1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ СЕМЕНА КУЗНЕЦЯ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН, ПОЛІТИЧНИХ НАУК І

ПРАКТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

ЗВІТ
з виробничої практики
на тему:

ІНТЕРПРЕТАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН: ПАРАДИГМА

КОНСТРУКТИВІЗМУ

Керівник від бази практики: Студентки 4 курсу

Шахін Омаров
Рекомендована кількість балів 90
МП
(підпис)
Керівник від ЗВО:
д.філос.н., проф. кафедри
міжнародних відносин, політичних
наук і практичної філософії
Кузь О. М.
Рекомендована кількість балів 90
групи 6.01.291.010.18.1
спеціальності 291 «Міжнародні
відносини, суспільні комунікації та
регіональні студії»,
ОПП «Міжнародні відносини, суспільні
комунікації та регіональні студії»
Шевченко Д. С.
Кількість балів
з урахуванням захисту
Національна шкала відмінно
Оцінка 90
ECTS «А»

Кузь О. М.
(підпис) (прізвище та ініціали)

Романюк О. І.
(підпис) (прізвище та ініціали)

Коротков Д. С.
(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Харків, 2022 р.
 1

ЗМІСТ

ВСТУП 3
Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАЗИ ВИРОБНИЧОЇ 5
ПРАКТИКИ – ПОЧЕСНЕ КОНСУЛЬСТВО РЕСПУБЛІКИ
АЛБАНІЯ
Розділ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ 7
ДОСЛІДЖЕННЯ КОНСТРУКТИВІЗМУ ЩОДО АНАЛІЗУ
МІЖНАРОДНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Розділ 3. ЕВРИСТИЧНІСТЬ ТА РЕЦЕПЦІЯ 10
КОНСТРУКТИВІСТСЬКОЇ МЕТОДОЛОГІЧНОЇ ПАРАДИГМИ
ЩОДО ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ПРОЦЕСІВ.
ВИСНОВКИ 12
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА 14
 3

ВСТУП

Перформанс постмодерну не обійшов увагою і систему міжнародних

відносин, спричинивши появу конструктивістської школи дослідження
останньої. Методологія конструктивізму є перетином багатьох філософських,
соціологічних і психолінгвістичних настанов. На початках соціальний
конструктивізм виникає в психології (Л. Виготський, Ж. Піаже) та соціології
(П. Бергер, Т. Лукман, П. Бурдьє).
Соціальний конструктивізм наполягає, що соціум не слід зводити до
заздалегідь заданих умов розвитку і виховання людини. Соціалізація індивіда
передбачає, що він не просто «занурюється» в суспільство і пасивно вбирає
його підвалини, а активно з ним взаємодіє, накопичуючи при цьому знання та
засвоюючи моральні та естетичні норми. Тому в дійсності індивід і
суспільство взаємно формують один одного. Соціальний конструктивізм
націлений на вивчення шляхів і способів, якими такого взаємного
«конструювання» можна досягти. Його елементом, «конструктом», є така
ідея, що сприймається як очевидна тими людьми, хто приймає її. При цьому
конструкт належить певній історичній культурі або спільноті, тобто не є
універсальним. Індивід виявляє вибірковість по відношенню до соціальних
конструктів, приймаючи одні й відкидаючи інші. Так він створює
суспільство, «життєвий світ».
Культура є невід’ємним фактором соціально-економічного розвитку.
Разом з тим культура тісно пов'язана з діалогом як засобом спілкування, а
також уникнення конфліктів і стримування конфронтації. Діалог націлений
на краще взаєморозуміння цінностей, норм, історичного досвіду і культурної
реальності, підкреслюючи значимість слів і дій інших. Міжкультурний діалог
має величезний потенціал для запобігання конфліктів на міжнародному,
національному та місцевому рівнях шляхом скорочення випадків
нерозуміння і недовіри, і через створення основи для ненасильницького
вирішення спорів. Діалог між культурами повинен ґрунтуватися на взаємній
повазі між усіма народами, представниками цих культур, і захищати
принципи справедливості і рівності. Він також має надавати імпульс
зусиллям, що вживаються міжнародним співтовариством з метою зміцнення
терпимості і встановлення миру і безпеки, а також культурного співіснування
між людьми.
 4

