Тема.

ПРИПИНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ:
1. Цивільний кодекс України від 16.03.2003р., гл. 50
____________________________________________________________
У ЦК України передбачено такі способи припинення зобов'язань.
Це - виконання зобов'язання, передання відступного, зарахування
зустрічних вимог, припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в
одній особі, новація, прощення боргу, неможливість виконання, смерть
громадянина, ліквідація юридичної особи. При цьому вказаний перелік не є
вичерпним і може бути доповнений ЦК, іншими законами, правовими актами і
самим договором. Відмічена можливість розширення переліку нерідко
використовується ЦК, особливо в його розділах, присвячених окремим видам
договорів. Особливості припинення зобов’язань за правочинами щодо
фінансових інструментів, вчиненими на організованому ринку капіталу та поза
ним, встановлюються законодавством (Закон України «Про ринки капіталів та
організовані товарні ринки»). Разом з тим, законом можуть бути встановлені
випадки, коли припинення зобов’язань на певних підставах не допускається.
(Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення
неплатоспроможних банків з ринку»).

Виконання (ст. 599 ЦК України) здатне припинити зобов’язання лише за

умови, якщо воно є належним, т.т. здійснено належною особою, належній особі,
належним способом, в належному місці, належним предметом і в належний
час. При неналежному виконанні наступають різні несприятливі для сторони-
боржника наслідки, передбачені в загальній або спеціальній статті ЦК, в іншому
законі, правовому акті або договорі. З цих наслідків частіше за інші мова йде про
виникнення у потерпілої сторони права на одностороннє розірвання договору і
(або) вимоги про відшкодування збитків. Особливість ст. 599 ЦК України полягає
в тому, що вона присвячена одночасно виконанню зобов'язань як самим
боржником, так і кредитором. В останньому випадку мова йде про певний
кредиторський обов'язок - той, який полягає у підтвердженні виконання в одній
з трьох форм: видачі розписки, повернення боргового документа або напису на
ньому кредитора (ст. 545 ЦК України). Порушення цієї вимоги з боку кредитора
означає, що з його боку має місце прострочення кредитора, а це тягне за собою
наслідки, вказані в ст. 613 ЦК України.

Відступне (ст. 600 ЦК України) – така підстава припинення зобов’язання,

яка полягає в переданні майна, грошей, робіт, послуг, інших благ взамін його
1
виконання, заснована на домовленості сторін зобов’язання, відповідно до якої
встановлюється розмір, строки і порядок такої заміни. Предмет відступного
передається кредитору до виконання основного зобов’язання і звільняє
боржника від його виконання. Якщо відступне передається після того, як
зобов’язання порушене, то це вже будуть збитки, або неустойка. Тому для
відступного характерні наступні ознаки:
 строк передання відступного може бути встановлено тільки до
настання строку виконання основного зобов’язання;
 порядок передання відступного не може включати у будь-якій формі
дії боржника по переданню всього або частини відступного після настання
строку виконання основного зобов’язання.
Традиційний приклад відступного – підрядник замість виконання робіт
пропонує замовнику грошову суму. Прийняття замовником грошей (відступного)
припиняє підрядне зобов’язання. Відступне необхідно відрізняти від прощення
боргу, оскільки воно має платний характер для боржника, і від новації, так як
надання відступного припиняє юридичний зв'язок сторін, при новації ж
зобов’язання лише змінюється.
Оскільки розмір відступного встановлюється сторонами, він не
обов’язково повинен збігатися з розміром виконання за зобов’язанням. З
урахуванням того, що відступне є правочином, на нього поширюються всі
нормативні вимоги, які визначають правовий режим правочинів (гл. 16 ЦК
України).

