1.

АТ «Поліпласт» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Прогрес» про

стягнення заборгованості в сумі 3 млн грн за поставлені в серпні товари. У
судовому засіданні представник ТОВ пояснив, що отримані товари не були
оплачені через те, що у продавця (АТ) існує зустрічний обов’язок перед ТОВ
на суму 3 млн грн за векселями, виданими самим АТ. Даний факт, на думку
представника ТОВ, є підставою для автоматичного припинення зобов’язання
зі сплати придбаних товарів шляхом зарахування зустрічних однорідних
вимог.
Чим характеризується припинення зобов’язання зарахування зустріч-
них однорідних вимог? Чи є однорідними зустрічні вимоги, виражені в різних
валютах? Чи можна зарахування визнати недійсним?

Стаття 538. Зустрічне виконання зобов'язання

1. Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору

обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним
виконанням зобов'язання.

2. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої

обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами
цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв
ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку,

повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

3. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за

наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у
встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга
сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його
виконання частково або в повному обсязі.

4. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін,

незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона
повинна виконати свій обов'язок.

Нормами Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від

23.02.2006 р. № 3480-IV вексель класифіковано як цінний папір. Так, вексель
– цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця
або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу
визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від
05.04.2001 р. № 2374-ІІІ (далі – Закон № 2374) видавати переказні і прості
векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично
поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за винятком фінансових
банківських векселів, фінансових векселів Фонду гарантування вкладів
фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат,

або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або
особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж,
зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.
Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково
відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій
формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються
грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові
зобов'язання щодо платежу за векселем.
За видачу векселя без наявності грошового боргу за фактично поставлені
товари, виконані роботи, надані послуги або без визначення у відповідному
договорі умови проведення розрахунків із застосуванням векселів чи із
зазначенням суми платежу за векселем, що є більшою від суми зобов'язань
трасата перед трасантом або векселедавця (за переказним
векселем – трасанта) перед особою, якій чи за наказом якої має бути
здійснений платіж, на юридичну особу – векселедавця (за переказним
векселем – трасанта) накладається штраф у розмірі від чотирьохсот до
п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст.
13-1 Закону № 2374).

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання

передбачається зарахуванням відповідних однорідних вимог кодексу, строки
виконання яких настав, а також вимоги, строки виконання яких не
встановлені або визначені моментом визначення вимоги. Зарахування
відповідних вимог можна проводити за заявою на одній зі сторінок.

Недопустимість зарахування відповідних вимог встановлено статтею 602

Цивільного кодексу України , відповідно до положення якої не допускається
зарахування відповідних вимог про відшкодування шкоди, завданої
каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смерті; про стягнення
аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної
давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім
випадків, встановлених законом; в інших випадках, встановлених договором
або законом.
Виходячи із встановленого, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню,
мають бути відповідними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за
інших, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за іншим);
однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного
роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений
моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог
розширюється на їх правову природу, але не застосовуються підстави
виникнення таких вимог. Подається зарахування однорідних вимог, які
випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

За змістом статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими

ознаками, якщо вона має ознаки, влади всіма словами того ж роду, та
вимірюється числом, вагою, мірою.

Проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за векселями

підтверджується постановою Пленуму ВСУ «Про деякі питання практики
розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів» від 08.06.2007 р. № 5.
22. Зобов'язання сплатити за векселем припиняється
виконанням, тобто сплатою зобов'язаною особою суми вексельного
боргу (ст. 599 ЦК ( 435-15 ). Разом з тим, зобов'язання, яке
випливає з векселя, може бути припинене з інших підстав,
передбачених гл. 50 ЦК, зокрема шляхом передання відступного за
згодою між вексельними кредитором і боржником (ст. 600 ЦК),
зарахування зустрічної грошової вимоги (статті 601-603 ЦК). Такі
способи припинення вексельного зобов'язання породжують ті самі
наслідки, що й оплата за векселем.
Розглядаючи спори, пов'язані із припиненням цивільних
зобов'язань шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог за
векселями, суди мають враховувати нижчезазначене.
Вимоги, що витікають з векселя, є грошовими. Отже, для їх
зарахування необхідно, щоб зобов'язання, які при цьому
припиняються, також були грошовими, тобто щоб зустрічна вексельна
та основна цивільна вимоги мали предметну однорідність.
Сторона, що ініціює зарахування, повинна довести наявність у
неї права вимоги за векселями. Вирішуючи питання про проведення
заліку, треба з'ясувати, чи надано при направленні відповідної
заяви докази наявності зустрічних вексельних вимог.

Однорідна є сплата за векселем і сплата за товари.

3. Банк «Депозитний» (кредитор) і АТ «Меблі» (позичальник) мали намір
укласти договір, відповідно до якого позичальник зобов’язаний передати
кредиторові у власність нерухоме майно (будівлю і склад), яке було передане
у заставу в забезпечення повернення кредиту. Позичальник порушив грошове
зобов’язання з кредитного договору. Із моменту передачі майна зобов’язання
з повернення суми кредиту мало припинитися. У ході обговорення виявилося
різне розуміння сторонами юридичної природи майбутнього договору.
Представник банку стверджував, що сторони укладають договір про
передання відступного, оскільки положеннями договору передбачається
припинення зобов’язання з повернення кредиту передачею кредитору
нерухомого майна у власність. Юрист АТ «Меблі» стверджував, що договір є
новацією, оскільки в ньому передбачається виникнення нового зобов’язання
(із передачі нерухомого майна) замість попереднього (із повернення кредиту).
Поясність, що таке заміна зобов’язання.
Як відрізнити зміну існуючого зобов’язання від заміни його новим?
Чим характеризується припинення зобов’язання шляхом передання
відступного? Яке майно може бути передане як відступне?
Чи можуть набувати характеру відступного такі способи забезпечення
зобов’язань, як неустойка і завдаток?

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має

виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього
Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є

домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в

укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з
урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,
звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах,
встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу
однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або
законом (стаття 598 ЦК України).

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням,

проведеним належним чином.

Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України, зобов`язання вважається

виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до
умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені
в договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв
ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 604 ЦК України зобов`язання

припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання
новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє
додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не
встановлено договором.
Зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є:
спосіб припинення зобов’язання; вона можлива лише між тими самими
сторонами; є двостороннім правочином (договором); нове зобов’язання
пов’язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов’язання
новим, а не на зміну цього зобов’язання.
До умов новації належать такі: нове зобов’язання повинне пов’язувати тих
самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного
зобов’язання іншим; вчиняється новація у формі двостороннього правочину
(новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту,
необхідних для нового зобов’язання; наявність наміру сторін вчинити
новацію, про який сторони повинні обов’язково вказати в договорі, а за
відсутності такого застереження первинне зобов’язання не припиняється, а
буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов’язання; зміна змісту
зобов’язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі;
допустимість заміни первісного зобов’язання новим.
Умови новації є необхідними і достатніми для вчинення новації.
Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має
правоприпинювальну природу.
Таким чином, новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим
зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового
зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється,
виникає узгоджене ними нове зобов`язання.

Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є

домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Відступне зобов’язання.