2.

Орлов звернувся до суду з позовом до Горобця про стягнення

заборгованості за договором позики, укладеним між сторонами 27 лютого на
суму 90 000 доларів США, що підтверджувалося розпискою про одержання
коштів. Строк виконання зобов’язання у розписці не вказаний. Орлов 25
квітня надіслав Горобцю письмову вимогу щодо повернення боргу, проте
боржник у добровільному порядку повернути його відмовився. Рішенням
суду першої інстанції з Горобця стягнуто еквівалент 90 000 доларів США з
переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим
Національним банком України на день ухвалення рішення. Горобець не
погодився з таким рішенням суду і подав апеляційну скаргу, оскільки вважав,
що суд повинен був стягнути грошову суму, еквівалентну 90 000 доларів
США, за курсом, встановленим Національним банком України на день
платежу. Орлова також не задовольнило рішення суду, і він подав зустрічний
позов, оскільки вважав, що суд мав ухвалити рішення про стягнення боргу в
іноземній валюті, тобто 90 000 доларів США.
На яке питання розраховане завдання? У якій валюті може бути
виконане грошове зобов’язання? Яке рішення має прийняти
апеляційний суд?
Стаття 1046. Договір позики
1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність
другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені
родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві
таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж
роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей,
визначених родовими ознаками.
Стаття 1047. Форма договору позики
1. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як
у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична
особа, - незалежно від суми.
2. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути
представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує
передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної
кількості речей.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином
відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших
актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -
відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти
виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не
випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного
кодексу України).
Стаття 530. Строк (термін) виконання зобов'язання
1. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно
підлягає виконанню у цей строк (термін).
2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений
або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право
вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати
такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо
обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів
цивільного законодавства.
Стаття 1049. Обов'язок позичальника повернути позику
1. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові
кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій
самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були
передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені
договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей
строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути
повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення
позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
2. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена
позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
3. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві
речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми,
що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від
22.08.2019 року по справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18, за
своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом,
який видається боржником кредитору за договором позики після отримання
коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору,
так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При
цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а
саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що
відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для
визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову
природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та,
залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №143/280/17,
провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що
поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт
виконання зобов`язання за договором позики. Наявність у позивача боргового
документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на
себе зобов`язань.
Стаття 524. Валюта зобов'язання
1. Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній
валюті.
Стаття 533. Валюта виконання грошового зобов'язання
1. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
2. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті,
сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом
відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не
встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній
валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями
допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Постанова Верховного Суду у справі № 301/2052/18. У разі отримання в
позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не
передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму
грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній
валюті, яку він отримав у позику (ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК). Суд має
право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
Стаття 625. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання
1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання
ним грошового зобов'язання.
2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу
кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від
простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором
або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 %
річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає
способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні
компенсації від боржника. Постанова Верховного Суду України від 06 червня
2012 року №6-49цс12.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних
визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при
обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у
договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті
України.
Станом на 25.04.2023 року загальна сума вимог дорівнює 3 340 089,77 грн. та
складається з:Заборгованість за зобов'язаннями: 3 324 242,70 грн. Застосовані
санкції: 15 847,07 грн. (проценти).
Сума 3 % річних від простроченої суми, яка підлягає задоволенню
становить 429,04 доларів США.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір
процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні
облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної
валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця
вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване
лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає
мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних
органів іноземних держав.
За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-ХІV «Про
Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ -
один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для
банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості
залучених та розміщених грошових коштів. Таким чином, можна зробити
висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із
монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів
грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на
відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління
НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої
сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і
порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті
1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність
передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним
договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру
процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України -
гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України
щодо обов`язку позичальника.
Стаття 1048. Проценти за договором позики
1. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми
позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок
одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не
встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової
ставки Національного банку України.

