Тема 6.

Представництво в суді

1. Поняття та ознаки судового представництва.

Виникнення інституту представництва у цивільному процесі відповідає положенню ст. 59 Конституції України,
яка гарантує право кожного на правову допомогу.

У цивільному судочинстві правова допомога під час здійснення захисту прав та інтересів громадян і юридичних
осіб, що охороняються законом, реалізовується, зокрема, в формі судового представництва.

На сьогодні відсутнє законодавче визначення поняття «цивільне процесуальне (судове) представництво», а тому
це породжує виникнення різноманітних поглядів щодо надання йому відповідного змісту.

С. Я. Фурса дає таке визначення представництва, ототожнюючи поняття «процесуальне» і «судове»

представництво, вважає, що це правовідносини, через які одна особа (представник) виконує на підставі
повноваження, яке надане йому законом, статутом, положенням чи договором, процесуальні дії у цивільному
судочинстві в інтересах іншої особи (довірителя), які спрямовані на захист порушених, оспорюваних та
невизнаних прав та інтересів іншої особи, державних чи суспільних інтересів, у результаті чого у представника
виникає комплекс процесуальних прав та обов’язків.

В. В. Комаров та В. І. Тертишніков вважають, що цивільне процесуальне представництво – це врегульована

нормами ЦПК України форма надання правової допомоги однією особою (представником) іншій особі (особі, яку
представляють) у формі здійснення процесуальних дій представником від імені та в інтересах особи, яку він
представляє, в межах отриманих повноважень у зв’язку з розглядом і вирішенням судом цивільної справи.

Виходячи із наведених визначень, можна зробити висновок, що цивільне процесуальне представництво –

врегульовані нормами ЦПКУ правовідносини, що виникають на підставі закону, статуту, положення чи договору,
та за якими одна особа (представник) здійснює відповідні процесуальні дії, пов’язані із розглядом і вирішенням
цивільного спору судом, в інтересах іншої особи (особи, чиї інтереси представляються в суді – довіритель) в
межах наданих йому повноважень, які спрямовані на захист порушених, оспорюваних та невизнаних прав та
інтересів іншої особи, державних чи суспільних інтересів.

Ознаки цивільного процесуального (судового) представництва:

1) представник виступає від імені особи, яку представляє;
2) представник здійснює права та обов’язки особи, яку представляє, й у результаті своїх дій створює права
та обов’язки для особи, яку представляє;
3) правова позиція представника не може суперечити правовій позиції особи, яку він представляє;
4) представник діє в інтересах особи, яку представляє, тому юридичний інтерес судового представника в
справі має не матеріально-правовий, а виключно процесуальний характер;
5) представник діє в обсязі повноважень, наданих йому відповідно до закону чи договору;
6) через представників можуть діяти будь-які особи, які беруть участь у справі;
7) судове представництво допускається на всіх стадіях і у всіх видах цивільного судочинства

Мета судового представництва – надання правової допомоги особам, залученим у судовий розгляд, і сприяння
реалізації конституційного права на судовий захист.

Завдання цивільного процесуального представництва:

1) правове регулювання механізму реалізації права суб’єктів бути представниками в суді;
2) правове регулювання процесуальних правовідносин представництва між судом і представником;
3) правове регулювання механізму реалізації проголошених Конституцією України прав на судовий захист і
на отримання кваліфікованої юридичної допомоги.

При здійсненні судового представництва виникають такі види відносин:

 між представником та особою, яку він представляє. Ці правовідносини носять здебільшого
матеріально-правовий характер, оскільки виникають на підставі договору, установчого документу
юридичної особи, адміністративному акті, членстві в громадській організації, факті родинних зв’язків,
трудового договору чи контракту тощо і регулюються нормами цивільного, сімейного, трудового,
 адміністративного, господарського права. Процесуальний характер цих відносин виражається у
визначенні і оформленні процесуальних повноважень представника
 між представником та судом. Ці правовідносини носять процесуальний характер і регулюються
виключно нормами цивільного процесуального права.

