ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО
ДОГОВОРУ
1.1 Поняття та ознаки цивільно-правового договору
1.2 Функції та види договорів у цивільному праві
1.3 Форма і зміст договору як підстави виникнення цивільно-правових
зобов’язань
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УКЛАДЕННЯ, ЗМІНИ ТА
ПРИПИНЕННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ
2.1. Поняття, форма та момент укладення цивільно-правового договору
2.2. Стадії укладення договору
2.3 Підстави для зміни або розірвання цивільно-правового договору
2.4. Відповідальність за порушення цивільно-правового договору
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП
Актуальність дослідження. У сучасному суспільстві, укладення
договорів є основним механізмом виникнення цивільно-правових зобов'язань
і важливою складовою всіх його сфер. Для забезпечення ефективності та
результативності цих угод необхідно чітко визначити їх зміст, умови та
процедуру укладення. Поняття договору виявляється через призму
правочину, оскільки сам договір є одним з його видів. Таким чином, договір
можна визначити як угоду між двома або більше сторонами, спрямовану на
встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договори
використовуються практично в усіх галузях права, включаючи міжнародне,
господарське, трудове, сімейне, але особливе місце вони займають у
цивільному праві.
З розвитком суспільства та ринкових відносин, роль та значення
договорів як основної форми правового регулювання ринкових відносин стає
все більш важливою. Тому актуальність цієї теми для курсової роботи
визначається його критичним значенням у сучасній економічній ситуації в
Україні.
Мета роботи полягає у ретельному аналізі та розгляді як теоретичних,
так і практичних аспектів організаційно-правових питань, що стосуються
сутності, значення та особливостей укладання цивільних договорів.
Для виконання даної мети були поставлені наступні завдання:
- розглянути поняття та ознаки цивільно-правового договору;
- дослідити функції та види договорів у цивільному праві;
- з'ясувати форму і зміст договору як підстави виникнення цивільно-
правових зобов’язань;
- охарактеризувати поняття, форма та момент укладення цивільно-
правового договору;
- дослідити стадії укладення договору;
- розглянути підстави для зміни або розірвання цивільно-правового
договору;
- проаналізувати відповідальність за порушення цивільно-правового
договору;
Об’єкт роботи - комплекс суспільних правовідносин, що відображають
поняття та зміст цивільно-правового договору як ключового інституту в
цивільному законодавстві.
Предметом дослідження є система нормативно-правових актів, яка
встановлює цивільно-правові положення та закономірності регулювання
відносин, що виникають унаслідок укладання договорів.
Методологічною базою дослідження є різноманітні методи та
прийоми наукового дослідження, що ґрунтуються на загальнонауковому та
діалектичному підходах. Крім того, були використані такі методи, як
системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, формально-
логічний, аналогії та моделювання, соціологічний, статистичний та інші
методи наукового дослідження.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО

ДОГОВОРУ
1.1 Поняття та ознаки цивільно-правового договору
Останні роки свідчать про значне підвищення уваги до ролі договорів, що
відбувається паралельно з радикальною трансформацією економічної
системи нашої країни. Визнання приватної власності та поступове зайняття
нею важливої позиції на ринку економіки, зменшення втручання держави в
господарські відносини, а також надання вільності вибору сторонам грали
ключову роль у цьому процесі.
Новий Цивільний кодекс України, що був остаточно прийнятий 16 січня 2003
року, відзначив важливість договорів. Це знайшло своє відображення у тому,
що понад половина статей, що регулюють окремі види зобов'язань, у книзі
п'ятій присвячена різним видам договорів. Це значно перевищує кількість
спеціальних "договірних" статей у попередньому Цивільному кодексі УРСР
1963 року. Також, порівняно з попереднім кодексом, Цивільний кодекс
України змінив формулювання визначення поняття договору та замінив
термін "угода" на "правочин". Все це вимагає перегляду певних теоретичних
положень, включаючи визначення основних понять договірного права,
зокрема, поняття договору.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договір - це узгодження
двох або більше сторін, спрямоване на встановлення, зміну або припинення
цивільних прав та обов'язків. Як вказує Новохатська Я.В., угода є поєднанням
суб'єктивного елементу - волі, та об'єктивного елементу - виявлення волі.
Свобода волевиявлення учасників договірних відносин є одним із проявів
принципу свободи договору у цивільному законодавстві. Сторони мають
свободу укладання договору, вибору контрагента та визначення умов
договору з урахуванням вимог закону, звичаїв ділового обороту, принципу
розумності, добросовісності та справедливості.
Узгодження волі між сторонами - виявлення волі однієї особи та її прийняття
іншою - становить основу укладання договору та створює юридичні зв'язки.
Усвідомлене вираження волі кожною з сторін та її збіг є ключовим аспектом
договірної угоди. Договір представляє собою результат, в якому воля сторін
отримує своє правове відображення, ставши юридично значущим "вольовим
актом".
Універсальність цивільно-правового договору пояснюється його важливістю,
оскільки його основу складає комплекс волевиявлень сторін, які мають на
меті захист власних інтересів через взаємну домовленість.
Важливо розпізнати основні характеристики та природу цивільного договору.
Основними ознаками договору є:
1. Взаємна воля сторін, що передбачає виявлення волі не однієї, а двох або
кількох осіб.
2. Спрямованість договору на встановлення, зміну або припинення
цивільних прав та обов'язків, що передбачає спільну дію сторін з метою
визначення відповідних правових наслідків.
Ці ознаки розрізняють договір від інших форм угод.
У словнику В.І. Даля термін "договір" визначається як "взаємна
домовленість, умова, зобов'язання". Термін "договір" має широке поняття, що
випливає з міжособистісного спілкування. В результаті виникає певна
домовленість між сторонами.
Отже, можна зазначити, що поняття "договір" має кілька значень, таких як:
 угода, що виникла внаслідок волевиявлення сторін;
 підстава виникнення зобов'язань;
 юридичні відносини, що виникають на основі цієї угоди.
1.2 Функції та види договорів у цивільному праві
Цивільно-правовий договір, подібно до будь-якого іншого, виконує важливі
функції в суспільстві. Функції цивільного договору визначаються як
особливості його як юридичного акта, що регулює відповідні цивільно-
правові відносини.
Згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України, однією з загальних засад є
свобода договору, що включає вибір контрагента та встановлення умов
договору. Цей принцип поширюється на всі етапи укладання, зміни та
припинення договору, кожен з яких включає свої елементи свободи договору.
Один із перших, хто розробив комплексну систему загальних функцій
цивільного договору, був Красавчіков О.С. Він визначив такі функції:
 Регулятивна: договір виражає згоду волі сторін і є актом виявлення
їхньої ініціативи та відтворення їхньої диспозитивності.
 Програмно-координаційна: договір створює програму дій для учасників
та забезпечує засоби координації їхньої поведінки на засадах рівності,
диспозитивності та ініціативи.
 Інформаційна: договір визначає права та обов'язки сторін, що є
важливою інформацією для суду при вирішенні спору.
 Гарантійна: договір передбачає заходи для стимулювання належного
виконання зобов'язань.
 Захисна: договір визначає процес захисту порушених прав та
встановлює засоби відшкодування збитків.
Ці функції відображають важливість цивільних договорів у правовій системі
та їхню роль у забезпеченні стабільності та справедливості в цивільних
відносинах.
Питання щодо різновидів договорів давно є предметом обговорень і
суперечок у галузі цивільного права. Згідно з класифікацією Брагінського
М.І. та Вітрянського В.В., договори групуються в певні категорії, які на
кожному рівні відображають характеристики попередніх. На першому рівні
всі угоди розділені на чотири категорії залежно від їх мети: 1) про передачу
майна, 2) на виконання робіт, 3) з надання послуг, 4) на створення
різноманітних утворень. На другому рівні кожна з цих категорій поділяється
на підкатегорії згідно з характерними критеріями та особливостями.
Професор Луць В.В. відповідно до мети та порядку розташування договорів у
новому Цивільному кодексі України (формальний критерій) встановив такі
категорії договорів:
1. про передачу майна у власність, повне господарське відання або
оперативне управління (такі як купівля-продаж, поставка, контрактація,
позика, міна, дарування, постачання енергетичних ресурсів і т.д.);
 2. про передачу майна у тимчасове користування (такі як майновий найм,
оренда, побутовий підряд, безоплатне користування майном, лізинг і
т.д.);
3. про виконання робіт (такі як побутовий підряд, підряд на капітальне
будівництво, виконання проектних та розвідувальних робіт, виконання
аудиторських робіт і т.д.);
4. про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні
угоди, угоди про передачу науково-технічної продукції і т.д.);
5. про передачу послуг (такі як перевезення, страхування, доручення,
комісія, послуги посередника, довічне утримання, кредитні угоди і т.д.);
6. про спільну діяльність (установчі угоди, угоди про науково-технічне
співробітництво і т.д.).
Більшість підручників розглядають різноманітні види договорів разом з
характеристиками, які ґрунтуються на дихотомічній спрямованості, такі як
односторонні, двосторонні, майнові, організаційні, основні, попередні,
відплатні, безоплатні, консенсуальні, реальні, на користь кредитора, третіх
осіб, взаємопогоджені, приєднання, поіменовані, непоіменовані і т.д.
1. За співвідношенням прав і обов'язків сторін:
 Односторонні: коли одна сторона має лише права, а інша сторона
має лише обов'язки (наприклад, договір позики, поруки).
 Взаємні: включають двосторонні та багатосторонні, де обидві
сторони наділені взаємними правами та обов'язками (наприклад,
договір купівлі-продажу, оренди, збереження, підряду).
2. За економічним критерієм:
 Оплатні: зумовлюють зустрічне майнове надання від однієї
сторони до іншої (наприклад, підприємницькі договори).
 Безоплатні: здійснюються без зустрічного майнового надання від
другої сторони (наприклад, договір дарування).
3. За моментом виникнення суб'єктивних прав та обов'язків:
 Консенсуальні: вважаються укладеними з моменту домовленості
сторін.
 Реальні: суб'єктивні права та обов'язки виникають лише з
виконанням договору.
 4. За рівнем урегульованості:
 Поіменовані: передбачені в актах цивільного законодавства.
 Непоіменовані: створені волевиявленням сторін.
5. За моментом виникнення зобов'язань:
 Основні: встановлюють суб'єктивні права та обов'язки сторін та
ідуть із попередніх договорів.
 Попередні (форвардні): передують основним договорам.
Згідно зі статтею 635 Цивільного кодексу України, попереднім договором є
угода, в якій сторони зобов'язуються на певний термін у майбутньому
укласти основний договір на умовах, передбачених попереднім. Якщо одна зі
сторін невиправдано відмовляється від укладення такого договору, вона
повинна компенсувати іншій стороні збитки, зумовлені цією затримкою, якщо
інше не передбачено у попередньому договорі або в законодавстві.
Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо
основний договір не укладено протягом строку, визначеного попереднім
договором, або якщо жодна зі сторін не звернула пропозицію про його
укладення.
Додаткові договори, які роз'яснюють або продовжують умови основного
договору, підпорядковані йому та діють у відповідності до його юридичної
долі.
В залежності від того, на користь кого укладений договір, можна виділити:
 договори на користь сторін, коли права вимоги з їх виконання належать
тільки сторонам договору;
 договори на користь третьої особи, коли право вимагати його
виконання належить третій особі.
Статтею 636 ЦК України визначено, що договір на користь третьої особи - це
угода, в якій боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь
третьої особи, яка може вимагати його виконання, якщо це передбачено
договором або законом.
В залежності від мотива укладення договорів можна розрізнити:
 вільні (волюнтарні), які укладаються на основі домовленості та
волевиявлення сторін;
 обов'язкові (легітарні), що укладаються згідно з вимогами
законодавства.
Публічний договір, згідно зі статтею 633 ЦК України, є угодою, у якій одна
сторона - підприємець, зобов'язується здійснювати продаж товарів, виконання
робіт або надання послуг кожному, хто звернеться до неї.
Щодо специфіки участі сторін у узгодженні умов, можна розрізнити:
 взаємопогоджувані договори, умови яких визначені сторонами;
 договори приєднання, умови яких встановлені однією стороною, а інша
приєднується до них.
Щодо обсягу регулювання та галузевого спрямування, виділяються змішані
договори, які включають елементи інших угод, та комплексні договори, які
регулюються різними галузями законодавства.
У літературі також виділяються конгломеровані договори, де в одному
документі об'єднані різні договори, і інтегровані договори, що містять
елементи кількох договорів.

