МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

КАФЕДРА ПРИРОДНИЧИХ НАУК

Реферат
з курсу «Українська мова за професійним спрямування»
на тему
«ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІН НОРМ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ВІД
І.П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО ДО СУЧАСНОСТІ»

Виконала
Студентка 1 р.н.
Екологія
ФПрН
Бебих Даря Сергіївна
Викладач: Тоцька Н. Г.

Київ, 2021
2

ЗМІСТ

1. ВСТУП 3
2. МОВНІ НОРМИ. ЇХ СТАНОВЛЕННЯ В
УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ 4
3. ОСОБЛИВОСТІ МОВНИХ НОРМ ЗА РІЗНИХ
ІСТОРИЧНИХ ПЕРІОДІВ 6
4. ПОРІВНЯННЯ СУЧАСНИХ МОВНИХ НОРМ ТА
НОРМ ЗАКЛАДЕНИХ І.П. КОТЛЯРЕВСЬКИМ 8
5. ВИСНОВОК 10
6. ДЖЕРЕЛА 11
3

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку українського суспільства, актуальною

постає необхідність дослідження історії української мови та літературних
норм, які були сформовані у той чи інший період історії нашої культури.
Актуальність вивчення літературної норми відображує необхідність
дослідження мовної норми в умовах глобалізованого суспільства, а також
детального аналізу мовної норми з метою визначення її розвитку та
функціонування.

мовна норма розглядається не тільки як лінгвістична, а й як соціально-

історична категорія. У такому випадку норма відображає соціальний аспект
спілкування, який проявляється не тільки у відборі та описі мовних явищ, але
перш за все в системі їх оцінок. Можна сказати, що мовна норма розуміється
як соціально-історична категорія. Головне завдання дослідження мовної
норми в соціальному аспекті - встановлення правил вживання і оцінки
варіантів мовних одиниць, виявлення тенденцій розвитку норми. Такі зміни
можна вдало відслідкувати саме в творах І.П. Котляревського.

Тому вивчення питань нормотворчої діяльності в мові та літературі є

дуже важливим для збереження національної ідентичності та розвитку історії
української мови.
4

МОВНІ НОРМИ. ЇХ СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Норма літературної мови — це реальний, історично зумовлений і порівняно

стабільний мовний факт, що відповідає системі й нормі мови і становить
єдину можливість або найкращий для даного конкретного випадку варіант,
відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співвідносних
фактів загальнонародної (національної) мови в процесі спілкування.

Унормованість - одна з основних ознак літературної мови.

Мовні норми розрізняють:

- лексичні – вживання слів;

- орфоепічні - звуки, їх вимова, наголошення слів;
- граматичні - передбачають правильне вживання граматичних форм
слів, усталену побудову словосполучень, речень;
- орфографічні - правила написання слів;
- стилістичні - вживання мовних засобів відповідно необхідному
стилю мовлення;
- пунктуаційні - вживання розділових знаків.

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних

варіантів, які підлягають нормуванню, змінюються. Мовні норми найповніше
й у певній системі зафіксовані у правописі, словниках, довідниках,
підручниках і посібниках із української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх мовців полягає в тому, щоб

досконало оволодіти мовними нормами, послідовно їх дотримуватись.
Становленні норми в сучасній українській літературній мові, на думку
вчених, сприяють такі критерії:
 територіальний або культурно-історичний: це основа, що формує
літературну мову;
 відповідність системі мови;
 поширеність відповідного мовного явища.

Період становлення мовної норми супроводжується наявністю значної

кількості варіантних форм, які є джерелом постійних змін, що сприяють
пошукам найкращих засобів вираження.
Американський соціолінгвіст Гауґен описує послідовність етапів мовної
норми: «1) вибір норми, б) кодифікація, в) впровадження кодифікованих
норм, г) їхнє розроблення й удосконалення. Останній етап інколи
доповнюють поняттям культивації мовної норми» [8, с. 156].
5

