ТЕМА 1: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ДОГОВІРНОГО ПРАВА

1.Договір як підстава виникнення цивільного зобов’язання. Правова природа та функції договору.

Згідно зі ст. 626 ЦК договір – це домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення,
зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Значення договору полягає у тому, що він є: підставою виникнення правовідносин, тобто юридичним
фактом, що лежить в основі зобов’язання (ст. 11 ЦК); найпоширенішим видом правочинів. При цьому
слід враховувати, що правочини – поняття ширше, ніж договори: будь-який договір є правочином,
але не кожен правочин є договором; договір стає джерелом цивільного права і регулює
правовідносини між сторонами, як ті, що встановлені диспозитивною нормою закону, так і ті, що
взагалі законодавством не врегульовані. Згідно ст. 629 ЦК, договір є обов’язковим для виконання
сторонами. Отже, хоча договір і не належить до нормативно-правових актів, однак за порушення
його умов передбачена відповідальність для контрагентів.

Укладення договору повинно мати добровільний характер та базуватися лише на взаємній вільній
згоді його рівноправних сторін. Забезпечення сутності договору як домовленості сторін та свободи
їхнього волевиявлення від диктату третіх осіб, зокрема органів публічної влади, є основною функцією
однієї з фундаментальних засад сучасного цивільного права – принципу свободи договору.

Підходи до розуміння договору: юридична мета його(виникнення,зміна або припинення цивільних

прав та обов’язків).

Підставою є вольова узгодження поведінка особи, яка має на меті укласти договір.

Правова природа: юридичний факт,цивільне правовідношення, нормативний документ, який може

виражатися усною чи письмовою формою, юридична рівність суб’єктів (форма реалізації цивільної
правосуб’єктності учасників цивільних правовідносин).

Функції:

1.ініціативна

2.програмно-координаційна( виконання договору)

3.інформаційна(містить відповідну інформацію, зокрема, істотні умови, відповідальність за

неналежне виконання договору)

4.гарантійна(обов’язок виконати договір)

5.регулятивна(врегульовує поведінку сторін договору за їхньою взаємною згодою, містить певні

санкції, наприклад, сплата неустойки у випадку порушення змісту договору).

2. Зміст договору. Типові умови договору. Тлумачення умов договору.

Зміст цивільно–правового договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і

погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Умови договору поділяються на:

– істотні – умови, погодження яких є обов’язковим. До таких закон відносить: умови про предмет
договору; умови, що визначені спеціальними нормами як істотні або є необхідними для договорів
даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто
згоди;
– звичайні – умови, визначені диспозитивною нормою закону, які не обов’язково зазначати у тексті
договору (наприклад, для більшості договорів ціна є звичайною умовою і відповідно до ч. 4 ст. 632,
якщо вона у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, то визначається
виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент
укладення договору);

– випадкові – умови, які взагалі не передбачені законодавством як такі, що є характерними для

певного виду договорів, але щодо них існує домовленість між сторонами.

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК (аналогічно тлумаченню

правочинів).

Зміст договору може бути витлумачений стороною (сторонами) або на її (їх) вимогу судом.

При тлумаченні змісту договору беруться до уваги однакове для всього змісту значення слів і понять,
а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення
слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги
з’ясувати зміст окремих частин договору, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини
договору зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо ж навіть у цьому разі
немає можливості визначити справжню волю особи, яка уклала договір, до уваги беруться мета
договору, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового
обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне
значення.

3. Свобода договору та її межі. ( у зошиті)

Доцільно відобразити зміст свободи договору, виокремивши такі її елементи, як свобода укладення
договору, свобода вибору контрагента, свобода вибору виду договору, свобода визначення змісту
договору.

Свобода укладення договору полягає у можливості вступу в договірні відносини на основі

внутрішнього волевиявлення їх потенційного суб’єкта, тобто сторони договору. В основі такого
волевиявлення повинна бути юридично неушкоджена автономна воля сторони, яка полягає в її
бажанні до настання правових наслідків, що можуть бути досягнуті шляхом вступу у відповідні
договірні відносини.

Свобода вибору контрагента проявляється у праві особи самостійно визначити з ким вступати у
договірні відносини, керуючись виключно власним досвідом та міркуваннями. Будь-який вплив на
суб’єктів цивільних правовідносин з метою примушування їх до вступу у договірні відносини з
певними фізичними чи юридичними особами не допускається.

