Завдання 2

Громадяни Р. і Д. уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки і

посвідчили його у нотаріуса. Після повного розрахунку з продавцем Р., Д почав
будівництво будинку на земельній ділянці. Через деякий час дружина Р.
заявила позов до суду про визнання договору недійсним, обґрунтувавши позов
тим, що при укладені договору купівлі-продажу було порушено вимогу
Сімейного кодексу України про необхідність згоди іншого з подружжя на
відчуження нерухомого майна.
Проаналізуйте ситуацію. Яке рішення прийме суд?
Рішення:
З огляду на умови задачі, земельна ділянка яку продав Р належала Р
та його дружині на праві спільної сумісної власності.
Щодо правого статусу спільної сумісної власності слід зазначити
наступне:
Відповідно до ч.1, 2 ст.355 ЦК України «1. Майно, що є у власності двох
або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності
(спільне майно).
2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві
спільної сумісної власності.»
Також, щодо здійснення права спільної сумісної власності слід
зазначити наступне:
Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України «3. Майно, набуте подружжям за
час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено
договором або законом…»
Відповідно до ст.369 ЦК України «1. Співвласники майна, що є у
спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше
не встановлено домовленістю між ними.
2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності,
здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
 У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження
спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників,
якщо інше не встановлено законом.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження
спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній
реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
3. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення
правочинів щодо розпорядження спільним майном.
4. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із
співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого
співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин,
необхідних повноважень.»
Отже, підсумовуючи дані нормативні положення слід зазначити, що
майно набуте під час шлюбу має статус спільної сумісної власності.
Подружжя розпоряджається даним майном за взаємною згодою.
Слід також зазначити положення СК України щодо статусу майна
подружжя.
Так, відповідно до ст.60 СК України «1. Майно, набуте подружжям за
час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної
власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини
(навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо)
самостійного заробітку (доходу).
2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей
індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності
подружжя.»
Щодо об’єктів права спільної сумісної власності слід зазначити
наступне:
Відповідно до ч.1, 2 ст.61 СК України «1. Об'єктом права спільної
сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком
виключеного з цивільного обороту.
 2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія,
стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя..»
Отже, дана земельна ділянка є об’єктом права спільної сумісної
власності подружжя.
Щодо права подружжя на розпорядження майном яке є об’єктом
права спільної сумісної власності:
Відповідно до ст.65 СК України «1. Дружина, чоловік розпоряджаються
майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за
взаємною згодою.
2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за
згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з
позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із
подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного
побутового.
3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують
нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів
стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і
(або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює
обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором,
використане в інтересах сім'ї.»
Отже, з огляду на дане нормативне положення, при укладанні одним з
подружжя договору який потребує нотаріального посвідчення і ( або)
державної реєстрації, згода другого з подружжя має бути надана письмово.
В даному випадку – такої згоди не було, отже. на мою думку слід
задовольнити позов.
Слід зазначити, що з цього питання є багато судової практики. Слід
зазначити крайню позицію ВСУ.
Так, у справі № 522/17826/16-ц від 30 січня 2019 року, суд зазначив :
«Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено,
що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на
праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з
поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за
дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна
річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом
права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і статті
368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу
майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна
дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між
ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права
власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція
може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення
правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт в судовому
порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування
презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя,
який її спростовує.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду
України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах
Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду
від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року
у справі № 404/1515/16-ц.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники
майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним
спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання
майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх
співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на
вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає
нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена
письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із
подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або)
державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого
з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який
потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути
нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 69 ЦК України правочин щодо
розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути
визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у
співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Зазначене спростовує висновки судів попередніх інстанцій про те, що
встановлена судами відсутність письмової згоди ОСОБА_1 на розпорядження
майном, не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-
продажу, укладеного іншим із подружжя - ОСОБА_2, оскільки такі висновки
суперечать вимогам законодавства.
Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати
Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17
(провадження № 14-325цс18) у яких Верховний Суд відійшов від правових
висновків, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-
1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016
року у справі № 6-533цс16, у яких Верховний Суд України дійшов висновку
про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження
спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для
визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде
встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та
третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема,
що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що
майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з
подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України,
викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду
вказала він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і
рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без
визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди
іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину
позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на
укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого
договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої
статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з
подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому
закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на
укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір
щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не
ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін
договору.
Ураховуючи наведене, помилковими є посилання судів попередніх
інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним з посиланням на
недоведеність позивачем недобросовісності дій ОСОБА_13 (покупця) та
ОСОБА_2 (продавця) при укладенні оспорюваного договору.
Зважаючи на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири
укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без нотаріально посвідченої згоди
ОСОБА_1, яка є співвласником цього нерухомого майна, оскаржуваний
правочин підлягає визнанню недійсним з підстав передбачених
статтями 203, 205, 215 ЦК України, а тому оскаржувані рішення судів
попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового
рішення про задоволення в цій частині позовних вимог ОСОБА_1»
Висновок:
Отже, в даному випадку – позов дружини має бути задоволено.
 Завдання 19
За договором, укладеним між ПАТ "Стройсервис" та фізичною особою-
підприємцем Петренко, товариство зобов'язалося передати останньому
вантажний автомобіль "Мерседес" в обмін на двокімнатну квартиру, що
належить Петренку. Однак замість німецької вантажівки Петренку був
запропонований старий автомобіль "Камаз" із причепом. З огляду на те, що ціна
"Камаза" значно нижче ціни квартири, Петренко погодився прийняти його за
умови, що товариство доплатить йому 50 000 грн. Відповідна домовленість
була оформлена доповненням до первісного договору.
Згодом ПАТ "Стройсервис" відмовилося сплатити 50 000 грн. і зажадало
від Петренка повернення "Камаза", посилаючись на те, що договір поставки,
укладений сторонами, не передбачав істотної умови про строк виконання і,
відповідно, не може вважатися укладеним. Петренко заперечив, що сторони
спочатку уклали договір міни, для якого строк не є істотною умовою, а сама по
собі грошова доплата не перетворює договір міни в купівлю-продаж або
поставку.
Проаналізуйте ситуацію і вирішіть спір. Які істотні умови договору
міни?
Рішення:
Проаналізувавши умови задачі, слід зробити висновок що в даному
випадку мають місце виникнення зобов’язальних відносин.
Так, відповідно до ч.1 ст.173 ГК України «1. Господарським визнається
зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником
(учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим
Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі
боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-
господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу,
передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від
певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має
право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку…»
 Також, відповідно до п. 3 ч.1 ст. 174 ГК України «1. Господарські
зобов'язання можуть виникати:
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також
з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;..»
Отже, в даному випадку виникли зобов’язальні правовідносини на
підставі укладеного між сторонами договору міни.
Щодо правового визначення договору міни ( бартеру) слід зазначити
наступне:
Відповідно до ст.715 ЦК України «1. За договором міни (бартеру) кожна
із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін
на інший товар.
2. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він
передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.
3. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості,
що обмінюється на товар меншої вартості.
4. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно
після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо
інше не встановлено договором або законом.
5. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).
6. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання
договору міни.»
Отже, за даним договором, одна сторона передає іншій стороні
певний товар в обмін на інший товар. Договором міни можне бути
передбачено обмін товару на роботи/послуги. Також, може бути
передбачено доплату за товар.
Щодо правового регулювання договору міни, слід зазначити
наступне:
Відповідно до ст.716 ЦК України « До договору міни застосовуються
загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки,
договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі
міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.»
 Отже, до даного договору можливо застосувати загальні вимоги
законодавства щодо купівлі-продажу, положення про договір поставки,
договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в
договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Щодо форми договору слід зазначити наступне:
Відповідно до ст.639 ЦК України «1. Договір може бути укладений у
будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
2. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він
вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо
законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-
телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо
якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з
моменту його підписання сторонами.
4. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо
якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є
укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.»
Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.208 ЦК України «1. У письмовій формі
належить вчиняти:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів,
передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;..»