Варто зазначити, що цивільне процесуальне представництво слід відрізняти від цивільного матеріального
представництва.

Процесуальне представництво Матеріальне представництво

здійснення процесуальних прав і
Межі представництва обов’язків у межах цивільної справи, яку
розглядає суд
допомогти особі, яка бере участь у справі,
Мета представництва захистити права й інтереси, реалізувати її
процесуальні права
допускається, наприклад, коли, законний
представник доручає ведення справи
Можливість представникові за договором це ще
виникнення називають «подвійним представництвом»
«перепредставництва»
процесуальний представник має
самостійний обсяг процесуальних прав та
Статус представника обов’язків, що передбачені у ст. 43 ЦПКУ
+ ст.64 ЦПКУ
Підстави виникнення договір, статут, положення, закон
Участь довірителя у поряд із представником у процесі може, а
відносинах у справах про усиновлення повинен брати
представництва участь довіритель
вчинення правочинів, право на вчинення
яких має довіритель.
вчинення представником правочинів від
імені сторони, яку він представляє
представник може передати свої
повноваження, у випадку, якщо він був
вимушений це вчинити з метою охорони
інтересів довірителя. Це право повинно
бути передбачено договором і в разі його
здійснення представник повідомляє про
це особу довірителя.
представник па підставі договору
наділяється правами і обов’язками, які
належать довірителю. Самостійних прав і
обов’язків у відносинах за участю
представника представник не має
довіреність, договір доручення
якщо довіритель бере участь у вчиненні
правочину особисто, не має потреби в
участі представника в таких відносинах

2. Види судового представництва.

У цивільно-процесуальному праві є чимало різновидів процесуального представництва. Серед них можна

виокремити такі основні види процесуального представництва:
1) за ступенем обов’язковості:
a. обов’язкове – у випадках, коли згода особи на представництво не потрібна (представництво
неповнолітніх, малолітніх та недієздатних осіб; на підставі адміністративного акту);
b. необов’язкове;
2) за підставами виникнення:
a. договірне – виникає на підставі договору, за яким особа, яку представляють (сторона, третя
особа), доручає іншій особі (представникові) ведення своєї справи в суді. Ознаки договірного
представництва:
o виникає тільки на основі добровільного волевиявлення;
o підставою його виникнення є цивільно-правовий договір доручення або трудовий договір;
o повноваження представника оформлюються довіреністю
o представниками в цьому випадку можуть бути адвокати (підстава представництва -
договір доручення на ведення справи у суді, між особою, яку представляють та
адвокатом); юрисконсульти, а також інші працівники організацій у справах цих
організацій (підстава представництва - трудовий договір). Трудовий договір є підставою
договірного представництва лише в тих випадках, коли як представники юридичних осіб
виступають працівники юридичного відділу або служби, тому що захист прав і законних
інтересів юридичної особи – організації – належить до їхніх трудових (службових)
обов’язків. Що ж стосується інших працівників юридичної особи, то у разі набуття ними
представницьких функцій підставою договірного представництва є не трудовий, а
цивільно-правовий договір доручення, що може бути оплатним або безоплатним; інші
 громадяни, що наділені цивільною процесуальною дієздатністю та досягли 18 років (щодо
трудових та малозначних спорів)
b. громадське – представництво, що здійснюється уповноваженими громадських організацій у
справах членів своїх організацій, а також інших громадян, права та інтереси яких захищають ці
організації (підставою представництва є вступ до громадської організації). Як громадські
представники можуть виступати: профспілки; громадські організації
c. законне – це процесуальні дії батьків, усиновлювачів, опікунів або інших осіб, визначених
законом, для захисту прав і охоронюваних законом інтересів недієздатних громадян і громадян,
які не володіють повною дієздатністю. Підставами виникнення законного представництва є:
o факт походження дитини, засвідчений органом ДРАЦС, у встановленому порядку (ст. 121
СКУ);
o факт усиновлення, зареєстрований у встановленому порядку (ст. 207 СКУ);
o адміністративний акт про призначення опіки та піклування (ч. 3 ст. 243 СКУ).

