Припинення міжнародного договору або вихід з нього

Відповідно до статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів,

припинення міжнародного договору або вихід з нього можуть мати місце двома
способами:

 Згідно з положеннями договору. Цей спосіб передбачає, що договір сам містить

положення про те, як і коли він може бути припинений. Такі положення можуть
стосуватися, наприклад, терміну дії договору, події, настання якої припиняє
договір, або права сторони денонсувати договір.
 За згодою всіх учасників після консультацій з іншими договірними державами. Цей
спосіб передбачає, що договір може бути припинений або сторона може вийти з
нього за згодою всіх учасників договору. Така згода може бути отримана в будь-
який час, але сторони повинні проконсультуватися з іншими договірними
державами перед тим, як припинити договір або вийти з нього.

Підпункт "а" статті 54 бере до уваги той факт, що більшість сучасних міжнародних
договорів містять положення про припинення договору. Ці положення можуть бути
дуже різними, і вони можуть стосуватися термінів дії договору, умов про
денонсацію договору та інших аспектів.

Міжнародні договори можуть бути строковими і безстроковими.

 Строковий договір має певний термін дії, який точно встановлений в самому
договорі. Строковий договір може бути безумовно-визначеним або умовно-
визначеним.
 Безумовно-визначений термін формулюється в договорах наступним чином:
"Цей договір буде діяти протягом трьох років, починаючи з дня вступу в силу"
(або підписання, ратифікації і т.д.). Або ж в договорі встановлюється, що
договір буде діяти до 31 грудня такого-то року.
 Умовно-визначений термін - це теж певний термін, але з додатковою умовою
про те, що після його закінчення буде діяти інший визначений термін, якщо
жодна зі сторін не попередить про свою відмову від нього в термін,
передбачений в договорі. Таку умову можна назвати застереженням про
безумовно-строкову автоматичну пролонгацію. В обох випадках настання
певної дати автоматично припиняє дію договору.

Однак при вирішенні цього питання потрібно мати на увазі, що міжнародний

договір може бути пролонгований або ж відновлений спеціальною угодою сторін.
Тоді відповідно його дія не припиняється, бо договір відновлюється. Крім того, різні
частини договору можуть мати різні терміни дії.

Міжнародні договори можуть припиняти свою дію з різних підстав. До них

відносяться:

 Закінчення терміну дії договору. Це найпоширеніша підстава припинення дії

міжнародних договорів. Однак якщо в договорі не зазначено термін його дії
або передбачена його автоматичне продовження, то він не припиняється
внаслідок закінчення терміну.
  Наступ обставин, передбачених в самому договорі. Деякі договори містять
положення про припинення їх дії з настанням певних обставин.. Наприклад,
договір про надання військової допомоги припиняє свою дію, якщо війська
виведені з території іншої держави.
 Укладення нового договору з того ж предмета. Якщо між сторонами укладається
новий договір з того ж предмета, то попередній договір припиняє свою дію.
Наприклад, Варшавський договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу
від 14 травня 1955 року між низкою держав Європи передбачав, що він
втратить свою силу з дня вступу в дію загальноєвропейського договору про
колективну безпеку.
 Денонсація договору однією зі сторін. Денонсація - це односторонній акт
держави-учасниці, спрямований на припинення дії договору. Денонсація може бути
здійснена в порядку і в терміни, передбачені в самому договорі..

Денонсація договору

Денонсація є одним з найпоширеніших способів припинення дії міжнародних

договорів. Правомірність денонсації визначається угодою сторін, передбаченою в
договорі.

Денонсація може бути здійснена будь-якою державою-учасницею договору. Для

того, щоб денонсація була правомірною, держава-учасниця повинна
дотримуватися наступних умов:

 Денонсація повинна бути здійснена в порядку і в терміни, передбачених в

договорі. Якщо в договорі не передбачені порядок і терміни денонсації, то
вони повинні бути встановлені за домовленістю сторін.
 Денонсація повинна бути здійснена в односторонньому порядку. Це означає,
що для денонсації не потрібно згоди інших сторін договору.

