Тема 8 Вчення про правочин та цивільно-правовий договір

План

1) Вступ

2) Історична еволюція вчення про правочин та договір

3) Значення договору у приватному праві

4) Принципи реалізації доктрини договору

5) Застосування доктрини договору в сучасних правових системах

6) Нормативно-правова база регулювання договірних відносин

7) Судова практика у сфері вчення про договір

8) Список використаної літератури

Доктрина договору є основоположним принципом правової системи,

яка регулює договірні відносини. Це стосується набору правових норм і
принципів, які визначають створення, тлумачення та виконання
договорів. Доктрина договору розвивалася з часом і зазнавала впливу
різних правових теорій і філософій. Наукова дискусія, пов’язана з
цивільно-правовим договором, має вже тисячолітню історію й, незважаючи
на це, до сьогодні продовжує складати ядро цивільної науки, як
одна з найбільш актуальних.

В епоху класичного римського права саме інститутів, який зародився ще в

епоху поняття “договір” розщепилося на дві групи: стародавнього
Риму, та успішно був контракти і пакти сприйнятий
сучасними правовими системами. Загальновизнаною є
Контракти – це формальні Пакти – це неформальні, класифікація
римських договори, які визнавалися різні за змістом договори,
контрактів, здійснена Гаєм, цивільним правом і які не
визнавалися відповідно до якої вони забезпечувалися позовним
цивільним правом і не поділялися на: захистом.
забезпечувалися захистом.

• re (договори, як укладалися передачею речі),

Створивши чітку систему • verbis (договори, які
укладалися шляхом цивільних промовляння
урочистих договорів, римські слів), юристи не • literis
(договори, які вирішили укладалися письмово)
• завдання щодо

• соnsensus (договори, які створення укладалися простою

юридичного згодою) поняття
договору

Значення договору в приватному праві

У сучасній доктрині приватного права договір розуміється в декількох

значеннях: 1) факт, який породжує права та обов’язки; 2) зобов’язальне
правовідношення; 3) документ, у якому фіксуються його умови; 4) джерело
регулювання відносин; 5) «розподіл» ризиків; 6) конкретизація у
недоговірних зобов’язаннях.

По-перше, договір кваліфікується як юридичний факт, який породжує

виникнення (набуття, зміну чи припинення) приватних прав та обов’язків чи
іншого правового результату. Так, Касаційний цивільний суд зазначив,
що «в довіреності від 3 липня 2013 року вказано, що Особа 4 уповноважив
Особу 8 вести від його імені будь-які справи в усіх без винятку
підприємствах, установах та організаціях виключно з питань, які
стосуватимуться його як учасника ТОВ «Грушів Агрозахід», крім
розпорядження майном. Аналіз ст.635 ЦК свідчить, що по своїй суті
попередній договір є організаційним і на його підставі не відбувається
розпорядження майном. Тому Особа 8 при укладенні попереднього договору
діяв від імені Особи 4 відповідно до наданих йому повноважень» (Постанова
від 25.11.2020 у справі № 344/434/16-ц). Договір належить до правочинів.
Зокрема, кожна зі сторін двостороннього правочину виражає свою волю, що
кореспондує відповідній волі іншої сторони. Так, волі однієї особи продати
річ кореспондує воля іншої особи її купити, внаслідок чого їх волі
узгоджуються, хоча самі їх виразники займають протилежні позиції один
стосовно іншого. Усі сторони багатостороннього правочину (навіть якщо їх
дві) прагнуть досягти однієї мети, на відміну від сторін двостороннього
правочину, кожна з яких досягає тільки своєї мети. Оскільки у
багатосторонніх правочинах досягнення їх мети можливе шляхом здійснення
сторонами спільних дій, це відбувається для кожної з них практично
однаковою мірою. Тому, для того, щоб договір, як юридичний факт,
породжував правові наслідки необхідна наявність волі двох або більше
сторін, узгодженість волі сторін та її спрямованість на досягнення певного
правового результату. _
 По-друге, договір розглядається як зобов’язальне правовідношення, яке
виникає внаслідок його укладення. Втім, слід зауважити, що також
існують переддоговірні відносини, які можуть істотно позначитися на
дійсності договору, та постдоговірні відносини (наприклад, гарантійні
зобов’язання). КЦС указав, що «переддоговірний обов’язок
страхувальника надати страховику достовірні відомості про об’єкти
страхування і фактори ризику є проявом найвищої добросовісності (доктрина
uberrima fides) і пов’язаний з ризиковим характером договору страхування.
По суті страховику потрібна інформація для оцінки страхового ризику.
Нікчемність другого договору страхування пов’язується із невиконанням
переддоговірного обов’язку, який має суттєве значення для виконання
майбутнього договору страхування. Цивільне законодавство не містить
вказівки про те, який стандарт розкриття інформації майбутнім
страхувальником має бути застосований. З урахуванням принципів
цивільного права, слід зробити висновок, що для розкриття інформації
майбутнім страхувальником потрібно застосувати конструкцію «розумного
повідомлення про ризик», тобто, майбутній страхувальник повинен надати
інформацію, яку він знає або повинен знати щодо об’єкта, який страхується»
(постанова КЦС від 10.03.2021 у справі №753/731/16-ц).