1.3 Форма і зміст договору як підстави виникнення цивільно-правових

зобов’язань
Під терміном "форма договору" розуміється метод, передбачений законом,
яким сторони виявляють свою волю стосовно змісту (умов) договору.
Цивільний договір може бути укладений усно, письмово, за допомогою
нотаріального підтвердження або шляхом здійснення конклюдентних дій.
Згідно зі статтею 206 Цивільного кодексу України, усно можуть укладатися
правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх укладення, за
винятком тих, які потребують нотаріального посвідчення або державної
реєстрації, а також тих, для яких неуважне використання письмової форми
призводить до їх недійсності. Хоча ця стаття не конкретизує, хто саме може
укладати такі правочини, можна припустити, що це стосується і правочинів,
укладених юридичними особами. Отже, можна зробити висновок, що
правочини, які укладаються між юридичними особами і повністю
виконуються у момент їх укладення, можуть бути укладені усно.
З щодо правочинів між юридичними та фізичними особами, вони, згідно зі
статтею 208 Цивільного кодексу України, повинні бути укладені у письмовій
формі. Ця вимога має виключення, визначені статтею 206 Цивільного кодексу
України, які можуть бути укладені усно.
Статтею 207 Цивільного кодексу України встановлені вимоги до письмової
форми. Згідно з її другою частиною, правочин вважається укладеним у
письмовій формі, якщо його підписала сторона (сторони). За частиною 2
статті 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовлялись укласти
договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту, коли надано
таку форму (зазвичай, якщо це консенсуальний договір). Отже, якщо сторони
укладають договір у письмовій формі, він вважається укладеним з моменту
його підписання.
Згідно з другою частиною статті 207 Цивільного кодексу України, правочин,
укладений юридичною особою, повинен бути підписаний особами, які мають
на це право згідно з її установчими документами, довіреністю, законом або
іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
У випадку, коли закон не вимагає нотаріального посвідчення договору, але
сторони вирішили його нотаріально посвідчити, такий договір вважатиметься
укладеним лише з моменту його нотаріального посвідчення. Нотаріальне
посвідчення договору здійснюється нотаріусом або іншою посадовою
особою, які на документі, який посвідчують, роблять відповідний напис. Така
особа повинна мати право на здійснення нотаріальних дій.
Принцип свободи договору означає, що самі контрагенти формують зміст та
конкретні умови договору, якщо такий зміст не встановлений законом або
іншими правовими актами.
Норми, що визначають умови договорів та інші правові норми, зазвичай
мають диспозитивний характер. Це означає, що контрагенти можуть
відступити від їх змісту та встановлювати свої відносини на особистий
розсуд. Наприклад, згідно зі ст. 668 ЦК України "ризик випадкового
знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з
моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або
законом". У цьому випадку сторони мають можливість визначити момент
переходу ризику до покупця іншим способом, ніж визначено нормою,
оскільки вона має диспозитивний характер.
Щодо імперативних норм, вони є обов'язковими для сторін договору і не
можуть бути змінені на їх розсуд. Тому зміст договору складається з умов,
визначених сторонами, та умов, погоджених ними, які є обов'язковими згідно
з іншими актами цивільного законодавства або правовими актами.
Наприклад, зміст договору, укладеного на підставі правового акта державного
органу, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування, повинен відповідати цьому акту.
У будь-якому випадку, у договорі обов'язково мають бути визначені його
суттєві умови. Ці умови вважаються такими, що без них договір не може бути
укладений. До них відносяться умови про предмет, умови, визначені законом
як суттєві або обов'язкові для договорів даного виду, а також всі умови, щодо
яких хоча б одна зі сторін домагається досягнення згоди.
Окрім суттєвих умов договору, його зміст можуть складати також звичайні та
випадкові умови. Звичайні умови включаються в договір зазвичай і вказують
на те, що сторони користуються правом змінити умови договору, виходячи за
межі закону. Вони дають можливість обрати один із запропонованих варіантів
або іншим чином використати право вільного формування умов договору.
Наприклад, за зазначенням у частині 2 статті 334 Цивільного кодексу
України, ризик випадкової загибелі речі до її одержання покупцем несе
продавець, а не власник, але право власності переходить до покупця в
загальному порядку.
Звичайні умови, на відміну від випадкових, зазвичай включаються в договір.
Навіть якщо вони не прямо вказані у договорі, вони все одно будуть діяти.
Наприклад, при укладанні договору майнового найму, якщо контрагенти не
домовилися про проведення ремонту, то відповідно до загальних правил,
капітальний ремонт проводить наймодавець, а поточний – наймач. Таким
чином, навіть якщо звичайні умови відсутні у договорі, це не вплине на його
зміст.
Учасники цивільно-правових відносин можуть укладати договори, які
передбачені законодавством, також ті, які не передбачені в ньому, але не
суперечать загальним засадам, і також договори, які поєднують у собі різні
види договорів і називаються змішаними. Наприклад, при укладанні договору
купівлі-продажу сторони можуть включити різні умови, такі як страхування
предмету договору, його зберігання, перевезення, завантаження і
розвантаження тощо. Отже, важливо відзначити, що для регулювання
відносин між сторонами договору не обов'язково укладати кілька окремих
договорів; достатньо укласти один змішаний договір.
Загальні правила про договори, елементи яких містяться в змішаному
договорі, застосовуються до певної міри до цього договору, якщо інше не
визначено ним або не випливає із його суті.
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УКЛАДЕННЯ, ЗМІНИ ТА
ПРИПИНЕННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ
2.1. Поняття, форма та момент укладення цивільно-правового договору
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір вважається
укладеним, якщо сторони досягли згоди на всіх суттєвих умовах у
відповідній формі. Томчишен С. досліджував питання про невиконання
договору згідно з Цивільним та Господарським кодексами України і зазначив,
що згідно зі статтею 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо всі
суттєві умови були досягнуті у визначеному законом порядку та формі. Таким
чином, аналізуючи загальні умови визнання цивільно-правового договору
укладеним, Томчишен встановив умови, які повинні бути відповідно до його
дослідження: а) сторони мають досягти згоди на всіх суттєвих умовах
договору; б) цю згоду має бути отримано у визначеній законом формі
(належній формі).
Як відомо, договір укладається через подання пропозиції (оферти) однією
стороною та прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Синайський
В.Т. додає ще один елемент, необхідний для укладення договору —
припинення оферти акцептом (перфекція). Зазначимо, що особа, яка робить
пропозицію укласти договір, називається оферентом, а особа, яка приймає цю
пропозицію, — акцептантом.
Встановлення моменту укладення договору є не менш важливим аспектом,
оскільки саме з цього моменту починають діяти права та обов'язки сторін.
Відповідно до статті 640 Цивільного кодексу України, договір вважається
укладеним з моменту отримання відповіді про прийняття пропозиції або, у
випадках, коли для укладення договору потрібне передання майна або
вчинення певних дій, з моменту передачі майна або виконання таких дій.
Щодо договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або державній
реєстрації, вони вважаються укладеними з моменту відповідної нотаріальної
дії чи реєстрації.
Отже, договір вважається укладеним, коли одна сторона надала пропозицію
(оферту), яка містить усі істотні умови майбутнього договору та виражає її
намір зобов'язати себе в разі прийняття (оферент), а друга сторона надала
повну та беззастережну відповідь на цю пропозицію (акцепт). Це особливо
стосується так званих консенсуальних договорів, які ґрунтуються на згоді
сторін.
Крім того, існують реальні договори, для укладення яких необхідне не лише
згоду сторін, але й вчинення відповідної дії, як правило, передача майна.
Вони вважаються укладеними з моменту передачі майна чи виконання інших
певних дій. Наприклад, за згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України,
договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей або іншого
майна.
Існують два типи договорів: консенсуальний та реальний. У випадку, коли
згідно з законодавством або угодою сторін нотаріальне посвідчення є
обов'язковим для даного правочину, договір вважається укладеним лише з
моменту його нотаріального посвідчення. Якщо договір потребує обов'язкової
державної реєстрації, він вважається укладеним з моменту такої реєстрації. У
разі, якщо договір потребує як нотаріального посвідчення, так і державної
реєстрації, він вважається укладеним лише з моменту державної реєстрації.
Наприклад, це стосується договорів купівлі-продажу земельної ділянки,
єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири), та іншого
нерухомого майна.