Свобода вибору виду договору надає сторонам можливість обрати прямо передбачений актом
цивільного законодавства вид договору, укласти змішаний договір із елементами різних договорів
або договір, не передбачений цивільним законодавством. Визначальним критерієм, виходячи з якого
здійснюється вибір виду майбутнього договору, є юридична мета сторін, тобто їхнє спільне бажання
до настання певних наслідків від укладення договору. Наприклад, передача майна у власність особі у
разі відсутності у неї достатньої грошової суми для його одночасної оплати може опосередковуватися
договором купівлі–продажу в кредит з розстроченням платежу, договором ренти, договором оренди
з правом викупу. Виходячи з того, умови якого договору (в тому числі момент переходу права
власності) сторонам підходять більше, визначається вид.
Відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними у визначенні умов договору (його змісту). Змістом
договору є його умови (пункти), що визначають права та обов’язки сторін (ст. 628 ЦК). Сторони
самостійно визначають предмет договору, його ціну, строки, свої права та обов’язки тощо.

Свобода як філософсько–правова категорія має відносний характер, який, зокрема, виявляється в

обмеженні її певними чинниками. Свобода договору могла б стати абсолютною лише за умови, що
усі акти цивільного законодавства складалися б виключно з диспозитивних і факультативних норм,
що є об’єктивно неможливим на сучасному етапі суспільного розвитку. Саме тому цивільне
законодавство окреслює її межі, які за своєю природою є виключеннями із загального принципу
свободи договору. Як правило, такі обмеження встановлюються в інтересах суспільства, економічно
слабшої сторони договору або кредитора.

Доцільно розглянути обмеження свободи договору на прикладі її окремих елементів (див. табл. 19.1).

Таким чином, свобода договору в цивільному праві означає можливість сторін на основі взаємного
узгодженого волевиявлення вільно укладати договір, обирати його вид та спосіб укладення, а також
визначати зміст такого договору. Її відносний характер виявляється у наявності певного роду
обмежень, зумовлених інтересами суспільства (абстрактного кола учасників цивільних відносин),
однієї зі сторін чи третьої особи або узгоджених самими сторонами договору. Такі обмеження
договірної свободи окреслено на втілення загальних принципів цивільного права – справедливості,
розумності та добросовісності.

МЕЖІ:

1.Свобода укладання договору

Обмеженням свободи укладення договору є покладення на певну особу обов’язку укласти його у
встановлених законом випадках (наприклад, укладення публічного договору є обов’язковим для
субєктів підприємницької діяльності, укладення договорів поставки або підряду для державних
потреб є обовязковим для державних підприємств та підприємств-монополістів).

2. Свобода вибору контрагента

При укладенні договору необхідно зважати на обсяг дієздатності потенційного контрагента; законом
встановлені також обмеження щодо можливості укладати договори нерезидентами. Крім того,
деяким категоріям субєктів заборонено укладати договори між собою (наприклад, опікунам,
піклувальникам та підопічним).

3. Свобода виду договору

Договори, які не передбачені законодавством, а також змішані договори не повинні суперечити

загальним засадам цивільного права).

4. Свобода визначення змісту

Обмеження свободи сторін договору у визначенні його умов виникають при укладенні типових
договорів, договору приєднання. Обмеження полягає також в обов’язковості визначення істотних
умов, без яких договір вважається неукладеним, і в необхідності дотримання імперативних норм
закону щодо окремих прав та обов’язків сторін

4. Класифікація договорів в цивільному праві (за розподілом прав та обов’язків(односторонні –

позика і двосторонні – підряд, оренда, купівля- продаж); за наявністю зустрічного майнового
задоволення( оплатні – купівля - прожаж, міна, оренда і безоплатні – дарування, позика); за
способом укладення(консенсуальні, реальні- перевезання вантажу, дарування позика) ; за
основним правовим результатом, на який спрямований договір).

Поділ договорів на види за різноманітними підставами. Так, залежно від змісту діяльності, яку вони
регулюють, договори поділяють на майнові - спрямовані на одержання сторонами певного майна чи
блага (купівля-продаж, дарування, оренда, перевезення); та організаційні - спрямовані на створення
передумов подальшої діяльності у сфері підприємництва чи іншій сфері (попередні, установчі, про
спільну діяльність).