Актуальність новітніх підходів в дослідженні соціальної реальності, до

яких відноситься конструктивізм, не викликає сумніву, адже саме «культура
міжнародного середовища» є предметом їхнього дослідження. Незважаючи
на те, що конструктивізм виник наприкінці 1980-х рр., сьогодні він став
одним з головних напрямків у теоретичному дослідженні міжнародних
відносин. За кордоном у індексах цитованості роботи конструктивістів вже
обійшли класику неореалізму, а в програмах навчальних дисциплін йому
приділяється все більше уваги. Конструктивізм зосереджується на людській
свідомості та її ролі в міжнародному житті. «Культуру міжнародного
середовища» дослідники конструктивізму розуміють як сукупність
соціальних спільнот, кожна з яких має власні ціннісні установки і історичну
індивідуальність.
Конструктивізм змінює парадигму розуміння соціального конструкту,
соціальних норм і правил, ідентичності міжнародних акторів як процесу
формування в ході символічної і комунікативної взаємодії. Глобалізація
прискорила процеси нестабільності, посилила увагу до ідентичності в
міжнародних відносинах, адже дозволяє чітко визначити національні
інтереси держав і інтереси інших міжнародних акторів, відрізнити друзів від
ворогів, союзників від супротивників, задаючи тим самим напрямок розвитку
міжнародних відносин.
Для України це особливо актуально, оскільки вона зараз переживає
політичну, економічну нестабільність, офіційну зміну суспільних цінностей
під впливом революцій, зміну правлячої еліти, що спричиняє кризу
формування ідентичності. Дослідження конструктивізму як наукового
підходу в аналізі міжнародної взаємодії може допомогти дослідити
специфіку ідентичності, її динаміку та оцінити успішність внутрішньої та
зовнішньої політики держави, спрогнозувати поведінку держав на
міжнародній арені.
 5

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАЗИ ВИРОБНИЧОЇ

ПРАКТИКИ – ПОЧЕСНЕ КОНСУЛЬСТВО РЕСПУБЛІКИ АЛБАНІЯ

Під час російсько-турецьких війн 1787 – 1792 та 1806 – 1812 років

окремі групи православних албанців повставали проти Туреччини та
приєднувалися до російських військ. По завершенні війн, ці групи були
оселені відповідно в Одесі (звідси назва вулиць Мала та Велика Арнаутська)
та в Буджаку (село Каракурт), утворивши етнічну групу українських
албанців.
У 1916 році націоналісти обох країн взяли участь у конференції Союзу
народів у Лозанні, у другій половині ХХ століття – входили до складу
Антибільшовицького блоку народів.
Республіка Албанія визнала незалежність України 4 січня 1992 року.
Дипломатичні відносини між двома країнами встановлені 13 січня 1993 року.
Дипломатичні і консульські представництва України: Посольство
України в Албанії працює з 1 вересня 2020 року.
Дипломатичні і консульські представництва Республіки Албанія:
Посольство Республіки Албанія в Україні (за сумісництвом) з резиденцією в
м. Варшава, Республіка Польща.
Почесне консульство Республіки Албанія відкрилося 16 червня 2015 р. у
Харкові на вул. Академіка Проскури, 1.
У церемонії відкриття взяли участь Надзвичайний та Повноважний
Посол Республіки Албанія в Україні Шпреса Курета, директор Департаменту
міжнародного співробітництва Харківської міськради Віктор Рудь,
представники дипломатичного корпусу, Харківської облдержадміністрації.
Почесним консулом Республіки Албанія у Харкові став Шахін Омаров.
Під час церемонії відкриття він зазначив, що консульство вирішуватиме
важливі завдання, які дадуть змогу розвиватися взаєминам двох держав.
Зокрема це стосується розвитку торговельно-економічних відносин,
підтримки албанської діаспори в місті, культурного обміну, гуманітарної
сфери. Як зазначила посол Албанії Шпреса Курета, почесне консульство має
стати маленькою частиною Албанії в Україні, зокрема у Харкові. Його
робота допоможе підтримувати культуру та традиції албанців, які мешкають
на території України, а також дасть можливість розпочати тісне
співробітництво між двома державами.
 6