При зарахуванні (ст.ст. 601-603 ЦК України) відбувається повне або

часткове припинення одного зобов'язання разом з повним або частковим
припиненням зустрічної однорідної вимоги.
Найбільш простий варіант зарахування має місце при двосторонньому
договорі, в якому кожна із сторін виступає в якості кредитора в одному
зобов'язанні і боржника в іншому. Проте немає ніяких перешкод до зарахування
таких самих зустрічних вимог, які виникають з різних договорів, або договору, з
одного боку, а також зустрічного і однорідного недоговірного зобов'язання, - з
іншого. Вважається за можливе провести зарахування, якщо інше не
встановлене договором, певних грошових вимог банку до клієнта, пов'язаних з
кредитуванням рахунку, і оплатою послуг банку, а також вимог клієнта до банку
про сплату відсотків за користування грошовими коштами.
Встановлені обов'язкові умови зарахування. До них відносяться, крім
однорідності вимог, настання терміну виконання, крім випадків, коли термін не
вказаний або визначений моментом вимоги. Спеціальні обмежувальні правила
діють відносно зарахування при уступці вимоги (ст. 603 ЦК України). Мається на
увазі, що для такого зарахування необхідне, щоб відповідні вимоги виникли з
підстави, яка існувала до моменту, коли отримано повідомлення про уступку
2
права, при цьому термін вимог повинен вже наступити, якщо тільки він не був
взагалі вказаний або був визначений моментом пред’явлення вимоги.
Перераховані обмеження діють лише при зарахуванні, заснованому на
односторонній угоді, т.т. здійснюваному за волею одній із сторін. Якщо ж
зарахування носить договірний характер, т.т. випливає з угоди сторін, вказані
обмеження не мають сили.
У ЦК передбачені випадки, при яких взагалі виключається можливість
зарахування. Їх особливість полягає в тому, що вони зумовлені необхідністю
забезпечити інтереси слабкої сторони в договорі, а також інтереси третіх осіб. Ст.
602 ЦК України забороняє, зокрема, зарахування вимог про відшкодування
шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, вимог
щодо довічного утримання, про стягнення аліментів. Зарахування виключається і
тоді, коли за заявою іншої сторони до відповідної вимоги підлягає застосуванню
строк позовної давності і цей термін сплив та за зобов’язаннями, стороною яких
є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом. Перелік
випадків, при яких виключається зарахування, в ст. 602 ЦК не є вичерпним. В
зв'язку з цим не тільки закону, але і самим сторонам надається можливість
включити зарахування у зміст договору. Не підлягають зарахуванню вимоги, які
міг би адресувати клієнтові боржник у зв'язку з тим, що клієнт порушив угоду
про заборону або обмеження поступки вимог стосовно фактора (ч. 2 ст. 1085 ЦК
України).
Разом з тим в законі передбачаються і певні випадки, при яких
зарахування є обов'язковим. Так, кредиторові заборонено звертатися з своєю
вимогою до субсидіарного боржника, якщо вона може бути задоволене шляхом
зарахування зустрічної вимоги до основного боржника (ч. 3 ст. 619 ЦК України).
Особливість зарахування полягає в тому, що для його дійсності достатньо
волевиявлення однієї із сторін. Вказане правило носить імперативний характер.
Його поява пов'язана з безумовною презумпцією економічної вигоди
зарахування для обороту.
У ряді випадків відповідна норма наділяє можливістю проводити
зарахування зазначеній у ній сторону. Так, ст. 1085 ЦК України передбачає право
боржника у разі звернення до нього з вимогою фактора пред'явити до заліку
свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які
виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про
відступлення права грошової вимоги факторові.
Зарахування є способом припинення зобов'язань, який набуває в даний
час великого економічного значення, оскільки широке його використання
дозволяє скоротити грошову масу, необхідну для нормального обороту, сприяти
ліквідації заборгованості у взаєминах між його учасниками.

Під припиненням зобов'язання поєднанням кредитора і боржника в

3
одній особі (ст. 606 ЦК) маються на увазі випадки, коли до сторони, яка виступає
в зобов’язанні як боржник, переходить з будь-якої вказаної в законі підстави (н-
д, внаслідок універсального правонаступництва: при спадкуванні для громадян
або реорганізації - для юридичних осіб) зобов'язання, в якому вказана особа є
кредитором по відношенню до контрагента – боржника.