Щодо істотних умов договору, слід зазначити наступне:
Відповідно до ч.2-7 ст.180 ГК України «2. Господарський договір
вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку
та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови,
визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також
умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
3. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-
якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
 4. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати
найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт,
послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору
визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів,
зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному
порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих
споживачів товарів і послуг.
5. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому
цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За
згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до
встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання
робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
6. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що
порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства,
антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору
щодо ціни.
7. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують
господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На
зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору,
не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено
інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від
відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.»
За умовами задачі, АТ вимагало визнати даний договір неукладеним з
підстав того, що сторони не узгодили строк виконання. Разом з тим, виконання
договору міни відбувається в момент передання товару сторонами. В даному
випадку – слід зробити висновок, що і квартира і автомобіль ( Камаз) були
передані сторонами одна одній. Отже, вважаю, що договір вже фактично
виконаний - за винятком обов’язку щодо доплати 50 000 АТ Петренку.
Слід зазначити і судову практик уз даного питання.
Так, Великою Платаю ВС була розглянута справа № 338/180/17  за
якою Суд зазначив:
 «Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір  є 
укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з  усіх істотних умов
договору.  Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови,
що визначені законом як істотні або  є необхідними для договорів даного 
виду,  а також  усі  ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має
бути досягнуто згоди. Договір є  укладеним  з  моменту  одержання  особою, 
яка направила пропозицію укласти   договір,  відповіді про прийняття цієї
пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного   законодавства  для укладення   
договору  необхідні  також передання майна   або   вчинення  іншої  дії, договір   
є   укладеним з   моменту    передання відповідного майна або вчинення певної
дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).
Згідно з  частиною  другою   статті   642 ЦК   України,   якщо  особа ,  яка
одержала пропозицію  укласти  договір, у межах строку для відповіді вчинила
дію  відповідно до вказаних  у  пропозиції  умов  договору (відвантажила 
товари,  надала  послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей
тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції,
якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського
договору, такий договір вважається неукладеним ( таким, що не  відбувся ). 
Якщо  одна зі сторін здійснила   фактичні  дії   щодо його виконання,   правові   
наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті
181 ГК України).
З    огляду  на  вказані  приписи  не  можна   вважати  неукладеним   
договір після  його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії   
сторін  свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має
розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам
закону.»
Висновок:
Отже, відсутність істотної умови договору при тому, що сторони
практично виконали договір – не є підставою для визнання договору
неукладеним.
 Договір міни в даному випадку має бути укладений в письмовій формі.
Також, можливе укладання договору міни товару та роботи/послуги.
В даному випадку АТ явно порушило умови договору ( щодо додаткової
угоди).

Завдання 20
Архітектор В. уклав з П. договір міни легкового автомобіля, колекції
скульптур (в його виконанні) і квартири на заміський будинок П. із земельною
ділянкою. Після реєстрації автомобіля в МРЕО П. забрав у В. скульптури й
відвіз у заміський будинок. Переїзд сторін договору міни у нове житло
планувався відразу ж після державної реєстрації міни нерухомості. Однак після
подачі документів для реєстрації договору міни заміський будинок П. з
невідомих причин згорів, а разом з ним – автомобіль, були пошкоджені
скульптури.
В. зажадав розірвання договору міни й відшкодування йому вартості
автомобіля й пошкоджених скульптур. П. заявив, що як власник він готовий
примиритися із втратою автомобіля, але зажадав передачі йому у власність
квартири В., тим більше що її ціна відповідає вартості земельної ділянки під
згорілим будинком. Сторони так і не змогли вирішити, хто ж з них є власником
загиблих речей і на кому лежав ризик їхньої загибелі. Суперечка була передана
в суд.
Проаналізуйте ситуацію і вирішіть спір.
Рішення:
В даному випадку з огляду на умови задачі, між сторонами виникли
зобов’язальні відносини.
Так, відповідно до ч.1, 2 ст.509 ЦК України «1. Зобов'язанням є
правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на
користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати
роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення
певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від
боржника виконання його обов'язку.
2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього
Кодексу.»
Також, відповідно до ч.1. п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України «1. Цивільні права
та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного
законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за
аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;»
Отже, в даному випадку, мають місце зобов’язальні відносини які
виникли на підставі договору міни.