Законне представництво згідно зі ст. 59 ЦПК України здійснюється в такий спосіб:

 права, свободи та інтереси малолітніх осіб у віці до 14 років, а також недієздатних фізичних осіб
захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни або інші особи, визначені законом;
 права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб у віці від 14 до 18 років, а також осіб, цивільна дієздатність
яких обмежена, можуть захищати в суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники або інші
особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу або особу,
цивільна дієздатність якої обмежена;
 законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.
 Права та інтереси спадкоємців особи, що померла чи визнана померлою, у випадку якщо спадщина ніким
не була прийнята, представляє виконавець заповіту або інша особа, визнана охоронцем спадкового майна
(зараз цього положення в ЦПКУ немає, але воно виходить із ст.62 ЦПК)

Згідно зі ст. 63 ЦПК України у разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або
обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування
ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників.

Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського
піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею, відповідно, опіку чи піклування за
поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як
законних представників.

Якщо ж законний представник не має права вести справу в суді з підстав, установлених законом, суд за поданням
органу опіки та піклування заміняє законного представника.

Звільнення опікуна чи піклувальника, якщо їх призначив суд, і призначення ними інших осіб здійснюється в
порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 300 ЦПК України).

ЦПК України не перелічує випадки законного представництва юридичних осіб – воно випливає з іншого
законодавства.

Наприклад, згідно зі ст. 105 ГК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) є законним представником щодо
ліквідованого підприємства;

3) залежно від юридичної значущості волевиявлення особи, яку представляють:

a. добровільне - виникає на підставі вільного волевиявлення особи, яку представляють. Воно може
бути:
o договірним (виникає на підставі укладеного договору);
o представництвом, заснованим на членстві в громадських організаціях (громадським
представництвом);
b. обов’язкове – виникає незалежно від волевиявлення особи, яку представляють, відповідно до
закону. Воно поділяється на:
 o законне, за якого підстава виникнення і коло повноважень представника визначаються
законом;
o статутне, за якого ці повноваження визначаються статутами та положеннями, які
визначають статус юридичної особи, яку представляють (представництво органів
юридичних осіб, що беруть участь у справі як сторони або треті особи. Відтак виконавчий
орган акціонерного товариства (наприклад, директор, генеральний директор) діє від імені
акціонерного товариства в межах, установлених статутом акціонерного товариства і
законом (ч. 2 ст. 58 ЗУ «Про акціонерні товариства»));

До цього виду представництва можна віднести випадки представництва, заснованого на

спеціальному законі: ст. 58 КТМ України – капітан судна є представником судновласника і
вантажовласника щодо дій, викликаних потребами судна, вантажу або плавання. За цими
діями капітан судна здійснює і судове представництво; ст. 5 Віденської конвенції про
консульські зносини від 24 квітня 1963 р., учасницею якої є Україна, закріплюється, що
консул або інша посадова особа, уповноважена виконувати консульські функції, має право
здійснювати представництво або забезпечувати представництво громадян своєї країни в
судових органах держави місця перебування, якщо у випадку відсутності або з інших
причин такі громадяни не можуть вчасно захистити свої права та інтереси. Водночас таке
представництво повинне здійснюватися з дотриманням практики і порядку, прийнятих у
країні перебування, і з метою одержання розпоряджень про попередні міри, які захищали б
права та інтереси цих громадян.