2.2. Стадії укладення договору

Укладення договору проходить через кілька стадій. Згідно зі статтею 641
Цивільного кодексу України, кожна зі сторін майбутнього договору може
зробити пропозицію укласти договір (оферту). Пропозиція укласти договір
повинна містити всі суттєві умови договору і виражати намір особи, яка її
зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Конвенція Організації
Об'єднаних Націй "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів"
визначає вимоги до пропозиції укласти договір, які включають:
1. пропозиція повинна бути адресована одній або декільком конкретним
особам;
2. пропозиція повинна бути достатньо визначеною, тобто повинна містити
мінімум істотних умов, без яких договір не може вважатися укладеним;
3. пропозиція повинна виражати намір оферента вважати себе
зобов'язаним у випадку її прийняття.
Отже, пропозиція укласти договір (оферта) характеризується визначеністю
умов, включає усі істотні умови договору, та зобов'язує оферента у разі
прийняття. Ця пропозиція повинна бути надіслана одній або декільком
визначеним особам, щоб бути визнаною офертою.
Пропозиція укласти договір може бути зроблена з вказівкою строку для
отримання відповіді або без нього. Згідно зі статтею 641 Цивільного кодексу
України, пропозицію укласти договір можна відкликати до моменту або в сам
момент її одержання адресатом. Проте коли пропозиція вже отримана
адресатом, вона не може бути відкликана протягом строки для відповіді,
якщо інше не передбачено у самій пропозиції або не випливає з її суті чи
обставин, за яких вона була зроблена.
Як тільки адресат отримає оферту, вона набирає чинності. Важливість
набрання чинності офертою відзначається в монографії Мережка О.О.,
зокрема:
1. Час набрання чинності офертою вказує на момент, коли адресат може
здійснити акцепт.
2. До отримання оферти адресат не має права її підтверджувати, навіть
якщо він дізнається про неї.
3. Оскільки оферта набирає чинності лише після її отримання адресатом,
то ризик спотворення її змісту при передачі по різних технічних
засобах, включаючи електронні, лежить на відправнику.
4. Оферент має право відмінити оферту, включаючи безстрокову, якщо
повідомлення про відміну адресат отримав до отримання оферти або
одночасно з нею.
Якщо оферта не може бути прийнята для укладання договору, вона втрачає
свою чинність. Існує кілька підстав для припинення оферти:
1. Відхилення оферти — навіть якщо строк для акцепту ще не минув,
оферта втрачає чинність, якщо адресат отримав повідомлення про
відхилення оферти.
2. Закінчення строки для акцепту — якщо в оферті вказаний строк для
акцепту, вона втрачає чинність після закінчення цього строки. У
випадках, коли строк не вказаний, вона втрачає чинність після
розумного строку.
3. Відкликання оферти — можливе до моменту або в момент отримання
нею адресатом. Якщо є строк для відповіді, то пропозицію, отриману
акцептантом, не можна відкликати протягом цього строки, якщо інше
не передбачено самою пропозицією.
 4. Смерть, недієздатність або припинення діяльності однієї зі сторін —
застосовується, коли зобов'язання, що виникатимуть із майбутнього
договору, тісно пов'язані з однією зі сторін, а інша сторона не зможе їх
виконати. Ця підстава характерна для договорів на проведення науково-
дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт.
Можна зазначити, що для укладання договору однією офертою недостатньо
лише самої оферти; обов'язково потрібно, щоб акцептант висловив згоду на
прийняття пропозиції. Згідно зі статтею 642 Цивільного кодексу України,
"відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її
прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною". Коли сторона, яка
погоджується в повному обсязі з даною пропозицією, прагне змінити умови
договору, то така відповідь не є акцептом, а є новою офертою або
запрошенням до надіслання оферти.
Якщо оферта надсилається із зазначенням строку для відповіді, то договір
буде укладеним тоді, коли буде отримана ствердна відповідь, але протягом
зазначеного строку. У цьому випадку відповідь повинна бути не лише
надіслана, але й отримана вчасно, тому акцептант має надіслати її з
урахуванням терміну доставки, який включається в строк для акцепту. Якщо
оферта надіслана без зазначення строку, то договір вважатиметься укладеним,
якщо згода на його укладення дана невідкладно або впродовж нормального
часу для відповіді. Якщо ж оферта надіслана із зазначенням строку і протягом
цього строку особа, яка її отримала, вчинила відповідну дію, згідно умов
договору, то ця дія є прийняттям пропозиції.
Великанова М.М. зазначає, що "особа, яка прийняла пропозицію, може
відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка
зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання
нею відповіді про прийняття пропозиції".
Договір вважається укладеним у місці, де проживає фізична особа або
знаходиться юридична особа, тобто оферент, якщо інше не визначено
договором. У разі неможливості встановлення місця проживання чи
місцезнаходження, за певних обставин, то місцем укладення договору
вважається місце вчинення договору (підписання, посвідчення чи досягнення
усної домовленості).

