Кейс 2:

“Дніпробуд” (Покупець) і ТОВ “ЖВК-8” (Постачальник) укладений

договір поставки бетону. Яких-небудь санкцій за невиконання (неналежне
виконання) сторонами своїх зобов’язань договір поставки не містить. Яку
відповідальність і на підставі якої норми закону понесе Покупець у випадку
затримки оплати товару? Невиконання сторонами зобов'язань?

Згідно ч.1 ст. 712 ЦК України За договором поставки продавець

(постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується
передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для
використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не
пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним
використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього
певну грошову суму.
Відповідно до ч.2 цієї статті До договору поставки застосовуються
загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором,
законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання
має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння
відмова від зобов'язання не допускається.
Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з
порушенням умов, визначених змістом зобовʼязання (неналежне виконання). У
разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором
або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив,
якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк,
встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару
продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за
користування чужими грошовими коштами.
 Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив
виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний
сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь
час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми,
якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідальність боржника за прострочення виконання грошового
зобов’язання конкретизується у судовій практиці. Так, зокрема відповідно до
висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року
у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов`язання зі сплати
інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного,
залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога
про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п. 43 постанови).
Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 від 18.03.2020
року встановила, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3%
річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника
за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту
майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат
кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та
отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці
кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого
провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Згідно ч. 1 ст. 216 ГК України Учасники господарських відносин несуть

господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері
господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських
санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими
законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст. 220 ГК України Боржник, який прострочив
виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором
(кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання,
що випадково виникла після прострочення.
 Згідно ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який
порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення
господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту,
права або законні інтереси якого порушено.
2. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною,
втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які
управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або
додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Таким чином, у разі невиконання стороною зобов'язань за договором,
ця сторона зобов’язана сплатити штрафні санкції та відшкодувати завдані
збитки інші стороні.

Кейс 4:

Громадянин Німеччини Зінедін Швольцван здійснює систематичну

самостійну діяльність в Україні з надання посередницьких послуг з метою
отримання прибутку.
Чи є Зінедін Швольцван суб’єктом підприємництва?
Чи може громадянин іншої країни здійснювати певну діяльності на
території України?
Обґрунтуйте.

Згідно ст.50 ЦК України Право на здійснення підприємницької

діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною
дієздатністю.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за
умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 42 Закону «Про державну реєстрацію юридичних
осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для проведення
державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має
ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі - заявник) повинна
подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або
через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі
документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації
фізичної особи - підприємця;
- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних
осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;
- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення
державної реєстрації фізичної особи - підприємця;
Таким чином, оскільки Зінедін Швольцван не має статусу фізичної особи-
підприємця, він не є суб’єктом підприємницької діяльності.
Згідно ст. 26 Конституції України Іноземці та особи без громадянства, що
перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими
правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни
України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи
міжнародними договорами України.
Отже, іноземці на території України можуть здійснювати такі ж самі
дозволені законодавством види діяльності, що й громадяни України, за
умови перебування в Україні на законних підставах. З
урахуванням положень Закону України «Про правовий статус іноземців та
осіб без громадянства» законними підставами перебування іноземця на
території України є наявність посвідки на тимчасове або постійне
проживання, що видається незалежно від факту реєстрації іноземцем
ФОП.