Тема 2.

Основні принципи (засади) судової влади України

Поняття принципів організації і діяльності судів.
https://pidru4niki.com/78369/pravo/printsipi_organizatsiyi_diyalnosti_sudiv
Класифікація принципів.
Принципи правосуддя - це закріплені в Конституції і законах України,
міжнародних договорах України керівні положення, які виражають основні
демократичні гарантії здійснення правосуддя і демократичну сутність суду; це
найбільш абстрактні правила організації і діяльності судів. Принципи зазвичай
реалізуються через більш конкретні норми права.
Класифікація:
За сферою дії :
1) загальноправові принципи (верховенство права, законність),
2) загальні (міжгалузеві) принципи правосуддя (здійснення правосуддя
лише судом, незалежність суддів),
3) галузеві принципи правосуддя (забезпечення обвинуваченому права на
захист, офіційне з'ясування обставин у справі).
За функціональним спрямуванням принципи правосуддя можна поділити
на:
1) принципи організації судової системи, або принципи судоустрою
(недопустимість існування особливих і надзвичайних судів, спеціалізація,
територіальність),
2) принципи діяльності судів, або принципи судочинства (змагальність
сторін, диспозитивність, забезпечення обвинуваченому права на захист).
За нормативним закріпленням принципи правосуддя:
1) міжнародно-правові (незалежність суддів, забезпечення права на захист у
справах про кримінальне обвинувачення),
2) конституційні (законність, змагальність сторін, гласність),
3) ті, що закріплені у законах (у Законах «Про судоустрій України», «Про
статус суддів», процесуальних кодексах).
Характеристика окремих принципів організації і діяльності судів.
Здійснення правосуддя лише судом.
 п. З Ухвали КСУ№ 44-з від 14 жовтня 1997року про відмову у відкритті
конституційного провадження у справі за конституційним зверненням
державного зовнішньоекономічного підприємства «Славутич-Сталь» щодо
тлумачення статті 124 Конституції України і Закону України «Про між-
народний комерційний арбітраж»;
  абз. 6 п. 9 Рішення КСУ № 3-рп/2003 від ЗО січня 2003 року у справі за
конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті
120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-
процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов
слідчого і прокурора);
 Оверчук С. В. Принцип законного судді в судовому праві. Часопис
Київського університету права. 2011. № 2. С. 230-234.
Недопустимість існування особливих і надзвичайних судів.
 дет. див.: Сусло Д. С. Історія суду Радянської України (1917-19671рр.). К,
1968; Соломон П. Советская юстиция при Сталине. М., 1999.
Цей принцип передбачає засади, що вказують на виключне місце суду,
особливість виконуваної функції. Положення, закріплене в ч. 1 ст. 124
Конституції України та ст. 1 Закону України «Про судоустрій», означає, що
ніякий інший орган, крім суду, не вправі здійснювати судову владу. Навіть
якщо діяльність того чи іншого органу в зовнішньому прояві імітуватиме
процедуру провадження правосуддя, визнати її правосуддям не можна,
оскільки її не виконав суд. Основний Закон України, гарантуючи справляння
правосуддя лише судом, указує, що судочинство покладено на
Конституційний Суд і суди загальної юрисдикції. Створення особливих чи
надзвичайних судів не допускається.
Ця засада випливає з принципу розподілу влади. Правосуддя в Україні
здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також
привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не
допускається.
Не допускається перегляд судових рішень будь-якими іншими несудовими
органами. Змінити чи скасувати судове рішення може лише суд, як правило,
вищої інстанції.
Доступність правосуддя.
Вільний доступ до правосуддя є конституційним правом особи і основою
справедливого судочинства. Юрисдикцію судів поширено на всі
правовідносини, це означає, що жоден правовий спір, який стосується прав,
свобод чи інтересів особи, не може бути виведеним за межі судової
юрисдикції.
Принцип вільного доступу до правосуддя передбачає обов'язок судів не
відмовляти у розгляді справ компетентної юрисдикції з метою захисту
порушеного права, територіально зручне місцезнаходження судів, наявність
достатньої кількості судів і суддів на території України.
Судові витрати, які несе особа, не повинні бути перешкодою для судового
захисту її прав. Доступність правосуддя можлива лише за умови існування
ефективної системи надання правової допомоги, особливо
малозабезпеченим.
Однією з важливих умов доступності правосуддя є поінформованість особи
про організацію і порядок діяльності судів; правосуддя не є доступним, якщо
система судів для особи є складною та незрозумілою щодо визначення
компетентного суду для вирішення її справи.
Доступність правосуддя для кожної людини є визначальним принципом
організації та діяльності судів, судової влади. Її основи закладені в
положеннях Конституції України: звернення до суду для захисту прав і свобод
людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України
гарантується (ст. 8); юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що
виникають у державі (ч. 2 ст. 124).