4) за ознаками осіб, котрі його здійснюють, представництво буває таким, що здійснюється:

a. адвокатами;
b. юрисконсультами;
c. батьками, опікунами, піклувальниками;
d. іншими фізичними особами;
5) за ознаками процесуального статусу осіб, яких представляють, є:
a. представництво сторін;
b. представництво третіх осіб;
c. представництво осіб, що наділені правом звернення до суду в інтересах інших осіб.
6) за особою, яку представляють:
a. представництво фізичних осіб
b. представництво юридичних осіб
c. представництво територіальних громад
d. представництво держави

3. Сторони судового представництва.

Сторонами судового представництва є:

 довіритель
 представник

Довіритель – особа, чиї інтереси представляються в суді представником.

Відповідно до ч.1 ст.58 ЦПКУ, сторони, треті особи та особи, яким згідно з законом надано право звертатись до
суду в інтересах іншої особи, можуть брати участь у судовому процесі самостійно (самопредставництво) та/або
через представника. При цьому, згідно з ч.2 ст.58 ЦПКУ, особиста участь особи в судовому процесі не позбавляє
її права на представника (тобто довіритель і представник можуть брати участь в розгляді справи пліч-о-пліч).

Деякі фізичні особи, майнові й особисті немайнові права, свободи та інтереси яких потребують судового захисту,
не наділені відповідною цивільною процесуальною дієздатністю і внаслідок цього в будь-якому разі не можуть
особисто брати участь у цивільній справі. Права, свободи й інтереси таких осіб (малолітніх, неповнолітніх,
недієздатних, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, та ін.) захищають їхні законні представники (ст.
59 ЦПКУ).
Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти
від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через
представника (ч.3 ст.58 ЦПКУ).

Держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого
самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник (ч.4 ст.58
ЦПКУ).

Таким чином, правом на представника наділені фізичні та юридичні особи, держава та територіальні громади.
При цьому, згідно із процесуальним статусом вони можуть бути сторонами, третіми особами чи особами, що
наділені правом звертатись до суду в інтересах інших осіб.

Судовий представник – особа, яка здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах довірителя.

Згідно з ч.1 ст.60 ЦПКУ, представниками в цивільному процесі можуть бути адвокати та законні представники
(батьки, опікуни, піклувальники, усиновлювачі).

Адвокат - фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в
галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків,
встановлених ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), склала присягу адвоката України та отримала
свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (ч.1 ст.6 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську
діяльність»).

Поряд із цим в трудових та малозначних спорах допускається участь в якості представника особа, що досягла 18
років і наділена цивільною процесуальною дієздатністю (ч.2 ст.60 ЦПКУ).

Кількість представників, що можуть представляти інтереси однієї особи в чинному законодавстві не визначена.
Поряд з цим, ч.4 ст.60 ЦПКУ дозволяє здійснювати представництво однією особою (одним представником)
декількох відповідачів або декількох позивачів або декількох третіх осіб одночасно. При цьому ці особи повинні
перебувати на одній стороні та між ними має бути відсутній конфлікт інтересів.

Органи або інших осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах малолітніх чи неповнолітніх
осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, представляють у суді їх посадові
особи, крім випадків, коли такі органи та особи є стороною чи третьою особою у справі.

ЦПКУ також визначає осіб, які не можуть бути представниками.

Представниками в цивільному процесі не можуть бути (ст.61 ЦПКУ):

1) особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок
(якщо особа вступила у справу як представник, але виникла потреба допитати її як свідка – законом таке
допускається) або є помічником судді, який розглядає справу. Таке обмеження існує у зв’язку із
недопустимістю суміщення процесуальних статусів однією особою, а також з метою унеможливити будь-
яку упередженість та зацікавленість у результатах її розгляду цими учасниками (вони за своїм статусом
повинні бути нейтральними)
2) особа, що представляє чи представляла іншу особу у цій справі, інтереси якої у цій справі суперечать
інтересам її довірителя
3) судді, прокурори, слідчі, працівники підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, не
можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють від імені відповідного органу, що є
стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники

У зв’язку із тим,що в недієздатної чи обмежено дієздатної особи відсутній необхідний обсяг цивільної
процесуальної дієздатності, в будь-яких справах її інтереси повинен представляти її законний представник, але
бувають ситуації, коли при розгляді цивільної справи судом буде виявлена відсутність законного представника. У
такому разі, за відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній
дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або
піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників → тобто до справи залучається орган
опіки і піклування, який виносить подання із зазначенням кандидатури законного представника. При залученні
цього представника обов’язково слід взяти до уваги відповідність його вимогам щодо цивільної процесуальної
дієздатності.