Після початку відкритої агресії РФ проти України Почесне консульство

долучилося до всебічної підтримки України країнами західного світу.
Незважаючи на напад російської армії на територію України, зокрема на
Харків, Почесне консульство Республіки Албанія та Почесний консул Шахін
Омаров працюють в цілодобовому режимі та роблять все можливе для
наближення дня перемоги героїчного народу України.
Наразі пан Консул надає пряму допомогу албанській діаспорі та іншим
громадянам, які залишились у Харкові. Почесне консульство знаходиться в
постійному контакті та консультаціях з посольством Республіки Албанія в
Варшаві (України за сумісництвом). Увесь уряд Республіки Албанія, пан
Президент Ілір Мета, пан Прем’єр Міністр Еді Рама, пані Посол Шпреса
Курета висловлюють слова підтримки українському народові та допомагають
Україні. В столиці Албаніії, Тирані, одну з центральних вулиць, на якій
знаходиться посольство Росії перейменовано на «Ukraina e lire», що
перекладається як «свободна Україна».
08.03.2022 р. Почесний консул Республіки Албанії Шахін Омаров дав
інтерв’ю албанському телебаченню Report TV та розповів албанським
глядачам про ситуацію в Україні, воєнний наступ Росії, бомбардування міст
України, зокрема Харкова. Окремо, Почесний консул розповів про
зруйнування ракетними ударами Почесного консульства Республіки Албанія
в місті Харків.
Попри це консульство продовжило свою гуманітарну роботу.
08.04.2022 р. у прямому ефірі на Top Channel Albania Почесний консул
Шахін Омаров розповів про поточну військову та соціальну ситуацію в
Україні, висвітлив воєнні злочини які здійснюються на території України,
зокрема у Бучі та Харкові. Окрім іншого, Почесний консул розповів
албанцям про мужність та героїзм українських воїнів у боротьбі з
противником маючим переважаюче озброєння. Окремо, пан Омаров
подякував уряду Албанії та всьому албанському народову за всебічну
підтримку України та відзначив масштабну Акцію Солідарності з Україною,
яка відбулася 8-го квітня у місті Тирана, за підтримки Надзвичайного та
Повноважного Посла України в Республіці Албанія, Володимира
Анатолійовича Шкурова.
 7

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

ДОСЛІДЖЕННЯ КОНСТРУКТИВІЗМУ ЩОДО АНАЛІЗУ
МІЖНАРОДНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Сьогодні соціальний конструктивізм можна впевнено віднести до

домінуючих підходів у теорії міжнародних відносин. Появу конструктивізму
в міжнародних відносинах часто пов'язують із закінченням холодної війни,
подією, яку не змогли пояснити традиційні теорії, такі як реалізм і
лібералізм, де основна увага приділяється державі, і мало місця для
спостереження за діями людей. Як вважається в сучасній західній науці, сам
по собі термін «конструктивізм» почав використовуватися в 1950-ті рр. в
роботах Ж. Піаже і Дж. Келлі, проте наукову респектабельність цілком
певної епістемологічної позиції в соціальних науках він знайшов значно
пізніше, тільки в контексті «культурного повороту». Часто кажуть, що
конструктивізм просто констатує очевидне: дії, взаємодії і сприйняття
формують реальність. Наші думки і дії буквально будують міжнародні
відносини. Конструктивісти пропонують альтернативні пояснення і ідеї для
подій, що відбуваються в соціальному світі. Вони показують, наприклад, що
не тільки розподіл матеріальної влади, багатства і географічні умови можуть
пояснити поведінку держави, але також ідеї, ідентичності і норми; реальність
не фіксована, а скоріше схильна до змін.
Серед основних передумов, на яких сформувався конструктивізм як
науковий напрям в аналізі міжнародної взаємодії, зазначимо:
1. Ідейно-теоретичною передумовою конструктивізму слід вважати,
насамперед, напрям філософії свідомості, який детально розробляв ментальні
феномени, їхню епістемологічну та онтологічну складову. Конструктивна
установка має тривалу історію в науці і в теорії пізнання, принаймні, з
початку Модерну дихотомія «пізнане – зроблене (сконструйоване)» стала
типовою для науки Нового часу і супроводжує її теорії пізнання. Це
дозволило сучасним конструктивістам вписати до числа своїх ідейно-
теоретичних попередників Дж. Віко, І. Канта, Г. Гегеля, Е. Гуссерля і
німецьку гносеологію в цілому.
Завдячуючи Віко, дослідники погодились, що людському розуму
відкривається тільки те, що створено самою людиною. Раціональне знання не
зачіпає існуюче в реальному світі, але обмежується тільки світом досвіду,
 8