Відповідно до послідовності досягнення цілей, яких прагнуть сторони, договори поділяють на

попередні - передбачають обов'язок сторін укласти в майбутньому основний договір на умовах і в
строки, які визначаються в попередньому договорі (у випадку порушення однією із сторін
попереднього договору та ухилення від укладення основного на неї покладається обов'язок
відшкодувати іншій стороні понесені у зв'язку з цим збитки); та основні - договори, укладення яких
передбачене в попередніх договорах.

За формою укладення договори поділяються на усні, письмові прості та письмові нотаріальні.

Письмова форма передбачає відображення змісту договору у відповідному правовому документі
(угоді, договорі, контракті) або обмін листами, телеграмами, телетайпограмами і т. ін.

Для письмових нотаріальних договорів необхідно, щоб на них був засвідчувальний напис нотаріуса.
Залежно від того, чи у кожної сторони є обов'язок вчинити зустрічну дію з надання майнового блага
іншій стороні, чи тільки у однієї з них, договори поділяють на оплатні (купівля-продаж, міна, оренда,
комісія, підряд тощо - це більшість договорів) та безоплатні (дарування, позика). Деякі договори
можуть бути як безоплатними, так і оплатними (доручення, схов).

Так, за спрямованістю їх можна поділити на:

– договори про передачу майна у власність (купівля–продаж, дарування, рента, довічне утримання);

– договори про передачу майна у користування (оренда, найм житла, позичка);

– договори про виконання робіт (підряд, договір на виконання науково– дослідних, дослідно–
конструкторських і технологічних робіт);

– договори про надання послуг (доручення, комісія, страхування, зберігання, управління майном,
транспортні договори);

– договори у фінансовій сфері (позика, кредит, договір банківського вкладу, договір банківського
рахунку, договір факторингу);

– договори у сфері інтелектуальної діяльності (авторський договір, договори з передачі суміжних

прав, патентно-ліцензійні договори, договір про передачу ноу-хау, договір комерційної концесії); –
договори про спільну діяльність (договір простого товариства).

За розподілом обов’язків між сторонами:

– односторонні, в яких одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії
або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного
обов’язку (до таких договорів належить, наприклад, договір позики);

– двосторонні, в яких правами та обов’язками наділені обидві сторони (наприклад, договір підряду);

– багатосторонні, що укладаються більш, ніж двома сторонами, кожна з яких має права та обов’язки
(може бути договір лізингу, договір простого товариства).
За моментом укладення:

– реальні, що вважаються укладеними з моменту здійснення виконання, в т.ч. передачі певного

майна (до таких належать договори перевезення, зберігання);

– консенсуальні, що вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх

істотних умов (наприклад, договір поставки);

За наявністю зустрічного відшкодування:

– оплатні, в яких зустрічне відшкодування присутнє (наприклад, договір лізингу, договір довічного
утримання);

– безоплатні, в яких зустрічне відшкодування відсутнє (договір позички, дарування, може бути
договір доручення).

Згідно зі ст. 626 ЦК договір вважається оплатним, якщо інше не встановлено законом, самим
договором або не випливає з його суті.

За одержувачем вигоди від виконання:

– договори, укладені на користь контрагентів;

– договори, укладені на користь третьої особи (ст. 636 ЦК).

Залежно від послідовності (етапності) досягнення цілей, які ставлять перед собою сторони,
вступаючи у договірні зв’язки:

– основні;

– попередні (ст. 635 ЦК).

Відповідно до специфіки самої процедури їх укладення виділяють договори: приєднання - умови

визначені однією із сторін у певних стандартних формах (формулярах тощо) і можуть бути прийняті
іншим учасником тільки шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому; типові - окремі
умови визначаються відповідно до типових умов, вироблених практикою для договорів певного виду
і оприлюднених у встановленому порядку; публічні -укладаються підприємцем і встановлюють його
обов'язки по продажу товарів, наданню послуг тощо, які він зобов'язаний виконувати стосовно
кожного, хто до нього звертається (зв'язок, перевезення пасажирів, медичне обслуговування,
роздрібна торгівля).

Залежно від правових результатів договірних відносин у доктрині виділяють такі групи договорів:

а) договори про передачу за грошовий еквівалент майнових цінностей (купівля-продаж, поставка,

міна); б) договори про безоплатне надання майна (договір про надання безоплатного права
користування, дарування); в) договори про оплатне користування речами (договір майнового найму,
житловий найм); г) договори з приводу кредитних відносин (позика, інші кредитні відносини); г)
договори з приводу спільної господарської діяльності; д) договори із убезпечення від випадковостей
(договір страхування); е) договори перевезення.