4. Ніконов і Ярошенко 01.10.2018 р. уклали договір позики. Ніконов

отримав грошові кошти у розмірі 650 000 грн зі сплатою 3 % щомісячно
за користування грошима. Строк повернення позики не пізніше
01.10.2019 р.
Із метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором
позики цього ж дня, тобто 01.10.2018 р., він уклав із Ярошенко договір
іпотеки, предметом якого є трикімнатна квартира, яка належить
іпотекодавцю на праві власності на підставі договору дарування
квартири.
Після укладання вказаних договорів Ніконов виконував умови договору
зі сплати 3 відсотків на місяць від суми позики. Він протягом чотирьох
місяців сплачував позикодавцеві необхідні суми.
У лютому 2019 р. Ніконов почав вимагати від Ярошенка прийняття
повного виконання зобов’язання за договором позики, тобто 650 000 грн і
повернення правовстановлюючих документів на квартиру, які були
передані йому відповідно до умов договору іпотеки. Однак позикодавець
від прийняття виконання зобов’язання відмовився, оскільки вважав, що
воно має бути виконане 01.10.2019 р. і зі сплатою 3 % на місяць від суми
позики. Крім того, Ярошенко за адресою, вказаною у договорі, не
проживає, місце свого фактичного проживання не повідомив.
Ніконов звернувся до адвоката з наступними питаннями: чи має рацію
Ярошенко, що зобов’язання повинно бути виконане 01.10.2019 р. зі
сплатою 3 % на місяць від суми позики? Яким чином він може
повернути 650 000 грн Ярошенку? Чи повинен Ярошенко повернути
Ніконову правовстановлюючі документи на квартиру після виконання
останнім свого обов’язку?
На яке питання розраховане завдання? В яких випадках боржник має
право виконати свій обов’язок шляхом внесення боргу в депозит
нотаріуса?

Стаття 575. Окремі види застав

1. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні
заставодавця або третьої особи, а також застава об’єкта незавершеного
будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості. Подільний об’єкт
незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках,
визначених законом.

Стаття 576. Предмет застави

1. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери,
майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути
звернене стягнення.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид

забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (абзац 3);
іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для
забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи
перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий
поручитель (абзац 7); майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку
нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-
боржника за основним зобов'язанням на підставі договору, закону або
рішення суду (абзац 8); боржник - іпотекодавець або інша особа,
відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання
(абзац 10).

Таким чином іпотека є самостійним видом забезпечення виконання

зобов'язання. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості
кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого
іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого
майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини
майнової поруки норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки не
поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та
регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та
спеціальним законом. Статтями 17, 18, 19 Закону України "Про іпотеку"
встановлено підстави припинення іпотеки, істотні умови договору іпотеки і
внесення змін і доповнень до іпотечного договору.

Так, згідно з імперативними вимогами частини 1 статті 17 Закону України

"Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного
зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації
предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем
права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору
недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо
іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є
земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення
(втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з
інших підстав, передбачених цим Законом.

Стаття 583. Сторони у договорі застави

1. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
2. Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове
право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове
право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
3. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо
для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода
власника.

Стаття 584. Зміст договору застави

1. У договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання
зобов’язання, забезпеченого заставою, тa (або) посилання на договір чи
інший правочин, яким встановлено основне зобов’язання, подається опис
предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами
договору.

Стаття 585. Момент виникнення права застави

1. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у
випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його
нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом.
2. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен
перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент
передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до
укладення договору застави, право застави виникає з моменту його
укладення.
Стаття 589. Правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого
заставою
1. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших
випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення
стягнення на предмет застави.
2. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в
повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного
задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування
збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання
заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням
вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 590. Звернення стягнення на предмет застави

1. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням
суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет
застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк
(термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
3. У разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває
право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання
строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
4. У разі схвалення судом відповідно до законодавства про банкрутство плану
санації чи реструктуризації боргів боржника за основним зобов’язанням,
якщо він відмінний від заставодавця, заставодержатель, який голосував проти
схвалення плану санації юридичної особи чи плану реструктуризації боргів
боржника - фізичної особи, набуває право звернення стягнення на заставлене
майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого
заставою.
5. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого
заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному
обсязі.
6. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав),
стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей
(прав) на вибір заставодержателя.
Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його
вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на
інші речі (права), які є предметом застави.

Стаття 592. Дострокове виконання зобов'язання, забезпеченого заставою

1. Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання
зобов'язання, забезпеченого заставою, у разі:
1) передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди
заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним;
2) порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави;
3) втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не
відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави.
2. Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання
зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде
задоволена, - звернути стягнення на предмет застави:
1) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;
2) у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом
застави;
3) в інших випадках, встановлених законом або договором.