який створюється людиною. Дж. Берклі, зі свого боку, стверджував, що

суб’єкту є доступним лише зміст свідомості – ідеї, тому він може лише
констатувати своє існування. Ця теоретико-пізнавальну позицію має багато
спільного в сучасній епістемологічній позиції конструктивізму.
Конструюючи світ, людина конструює саму себе. А, конструюючи саму себе,
створюючи конструкти в своїй свідомості, людина конструює світ.
Спостерігаючи світ, спостерігач створює самого себе. Спостереження
створює спостерігача. Немає спостереження без спостерігача. Немає мови без
носія мови: мова і продукт людини, і її творець. Мова говорить в нас і через
нас, будує нас, будучи нашим породженням.
2. Наступною ідейно-теоретичною передумовою конструктивізму слід
вважати соціологічний вимір «розуміючої» соціології з її концепціями
розуміння, сформульованими в роботах М. Вебера, Г. Зіммеля, В. Дільтея.
Розуміюча соціологія прагнула показати, що реальність створюється самими
людьми в їхньому повсякденному житті, основну увагу приділяла значенням,
які люди пов'язують зі своїм соціальним світом. Цей підхід продемонстрував,
що поведінка акторів не підкоряється виключно законами біології та
економіки, вона складніша і багатогранніша. Конструктивізм звертає
першочергову увагу на соціологію і процес соціалізації акторів в системі
міжнародних відносин. В рамках конструктивізму на перший план виходять
такі поняття, як соціальний конструкт, соціальні норми і правила,
ідентичність акторів і так далі. Під впливом конструктивізму всі ці поняття
стали розглядатися як процес, який формується в ході символічної і
комунікативної взаємодії між акторами.
3. Ідейно-теоретичною передумовою конструктивізму, слідом за
філософією свідомості та соціологією слід також вважати «лінгвістичний
поворот» до суб’єкта, який вивів на перший план суб'єктивну роль мови
(мови, дискурсу) у формуванні соціальної реальності. Теорія мовних актів
справила величезний вплив на розвиток конструктивізму в міжнародних
відносинах. Ця теорія наголошує, що значення тверджень визначається в
рамках інтерсуб'єктивності поділюваних соціальних норм, правил і
соціальних конвенцій. Мова стає не тільки інструментом опису соціальної
дійсності, а й відіграє величезну роль в здійсненні певних соціальних актів,
тобто в конструюванні соціальної реальності. Когнітивна лінгвістика що
вплинула на конструктивізм, стверджує, що розуміння соціальної реальності
 9