5. Публічний договір.

Згідно зі ст. 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов’язок
здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.
Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього
можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг), а у разі необґрунтованої
відмови від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою
відмовою.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за
законом надані відповідні пільги. При цьому, підприємець не має права надавати переваги одному
споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

До публічних договорів належать договір роздрібної купівлі-продажу, договір побутового підряду,

договір прокату, договір банківського вкладу, стороною якого виступає фізична особа, договір
перевезення пасажирів транспортом загального користування тощо.

Для усіх цих договорів характерним є те, що однією стороною виступає суб’єкт підприємницької
діяльності, а другою  – фізична особа-споживач.

Властивості:

1. визначене коло суб’єктів : ними є особи-підприємці, що у встановленому законом порядку

здійснюють і провадять підприємницьку діяльність у певних сферах, а також будь-хто інший,
хто до таких звернеться для задоволення своїх потреб у товарах чи послугах
2. умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому
за законом надані відповідні пільги(пільги ветеринарам війни щодо сплати квартирної плати
та комунальних послуг)
3. підприємець не повинен надавати переваги одному споживачеві перед інщими щодо
укладення такого договору, якщо інше не випливає із закону.

Чому така назва?

Бо діяльність підприємців по обслуговуванню широкого кола споживачів( громадян) є публічною , то

й договори , що опосередковують цю діяльність названі публічними, відповідно.

Незалежно від відшкодування збитків споживач може наполягати на укладені договору з

підприємцем, звернувшись до суду з позовом про спонукання підприємця укласти публічний договір.
(ч.4 ст.633 ЦК).

Відповідно до ч.5, 6 ст.633 ЦК особливе місце серед правових актів займає ЗУ « Про захист прав
споживачів», дія якого поширюється на договірні відносини між суб’єктами господарювання ( за ЦК
суб’єктами підприємництва) та споживачем – фізичною особою, яка придбаває, замовляє,
використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо
не пов’язаних з підприємницькою діяльністю абр виконанням обов’язків найманого працівника.

6. Договір приєднання.

Договором приєднання відповідно до ст. 634 ЦК, є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у
формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання
другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки такий договір ставить одну
сторону у завідомо виграшне становище, закон передбачає додаткові гарантії інтересів сторони, що
приєднується: договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка
приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи
обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов’язання або містить інші умови, явно
обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи
зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні
умов договору. Ці гарантії не розповсюджуються на випадки, коли стороною, що приєдналася
виступає суб’єкт підприємницької діяльності: сторона, що надала договір для приєднання, може
відмовити у задоволенні вимог, про зміну чи розірвання договору, якщо доведе, що сторона, яка
приєдналася (суб’єкт підприємницької діяльності), знала або могла знати, на яких умовах вона
приєдналася до договору.

До договорів приєднання належать договір прокату, договір побутового підряду, а також в більшості
випадків банківські договори, договір страхування, договір постачання енергетичними та іншими
ресурсами через приєднану мережу.

Такий договір має вже запропонований текст договору.

Мова йде про такі договори як: страхове свідоцтво (поліс) при особистому страхуванні(ст. 981ЦК),
іменна квитанція при зберіганні речі в ломбарді(ч.1 ст. 967ЦК). Такі договори приєднання є
одночасно публічними договорами.

Можливість і допустимість зміни чи розірвання договору за вимогою сторони, яка приєдналася,

залежить від того, хто заявляє таку вимогу6 підприємець чи будь-яка інша особа( фізична чи
юридична). Коли вимога висунута не підприємцем, то вона має довести, що завдяки укладенню
договору вона позбавляється прав, які звичайно мала, або якщо договір виключає чи обмежує
відповідальність другої сторони за порушення зобов’язання або містить інші умови, явно обтяжливі
для сторони , яка приєдналася. При цьому має бути доведено, що сторона , яка приєдналася ,
виходячи із своїх інтересів не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у
визначенні умов договору.

Стосовно висунення вимоги підприємцем. Сторона, яка надала договір для приєднання, може
відмовити підприємцеві, що приєднався у задоволенні вимоги про зміну чи розірвання договору,
якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася
до договору.

7. Попередній договір.

Стаття 635. Попередній договір

1. Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін)
укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений
основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у

порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений
актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма
основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

2. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім

договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не
встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
3. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не
укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із
сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

4. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо
надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Друга назва – протокол про наміри.