Спеціалізація, територіальність та інстанційність.

 Рішення КСУ від 12 липня 2011 року № 9-рп/2011 у справі за
конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного
Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності)
окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кримі-
нально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу
адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в
системі судів загальної юрисдикції);
 рішення КСУ від 09 вересня 2010 року 19-рп/2010 у справі щодо
відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону
України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами»;
 висновок № 15 (2012) КРЄС стосовно спеціалізації суддів, прийнятому на
13-ому пленарному засіданні КРЄС (Париж, 5-6 листопада 2012).
Незалежність суддів та їх недоторканність.
 Постанова Пленуму ВСУу від 13.06.2007 № 8»Про незалежність судової
влади»;
  рішення КСУ від 19 травня 1999 року № 4-рп/99 (справа про запити
народних депутатів України).
Спеціалізація судової системи (ч. 1 ст. 125 Конституції України) як
спеціальний прояв загальнотеоретичного принципу розподілу функціональних
повноважень може мати зовнішні і внутрішні прояви.
Відповідно до зовнішньої спеціалізації ст. 18 Закону України "Про судоустрій
і статус суддів" суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді
цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також
справ про адміністративні правопорушення.
Внутрішня спеціалізація судової діяльності реалізується у функціональному
розподілі обов'язків між суддями одного суду, коли створюються спеціальні
палати (окремі структурні одиниці) або запроваджується спеціалізація
окремих суддів з розгляду конкретних категорій справ.
…
(ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 18, ст. 19, ч. 2-3 ст. 20 Закону України
«Про судоустрій України»)
Два підходи до розуміння принципу спеціалізації:
1) у системі судів загальної юрисдикції поряд із загальними судами
утворюються і діють спеціалізовані суди (адміністративні, господарські суди,
суди у справах неповнолітніх тощо). Такий підхід реалізований у чинному
Законі "Про судоустрій України" (стаття 19).
2) суди мають бути організовані з урахуванням особливостей предмета
судових справ за відповідною юрисдикцією та зумовленого цими
особливостями виду судочинства (розділ III Концепції вдосконалення
судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до
європейських стандартів).
Принцип територіальності (ч. 1 ст. 125 Конституції України) означає
розбудову судової системи судів загальної юрисдикції відповідно до
адміністративно-територіального устрою. Він обумовлений потребою
здійснення судової влади на всій території України й доступності її для всього
населення. Визначальна вимога принципу територіальності полягає в тому, що
мережа судових органів має рівномірно поширюватись на всі
адміністративно-територіальні одиниці України.
…
(ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 18, ст. 19, ч. 2-3 ст. 20 Закону України
«Про судоустрій України»)
 Цей принцип передбачає, що суди мають бути утворені так, щоб їх
юрисдикція охоплювала певну територію держави, виходячи з потреби
наближення судочинства до людини (розділ III Концепції вдосконалення
судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до
європейських стандартів). Територіальність означає децентралізацію нижчих
ланок системи судів загальної юрисдикції (місцевої та апеляційної). Тому
кожен місцевий та апеляційний суди мають свою територіальну юрисдикцію
(підсудність) - тобто поширення компетенції суду на правовідносини, що
виникли чи існують на певній території.