залежить від розуміння конвенціональних мовних одиниць (слова, фрази,

метафори і так далі). В рамках когнітивної лінгвістики значення слова
походить від соціальних конвенцій, а не від об’єктивних категорій
Аристотеля.
З точки зору сучасного лінгвополітичного ідеалізму, світом правлять ідеї
(ідеології, дискурси), які конструюють реальність через мовні акти. Таким
чином, будь-яке наукове дослідження за визначенням не може бути нічим
іншим, як ідеологією. Тому сам «об'єктивний факт» зникає і стає тільки
нашим суб’єктивним «поданням про факт». Німецько-американський
дослідник міжнародних відносин Н. Онуф, який перший назвав себе
«конструктивістом», також вважає, що соціальна реальність не існує сама по
собі, вона постійно конструюється і реконструюється за допомогою мовних
актів. Цей процес можна уподібнити безперервному «переукладанню»
суспільного договору, який люди намагаються через обговорення зробити
якомога ефективнішим. Зрозуміло, це стосується і сфери міжнародних
відносин: «В міжнародних відносинах агенти і структури конструюють один
одного» через мовні акти. Таким чином, «конструювання суспільства або
спільноти країн – це безперервний процес конструювання через мову» і світ
міжнародних відносин перетворюється в дискурс (або скоріше в різні
дискурси) про міжнародні відносини: «В сфері міжнародних відносин ми
знаходимося в нескінченному процесі конструювання світів через наше
сприйняття, яке в свою чергу опосередковано мовою. ... Різні цілі країн
конструюють різні світи через мову». Причому ці різні мовні світи не
розуміють один одного. Як пише Онуф, «грецька мова Аристотеля
опирається перекладу на англійську мову».
Ж. Фоконьє, будучи когнітивним лінгвістом, займався проблемами того,
як люди розуміють те, що їм говорять, – тобто проблемами лінгвістичної
семантики. Термін «ментальний простір» (Mental Space), а також теорія
ментальних просторів (Mental Space Theory – MST) були запропоновані в
1980-і роки Ж. Фоконьє. Пізніше дана теорія була уточнена і доповнена
теорією концептуальної інтеграції, або теорією блендінгу, яка була
сформульована Ж. Фоконьє спільно з М. Тернером в книзі «The Way We
Think». На думку Фоконьє, в процесі бесіди або читання людина створює в
своєму розумі ментальні простори, які служать їй чимось на зразок
індивідуальних «контейнерів» для тимчасового розміщення оброблюваної
 10

нею інформації, отриманої від партнера. Ці ментальні простори являють

собою когнітивні конструкти, які постійно модифікуються та будуються в
режимі реального часу в ході дискурсивної діяльності і зберігаються в
оперативній пам’яті учасників діалогу. Створення ментальних просторів є
засобом, що забезпечує інтрапсихичіний процес побудови значення.
Засновник конструктивізму в теорії міжнародних відносин Ніколас
Онуф опублікував у 1989 р. працю «Світ, який ми створюємо», в якій
доводив, що соціальна реальність складається з правил й інститутів, що
конструюються за допомогою мовних актів.
Північноамериканський варіант робить особливий акцент на ролі
«соціальних норм» й «ідентичності» в конструюванні світової політики –
А. Вендт, Н. Онуф, П. Катценштайн. Вендт представляє три ідеальних типи
«структури ролей» («ворог», «суперник» і «друг») і три відповідних їм
«культури анархії» міжнародної системи («гоббсіанську», «локкіанську» і
«кантіанську»). Європейський варіант конструктивізму приділяє увагу ролі
«мови», «лінгвістичних конструкцій» та «соціальних дискурсів» щодо
конструювання соціальної реальності та «ідентичності». Конструктивістська
методологічна парадигма – це сукупність постулатів і принципів
світоглядного та логіко-методологічного характеру з акцентуацією на
аксіологічному вимірі міжнародно-політичної ситуації.

РОЗДІЛ 3. ЕВРИСТИЧНІСТЬ ТА РЕЦЕПЦІЯ

КОНСТРУКТИВІСТСЬКОЇ МЕТОДОЛОГІЧНОЇ ПАРАДИГМИ ЩОДО
ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ПРОЦЕСІВ

Слід зауважити, що вузловими концептами конструктивізму є

ідентичність та інтереси. Конструктивісти стверджують, що у держав може
бути кілька ідентичностей, які соціально сконструйовані за допомогою
взаємодії з іншими акторами. Ідентичності є уявлення актора про те, хто вони
є, що в свою чергу сигналізує про їхні інтереси. Вони важливі для
конструктивістів, оскільки вони стверджують, що ідентичність становить
інтереси та дії. Наприклад, ідентичність невеликої держави має на увазі набір
інтересів, які відрізняються від тих, які має на увазі ідентичність великої
держави. Невелика держава, можливо, більше орієнтоване на своє
виживання, тоді як велика держава стурбована домінуванням у світовій
 11