Держава, яка денонсує договір, не зобов'язана пояснювати причини своєї дії, хоча
часто це робить. Денонсація може свідчити про зміну політичної ситуації або про
порушення однієї зі сторін договору своїх зобов'язань.

Денонсація повинна здійснюватися відповідно до умов договору, у тому числі в

установлені терміни та за встановленою процедурою. Інакше інша сторона
договору може оскаржити правомірність денонсації.

Умови і порядок денонсації можуть бути різними. Зазвичай вони передбачають:

 обов'язкове попередження про бажання розірвати договір;

 термін, протягом якого це попередження може бути зроблено;
 період часу, через який після попередження договір втратить силу;
 форму, в якій має бути зроблено попередження.
Залежно від терміну, в який настає право робити заяву про денонсацію,
розрізняють два її види:

 термінова денонсація - право на денонсацію надається в кінці встановленого

договором терміну;
 безстрокова денонсація - право на денонсацію надається в будь-який час
після вступу договору в силу.

Перший вид денонсації застосовується в договорах, де встановлений термін їхньої

дії. Другий вид денонсації застосовується в договорах, де термін їхньої дії не
встановлений або не встановлено обмеження на денонсацію.

У договорах, що не містять вказівки на термін їхньої дії, право на денонсацію

надається або після закінчення певного терміну з моменту вступу договору в силу,
ратифікації або іншого моменту, або в будь-який час, коли цього побажає будь-яка
зі сторін.

Особлива формула денонсації міститься в Договорі про нерозповсюдження

ядерної зброї, де передбачено, що держава може вийти з договору, якщо
вирішить, що пов'язані зі змістом договору виняткові обставини поставили під
загрозу її найвищі інтереси. У цьому випадку держава повинна повідомити про свій
вихід за три місяці всіх учасників договору і Раду Безпеки ООН.

Стаття 58 Європейської конвенції з прав людини

Денонсація

Держава-учасниця може припинити свою участь у Європейській конвенції з прав

людини лише після закінчення п'ятирічного строку з дня, коли вона приєдналася
до неї. Для цього вона повинна направити Генеральному секретарю Ради Європи
письмове повідомлення про свою денонсацію. Генеральний секретар повідомляє
про денонсацію іншим державам-учасницям.

Заборона денонсації

Деякі міжнародні договори не дозволяють денонсацію. Наприклад, конвенції про

закони і звичаї війни, які повинні діяти навіть під час війни. Денонсація таких
договорів під час війни могла б призвести до порушення її норм.

Існують також договори, які взагалі не передбачають можливості їх денонсації.

Наприклад, Міжнародна угода по цукру 1953 року укладена на п'ять років і не
підлягає денонсації.

Нарешті, є велика група договорів, в яких не сказано про можливість їх денонсації.

Це, наприклад, мирні договори, договори про кордони, а також ряд загальних
багатосторонніх договорів, зокрема ті, які кодифікують міжнародне право.
Деякі делегати Женевської конференції з морського права 1958 року вважали, що
денонсація конвенцій, які кодифікують загальне міжнародне право, не відповідає їх
природі. Однак більшість делегатів відхилило цю пропозицію, і це рішення стало
прецедентом для інших конференцій.

На практиці були випадки денонсації договорів, які кодифікують міжнародне право

і не передбачають її. Наприклад, у 1971 році Сенегал денонсував Женевські
конвенції з морського права 1958 року.

Конвенція ООН з морського права 1982 року, на відміну від Женевських конвенцій,
передбачає можливість її денонсації. Згідно статті 317 Конвенції, будь-яка
держава-учасниця може денонсувати Конвенцію шляхом направлення письмового
повідомлення Генеральному секретарю ООН. Денонсація набирає чинності через
один рік після дати отримання такого повідомлення, якщо в ньому не вказується
пізніший термін.