Інстанційність відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і

статус суддів" одним із принципів побудови системи судів загальної
юрисдикції є принцип інстанційності. Ця засада зумовлена необхідністю
забезпечити конституційне право на апеляційне й касаційне оскарження
судових рішень, що передбачено Основним Законом (п. 8 ч. 3 ст. 129).Під
інстанційністю розуміють організацію судів відповідно до необхідності
забезпечити право на перегляд судового рішення судом вищого рівня.
…
(ч. 2 ст.6 Закону України «Про судоустрій України»)
Відповідно до цього принципу суди мають бути організовані так, щоб
забезпечити право на перегляд судового рішення у суді вищого рівня (розділ
НІ Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого
суду в Україні відповідно до європейських стандартів). Для забезпечення
правосудності судових рішень діють суди вищих інстанцій, зокрема
апеляційної та касаційної.

Незмінюваність суддів.
Стаття 53. Незмінюваність судді
1. Судді гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним
шістдесяти п’яти років, крім випадків звільнення судді з посади або
припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього
Закону.
2. Суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди, крім
переведення:
1) у разі реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду;
2) у порядку дисциплінарного стягнення.
 Поєднання одноособового і колегіального розгляду справ.
 Рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України», «Занд
проти Австрії», «Олександр Волков проти України», «Бускаріні проти Сан-
Маріно», «Посохов проти Росії», «Гуров проти Молдови».
У суді першої інстанції кримінальні справи розглядаються суддею
одноособово, або колегією суддів, або судом у складі суддів і народних
засідателів, або суддею і присяжними. Склад суду встановлюється відповідно
до вимог процесуального законодавства з урахуванням тяжкості злочину,
складності провадження у справі, розміру покарання, яке може бути
призначено, а в установлених законом випадках — і від згоди підсудного на
розгляд справи тим чи іншим складом.
Так, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено
призначення покарання: (а) не пов’язане з позбавленням волі або у виді
позбавлення волі на строк не більше десяти років, розглядаються суддею
одноособово; (б) на строк більше десяти років, розглядаються колегіально
судом у складі трьох суддів, якщо підсудний заявив клопотання про розгляд
справи в такому складі; (в) у виді довічного ув’язнення, розглядаються судом
у складі двох суддів і трьох народних засідателів (а після створення суду
присяжних розглядатимуться колегіально суддею із залученням присяжних).
Колегіальний розгляд справи є однією з гарантій повного, всебічного й
об’єктивного розгляду справ, постановлення законного, обґрунтованого і
справедливого вироку.
Цивільні справи в суді першої інстанції розглядаються суддею одноособово.
А в справах щодо (а) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи,
визнання фізичної особи недієздатною і поновлення цивільної дієздатності
фізичної особи, (б) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи
оголошення її померлою, (в) усиновлення, (г) надання особі психіатричної
допомоги в примусовому порядку, (д) обов’язкової госпіталізації до
протитуберкульозного закладу — розгляд справ провадиться судом у складі
одного судді і двох народних засідателів.
…
(ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій
України», ст. 18 ЦПК України, ст. 4-6 ГПК України, ст. 23-24 КАС України, ст. 17
КПК України)
У суді першої інстанції справи розглядають професійний суддя
одноособово, колегія суддів (у тому числі з участю народних засідателів), а
також суд присяжних.
 Зазвичай усі цивільні, господарські, адміністративні та кримінальні справи
розглядаються професійним судом одноособово. Лише деякі
категорії цивільних справ в окремому провадженні можуть розглядатися
колегією у складі професійного судді і двох народних засідателів.
Залежно від категорії і складності господарської справи її може бути
розглянуто колегією у складі трьох професійних суддів.
Адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи
бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи
іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України,
їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму),
члена цієї комісії розглядаються колегією у складі трьох суддів.
Адміністративні справи розглядаються в окружному адміністративному суді
колегією у складі трьох суддів також за клопотанням однієї зі сторін про
колегіальний розгляд справи або з ініціативи судді в разі їх особливої
складності. Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду
України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у
складі не менше п'яти суддів.
Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у
вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді
першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив
клопотання про такий розгляд. Кримінальні справи про злочини, за які
законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного
позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох
суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя
користуються всіма правами судді.
У судах вищих інстанцій страви розглядаються колегією суддів відповідно
до процесуального закону. В суді апеляційної інстанції цивільні, господарські,
адміністративні та кримінальні справи розглядають колегії у складі трьох
суддів. В суді касаційної інстанції кримінальні справи розглядаються колегією
у складі трьох суддів, цивільні і господарські - у складі не менше трьох суддів,
адміністративні - у складі не менше п'яти суддів.