По-третє, у формальному сенсі договір розглядається як документ, у якому

фіксуються його умови, тобто йдеться про форму договору. У доктрині
традиційно під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін
та/або його фіксація. Значення форми правочину полягає не тільки в
забезпеченні його достовірності, сприйняття іншими особами, що має істотне
значення під час вирішення спорів, а часто і його чинності. Договір
оформлюється шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація
здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є
складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю
сторін. При цьому кожна сторона договору має мати однаковий його текст.
Інший варіант письмової форми правочину передбачає відсутність єдиного
його тексту, умови якого фіксуються сторонами в листах, телеграмах тощо. 2
У постанові від 17.11.2021 у справі №172/1159/20 КЦС зазначив, що «під
формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторони (сторін)
та/або його фіксація. Значення форми правочину полягає не тільки в
забезпеченні його достовірності, сприйняття іншими особами, що має істотне
значення під час вирішення спорів, а часто і його чинності. Законодавець
передбачив тільки дві форми правочинів — усну та письмову (електронну)».
 В іншій справі (№613/1436/17) КЦС указав, що «правочин
оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така
фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них
є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють
волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це
стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так
і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або
багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті,
який має бути ідентичним у всіх сторін правочину» (постанова від
18.05.2022). Своєю чергою, ОП КЦС зазначила, що «під формою
правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація.
Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його
змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і
найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які
текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в
одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад,
складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів).
Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони
досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін
правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб
підтвердження виконання переддоговірного обов’язку кредитодавцем по
наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних
пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання
переддоговірного обов’язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту.
Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання
споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та
дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається
фіксація волі сторін договору та його змісту» (постанова від 23.05.2022 у
справі №393/126/20). _

По-четверте, договір розглядається як джерело регулювання відносин сторін,

в тому числі конкретизації прав та обов'язків. Договір
як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх
регулювання, і має бути направлений на встановлення (набуття, зміну чи
припинення) приватних прав і обов’язків та інших наслідків. Зокрема КЦС
вказав, що: «у силу різних причин не виключені в цивільному обороті
ситуації, за яких примірники одного й того ж договору матимуть відмінні (не
ідентичні) редакції. За допомогою такого універсального регулятора
приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати
застосування, зокрема: парафування (підписання кожної із сторінок
договору) з метою забезпечення ідентичності примірників договору;
визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних
редакціях примірників договору. У разі наявності таких правил в договорі, то
саме за їх допомогою має вирішуватися «конкуренція» примірників договору
стосовно тих чи інших умов У випадку, коли сторони не урегулювали в
договорі парафування (підписання кожної із сторінок договору) та
визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних
редакціях примірників договору, то найбільш розумним та прийнятним є
висновок, що сторони не домовилися щодо тих умов, які відрізняються і в
цьому разі відносини сторін мають регулюватися нормами актів цивільного
законодавства» (постанова від 18.05.2022 у справі №613/1436/17).

У постанові КЦС від 12.05.2022 у справі №756/15123/18 зазначено:

«договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний
забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну
або припинення приватних прав та обов’язків. За допомогою такого
універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони
можуть регулювати застосування в своїх відносинах юридично-значимих
повідомлень (зокрема, порядок надсилання, визначати, коли повідомлення
вважатиметься отриманим). В іншій постанові (від 10.05.2022 у справі
№755/5802/20) КЦС зазначив: «договір як універсальний регулятор
приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути
направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та
обов’язків. Під змістом шлюбного договору розуміється сукупність умов,
викладених в ньому. Під вимогами, яким не повинен суперечити шлюбний
договір (його частина), мають розумітися ті правила, що містяться в
імперативних приватно-правових нормах. У ст.60 СК закріплено
принцип спільності майна подружжя. Сторони шлюбного договору мають
можливість домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час
шлюбу, положень ст.60 СК. Тобто, сторони шлюбного договору можуть
домовитися, що: майно, набуте за час шлюбу, але після укладення шлюбного
договору, буде набуватися сторонами на праві спільної часткової власності;
режим спільності майна (ст.60 СК) може бути змінений за домовленістю
сторін на режим роздільності. Сторони можуть включити до шлюбного
договору умову, що повністю виключає можливість виникнення в
майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час
шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності
(роздільне майно)». _
«Розподіл» ризиків Не виключається за допомогою договору здійснити
«розподіл» ризиків. За загальним правилом, ризик випадкового знищення та
випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник (ст.323 ЦК).
Сторони в договорі найму не позбавлені можливості змінити ст.323 ЦК і
передбачити, що ризик покладається на наймача і під час найму, а не тільки
при затримці із повернення орендованої речі. Сутність правила про ризик
випадкового знищення або пошкодження речі, яка передана в найм,
зводиться до того, що: • коли майнові втрати (знищення чи пошкодження)
настають за відсутності чиєї-небудь вини (зокрема,наймача або наймодавця)
і за загальним правилом покладаються на власника (наймодавця); • при
розподілі ризику в договорі найму таким чином, що він «перекладений» на
наймача, при випадковому знищенні або пошкодженні предмета найму
наймач зобов’язаний компенсувати наймодавцю, як власнику, його майнові
втрати. Це пов’язано з тим, що на наймача «покладено» ризик випадкового
знищення або пошкодження3. КЦС зазначив, що «за загальним правилом
ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна
несе його власник (ст.323 ЦК). Сторони в договорі найму не позбавлені
можливості застосувати ст.323 ЦК, яка є диспозитивною нормою, і
передбачити, що такий ризик покладається на наймача і під час найму, а не
лише в разі затримки повернення орендованої речі ( постанова КЦС від
22.09.2021 у справі № 207/3254/18).

Конкретизація у недоговірних зобов’язаннях Договір може

конкретизувати певні права та обов’язки сторін, особливо, що стосується
сфери недоговірних зобов’язань. Наприклад, договір про відшкодування
шкоди (компенсацію моральної шкоди) між потерпілим і деліквентом. Він
тільки конкретизує права та обов’язки: визначає спосіб відшкодування, тобто
як відшкодовується; розмір відшкодування; строки відшкодування;
забезпечення виконання і підстави припинення. ОП КЦС у постанові від
1.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц. вказала, що «за загальним правилом
підставою виникнення зобов’язання про компенсацію моральної шкоди є
завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов’язання про
компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов’язанням,
оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю
змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Утім, такий
приватно-правовий інструментарій, як договір не повинен використовуватися
його сторонами для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з
під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої
конфіскації, що може мати наслідком визнання його недійсним в судовому
порядку.

КЦС зазначив, що «договір як приватно-правова категорія, оскільки є

універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний
забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на
встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Приватно-
правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання
цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних
прав та обов’язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного
обороту для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з під
арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої
конфіскації. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які
хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно
недобросовісними та зводяться до зловживання правом» (постанова від
13.04.2022 в справі № 757/62043/18-ц). За загальним правилом, договір
як універсальний регулятор приватних відносин, є підставою для
встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов’язків та інших
наслідків саме для його сторін. Тобто, регулююча сила договору стосується
його сторін. У певних випадках не сторона договору може наділятися
правами та обов’язками (наприклад, ст.636 ЦК, ч.1 ст.816 ЦК). Інколи, з
урахуванням того, що інші особи (не сторони договору) не можуть
ігнорувати існування договору між сторонами, а також фактичне та правове
становище, яке є його результатом, передбачає спеціальні правила при
«інтервенції» в «чужі» договірні відносини. Наприклад, договір, укладений
стороною корпоративного договору на порушення такого корпоративного
договору, є нікчемним, якщо інша сторона за договором знала або мала знати
про таке порушення (ч.6 ст.7 Закону «Про товариства з обмеженою та
додатковою відповідальністю»).
Ключові принципи доктрини: *Доктрина контракту базується на
кількох ключових принципах і доктринах, які регулюють укладання,
тлумачення та виконання контрактів. 1) Пропозиція та прийняття; 2)
Розгляд; 3) Намір створити правові відносини; 4) Дієздатність; 5) Законність;
6) Умови, що маються на увазі; 7) Порушення та засоби правового захисту..

Застосування в сучасних правових системах:

• Доктрина договору відіграє вирішальну роль у сучасних правових
системах. Вона забезпечує основу для формування, тлумачення та
виконання договірних угод у широкому діапазоні контекстів,
включаючи комерційні операції, трудові відносини та споживчі
контракти.

• У комерційних операціях доктрина договору є особливо важливою.

