Цивільне право та процес, сімейне право,

житлове право, міжнародне приватне право.

УДК 347.4 Зайцев Р. В.

магістрант
Київського національного економічного університету

Фідуціарність як основна правова форма регулювання

відносин в договорі управління майном.

Анотація. Особлива увага приділяється фідуціарнійприроді

взаємодії в правовій системі майнових відносин. Фідуціарні принципи
дозволяють пом'якшити конфлікт в системі управління майном. Крім того,
фідуціарний механізм є превентивним елементом, забезпечує відповідне
управління майном на основі зобов’язального права. Обов'язок лояльності
захищає ресурси власника від неправомірних дій з боку управителя.
Фідуціарні принципи дозволяють збалансувати економічні інтереси між
управителем і власником.

Розглядаються фідуціарні договори, правова категорія яких є

малодослідженим аспектом, особливо в сучасних умовах динамічних змін та
євроінтеграційних перетворень. Автор аналізує ознаки фідуціарних відносин
(договорів), що виділяють їх з основної групи цивільно-правових відносин.
Приділяється увага ключовому елементу фідуціарної конструкції - довіри.

Досліджено питання довірчих відносин стосовно операцій за якими

визначаються істотні ознаки (основні риси) довірчих (фідуціарних) відносин
за договором управління майном.

Ключові слова: фідуція, фідуціарні відносини, власник, довірена особа,

фідуціарний договір, договір на довірі, договір управління майном.

Метою дослідження є розгляд особливостей фідуціарних відносин за

договором управління майном а також основного суб’єктного складу за цією
договірною конструкцією.

Виклад основного матеріалу. З розвитком ринкових відносин в нашій

1
державі це призвело до того, що багато хто з громадян став власником
певного майна а дехто і цілих промислових комплексів. Однак цей процес
потребує певного регулювання та розпорядження цією власністю а також як
результат отримання від цього певного прибутку завдяки участі майна в
певному обороті. Так, підставою до таких цивільно-правових відносин
виступає договір управління майном який оформлюється в певну правову
форму, і який виступає з певними довірчими можливостями які
визначаються деякими науковцями як фідуціарні (довірчі), на що саме вказує
словосполучення довірчими можливостями. На цей аспект щодо довірчості
звертав увагу О. Грейдін який зазначав, що це надало б можливостей, по-
перше, відокремити договір довірчого управління майном від інших форм
управління майном; по-друге, слово «довірче» більш відповідало би
фідуціарному характеру договору [8, с. 43], тобто малоб більш ширше
застосування цієї правової конструкції щодо реалізації сутності управління
майном, а саме, як омога більше отримання певних прибутків під час
управління майном, а також надання більшого обсягу можливостей
управителю при застосуванні майна для досягнення певної мети яка саме і
характеризується цією правовою конструкцією.

Отже, на сьогоднішній день українська цивілістична доктрина увібрала в

себе певні види правового регулювання цивільних відносин які мають
відображення у правових системах інших держав, і відповідно до цього наша
вітчизняна правова система намагається поєднатись з правовою практикою
держав зі схожою цивільно-правовою конструкцією де фідуціарні відносини
при їх застосуванні мають усталений та практичний характер.

Так, правова надбудова над економікою у вигляді законодавства, логічно

вірно зумовлює її розвиток. Отже, «пристосоване» законодавство може
прискорити економічний розвиток так само як «непристосоване»
законодавство може його стримувати а також зупиняти. Звідси випливає, що
будь які зусилля щодо підтримки економічного розвитку являються марними,
якщо вони не починаються з реформування законодавчого регулювання.

Безперечно, що зміна та розвиток економічних відносин, суспільства і

держави надали імпульсу юридичній доктрині для переосмислення поняття,
сутності, форм, функціональної значимості та змісту права. Сьогодні
вітчизняна цивілістична теорія і практика значною мірою зосередилися на
аналізі саме позитивного права. Саме у цьому новітньому баченні права
майбутнє вирішення питання регулятивної функції цивільно-правових
договорів та правової природи їхніх норм. Так, у теперішньому правовому
2
порядку договір виконує подвійну функцію в механізмі правового
регулювання, а саме, з одного боку, він виконує роль юридичного факту,
будучи імпульсом динаміки відносин між його сторонами, а з іншого –
регулює відносини щодо передання майна у довірче користування [11, с.
117].