Розглянувши періоди формування мовної норми в українській мові

впродовж всієї її історії, можна ширше проаналізувати етапи формування
літературної мови. Ю. Шевельов [1] у своїх працях виокремлював шість
періодів формування української мови, починаючи з дев’ятого століття, коли
в українська мова лише почала формуватися на розмовному рівні, а
писемною залишалася старослов’янська, саме тому цей період і отримав
назву «протоукраїнський». Передували формуванню мовної норми українські
писемні джерела. Історія української писемності нараховує 7–8 тисяч років.
Це підтверджують археологічні знахідки (таблички, написи, тощо), які
датують VІ–V тис. до н. е., протошумерські написи, виявлені під
Мелітополем в урочищі-заповіднику Кам’яна Могила (кінець V тис. до н. е.);
записи на так званих Медвинських стовпах (ІІ–І тис. до н. е.).
Найбільш значущим для формування української мови в сучасному
вигляді є період з кінця 18 ст. Саме в цей період розпочалося формування
нової української мови, активно розвивалась письмова мова, оформлюється
поняття мови як самоідентифіцікації народу.
6

ОСОБЛИВОСТІ МОВНИХ НОРМ ЗА РІЗНИХ ІСТОРИЧНИХ

ПЕРІОДІВ

Становлення мовної норми відбувається під впливом значної кількості

варіантних форм, які є джерелом постійних змін. Це сприяє пошуку
найкращого варіанту для вживання.
Спираючись на дослідження раніше згданого американського
соціолінгвіста Гауґена [8], розглнемо таку хронологію розвитку сучасної
української мови.

Перший етап (кінець ХVІІІ – 40-і роки ХІХ ст.) характеризується тим,
що було покладено основи нової літературної мови. У кінці ХVІІІ – на
початку ХІХ ст. українська мова зазнала значного занепаду, виборюючи своє
право на існування та побутування.
В другий етап (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) відбувалася
кодифікація мовної норми, що ґрунтується на взаємодії щонайменше трьох
ознак: 1) відповідність певного явища системі мови; 2) регулярна
відтворюваність у процесі спілкування; 3) суспільне схвалення і визнання
явища як нормативного. Цей етап відбувався довго, адже становище
української мови за часів Російської Імперії регулювалось рядом документів і
мало обмежуючий характер. Замість кодифікації відбувається
денаціоналізація, про яку писав О. Потебня наприкінці ХІХ ст.:
«Денаціоналізація сходить на погане виховання, на моральну хворобу: на
неповне користування засобами сприйняття, засвоєння, впливу, на
ослаблення енергії думки; на мерзоту запустіння на місці витіснених, але
нічим не заступлених форм свідомості; на ослаблення зв’язку підростаючих
поколінь з дорослими, який замінює лише слабкий зв’язок з чужими; на
деморалізацію суспільства, аморальність, спідлення» [4, с. 132].
Слід відзначити, що затвердженню мовних норм сприяли словники,
роботи авторів в першій половині ХІХ ст. І. Котляревського, О.
Павловського, П. Білецького-Носенка та інших. Кодифіковані норми
зафіксували правописи, підручники і посібники з української мови, словники
і довідники.
Третій етап фактично не відбувався, адже упровадження мовної норми
на теренах України практично неможливе через тогочасне політичне
становище країни та суцільне ігнорування української мови як культурної
спадщини народу зі сторони влади.
Під час четвертого етапу (політика «українізації» 1920-х років – до
теперішнього часу) відбувається розроблення й удосконалення мовних норм.
Починається активне впровадження її до багатьох сфер життя громадян
(засоби масової інформації, освіта, впровадження правопису, видання
словників). Це утверджує лексичні, фразеологічні, морфологічні норми.
Юрій Шевельов зазначає, що найприкметнішою рисою доби українізації
7

(1925–1932) було «стремління нормалізувати мову» [1]. Проте з 1929 року в

Україні «проходив планомірний і систематичний погром українства» [6].
Упродовж 1929–1937 років пригнічена діяльність мовознавців, письменників,
дослідників української мови, які працювали над словниками й
підручниками, досліджували й викладали мову.
За радянського часу мову обмежують в адміністративно-діловому
спілкуванні, у сфері науки, освіти. Кодифіковані норми стають відірваними
від практики спілкування. Таким чином в радянській Україні конфлікт між
українською і російською мовами перенесено з зовнішньої, позамовної сфери
в середину самої мови. [7]. Крім того, тривають масові репресії проти
українців, закриваються українські школи, українські видавництва,
відбувається заміщення української мови на російську в культурі,
видавництві, адміністративній діяльності, сфері послуг та споживання.
Після отримання Україною незалежності розпочинається етап
культивації мовної норми, мовознавці у низці випадків заперечують
уставлені норми в радянські часи та просувають українські мовні традиції
дорадянського часу.[3]
8