Ознаки:

1. у попередньому міститься зобов’язання сторін протягом певного строку укласти в

майбутньому основний договір на умовах, встановлених попереднім договором. Законом
може передбачатися обмеження щодо строку, в який має бути укладений основний договір
на підставі попередньо договору.
2. Істотні умови майбутнього основного договору обумовлюються на стадії попереднього. Якщо
вони не визначенні у попередньому договорі, їх погодження здійснюється в основному
договору в порядку, визначеному в попередньому договорі або в актах цивільного
законодавства.
3. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма
основного не встановлена – у письмовій формі. Це можу бути один письмовий документ,
підписаний стренгами, обмін листами, телеграмами тощо.

Ініціативу щодо укладення основного договору може проявити будь-яка із сторін попереднього
договору в порядку обміну між ними офертою та акцептом. Зобов’язання, встановлене попереднім
договором, припиняється, якщо основний не буде укладений протягом строку, встановленого
попереднім , або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Оскільки з попереднього договору виникає двостороннє зобов’язння сторін укласти основний, воно
може бути реалізовано шляхом пред’явлення до сторони, яка ухиляється вд укладення, вимог в суд
про спонукання її укласти договір.

Крім того, сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору , передбаченого
попереднім договором , повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням,якщо
інше не встановлено попереднім або актами цивільного законодавства.

8. Договір на користь третьої особи.

Стаття 636. Договір на користь третьої особи

1. Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій
обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

2. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і
третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або
законом чи не випливає із суті договору.

3. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть
розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або
законом.
4. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала
договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті
договору

Конструкція договору цього полягає в тому, що зобов’язана сторона(боржник) повинна вчинити дію
не на користь другої сторони за договором ( кредитора), а на користь 3 особи, яка не бере участі в
укладенні договору.

Так до ч.2 ст. 985 ЦК страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити
фізичну особу або юридичну для одержання страхової виплати( вигодо набувача), а також змінювати
її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.

Договір на користь третьої особи слід відрізняти від договору виконання третій особі, за яким третя
особа не набуває права вимагати виконання обов’язку від боржника( покупець кошика з квітами
доручає магазину за певну плату вручити квіти зазначеній покупцем особі). Виконання за договором
на користь 3 особи можуть вимагати і особа, що уклала договорі, і третя особа, на користь якої
передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті
договору.

З моменту вираження 3 особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або
змінити договір без згоди 3 особи, якщо інше не встановлено договором, законом(ст.160ЦК).

У тому разі, коли 3 особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, ним може
скористатися інша сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, якшо інше не випливає її суті
договору.

9. Змішаний договір.

Передумовою, завдяки якій стало можливим виникнення змішаного договору, є право сторін
укладати як договори, передбачені законом, так і договори, які законом не передбачені, але йому не
суперечать.

Це право – один з елементів, що складають зміст свободи договору. З метою спрощення

товарообороту, економії часу сторін при укладенні договору, а також захисту інтересів слабшої
сторони в договорі, держава, поряд із загальним регулюванням договірних відносин, створила різні
моделі, що відображають специфіку окремих різновидів договорів, які складаються в цивільному
обороті.

Отже, договір вважається таким, що передбачений законом, якщо Цивільний кодекс або інший
нормативний акт виділяє його в окремий тип (вид) і надає йому відповідну правову регламентацію.
Однак набір поіменованих договорів будь-якої країни завжди відстає від потреб обороту. Тому поява
договорів, не передбачених законом в цілому і змішаних зокрема, є об’єктивною необхідністю
суспільного розвитку.

Для змішаного договору характерне поєднання елементів (умов), притаманних іншим типам або
видам договорів. Виділення типів проводиться на основі економічних і юридичних ознак, це так
званий комбінований критерій. У разі, коли договори подібні як за матеріальними відносинами, що
лежать в їх основі, так і за істотними умовами, об’єктивно необхідними для виникнення зобов’язання,
вони співвідносяться один з одним не як тип, а як різновиди одного і того ж договірного типу. Коли
укладений договір опосередковує два чи декілька різнорідних відносин та об’єднує умови,
об’єктивно необхідні для формування зобов’язань різних типів, він стає змішаним договором
(концепція О.С. Йоффе). Відтак, змішаним є договір, у якому поєднуються елементи договорів
різних типів, що передбачені законодавством, і, разом з тим, не можна вважати змішаним договір,
який поєднує різні види одного типу договору.