політиці, економіці та військовій справі. Однак слід зазначити, що дії

держави повинні відповідати її ідентичності. Таким чином, держава не може
діяти всупереч своїй ідентичності, тому що це поставить під сумнів дійсність
ідентичності, включаючи її переваги.
Будь-яка політична дія або взаємодія не може розглядатись без
врахування такої категорії як ідентичність. Інакше кажучи, політичні дії та
процеси міждержавної взаємодії мають не лише матеріальний, але й
нормативно-репрезентативний виміри. Будь-якій політичній дії передує
процес конструювання потреб суб’єктів міжнародно-політичної взаємодії, які
в сформованому вигляді являють собою лише певну інформацію про мотиви
сторін. Лише у тому випадку, коли інформація про потреби буде
трансформована в інтерес, що буде чітко сформульований, можна говорити
про те, що політична дія, яка має відбутись, характеризується певним рівнем
раціональності. В цьому зв’язку варто зазначити, що інтерес з точки зору
соціального конструктивізму є категорією непостійною, він може
змінюватись залежно від впливу внутрішніх та зовнішніх чинників. Проте, не
враховувати особливості віддзеркалення потреб/інтересів суб’єктів
міжнародно-політичної взаємодії в їх попередніх діях не варто, принаймні
під час планування майбутніх заходів, рішення щодо яких ґрунтуються на
попередньому досвіді. На думку Вендта, не дивлячись на те, що інтерес
породжує дію, сама його поява не можлива без такого елементу як
ідентичність.
Політична дія залежить не тільки від специфіки середовища, в якому
відбувається процес політичного співробітництва, але й від уявлень самих
учасників про процес взаємодії, які склались протягом певного історичного
розвитку та вплинули на формування їх ідентичності в розумінні
приналежності до тієї чи іншої спільноти, передусім міжнародної
регіональної або інтеррегіональної. Саме ця приналежність впливає на
визначення пріоритетів зовнішньої політики суб’єкта взаємодії й
формулювання його інтересів та цілей.
З точки зору соціального конструктивізму, інтерес виникає та
реалізовується лише в процесі взаємодії. Така інтерпретація суперечить
вихідним положенням теорії раціонального вибору, згідно якої можливі дії
учасників обумовлені винятково конфігурацією учасників, яка вже є
віддзеркаленням інтересів самих суб’єктів взаємодії політичного процесу.
 12

Тобто, інтерес є вихідною змінною, необхідною для участі того чи іншого

суб’єкта в різних схемах співробітництва, в той час як, згідно теорії
соціального конструктивізму, інтерес проявляється вже процесі
міждержавної взаємодії та може впливати на рівень залучення держави до
тих чи інших дій. Якщо в першому випадку інтерес є постійною змінною, то
в другому – непостійною або такою, що здатна змінюватись залежно від
впливу внутрішнього та зовнішнього середовища. В процесі усуспільнення
спільні знання засвоюються міжнародними акторами та впливають на
формування їхніх національних / просторових ідентичностей та інтересів. У
процесі співробітництва міжнародні актори виробляють сукупність спільних
знань, норм, правил, цінностей, які формують їхні спільні уявлення про
поведінку один одного. Взаємодія, що ґрунтується на спільних знаннях та
установках, обумовлює зміни в структурі міжнародних відносин шляхом
конструювання нових просторових мереж співробітництва та посилення
регіональних центрів сили.
Основне завдання теорії – дослідити схеми взаємодії ідентичностей,
враховуючи існуючу систему норм та практик, що впливають на їх
конструювання. Взагалі, за Вендтом, ідентичність є властивістю суб’єктів,
яка впливає на мотиваційні та поведінкові диспозиції. Ідентичність пов’язана
із процесом самоусвідомлення, який має внутрішнє та зовнішнє походження.
Для того, щоб певна ідентичність мала б змогу реалізовуватись, вона також
має бути сприйнята зовнішнім середовищем.

ВИСНОВКИ

Конструктивізм як науковий підхід сформувався в результаті

міждисциплінарного синтезу і впливу таких наук, як філософія (особливо
напрям філософії свідомості), герменевтика, «розуміюча» соціологія,
психологія, когнітивна лінгвістика тощо.
Поняття «конструкту» як виробленого людською свідомістю ідеального
об’єкта або оціночного шаблону, через які людина сприймає світ, в рамках
конструктивізму досліджується як соціальний конструкт, соціальні норми і
правила, ідентичність акторів. При цьому наголошується на ідеї активності
суб’єкта, який створює, а не відкриває знання про світ. Конструкт належить
певній історичній культурі або спільноті, тобто не стає універсальним і
 13

статичним, а навпаки, діалектично розвивається.

