Стаття 14.

 Земля є основним національним багатством, що перебуває під

особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується
громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: 7) правовий режим
власності;

Рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у

справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення
положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини
чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого
самоврядування).
«Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено
принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи
місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і
фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не
можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до
приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних
суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин
заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних
відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у
громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям
більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці
другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13
травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами
одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони
не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх
виконання».

Рішення Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 у

справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X
"Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування
земельними ділянками).
«Пунктом 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18
грудня 1990 року N 563-XII ( 563-12 ) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 10,
ст. 100; 1993 р., N 26, ст. 277; 1994 р., N 27, ст. 229; 1998 р., N 16, ст. 78; 2000 р., N 4,
ст. 32; 2004 р., N 19, ст. 286) встановлено, що громадянами, які мають у користуванні
земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного кодексу України, після
закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше
надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.
Однак відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини першої статті 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ) правовий режим власності та користування
землею визначається законами України.
Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних
відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм
власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права
постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо,
реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади
і місцевого самоврядування.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання,
їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки (частина четверта
статті 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Основний Закон України гарантує
кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно
до закону (стаття 41). Чинний Кодекс ( 2768-14 ) є одним із таких законів, норми якого
встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або
надання їх у користування (частина друга статті 116).
Постанова Верховної Ради України є підзаконним актом, тому в ній не можуть
закріплюватися положення, якими встановлюється правовий режим власності на землю.
Тим більше що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого
їм права користування земельною ділянкою. Проте Верховна Рада України
врегулювала постановою сферу суспільних відносин, які мають регулюватися
законами України.
Враховуючи, що положення Постанови Верховної Ради України "Про земельну
реформу" ( 563-12 ) щодо втрати громадянами після закінчення зазначеного строку
раніше наданого права користування земельною ділянкою впливають на прийняття
рішення у справі, вони відповідно до частини третьої статті 61 Закону України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) мають бути визнані такими, що не
відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними)».

Рішення Конституційного суду України від 11 листопада 2008 року N

25-рп/2008 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України "Про
затвердження Порядку проведення у 2008 році земельних аукціонів" (справа про земельні
аукціони).
«Враховуючи те, що порядок і умови набуття, припинення і здійснення права
власності на землю входять до загального поняття "правовий режим власності", який
визначається виключно законами України, Кабінет Міністрів України, видавши
Постанову ( 394-2008-п ) (пункт 1), діяв поза межами своїх повноважень, передбачених
Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, що не відповідає вимогам частини
другої статті 8, частини другої статті 19, пункту 7 частини першої статті 92, частини
третьої статті 113, частини першої статті 117 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
На неприпустимості порушення Урядом України вимог частини другої статті 19,
частини третьої статті 113, частини першої статті 117 Основного Закону України (
254к/96-ВР ) КонституційнийСуд України наголосив у Рішенні від 19 червня 2001
року N 9-рп/2001 ( v009p710-01 ). Отже, Конституційний Суд України дійшов
висновку про неконституційність пункту 1 Постанови ( 394-2008-п )».

Рішення Конституційного суду України від 25 червня 2019 року № 8-р/2019 у

справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України „Деякі
питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель
сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними“ від 7
червня 2017 року № 413
Приписами абзаців сьомого - двадцять сьомого розділу „Система організації
процесу виконання Стратегії“ Стратегії встановлюються особливості передачі земельних
ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в користування (оренда,
емфітевзис) у частині проведення земельних торгів, укладення договорів оренди землі,
строку дії таких договорів, пріоритетності продажу прав на окремі види земельних
ділянок; покладається на Держгеокадастр та його територіальні органи обов’язок щодо
перегляду діючих договорів оренди землі та забезпечення розірвання договорів оренди
землі за відповідних умов.
Абзаци двадцять восьмий - сороковий розділу „Система організації процесу
виконання Стратегії“ Стратегії містять приписи, спрямовані на реалізацію наведених
положень Стратегії шляхом забезпечення уповноваженими органами внесення змін до
нормативно-правових актів, а також здійснення відповідних організаційно-технічних
заходів для належного виконання поставлених завдань у цьому розділі Стратегії.
Конституційний Суд України звертає увагу, що положення Стратегії, а саме
її розділу „Система організації процесу виконання Стратегії“, мають цілісний характер та
перебувають у системному зв’язку між собою, фактично врегульовують порядок передачі
земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну
власність у межах норм безоплатної приватизації, а також порядок передачі земельних
ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в користування (оренда,
емфітевзис). Наведеними положеннями Стратегії запроваджено додатковий, не
передбачений Кодексом чи іншими законами України, механізм визначення за певною
формулою площі земельних ділянок, які належить передавати безоплатно на території
відповідної області у власність громадянам. Крім того, Стратегією установлено додаткові
особливості проведення земельних торгів, укладення, продовження строку дії та
розірвання договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення
державної власності в користування (оренда, емфітевзис), що не передбачено ні Кодексом,
ні іншими законами України.
Однак за юридичною позицією Конституційного Суду України правовий режим
власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов
поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття
і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування
щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції,
компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування (друге речення абзацу
другого пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).
З наведеного випливає, що порядок і умови набуття, припинення і здійснення права
власності та користування землею охоплюються поняттям правового режиму власності,
який визначається виключно законами України (частина друга статті 14, пункт 7 частини
першої статті 92 Конституції України). Тому Кабінет Міністрів України, затвердивши
Стратегію, зокрема в частині положень її розділу „Система організації процесу виконання
Стратегії“, врегулював на підзаконному рівні умови та порядок набуття права власності та
користування землею, які мають визначатися виключно законами України, і таким чином
вийшов за межі своїх повноважень, встановлених Конституцією України.
Отже, положення розділу „Система організації процесу виконання Стратегії“
Стратегії суперечать вимогам частини другої статті 6, частини другої статті 8, частин
першої, другої, четвертої статті 13, статті 14, частини другої статті 19, частини третьої
статті 41, пункту 7 частини першої статті 92, частини третьої статті 113, частини першої
статті 117 Конституції України.
3. Конституційний Суд України вважає, що невідповідність Конституції
України положень розділу „Система організації процесу виконання Стратегії“ Стратегії є
підставою для визнання Постанови № 413 такою, що суперечить Конституції України.