Як зазначає І. В. Венедиктова, мета оформлюється в конкретну правову

форму, реалізується через договірну конструкцію і являє собою майбутній
результат. Саме у правовій меті договору певного виду закладається
потенційний напрямок дії сторін. При цьому її безпосередній зміст складає
спрямованість на правові наслідки, які настануть при належному виконанні
договірних зобов’язань [7, с. 17].

Але при цьому, ми повинні враховувати певний механізм цивільно-

правового регулювання у його динамічному аспекті який варто розглядати в
межах чотирьох послідовно змінюючи одна одну основних стадій (які саме
можуть нам дати характеристику щодо фідуціарного складову договороу
управління майном – З. Р.):

1. юридичної регламентації суспільних відносин;

2. виникнення суб’єктивних прав і обов’язків;
3. реалізації суб’єктивних прав і виконання обов’язків;
4. застосування права.
Так, відповідно на кожній з цих стадій здійснюється взаємодія між
правовими засобами (інструментами), за допомогою яких забезпечується
певний вплив розглядуваного механізму на особисті немайнові та майнові
відносини. У зв’язку з цим деякі правники твердять, що від характеру і змісту
суспільних відносин, які становлять предмет правового регулювання,
залежать особливості, характер, способи і засоби правового регулювання [30,
с. 18-20].
Отже, ми можемо стверджувати, що характерологічною основою
пролонгованості відносин щодо управління майном зумовлює певну
особливість предмета договору управління майном, яке засвідчує дії
управителя стосовно здійснення ним не разових або декількох юридичних чи
фактичних дій по управлінню майном, а саме будь-яких невизначених у
кількісному рахунку юридичних чи фактичних дій які необхідні для
управління.
Відповідно, управління майном є дещо специфічним способом реалізації
права власності в чужих інтересах, на що нам вказують певні зобов’язання
управителя діяти в інтересах або установника управління або вигодо-
3
набувача. Але при цьому ми бачимо, що в результаті цих дій виникає певне
право яке іменується як право довірчої власності, що полягає у певному
обов’язку особисто довірчого власника діяти на свій розсуд та виключно для
досягнення мети щодо управління майном. В результаті цього можна
ствердити, що за цих умов виникають саме фідуціарні відносини які і мають
особисто довірчий характер.
Отже, зміст права довірчої власності полягає в передачі установником
титулу або майна і титулу власності довірчому власнику для досягнення
визначених цілей, обтяженого фідуціарним зобов’язанням передати у
подальшому титул і майно визначеним вигодонабувачам після настання
певних юридичних фактів на умовах договору. У випадку досягення цілей
управління право довірчої власності припиняється фактичною передачею
(datio) довірчим власником майна вигодонабувачу. Саме ризик невчинення
datio і є проявом особливої довіри установника до довірчого власника. За
цими критеріями учасниками відносин фідуціарної власності виступають
установник (фідуціант), довірчий власник (фідуціарій) і вигодонабувач
(бенефіціарій) [29, с. 585].
Відповідно до цього, відносини між фідуціантом та фідуціарієм
відбуваються на підвищеній довірчості, тобто сама довіра набуває
юридичного значення де головним критерієм фідуціарності є ступінь ризику
при вступі в певні відносини для учасників, а також критерії та обсяг
визначеності їхніх прав та обов’язків, оскільки довірчий власник є єдиним
носієм речових прав на майно.
Щодо цього, наведемо думку Р. А. Майданика який визначає довірчу
власність як «цільове» право власності, юридична природа якого «полягає в
самообмеженні абсолютного права власності на певний час із можливістю
відновлення в повному обсязі після досягнення мети або з інших підстав,
визначених законом або правочином» [19, с. 157-158].
Так, в юридичній літературі немає єдиної точки зору стосовно
фідуціарності договору управління майном. Наприклад Є. О. Суханов вважає
довірче управління майном нефідуціарною угодою через те, що між
сторонами не передбачаються особисті довірчі відносини і термін «довірче»
носить умовний характер. Натомість Д. М. Аляб’єв накладаючи ознаки
довірчого договору (можливість сторін у будь-який час відмовитись від
договору, обов’язок особистого виконання договору, припинення договору у
випадку визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім чи його
смерті) на конструкцію договору управління майном вважає його
фідуціарним. Але, на ознаку фідуціарності вказує і те, що договором
управління майном управителю може бути надана можливість визначати
4
юридичну долю майна установника. Тобто, установник має бути впевнений у
тому, що управитель здійснюючи розпорядження майном буде діяти саме в
його інтересах [6, с. 335-336]