Верховенство права.
Стаття 8. Верховенство права
1. Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу
верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи
визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість
діяльності держави.
2. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні
застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Найважливіше значення принцип верховенства права має саме для судової
гілки влади. Як принцип судової діяльності, він визначає спрямованість
судочинства на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Справедливим повинен бути як судовий процес, так і результат судочинства.
Основне значення верховенства права полягає у тому, що людина, її права
визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість
діяльності держави. Таким чином, принцип верховенства права як загальна
засада судочинства визначає спрямованість судочинства на захист прав
людини. Цей принцип зобов'язує суд при вирішенні справи давати таке
тлумачення закону чи іншому правовому акту, яке б утверджувало права
людини. Суд не повинен допускати тлумачення правового акту, що
несправедливо б обмежувало ці права.
Принцип верховенства права означає також, що неповне чи суперечливе
законодавче регулювання певних правовідносин або ж його відсутність не
можуть бути підставою для відмови у розгляді звернення і вирішенні судом
заявлених вимог.
Законність.
(п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 8 ЦПК України, ст. 4 ГПК України, ст. 9
КАС України)
Принцип законності покладає на суд обов'язок розглядати і вирішувати
судові справи на підставі закону з урахуванням його цілей й у встановленому
ним порядку. При застосуванні правових актів суд повинен враховувати їхнє
місце у ієрархії національного законодавства, тобто юридичну силу.
Стаття 9. Законність
1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор,
керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи
органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися
вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів
законодавства.
2. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий
зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини
кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті,
що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що
пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову
оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних
рішень.
3. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких
стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу.
При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон,
який суперечить цьому Кодексу.
Участь присяжних у суді першої інстанції.
Цивільно-процесуальним законодавством встановлено, що цивільні справи
у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох
присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
Суд у складі одного судді і двох присяжних розглядає справи про:
1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної
особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
2) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її
померлою;
3) усиновлення;
4) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
5) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.
Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за
вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, за клопотанням
обвинуваченого здійснюється судом присяжних у складі двох суддів та трьох
присяжних.
(ч. 4 ст. 124, ч. 1 ст. 127 Конституції України, ч. 3 ст. 5 Закону України «Про
судоустрій України», ч. 2 ст. 18, ч. 2, 4 ст. 234 ЦПК України, ст. 17, 259 КПК
України)
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 234 ЦПК України суд у складі професійного судді
(головуючий) і двох народних засідателів вирішує справи окремого
провадження про:
- обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи
недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
- визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
- усиновлення;
- надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
- обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.
 Участь народних засідателів у розгляді справ про усиновлення обумовлена
тим, що результат вирішення справи не в останню чергу залежить від
моральної оцінки обставин і спроможності усиновителів надати дитині
батьківську опіку. Для правильного і найбільш справедливого застосування
правових наслідків при вирішенні таких справ важливими є не стільки правові
знання суддів, скільки їхній життєвий досвід і моральність. Необхідність
залучення народних засідателів до розгляду інших категорій справ можна
пояснити потребою підвищити довіру до суду, а також створити додаткові
гарантії незалежності і неупередженості суду при вирішенні справ, які
пов'язані із втручанням у сферу правосуб'єктності особи чи примусовим
лікуванням.
Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість
призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, в суді першої
інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних
засідателів. У кримінальному процесі можлива участь запасного народного
засідателя. Суд присяжних в Україні поки що не запроваджено.

Гласність та відкритість судового процесу.