Така ж процедура встановлена і щодо випадків, коли при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи
неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника → суд ухвалою
встановлює над нею відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна
або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.

Законний представник також може бути замінений на іншу особу, якщо його дії суперечать інтересам
підопічного. Така заміна провадиться за поданням органу опіки та піклування + судом може бути замінено чи
призначено законного представника за клопотанням малолітньої чи неповнолітньої особи, якщо це відповідає її
інтересам.

Призначення нового опікуна/піклувальника здійснюється й у випадку, якщо попередньо призначеного було

звільнено від виконання ним цих функцій.

4. Документи, що посвідчують повноваження судового представника. Повноваження судового

представника.

Представника допускають до участі у справі за наявності належно оформлених повноважень, що посвідчуються

відповідними документами. Якщо документи, які посвідчують право на процесуальне представництво,
оформлено всупереч вимогам закону і суд першої інстанції, розглядаючи справу по суті, не відреагував на це
належно, під час перегляду рішення в апеляційному суді це може бути підставою для скасування рішення.

Представник, який звертається до суду з позовною заявою, має додати до неї довіреність чи інший документ, що
підтверджує його повноваження ч. 7 ст. 177 ЦПК України. Якщо цієї вимоги не буде дотримано, суд залишає
заяву без руху і надає можливість позивачу усунути недоліки у встановлений судом строк. Якщо повноважень не
підтверджено у визначений судом строк, суд постановляє ухвалу про повернення позовної заяви ст. 185 ЦПКУ.

Якщо помилково прийнято позовну заяву без належно підтверджених повноважень представника, суд, керуючись
положеннями п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПКУ, постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. Враховуючи те, що
помилку при відкритті провадження у справі допустив суд, законодавець зберігає за позивачем можливість в
майбутньому подати тотожну заяву.

Відповідно до ст. 62 ЦПКУ, повноваження процесуальних представників посвідчують такі документи:

1. Довіреність фізичної особи. У цивільних відносинах довіреність – письмовий документ, виданий однією
особою іншій для представництва перед третіми особами (ч.3 ст. 244 ЦКУ).

У процесуальних відносинах довіреність – документ, що уповноважує представника вчиняти процесуальні дії.

До довіреності, яку видає фізична особа, встановлюється обов’язкова письмова форма з нотаріальним
посвідченням (ч. 2 ст. 62 ЦПКУ). Функції нотаріуса також має право здійснювати посадова особа організації, в
якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі чи лікуванні. За місцем проживання довірителя
довіреність також може посвідчити керівник житлово-експлуатаційної контори ЖЕК. В містах, де відсутні
нотаріальні контори, функції нотаріуса виконують посадові особи органів місцевого самоврядування.

Довіреність фізичної особи, за зверненням якої прийнято рішення про надання їй безоплатної вторинної
правничої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), який прийняв таке рішення.

У разі задоволення заявленого клопотання щодо посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи, що
розглядається, суд без виходу до нарадчої кімнати постановляє ухвалу, яка заноситься секретарем судового
засідання до протоколу судового засідання, а сама довіреність або засвідчена підписом судді копія з неї
приєднується до справи.

Важливе значення має також зміст довіреності. У ній довіритель не лише визначає строк і справу, в якій
уповноважується довірена особа, а й обсяг наданих їй прав.
Представник, який має повноваження вести справу, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі
процесуальні дії, що їх має право вчиняти довіритель. Якщо довіритель вважає за потрібне встановити
обмеження повноважень представника на вчинення процесуальних дій, усі застереження потрібно зазначити у
виданій довіреності.

