Тема. Треті особи в цивільному процесі: поняття, види.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору – це учасник
справи, що вступає в процес, який вже має місце між сторонами з метою захисту свого
порушеного чи оспорюваного права (ст. 52 ЦПК) – такий самий як і інтерес позивача у
справі інтерес, у справі є вже позивач, який є ініціатором спору, а тому інші
визначаються як треті особи.
Підстави участі:
1) заінтересованість у справі щодо захисту прав, що, на їхню думку, належать ним, а
не сторонам – мають самостійні вимоги щодо предмета спору;
2) єдиний предмет спору, який вже було попередньо визначено позивачем;
Предмет спору – не сам матеріальний об’єкт, а характер відносин, які відбуваються
навколо цього об’єкту.
3) порядок вступу до процесу передбачає подання позовної заяви, наявність прав на
пред’явлення позову та сплату судового збору. (якщо недоліки позовної заяви щодо
підстав, то може бути відмова у вступі до справ такої особи)
У НАЯВНОСТІ ВСІ ОДНОЧАСНО ПІДСТАВИ
Правила участі третьої особи такої:
1) вступ не може змінити підсудність справи (позов подається до того ж суду, де
ведеться справа вже);
2) сплата судового збору;
3) притягнути до справи третю особу із самостійними вимогами щодо предмету спору
не можна;
4) позов третьої особи може бути подано до позивача, до відповідача або до обох
одразу;
5) процесуальне становище(статус) співпадає зі статусом позивачем (43+49 та інші
статті ЦПК). Різниця між ними полягає в тому, що третя особа вступає у вже почату
справу, процес
У третьої особи є права щодо розпорядження предметом спору, але виключно в межах
своїх вимог, втручатися у вимоги позивача вона не має права.
6) судове рішення має містити висновок про права та обов’язок такої особи.
7) у випадку задоволення позовних вимог третьої особи вона має право на
відшкодування судових витрат, у протилежному випадку – третя особа зобов’язана
відшкодувати витрати особі, до якої зверталися вимоги;
8)
Треті особи, що не заявляють самостійних вимог – з метою захисту свого інтересу,
який полягає у можливому впливі судового рішення по спору між сторонами на їхні
суб’єктивні права та обов’язки (ст. 53 ЦПК).
Підстави:
1) заінтересованість – рішення у справі може вплинути на права або обов’язки такої
особи, наприклад, право пред’явлення позову з моменту ???????
2) перебуває поза відносинами між сторонами і тому рішення у справі між первісними
сторонами не може містити висновків про права та обов’язки такої третьої особи;
3) клопотання про залучення має містити вказівку на підстави її участі;
4) процесуальне становище суттєво відрізняється (43-49 статті ЦПК, тобто не набуває
процесуальних прав позивача чи відповідача);
5) Ані вступ, ані залучення до участі у справі не утворює для такої третьої особи
положення сторони в процесі;
6) дії, які були вчинені до вступу третьої особи, не повторюються знов (розгляд справи
не починається спочатку);
7) діє самостійно.

ВІДМІННІСТЬ МІЖ ТРЕТІМИ ОСОБАМИ, ЩО ПРЕД’ЯВЛЯЮТЬ ТА

СПІВУЧАСНИКАМИ :
1) вступають вже розпочату справу;
2) їх інтереси суперечать інтересам первісних сторін (або позовна вимога
задовольняється позивача, або третьої особи
3) підстави не співпадають з підставами вимог позивача (кожен має посилатися на свої
підстави, обгрунтовувати відмінними фактами)
4) права щодо розпорядження предмету спору є у такої третьої особи лише стосовно
своєї вимоги;

ВІДМІННІСТЬ ТРЕТІХ ОСІБ, ЩО НЕ ПРЕД’ЯВЛЯЮТЬ ВІД СПІВУЧАСНИКІВ

1) не претендують на предмет спору, інший характер заінтересованості;
2) не мають прав щодо розпорядження предметом спору (49 статті не мають);
3) вступають у вже розпочату справу;
4) судове рішення у справі сторін не розповсюджується на них в матеріально-
правовому сенсі;
5) вони не несуть судові витрати;
6) судове рішення не містить висновку про їх права та обов’язки.