 Рішення ЄСПЛ від 10 грудня 2009року у справі «Шагін проти України»;
 постанова Пленуму ВСУ від 18 червня 1999 року №10 «Про застосування
законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і
правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві»;
 лист ВСУ від 01 червня 2006 року «Судова практика у справах про
усиновлення»;
 п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 25 червня 2006року № 1 «Про судову
практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує
додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і
примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та
спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в
Україні»;
 п. 3.3 Рішення КСУ від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012331 у справі за
конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області
щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32,
частин другої, третьої статті 34 Конституції України;
 постанова Касаційного кримінального суду у складі ВС від 31 травня
2018року, справа № 297/1973/1 б-к.
 Рівність учасників судового процесу перед законом і судом.
 Рішення КСУ від 12 квітня 2012 року № 9-рп/ 2012 у справі за
конституційним зверненням громадянина Трояна Антона Павловича щодо
офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про
рівність сторін судового процесу;
 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти
України», заява N7460/03;
 Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені Резолюцією
Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23;
 висновок КРЄС № 3 (2002) про принципи та правила, які регулюють
професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та
неупередженості.
Стаття 11. Гласність і відкритість судового процесу
1. Cудові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які
розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом.
Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або
письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка
особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку,
встановленому законом.
2. Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет
позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги,
заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час
судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має
бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади
України, крім випадків, установлених законом.
3. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених
законом. У відкритому судовому засіданні мають право бути присутніми будь-
які особи. У разі вчинення особою дій, що свідчать про неповагу до суду або
учасників судового процесу, така особа за вмотивованим судовим рішенням
може бути видалена із зали судового засідання.
4. Особи, присутні в залі судового засідання, представники засобів масової
інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та
аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без
отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень,
встановлених законом. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу
суду. Якщо всі учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі
відеоконференції, здійснюється транслювання перебігу судового засідання в
мережі Інтернет в обов’язковому порядку.
Ці два принципи у судочинстві гарантують прозорість діяльності судової
влади як для учасників судового процесу, так і для громадськості.
Гласність вимагає від суду забезпечити усім особам, які мають інтерес у
результатах вирішення справи, можливість брати участь у судовому процесі.
Такі особи мають право знати про час і місце судового засідання у їхній справі,
право бути вислуханим у суді, а також знати про всі ухвалені рішення у їхній
справі. Негласне проведення судових засідань позбавляло б сторін та інших
учасників судового процесу будь-яких гарантій для доведення
обґрунтованості своєї позиції.
Відкритість означає вільний доступ громадськості до судового розгляду і
до рішень суду; такий доступ може бути обмежений законом і лише з
легітимною метою (з легітимних підстав).

Змагальність сторін.
(п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України, ст. 4 3 ГПК України, ст.
11 КАС України, ст. 16-1 КПК України)
Цей принцип покладає на сторони обов'язок доводити перед судом ті
обставини, щодо яких існує спір і які мають значення для справедливого
вирішення справи. Доказову базу у справі формують сторони, вони й
доводять перед судом переконливість своєї позиції, роль суду полягає у
вирішенні справи.
Стаття 22. 1. Кримінальне провадження здійснюється на основі
змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною
обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і
законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Диспозитивність.
(ст. 11 ЦПК України, ст. 11 КАС України, ст. 16-1, 275 КПК України)
Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті
питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних
правовідносин). Сам суд не може ініціювати вирішення справи - це відрізняє
його від контролюючого органу. Суд не може виходити за межі вимог сторін у
справі. Відповідно до цього принципу сторони можуть вільно розпоряджатися
своїми правами щодо предмета спору.
 У класичному розумінні принцип диспозитивності полягає у тому, що суд
повинен вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять
сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Таким чином, суд не може
ініціювати провадження, бо це суперечило б засадам здійснення правосуддя.
За загальним правилом, як і в цивільному судочинстві, адміністративний суд
вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і
він не повинен виходити за межі цих вимог. Однак, на відміну від цивільного
судочинства, положення коментованої статті допускають випадок, коли суд
зобов'язаний вийти за межі вимог адміністративного позову. Це потрібно,
якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім для повного
захисту його прав, свобод та інтересів. Аналогічний обов'язок суду
зазначений також у частині дев'ятій статті 171 КАСУ, яка передбачає, що у разі
коли у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено
незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших
правових актів чи їхніх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито
провадження в адміністративній справі та які впливають на прийняття
постанови у справі, суд визнає такі акти чи їхні окремі положення
незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої
юридичної сили.
Ці права, виходячи зі змісту диспозитивності, одержали назву
"диспозитивні права":
1) право на звернення до суду за захистом;
2) право змінити свої вимоги або відмовитися від них;
3) право визнати вимоги іншої сторони або не визнавати їх;
4) право за взаємною згодою припинити спір (примиритися).