Новація (ст. 604 ЦК України) означає будь-яку зміну зобов’язання за якою

сторони за угодою між собою продовжують займати свої місця в
правовідношенні. Так, н-д, новацією були визнані судом випадки, коли між
банком і його клієнтом було укладено єдиний кредитний договір, що об'єднав
заборгованість клієнта за усіма раніше укладеними договорами, або, коли
наймач судна уклав договір, за яким придбав його у власність.
У випадках, передбачених законом або договором, новація може
здійснюватися щодо декількох первісних зобов’язань.
Оскільки новація є способом припинення зобов'язання, разом з основним
зобов'язанням передбачається припинення і субсидіарних зобов'язань, зокрема,
з приводу різних способів забезпечення (ч. 4 ст. 604 ЦК України). З цієї причини,
якщо сторони виявлять бажання зберегти субсидіарне зобов'язання, їм
необхідно досягти згоди, яка і стане у такому разі підставою виникнення
відповідного субсидіарного зобов'язання. Мається на увазі, що при колізії між
первинним договором і подальшою угодою пріоритетом користується останнє.
Для здійснення новації необхідно, щоб і первинне і нове зобов'язання
були дійсними. Відповідно, якщо первинне зобов'язання, буде визнано
недійсним, то таким же доведеться визнати і нове. У випадках, коли недійсним є
нове зобов'язання, новація визнається такою, що не відбулася, а значить,
сторони залишаються зв'язаними первинними зобов'язаннями.
У самому ЦК спеціально виділена заборона новації стосовно зобов'язань
по відшкодуванню шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я
або смертю і по сплаті аліментів (ч. 3 ст. 604 ЦК України). Необхідність в такій
нормі виникає, якщо не рахувати особистого характеру відповідних вимог, в
першу чергу з тим, що предмет і спосіб виконання відповідного зобов'язання
визначаються не стороною, а самим законодавцем.
Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним
зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором, крім випадків, коли
первісне зобов’язання змінене планом санації або реструктуризації згідно
з Кодексом України з процедур банкрутства і заставодержатель проголосував
проти такого плану.
У ст. 607 ЦК України відсутня спеціальна умова про форму угоди, яка є в
основі новації. Виняток становить ст. 1053 ЦК, присвячена новації боргу у
позикове зобов'язання, яка повинна здійснюватися у формі, передбаченій для
укладення договору позики.
4
 Прощення боргу (ст. 605 ЦК України) в якості способу припинення
зобов'язання є однією з новел ЦК. Вона виражається у звільненні кредитором
боржника від його обов'язків.
Ознакою прощення боргу як особливого способу припинення зобов'язань
є те, що при ньому не передбачається яке б то не було зустрічне задоволення.
Інакше відносини сторін перетворяться, залежно від обставин, в новацію або
відступне. Оскільки під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором
боржника від майнового обов'язку, здійснюване за угодою між сторонами, воно
перетворюється на предмет договору дарування. З цієї причини до прощення
боргу слід застосовувати, серед іншого, норми ЦК, які встановлюють випадки
заборони дарування (ст. 720 ЦК України).
Прощення боргу не допускається, якщо це порушує права інших осіб
відносно майна кредитора. Прикладом може служити прощення боргу
юридичною особою напередодні майбутнього банкрутства.

Припинення зобов'язання неможливістю виконання передбачена ст. 607

ЦК України. У літературі прийнято виділяти різні види неможливості
виконання - фізичну і юридичну, суб'єктивну і об'єктивну, первинну і подальшу.
Ст.607 ЦК, що присвячена вказаній підставі припинення зобов'язань, має на увазі
перш за все неможливість виконання подальшу, оскільки неможливість, що
існує в момент, коли зобов'язання мало виникнути, означає, що воно просто не
виникне: тут діє прямо не вказаний в законодавстві, але загальновизнаний
принцип: «неможливе не може стати предметом зобов'язання».
Подальша неможливість виконання може бути в рівній мірі як юридичною
(н-д, у разі заборони проведення товарообмінних операцій (бартерних) операцій
у галузі зовнішньоекономічної діяльності з товарами (роботами, послугами),
перелік яких визначається КМУ), так і фактичною (н-д, загибель внаслідок
пожежі індивідуально-визначеної речі, яку боржник зобов’язаний передати
кредиторові). Як підкреслював Л.А. Лунц: «Зобов'язання, що має своїм
предметом речі, визначені родовими ознаками, лише у виняткових випадках
припиняється неможливістю виконання, оскільки довести повну відсутність в
обороті речей даного роду зазвичай надзвичайно важко («рід ніколи не гине»)».
Критерієм для виділення фактичної неможливості виконання зобов'язання
може служити стан ринку відповідних товарів, робіт і послуг. Отже, якщо через
пожежу перестало працювати підприємство, єдине здатне випускати необхідні
для виконання зобов'язання товари, то така ситуація нічим не відрізняється від
тієї, за якої предметом зобов'язання служить індивідуально-визначена річ.
Зобов'язання передати товари, виконати роботи або надати послуги
припиняється, але виникає зобов'язання відшкодувати збитки, повернути
вартість товарів, робіт і послуг і т.п.
Найчастіше з припиненням зобов'язання передати товари, виконати
5
роботи, надати послуги між сторонами виникає зобов'язання що має своїм
предметом необхідність однієї сторони договору відшкодувати контрагентові
збитки, що виникли внаслідок невиконання або неналежного виконання
первинного зобов'язання. Сама ст. 607 ЦК України обмежується виділенням
неможливості виконання, яка породжує повне припинення зобов'язання між
сторонами. Для настання такого наслідку необхідно, щоб жодна із сторін
зобов'язання не могла бути визнана відповідальною за неможливість
виконання, що виникла. Боржник зобов'язаний відповідати за наслідки
неможливості виконання, що наступила, за умови, якщо це відбулося в період,
коли він знаходився в просрочці.