2.3 Підстави для зміни або розірвання цивільно-правового договору

Стаття 651 Цивільного кодексу України надає підстави для розірвання або
зміни договору, проте важливо розрізняти поняття «зміна» та «розірвання»
договору. «Розірвання договору» означає припинення його дії. Під «зміною»
розуміється внесення поправок до договору (що може включати зміну його
предмету, місця, строків виконання тощо), при цьому правовідношення
залишаються без змін, у відміну від розірвання договору (див. ч. 2 ст. 653 ЦК
України).
Деякі учені, такі як О.О. Красавчиков та В. Хропанюк, стверджують, що
«підставами зміни чи розірвання договору є «норми права, юридичні факти та
правосуб’єктність»». Згідно з теорією держави і права, юридичні факти - це
конкретні життєві обставини, що спричиняють виникнення, зміну чи
припинення правових відносин.
Інші експерти, такі як В. Синайський, М.М. Агарков, О.С. Іоффе, І.В.
Жилінкова та інші, вважають, що до підстав зміни та розірвання цивільних
правовідносин належать лише юридичні факти.
На мою думку, підставами зміни або розірвання цивільного договору, слід
розглядати юридичні факти або сукупність фактів. Також зміна і розірвання
договору визначаються главою 53 Цивільного кодексу України, де
зазначається, що «підставами зміни або розірвання договору є згода сторін;
рішення суду; ініціатива однієї з них (одностороння відмова від договору)».
Розглянемо перший випадок (за згодою сторін). Сторони добровільно, на свій
розсуд, укладають договір, тому вони можуть змінити або розірвати його у
будь-який момент за взаємною згодою. Наприклад, сторони укладають
правочин, яким припиняють або змінюють раніше укладений договір оренди.
В такому випадку договір вважатиметься зміненим або розірваним з моменту
укладення сторонами правочину про зміну або розірвання договору, якщо
інше не передбачено у самому договорі.

Наступний сценарій зміни або припинення договору може мати місце за

рішенням суду. Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України, підставами
для зміни або припинення договору за рішенням суду на вимогу однієї зі
сторін можуть бути істотне порушення договору другою стороною та інші
обставини, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 2 цієї статті, договір може бути розірваний на вимогу
однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, якщо
інше не передбачено договором або законом. Істотним вважається таке
порушення, коли в результаті завданої шкоди інша сторона значно втрачає те,
на що вона розраховувала при укладенні договору.
Однак істотне порушення договору однією із сторін не є єдиною підставою
для висування позову до суду. У нормі частини 2 статті 651 Цивільного
кодексу України міститься застереження, що договір за рішенням суду може
бути розірваний і в інших випадках, встановлених договором або законом.
При укладенні договору сторони можуть зазначити в ньому конкретні
обставини, за настанням яких стороні надається право звертатися до суду з
вимогою про розірвання договору. Наприклад, в договорі оренди житлового
приміщення сторони можуть передбачити, що в разі пошкодження майна, яке
належить орендодавцеві, остання має право звернутися до суду з вимогою
про розірвання договору оренди.

Інший випадок зміни або припинення договору полягає у односторонній

відмові від нього.
Цивільний кодекс України передбачає наступні основні види односторонньої
відмови від договору:
1. Як санкція за порушення умов договору другою стороною.
2. Як право на вчинення односторонньої відмови без застосування заходів
цивільно-правової відповідальності.
3. Як безпідставна відмова від договору за відсутності порушень умов
договору другою стороною з покладенням на сторону, що відмовилася,
негативних правових наслідків, передбачених договором або законом.
Одним із способів припинення або зміни договірних зобов'язань є його
розірвання або зміна через істотну зміну обставин. Внаслідок такої зміни
обставин, що не залежали від волі сторін, може знадобитися встановлення
нового балансу між їх інтересами.
Важливо розрізняти істотну зміну обставин від обставин непереборної сили.
Непереборна сила служить підставою для звільнення сторони від
відповідальності за невиконання зобов'язання. У разі зміни обставин
можливість виконання залишається, але таке виконання може порушити
інтереси сторони договору і стати для неї невигідним.
Згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України, у разі істотної
зміни обставин, що порушує баланс інтересів сторін, спершу сторони
повинні спробувати змінити або розірвати договір за взаємною згодою.
Договір може бути розірваний або змінений лише у випадку, якщо сторони не
досягли згоди щодо зміни або розірвання у зв'язку з істотною зміною
обставин, і лише за рішенням суду за вимогою зацікавленої сторони. Однак
навіть у цьому випадку розірвання договору можливе лише за виконання
чотирьох неминучих умов:
 Сторони при укладенні договору не передбачали такої зміни обставин і
не могли передбачити її настання.
 Навіть якщо сторона була обачною, проте виникли обставини, які вона
не могла усунути, що призвели до зміни обставин.
 Зміна обставин порушує взаємний зв'язок інтересів контрагентів і
позбавляє заінтересовану сторону можливості, на яку вона
розраховувала, укладаючи договір.
 Ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона, яка подала до суду
вимогу про зміну чи розірвання договору, що не випливає з звичаїв
ділового обороту чи суті договору.