Тема. ПРЕДСТАВНИЦТВО ТА ОРГАНИ ТА ОСОБИ, ЯКИМ ЗАКОНОМ

НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА ІНШИХ ОСІБ.
План
1. Поняття судового представництва.
2. Види судового представництва.
3. Повноваження судового представництва.
4. Форми та підстави участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом
надано право представляти права інших осіб. (стаття 46 ЦПК)
Судове представництво – це правові відносини, в межах яких одна особа
(представник) здійснює у суді процесуальні дії від імені та в інтересах другої особи з
метою надання юр допомоги при вирішенні цивільних справ.
Правовідносини – трьохсуб’єктні:
Особа, яку представляють – (матеріально-правові та процес- правові відносини) –
представник - (процесуальні відносини) – суд (з особою, яку представляють,
складаються процесуально-правові відносини).
Відмінності матеріальним представництвом та процесуальним:
1) мета – передача матеріальних прав, а в процесуальному – захисті
2) самостійними не користується, в процес – завжди володіє самостійними правами,
наданими процесуальним законодавством.
Ознаки:
1) дії представника здійснюються в інтересах особи-учасника справи;
2) всі правові наслідки дій представника утворюються лише для особи, яку він
представляє;
3) представництво здійснюється від імені учасника справи;
4) судовий представник діє в межах наданих йому повноважень (може вчинювати
лише ті дії, про які визначилася особа, яку він представляє). При цьому якщо він
обмежений в повноваженнях, то це має бути зазначено в довіреності (ч. 2 ст. 64 ЦПК).
5) представництво є можливим у будь-якій справі на всіх стадіях процесу незалежно
від виду провадження;
6) представником може бути лише адвокат, а у справах із трудових відносин та
малозначних спорах – правосуб’єктна особа, що має належно оформлені
повноваження на ведення справи (ст. 60 ЦПК);
7) підставами виникнення судового представництва є матеріально-правові відносини
між представником та особою, що представляють, що ґрунтуються або на договорі,
або безпосередньо на законі;
8) попри те, що представник не є учасником справи, він характеризується наявністю
процесуальної заінтересованості у результаті розгляду справи, зміст якої
зумовлюється характером інтересу особи, яку представляють та полягає у намаганні
отримати судове рішення певного змісту відповідно до інтересів такої особи.
Вимоги до представника:
1) ч. 1 ст. 60 – представником є адвокат або законний представник, + представник –
це фізична особа;
2) досягнення цією особою 18-річного віку;
3) має володіти повною цивільною дієздатністю;
4) наявність належно оформлених повноважень, що зумовлюються підставами
виникнення представництва;
5) представник – це особа, яка не зазначена в статті 61 ЦПК (заборона, кому не
можна бути представником).
У розумінні судового представництва прокурор не є представником, але якщо
прокуратура є стороною, то тоді прокурор може бути представником, або якщо
прокурор є батьком сторони, то також може бути.
За представництво осіб, яких представляють:
 фізичних осіб;
 юридичних осіб.
За суб’єктами
1) сторін;
2) третіх осіб;
3) заявників;
4) суб’єктів статті 56 ЦПК;
5) суб’єктів наказного провадження.
За ступенем обов’язковості:
 обов’язкове – недієздатних осіб, колегіальних юр осіб;
 факультативне – дієздатних, за волевиявленням одноособового органу юр осіб.
Представництво юридичних осіб, правила:
1) чи в такої особи одноособовий орган або колегіальне – якщо одноособове, то він не
є представником і вони діють без спец оформлених документів, але якщо колегіально
– через судового представника, діє на підставі довіреності (ст. 3-4 ст. 58 ЦПК, ч. 3 ст.
62 ЦПК)
Види судового представництва (ЗА ПІДСТАВАМИ ВИНИКНЕННЯ
ПРЕДСТАВНИЦТВА):
1) законне(стаття 59 ЦПК) – представництво без згоди особи, яку представляють,
тобто представництво недієздатних осіб або осіб, що не мають повно цивільної
дієздатності, підставою якого є закон та адміністративні чи судові акти.
2) договірне (60, 64 ЦПК) – представництво за волевиявленням особи, підставою
якого є відповідний договір.
Підстави виникнення законного представництва:
 недієздатність або обмежена дієздатність;
 наявність матеріально-правових відносин, заснованих на законі,
адміністративному або судовому акті (в цку, наприклад, батьки, опікуни чи
піклувальник є законними представниками неповнолітньої дитини);
 документи, що підтверджують наявність таких правовідносин (наприклад,
свідоцтво про народження та паспорт, або адмін акт про призначення опікуна чи
піклувальника тощо).
Підстави виникнення договірного представництва:
 волевиявлення особи, яку представляють (повна дієздатність особи, яку
представляють);
 договірні, матеріально-правові відносини (односторонній правочин –
довіреність, або договір щодо надання правової допомоги);
 належним чином оформлені повноваження (стаття 62 ЦПК – у випадку
представництва інтересів адвокатом ордер адвоката).
Довіреність, бо особа, яка хоче позбавити представника повноважень, відповідно вона
повинна закріпити це положення в довіреності (зазначаються винятки із загальних
правил).
Джерела формування повноважень представника:
 статус особи, яку представляють (представники можуть бути у будь-якого
учасника справи, але не всі учасники володіють однаковими правами та
обов’язками, тобто У ПРЕДСТАВНИКА НЕ МОЖЕ БУТИ БІЛЬШЕ
ПОВНОВАЖЕНЬ, НІЖ У ОСОБИ, ЯКУ ВІН ПРЕДСТАВЛЯЄ);
 підстави представництва (залежить від того, який вид представництва ми
маємо в процесі, законного представника обмежити не можна, а от договірного –
можна).
Права представника (умовно) можна поділити на: загальні (ст. 43 ЦПК) та спеціальні
(ч. 2 ст. 64 – можливість обмежень + ст. 49 ЦПК).