Довіреності, що видають у процесуальних відносинах, можна поділити на генеральні, що надають право на

вчинення процесуальних дій у всіх судових справах, і разові — для конкретної справи.

2. Довіреність юридичної особи або документи, що посвідчують службове становище і повноваження її

керівника. Від імені юридичної особи довіреність видає посадова особа, уповноважена на це законом, статутом
чи положенням, стверджуючи своїм підписом (ЕЦП) повноваження процесуального представника.

Керівник, як і фізична особа, може обмежити представника вчиняти відповідні процесуальні дії, про що він
зазначає у змісті довіреності.

Повноваження керівника можна засвідчити документами, що підтверджують його посадове становище:

протоколи зборів засновників про обрання на відповідну посаду, накази про призначення на посаду керівника,
службові посвідчення.

Що стосується установчих документів статутів, положень, установчих договорів, то суд бере їх до уваги в частині
повноважень, встановлених для цього керівника. Це має значення у випадках, коли юридична особа має складну
організаційну форму і повноваженнями вчиняти процесуальні дії від її імені установчими документами
наділяються керівники підрозділів, частин, філій тощо. Однак для підтвердження повноваження процесуального
представника установчих документів буде не достатньо, оскільки в них не вказано прізвища особи,
уповноваженої на представництво юридичної особи в суді.

3. Свідоцтво про народження дитини або рішення про призначення опікуном, піклувальником або
охоронцем майна. Свідоцтво про народження дитини — це документ встановленого зразка, виданий органом
реєстрації актів цивільного стану на підставі заяви батьків, що засвідчує факт народження дитини, її батьків (ст.
122 СКУ).

Рішення про призначення опікуном, піклувальником – рішення суду про призначення особи за поданням органу
опіки і піклування опікуном/піклувальником.

Охоронця спадкового майна призначає нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає
нотаріуса, — відповідними органами місцевого самоврядування на прохання спадкоємців чи з власної ініціативи
ст. 1283 ЦКУ.

4. Ордер або договір. Відповідно до ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», передбачено дві форми
адвокатської діяльності — індивідуальну й у складі адвокатських бюро чи об’єднань.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 62 ЦПКУ, суд вважає належно посвідченими повноваження адвоката як
представника у випадку надання довіреності чи ордера згідно із ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Ордер - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер
видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням та повинен містити підпис адвоката.

Другим документом, що посвідчує повноваження адвоката є довіреність, яка повинна відповідати загальним
вимогам.

Щодо договору про надання правничої допомоги, то він укладається в письмовій формі, повинен містити перелік
повноважень, делегованих адвокату довірителем, справу, в якій здійснюватиметься представництво і т.д.

Перелічені документи надаються у формі оригіналів + до них повинні долучатись копії з них, вірність яких
засвідчується суддею чи в інший спосіб (нотаріально завірені). Всі ці документи долучаються до матеріалів
справи.
У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або
ордер в електронній формі, підписані електронним цифровим підписом відповідно до Положення про Єдину
судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що
посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання
відповідної заяви, скарги, клопотання.

Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших
державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено
міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Повноваження судового представника

Повноваження представника – це коло дій, які він має право вчинити стосовно іншої особи в межах виконання
свого обов’язку.

Повноваженням процесуального представника властиві такі ознаки:

1) права та обов’язки, що становлять зміст повноваження, передаються особою, яку представляють,
представникові на деякий час, а не назавжди;
2) ці права та обов’язки одночасно залишаються правами та обов’язками особи, яку представляють;
3) наділення повноваженнями представника не означає, що він здійснюватиме права та обов’язки за особу,
яку представляє, а означає, що він буде допомагати останній реалізовувати її процесуальні права та
обов’язки.