Стосовно цього ми можемо стверджувати, що від мети договору, який

відображає його сутність, залежатимуть й інші його визначальні риси, а саме,
виникає певна довірча складова цих відносин яка характеризується на нашу
думку як певна договірна угода з фідуціарним характером. На цей аспект
звертав увагу Р. А. Майданик який зазначав, що найбільш часто довірчі
відносини виникають на підставі правочинів де специфічним різновидом є
договір довірчого управління майном, якому притаманні специфічні риси, які
саме і характеризують його фідуціарний склад в якому проявляються
спеціальні вимоги до суб’єктного і об’єктного складу та здійснення цього
правовідношення [15, с. 289].

Відтак, фідуціарна угода не тільки розширює предмет своєї дії, а й

відзначається мобільністю, універсальністю та можливістю сторін швидко
реагувати на ситуацію, що дуже важливо в сучасному економічному світі [7,
с. 19]. Але цей фідуціарний (довірчий) вид угоди в нашому законодавстві
достатньо не розвинений та не досліджений. Так, прикладом розвиненості
договірних фідуціарних відносин може слугувати законодавство Франції де
був прийнятий Закон Франції «О фідуції» від 19 лютого 2007 року, а також
відповідно до цього було внесено зміни до Цивільного кодексу Франції, а
саме, доповнений розділом XIV «Фідуція»[20, с. 134]. Цей приклад довірчо-
договірного правового регулювання можна впровадити у вітчизняне
законодавство за допомогою так званої дифузії права, що є новим напрямком
в сучасних дослідженнях міжнародного приватного права.

Отже, теорія дифузії розглядається в якості проникнення правових норм,

що діють в іноземній державі, в національне право. Завдяки переходу
багатьох держав до ринкової системи в надрах економічних відносин
найчастіше зустрічаються однотипні договірні зв’язки. Поряд з дифузією
права в якості нових способів уніфікації виділяють також експорт права як
види прагнення до забезпечення гармонійної взаємодії національних
правових норм, тобто уніфікувати правове регулювання взаємовідносин між
суб’єктами права різних держав. Дослідники даної теорії вважають її
найбільш пристосованою для адаптації іноземної правової системи до
національних умов [26, с. 30].

Так, само слово фідуціарність походить з римського приватного права де

називалась ціла група певних функцій, яка оформлювалась однаково –
5
mancipatio fidi fiduciae causa, тобто манципація на довірчій основі. Отже,
фідуціарні відносини різняться тим, що вони мають певну структуру яка не
співпадає з її обома функціями, а саме, розрізняють функцію з другом
(мається на увазі, що наша річ буде найбільш збережена) та з кредитором
(ціллю є забезпечення зобов’язання) а тому присутній наявний розрив.
Відповідно до цього особа отримує більше прав, чим їй необхідно. Так,
власнику майна неодмінно потрібно власність покласти на боржника тобто
на довірчого управителя майном. На прикладі управителя ми бачимо, що
розрив структури та функції суттєвий. Управитель практично становиться
власником майна переданого йому за довірчим договором а також він
одночасно являється і зобов’язальною особою щодо повернення майна
власнику. Так, управитель майном отримує більше, а ніж просто
зобов’язальне право.

Отже, в результаті появи певних зобов’язань щодо управління майном

які діють на фідуціарних принципах в римському праві виникає така важлива
категорія як зобов’язання – це є одне з найдавніших зобов’язань яке
базується на принципі доброї совісті (bona fideas). Як зазначає Р. А.
Майданик, йя категорія поширюється на ті відносини між учасниками
цивільного обороту, які пов’язані не з придбанням майна, а з виконанням
зобов’язань. У цьому значенні «добра совість» ототожнюється з проявом
необхідної турботливості та обачливості, які вимагаються за характером
зобов’язань та умовами обороту [17, с. 70].

