За договором купівлі-продажу ТОВ «Спецвузавтоматика» (продавець) зобов’язалося

доставити і встановити до 10.09.2020 р. придбані фірмою

«Мрія» комп’ютери, які були необхідні останній для проведення виставкиярмарку своєї
продукції. У договорі зазначалося, що виконання зобов’язання
забезпечене неустойкою в сумі 10 000 грн.
Коли 20.09.2020 р. комп’ютери були доставлені, «Мрія»» від їх прийняття
відмовилася. Вона звернулася до господарського суду з позовом, вимагаючи від
продавця: повернення вартості комп’ютерів – 25 000 грн; сплати штрафу – 10 000
грн; відшкодування 40 000 грн упущеної вигоди.
Продавець позову не визнав, вважаючи, що, по-перше, у разі виконання
зобов’язання боржником кредитор не має права відмовитися від його прийняття
25
(хоча із запізненням, але комп’ютери були доставлені); по- друге, у разі несвоєчасного
виконання зобов’язання неустойка повинна стягуватися у виді пені за кожен день
прострочення, а не штрафу. Оскільки сторони в договорі розмір пені не
визначили, то остання стягненню не підлягає; по-третє, закон не передбачає можливості
одночасного стягнення неустойки і відшкодування упущеної вигоди за
порушення договору.
На яке питання розраховане завдання?
Назвіть форми цивільно-правової відповідальності, які можуть застосовуватися при
порушенні договору.
Чи мав право покупець відмовитися від договору і вимагати стягнення
неустойки?
За яке порушення і якого зобов’язання закон передбачає стягнення
штрафу та пені як видів неустойки?
Чи є правомірним одночасне стягнення неустойки у виді штрафу і пені за
одне й те ж порушення договору, зокрема прострочення?
Чи можливе одночасне стягнення неустойки та відшкодування упущеної вигоди за одне й
те ж порушення договору, зокрема прострочення?

Виконання обов'язку боржника іншою особою

528 ЦК України є обов'язковим для прийняття кредитором як належного виконання
зобов'язань. Якщо зобов'язання покладається боржником на третю особу, кредитор не
вправі відмовитися від його прийняття, оскільки презюмується, що кредиторові байдуже,
хто виконає зобов'язання на його користь.
Стаття 688. Повідомлення продавця про порушення умов договору купівлі-продажу
1. Покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-
продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки
товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо
такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути
виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в
повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець
доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов
договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або
спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного
повідомлення про порушення умов договору.

2. Якщо продавець знав або міг знати про те, що переданий покупцеві товар не відповідає
умовам договору купівлі-продажу, він не має права посилатися на те, що не одержав від
покупця повідомлення про порушення умов договору, та на наслідки невиконання
покупцем цього обов'язку, встановлені частиною першою цієї статті.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за

порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав
для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не
встановленому законом.
З урахуванням вказаного вбачається, що одночасне стягнення штрафу та пені судом за
одне й теж порушення є неможливим. За ст. 623 ЦКУ боржник, який порушив
зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, а за ст. 22 ЦКУ особа,
якій завдано збитків, має право на їх відшкодування.
Одним із видів збитків є упущена вигода, яку кодекс визначає як «доходи, які особа могла
б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене».

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено

інше.

За ст. 623 ЦКУ розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується

кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються
заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Неустойка, як похідне зобов’язання для забезпечення основного, та її умови визначаються

договором.

За ст. 550 ЦКУ право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків
від порушення зобов’язання.

За ст. 552 ЦКУ сплата неустойки не звільняє боржника від виконання основного
зобов’язання та не позбавляє кредитора права на відшкодування завданих йому збитків.

За ст. 624 ЦКУ якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає
стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

За ст. 232 ГКУ законом можуть передбачатися випадки, коли допускається стягнення
збитків у повній сумі понад штрафні санкції.

Вказане означає, що постраждала сторона має право вимагати одночасного

стягнення упущеної вигоди та неустойки судом, якщо інше не встановлено
договором.

Для стягнення в суді упущеної вигоди необхідне доведення її факту та розміру.

Це вимагає істотної уваги, оскільки судом стягуються лише фактично упущені доходи, які
кредитор одержав би за звичайних обставин діяльності, а не гіпотетично розраховані.
Назвіть форми цивільно-правової відповідальності, які можуть застосовуватися при
порушенні договору.
У теорії цивільного права виділяють такі форми цивільної
відповідальності : відшкодування збитків; сплати неустойки; втрати завдатку;
конфіскації майна; примусового виконання обов'язку; втрати суб'єктивного
цивільного права тощо.

Чи є правомірним одночасне стягнення неустойки у виді штрафу і пені за

одне й те ж порушення договору, зокрема прострочення?
Чи можливе одночасне стягнення неустойки та відшкодування упущеної вигоди за одне й
те ж порушення договору, зокрема прострочення?
За ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної
відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
За ст. 549 ЦКУ штраф і пеня є формами неустойки, яка, в свою чергу, є одним видом
цивільно-правової відповідальності.
Якщо договірними умовами штраф і пеня встановлені за одне й те саме порушення, то
вони є одним видом цивільно-правової відповідальності. В такому випадку одночасне
стягнення штрафу та пені судом суперечитиме ст. 61 Конституції.
З цього питання є кардинально протилежна судова практика в договірних
правовідносинах, за виключенням суб’єктного складу сторін спору.

