право на
визнання відомостей такими, що не відповідають дійсності (ч. 4 ст. 277 ЦК
України). Застосування цього способу захисту можливе у випадку, якщо особа,
яка поширила інформацію, невідома. Його реалізація можлива шляхом подання
фізичною особою, право якої порушено, заяви до суду про встановлення факту
неправдивості цієї інформації та її спростування.
Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті не майнові
права
Ще одним спеціальним способом захисту особистих немайнових прав є
заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права
(ст. 278 ЦК України). Сутність цього способу захисту полягає в тому, що у
випадку, коли:
— особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі,
кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, може бути
захищене завдяки тому, що суд може заборонити їх випуск у світ до усунення

Лектор Пацурківський Ю.П. 34

 Курс лекцій Цивільне та сімейне право України (загальна частина) Тема: „Особисті немайнові права” для
студентів 2-го курсу денної форми навчання
порушення цього права;
— особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі,
кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити
(припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо
усунення порушення неможливе — вилучити тираж газети, книги тощо з метою
його знищення.
При цьому суттєва відмінність певного спеціального способу захисту від
попереднього полягає в тому, що підставою його застосування є
правопорушення, яке іменується дифамацією, тобто поширення навіть
правдивої інформації, але за умови, що нею порушуються особисті немайнові
права, наприклад, право на особисте життя чи право на таємницю про стан
свого здоров'я.
Отже, в цивільному законодавстві України існують чіткі тенденції розвитку
правової бази щодо регулювання та охорони особистих немайнових прав особи,
які покликані забезпечити гармонійний розвиток людини як особистості та
гідного члена громадянського суспільства. Подальший розвиток цивільно-
правового регулювання особистих немайнових прав в Україні має бути
зорієнтований на світові стандарти в галузі прав людини. Проте це не повинно
бути необдуманою рецепцією відповідних міжнародних норм права, а зваженим
процесом, який має базуватися на запозиченні світового досвіду, поєднаного з
особливостями національного світосприйняття, правотворення та
праворозуміння. Також слід зауважити, що навіть наявність наддосконалої
правової системи — це лише передумова, яка без належного поєднання із
своєчасною, однозначною та повною реалізацію і захистом особистих
немайнових прав не зможе досягти необхідного результату.

Лектор Пацурківський Ю.П. 35