Підприємства покладаються на контракти для управління своїми
операціями, вступу в партнерство та забезпечення фінансування.
• Правова система забезпечує основу для формування цих угод,
гарантуючи, що вони ґрунтуються на взаємній згоді, розгляді та
чіткому намірі створити правові відносини.

• Суди також відіграють певну роль у тлумаченні та забезпеченні

виконання цих контрактів, гарантуючи, що вони є справедливими та
обґрунтованими та що сторони дотримуються своїх зобов’язань. •

У трудових правовідносинах доктрина контракту також має суттєве

значення. У трудових договорах визначаються умови трудових відносин, у
тому числі обов’язки та відповідальність працівника, тривалість контракту,
й компенсації та пільги, які будуть надані. Правова система забезпечує захист
як роботодавцям, так і працівникам, гарантуючи, що умови контракту є
справедливими та розумними, а також що вони відповідають трудовому
законодавству та нормам.

• У споживчих договорах доктрина договору є особливо важливою для

забезпечення захисту споживачів від несправедливих і необґрунтованих
умов. Споживчі договори часто стандартизовані та містять умови, які не є
предметом переговорів, тому вкрай важливо, щоб суди переконалися, що ці
умови є справедливими та розумними. Доктрина контракту також надає
споживачам засоби правового захисту у разі порушення контракту,
наприклад право на відшкодування або компенсацію збитків.

Доктрина договору забезпечує формування, тлумачення та виконання

договірних угод у різних контекстах. Доктрина договору надає
основу для управління договірними відносинами, забезпечує їх виконання
та захист у разі порушення. Однак доктрина договору не позбавлена
обмежень і викликів. У деяких випадках сторони контракту можуть не мати
рівних можливостей для переговорів, що може призвести до
несправедливих і необґрунтованих умов. Крім того, правова система не
завжди може встигати за змінами в технологіях і глобалізацією, що
може створити нові проблеми в управлінні договірними відносинами. Ці
виклики підкреслюють необхідність постійного розвитку та
вдосконалення доктрини договору, щоб забезпечити її актуальність і
ефективність у сучасній правовій системі.

Однією з сфер, де доктрина контракту постійно розвивається, є

використання технологій. З розвитком електронної комерції та цифрових
комунікацій правовій системі довелося адаптуватися до нових способів
укладання та виконання контрактів. Наприклад, електронні підписи та
онлайн-контракти стають все більш поширеними, що вимагає від правової
системи розробки нових правил і стандартів їх використання. Використання
технології блокчейн також створює нові виклики та відкриває нові
можливості для доктрини контракту, оскільки вона має потенціал для
створення захищених від підробок записів договірних угод. Інша сфера, де
доктрина контракту піддається сумніву, – це контекст міжнародних угод.
Глобалізація зробила більш звичайним для сторін з різних країн укладати
контракти одна з одною, створюючи нові проблеми в управлінні договірними
відносинами. Різні правові системи та культурні норми можуть створювати
конфлікти в тлумаченні та забезпеченні виконання контрактів, і існує
потреба в більшій міжнародній гармонізації договірного права для
забезпечення ефективного управління договірними відносинами.
* Електронний договір Крім того, з прийняттям Закону України вiд
03.09.2015 року «Про електронну комерцію» на законодавчому рівні
врегульовані особливості укладення договорів в електронній формі (окремі
питання були врегульовані також Законами України вiд 22.05.2003 р. “Про
електронні документи та електронний документообіг” та “Про
електронний цифровий підпис”). У розумінні Закону про електронну
комерцію «електронний правочин – це дія особи, спрямована на набуття,
зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з
використанням інформаційно-телекомунікаційних систем». Закон «Про
електронну комерцію» до усталеного поняття «правочин», наведеного у
ст.202 Цивільного кодексу України, додає кваліфікуючу ознаку електронного
правочину, яка власне й робить його електронним: здійснений з
використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронна
форма договору полягає в інформації, яка зафіксована у вигляді електронних
даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Воля сторін на
укладення такого договору виражається за допомогою засобів електронного
зв'язку.

Проте, договори та правочини, укладені в електронній формі, прирівнюються

за юридичною силою до правочинів, укладених у письмовій формі. Тому,
слід зазначити, що електронні договори при використанні сучасних
інформаційних технологій повинні відповідати встановленому законом
порядку. Необхідно працювати над вдосконаленням чинного
законодавства шляхом більшої деталізації процесу та способів надання та
засвідчення електронних договорів, актуалізації діючих норм. При цьому,
маємо знайти такі механізми укладання цих договорів, щоб не позбавити
електронні договори юридичної сили, оскільки в іншому випадку функція
мережі Інтернет звелася б виключно до рекламної або інформаційної, що не
відповідає потребам сучасного обороту.