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду.

 РішеннЄСПЛ від 15 лютого 2000 року у справі «Гарсіа Манібардо проти
Іспанії» (п. 39)
Обов’язковість судових рішень.
 Постанова Пленуму ВСУ від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у
цивільній справі»);
 рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович
Іванов проти України».
1. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у
справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право на
апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку,
встановлених цим Кодексом.
У апеляційному порядку оскаржуються рішення й ухвали суду першої ін-
станції, що не вступили в законну силу. У апеляційному порядку можна також
оскаржити ухвалу суду першої інстанції про відмову в прийомі заяви про
видачу судового наказу або про скасування судового наказу в наказному
провадженні (статті 100, 106 і п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК).
(п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про судоустрій
України», ст. 13 ЦПК України, ст. 13 КАС України)
Надання заінтересованим особам права на оскарження є однією з гарантій
ухвалення правосудного судового рішення у справі. В Україні відповідно до
статті 129 Конституції запроваджене апеляційне та касаційне оскарження
судових рішень.
Апеляційне оскарження - подання скарги до суду апеляційної інстанції на
судове рішення суду першої інстанції з мотивів неправильного встановлення
обставин у справі або неправильного застосування норм матеріального чи
порушення норм процесуального права. Отже, апеляційне оскарження може
стосуватися як питань факту, так і питань права.
Касаційне оскарження - подання скарги до суду касаційної інстанції на судові
рішення суду апеляційної інстанції, а при потребі - і суду першої інстанції з
мотивів неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм
процесуального права. Тобто касаційне оскарження може стосуватися лише
питань права.
За своїм змістом касаційним оскарженням є також подання скарги до
Верховного Суду України за винятковими обставинами в цивільному та
адміністративному судочинстві, однак таке касаційне оскарження обмежене
двома винятковими, найбільш принциповими для національної судової
системи, підставами і здійснюється після “звичайного” касаційного
провадження.
Право на оскарження судових рішень мають особи, які беруть участь у
справі, оскільки саме їхніх прав, свобод, інтересів чи обов'язків стосується
судове рішення. Можливі випадки, коли суд внаслідок судової помилки або
відсутності у нього відповідних відомостей ухвалив судове рішення, яким
прямо зачіпаються права, свободи, інтереси чи обов'язки осіб, які не брали
участі у справі. Особам, які не брали участі у справі, для захисту своїх інтересів
також надано право на оскарження судових рішень.
 Мова судочинства і діловодства в судах.
ст. 10 Конституції України, ст. 10 Закону України «Про судоустрій України»,
ст. 21 Закону України «Про мови в Українській РСР», ст. 7 ЦПК України, ст. 3 ГПК
України, ст. 15 КАС України, ст. 19 КПК України)
Судочинство здійснюється державною мовою. Особи, які беруть участь у
справі та не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають
право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а
також послугами перекладача.
У кримінальному процесі особам, що беруть участь у справі і не володіють
мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви,
давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами
справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами
перекладача. Слідчі і судові документи вручаються обвинуваченому в
перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.
Стаття 12. Мова судочинства і діловодства в судах
1. Судочинство і діловодство в судах України проводяться державною
мовою.
2. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною
ознакою.
3. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та
гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної
мови або мови, якою вони володіють.