Денонсація Конвенції не звільняє державу-учасницю від виконання її фінансових і

договірних зобов'язань, які вона взяла, будучи учасником Конвенції. Також
денонсація не зашкоджує ніяким правам, зобов'язанням або юридичній ситуації
цієї держави, що створилися в результаті здійснення Конвенції, до припинення її
дії.

Припинення дії міжнародного договору шляхом денонсації відбувається в

результаті закінчення постденонсаційного терміну. Постденонсаційний термін - це
певний період часу, який повинен пройти після заяви про денонсацію, перш ніж
вона набере чинності.

Денонсація міжнародних договорів здійснюється тим органом в державі, якому це

право надано внутрішнім законодавством країни. Як правило, органом, який
прийняв рішення про згоду на обов'язковість договору.

В Україні денонсація міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою

України, договорів, прийняття або приєднання до яких було здійснено на підставі
рішень Верховної Ради України, здійснюється Верховною Радою України у формі
закону.

Згідно з підпунктом "b" статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних

договорів, міжнародний договір може бути припинений шляхом угоди між усіма
сторонами договору, яка не є частиною договору. Така угода може бути укладена
в будь-який час і будь-яким іншим способом, погодженим сторонами.

У міжнародній літературі такий спосіб припинення договору називається відміною.

Під відміною розуміється припинення дії договору за спільною згодою всіх його
сторін.

Денонсація і відміна є рівноправними способами припинення дії міжнародних

договорів. Вони засновані на принципі, згідно з яким держави мають право
припиняти дію договорів, які вони уклали. Цей принцип був закріплений ще в
Лондонському протоколі 1871 року, який зазначає, що держави не можуть
звільнитися від зобов'язань договору, як не можуть змінити його умов без згоди
сторін за допомогою дружнього взаєморозуміння.

Таким чином, держави мають право припиняти дію міжнародного договору за

спільною згодою, навіть якщо договір не передбачає такої можливості.

Ст. 55 Скорочення кількості учасників багатостороннього договору, в

результаті якого вона стає меншою від кількості, потрібної для набрання
договором чинності. Якщо договором не передбачається інше
багатосторонній договір не припиняється з причин тільки того, що кількість
його учасників стала меншою від кількості, потрібної для набрання
договором чинності.

Особливість припинення багатостороннього договору полягає в тому, що він може

втратити силу для одних учасників, але зберігати її для інших. Це можливо, якщо
договір не передбачає допустимого мінімуму учасників, відсутність якого
призводить до повного припинення договору.

Згідно статті 55 Віденської конвенції, якщо кількість учасників багатостороннього

договору стає меншою від кількості, потрібної для його набрання чинності, договір
не припиняється, якщо договором не передбачено інше.

Наприклад, Конвенція про попередження геноциду та покарання за нього 1948

року передбачає допустимий мінімум учасників, який дорівнює 16 державам. Якщо
кількість учасників конвенції стане меншою за 16, вона припинить свою дію.

Ст. 56 Денонсація договору або вихід з договору який не містить

положень про його припинення, денонсацію або вихід з нього.

Стаття розглядає концепцію денонсації в широкому її розумінні, яке передбачає

односторонню відмову від міжнародного договору, навіть якщо така відмова не
передбачена в його тексті.

Прихильники цієї точки зору вважають, що денонсація - це будь-яка заява однієї

держави іншим про відмову від чинного між ними договору. Вони також вважають,
що деякі види міжнародних договорів, наприклад торгові договори та договори про
союз, укладені на невизначений термін і не містять застереження про денонсацію,
можуть бути розірвані одностороннім шляхом після попередження.

На цій позиції стояли такі відомі юристи-міжнародники, як Л. Оппенгейм, Дж.

Фіцморіс та Е.Х. Аречага.