Конструктивізм виник як виклик домінуванню неоліберальній і
неореалістичній теорії міжнародних відносин. І неореалізм, і неолібералізм
нерідко називають раціоналістськими підходами, оскільки і той, і інший
ставлять в центр свого розгляду раціонального політика, що керується не
емоціями, а розрахунком в прийнятті політичних рішень. Для неореалістів це
розрахунок, який визначається міркуваннями влади (в першу чергу балансом
сил або погроз). Для неолібералів – міркуваннями матеріального добробуту і
людської безпеки. Конструктивізм розглядає роль ідей у формуванні
міжнародної системи. До «ідей» конструктивісти відносять мету, погрози,
страхи, ідентичності та інші елементи сприйняття реальності, які впливають
на державних і недержавних суб’єктів в рамках міжнародної системи.
Конструктивістська методологічна парадигма – це сукупність постулатів
і принципів світоглядного та логіко-методологічного характеру з
акцентуацією на аксіологічному вимірі міжнародно-політичної ситуації.
Конструктивісти виступили за формування міжсуб’єктної якості соціального
світу, тобто ставили складну задачу проникнути в пласти суспільної
свідомості, аналізуючи світ образів, взаємосприйняття, тяжіння /
відторгнення «Іншого», міфів, стереотипних установок. На перше місце було
поставлено порівняльне дослідження «інтересів» та «ідентичностей».
Характер міжнародного життя визначається переконаннями і
очікуваннями, які держави мають одна про одну, і це встановлюється
соціальними, а не матеріальними структурами. Європейський варіант
конструктивізму приділяє увагу ролі «мови», «лінгвістичних конструкцій» та
«соціальних дискурсів» щодо конструювання соціальної реальності і,
зрозуміло, «ідентичності»; в ньому домінують постпозитивістський та
інтерпретативний підходи, а поряд з дедуктивним широко використовується
індуктивна стратегія дослідження.
Конструктивізм визнає інтерсуб’єктивність і рефлективність між «Я» і
суспільством, і, як наслідок, взаємне конституювання акторів і структури.
Праксеологічні розробки сучасного конструктивізму, безумовно, мають
евристичні можливості щодо пояснення міжнародних процесів.
Конструктивістський методологічний підхід до розуміння міжнародної
взаємодії, в якому аксіологічний чинник є домінуючим, має неабиякі
перспективи у подальших дослідженнях міжнародної співпраці України з ЄС.
 14

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА

Адо П. Философия как способ жить / Пьер Адо. М.: Социум, 2010. 288 с.
Азизов У. Б. Конструктивизм в международных отношениях. СПб.:
Алетейя, 2015. 160 с.
Алексеева Т. А. Современная политическая мысль (XX–XXI вв.):
Политическая теория и международные отношения / Т. А. Алексеева; 2-е
изд., испр. и доп. Москва: Аспект Пресс, 2018. 623 с.
Алексеева Т. А. Химеры страны Оз: «Культурный поворот» в теории
международных отношений». Международные процессы. 2012. Сентябрь –
декабрь. Т. 10. № 3. С. 4–19.
Кеохейн Р. О. Международные отношения: вчера и сегодня.
Политическая наука: новые направления / под ред. Р. Гудина и Х.-Д.
Клингеманна. М.: Вече, 1999. С. 438–452.
Най Дж. С. Взаимозависимость и меняющаяся международная
политика. Мировая экономика и международные отношения. 1989. № 12.
Fauconnier G., Turner M. The way we think: Conceptual blending and the
mind’s hidden complexities. New York: Basic Books, 2008. 440 p.
Hopf T. The Promise of Constructivism in International Relations Theory.
International Securitу. 1998. Vol. 23, No. 1. Р. 171–201.
Onuf N. Constructivismus: A User’s Manual. International Relations in a
Constructed World / Ed. by V. Kubalkova, N. Onuf, P. Kowert. Armonk; N. Y.,
1998. P. 58–78.
Wendt A. Social Theory of International Politics. Cambridge: Cambridge
University Press, 1999. 429 p.