Обов’язки, передбачені законом щодо різних типових договорів, можуть покладатися змішаним
договором частково на одну сторону, частково – на іншу або поєднуватися на одній стороні. В
юридичній літературі для позначення змішаного договору використовуються терміни “інтегрований”,
“конгломерований”, “комплексний”. Конгломеровані та інтегровані договори є різновидами
змішаних договорів і відрізняються тим, що конгломерований породжує два або декілька
зобов’язань, а інтегрований – одне зобов’язання. Однак дослідження показало, що змішаний договір
може породжувати лише одне зобов’язання, тому вживання згаданих термінів для його позначення є
невдалим. Комплексним є договір, умови якого базуються на нормах та інститутах різних галузей
права (наприклад, цивільного і адміністративного, трудового тощо). Комплексний договір породжує
два і більше різних зобов’язань, які мають єдину господарську мету і групуються навколо одного з
них, яке є основним.

1. Змішаним є договір, у якому поєднуються елементи договорів різних типів, що передбачені

законодавством, і, разом з тим, не можна вважати змішаним договір, який поєднує різні види
одного типу договору.

2. Недоцільне вживання для позначення змішаного договору термінів “інтегрований” та

“конгломерований”, оскільки вони невдало відображають суть цього поняття. Неправильним також є
використання для позначення змішаного договору терміна “комплексний” договір, оскільки
комплексний договір – це договір, умови якого базуються на нормах та інститутах різних галузей
права (наприклад, цивільного і адміністративного, трудового тощо). Комплексний договір породжує
два і більше різних зобов’язань, які мають єдину господарську мету і групуються навколо одного з
них, яке є основним.

3. В результаті укладення змішаного договору утворюється єдине зобов’язання (у широкому

розумінні), яке спрямоване на досягнення єдиної мети, оскільки сторони, поєднуючи умови різних
цивільно-правових договорів, пов'язують здійснення своїх прав і обов'язків, передбачених одним
із цих договорів, зі здійсненням прав і обов'язків, передбачених іншим договором.

4. Вирішуючи питання порядку укладення та форми конкретного змішаного договору, пріоритет

повинен надаватися спеціальним нормам, що мають, як правило, імперативний характер і повинні
застосовуватись до всього договору. При цьому недотримання правил, установлених лише для
одного з елементів змішаного договору, тягне за собою визнання неукладеним змішаного договору в
цілому, оскільки останній встановлює єдину сукупність прав та обов’язків.

5. Особливістю змішаних договорів є те, що в них усі умови є істотні і такими, щодо яких за заявою
сторін має бути досягнуто згоди, оскільки об’єднання в договорі цих умов відбувається виключно
за бажанням сторін, тобто вони є тільки ініціативні, хоча основою їх є умови, передбачені законом.

6. Оскільки в змішаному договорі поєднання різних елементів повинно мати специфічну мету, то він
може бути визнаний недійсним не лише при порушенні вимог цивільно-правових норм, але й при
логічній несумісності окремих його умов, що відносяться до різних типів договорів, незалежно від
впливу такої несумісності на кінцевий правовий результат. При цьому норма статті 217 ЦК України,
яка припускає, що недійсність окремої частини правочину може не призводити до недійсності іншої
його частини і правочину в цілому, в даному випадку застосована бути не може, оскільки визнання
недійсним істотної умови договору призводить до недійсності його в цілому. Це ж правило має
застосовуватись і щодо визнання змішаного договору неукладеним, якщо не досягнуто згоди щодо
умов, які стосуються одного з його елементів.
7. Конструкція змішаного договору дозволяє використовувати його як ефективний спосіб
забезпечення виконання зобов’язань, зокрема при купівлі-продажу з відкладальною умовою.

8. Серед усіх проаналізованих формулювань поняття договору найбільшим вдалим є визначення

договору, відповідно до якого під ним розуміється домовленість двох або більше сторін,
спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, передбачене
статтею 626 ЦК України і яке слід використовувати без змін.

9. З огляду на питання щодо змішаних договорів найбільше значення має класифікація договорів за
типами та видами, яку доцільно проводити на основі комбінованого критерію.

10. Особливості цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, що виникають із

змішаних договорів, насамперед пов’язані із правовою природою цих договорів (їх складним
характером), а також з тим, що цивільне законодавство передбачає особливості відповідальності за
порушення різних типів договорів, які потрібно враховувати.