Щодо правового визначення договору міни слід зазначити наступне:
Відповідно до ст. 715 ЦК України «1. За договором міни (бартеру)
кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в
обмін на інший товар.
2. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він
передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.
3. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості,
що обмінюється на товар меншої вартості.
4. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно
після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо
інше не встановлено договором або законом.
5. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).
6. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання
договору міни.»
Отже, даним нормативним положенням визначене правове поняття
договору міни, моменту переходу права власності на товар.
Щодо правового регулювання договору міни:
 Відповідно до ст.716 ЦК України «До договору міни застосовуються
загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки,
договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі
міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.»
Отже, як вбачається з даного нормативного положення – до договору міни
застосовуються загальні положення щодо правового регулювання інших видів
договорів – зокрема – договору купівлі-продажу, поставки, контрактації, та
інших.
За умовами задачі, предметом договору з одної сторони був легковий
автомобіль, колекція скульптур, кварта ( з боку архітектора В ) а з іншої
сторони - заміський будинок з боку П.
За умовами задачі – автомобіль був фактично переданий П ( і
перереєстрований у МРЕО), також, П забрав у В скульптури та перевіз їх у
заміський будинок. В подальшому, після подачі документів для реєстрації
договору міни – даний будинок згорів, крім того – згорів автомобіль та були
пошкоджені скульптури.
З даних обставин слід зробити висновок, що реєстрація договору міни –
фактично не була здійснена, крім того – власником будинку що згорів так і
залишився П.
Так, відповідно до ст.657 ЦК України « Договір купівлі-продажу
земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку
(квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і
підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна,
що перебуває в податковій заставі.»
Також, відповідно до ст.334 ЦК України «1. Право власності у набувача
майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не
встановлено договором або законом.
2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або
перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання
набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
 До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого
товарно-розпорядчого документа на майно.
3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному
посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту
набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого
нотаріально, дійсним.
4. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації,
виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.»
Отже, в даному випадку набуття права власності на об’єкти нерухомого
майна – квартиру та будинок у сторін не відбулось.
Разом з тим – П набув право власності на автомобіль та скульптури.
Оскільки П. залишився власником будинку - він несе ризик випадкового
знищення або пошкодження майна.
Так, відповідно до ст.323 ЦК України «1. Ризик випадкового знищення та
випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не
встановлено договором або законом.»
В даному випадку, вважаю, що є підстави для розірвання договору та
компенсації з боку П збитків завданих В.
Так, відповідно до ч.1 ст.662 ЦК України «1. Продавець зобов'язаний
передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу…»
Також, ч.1 ст. 665 ЦК України «1. У разі відмови продавця передати
проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-
продажу.»
Отже, оскільки в даному випадку П не може передати В предмет договору
міни – даний договір має бути розірваний.
Так, відповідно до ст.651 ЦК України «1. Зміна або розірвання договору
допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або
законом.
2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу
однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в
інших випадках, встановлених договором або законом.
 Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої
цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона
розраховувала при укладенні договору. 3. У разі односторонньої відмови від
договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову
встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або
зміненим.»
Отже, в даному випадку – В ( як набувач будинку за договором) має
право відмовитися від договору – оскільки будинок йому не переданий.
В даному випадку відповідно до ст.ст1212 -1214 ЦК України – П має
повернути майно В, а якщо вони знищене або пошкоджене – відшкодувати
його вартість.
Щодо визначення розміру збитків які були завдані В слід зазначити
наступне:
Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 ЦК України «2. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням
речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення
свого порушеного права (реальні збитки);.»
Отже, в даному випадку П має відшкодувати В вартість автомобілю,
пошкоджених скульптур. В не зобов’язаний передавати П у власність
квартиру.
Висновок:
Оскільки відповідно до умов задачі предмет договору міни знищений до
передачі його та оформлення відповідно до законодавства, В не зобов’язаний зі
свого боку передавати П квартиру. Крім того, оскільки договір міни є
розірваний, П має повернути все отримане за договором – а у випадку
неможливості такого повернення ( автомобіль згорів) – компенсувати його
вартість. Крім того, П має компенсувати П вартість пошкоджених скульптур.