Процесуальний представник, надаючи юридичну допомогу особі, яку він представляє, здійснює не
повноваження, а свої суб’єктивні права та обов’язки.

Обсяг прав і обов’язків процесуального представника (коло дій, які він має право і повинен учинити) і обсяг
повноважень, переданих особою, яку представляють, представникові, не збігаються, оскільки перші значно
ширше інших.

Чинне цивільне процесуальне законодавство не містить окрему норму, яка встановлює перелік прав і обов’язків
процесуального представника.

Повноваження представників поділяються на загальні і спеціальні.

Загальні повноваження представників – це такі, без яких не може обійтися представник, захищаючи інтереси
своїх довірителів. Загальні повноваження передбачені в ст. 43 ЦПК України, а саме:
 ознайомитися з матеріалами справи та робити з них за необхідності виписки;
 знімати копії з документів, долучених до справи, та одержувати копії рішень чи ухвал;
 подавати докази;
 брати участь у судових засіданнях;
 ставити запитання іншим особам, що беруть участь у справі, або свідкам, експертам, спеціалістам чи
перекладачам;
 заявляти клопотання і відводи;
 давати усні та письмові пояснення суду;
 наводити свої доводи та ін.

Спеціальні повноваження судового представника стосуються здійснення найбільш важливих дій, пов’язаних із
розпорядженням об’єктом процесу, визначенням характеру судового захисту. Спеціальні повноваження
передбачені у ст. 49 ЦПК України, а саме:
 зміна підстав чи предмета спору;
 збільшення або зменшення розміру позовних вимог;
 відмова від позову;
 визнання позову повністю або частково;
  пред’явлення зустрічного позову;
 оскарження рішення суду у вищу судову інстанцію;
 вимога виконання судових рішень;
 укладення мирової угоди.

Щоб між особою, котру представляють, і представником не було непорозумінь з приводу таких дій,
повноваження на їхнє здійснення повинні спеціально обумовлюватися у відповідному документі залежно від
виду представництва.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЦПК України обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної
дії мають бути застережені у виданій йому довіреності чи ордері.

5. Підстави та порядок припинення судового представництва.

Згідно з ч.3 ст.64 ЦПКУ, підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються Цивільним
кодексом України, а саме у ст.248-250 ЦКУ.

Відповідно до ст. 248 ЦКУ підставами припинення представництва за довіреністю є:

 закінчення строку довіреності;
 скасування особою, яка її видала;
 відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
 припинення юридичної особи, яка видала довіреність або якій такий документ був виданий;
 у разі смерті, оголошення померлою, визнання недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження
цивільної дієздатності особи, яка видала довіреність або особи, якій вона видана.

Особа, яка видала довіреність, може у будь-який час її скасувати. Умови та наслідки скасування довіреності
зазначені у статті 249 ЦК.

Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Він зобов'язаний
повідомити про це довірителя. Єдиний виняток передбачений статтею 250 ЦК: представник не може відмовитися
від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або вони спрямовані на
запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

Умовам припинення представництва присвячено окремі норми Правил адвокатської етики. Відповідно до ст. 40
Правил клієнт може в будь-який час і з будь-яких причин (або без їх пояснення) розірвати угоду з адвокатом в
односторонньому порядку. Адвокат не має права вчиняти тиск на клієнта з метою перешкодити реалізації цього
права. Водночас адвокат, котрому став відомий намір клієнта розірвати угоду з ним, повинен пояснити клієнту
можливі наслідки цього для перспективи подальшого виконання його доручення, з'ясувати причини, що потягли
ініціювання клієнтом розірвання угоди, і якщо вони пов'язані з помилковим уявленням клієнта про хід захисту
(представництва) його інтересів або обумовлені недоліками в захисті (представництві) клієнта адвокатом, які
можуть бути усунені, - пояснити це клієнту і обговорити з ним можливість збереження угоди, якщо це об'єктивно
відповідає інтересам клієнта.