Смерть громадянина (ст. 608 ЦК України) може спричинити за собою

припинення зобов'язання у випадках, коли виконання носить особистий
характер, тобто коли зобов'язання не може бути виконане без особистої участі
самого боржника або іншим чином нерозривно з ним пов'язане. У ряді статей
ЦК передбачено, що смерть боржника неодмінно викликає припинення
відповідного договору. Н-д, ст.ст. 835, 1008, 1044 ЦК України.
Припинення зобов'язання може наступити внаслідок смерті громадянина-
кредитора за умови, якщо виконання призначалося самому кредиторові або
іншим чином пов'язано з його особою (ч. 2 ст. 608 ЦК України). Стосовно і до
цього випадку в окремих розділах ЦК містяться статті, що передбачають
безумовне припинення зобов'язання у зв'язку із смертю громадянина-
контрагента. Маються на увазі, н-д, смерть громадянина - учасника товариства у
разі припинення договору простого товариства (ст. 1141 ЦК України), за певних
умов смерть - правоволодільця в договорі комерційної концесії (ст. 1127 ЦК
України).
В деяких випадках у спадкоємців померлого боржника можуть виникнути
обов’язки в силу закону. Н-д, ст. 1010 ЦК України передбачає обов'язок
спадкоємців повіреного в договорі доручення повідомити довірителя про
смерть повіреного, прийняти заходи для охорони майна довірителя, зокрема
збереження його речей і документів з подальшою передачею їх контрагентові
померлого. Вказаний обов'язок пов'язує довірителя з повіреним.

За загальним правилом ліквідація юридичної особи (ст. 609 ЦК України)

тягне за собою припинення зобов'язання незалежно від того, чи виступала
юридична особа в ролі кредитора або боржника. Проте з цього правила
зроблено виключення для випадків, коли законом або іншими правовими
актами виконання зобов'язань ліквідованої юридичної особи покладене на
інших осіб. Як приклад в самій ст. 609 ЦК України наводиться вимога про
відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю громадянина.
У вказаному цією нормою випадку замість припинення зобов'язання
6
відбувається зміна сторін. Так, при ліквідації юридичної особи, на яку була
покладена відповідальність за заподіяння шкоди життю або здоров'ю,
здійснюється капіталізація платежів (ч.2 ст. 1205 ЦК України). Капіталізація
відповідного платежу зводиться до заміни в зобов'язанні ліквідованої
юридичної особи – боржника.
При ліквідації юридичної особи виникає обов'язок, що співпадає з тим, про
який йшла мова стосовно смерті повіреного-громадянина. В даному випадку
цей обов'язок в договорі доручення несе ліквідатор юридичної особи (ч. 2 ст.
1010 ЦК України). Мова йде про необхідність повідомлення довірителя і про
вжиття заходів для охорони майна останнього.

Стосовно загальних підстав, що містяться в гл. 50 ЦК України, припинення

договору може відбуватися в трьох формах: по-перше, по узгодженій волі сторін
(мається на увазі угода про припинення договору, відступне, новація, прощення
боргу), по-друге, за волею однієї із сторін, незалежно від згоди контрагента із
цього приводу, і, по-третє, внаслідок обставин, які взагалі від волі сторін не
залежать (неможливість виконання і смерть громадянина). Збіг в одній особі
обох контрагентів, а також ліквідація юридичної особи в принципі можуть бути
віднесені до будь-якої з цих трьох груп залежно від того, які саме обставини
викликали настання відповідних обставин.