Коли судовий орган розриває договір у зв'язку з істотною зміною обставин,

до наслідків такого розірвання договору застосовуються загальні правила про
зміну чи розірвання договору. Проте варто враховувати, що правило,
викладене у частині 3 статті 652 Цивільного кодексу, є винятковим, як
зазначено у частині 4 статті 653 ЦК України: «сторони не мають права
вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до
моменту зміни або розірвання договору».
Суд, керуючись принципами розумності та справедливості, враховує понесені
сторонами витрати та встановлює наслідки розірвання договору на вимогу
будь-якої зі сторін. У виняткових випадках суд може допустити зміну
договору, якщо існує істотна зміна обставин. Проте для цього, крім умов,
передбачених у частині 2 статті 652 ЦК, потрібно також врахувати, що
розірвання договору призведе до суперечки суспільним інтересам або
завдасть сторонам (чи одній з них) значної шкоди, яка перевищує витрати,
необхідні для виконання договору на змінених умовах, які встановив суд.
Важливо також визначити момент, з якого договір буде вважатися
припиненим чи розірваним. Згідно з частиною 3 статті 653 ЦК України, «у
разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або
припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання
договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером
його зміни». Отже, момент надання угоді належної форми є моментом зміни
або припинення зобов'язань сторін.
Пункт 4 статті 653 Цивільного кодексу встановлює загальне правило, згідно з
яким договір може бути змінений або розірваний лише на майбутнє, що
означає, що сторони не мають права вимагати повернення того, що вони вже
виконали до моменту зміни або розірвання договору. Проте це правило має
окремі винятки. Наприклад, якщо підставою для зміни або розірвання
договору є істотна зміна обставин, суд, керуючись принципами розумності та
справедливості, враховує витрати, понесені сторонами, та встановлює
наслідки розірвання договору за вимогою будь-якої зі сторін.
Пункт 5 статті 653 ЦК визначає наслідки зміни або розірвання договору у разі
порушення договору однією зі сторін. Згідно зі статтею 651 ЦК, порушення
договору визнається істотним, тоді він може бути змінений або розірваний.
Це означає, що друга сторона має право вимагати відшкодування збитків,
заподіяних зміною або розірванням договору. Однак, і в цьому випадку є
винятки: згідно зі статтею 614 ЦК, особа, яка порушила договір і стала
підставою для його зміни або розірвання, звільняється від відшкодування
збитків, якщо доведе, що порушення договору сталося не з її вини.
Зміна або розірвання договору має здійснюватися у такій самій формі, в якій
був укладений договір. Наприклад, якщо договір укладено усно, то його
можна змінити або розірвати усно; якщо договір укладено письмово, то зміни
або розірвання повинні бути зафіксовані у відповідних письмових
документах. Важливо пам'ятати, що згідно зі статтею 207 ЦК, письмова угода
може бути укладена шляхом складання одного документа або обміну
листами, телеграмами, факсами тощо.
Якщо договір був підтверджений нотаріально, то його зміна або розірвання
також має бути здійснене через нотаріально посвідчену угоду. Зауважимо, що
за недодержання вимог щодо нотаріального посвідчення договору він
вважається недійсним згідно зі статтею 220 ЦК. Якщо ж договір підлягає
державній реєстрації, то угода про його зміну або розірвання також повинна
бути зареєстрована.
Ці вимоги не є єдиними, оскільки додаткові вимоги щодо форми угоди про
зміну або розірвання договору визначаються договорами, законами та
звичаями ділового обороту.