Однак серед юристів, які спеціально досліджували це питання, є й інша точка зору.
Її висунула польська дослідниця Франківська в своїй монографії "Денонсація
міжнародних договорів".
Франківська вважає, що положення "характер договору не має на увазі права на
денонсацію" створює серйозну загрозу принципу pacta sunt servanda, тобто
обов'язковості виконання міжнародних договорів. Вона вважає, що слід виходити з
презумпції неприпустимості денонсації, якщо вона не передбачена в договорі.

Франківська також зазначає, що практика держав не дає підстав для висновку, що

право на денонсацію є загальним правилом. Немає також рішень міжнародних
судів і арбітражів, які підтверджували б це право.

Занадто широке розуміння денонсації може створити враження правомірності

будь-якої односторонньої відмови від міжнародного договору, що суперечить
принципу pacta sunt servanda.

Ось чому, голосуючи за статтю 56 Віденської конвенції про право міжнародних

договорів 1969 року, яка дозволяє односторонню відмову від договору, якщо вона
прямо передбачена в договорі, держави погодилися з тим, що термін "денонсація"
слід застосовувати лише до таких випадків.

Що стосується інших випадків одностороннього припинення міжнародних

договорів, таких як відмова і анулювання, то їх слід розглядати як окремий інститут
міжнародного права.

Стаття 56 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (ВК) передбачає

два винятки з правила, що денонсація міжнародного договору не допускається,
якщо вона не передбачена в самій конвенції.

Перший виняток стосується випадків, коли учасники договору висловили намір

дозволити денонсацію. Цей намір може бути встановлений на підставі положень
самого договору, заяв учасників та інших обставин укладення договору.

Наприклад, Женевські конвенції про морське право 1958 року передбачають лише
можливість їх перегляду, але не денонсації. Це означає, що учасники цих
конвенцій не мали наміру дозволяти їх денонсацію.

Другий виняток стосується випадків, коли денонсація є необхідною з огляду на

характер договору. Це стосується договорів, які за своєю природою не можуть
бути безстроковими, наприклад, договорів про оренду території або статутів
міжнародних організацій.

У той же час є міжнародні договори, які за своєю природою виключають їх

денонсацію. Наприклад, мирні договори, договори про кордони, договори про
роззброєння або про підтримку миру.

Один із найгучніших суперечок щодо статті 56 ВК стосується спроби Північної

Кореї денонсувати Міжнародний пакт про громадянські та політичні права
(МПГПП) у 1997 році.
У відповідь на дії Північної Кореї Комітет ООН з прав людини (КПЛ) видав загальну
постанову, в якій дійшов висновку, що МПГПП не можна денонсувати або
відкликати.

КПЛ пояснив, що відсутність положення про вихід у МПГПП не є недоглядом,

оскільки Перший Факультативний протокол до МПГПП та інші аналогічні протоколи
до конвенцій з прав людини прямо передбачають вихід.

Крім того, КПЛ обґрунтував, що права, захищені МПГПП, є універсальними

правами людини, які не можуть бути обмежені або зняті внаслідок змін урядів або
правонаступництва держав.

Генеральний секретар ООН також відкинув нібито денонсацію Північної Кореї,

хоча він спирався на іншу правову теорію.

На думку Генерального секретаря, односторонній вихід з МПГПП заборонено на

підставі статті 54 ВК, яку він тлумачив як таку, що дозволяє Північній Кореї вийти
лише за згодою всіх інших сторін договору.

Якщо міжнародний договір, виходячи з намірів учасників або за своїм характером

допускає денонсацію, то вона повинна бути заздалегідь повідомлена іншим
сторонам договору.

Термін попередження про денонсацію зазвичай становить не менше шести

місяців, але в разі відсутності положень про вихід у договорі він повинен бути не
менше 12 місяців.

Дослідження 2016 року, засноване на випадковій вибірці з 234 міжнародних угод,

опублікованих у Серії договорів ООН (UNTS), виявило, що 70 відсотків опитаних
договорів містять положення про вихід.

Цей перефразований текст зберігає основну інформацію з оригіналу, але при

цьому він більш професійний і відповідає вимогам академічного стилю.