Так, за правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 27.04.2012 р.

«Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське
зобов’язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України,
оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а
відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та
самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності
може застосовуватися різний набір санкцій. У справі, що переглядається, договором
передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у
вигляді сплати неустойки – пені та штрафу. Скасовуючи постанову Київського
апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року в частині стягнення штрафу у
розмірі 80 255,20 грн., Вищий господарський суд України виходив з того, що одночасне
стягнення з відповідача штрафу та пені суперечить вимогам частини 1 статті 61
Конституції України та частини 3 статті 509 ЦК України.
На думку Верховного Суду України, такий висновок Вищого господарського суду
України ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права».

В протилежність вищевказаній, Верховним Судом України визначена інша правова

позиція в постанові від 21.10.2015 р. у справі №6-2003цс15.

А саме, зазначено: «Відповідно до статті 549 ЦКУ штраф і пеня є одним видом цивільно-
правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення
– строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про
недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони
подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Однак у справі, яка переглядається, вищезазначеним положенням Кодексу та Конституції
України судом належної правової оцінки надано не було, а тому відповідно до ст. 360-4
ЦПК України рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати».

ЗАДАЧА 1
Між орендодавцем – Товариством з обмеженою відповідальністю
«Вінта» (далі – ТОВ) і орендарем – фізичною особою – підприємцем Крамарем
(далі – ФОП) 1 липня 2017 р. був укладений договір оренди складського приміщення
строком на два роки, відповідно до умов якого орендна плата сплачується щомісячно
першого числа наступного місяця. Протягом одного року орендар
вчасно сплачував орендну плату, але за період липень-вересень 2018 р. орендна
плата не сплачувалася.
ТОВ 10 жовтня 2018 р. звернулося до ФОП із вимогою звільнити склад-
24
ське приміщення, оскільки воно як орендодавець вважає, що договір оренди
складського приміщення припинений автоматично на підставі ст. 782 ЦК України і ТОВ
вже розмістило оголошення у ЗМІ про здачу в оренду вказаного
складського приміщення.
ФОП як орендар, заперечуючи проти вимог ТОВ, зазначив, що договором
оренди не передбачено односторонню відмову сторін від зобов’язання. Отже,
орендодавець має звертатися до суду з вимогою про дострокове розірвання договору
оренди
згідно з ч.2 ст. 651 ЦК України. До того ж орендар вказав, що несплата орендної плати
протягом трьох місяців відбулася не з його вини, а у зв’язку з тим, що його контрагент
за договором поставки вчасно не оплатив продукцію, яку передав йому ФОП.
На які питання теми розраховане завдання? Вирішить справу

Задача 1
ТОВ не має подавати позов до суду, щодо розірвання договору, згідно ст. 782 ЦКУ
визначенні законні підстави розірвання договору, а саме не сплата орендаря протягом
трьох місяців підряд ( липень-вересень ), що є неістотним порушенням договору.
Обов’язок ТОВ лише повідомити ФОП про розірвання договору, що ТОВ і зробила.
Згідно статті 782
Право наймодавця відмовитися від договору найму
1. Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі,
якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
2. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту
одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Тобто, наймодавець не має потреби додатково звертатися до суду з вимогою про
розірвання договору найму. Судовий позов наймодавця до наймача можливий лише у
випадку, якщо наймач не виконує вимогу наймодавця про повернення речі із
користування.

Щодо аргументів орендаря, за ч. 2 ст. 651 ЦКУ, можна зробити висновок, що у визначенні
інших договірних підстав розірвання або зміни договору, сторони можуть відійти від
"істотності порушення договору", як загальної підстави його розірвання у судовому
порядку, і передбачати ознаки "неістотного порушення договору", що за волею сторін,
будуть підставою для розірвання або зміни договору. Тобто за наявності договірних або
законних підстав, договір може розриватися в одностороньому порядку.
Також, згідно ст. 625 ЦКУ
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового
зобов'язання. Аргумент орендаря не має ніякого значення, з яких саме причин він не зміг
внести плату за оренду майна.
Також, якщо в договорі не було зазначено розмір процентів річних відповідальності
орендаря за порушення грошового зобов’язання , цивільно-правова відповідальність за
порушення грошового зобов'язання настає на підставі вимог закону, а саме ст. 625 ЦК.
підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Проценти річних, передбані ч.2 ст. 625 ЦКУ, є самостійною формою цивільно-правової
відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із
пенею. Таку позицію займає і судова практика.
Ч. 2. СТ. 625 ЦК Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу
кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу
інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми,
якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, за вимогою кредитора, боржник також буде зобов’язаний сплатити суму боргу з
урахуванням інфляції за час прострочення, та також три проценти річних від
простроченної суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.