Відповідно до цього треба зазначити, що за фідуціарним договором

повернення речі пов’язано з виконанням фідуціарієм (тобто отримувачем
речі) зобов’язання перед фідуціантом (тобто відчужувачем речі). Виходячи з
цього треба зазначити, що фідуціарний договір має справу з двома
рівнозначними за правовим ефектом, але при цьому протилежним щодо
напрямку та розірваними в часі актами, де перший (mancipatio) забезпечує
передачу речі і перенесення на неї права власності це в одну сторону (від
фідуціанта до фідуціарія), а другий (remancipatio) – в протилежну сторону
(від фідуціарія до фідуціанта) [23 с. 61].

З цього випливає така характеристика як панування над річчю, що

обумовлюється залежністю від ступеня відокремлення самої речі від
власника який передає управляючій особі титул речового права на майно з
правом володіння, користування та розпорядження. Так, завдяки цієї дії
народжується таке поняття яке Р. А. Майданик називає титулом залежного
(фідуціарного) інтересу. Отже, особливість цього титулу полягає в здійсненні
6
права на майно з певною метою, з досягненням якої чи з настанням іншої
визначеної обставини таке майно підлягає поверненню попередньому
володільцеві (власнику) чи визначеній третій особі. Так, титул власності в
залежному (фідуціарному) інтересі уповноважує його носія (фідуціарія)
здійснювати право власності на майно з певною метою, з тим щоб після її
досягнення або з настанням визначених обставин майно було повернене
відчужувачеві чи визначеній ним особі [17 с. 72].

Отже, ми вважаємо, що даний титул який характеризує право власності

на річ передбачає обов’язкове здійснення тріади правомочностей (володіння,
користування та розпорядження, але сюди ми хотіли б додати четвертий, а
саме право на захист як від третіх осіб так і від самого власника майна, з
метою досягнення мети яка визначена договором ), адже це надає повноцінне
виконання своїх зобов’язань за фідуціарним (довірчим) договором, що
здійснюється як у власних інтересах самого довірчого власника щодо
отримання винагороди за управління, так і по відношенню до самого
власника майна який також має мету при передачі майна в управління його
збільшення або утримання в належному стані.

Так, необхідно також звернути увагу на той факт, що виконання

зобов’язання – поведінка необхідна, баченню зобов’язальної особи за цих
умов протистоїть приналежне зацікавленій особи (особам) вимога її
виконання, де виконання зобов’язання нерідко взаємодіє зі спеціальними
забезпечувальними засобами (майновими та особистими), які підкріпляються
правовими санкціями а також зпираються на механізм примусу [23 с. 63].

7
 Список літератури

1. Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. –

Ст. 141.
2. Безик К. С. Условные обязательства в новой редакции Гражданского
кодекса Франции / К. С. Безик // Сибирский юридический вестник. – 2017.
– № 1 (76). – С. 63-65.
3. Борова Л. Д. Правовое регулирование фидуциарных (лично-
доверительных) отношений // Проблемы в российском законодательстве. –
2008. – № 2. – С. 139-140.
4. Буркова Л.Н. К вопросу о фидуциарном (доверительном) характере
гражданских правоотношений / Л.Н. Буркова //

5. Буяджи Г. Фідуціарний заклад як вид забезпечення зобов’язань: поняття,

особливості, доцільність / Г. Буяджи // Підприємство господарство і
право. – 2018. – № 4. – С. 21.
6. Вавженчук С. Я. Договірне право: навч. посіб. / С. Я. Вавженчук. – К.:
КНЕУ, 2011. – С. 335-336.
7. Венедиктова І. В. Договір довірчого управління майном в Україні. – Х.:
Консум, 2004. – С. 17.
8. Грейдин О. Категория «управление» в гражданском праве Украины /
О.Грейдин // Цивільне право. – 2007. – № 7. – 42-44 с.
9. Григорьев К. М., Хаваяшхов А. А. Фидуциарные обязанности в
российском и английском праве / К. М. Григорьев, А. А. Хаваяшхов //
Акционерное общество: вопросы корпоративного управления. – 2015. – №
1. – С. ?.
10. Дозорцев В. А. Договор доверительного управления имуществом (гл. 53) /
В. А. Дозорцев // Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть
вторая: Текст, комментарий, алфавитно-предметный указатель / Под ред.
О. М. Козырь, А. Л. Маковского, С. А. Хохлова. – М., 1996. – С. 597.