2.4. Відповідальність за порушення цивільно-правового договору

Для встановлення відповідальності за порушення цивільно-правового
договору необхідно зрозуміти сутність цивільно-правової відповідальності в
цілому. Існує багато різних підходів до роз’яснення цього поняття.
Згідно з Тарховим В.А., цивільно-правова відповідальність має перш за все
попереджувально-виховне значення. Сторони цивільного договору повинні
усвідомлювати, що невиконання своїх обов'язків може призвести до
порушення суспільних відносин, майнових втрат та інших негативних
наслідків для інших сторін і суспільства в цілому, тому вони повинні
утримуватися від порушення своїх зобов'язань. Це веде до того, що
відповідальність полягає в наслідках порушення обов'язків, передбачених
законом або договором.
Пушкін А.А. визначає цивільно-правову відповідальність як наслідки
невиконання або неналежного виконання зобов'язань або порушення іншого,
що охороняється законом права, які призводять до майнових збитків,
передбачених правовою нормою.
Цивільно-правова відповідальність може бути установлена як законом, так і
договором, проте слід відрізняти договірну відповідальність. Остання є
одним із видів цивільно-правової відповідальності та має всі її
характеристики. Оскільки відповідальність регулюється договором, то через
неї можуть бути встановлені межі відповідальності сторін договору, види
санкцій, підстави звільнення від відповідальності (наприклад, форс-мажор),
розподіл ризиків тощо.
Отже, можна зробити висновок, що договірна відповідальність - це санкція,
передбачена договором за невиконання або порушення умов його виконання,
що призводить до негативних наслідків у вигляді певних цивільно-правових
обов'язків для сторони, яка порушила договір.
Основні принципи цивільно-правової відповідальності включають такі
аспекти:
1. Законність: Якщо відповідальність прямо передбачена законом,
сторони договору не можуть відступити від неї. У випадках, коли закон
не встановлює прямо відповідальність, сторони мають можливість
ухвалити будь-яке інше рішення. У будь-якому разі рішення сторін та
рішення компетентного органу не можуть суперечити закону.
2. Невідворотність відповідальності: Відповідальність надається на
розсуд потерпілої сторони, і цей принцип є невід’ємною частиною
цивільно-правової системи.
 3. Рівноправність сторін: Всі сторони мають рівні права та можливості у
рамках цивільно-правових відносин.
4. Поєднаність особистих інтересів та суспільних: Цей принцип
відноситься до загальних принципів цивільного права та передбачає
баланс між особистими інтересами сторін та суспільними потребами.
Крім того, до цих принципів можна додати такі аспекти, як розумність,
справедливість та добросовісність, які є важливими в контексті реалізації
цивільно-правової відповідальності. Належне застосування цих принципів на
практиці передбачає урахування всіх обставин справи, оскільки кожен
конкретний випадок може мати свої особливості та вимагати індивідуального
тлумачення.
У цивільному праві України договірна відповідальність поділяється на
часткову, субсидіарну та солідарну. При частковій відповідальності кожен
боржник несе відповідальність лише за свою частину згідно з договором або
законодавством. Ця форма відповідальності застосовується лише у випадках,
коли закон не передбачає іншої солідарної або субсидіарної відповідальності.
При цьому кожен з боржників несе рівну частку відповідальності, якщо інше
не передбачено законом або договором.
На відміну від часткової відповідальності, солідарна відповідальність
дозволяє кредитору вимагати компенсації за заподіяні збитки як від усіх
боржників разом, так і від кожного з них окремо, на повну суму або в певній
частині боргу. Ця форма відповідальності застосовується лише у випадках,
які передбачені законом або договором, наприклад, випадки спільного
заподіяння шкоди двома або більше особами.
З іншого боку, субсидіарна відповідальність існує у випадках, коли є два
боржники, один із яких є основним, а інший - додатковим. Кредитор повинен
спочатку звернутися до основного боржника з вимогою, і лише у випадку
його невиконання або відмови від погашення боргу може звернутися до
додаткового боржника.
Щодо форм договірної відповідальності, існує декілька підходів. Зокрема, за
висновками Сідея О.В., існують п'ять основних форм: відшкодування збитків,
відшкодування моральної шкоди, сплата неустойки, втрата завдатку і виплата
компенсації. Однією з найбільш поширених форм є відшкодування збитків,
що включає в себе реальні збитки та упущену вигоду.
Реальні збитки полягають у втраті вартості майна кредитора або витрат,
необхідних для відновлення його порушеного права. Упущена вигода
визначається як доходи, які особа могла б отримати за звичайних обставин,
якби її право не було порушено. Наприклад, внаслідок шкоди, завданої
автомобілю, наймодавець може втратити дохід, який отримував би від
перевезення пасажирів, якби автомобіль не був пошкоджений.

Чинне цивільне законодавство стверджує принцип повного відшкодування

збитків, що означає, що за порушення договору або інше правопорушення
винний повинен компенсувати як реальні збитки, так і упущену вигоду.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойка - це грошова
сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі
порушення ним свого зобов'язання. Існують дві основні категорії неустойки:
законна, яка визначається законодавством, і договірна, яка набуває чинності
тільки на підставі договору, укладеного сторонами.
Згідно зі статтею 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання
встановлено неустойку, вона підлягає стягненню у повному розмірі,
незалежно від відшкодування збитків. Таким чином, штрафна неустойка має
загальне застосування, а інші види неустойки можуть бути визначені тільки
договором.
Згідно зі статтею 570 ЦК України, завдаток - це грошова сума або рухоме
майно, яке боржник видає кредиторові у рахунок належних з нього за
договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його
виконання. Завдаток виконує функції забезпечення виконання договору та
встановлення відповідальності за його невиконання. Якщо сторона, яка надає
завдаток, порушує договір, то він залишається у власності іншої сторони.
Однак, якщо порушення здійснюється стороною, яка отримала завдаток, вона
повинна сплатити іншій стороні подвійну суму такого завдатку.
Згідно з цим визначенням, завдаток можна розглядати як форму
відповідальності. Таким чином, якщо порушення договору призводиться
стороною, яка передала завдаток, то цей завдаток залишається у власності
іншої сторони. Але, якщо порушення договору вчиняється стороною, яка
отримала завдаток, то саме їй доведеться сплатити іншій стороні подвійну
суму такого завдатку. Іншими словами, завдаток виконує дві основні функції:
забезпечує виконання договору та встановлює відповідальність за його
невиконання.
ВИСНОВОК