ВІДМІННОСТІ ДІЮЧИХ МОВНИХ НОРМ ВІД НОРМ

ЗАКЛАДЕНИХ І.П. КОТЛЯРЕВСЬКИМ

1798 рік вважають початком нової української літературної мови. Саме

в цей рік І.Котляревський публікує пергі три частини «Енеїди».

І.П. Котляревського називають першим класиком нової української

літератури (О. Гончар), "відкривачем України" (Григір Тютюнник) –
українського слова, пісні, національного духовного багатства. Учений Іван
Огієнко зазначав, що з іменем І. Котляревського асоціюється доба
відродження свого національного в Україні [7, с. 189].
Незважаючи на популярність твору І.П. Котляревскього та його
важливість у формуванні літературної української мови, норми закладені ним
у його творах не змогли остаточно закріпитися. Автор використовує
рідковживані слова, змінює правопис деяких слів, змінює значення слів,
відмовляється від використання деяких відмін. На уривках з тексту «Енеїди»
можна прослідкувати відмінність сучасної укарїнської мови від тієї, яку
використовував у своїх творах Котляревський.

Еней хоть сильно тут дивився

Такій великій новині,
Та вже од страху так трусився,
Мов сидя охляп на коні.

Тут слово «дивитися» змінює своє пряме значення на «здивувався».

Слова «од», «хоть» та «охляп» вже вийшли з ужитку. В цитаті, що наведена
нижче, слова «мальовання», «первійші», «пановання», «багатирів» змінили
своє написання.

Ось привезли і мальовання :

Роботи первійших майстрів,
Царя Гороха пановання,
Портрети всіх багатирів.

В наступному уривку можна побачити архаїзми «всікучу», «своєй».

Біду побачив неминучу.

Троянці всі і пан Еней
Зібралися в одну всікучу
Подумать о біді своєй.
9

Незважаючи на не зовсім унормовану лексику в творах І.П.

Котляревського та використання незвичних для сучасного читача мовних
конструкцій, твір багатий на лексичні «цікавинки» української мови,
народний дотеп, сатиру, іронію, що робить важливим надбанням української
літератури.
10

ВИСНОВОК

Отже, мовна норма є рушійною силою зміни і адаптації мови до

історичного періоду, в якій вона існує. Ці норми формувалися на основі
збірників, літописів, віршів, народних пісень. В свою чергу І.П.
Котляревський зробив величезний внесок в історію сучасної української
літературної мови. Автор відібрав найколоритніші мовні засоби та відобразив
українську як повноцінну літературну мову. Але незважаючи на величезний
внесок у розвиток української літературної мови, сучасна українська мова не
перейняла тогочасні норми правопису і видозмінилася до більш прийнятних
форм для загального розуміння і спілкування.
11

ДЖЕРЕЛА

1.Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови. Харків , 2002

2.Яворська Г. М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс: Мова,
культура, влада: [монографія] / Г. М. Яворська. – К.: Нац. акад. наук України.
Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, 2000. – 288 с.
3.Фаріон І. Мовна норма: знищення, пошук, віднова (культура
мовлення публічних людей): [монографія] / І. Д. Фаріон. – Івано-Франківськ:
Місто НВ, 2009. – 328 с.
4.Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір / Л.
Масенко. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. – 163 с.
5.Історія Української мови. Фонетика. К., «Наукова думка», 1979. С.
273-330.
6.Левченко Г.А. Нариси з історії української мови I половини ХІХ ст. –
К., «Радянська школа», 1946.
7.Огієнко Іван. Історія української літературної мови / упоряд., авт.
передмови і коментарів М. С. Тимошик. – 2-ге вид., випр. – К. : Наша
культура і наука, 2004. – 436 с.
8.Яворська Г. М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс: Мова,
культура, влада: [монографія] / Г. М. Яворська. – К.: Нац. акад. наук України.
Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, 2000. – 288 с.