8
11. Калаур І. Р. Договір у механізмі правового регулювання відносин з
передання майна в користування / І. Р. Калаур // Актуальні проблеми
правознавства. – 2016. – № 1. – С. 117.

12. Канаев А. В. Кредитные обязательства в системе Римского частног

права / А. В. Канаев // Финансы и кредит. – 2007. – № 13 (253). – С. .
13. Курпас Ю. В. Становлення та розвиток інституту управління майном в
Україні: дис. …канд. юрид. наук. – К., 2004. – С. 72, 73, 75.
14. Макарчук В. С. Римське приватне право: Навчальний посібник. – К.:
Атіка, 2007. – С. 188-189.
15. Майданик Р. А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. – К.:
Видавничо-поліграф. центр «Київський університет», 2002. – С. 289.
16. Майданик Р., Смирницький Ю. Довірче управління майном в праві
України / Р. Майданик, Ю. Смирницький // Право України. – 1998. – № 4.
– С. 20-21.
17. Майданик Р. А. Речове право: підручник / Р.А. Майданик. К.: Алерта,
2019. – С 70.
18. Майданик Р. А. Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып. 1 / Под.
ред. Р. А. Майданика. – К.: Всеукр. ассоц. изд. «Правова еднисть», 2008. –
С. 217.
19. Майданик Р. А. Розвиток приватного права України. Київ: Алерта. – 2016.
– С. 157-158.
20. Некит Е. Г. Право доверительной собственности в гражданском
законодательстве Франции / Е. Г. Некит / Науковий вісник Міжнародного
гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. – 2013. – № 5. – 133-
136 с.
21. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним
боргом та іпотечні сертифікати» Закон України від 19.06.2003 р. № 979-IV
// Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 1. – Ст. 1.

9
22. Ровный В. В. Заметки о фидуциарном договоре. FIDUCIA в Римском
праве / В. В. Ровный // Сибирский юридический вестник. – 2015. – № 2
(69). – С. 41.
23. Ровный В. В. Заметки о фидуциарном договоре. Безусловность FIDUCIA /
В. В. Ровный // Сибирский юридический вестник. – 2015. – № 4 (71). – 61
– 68 с.
24. Ровный В. В. Заметки о фидуциарном договоре. Идея фидуциарного
договора в позднем праве (праве новых народов) / В. В. Ровный //
Сибирский юридический вестник. – 2016. – № 1 (72). – С. 41.
25. Савченко Б. Г. До питання фідуціарності та правової природи договору
управління майном / К. Г. Савченко // Держава і право. – 2016. – Вип. 53. –
С. 395.

26. Стрельцова Є. Д. Уніфікація як закономірна тенденція розвитку

міжнародного приватного права: загальний огляд / Є. Д. Стрельцова //
Вісник Академії адвокатури України. – 2015. – Том 12. – № 2 (33). – С. 30.
27. Сучасна правова енциклопедія / О. В. Зайчук, О. Д. Крупчан, В. С.
Ковальський [та ін.]; за заг. ред. О. В. Зайчука. – 3-тє вид., перероб. і
допов. – Київ: Юрінком Інтер, 2018. – С. 350.
28. Цивільний кодекс України // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – №№
40 - 44. – Ст. 356.
29. Цивільний кодекс України. Постатейний коментар у двох частинах.
Частина 2. / Керів. авт. колективу та відповід. редактори проф. А. С.
Довгерт, проф. Н. С. Кузнєцова. – К.: Юстініан, 2006. – 1008 с.
30. Яроцький В. Характеристика основних стадій механізму цивільно-
правового регулювання / В. Яроцький // Право України. – 2010. – № 12. –
С. 18-20.

10
4.Собственник, доверивший объект в фидуциарную собственность означает,
что государство, гарантируя определенный объем прав гражданину
проявляет высшую степень доверия, обязуясь не вмешиваться в процесс
«распоряжения» фидуциарной собственностью и способствовать реализации
всех правомочий собственника. Гражданин, в свою очередь, обязуется
распоряжаться предоставленной «фидуциарной собственностью» таким
образом, чтобы не нанести ущерба ни имуществу, ни его собственнику.

работы Рональда Коуза и Ричарда Познера.

11