З прийняттям Конституції України настав новий етап у розвитку українського

суспільства, спрямований на становлення суверенної, незалежної,
демократичної, соціальної та правової держави. Проведення економічних
перетворень сприяє формуванню та встановленню нових договірних
інститутів та посиленню обсягу цивільно-правового регулювання в
громадських відносинах.
Під час вивчення теми курсової роботи я дослідила та проаналізувала
загальні поняття договору, яке займає важливе місце в регулюванні
правовідносин у повсякденному житті спільноти. Значущість договору
проявляється у виконанні різноманітних функцій, серед яких слід виділити
регулятивну, програмно-координаційну, інформаційну, гарантійну та захисну.
Для відповідності законодавчим вимогам і забезпечення відповідності
договору необхідним стандартам важливе значення має його доцільність,
визначена матеріальним (форма) та змістовим (умови) положеннями
законодавства.
Вибір необхідної форми договору (правочину) передбачає застосування
принципу свободи договору, який надає сторонам право вибору. Щодо форми,
договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо такої
форми не визначені законом (усно, у письмовій формі або у письмовій формі
з нотаріальним посвідченням).
Зміст договору як правового акта сторін складають передумови, за яких вони
досягли згоди та умови, які вони вважають неодмінними на підставах
чинного законодавства. Таким чином, зміст цивільно-правового договору
формують істотні, звичайні та випадкові умови. Ця систематизація має не
лише логічне значення, а й практичне застосування, особливо в ситуаціях,
коли мова йде про укладення самого договору.
Момент і процес укладення даного правочину мають значення вирішальне.
Договір вважається укладеним лише у випадку, коли сторони досягли згоди
щодо всіх ключових умов договору у належній формі. Це досягнення згоди
відбувається через дві основні стадії переговорів:
 Подання пропозиції укласти договір - оферти.
 Прийняття пропозиції про укладення договору - акцепту.
Договір вважається укладеним з моменту отримання акцепту тією особою,
яка зробила оферту.
Українське законодавство, враховуючи принципи свободи договору,
розумності та справедливості, дозволяє сторонам договору змінювати або
розривати його.
Важливо розрізняти розірвання, припинення та односторонню відмову від
договору. Основними підставами для зміни і розірвання договору є
домовленість сторін, істотне порушення умов договору, одностороння
відмова від договору, істотна зміна обставин та інші підстави, визначені
відповідними законодавчими актами. Наслідки зміни або розірвання
договору, залежно від умов його реалізації, можуть включати припинення
зобов'язань за договором, відшкодування завданих збитків та вирішення долі
виконаної частини договору.
Згідно з видом договору, його характеристиками та умовами, визначеними
сторонами, контрагенти цивільного договору несуть певний вид цивільно-
правової відповідальності за порушення.

Цивільно-правова відповідальність представляє собою складний та

многогранний явище. У цьому періоді цивільно-правові відносини зростають,
договори стають все більш популярними, що робить відповідальність за їх
порушення у цивільному праві ключовою та практично важливою.
Отже, з усього вищесказаного можна зробити висновок, що цивільно-
правовий договір є одним з основних об'єктів вивчення цивільного права. Це
пояснюється переважно великим значенням договору у регулюванні
суспільних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Лідовець Р.А. Поняття договору в цивільному праві України. Наукові
записки. Серія “Право”. Острог, 2003. Вип. 4. С. 192-201.
2. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003р. № 435-ІV. URL:
httрs://zаkоn.rаdа.gоv.uа/lаws/shоw/435-15#n3174 (дата звернення
21.03.2020р.).
3. Новохатська Я.В. Цивільно-правовий договір як регулятор цивільних
відносин. Цивільне право і цивільний процес; господарське право. Харків:
Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого, 2015. С. 88-94.
4. Луць В.В. Поняття, значення та функції договору в цивільному праві.
Цивільне право України: підручник у 2-х книгах. Кн.1; за ред. Дзери О.В.,
Кузнецової Н.С. Київ: Юрінком Інтер, 2004. 689 с.
5. Яворська О.С. Договірне право як регулятор цивільних відносин. Соц.-
ек. проблеми сучасного періоду України. 2008, Вип. 6(74). С. 148-158.
6. Цивільне право України: підручник: в 2 т. Т. 1 / кол. авторів; за ред.
Яновицької Г.Б., Кучера В.О. Львів: «Новий Світ-2000», 2014. 444 с.
7. Шишка Р.Б. Характеристика договорів: юридичний вісник 4 (29). 2013.
С.
121-127.
8. Нижний А.В. Категорія «Форма цивільно-правового договору» у
цивільному праві. Київ: інститут держави і права ім. Корецького В.М., 2008.
С. 145-150.
9. Великанова М.М. Теоретичні питання Укладення цивільно-правових
договорів. Цивільне право: юридичний вісник 1(18). 2011. С. 57-61.
10. Цивільне право України (у запитаннях та відповідях): навчальний
посібник: практикум; за ред. Матвійчука В.К., Тімуша І.С. Київ: ВНЗ
«Національна академія управління», 2013. 348 с.
11. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України Том 2 / за
ред. Харитонова Є.О. Одеса: Одеська національна юридична академія, 2011.
1079 с.

12. Томчишен С.В. Визнання договору неукладеним за Цивільним та

Господарським кодексами України. Вісник господарського судочинства. 2006.
№ 4. С. 178-187.
13. Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів: Конвенція
Організації Об'єднаних Націй від 11 квітня 1980 рокУ. URL:
httрs://zаkоn.rаdа.gоv.uа/lаws/shоw/995_003 (дата звернення 21.03.2020р.).
14. Мережко О.О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії
та практики: монографія. Київ: Таксон, 2002. 344с.
15. Братель О.Г. Цивільне право України: посібник / за ред. Братель О.Г.,
Пилипенко С.А. Київ: вид. Ліпкан О.С., 2010. 256 с.
16. Корецкий А.Д. Теоретико-правові основи вчення про договір. Санкт-
Петербург: Юрид. центр Пресс, 2001. 211 с.
17. Святошнюк А.Л. Підстави для зміни або розірвання цивільно-правового
договору за законодавством України. Серія ПРАВО. Випуск 20. Частина ІІ.
Том 1. Науковий вісник. Ужгород: Ужгородський нац. університет, 2012. С.
243-246.
18. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України Том 2 / за
ред. Дзери О.В. 3-тє вид., перероб. і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 1087
с.
19. Тархов В.А. Громадянське право. Загальна частина: курс лекцій.
Чебоксари: Чув. кн. вид-во, 1979. 331 с.
20. Цивільне право України. Особлива частина: підручник; за ред.
Фазикоша В.Г., Булеци С.Б. Київ: Знання, 2013. 752 с.
21. Сідей О.В. Відповідальність за невиконання або порушення умов
договору. Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право. Харків:
Харківський нац. університет внутрішніх справ. Наше право № 3, 2014. С.
159-161.
22. Сібільов М. Підстава та умови цивільно-правової відповідальності за
порушення договірних зобов'язань за чинним Цивільним кодексом України:
вісник Академії правових наук України. №2(37). 2004. 272 с.