У свою чергу, відповідно до ст. 41 Правил адвокат може достроково (до завершення виконання доручення)
розірвати угоду з клієнтом за сукупності таких умов:
1) клієнт згоден на розірвання угоди, маючи достатню інформацію про можливі наслідки цього для
перспективи виконання його доручення;
2) у клієнта є реальна можливість звернутися до іншого адвоката;
3) чинним законодавством не передбачено неможливість розірвання угоди про надання правової допомоги
певного виду.

Без дотримання умов, передбачених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, адвокат може достроково розірвати
угоду з клієнтом за однієї з наступних обставин:
1) клієнт вчиняє дії, що стосуються суті доручення, на порушення чинного законодавства і відмовляється
припинити їх вчинення, не зважаючи на роз'яснення адвоката;
 2) клієнт використовує правову допомогу, що йому надається адвокатом, для полегшення вчинення злочину;
3) клієнт, не зважаючи на роз'яснення адвоката, наполягає на досягненні результату, який через нові або
нововиявлені обставини є об'єктивно недосяжним;
4) клієнт грубо порушує обов'язки, взяті ним на себе згідно з угодою про надання правової допомоги;
5) належне виконання доручення стає неможливим через дії клієнта, що вчиняються ним всупереч порадам
адвоката;
6) клієнт вчиняє дії, що ганьблять честь, гідність і ділову репутацію адвоката;
7) клієнт не погоджується погашати фактичні видатки у випадку, передбаченому частиною третьою статті
34 Правил, якщо вони є необхідними для подальшого виконання доручення;
8) фізичний або психологічний стан адвоката позбавляє його можливості належним чином продовжувати
виконання доручення; в цьому випадку адвокат зобов'язаний вжити всіх доступних йому заходів для
запобігання ущемленню законних інтересів клієнта і забезпеченню подальшого представництва клієнта
іншим адвокатом;
9) в інших випадках, передбачених цими Правилами.

У всіх випадках розірвання угоди за ініціативою адвоката він зобов'язаний попередити про це клієнта, пояснити
йому причини розірвання угоди, пересвідчитись, що вони об'єктивно або суб'єктивно, виходячи з позиції,
зайнятої клієнтом, не можуть бути усунені, і вжити розумно необхідних заходів для захисту законних інтересів
клієнта.

Угода про надання правової допомоги може бути в будь-який час розірвана за взаємною згодою адвоката і
клієнта за умови, що клієнту повідомлено можливі наслідки розірвання угоди дня перспективи виконання його
доручення.

Відповідно до ст. 44 Правил при розірванні угоди (незалежно від причин) адвокат зобов'язаний:
1) повернути клієнту отримані від нього документи, а також документи, видані адвокату для клієнта іншими
особами в ході виконання доручення, майно, передане клієнтом на зберігання адвокату, та невитрачені
кошти, що призначалися для погашення видатків, пов'язаних з виконанням доручення;
2) поінформувати клієнта щодо здійсненої адвокатом роботи і передати клієнту копії процесуальних
документів, складених адвокатом при виконанні доручення. Це правило не поширюється на випадки
розірвання угоди адвокатом з підстав грубого порушення клієнтом зобов'язань, прийнятих на себе згідно з
угодою, що виразилося у відмові від сплати або фактичній несплаті гонорару в повному обсязі.

Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено
суд шляхом подання письмової заяви. Про це слід в першу чергу повідомити особу, повноваження якої
обмежуються чи припиняються. Це повинна зробити особа, яка припиняє або обмежує представницькі
повноваження. Якщо такого повідомлення не надійшло, то усі негативні наслідки дій, вчинених представником з
перевищенням повноважень або без таких, покладаються на довірителя.

У разі припинення повноважень представника на здійснення представництва особи у справі представник не може
бути у цій самій справі представником іншої сторони, третьої особи на іншій стороні або третьої особи із
самостійними вимогами щодо предмета спору.