Стаття 593. Припинення права застави

1. Право застави припиняється у разі:
1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;
2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;
3) реалізації предмета застави;
4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.
Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
2. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру
вносяться відповідні дані.
3. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого
заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало
заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.
4. Припинення основного зобов’язання внаслідок ліквідації боржника -
юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов’язанні, не
припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником
та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до
ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення
стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або
пред’явлення вимоги.

В яких випадках боржник має право виконати свій обов’язок шляхом

внесення боргу в депозит нотаріуса?
Стаття 537. Виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса,
нотаріальної контори або на рахунок ескроу
1. Боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з
нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса,
нотаріальної контори або на рахунок ескроу в разі:
1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання
зобов'язання;
2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття
виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;
3) відсутності представника недієздатного кредитора.
2. Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про
внесення боргу у депозит.
3. Порядок внесення цінних паперів, що існують в електронній формі, в
депозит нотаріуса (нотаріальної контори) або на відповідний рахунок
ескроу в цінних паперах встановлюється законодавством про депозитарну
систему України.
Внесення на депозит нотаріуса цінних паперів, що існують в паперовій
формі, здійснюється шляхом вручення нотаріусу сертифіката таких цінних
паперів.

Якщо між сторонами існує саме грошове зобов`язання про місце

виконання якого сторони не домовилися і у договорах не зазначили.
Тому зазначене зобов`язання має виконуватися за місцем проживання
кредитора і лише у разі здійснення розрахунків готівкою. При
безготівковому розрахунку, місце проживання як боржника, так і
кредитора не має значення і в цьому випадку пункт 1 частини 1 статті
537 ЦК України (відсутність кредитора у місці виконання зобов`язання).

Відповідно до частини 1 статті 537 ЦК України, боржник має право виконати

свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або
цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1)
відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання
зобов`язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від
прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3)
відсутності представника недієздатного кредитора.

Таким чином, внесення належних із боржника кредиторові грошей або

цінних паперів у депозит нотаріуса на підставі статті 537 ЦК України є
правом, а не обов`язком боржника. Заява боржника реєструється нотаріусом у
книзі вхідної кореспонденції і є підставою для вчинення нотаріальної дії. Для
вчинення цієї нотаріальної дії нотаріусом відкривається окремий поточний
рахунок у будь-якій банківській установі. Про надходження грошових сум і
цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу, яка
оформлюється у вигляді заяви, або за заявою та рішенням господарського
суду, які подає ліквідатор громадянина-підприємця, видає йому належні
грошові суми або цінні папери.

Відповідно до частини 1 статті 532 ЦК України місце виконання зобов`язання

встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не
встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов`язанням про
передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 4) за
грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо
кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент
виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання
змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника,
зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням)
кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця
виконання.

Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено

актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв
ділового обороту (частина 2 статті 532 ЦК України).

5. Власов звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк Михайлівський» про

стягнення коштів у розмірі 770 250 грн. В обґрунтування позову Власов
зазначив, що у 2018 р. за пропозицією директора ТОВ «Наомі» тимчасово
сплатити ПАТ «Банк Михайлівський» кошти для погашення заборгованості
ТОВ «Наомі» за кредитним договором від 21.12.2017 р., він перерахував
грошові кошти в розмірі 770 250 грн на банківські рахунки ТОВ «Наомі» в
ПАТ «Банк Михайлівський». Їх призначенням було погашення простроченої
заборгованості за кредитним договором, укладеним між ТОВ «Наомі» і ПАТ
«Банк Михайлівський».
Власов зазначав, що ПАТ «Банк Михайлівський» отримав кошти
безпідставно й незаконно, відмовляється повернути отримані кошти, а тому
він змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги Власова, виходячи з того,
що відповідачем (ПАТ «Банк Михайлівський») без належних законних
підстав отримано кошти від позивача на виконання зобов’язань іншої особи,
а тому перераховані кошти підлягають стягненню з підстав, передбачених
статтею 1212 ЦК України.
У свою чергу ПАТ «Банк Михайлівський» не погодився з таким рішенням
суду і подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що з умов кредитного
договору не випливає обов’язок боржника (ТОВ «Наомі») виконати
зобов’язання особисто, тому він прийняв виконання, запропоноване за
боржника іншою особою (Власовим).
На яке питання розраховане завдання? Які умови та правові наслідки
виконання обов’язку боржника іншою особою? Яке рішення має
прийняти апеляційний суд?